Частина3. Бій, надзвичайно важкий бій

Частина 3. Бій. Надзвичайно важкий бій

— Батьку, ви все бачили. Що ви на це скажете?
— Скажу, що я кілька разів помирав і з кожним залпом ваших кораблів – воскресав. ВизнаЮ, що я б вам не зміг допомогти нічим, лише заважав би. А зараз моя інтуїція нагадує, що я можу принести користь на планеті, а не тут. Хоча жодний ворожий човен не спускався в атмосферу.
— Чиніть так, як вам підказує чуйка. Телепортнетесь самі додому чи допомогти?
— Дякую, не сам. Із сином. Піхте, вперед! – за мить вони обидва «випарувалися».

— Горгоно, як справи з придушенням і підпорядкуванням?
— Усі кораблі у нашому підпорядкуванні. Екіпажі сплять.
— Ліль, щось дивне. Чому в мене таке відчуття, ніби бій лише починається?
— У мене також. Горгоно, твої сканери не бачать ще одного флоту?
— Геро, всі кораблі, наближення яких мої датчики фіксували, вистрибнули у тривимірний простір. Тих, що ховаються під невидимкою, теж немає.

— Гаразд, будь на варті. Наказ всім кораблям. Утримувати екіпажі в стані сну, але на всіх ворожих кораблях активувати функцію силових пасток. Можливо, їм доведеться ловити в пастки той самий корабель. Одіссею, Кроносу та човникам змінити координати і перелетіти сюди, — Лія показала місце на голограмі, — нікому невидимку не знімати. Як базові точки використовувати кори Горгони та Одіссея. Горгоні навести гармати 45 градусів, нуль, дев'яносто градусів. Всім іншим дзеркальне відображення (мінус сорок п'ять і так далі), загалом націлюємось на кори 28g36j58q, — Лія перевела подих.

— Геро, ви припускаєте можливість порталу?
— Море, можливо це параноя, проте мені здається, що нам доведеться зустрічати флот з порталу.
— У такому випадку потрібно всі кораблі, що з'являться з порталу, миттєво розстрілювати прямо на виході, а останній упіймати в силові пастки.
— Варваре, так можна зробити, якщо буде вузький портал і кораблі з нього вилітатимуть не всі відразу.
— Навіть якщо всі одразу, то той, хто прокидав портал, завжди буде не разом із ними, а позаду, щоб закрити портал.

— Ясно. Горгоно, без додаткового наказу, якщо з’явиться портал, розстрілюєте всі кораблі, окрім останнього. А останній корабель впіймати у пастки абсолютно всім кораблям (це понад сім тисяч).
— Прийнято до уваги, — спокійна відповідь бортового комп'ютера.
— Ліль, може ми з тобою рвонемо на Одіссей?
— Море, залишаєтеся самі. Ми на борт Одіссея, — Тург не встиг відповісти, як телепортувалися на мій корабель.

— Ліль, мені чомусь захотілося бути тут.
— Не заперечую.
— Одіссею, необхідно посилити наші здібності до максимуму, а ти маєш закритися від будь-якого впливу чужого розуму.
— Командоре, перший наказ виконую. А для виконання другого прошу дати дозвіл на допомогу Горгони.
— Та мені начхати. Хоч допомога самого Бога, але щоб тебе ніяка сука не змогла підкорити собі.
— Виконую.

Минуло близько години. Ніде, нічого. Можливо це дійсно параноя від перенапруги. Все ж таки не часто доводиться битися невеликою кількістю проти багатотисячного флоту. Ми з Лією шкодували, що загинув Фаетон. Якби не було йому наказу на стрибок, то його так ніхто б і не виявив. Але що зроблено, те зроблено.
— Льонь, напевно, потрібно трубити відбій бойової тривоги. Не буде нікого, ми даремно чекаємо.
— Ліль, що твоя чуйка нашіптує?
— Смертельну небезпеку.

— Чому ж ти не хочеш прислухатись? Вона ж тебе ніколи не підводила. У мене теж чуйка кричить про небезпеку. Але божеволіють поодинці, лиш на грип хворіють разом.
— Яким грибом?
— Ех, темрява! Це інфекційна хвороба, яка вражає всіх довкола хворого. Я пропоную нічого не скасовувати. Нехай кораблики на варті, хоч і цілу добу, а ми трохи поспимо.

— Ти маєш рацію, я вже знесилена. Одіссею, дай нам щось підкріпитися.
— Вам, як завжди?
— Не будь занудою, давай, що даси, — перекусивши, ми миттєво провалилися в царство Морфея, навіть не встаючи з крісел управління. Дійсно, за останню годину навантаження на наші організми виявилось неймовірним. Енергії витрачено дуже багато.

Прокинулися одночасно від того, що навіть уві сні наші серця калатали, як у студента на іспиті. Але все було без змін. І ми вирішили, доки нічого не відбувається, зробити знімок пам'яті одного з полонених. Одіссей доставив бранця в командну рубку, і я вже хотів вивести його з коми. Раптом з'явився портал. З нього одразу вилетіла ціла ланка кораблів (тисяча). Не дивлячись на те, що вони вилітали одночасно і розгорнутими в бойовий стрій, щоб відразу відкрити вогонь, так ніхто з них і не встиг вистрілити жодного разу.

Усі запалали від термічних зарядів. А останній корабель був поміщений у багатошарову пастку. Що погано в порталі, так те, що неможливо повернути назад. У ньому можна рухатись лише в одному напрямку. І все ж таки виявилось не все так вдало. Один із Ртигів встиг змотатися з флагману ворожого флоту, що з'явився, ще до того моменту, як корабель опинився в пастках. Але він не втік, а телепортнувся на Одіссей. Судячи з його реакції, він не очікував, що опиниться на інопланетному кораблі та ще й перед невідомими йому інопланетянами.

— Бортовий комп'ютере, ти мені підкоряєшся? — Ртиг спробував підкорити собі бортовий комп'ютер Одіссея, але відповіді не було, і він вирішив приспати нас.
— Спааати, — та замість того, щоб заснути, я, як з кулемета, випустив у його бік понад три десятки шакрамів. Вони йому не завдали ніякої шкоди, лише пройшлися його бронею, як наждаком. Зайнятий Ртигом, я не бачив, що в цей час робила Лія, а противник, що повністю проігнорував мої шакрами, лиш скосив одне око повз мене:

— Пані, бережіться, чужинець на борту! — телепатичний вигук і в мій бік з його очей вирвалася пара яскравих променів. Хоча я вже почав рух, тікаючи з-під вогню, ці промені не досягли мене, а зіткнулися з двома променями потужнішими за них. Лія миттєво набула вигляд Гаррієти (тому їй і вдалося виставити промені на промені), а Ртиг вважав, що перед ним дружина Повелителя. Це була велика помилка, бо, перелітаючи йому за спину, я накинув на нього крижаний ковпак Турга.

У бою зі мною Тург застосовував цю магію. Проте тоді я зміг розтопити ковпак. В даному випадку Ртиг не мав таких «гарячих» здібностей і виявився в одну мить ув'язнений у крижаний панцир. Точніше це нагадувало, ніби його заморозили у величезному чані з водою. А коли вся вода перетворилася на лід, то перевернули. Лише мить знадобилася Ртигу, щоб докласти всіх своїх сил і, зруйнувавши крижаний полон, вирватися. Та цієї миті було достатньо, щоб ми з Лією накинули на нього павучі сітки Варканів і синхронно гаркнули:
— Спааати!

Не знаю чи вистачило б однієї сили, щоб приспати його, але наші сили, посилені Одіссеєм, змусили інопланетянина впасти в глибокому гіпнотичному сні.
— Він до нашого бранця телепортувався. Значить, вони знайомі. До того ж, є ймовірність, що є ще щось, що ми не змогли виявити на бранцеві.
— Цілком згоден. Але цього, — я штовхнув ногою Ртига і по підлозі задзвеніли крижинки від заморозки, — в кому переводити не будемо. Якщо його хтось відчуває, то в стані сну, не турбуватиметься. Ну, що? Має бути бійка?

— А ти ніяк не можеш без бійки, — без злості парирувала Лія.
— Горгоно, починай поступово прибирати пастки і починай з пасток Одіссея. При зменшенні кількості до трьох тисяч, зменшуй темп.
— Командире, корабель намагався вирватися з полону, знищивши три тисячі пасток, але через 0,005 секунд силові поля були нами відновлені.

— Скільки часу знадобиться, щоб застосувати цю функцію повторно?
— Близько 11,653 секунди.
— Чудово. Зменшуй кількість пасток, проте щоб за цей час їх залишалося не менше двох з половиною тисяч, але менше трьох. А перед тим, як корабель буде готовий повторно вибратися з них, знову запустити всі сім тисяч.
— Геро, ви хочете дати можливість противнику втекти на планету?

— Так, Горгоно. Саме це я й хочу. Я бачу на цьому кораблі душі дев'яти Ртигів. Крім того, запустіть з максимальною потужністю на всіх кораблях генератори білого шуму. Щоб унеможливити небажаний зв'язок. Активуй максимально на всіх ворожих кораблях функцію «чужинець на кораблі». Знищувати без попередження.
— Зрозуміло, виконую.
— Ліль, а якщо там немає такого Ртига, що може миттєво переміститись у будь-яку точку Всесвіту?

— Немає? Вважаю, що є. Принаймні, біля нас лежить не той, що прокидав портал. Тому що він сюди з'явився раніше, ніж портал було закрито. Значить, портал закрив той, хто його створював. Він і є нашою метою.
Цикл зменшення кількості пасток, потім знову всі пастки, повторився не менше десяти разів, а ніхто з полоненого корабля не намагався втекти. Я вже почав сумніватися у словах Лії.
— Геро, на командирському кораблі Ртигів з'явився чужинець – знищений.

— Як саме знищено?
— На кораблях Ртигів ця функція має на увазі знищення за допомогою анігіляції.
— Зрозуміла, дякую. Якщо ми телепортнемося на планету за втікачем, виставляєш на корабель максимум пасток і не зменшуєш. Горгоно, чи є можливість підпорядкувати собі бортовий комп цього корабля?
— Лише за умови відсутності силових пасток.

Було ще кілька телепортів із полоненого корабля на командирський корабель Ртигів, проте щоразу чужинця анігілювали. На ворожому кораблі залишилася одна жива душа. Ми чекали, що і цей Ртиг телепортнеться на командирський корабель.
— Геро, полонений втік на планету, — ми миттю телепортнулися слідом.

Ртиг, що втік, після телепорту опинився над океаном недалеко від берега. Коли за мить ми опинилися поряд, він пірнув. Та лише встигли ми пірнути за ним, як він випустив у наш бік пару потужних променів. І хоча ці промені у воді втрачали свою міць, Лія знову перехопила їх, прийнявши вигляд Гаррієти та вистріливши такими ж променями назустріч. Раптом навколо з'явилося безліч Мормаринів.

— Варваре, Геро, не чіпайте. Він мій, – зазвучав у голові голос батька Піхта. А Мормарини, як у психічній атаці, кидалися на Ртига і гинули пачками. Ми ж перебували в роздумах. Втекти він ніяк не міг. Але й перемогти його Мормарини були не в змозі. Вже кілька сотень «аборигенів» спливали на поверхню води пузом догори. Батько Піхта запекло бився з інопланетянином. Ми помітили й самого Піхта, який носився торпедою навколо, завдаючи болючих, хоча і не смертельних ударів.

Раптом я відчув присутність Турга і ту ж мить крижаний вихор закрутив Ртига. Це виявилось дійсно круто. Сотні тон води надзвичайно швидко перетворювалися на шматочки льоду і цей підводний крижаний вихор захоплював все на своєму шляху. Ртига підхопило цим вихором і почало з величезною швидкістю обертати. Він намагався зупинити це обертання, та швидкість була неймовірною. Багато бійців Мормаринів теж потрапили в цей крижаний смерч.

Незабаром Ртиг став схожим на м'яч регбістів, але крижаний і величезних розмірів. Побачивши, що Тург у воді навіть не спромігся змінити вигляд з ельфа на Мормарина, стало зрозуміло, що довго він у такому стані не зможе перебувати у воді. Тому ми накинули на цей крижаний м'яч сітки Варканів, фізичні закріпили магією та рвонули з ним із води.

— Батьку, телепортуйтесь за нами на Одіссей, — встигла крикнути Лія. Вилетівши, як пробки, з води, за мить ми вчотирьох (я, Лія, Тург і Мормарин) були на Одіссеї. Полонений Ртиг, лежав крижаною брилою на підлозі.
— Одіссею, терміново стрибай без адреси в Z-простір. Горгоно, тримай полонений корабель у пастках до нашого повернення, — у цей час на всю міць запрацювали основні двигуни Одіссея, виштовхуючи корабель вагою в мільйони тон у восьмимірний Z-простір.

Лише коли настала дзвінка тиша, після вимкнення основних двигунів, ми з Лією накинули на цей крижаний «м'яч» вогняні пута Драго, які почали розтоплювати лід. Тург уже зустрічався з цими кайданами, а Мормарин зі страхом дивився на них. Як тільки Лія засікла, що голова Ртіга майже звільнилася від льоду, що швидко танув, прошипіла:
— Спааати, — голова інопланетянина повисла, а лід продовжував швидко танути (додаткова робота для роботів-прибиральників).

Коли лід майже розтанув, вогняні кайдани прибрали, я торкнувся Ртига, щоб перевести його в кому. Прибрали Варканівські сітки. Після цього розпоров йому голову до черепа і, виявивши маячок, висмикнув та загоїв поріз. Лише зараз Мормарин з Тургом помітили, що Ртиг не один, а осторонь ще двоє лежать.
— Цей лише спить, — стурбовано вигукнув Тург, показуючи на того, що телепортнувся з основного корабля.
— Навіщо стільки полонених? — поцікавився Мормарин.

— Батьку, само собою так вийшло. Нам необхідно з'ясувати, що вони знають. А також щоб вони з вами поділилися своїми знаннями.
— Але при допиті спрацює самознищення, — Мормарину було чудово відомо про захист від зради.
— Батьку, ми їх не допитуватимемо, а зробимо знімки пам'яті, які не пошкоджують мозок. Переглянемо, потім ми активуємо невидимки, а ви вимагатимете передачі знань. На передачу знань установка самознищення не спрацьовує. Щоб у вас вистачило сил примусово змусити, ми візьмемося за руки, щоб об'єднати наші сили. Крім того, бажано, щоб ви були у своєму середовищі та у істинному вигляді (вигляд Мормаринів). Можна було б виготовити скафандр, але тоді ми не матимемо безпосереднього контакту з вами. Отже, поки займатимемося знімками пам'яті, Одіссей підготує ємність із водою.

Об'єднали свої зусилля та взялися за знімки пам'яті. Досить багато часу знадобилося, щоб зробити чотири знімки. Усі полонені, порівняно із Землянами, були практично безсмертними. Вік коливався від п'ятнадцяти до п'ятдесяти тисяч земних років. Після того, як знімки були готові, а всі полонені в комі, ми почали переглядати знімки. Проте далеко не залазили (не більше, ніж півроку по Земному обчисленню), а коли траплялося щось цікаве, швидкість сповільнювали.

Для того, щоб краще все розуміти, Лія прийняла вигляд Гаррієти. Крім того, вона видала наказ, щоб бортовий комп'ютер знайшов знімок пам'яті Гаррієти, щоб Лія могла його переглянути на максимальному прискоренні (для найкращого розуміння всіх моментів у пам'яті Гаррієти протягом усього її життя). Нам удалося з’ясувати, чому на допомогу прилетів ще флот.

Один із полонених Ртигів (якраз той, що телепортнувся на флагман, а потім повернувся на свій корабель) виявився сином командира, який прокинув портал. Разом із цим командиром прилетів ще й брат цього полоненого. Це він встиг телепортуватися до свого брата раніше, ніж корабель опинився у силових пастках. І знітився, коли побачив Лію у вигляді дружини Повелителя. А нам пощастило, що ми витягли полоненого, до себе в командну рубку. Якби він залишився в камері для ув'язнених, то його брат туди б телепортнувся, що тоді трапилося б, одному Богові відомо.

А ось останній полонений виявився не таким простим. Його знімок переглядали особливо прискіпливо. Довелося навіть зазирнути в його пам'ять якнайдалі. Він виявився членом Верховної Ради та відповідав за розправи над норовливими цивілізаціями. Адже кожна зафіксована у цій Раді цивілізація мала платити Верховній Раді десятину. Саме цей Ртиг займався «вибиванням» десятин у цивілізацій. Але «обслуговував» він лише невелику частину всесвіту (всього близько півсотні метагалактик). Напевно у Повелителя таких покидьків було дофіга.

Відчувши смертельну небезпеку, що загрожує одному з його синів (який полетів до Мормаринів, щоб закінчити знищення цієї цивілізації, якщо там ще хтось живий), він терміново прокинув портал і полетів на допомогу повною ланкою кораблів, які були в його підпорядкуванні. Адже це він колись починав грабувати цивілізацію Мормаринів та нищити їх, а зараз син мав закінчити те, що не закінчив батько.

Дуже багато цікавих фактів виявилося. Як Ртиги обробляли мормаринських командирів, як знищували представників правлячої верхівки. Як розстріляли весь флот Мормаринів. Як потім довелося відлітати через сірководень. Як гинули експедиції, які знову прилітали до Мормаринів. У двох експедиціях цей член Верховної Ради брав участь особисто. Але врятуватися йому вдавалося, лише володіючи здатністю миттєво переміщатися в будь-яку точку Всесвіту, бо всі кораблі знищувалися пірамідами.

— Мужики, — почала Лія, — виникла велика проблема. У нас у полоні член Верховної Ради Всесвіту. З іншого боку, він належить до цивілізації Повелителя. Відпустити його, значить занапастити цивілізацію Мормаринів. Варто йому лише подумати про Повелителя і на нас обрушиться вся міць флоту Повелителя. Сто тисяч найпотужніших кораблів перетворять нас навіть не на залізну кульку, а на кванти світла. Вбити цього підлого Ртига теж не можу. Я безпорадних не вбиваю.

— Вбити його і все, — похмуро буркнув Мормарин.
— Я ж сказала, що безпорадних не вбиваю! – відрізала Лія.
— Ліль, переміститися в будь-яку точку Всесвіту можна у двох випадках (звісно, якщо володієш цією здатністю):
1. Якщо знаєш конкретне місце у Всесвіті, де ти бував.
2. Якщо ти маєш координати.
— Ось, ось. Варто нам його лише перевести в стан неспання, і він одразу втече. А це для нас означає неминучу смерть.

— З’явилась в мене ідея, але для цього потрібно переглянути його пам'ять з того моменту, як він здобув прихильність Повелителя і став членом Верховної Ради.
— Це нічого не дасть, — знову похмуро заперечив Мормарін, — убити й з усім покінчимо.
— Поспи, Батьку, — мене вже дістала його вимога вбити полоненого.
— Варваре, дійсно, що ви хочете виявити?
— Море, він міг бувати не лише у своєму Всесвіті, а й в інших.

— Інших? — здивовано перепитав Тург.
— Ви ж не стверджуватимете, що крім вашого Всесвіту не існує інших. От і хочу побачити, в яких із них він побував. А потім прокинути портал у той, де він ніколи не був. Ось тоді йому і не стане в нагоді його здатність переміщатися в будь-яку точку Всесвіту. У незнайомому Всесвіті не буде жодного місця, де він бував. А переміщатися з цією здатністю можна лише в межах одного Всесвіту, того, в якому перебуваєш, — я відчув щире здивування Турга. Для нього, грізного космічного стратега, це було за межею розуміння. А також яким чином ми можемо потрапити до іншого Всесвіту? Невже Одіссей має цю здатність?

— Варваре, я не можу з твого пояснення зрозуміти, як нам може це все допомогти, та все одно подітися нікуди. Давай переглядати.
— Одіссею, запускай голограму пам'яті останнього полоненого з максимальним прискоренням.
— З якого часу запускати?
— На свій розсуд, — з шаленою швидкістю замиготіли зображення різних ситуацій у пам'яті полоненого. Часу пішло сила-силенна, проте спати не хотілося. Уся увага була зосереджена на перегляді. Переглянули аж до останнього моменту, коли він бився у воді з Мормаринами. Вдалося з'ясувати, що він бував лише у двох чужих Всесвітах.

Одне з них — місце бою, про яке нам було відомо, що в цьому бою Нея рятувала флот Повелителя. А в іншому Всесвіті він побував також у складі флоту Бухвірна, але тепер уже, як агресори. Вони хотіли захопити верховників того Всесвіту, проте напоролися на засідку і зі ста тисяч кораблів урятувалися одиниці. Корабель нашого полоненого був серед них. Ртиг прокидав короткі портали, намагаючись втекти від переслідування і, коли йому вдалося відірватися від погоні, він прокинув портал додому. І вже у своєму Всесвіті зробив не менше десяти стрибків через портал.

Забився в якийсь пустир Всесвіту і зі страхом чекав на своїх переслідувачів. Але їх не було. Вже закінчувались запаси провізії. Лише після цього він ризикнув прокинути портал у свою зоряну систему. Там його мало не розстріляли свої ж, прийнявши за чужака. Після цього Володар його почав просувати у Верховній Раді. На таку кількість порталів мало у кого вистачить сили. Значить цей боєць має неймовірну силу.

— Одіссею, повертаємося в тривимірку. Після виходу, прокидаю портал у Всесвіт Повелительки Зеї. Лише закрию портал, ти стрибаєш знову у Z-простір без адреси.
— Виконую, — незворушний голос Одіссея. Коли знову опинилися у восьмивимірному просторі, ми з Лією зітхнули з полегшенням. Тут ми були на рівних із полоненими Ртигами. Знову розбудили Мормарина.

— Батьку, вибачте невихованість Варвара, — Мормарин лише глянув невдоволено, — нам зараз належить зробити дуже важливу справу. Батьку, вам Одіссей приготував ємність із водою. Ви приймете свій справжній образ, а ми втрьох активуємо невидимки та об'єднаємо наші сили. Після цього по черзі приводитимемо до тями полонених, і ви наказуватимете їм передавати вам свої знання. Члена Верховної Ради – останнім, щоб вже було достатньо сили для утримання. Чи готові? — Мормарин, нічого не відповівши, пірнув у ємність з водою і з величезним задоволенням перетворився на "дельфіна".

На передачу знань трьом Ртигам знадобилося близько десяти годин. Жодних несподіванок не відбувалося. Одіссей доставляв до нас полоненого. Я його виводив із коми, будив, Мормарин, використовуючи всю нашу силу, наказував передати знання, і процес розпочинався. По закінченню Мормарин приспляв, я відправляв Ртига в кому, і все повторювалося з наступним. Після цього ми вирішили відпочити. Не дивлячись на те, що Мормарин пропонував не затягувати, ми все ж таки, наказавши Одіссею нікуди його не пускати, заснули.

Сон дійсно нам був необхідний. Сил було витрачено неміряно. Ще була дуже вагома причина, чому треба було поспати: ми мали підкорити і утримувати дуже сильного супротивника. Найкраще це робити зі свіжими силами. Коли ми повернулися до ємності, в якій дрімав Мормарін, він одразу ж стрепенувся, наче й не відпочивав. Мабуть, за ці кілька годин він багато передумав.
— Геро, я перепрошую за свою неадекватну поведінку. ВизнаЮ, що ви значно сильніші за мене. Я навіть не знаю, як вам висловити свою вдячність та подяку. Ви талановитий полководець. Щоб знищити кількома кораблями, тридцятитисячний флот потрібен унікальний талант. Ви врятували мою цивілізацію.

— Батьку, проблеми та небезпека, що нависла над вашою цивілізацією, поки що не зникли. Для цього потрібно докласти неймовірних зусиль. І зараз ми маємо використати всі свої сили, щоб отримати знання від Члена Верховної Ради. Ви залишаєтеся у своєму істинному вигляді, а ми активуємо невидимки. Чи готові?
— Готовий, — вже без невдоволення та зневаги видихнув Мормарин.

Роботи Одіссея притягли останнього бранця. Усі, окрім Мормарина, активували невидимки. Я привів його до тями і розбудив. Він миттєво підхопився, оцінивши обстановку, побачивши, що в приміщенні знаходився лише Мормарин, хотів переміститися, але нічого не вийшло. Адреса переміщення недоступна. Хоча мені здається, що він все ж таки відчув присутність інших цивілізацій.
— ПОВЕЛИТЕЛЮ! — закричав він телепатично. Замість відповіді Бухвірна знову почувся спокійний і владний наказ Мормарина:

— Передай мені свої знання, — сильний Ртиг, ох сильний, проте наші сили значно перевершували його. Довелося підкоритися. Вісім годин йшла передача знань. Три чверті тих знань, які він мав, у нас з Лією вже були. Та все одно ми отримали багато нових незвичайних знань та вмінь. Знову його в кому, і роботи потягли до камери для ув'язнених.
— Батьку, попрошу вас прийняти наш вигляд, — Мормарин прийняв вигляд чи то людини, чи то ельфа. Щось середнє між ними.

А далі пішло обговорення, що ж робити далі. В принципі, ми своє завдання виконали, а далі все має залежати від Мормарина і від того, наскільки добре і надійно вдасться замести сліди та відвести підозри від загибелі такого величезного флоту в зоряній системі Мормаринів. У процесі цього обговорення промайнула ідея з тимчасовою ямою. Але необхідно було, крім зникнення двадцяти трьох тисяч кораблів, пояснити, куди зникла ланка кораблів Члена Верховної Ради.

Довелося розпочати його допит. Для цього Лія набула вигляду Гаррієти. Я з Тургом теж перетворився на Ртигів, а Мормарин повернувся до свого справжнього вигляду. Активували на всю потужність можливості придушення установки самознищення. Коли полонений постав перед представниками своєї цивілізації, він одразу ж рипнувся злиняти. Зазнавши невдачі, спробував просканувати кожного. Лія виявилась закрита, душа Турга видавала у ньому бійця. Я теж не закривався, і він побачив цивільного. Здивування його захлеснуло. Такого не може бути! Як тут міг з’явитися цивільний? Вважав, що помилився. Та коли вирішив перевірити, то нічого він не зміг побачити.

— Суддя Багір, сподіваюся, ви ознайомилися з тими, хто мене оточує. Але в мене накопичилося надто багато запитань. Хоча я роздумую і не бачу сенсу вас про щось запитувати, мабуть потрібно просто знищити вас, як найлютішого ворога, — Ртиг здригнувся, адже в спокійному голосі Лії проскакували крижані нотки, які не залишають сумніву в тому, що вона в будь-який момент може з ним розправитися, — Всесвіт. Адже це на ваших руках загибель багатьох цивілізацій.

З кожним словом голова Багіра нахилялася все нижче. Несподівано він різко підняв голову і з очей вирвалася пара потужних променів, спрямованих у бік Лії. Назустріч їм з очей Лії (Гаррієти) вирвалися потужніші промені та погасили їх. На мить промені Лії зникли, а наступної миті два її промені зійшлися та згасли в одній точці в лівому оці Багіра. На все приміщення пролунав крик болю і поширився жахливий сморід м'яса, що горіло. Закривши руками випалене око, він, перемагаючи величезний біль, незабаром замовк (дуже високий метаболізм швидко загоїв болючу рану, хоча нове око не з'явилося).

— Не раджу застосовувати ні силу, ні магію, ні зброю. Сподіваюся ви зараз усвідомили, що за кожну таку спробу я вас жорстоко каратиму.
— Згоден, пані Володарко.
— Нині і пані, і Повелителька. А коли радили Повелителю сплавити мене подалі, то я була повією. У мене та моїх друзів є деякі запитання, на які ви зобов'язані відповісти і говорити тільки правду і нічого, крім правди. Зараз мене цікавить, чия ідея знищення цивілізації Мормаринів? Та й взагалі, абсолютно все, що стосується цієї цивілізації.

— Їх ніхто не збирався знищувати. Нам потрібні були лише їхні корисні копалини.
— Копалини? — вклинився Мормарин, — а хто знищив представників нашого уряду, які прийшли до вас на перемовини? Хто знищив наш флот? Адже це згідно твого наказу одним залпом ви розстріляли весь наш флот. А хто наказував відловлювати, як звірів, наших мешканців і заковував у ланцюги, щоб вони своєю рабською працею добували для вас ці копалини? Хіба ж не ти?

— Нам потрібна була робоча сила. А ви нам влаштовували на рудниках диверсії.
— Ти уяви собі, що ми прилетіли б до твоєї планети і почали творити такі безчинства?
— Ви ніколи не зможете такого зробити, Володар всіх знищить, навіть пікнути не встигнете.
— А всі твої підлеглі, — вже я не витримав, — що загинули в одну мить усередині своїх кораблів, встигли пікнути? Чи ти думаєш, що цей ідіот, твій повелитель прийде тобі на допомогу? Та нахрена ти йому здався, такий невдаха? Можеш кричати, кликати, проте ніхто тобі не допоможе. Тож краще не виправдовуйся, а чесно розповідай. Інакше в мене терпець урветься, і я почну тебе різати на шматочки, повільно та безжально.

— Це порушення законів Всесвіту. Та з якого часу цивільний починає вказувати члену Верховної Ради? — блискавичний удар і кістка ноги переламана. Ртиг завив від болю.
— Варваре, він же полонений, — Лія склала кістку за допомогою телекінезу і загоїла перелом.
— Мені начхати, хто він. Зараз він просто член. Ще один такий закидон з його боку, і я йому відірву його член і засуну йому в дупу.
— Ми відхилилися від теми, — спокійно заперечила Лія, — суддя Багіре, у кого виникла ідея знищити Мормаринів?

— Король подарував мені за бойові досягнення одну з найбагатших планет ближньої частини Всесвіту. Але на ній жили Мормарини. Ми прилетіли, хоча знищувати цивілізацію не стали, а почали будувати копальні. Мормарини всіляко нам заважали це робити. Вони навіть погрожували знищити наш флот. Ніхто не сміє загрожувати цивілізації Ртигів, цивілізації Повелителя. Тому ми їхній флот розстріляли. Та невдовзі почалися повені, ми захистилися валами.

Тоді Мормарини почали застосовувати тектонічну зброю та викликати струси ґрунту в місцях розташування копалень. Проте вони не змогли впоратися з цією зброєю і почалися глобальні струси ґрунту на планеті та виверження вулканів. Атмосфера від цього наситилася сірководнем і стала дуже отруйною. Довелося згорнути всі роботи та повернутись додому. Ми прилітали кілька разів. Але щоразу чомусь на кораблях виходила з ладу вся електроніка. Ми втрачали десятки тисяч кораблів.

Зрозуміло, що Мормарини застосували якусь невідому зброю, яка впливає на електроніку. Почали посилати нечисленні флоти, які вистрибували в тривимірку далеко від планети. Потім по черзі наближалися, а ті, що знаходились далеко, реєстрували вплив. Довго ми не могли визначити, звідки з'являється цей імпульс, який руйнує електроніку.

Але зараз я збирався прилетіти у всеозброєнні. Тепер наші кораблі могли придушувати ці імпульси. І ми могли після придушення знищити піраміди, а потім розпорошити в атмосфері та розчинити у воді отруту, до якої у нас імунітет, а інші цивілізації гинуть. Після цього відновити видобуток руд і водночас розпочати очищення атмосфери планети. На жаль, перед самим вильотом я отримав завдання від Повелителя.

Довелося замість себе відправити до Мормаринів флот під керівництвом свого сина. Під його командуванням мав вилетіти найпотужніший флот Всесвіту (звісно крім флоту Повелителя), а я зі своїм флотом вилетів виконання наказу Повелителя. Я відчував смертельну небезпеку для сина, тож і просив його дочекатися мене. Але він не послухався. Я навіть не почав виконувати наказ.
— Знищення непокірної цивілізації Варягів?

— Так, пані. Адже ви і без мого зізнання все знаєте.
— Ваша посада в Раді вимагає, щоб ви відновлювали справедливість у Всесвіті, а ви є одним із найзлісніших порушників. Продовжуйте.
— Якоїсь миті почуття небезпеки зникло, і я взагалі перестав відчувати сина. Але він не помер. Я це відчув. Він наче заснув, а потім кома, проте не смерть.

Значить, він міг потрапити в полон до ворогів. Негайно перешикував свої кораблі в бойовий порядок для миттєвого проходу через портал і прокинув портал до Мормаринів, де за моїми відчуттями мав бути мій син. Не дивлячись на те, що з'явилося дуже гостре відчуття небезпеки для себе та другого сина, який був зі мною, рішення летіти на допомогу скасовувати не став.

При виході з порталу сталося неймовірне. Усі мої кораблі було знищено командою інквізиторів. А мій корабель опинився у пастках. Хоча той син, що був зі мною, встиг телепортуватися до брата раніше, ніж я прибрав портал, а корабель опинився в пастках. Але з інквізиторських пасток мій корабель зміг би вибратися. Кількість силових пасток, з яких мій корабель міг звільнитися, значно перевищувала кількість пасток, які могли створити інквізитори відразу.

На превеликий жаль, кількість пасток виявилось понад сім тисяч. Таке під силу лише флоту Повелителя. Проте коли бортовий комп'ютер доповів, що пастки виставлені нашими кораблями, я завмер у подиві. Бунт? Тоді чому не тридцять тисяч пасток, а лише сім? Спробував зв'язатися з флагманом, з кораблями ланок. Жодний корабель не відповідав.

Противник почав зменшувати кількість пасток. Я чекав моменту, коли мій корабель буде готовий до наступної спроби вибратися з пасток. Знищивши пастки, я б миттєво прокинув портал і втік би кораблем. Або міг навіть пожертвувати кораблем і переміститися будь-куди. Але противник виявився хитрішим. За тисячні частки секунди до готовності на знищення пасток він знову виставив усі сім тисяч. Стало зрозуміло, характеристики мого корабля противнику відомі. Тоді я вирішив перехитрити супротивника.

Лише кількість пасток зменшувалась до такого рівня, щоб був можливий телепорт, я посилав на командирський корабель одного з членів мого екіпажу. Але вони зникали у невідомості. Коли навіть мій зам зник, лише тоді до мене дійшло, що то була пастка. Кожен, хто з'являвся на командирський корабель, миттєво анігілювався, як чужинець. Такого на наших кораблях ще ніколи не бувало (щоб бортовий комп'ютер визнав Ртига чужинцем).

У мене залишався лише один шлях: телепорт на планету, а звідти, куди завгодно. Але й у цьому випадку мене обіграли. Побачивши інопланетян, але не Мормаринів, вирішив утекти під воду. Для більшості цивілізацій вона неприйнятне середовище. Це була велика помилка. У воді мене атакували Мормарини. Можливо я з ними і впорався б, проте крижаний вихор від друна ніяк не чекав.

Куди друн після цього зник і взагалі, як він вижив, якщо знищено не лише його цивілізацію, а й уся їхня зоряна система? Там спалахнула наднова.
— Багіре, ось ви мені дайте відповідь: що без вогню може горіти? Що без дощу росте навіть в мороз? Що може плакати, плакати без сліз?
— Пані Володарко, до чого тут це? Я воїн, боєць і мені філософія ні до чого.

— Я прошу вас відповісти, — думки Ртига заметушилися. Він ніяк не міг зрозуміти до чого хилить Повелителька (він повірив, що перед ним дружина Бухвірна, яку той сплавив у чужий Всесвіт за наклепом судді).
— Дозвольте, я за нього відповім? – улесливо попрохав Тург. Чи він теж повірив, що Лія і є дружина Бухвірна, чи вирішив підіграти. Лія лише кивнула.

— Ти не суддя, а покидьок, і скажу я тобі не жартома, камінь росте без тепла та вогню, вічно горіти любові судилося, плакати без сліз може лише серце.
— Дитячі сентименти, — зневажливо заперечив суддя.
— Ну, не скажіть, — спокійно парирувала Лія, — ви прожили десятки тисяч років і могли помічати, як зростає тисячоліттями камінь.

Що ж до кохання, то й у вашому кам'яному серці (адже на вашій совісті тисячі невинно загублених цивілізацій) воно присутнє. Заради батьківського кохання, заради свого сина ви легко жертвуєте власним життям. І навіть ваше кам'яне серце плаче за своїми рідними синами. Плаче, бо їм загрожує небезпека.
— Вибачте Повелителько. Дозвольте мені побачитись із синами. Я відчуваю, що вони живі. Значить, вони у вас у полоні.
— Ні, Багіре. Ви стільки скоїли злочинів, стільки знищили розумних істот, що вам прощення немає.
— Повелителько, за законом Всесвіту я маю право на останнє бажання.
— Тепер ви згадали про закони. А чому ви про них забували, коли порушували?
— Володарко, дозвольте останній бій.

— З усіма відразу? Чи ви вимагаєте, щоб я билася з вами? Бажаєте померти за секунду?
— Ні, Володарко. Я прошу бій із ним, — Ртиг показав на мене.
— Судде, боюся, що і цього разу ви робите помилку. Не дивлячись на те, що він цивільний, ви йому програєте.
— Якщо він служить вам, то він уже не цивільний, хоча у нього і немає позначки. Бій зі зброєю.
— Дозвольте мені битися з цим покидьком, — Мормарин змінив свій справжній образ, на Ртига.

— Я теж не відмовлюся знищити цього негідника, — очі Турга метали громи та блискавки. Лише я мовчав і розумів, що Лія не ризикуватиме слабшими. А відчуваючи мою ненависть до Ртига, вона однозначно обставить так ситуацію, що Ртиг вибере саме мене.
— Варваре, а ви чому мовчите?
— А що мені казати? Бій, отже, бій. Зі зброєю, значить зі зброєю, — промовив з байдужістю, а роботи Одіссея принесли зброю Ртига.

— Гаразд. Судде, якщо ви за дві хвилини бою залишитеся живим, я вас відпущу.
— НІІІ! – закричали синхронно Мормарин із Тургом.
— Що за невихованість? Я дотримаю своє слово. Залишиться живий – відпущу. Варваре, не забувайте наказ Володарки.

— Блін, довго ми ще будемо воду в ступі товкти?! Пора починати бій, — мені вже нестерпно хотілося познущатися з цього гада. Почувся звук гонгу. Згідно телепатичного наказу Лії, Одіссей видав сигнал початку бою. Тієї ж миті Ртиг пішов в атаку. Вся зброя блискавично виявилася в його руках, і він встиг зробити своїм анігілятором кілька пострілів. Мені ці постріли не завдали шкоди. Що розвіяла інквізиторська броня, що кокон. Лиш маленькі спалахи на моїй броньці, як бенгальські вогні, вказували, що не схибив.

Та після цих пострілів його анігілятор (порубаний мечем Арихонів) перетворився на кілька залізячок. Пішла у хід сокира. Непогано він нею фехтував. Трохи повідбивавши його удари мечем Арихонів, теж змінив меч на сокиру. І хоча вона була на пару кілограмів важчою за меч, але її міцність була така, що мечу Арихонів і не снилося (навіть мечу, доопрацьованому за останніми технологіями). Я не просто блокував удари, а проводив контрприйоми.

В принципі, я його міг уже давно відправити до праотців. Я тягнув час. Звісно моя поведінка схожа на дитячу, але я вважав, що трохи садизму щодо того, хто знищив не одну цивілізацію, не буде зайвим. При кожному контрприйомі я зачіплював сокирою його броньку і розрізав, як цигарковий папір. Поступово шматки броні відвалювалися. Ось уже нічого не захищає його голову. Різкий помах вільною рукою і через усю морду з’явились три глибоких порізи (кігті Мауренів у дії). Ці порізи зачепили й кістки. Проте метаболізм у нього офігенний. За кілька секунд все затяглося.

Не зважаючи на те, що він дивився лише одним оком (друге випалене Лією), Ртиг чудово рухався, ніби він все життя був однооким. І ось настав момент, коли він залишився голяка. Уся броня з нього сповзла. Застосувавши уповільнення часу, я на своїй граничній швидкості зробив кілька ударів сокирою. Його сокира з грізної зброї перетворилася на металобрухт (не тільки ручка сокири Ртига була перерубана на кілька шматків, а й саме лезо перерубано навпіл).

Ще одним ударом своєї сокири відрубав йому член і запхав у дупу. Крик розпачу заповнив приміщення. Не лише Лія своє слово дотримує. Кинувши зброю, я змінив вигляд на того триголового члена Верховної Ради, якого довелося вбити, і одразу ж накинув на Ртига вогняні пута. Після цього увімкнув усі три вогнемети і почав у різних місцях припікати. Я знав, що опіки навіть, якщо загоїлися, то ще деякий час біль дошкулятиме. Коли до кінця двох відведених хвилин залишалося секунд п'ятнадцять, я вогняні кайдани зняв, а накинув на нього крижаний ковпак.

Потім крізь кригу ударив іклом Вампірів, і отрута Шеньшер розпочала свою чорну справу. Перетворився знову на ельфа і повернувся до Мормарина та Турга. Друн стояв з відкритим ротом і з непідробним подивом дивився, як тіло Ртига в крижаному ковпаку перетворюється на желе. Мормарин теж не зводив погляду з цього шматка криги. У його погляді прозирало здивування, але найбільше страх. Хоча він зараз мав знання Ртига і міг уже рухатись із величезною швидкістю. Він ще до кінця не осмислив свої нові здібності. А згідно старих, Ртиг рухався блискавично і водночас програвав мені за швидкістю.

— Прибрати сміття, — наказ Лії роботам Одіссея.
— Варваре, ви хто? — Тург не міг стримати тремтіння в голосі.
— Море, що за питання? Ви ж самі сказали, що я Варвар. Мене інше цікавить. Що нам робити з рештою полонених?