Частина 2. Мужики

Частина 2. Мужики

https://www.youtube.com/watch?v=eOtEC4wCA40
Не твоя війна, гурт Океан Ельзи

Бій на світанні, сонце і дим
Мало хто знає, що ж буде з ним
Що буде завтра в юних думках
В когось надія, а в кого — страх

Гілля калин похилилося
Мамо, кому ж ми молилися?
Скільки іще забере вона
Твоїх дітей, не твоя війна?

Стали батьками доньки й сини
Всі кольорові бачили сни
І цілували руки брехні
За тихі ночі — віддали дні

Гілля калин похилилося
Мамо, кому ж ми молилися?
Скільки іще забере вона
Твоїх дітей, не твоя війна?

Так було добре, там і колись
Там, де без поту і там, де без сліз
Тільки не було в тому мети
Я так не можу, а як зможеш ти?!

Гілля калин похилилося
Мамо, не тим ми молилися!
Скільки іще забере вона
Твоїх дітей, не твоя війна?

Гілля калин похилилося
Мамо, кому ж ми молилися?
Скільки іще забере вона
Твоїх дітей, не твоя війна?

Скільки іще забере вона
Твоїх дітей-

Прокинув портал у зоряну систему Піхта. Першою там опинилась Лія своєю Горгоною, яка легко придушила дію пірамід-резонаторів. Потушив портал і телепортнувся на борт Горгони.
— Ліль, керуй. З'являємося вдвох до Піхта чи хтось один?
— Я розумію, що слабший за вас, але дозвольте і мені побувати в невідомій мені цивілізації.
— Море, питання в тому, чи зможете ви дихати там і залишатися живим. У складі атмосфери та води присутня велика кількість сірководню. Крім того, нам доведеться набути вигляд цієї цивілізації і дихати дуже рідко (можливо раз на годину), — Тург навіть рота розкрив від подиву.

— Варваре, як же вам вдається вижити в такому отруйному середовищі?
— Море, у нас імунітет до більшості отруйних речовин. Льоню, наділи Мора цією здатністю та знаннями мови аборигенів. Ми втрьох телепортуємося спочатку на сушу, а потім, після сигналу Горгони, приймаємо вигляд місцевої цивілізації та пірнаємо. Якщо, звичайно, Піхт раніше не з'явиться.
— Варваре, Ліє, я ж не знаю, який вигляд потрібно приймати.

— Спочатку ми під своїм виглядом телепортуємося на планету. Потім, можливо, доведеться злевітувати над водою, прийнявши ось такий вигляд, — Лія створила голограму із зображенням Піхта. Незабаром ми дихали отруєним повітрям на поверхні планети.
— Піііхт, — заволав я на всю міць легень, а також телепатично.
— Варваре, — почувся в голові його здивований вигук, — зачекай трохи. Я зараз буду біля тебе.

Поруч із нами плюхнулася величезна туша дельфіна (точніше істоти, подібної до дельфіна). Ще за мить цей «дельфін» набув людської подоби і кинувся обіймати мене, потім опустився на коліно перед Лією.
— Я дуже радий вас бачити, — сказав Піхт. Потім він повернувся до Турга.
— Піхт, — представився, — друг от цього варвара.
— Мор, — діловито відповів Тург.

— Дивлюся, у тебе все нормально. Чому ж я відчував смертельну небезпеку для тебе?
— Варваре, мене теж переслідує це відчуття. Але ця небезпека не особисто для мене, вона витає над усією нашою цивілізацією.
— Ти відчуваєш небезпеку для всієї цивілізації?
— Це відчуває мій батько.

— Звідки виходить ця небезпека?
— Не знаю. Я пропоную всім разом поговорити із батьком.
— Гаразд, попливли.
— Вважаю, що цього не варто робити. Батько нічого не розповість. Краще спробую його викликати сюди.
— Він не запанікує, побачивши нас?
— Ображаєте, Ліє. Головний Мормарин не боїться нікого і нічого, — ми не стали уточнювати чого ж тоді він боїться у себе вдома. Невдовзі біля нас ляснула туша ще одного аборигена. За кілька секунд він набув людського вигляду. Хоча без збереження габаритів.
— Батьку, познайомся, це мої друзі.
— Бачу, що друзі. А навіщо ти мене викликав сюди? — невдоволено промовив головний Мормарин.

— Вони з'явилися, бо відчули небезпеку для мене. Ось і прилетіли на допомогу.
— Прилетіли? Але я не бачу, на чому вони прилетіли. Чи ти вирішив мене розіграти?
— Вибачте Піхта, але він говорить чисту правду. Ми прилетіли йому на допомогу. Хоча й не можемо зрозуміти від чого чи від кого його захищати.
— Зате я знаю, — він створив голограму.

— Цивілізація Повелителя, — здивовано мовив Тург, побачивши зображення на голограмі.
— Хіба ви не з цієї цивілізації? Вирішили замаскуватися під іншу?
— Ах, так! Ну і хрен з тобою. Мені начхати на всю вашу цивілізацію, крім Піхта. Його я захищатиму до останнього подиху. А тебе, незважаючи на те, що ти його батько, і не подумаю. Не вистачало мені ще таких хамів захищати.

І тут цей кадр відверто поліз у бійку. Мені нічого не варто було вкласти одним ударом. В той же час я розумів, що це батько Піхта. Який це буде друг, який вбиває батька? Якийсь час відмахувався від нього. Потім набридло, і я впіймав його в павучу сітку Варканів. Він відчайдушно брикався, намагаючись звільнитися від сітки.

— Піхте, відправити додому твого татуся? Чи він все ж таки здатний спілкуватися спокійно і без принижень?
— Варваре, відпусти його. Не ображай. Він же мій батько.
— Як скажеш, — я прибрав сітку. І одразу відчув спробу просканувати.
— Що ви хочете побачити?

— Це боєць, — вказав на Турга, — але ви обоє маєте неймовірну силу, навіть від мого скану повністю закриті. Окрім того, чому вас не вбиває наше повітря? Ніхто не може прожити й хвилини, вдихнувши наше повітря. А ви дихаєте.
— Ми не лише дихаємо, а й мислимо. І у нас не розколюється голова від неймовірного болю. А ось ви не можете так. Хоча це ваша планета, ваше середовище проживання.
— Це дійсно незрозуміло. Ртиги, навіть використовуючи захисні апарати для дихання, не можуть довго переносити наше повітря і гинуть. Цілком імовірно, що я помиляюся. Але все ж таки, як ви прибули на планету?

— Горгоно, — запитання Лії бортовому компу подумки, — можеш доставити з Фаетону човник?
— Геро, човник-тарілка вже за сто метрів над вами. Зняти невидимку та посадити човник?
— Дій.
Поки батько Піхта з'ясовував, чому ми не вмираємо від отруйного повітря, човник-тарілка опустився на ґрунт за ним.
— Погляньте позаду себе, — спокійно промовила Лія.

Мормарин, повернувшись, уважно подивився на тарілку з відкритим входом усередину.
— На вашій мушлі електроніка не відмовила? – здивовано вигукнув він, – не вірю.
— Батьку, я ж тобі розповідав, що їхні мушлі пригнічують зброю пірамід.
— Мало ти чого вигадував. Зброя пірамід пригнічує будь-яку електроніку. Навіть Ртиги не змогли протистояти цій грізній зброї.

— Ця суперечка марна. Якщо ви не боїтеся, можемо політати та побувати на нашому кораблі.
— Навіть якщо ви обманом мене затягнете на свою мушлю, я легко зможу втекти. Полетіли! — він рішуче попрямував до тарілки. Дивакуватий він, однак. Начебто очкує, боїться. У той же час так нерозумно пішов до чужого човника. Якби не Піхт, то його батька можна прийняти за божевільного. Ми всі пішли слідом, як за хазяїном. У командній рубці він одразу ж подався до командирського крісла. Проте сів мимо, впав на підлогу. Крісло без нашого з Лією втручання від'їхало, а коли Мормарин упав, повернулося на місце.

— Вибачайте, але ви гість на борту, — почувся голос бортового комп'ютера міжгалактичною, — це місце для командира. Ваше місце тут, — під одним із крісел заблимали в підлозі вогники. Мормарин, швидко підхопившись, невдоволено поглянув на нас, потім на крісло, під яким блимали вогники. У командній рубці зазвичай було два крісла: командира та штурмана. Нині тут було п'ять місць для сидіння. Крім двох, постійно присутніх крісел, осторонь стояло ще три крісла. Одне з яких виявилося набагато більше за інших (під ним і миготіли вогники), а два інших були схожі на командирське.

— А якщо я не хочу туди сідати? Хочу сюди? — він спробував примостити свій зад на сусіднє крісло. Тург не стримав посмішки. Це все одно, що сісти здоровенному дядьку на дитячий стільчик.
— Ви маєте право сідати на будь-яке з цих трьох місць. Хоча найзручніше вам буде тут, — терпляче пояснював бортовий комп'ютер. Знову заблимали вогники під тим самим кріслом. Мормарин, хоч і висловлював невдоволення, проте зрозумів, що в тому кріслі йому зручніше сидіти. Лія сіла на командирське крісло, я за штурмана.

— Летимо до корабля найкоротшим шляхом не поспішаючи чи на бойових режимах?
— Вихваляйтеся, що ваша черепашка може.
— Гаразд. Злітаємо, — Лія злетіла з максимальним прискоренням. Усіх втиснуло в крісла величезним навантаженням. Вона не просто злітала, а вгвинчувалася штопором. Секунд за десять з'явився морок холодного космосу. Від швидкого обертання навколо власної осі світло від зірки то майже засліплювало, то взагалі пропадало, перекрите корпусом човника. Після виходу з атмосфери, Лія окрім обертання почала різко вихляти човником.

У слабкому відображенні оглядового скла я спостерігав за Мормарином. Дивно, але його не збентежили перевантаження, ні обертання, ні маневри тарілки. Він уважно стежив за розташуванням зірок. Аналізуючи напрямок його погляду, я зрозумів, що, незважаючи на швидку зміну положення човника та маневри, він все ж таки встигав визначити своє місце розташування в просторі. Це був пілот. Дуже досвідчений пілот. Я перевів погляд на Піхта. Мені здалося, що в нього вже закружляла голова. Стежити, а тим більше визначати своє місцезнаходження, йому не під силу. Тург. Друн теж відстежував політ, хоч і важко. У той же час він встигав стежити за Мормарином.

— Де ж ваша мушля? – не витримав Мормарин. Лія нічого не відповіла, а за кілька секунд тарілочка різко зупинилася. Ми пришвартувались в ангарі Горгони. За мить човник був прикріплений до підлоги корабля.
— Ми на місці. Телепортуйтесь за мною, — невдовзі ми всі сиділи в командній рубці Горгони. Точніше сиділи за круглим столом, утвореним корпусами ремонтних роботів. Через оглядове скло виднілась планета, хоча сама рубка відкрита лише у бік панорамного оглядового скла, все інше приховано в тумані.

— Шановний, я виконала свою обіцянку. Довела, що піраміди нашим кораблям не можуть завдати шкоди. Тепер хотілося б почути, від кого надходить небезпека? Хто загрожує вам?
— Ви можете мені не вірити, але моя інтуїція підказує, що небезпека походить саме від цивілізації Ртигів. Приблизно півтори тисячі галактичних років тому ця цивілізація прилетіла до нашої планети. Наш флот налічував понад двадцять тисяч черепашок. І ми відчували себе захищеними.

Поки не з'явилися Ртиги. Спочатку вони за допомогою лестощів та різних подачок переманили на свій бік багатьох наших командирів. Не дивлячись на те, що наш уряд категорично заперечував, Ртиги розгорнули на поверхні планети видобуток корисних копалин. Видобуток проходив величезними темпами. З планети зробили всесвітню копальню. Все, що видобували, вони переправляли на свої мушлі. Хоча їхні черепашки виявилися на порядок більшими за наші, ми не могли їх перерахувати. Бо більшість переховувалась під невидимками. Невидимку вони знімали лише в моменти завантаження тими копалинами, що перевозили з планети.

Змінювати свій вигляд ми не могли. Цю здатність мали лише окремі особистості. Це переважно члени уряду та вищі бійці космічного флоту. Ртиги зробили з нашої цивілізації рабів, які в скафандрах працювали на них (бо Мормарини не могли перебувати на повітрі без зволожуючих скафандрів). Деякі урядовці пішли до них на перемовини, але так і не повернулися. Ми спробували не випускати їх мушлі в дельта-простір. Але в одну мить від нашого флоту залишилися лише кулі, що швидко остигали.

Я в останній момент встиг телепортуватися на планету. Члени уряду, що залишилися, скликали нараду, як далі вчинити. Хоча єдиної думки не дійшли. Дехто пішов на сушу для мирних перемовин і не повернувся. Інші розбилися на два табори. Одні пропонували за допомогою диверсій прогнати Ртигів із планети. Інші пропонували видати завдання нашим ученим на розробку зброї, яка б знищувала їхні черепашки. А коли всі мушлі будуть знищені, тоді можна загарбників знищити і на планеті. Проте охорона кар'єрів була такою, що наші диверсанти не могли нічого вдіяти.

Почали застосовувати тектонічну зброю. Викликали повені у районах їхніх кар'єрів. Після кількох вдалих знищень Ртиги почали будувати вали. Довелося змінити тактику боротьби. Викликали локальні землетруси. Теж допомогло лише на деякий час. Крім того, ми не могли вплинути цією зброєю в глибині континентів. Для цього потрібно злетіти на орбіту, а наші мушлі всі знищені. Невеликі човники, які вдалося врятувати, лише встигали злетіти, як Ртиґи їх розстрілювали. Тоді ми по річках послали молодих Мормаринів-смертників із тектонічною зброєю. Було призначено час операції.

Одночасне застосування цієї зброї викликало дуже сильні виверження по всій планеті. Внаслідок викиду великої кількості сірководню, атмосфера виявилася отруєна. У зв'язку з тим, що вода насичувалась сірководнем повільно, ми якимось дивом адаптувалися. Ртиги почали застосовувати засоби захисту. Їхня цивілізація виявилась дуже чутливою до цієї отрути. Варто їх захисту хоча б трохи пошкодитися, як Ртиг миттєво помирав. Все ж таки серед них були такі, що дихали отруєним повітрям без жодних захистів. Але їх були одиниці.

Коли вони відлетіли, ми розпочали терміновий запуск нової зброї. На виготовлення пірамід пішли усі запаси необхідних матеріалів. За місяць пройшло випробування першої піраміди. Один із захованих човників злетів, і піраміда легко знищила електроніку цього човника. За рік збудували мережу цих пірамід. Залишалося запустити дві останні.

На передостанній трапилося нещастя. Розробник пошкодив хребет, хоча він все ж таки запустив цю піраміду. Його привезли до останньої. Невідомо, запустив її чи ні, але він там і помер. Код запуску та зупинки ніхто, крім цього розробника, не знав. Спочатку це було великим секретом, а потім якось усі забули, що для такої зброї мають бути коди запуску чи зупинки. От і вийшло, що ця грізна зброя працювала сама собою.

Протягом кількох років прилітали мушлі. Черепашки не тільки Ртигів. Але й інших цивілізацій. Жодна не відлетіла. Уся електроніка на них відмовляла. І мушлі перетворювалися на труни, що поступово переходили на нижчі орбіти та згоряли в атмосфері, а ті, що не встигали в повітрі згоріти, догоряли на поверхні чи тонули в морях. Ми намагалися підібрати коди до пірамід, але нікому це не вдалося. А невдовзі це стало непотрібним. Ми опустились на глибину, поступово перетворюючись із розумних істот на тварин. Регрес цивілізації.

— Але ж ви зберегли здатність до телепорту, та й ваш син теж.
— Зберіг. Але коли перестаєш бачити майбутнє своєї цивілізації, то вже не радий ніяким особливостям.
— Облишмо філософію на потім. Ви кажете, що небезпека походить від цивілізації Повелителя. Це лише припущення? Чи є якісь ознаки? І скільки часу лишилося до вторгнення?

— Інопланетянине, ти ставиш занадто багато запитань. Хоча, якщо ти дійсно прилетів на допомогу моєму синові, то запитання звучать цілком логічно. Так, моя інтуїція підказує мені, що саме від Ртигів виходить небезпека знищення нашої цивілізації. Це почуття мене зводить з розуму. Ти навіть уявити собі не можеш, як це сумно і прикро, коли знаєш, що цивілізація за дві доби загине, а зробити нічого не можеш, — очі Мормарина налилися сльозами. Навіть у мене заскребло в горлі.

— Ви хочете сказати, що не зараз, а за дві доби ця небезпека стане реальною?
— Так, за дві доби, — з гіркотою луною відповів Мормарин. Вважаю, що його розповіддю шоковані всі, навіть Піхт.
— Покажіть нам останні, ваші найдосконаліші космічні кораблі, які знищили Ртиги.
— Колись це був секрет нашої цивілізації. Але зараз ми не в змозі виготовити навіть одного такого корабля. Дивіться, — він запустив голограму, на якій зображений величний корабель, хоч і незвичайної форми.

— Зрозуміло. А де точно розташовується командна рубка та місце, з якого керують кораблем?
— Навіщо це вам? — та все одно на голограмі іншим кольором він відзначив розташування командної рубки.
— Скажіть, будь ласка, чи було якесь наповнення приміщень? Водою чи повітрям. А також, як виглядали Мормарини у кораблях? Засоби захисту чи щось близьке — голограму із зображенням корабля змінило зображення Мормарина в скафандрі, на якому вгадувалися чотири реактивні двигуни. Зображення відтворювалося в динаміці, і ми змогли розглянути, як вони пересувалися.

— Горгоно — подумки наказ Лії бортовому компу, — створи тисячу привидів кораблів Мормаринів з душами командирів.
— Виконую.
Я з Лією сидів обличчям до інших і спиною до оглядового скла. А Тург і Піхт з батьком обличчям до оглядового скла.
— Не може бути! — здивовано вигукнув Мормарин, — звідки тут мій флот?

Він не втримався, підхопився на ноги і припав до оглядового скла. По його щоках текли сльози.
— Мої мушлі. Непошкоджені,— шепотів він, а руки ковзали по склу, ніби гладили кораблі,— але чому я не відчуваю нікого з екіпажів? Я ж бачу їх, але не відчуваю. Це привиди?
— Так, це привиди. І створив ці примари наш корабель. Відповідно до ваших голограм.
— Якби мої мушлі могли створювати таких реальних привидів, ми змогли б перемогти Ртигів. Заберіть! Негайно заберіть! Навіщо ви даєте надію, коли сподіватися нема на кого? Це жорстоко!

— Горгоно, деактивуй примар.
— Виконую, — безпристрасна телепатична відповідь бортового комп'ютера. За мить привиди зникли.
— Інопланетяни, я майже повірив, що ви прилетіли зі шляхетними намірами. Моя інтуїція трохи заспокоїлася. Хоча небезпека, величезна небезпека для моєї цивілізації залишилася. Але це й так зрозуміло. Що зможе один корабель проти цілого флоту? А те, що вони прилетять величезним флотом, я певен.

— Поживемо – побачимо. Якщо ви настільки впевнені, що вороги з'являться тут лише через пару діб, а також впевнені в тому, що ми всі загинемо, то у нас ще достатньо часу, щоб вдосталь повеселитися перед смертю.
— Інопланетянине, ти так спокійно говориш про смерть, ніби ти безсмертний. Хоча пропозиція мені до вподоби. Останню тисячу років мені було не до веселощів. Що ти вважаєш веселощами? Можливо, тобі буде веселістю мене зжерти.

— У моєму розумінні дійсно у веселощі входить і обжиралівка. Не дивлячись на те, що всі розумні істоти хижаки, ми інших розумних істот не їмо. Якщо ви вважаєте нас канібалами, то пропонуйте свої методи веселощів. Разом виберемо те, що підходить усім.
— Від ситної їжі я ніколи не відмовлявся. Для мене було б величезним задоволенням політати. Хоча й літати мені нема на чому.

— Гаразд, — погодилася Лія, — я б вам надала човник для польотів, проте в мене є невиразна підозра, що ви за останню тисячу років втратили навички пілотування.
— Як ти смієш мені таке казати? На польотному спарингу зі мною ти й хвилини не протримаєшся!
— Ви настільки впевнені у своїх здібностях? Я не сперечаюся. Пропоную вам спочатку освоїтися та політати у парі зі мною. А потім хвилина спарингу. Можемо навіть політати на різних літальних апаратах.

— Навіть з огляду на те, що це ваші мушлі, перемога буде за мною. Але одного раунду мало. Три раунди по хвилині.
— Як скажете. Все ж перш ніж довірити вам апарат, ми з вами політаємо разом.
— Не довіряєш? Все вірно. Я б також не довіряв. Наскільки я розумію, мені доведеться змінити власні габарити, — він зменшився в розмірах. І тепер виявився на зріст близько метра дев'яносто, — так влаштує?
— Чудово. Телепортуйтесь за мною, — Лія «розтанула», слідом за нею і Мормарин.

— Піхте, ти не міг би притарабанити їжі, яка найбільше до вподоби твоєму батькові?
— Звісно. Із величезним задоволенням. Але я не знаю, чи вдасться мені доставити на орбіту достатню кількість.
— Варваре, ви не проти, якщо я допоможу Піхту? — Тургу хотілося ще раз побувати на планеті.
— Дійте, — за мить я залишився на самоті, і вирішив подивитися, як Лія справляється з навчанням Мормарина. А там відбувалася справжня карусель. Лія сиділа на місці штурмана, а Мормарин ганяв човник на граничних режимах. Схоже, що він домагався, щоб Лія сказала, що вона вже більше не може витримати такої круговерті. Він і не здогадувався, що швидше він видихнеться, аніж Лія. Тург з Піхтом вже повернулися з різними запасами, а тарілочка під керуванням Мормарина все крутилася.

— Піхте, бачу ви притягли сиру рибу. А оброблену термічно, ви вживаєте?
— Мені за все життя лише одного разу доводилося спробувати такий делікатес. Але це було так давно, що я вже забув про смак. Залишилися лише спогади.
— Горгоно, нехай твої роботи забирають ці запаси. Приготуй нам кілька рибних страв із них. Тільки не парові чи відварені страви. Крім цього, необхідно приготувати в достатній кількості м'ясні страви (гуляш, відбивні тощо). Потрібні вина та різні солодкі напої. Пиво, думаю, у тебе швидко не вийде. А ось медовуха можливо (хімічний склад та смакові якості є в пам'яті Кроноса). Крім цього потрібно виготовити кришталеві келихи. Питимемо та гулятимемо.

— Варваре, на виконання вашого наказу мені знадобиться близько двадцяти хвилин.
— Мене це цілком влаштовує, — я подивився, настільки уважно стежили за маневрами човника Тург із Піхтом. На мій погляд, Піхт не лише не мав досвіду польотів, але він був шокований здібностями свого батька.
— Море, ви вдвох залишаєтеся на борту, я теж хочу політати, — телепортнувся на борт Фаетона. Там була сотня винищувачів Землян. На одному з винищувачів я й вилетів. Пролетів буквально перед тарілочкою. Не дивлячись на високу маневреність човника, з винищувачем він не міг тягатися.

— Що ви повзаєте, як черепахи? Наздоганяйте! — я з максимальним прискоренням урвав від тарілки, чудово знаючи, що там задіяні обмежувачі прискорення. Мормарин ніяк не встигав зреагувати на зміни напряму винищувача. Незважаючи на бойові розвороти, йому потрібна була якась додаткова мить, щоб тарілка після маневру набрала швидкість слідом за винищувачем. Засмучений Мормарин ніяк не встигав простежити за поворотами винищувача. Весь час відставав, проте здаватися не хотів.

— Беру керування на себе, — почувся спокійний голос Лії. Ймовірно, вона вимкнула обмеження. Бо через якусь секунду вона мій яструбок наздогнала і повисла на хвості. Тепер я звивався, як вуж на сковорідці, намагаючись втекти від тарілки, та це винищувачу не під силу. Без обмежувача гранична швидкість і маневреність тарілки виявилась значно вищою за параметри яструбка. Хоча навантаження тепер на борту тарілки були колосальні.

Природно, компенсатори крісел з такими перевантаженнями не справлялися. Лію та Мормарина втискало в крісла чи майже відривало від них, якщо Лія включала форсаж у зворотному напрямку. Я вирішив трохи полякати Мормарина. На повній швидкості винищувача розвернув його на сто вісімдесят градусів і вдав, ніби йду на таран. За таких швидкостей за мить яструбок вріжеться в тарілку.

Але ж керувала човником Лія. Застосувавши уповільнення часу, вона пірнула під винищувача за кілька метрів. Ймовірно, відстань між верхніми частинами човника та низом винищувача виявилася не більше десяти сантиметрів. Потрапити в вушко голки з відстані кілометра легше, ніж так ювелірно втекти від тарану.

— Варваре, на Горгону! – категоричний наказ Лії. Коли всі перебували в командній рубці Горгони, незважаючи на те, що у Мормарина буквально горіли очі від польоту, він осудливо дивився на мене.
— Інопланетянине, тобі не здається, що останній твій маневр виявився надто небезпечним? Те, що мене міг затаранити – дрібниця. Але ж могла загинути твоя соратниця.
— Ні, — ніжно потерлася Лія об мою щоку, — Варвар нічого небезпечного не зробив. Він навіть не ризикував.
— Не ризикував?! — здивовано вигукнув Мормарин, — у такому випадку я теж хочу політати на цьому малюку.

— Гаразд. Але на винищувачі без додаткових засобів захисту небезпечно літати. Вам необхідно одягнути термокостюм та скафандр.
— Це все сповільнить керування.
— Невже ви не помітили, що навіть човником ви керували подумки? У такому випадку різниці немає, одягненими ви керуватимете винищувачем чи голяка. У складі нашого повітря немає сірководню. Тому ніякого болю під час мислення ви не відчуваєте, — Мормарин намагався перетравити цю інформацію. Йому не вірилося, що він щойно не просто думав, а подумки керував космічним кораблем, при цьому не відчуваючи жодного дискомфорту. Але він думав. Думав і при цьому не відчував того неприємного болю, від якого розколювалася голова.

— Згоден. В азарті навіть не звернув уваги, що роблю все, як колись. Все ж таки можу я політати на цьому малюку?
— Звісно можете. Не знаю, як було у вашому флоті, але у нас для оперативності у кожного є свій позивний. Це Варвар. Я Гера. Це Мор. Бортовий комп'ютер корабля Горгона. Ви не заперечуєте, якщо ваш позивний буде Батько?
— Це оригінально та зручно. Особливо у бойовій обстановці.

— У такому випадку вам і Мору дозволяю виліт на винищувачах. Винищувачі будуть без боєзапасу. Лише лазерні указки. Щоб легше ними керувати, даю хвилину на освоєння управління.
— Горгоно, термокостюми та скафандри для Батька і Мора! Плюс комплект для Варвара! – за мить роботи доставили термокостюми та скафандри. Якщо скафандр не викликав подиву Мормарина, то на термокостюм він дивився скептично.

— Показую, як це все одягається, — Мормарин, побачивши в моїх руках такий самий маленький розмір термокостюму, дивився вже зацікавлено. Я легко одягнув на себе термокостюм, Тург та Мормарин слідом. З вдяганням скафандра також проблем не виникло.
— Батьку, телепортуйтеся на борт винищувача за Варваром. Мор за мною! – за мить я показував Мормарину, як сідати у винищувачі.

— Після повернення телепортуйтеся з винищувача в командну рубку. Якщо розгубитеся, лише подумайте "автопілот", і винищувач сам пришвартується на своєму місці. Вдалого польоту!
— Варваре, я не дитина, — відрізав Мормарин, а за мить і він уже виписував віражі біля Горгони. Телепортнувшись у рубку, я побачив обидва винищувачі. Проте друн відлетів подалі і там пробував керування. А Мормарин кружляв поряд із кораблем.

На Горгоні було активовано відштовхування. Лише у момент швартування поле на мить деактивувалося, щоб пропустити об'єкт до корабля.
— Геро, цей малюк неправильно сприймає команди і летить, куди йому заманеться.
— Батьку, винищувач робить все правильно. Якби він виконав ваш наказ, ви б зіткнулися з Горгоною, яка знаходиться під невидимкою та з активованим відштовхуванням. Ця функція корабля не дозволяє зіткнутися з кораблем. Поверніть на 20 градусів ліворуч! 10 секунд по прямій!
Коли Мормарін відлетів від корабля, Лія наказала:
— Тепер випробовуйте управління! — винищувач почав виписувати неймовірні віражі. Минула хвилина.

— Сподіваюся, управління освоїли. Прошу знайти будь-яке фізичне тіло і зробити по ньому постріл чи кілька — з винищувачів потягнулися короткочасні лазерні спалахи по численним астероїдам.
— Переконалися, що ввімкнено лише лазерні указки?
— Так — швидка відповідь Мора.
— Так, — відповідь Мормарина.

— А тепер спаринг між вами. Хвилина бою. Усього десять пострілів. Не намагайтеся вистрелити одинадцятим – не зарахую. Після наказу «стоп» швартуєтесь на Горгоні. Старт!
Оце круговерть! Ніхто не хотів промазати, тож постріли берегли. І лазерний промінь-указка з'являвся лише у випадку, якщо стрілець був впевнений, що не промаже по супернику. Залишилися останні десять секунд бою і обидва приберегли по останньому пострілу.

— Стоп! Батьку, Море, прошу пришвартуватися на Горгону, — Тург уже був знайомий із правилами швартування на Одіссеї. Тому йому не склало труднощів пришвартуватися. Хоча останні метри до корабля він «підкрадався», щоб не зіткнутися, і лише в ангарі, коли побачив стіни, спокійно опустив винищувач на підлогу. Для Мормарина це виявилося мукою. Почувши, що його суперник уже пришвартувався, він придушив свою гордість та ввімкнув автопілот. Але навіть це не затьмарило його радісного настрою. Коли він з'явився в рубці, Тург опустився перед ним на коліно.

— Дякую вам за чудовий спаринг, — Мормарин від подиву випав у осад.
— Ви теж чудовий пілот. Тільки хто з нас переміг?
— Чоловіки! Я пропоную зараз почати гуляння і в невимушеній обстановці переглянути голограми вашого спарингу. Хоча, на мій погляд, у цьому поєдинку перемогла дружба, — у цей час роботи утворили стіл. Який роботи Одіссея дуже швидко сервірували.

— Чоловіки? А мені означає вийти?
— Геро! Ну, як можна? Ви ж господиня, — Мормарин уже перейшов на ввічливий тон, — ми всі у вас у гостях. Так, мужики?
Цікаво спостерігати, як Тург та Піхт ствердно закивали. Але їхні погляди зосереджені на столі. Зрозумівши, що образив Лію, вирішив реабілітуватися.
— Друзі! У нашій цивілізації прийнято відзначати зустрічі з друзями за столом, вживаючи при цьому розважальні напої та різноманітні смаколики, — я взяв ємність із вином і розлив по келихах. Ми з Лією підняли наповнені келихи, інші зробили так само. Легкий дзвін келихів. Потім по черзі з кожним.

— За вас, друзі! За те, щоб цивілізація Мормаринів розвивалася та процвітала, — смакуючи, випив вино. Побачивши, що і Лія випила, всі повторили за нею: так само смакували та пили. Навіть Тург, що ніколи в житті не пробував алкоголю, випив (у друнів немає такого звичаю). Вино виявилося чудовим. Усі накинулися на їжу. По-перше, дійсно зголодніли. А по-друге, від їжі поширювався такий смачний аромат, що навіть у мене слинки потекли. Якийсь час чути було лише, як працюють щелепи.

— Пропоную тост, — підняла Лія келих, — за перемогу. За перемогу над ворогами!
Коли після другого тосту всі набили свої шлунки, Лія запустила, уповільнивши вдвічі, спаринг Турга та Мормарина. Тепер вони обоє дивилися зацікавлено і спокійно, хоча після кожного вдалого пострілу чути було подвійне зітхання. Жаль того, по кому потрапив постріл і тріумфуючий того, хто не промазав. Але промаху не виявилося в жодного.

— Море, Батьку, ви чудово провели спаринг. Як я й казав – перемогла дружба. Чоловіки! Нам би частіше зустрічатись, згадувати про колишнє, по сто грам накотити. Нам долі не здаватися, треба вірити в себе та по совісті жити. Вип'ємо за дружбу! – тепер я розлив по келихах медовуху, – народ, для кого цей напій здається надто міцним, можна запити безалкогольним.

Мормарин лише скептично поглянув на мене. Ну-ну. Подивлюся я, як ти перенесеш таку суміш. Незабаром почався п'яний балаган. Говорили всі, ніхто нікого не слухав, лише себе. Навіть мене захопила така ситуація. Відчув, що ноги тримають, але важко. Довелося зайнятися автогіпнозом. Коли голова прояснилася, а ноги зміцніли, обвів поглядом стіл. Лія сиділа в задумі і не поспішаючи гризла якусь смакоту, запиваючи звичайним напоєм.

— Ображаєшся? — телепатичне, спрямоване саме на неї запитання. Вона повернула голову до мене.
— Ні. Мені зараз згадалися твої проводи. Я тоді добряче набралася. Після якогось моменту навіть у пам'яті нічого не залишилося. Прокинулася на ліжку. Але як туди потрапила, не пам'ятаю.
— Я тебе перетягнув, щоб ти салат по столу не розмазувала, — Лія посміхнулася.
— Ти ж зараз тверезий. Як?
— Самонавіювання. Ми ж з тобою можемо вивести з організму не лише алкоголь, а й будь-яку отруту.

— От дурепа, не здогадалася раніше, — незабаром і Лія була, як скло. Закінчилося тим, що Тург, Піхт та його батько відключилися. Ми з Лією перенесли їх у каюту для відпочинку, а самі почали серйозно обговорювати, як нам організувати оборону. Те, що прибуде флот цивілізації Бухвірна, ми не сумнівалися. Навіть у приблизному часі не сумнівалися. А з огляду на те, що наша чуйка продовжувала «дзвонити» про смертельну небезпеку, припустили, що флот виявиться сильним і численним.

Більш за все, їх кораблі теж мають здатність пригнічувати піраміди. Інакше не було б такого гострого почуття небезпеки. Вирішили, що виставимо обидва кораблі інтуїтивно. Так, як невідомо, у яких корах (координатах) можуть з'явитися кораблі. Привиди запустимо заздалегідь. Крім того, Фаетон та Кронос теж мають брати участь у бою самостійно, адже їхні невидимки доопрацьовано Горгоною. Для того, щоб більше цілей вразити за один залп, потрібно задіяти також усі човники з Горгони та Одіссея. Їхні постріли здатні знищити будь-який корабель.

Після першого ж залпу Горгоною активувати піраміди проти ворогів, якщо вийде. Але на це не дуже розраховувати. Якщо вдасться захопити полоненого, його перемістити на борт Одіссея, потім вистрибнути в Z-простір. А інші кораблі на деякий час мають замаскуватись. І спробувати розстріляти рештки флоту. Довго сперечалися, кого залишимо добивати рештки. Лія хотіла залишитись, і я хотів залишитися. Тим більше, що Нея переймалась, щоб ні Одіссей, ні Горгона не потрапили до ворога. Не хотів погоджуватися, але все ж таки поступився вимогам Лії, яка доводила, що це її Горгона залишається. Значить, вона має залишатися зі своїм кораблем.

— Ми плануємо успішний результат. А як бути, якщо програватимемо?
— Цього також не можна виключати. Але, якщо ми пообіцяли Неї вижити, значить маємо вижити, навіть там, де не можна.
— Льоню, є в мене цікава думка. Якщо вдасться знищити ворожий флот за один залп, далі добиваємо дріб’язок. Інакше Фаетон тікає без адреси в дельта-простір, і там чекає. Загалом тікати будемо по одному, проте Горгона має зімітувати щоразу відліт тисячі кораблів і зовсім в інших корах.

Вся увага противника буде прикута туди, де бачитимуть втечу тисячі кораблів, а не одного. Природно спробують знищити ці кораблі на розгоні (теж свого роду привиди). А ми в цей час теж не дріматимемо. Привиди, виставлені Одіссеєм та Горгоною. Вони мають прийняти на себе перший ворожий залп і одразу ж зникнути, ніби закрилися невидимкою та почали маневрувати. А з'явитися на мить в інших корах. Потрібно, щоб ворог не зміг зрозуміти, що пуляє по привидах. Значить щоразу змінюємо кори, де мають з'являтися примари.

Зв'язок. Весь обмін між кораблями, та й взагалі весь зв'язок лише за допомогою наддовгих хвиль на відбитому від атмосфери сигналі. Якщо це кораблі класу А, всі вони явно не використовують такого зв'язку, тим більше, що за такого зв'язку немає зображення. А якщо й виявлять, то лише відбитий сигнал. Отже ми все одно залишимося для них невидимими. Маячки на кораблях вимкнемо. Усі сканери лише на прийом.

Наказ для захоплення полоненого "АП!". По можливості в бій із ним не вступати, а приспати й у кому. Лише після цього можна переправляти свій корабель.
— Але відправляти в кому — зайвий час. Нехай і мить, але в нас може її не виявитися.
— Льоню, невже ти не розумієш, що на кожному бійцеві є маячок. Він перестає працювати, коли господар у комі. Тільки накопичивши достатню кількість енергії, маячок може на деякий час увімкнутися. Допустити, щоб нас запеленгували за цим маячком, ніяк не можна. Це буде очевидний програш. Нас розстріляють, як у тирі. А у швидкісних просторах ми недосяжні для знищення. Тому сон і одразу в кому.

— А якщо об'єкт виявиться співрозмірної сили чи більшої?
— Не варто виключати й таку можливість. Тим більше, що завжди господар корабля під захистом бортового комп'ютера і посилює його можливості. Значить, ми маємо з'явитися після телепорту на ворожому кораблі одночасно із заздалегідь активованою функцією придушення електронних пристроїв.
— Ліль, чітко синхронізувати телепорт із різних місць проблемно. Значить телепортуєшся до мене і, взявшись за руки, телепортнемося за язиком.

— За яким язиком?
— Ех ти. А ще генерал. У моєму часі так називають полоненого, якого захоплюють для отримання цінної, таємної інформації.
— Досить мені докоряти. Ми не в твоєму часі. Але нехай буде по-твоєму: здобуваємо язика.

Ми ще довго з Лією не могли заспокоїтись, намагаючись передбачити не лише вдалі варіанти, а й наші дії у разі поразки. Як відступити із найменшими втратами. І головне, як не допустити витоку інформації. Щоб ніхто не міг передати сигнал лиха. Так і не закінчивши обговорення, ми поринули в царство Морфея. Хоча навіть уві сні продовжували сперечатися. В обох мозок не міг заспокоїтись перед важким боєм. У тому, що бій дійсно виявиться важким, ми анітрохи не сумнівалися.

Підйом для наших гостей став, звісно, важким і незвичайним. Ніхто з них не міг пригадати момент відключення. Але ми не стали їх мучити. Вдало похмелилися. Піхт з батьком урвали на планету. Мормарин мотивував тим, що потрібно вирішувати важливі справи, а Піхта прихопив із собою. Дивно, але він навіть вибачився і розмову вів дуже ввічливо, весь час намагаючись згадати, як же він так відключився. Хоча в його пам'яті спливали лише тости та смажена риба, яку він останній раз їв понад тисячу років тому. А зараз відвів душу.

— Ліє, Варваре, — якось збентежено почав Тург, — ви вибачте за мою неналежну поведінку вчора.
— Море, ви про що? Для першого разу ви чудово трималися. А на майбутнє запам'ятайте, що ви можете легко позбавитися дії алкоголю за допомогою самогіпнозу. Ви ж дуже сильний маг.
— Все геніальне виявляється простим, — здивовано погодився Тург.

Після цього ми почали вже втрьох обговорювати ймовірний бій. Поступово я випав із обговорення. Ну що я знав про тактику космічного бою? Тільки те, що за допомогою сильних кораблів можна перемагати слабших. А якщо противник виявиться сильнішим? Тург брав участь за кілька тисячоліть у дуже великій кількості боїв. У Лії була чудова інтуїція і чудова техніка (кораблі), але досвіду обмаль. А у Турга його з надлишком. Хоча вони обговорювали на рівних, він не тиснув на Лію.

Поєднання величезного досвіду Турга та таланту Лії дало чудовий тандем двох чудових полководців. В результаті багато чого в наших планах майбутнього бою змінили. Вирішили розпочати підготовку прямо зараз. Незважаючи на те, що начебто все передбачили, при розміщенні вийшли деякі накладки. У бою виправляти їх було б запізно.

За відомим оповіданням про хлопця-кібальчиша: нам би ніч простояти, та день протриматися. Ось і в нас залишилося близько доби до початку бою. Чекати було важко. У той же час, все пройшло швидко і непомітно. Піхт з Батьком ошивались на Горгоні. Мормарин, звичайно, обурювався, що він буде лише спостерігачем. Я пригрозив його відключити і він замість того, щоб спостерігати бій, лежатиме нерухомо непритомним. Якщо спробує порушити мої вказівки, його Горгона відправить в гіпнотичний сон. Тож він лише невдоволено зиркав на всі боки.

— Геро, наближається чужий флот. Тривимірний простір сканували майже тридцять тисяч кораблів класу А. Передбачуваний час виходу за годину двадцять сім хвилин.
— Горгоно, у твоїй базі даних є такі кораблі?
— Щоб визначити, мені необхідно їх просканувати. Увімкнути сканування?
— У жодному разі! Себе не видавати. Передбачувані координати виходу?
— Базова точка відліку — планета. 60 градусів південної широти, 20-50 градусів західної довготи. Висота орбіти 98 км.

— Чому такий величезний розкид за довготою?
— Через велику кількість кораблів.
— Ясно, дякую. Усім зайняти місця згідно з бойовим розпорядком. За моєї відсутності на борту командування переходить до Варвара. Якщо і його не буде, командуватиме Мор.
— Прийнято до виконання, — безпристрасна відповідь бортового комп'ютера.

Чекаємо, чекаємо з нетерпінням. За п'ять хвилин до виходу в тривимірку ворожого флоту ввімкнули примари, розташовані в такому місці, щоб противнику їх найлегше розстрілювати відразу після виходу. Виявивши привиди, ворог занервував. Почалося посилене спілкування між кораблями. Хтось із командирів припустив, що це пастка, але на це решта не звернула уваги. Ворожий флот вистрибнув у тривимірку там, де й припускали і відразу відкрив щільний вогонь по привидах.

Якби це виявилися справжні кораблі, то їх розстріляли б першим же залпом. З початком бою примар деактивували і в цей же момент з нашого боку здійснено залп з наступним маневром. Нападники не очікували на відсіч, навіть не припускали, що в перші моменти бою втратять до п'яти тисяч кораблів. Хоча потрібно віддати їм належне. Ніхто не бачив наших кораблів, але в ті місця, звідки ми стріляли, зроблено не менше ніж по десять-п'ятнадцять тисяч пострілів.

Якби ми не зманеврували, то такого щільного вогню не витримав би жоден захист. Тричі з'являлися та зникали привиди і щоразу здавалося, що саме там їх чекали ворожі кораблі, щоразу відкриваючи смертоносний вогонь. І лише вчетверте ворог забарився, розвертаючись у бік примарного флоту. Цієї миті ми теж зробили залп (знищивши ще п'ять тисяч ворожих кораблів) і злиняли зі своїх кор.

А щоб нас не накрили загороджувальним вогнем, знову підставили їм привиди. Але, навіть знищивши таку кількість ворожих кораблів, наш шанс на перемогу виявився незначним. Хоча за цей час ми змогли визначити місце розташування корабля командувача ворожого флоту.
— АП! — залунало на наддовгих хвилях і Лія опинилася на Одіссеї. У цей час Горгона спільно з Одіссеєм проводили чехарду із привидами.
— Вперед! — взявшись за руки, ми телепортнулися на командирський корабель.
— Усім спаааати, — синхронна гіпнотична телепатична команда. Ми вклали у цей наказ всі свої магічні сили. У командирській рубці чомусь було не двоє Ртигів, а троє. Але у глибокому гіпнотичному сні завалились усі. Бортовий комп сповільнив свою роботу, Лія взялася за нього.

— Бортовий комп'ютере, ти мені підкоряєшся?
— Цілком, — почулась відповідь із невеликою затримкою.
— Наказую передати всю потрібну інформацію Горгоні.
— Виконую.
— Горгоно, дій!

Поки Лія розбиралася з бортовим компом, я торкнувся всіх трьох, переводячи їх у коматозний стан. Їхні душі мали колір бійців, воїнів. Потім розпоров командиру голову до самого черепа, шукаючи маячок. Знайшов, висмикнув, пройшов повз штурмана, почав пошук маячка на голові третього Ртига. Тільки встиг висмикнути, Лія подумки гаркнула:
— Тікаємо! – ми, підхопивши двох Ртигів, без маячків, телепортнулися на Фаетон.

— Фаетоне, знищуй без попередження будь-кого, хто з'явиться до тебе на борт протягом півгодини.
— Виконую, — спокійна відповідь, а ми, зробивши кілька телепортів по човниках Горгони, прихопивши з собою Ртігів, нарешті потрапили на Одіссей. Залишивши сонних полонених у камері для ув'язнених, попередньо загоїв порізи на їхніх головах, Лія повернулася на Горгону. Противник біснувався. Привиди, з'явившись на мить, знову зникали і з'являлися в інших корах.

— Вогонь! — наказ Лії і ще п'ять тисяч кораблів противника перетворилися на металеві кулі, що догоряють.
— Фаетоне, вперед! — на кораблику на всю міць ввімкнулися основні двигуни, щоб виштовхнути його в дельта-простір. У цей час з'явилися плазмові сліди кораблів, які ніби-то стрибали у дельта-простір зовсім на інших координатах. Туди з упередженням відкрив вогонь практично весь флот Ртигів, але близько сотні кораблів відкрили вогонь по Фаетону. Перші постріли захист Фаетона витримав, але якийсь із пострілів досяг своєї мети, пошкодивши один із двигунів, а за мить Фаетон вибухнув. Прикро, втратили один корабель. Але в цей же час від наших пострілів спалахнуло понад чотири тисячі кораблів.

— Геро, на ворожому флагмані гості.
— Знищуй! — вдалині вибухом розметало флагманський корабель Ртигів.
— Корабель знищено, — незворушна доповідь Горгони, — проте «гість» встиг повернутися на свій корабель.
— Покажи кори, — одна червона крапка з одинадцяти тисяч замиготіла.
— Варваре, ап! – за мить я телепортнувся з Одіссея на Горгону.

— З цього корабля хтось побував на борту флагмана, — пояснила Лія, показуючи на миготливу точку, — але встиг втекти раніше, ніж флагман вибухнув.
Ми зрозуміли одне одного без слів. Наступної миті, зчепивши руки, ми вже були на тому кораблі.
— Усім спааати! — у рубці виявилося до десятка командирів, хто з них побував на флагманському кораблі, невідомо.

— Бортовий комп'ютере, ти мені підкоряєшся?
— Повністю.
— Мене цікавить, хто тільки-но побував на флагманському кораблі і повернувся назад?
— Старший командир Рту.
— Вкажи на нього.
— Він за командирським пультом управління, — я одразу ж перевів його в коматозний стан і почав шукати маячка.
— Горгоно, як тільки ми підемо з цього корабля, негайно знищити всі записи в бортовому комп'ютері про перебування нас на борту. Зроби так, ніби командир цього корабля телепортнувся на борт флагмана і не повертався. Він вибухнув разом із флагманським кораблем.

— Ясно. Виконую, — захопивши командира, ми почали стрибати по човниках, доки не опинилися на Одіссеї. Ще один бранець приєднався до своїх соратників у камері для ув'язнених. А ми разом із Лією телепортнулися на Горгону. За цей час ще понад чотири тисячі ворожих кораблів наказали довго жити.
— Горгоно, накажи через комп’ютер того корабля, на якому ми побували, усім припинити вогонь. Примар не активувати. Той корабель, на якому ми перебували, контролюєш?

— Він повністю підпорядкований мені.
— Чудово. Використовуй нашу з Варваром силу для дистанційного придушення бортових комп'ютерів ворога через цей корабель. Не забувай у цей час копіювати все, що в нього в пам'яті. Крім цього, постарайся передати гіпнотичний вплив сну. Екіпажі у повному складі необхідно приспати.
— Виконую.