Частина 1. Одіссея - знищити!

Частина 1. Одіссея знищити!

Прокинув один портал, другий, третій. Після четвертого ми потрапили з Всесвіту Повелителя Бухвірна, у Всесвіт Файтерків. Лише минув Одіссей вихід, портал негайно прибрав. Кораблик з активованою невидимкою методично промацував тривимірний простір. Усі сканери працювали лише на прийом. З корабля не долинало жодного звуку. Ми з Лією теж завмерли на цілу хвилину, не дихаючи. Удари наших сердець сповільнилися до одного за хвилину. Проте нічого сканери не виявили. Ймовірно, Глен ще не з'являвся тут. І погоні за нами теж немає. Можна розслабитися.

Несподівано і я, і Лія відчули присутність Неї. Поглянули один на одного, хоча це лише підтвердило, що ми не помилилися. Наступної миті нас перемістили. Ми обоє опинилися всередині корабля Неї. Коли трохи вщухла радість від зустрічі, синхронно запитали:
— Де Глен? Щось трапилось?
— У Глена нині турбот не менше, ніж у мене. Та я особисто з'явилася на зустріч із вами, щоб забрати вас додому.

— Розвідка скасовується?
— Вона не скасовується, замість вас буде пара бійців Вахміра.
— Неє, назви причину. Ми не впоралися?
— Я ще не знаю, чи впоралися. У мене душа за вас болить. Я почуваюся винною, що відправила своїх рідних до чужого Всесвіту. Адже, крім вас, у мене немає нікого.
— Неє, — вклинилася Лія, — у тебе цілий Всесвіт. А ти кажеш – нікого немає.

— Це не те. Ліє, для тебе теж всі Земляни рідні, але цей варвар для тебе найулюбленіший і найрідніший.
— Ну, що ж. Якщо так, то я скористаюся своїм правом цивільного. Забирай Лію додому, а я повертаюся до Всесвіту Бухвірна.
— І за що мені така кара? Олексо, ти ж знаєш, що я не можу тебе примусити, щось робити проти твоєї волі. Так ти мене виховав.

— Неє, прошу тебе. Не розлучай мене з Льонею.
— Ліє, я можу зрозуміти Олексу, як цивільного, але ж ти бойовий генерал і зобов'язана беззаперечно підкорятися наказам.
— Щодо дисципліни, то ти абсолютно маєш рацію. Все ж таки в даному випадку, якщо ти нас забереш, розвідувальну операцію доведеться починати з нуля. І невідомо, чи вдасться новим розвідникам вдало обжитись. Боюся, що це для твоїх бійців непосильне завдання.

— З якого часу бійці флоту Володарки стали слабаками? Не забувайтесь, генерале.
— Неє, у даному випадку Лія має рацію. Не дивлячись на твою зайнятість, ти все ж таки викроїла час, щоб побачитися з нами. І не прогадала. Ти наказувала проводити «тиху» розвідку. Але у Бухвірна по-тихому не виходить. Я пропоную переглянути хронологічний запис Одіссея. І тоді ти зрозумієш, що бійцям твого Вахміра, ця розвідка не під силу.
— Я, як відчувала, що мені тут доведеться затриматись. Крутіть своє кіно. Лише на максимальній швидкості.

— Одіссею, нам хронологічний запис на максимальній швидкості, — телепатичний наказ бортовому комп'ютеру.
— Виконую, — безпристрасна відповідь Одіссея.
Перед нами в десятки тисяч разів швидше промайнуло те, що відбувалося з нами протягом минулого року. Дивилися, як ми повернули Піхта додому та зайнялися пошуком відповідної цивілізації. Навіть те, як Лія нівечила нас обох, Одіссей бачив. Бій із Тургом Нея сповільнила. Дуже вже їй хотілося розглянути в подробицях його смертоносний крижаний смерч. Та коли Одіссей легко розправився з цілою командою інквізиторів, Нея не змогла стримати захопленого вигуку. Дуже уважно вона переглядала зміст пам'яті старійшини інквізиторів (колишнього командира ланки флоту Повелителя Бухвірна).
— У Бухвірна теж були сумлінні бійці та командири, — не втрималася вона від зауваження.

На голограмі розпочалася підготовка щодо переміщення планети друнів до нової зірки.
— Що ж ви за авантюру вигадали? Ви ж знищите всю цивілізацію. Емір повівся на цю авантюру, мабуть від безвиході.
Коли планета зайняла місце в новій зоряній системі, Нея не змогла стримати захоплення. Уважно дивилася, як я маскував сліди зникнення. Та коли побачила, що я кілька планет направив до зірки, не витерпіла:
— Можливий колапс, хоча найімовірніше спалахне наднова.

Тільки-но вистрибнула ланка з тисячі кораблів, Нея подумала так само, як і я колись:
— Гаплик Одіссею (але ж він вижив!) — раптом почали спалахувати кораблі від пострілів Кроноса, — Олексо, що за самогубці прийшли тобі на допомогу?!
Побачивши Кронос, Нея випала в осад. Зупинила відтворення.
— Ліє, що за хлоп'ячі витівки!? Ти ж генерал! Бойовий генерал! Хіба можна так ризикувати? Ти – камікадзе!

— Неє, якби я не прилетіла на допомогу, то довелося б оплакувати Льоню. Та й я б з горя померла. А так ми обоє живі.
Нея, продовжуючи обурюватися, продовжила перегляд. Додивившись до кінця, вона з півхвилини сиділа, не в змозі придумати, як же нас відчихвостити за всі ці дії.

— Друни нормально облаштувалися на новому місці?
— За кілька днів, що я там залишалася, все було чудово. Усі параметри нової зірки мало відрізнялися від старої. Друни за ці кілька днів майже усунули наслідки води, що затопила при переміщенні узбережжя та гирла річок, які почали виходити з берегів, але швидко все повернулося на місця.
— Де старійшина?
— У камері для ув'язнених на Одіссеї. У комі.

— Я б хотіла з ним поспілкуватись. Набуваємо вигляд лордів і готуємося заблокувати встановлену функцію самознищення, — за мить замість трьох землян у командній рубці корабля сиділи величезні «вовчари». Ще за мить тіло старійшини лежало перед ними. Я торкнувся інопланетянина, і він почав приходити до тями.
— Досить відпочивати, старійшино, — інопланетянин не поступався за розмірами «вовчарам», та й приходив до тями він дуже швидко.

— Хто ви? І що вам потрібно від мене? — він спробував просканувати нас, щоб зрозуміти, хто перед ним та як поводитися. Хоча надто сили були нерівні. І він нічого не зміг побачити.
— Старійшино, гадаю, що ви не в тому становищі, щоб ставити нам запитання. Спочатку я вам дещо продемонструю, — Нея запустила запис бою, в якому колись вона кинула свій резерв на допомогу флоту Бухвірна. При цьому запис виявився з боку Володарки, — я віддала свій резерв, щоб урятувати флот вашого Володаря. А тепер погляньте на подяку Бухвірна.

Старійшину аж пересмикнуло від такого презирливого звернення до його Володаря. Нея запустила голограму, де Геріата у вигляді Жерця наказувала знищити Нею та видавала накази від його імені. Старійшина дивився спокійно, навіть байдуже, бо йому не знайома особа цієї цивілізації. Проте, коли прозвучав наказ Неї:
— Прийми свій справжній вигляд, — і Геріата набула знайомого старійшині вигляду, він не просто позеленів, а майже знепритомнів. Адже він особисто переправив її в чужий Всесвіт.

— Старійшино, це ще не все. Я знаю, що це ви переправляли її в мій Всесвіт. Але це мене не цікавить. Я вам зараз покажу «подяку» вашого Володаря, якою він «віддячив» вам особисто, — знову пішло відтворення.

Наказ старійшині знищити цивілізацію друнів. Повне, миттєве знищення його команди. Полон. Бій біля планети друнів із ланкою кораблів, потім знищення його корабля флотом Повелителя.
— Як бачите, ваш Повелитель підписав вам смертний вирок. Хоча завдяки самовідданості моїх бійців, ви ще живі. Крім того, вашу команду інквізиторів знищив один єдиний корабель – ганьба інквізиторам. А ціла ланка (тисяча кораблів Повелителя, в загибелі якої звинувачують вас) знищена двома кораблями, один з яких прирівнюється лише до човника кораблів Повелителя. Та ще й смерть представника Верховної Ради, який керував цією ланкою.

Мені немає сенсу вбивати вас. Навпаки, я була б рада, якби мені служив такий відданий та професійний боєць. Вам обирати. Я можу повернути вас назад до Бухвірна, або ви присягнете на вірність мені і увійдете до складу мого флоту. Вирішуйте, старійшино.
— Повелителько, ви мені показували фрагмент бою. Я дійсно брав участь у цьому бою. Це мій флот ваші хлопці рятували. Я вже тоді сказав, що радий би служити з ними. Проте я пов'язаний присягою. І ви чудово знаєте, що буде за порушення присяги.

— Старійшино, ви маєте на увазі встановлення функції самоліквідації щодо видачі інформації? Але ж ви досі живі. Не дивлячись на те, що давно мали вибухнути та знищити мене.
— Чесно кажучи, я вражений, що цього не трапилось. А якщо я погоджусь служити вам? — він з побоюванням чекав на вибух, проте нічого не відбувалося, — де гарантія, що мене не знищать, як зрадника, ваші ж бійці?

— Вам недостатньо мого слова? Мені добре відомо, що навіть перемовини зі мною, у вашому Всесвіті – вважаються зрадою. Я так не вважаю. Ви чесний, сумлінний боєць – це моя думка. Хоча, якщо ви відмовитеся присягнути на вірність мені, я вас зрозумію і засуджувати не стану. Ви ж чудово розумієте, що в такому випадку змушена вас вбити чи повернути додому. Але якщо мої бійці вас не вбили, то і я вбивати не стану.

— Володарко, мені незвично таке ввічливе поводження з підлеглими. Я гублюся у здогадах. Так невимушено, без образ і принижень Повелитель не може розмовляти. У той же час ви маєте силу Повелителя.
— Старійшино, якщо ви хочете мені служити, забудьте про приниження та образи. У МОЄМУ Всесвіті, в моїх володіннях це не прийнято. Хоча у будь-якій отарі знайдеться паршивець. Поважати потрібно всіх. Навіть ворогів не варто ображати.

— У такому випадку я готовий служити вам вірою і правдою, звичайним бійцем — він опустився на коліна.
— Встати! — пролунав грізний голос Нєї. Інопланетянин жваво підхопився, — запам'ятайте ще один закон, який виконувати треба неухильно: ніколи і ні перед ким не опускайтеся на коліна, навіть переді мною. Ви боєць, а не раб! Опуститися можна лише одне коліно. Усвідомили?
— Дійсно так, Володарко!
— А зараз вам доведеться трохи поспати, поки прибудемо на місце, — інопланетянин завалився на бік у глибокому гіпнотичному сні. За мить він зник. Нея перемістила його на другий корабель, на борту якого чекали її наказу два бійці для того, щоб змінити нас.

— Вважаю, ти придбала нового бійця. Вибач, Неє, я, звичайно, радий тебе бачити, та не маю права більше затримувати.
— Стривай, Олексо. Ти все ж таки некерований. Хоча недарма кажуть, що батьків не обирають. А ви з Лією для мене як батьки. Тож я востаннє прошу: летимо додому.
— Неє, дякую за турботу. А тепер подивися ще раз, — я запустив відтворення того моменту, коли Лія ламала мені і собі кістки, — це тобі один момент.

Ввімкнув відтворення, коли Лія проривалася через щільний вогонь кораблів Бухвірна.
— Це другий момент.
Показав, як майже половина флоту Бухвірна розстрілювали корабель старійшини.
— Тобі не здається, що ці моменти, коли ми з Лією могли тисячі разів померти, але на зло Бухвірну, вижили, нам довелося пережити даремно? А ти, забравши нас додому, зробиш увесь той ризик марним.

Чи ми виживали всім смертям на зло так просто?! Для розваги? І ти хочеш, щоб ми спокійно себе почували, коли ти замість нас відправиш на вірну смерть своїх бійців? Ми вже обжилися у друнів. А твоїм бійцям ще доведеться влитися в якусь цивілізацію. І не факт, що це в них вийде вдало. Крім того, Бухвірн вважає, що згідно його наказу цивілізація друнів все ж таки зникла. Йому й нафіг не потрібен старійшина чи його інквізитори. Головне – не залишити свідків. Так що ти не маєш рації.

— Олексо, я все чудово розумію. І знаю, що вони можуть загинути. Але ВИ житимете.
— Ну от скажи! Який бовдур тебе допустив до управління Всесвітом?! Адже ти ставиш свої інтереси («рятуючи» нас) вище за інтереси Всесвіту (припиняєш успішно розпочату розвідоперацію). Чим тоді ти відрізняєшся від підлого Бухвірна?
— Олексо! Досить мене вчити! Тобі не подобається? Спробуй сам покерувати. Ти думаєш так просто управляти Всесвітом?
— Цього мені тільки не вистачало. У тебе верховників і без мене вистачає. А замість того, щоб перекладати на інших свої обов'язки, краще подумай, як не допускати таких проколів. І рулити у своєму Всесвіті чесно. Все. Будь здорова. Я на Одіссей.

— Стояти! — я з подивом зупинився (хоча міг спокійно продовжити рух) і поглянув на Нею, — відчуваю, я тут марно розпиналася. Гаразд, повернетесь назад до Бухвірна. Але повернетеся цим кораблем. А Одіссей – розстріляйте.
— А більше ти нічого не хочеш? — у мене навіть кулаки стислися.
— Тихо, тихо, тихо. Не потрібно на мене дивитись, як на ворога народу. Оце мій корабель, а тепер він буде ваш. У ньому всі новітні вдосконалення. Його характеристики на порядок вищі, ніж вашого Одіссея.

— Ех, Нея, Нея. От скажи: ти б свого бойового побратима розстріляла? Якби в тебе з'явився новий, сильніший?
— Ні, звичайно. Що ж тепер робити з Одіссеєм? Тягти його додому і там переробити на метал?
— Неє, я не можу зрозуміти, навіщо ти хочеш знищити Одіссей? Адже він справний і без пошкоджень, — вступила Лія до нашої суперечки.
— Замість нього я вам даю досконаліший корабель. А вашого Одіссея потрібно знищити, щоб не потрапив до інших рук.
— А до цього моменту він не міг потрапити до інших рук?
— До цього моменту ним керували ви.

— Нея! Ти дурепа?! Чи прикидаєшся?! — я закипів, — нахрена ти виносиш нам з Лією мозок? Хочеш дати досконаліший кораблик? Дякую. Але нас двоє! І ми чудово можемо керувати обома кораблями. Якщо ж тебе жаба душить, що у нас буде два кораблі, то новий у такому випадку нам без потреби. І досить уже тиснути на нас своєю владою. Якщо ти наступного разу прилетиш на зустріч з нами і почнеш нас кумарити, я тебе присплю і відішлю нафіг додому. Тому краще надсилай Глена.

— Спааати, — відчув я настанову Неї, проте її сила виявилася значно меншою за мою.
— Кишка тонка, мене присипляти, — я посміхнувся, — може ще спробуєш і в спарингу спробувати щастя?
Замість відповіді Нея пішла в атаку. Атакувала вона по-справжньому. Блокуючи її удари, я відчував, що такої сили мені ще не доводилося стримувати.

Якби під удари броньованого кулака Неї потрапили цеглини, то легко розбивалися б тридцять, сорок, а можливо й більше цеглин. Від таких ударів руйнувалися б бетонні стіни метрової товщини. Як від снаряду, пробивалася б танкова броня. Це була не та Нея, яку я колись тренував. Яка не змогла впоратися із Драго. Тепер Драго не протримався б проти неї і кількох секунд. Мені теж ледве вдавалося протистояти їй. Хоча в мене, крім її сили, була сила Піхта, сила Турга, сила старійшини інквізиторів, а також сила бухвірського члена Верховної Ради.

Несподівано навіть для себе самого, я застосовував блокування, яких ніде ніколи раніше не зустрічав. Лише тепер до мене дійшло, як до жирафа, що дуже багато нових прийомів і значну додаткову силу я почерпнув від трьохголового інопланетянина (члена Верховної Ради Бухвірна). Мені набридло відбиватися, і я застосував захист Турга (силове поле, яке захищає від ударів). Якої сили Нея не завдавала удару, це поле знищуючись, зводило удар до нуля, а ось звести нанівець це поле за допомогою фейкових ударів, Нея не здогадалася.

Вирішив застосувати ще один із прийомів Турга (крижаний смерч). Зробив обертовий рух рукою. Крижаний смерч закрутив Нею. Вона не встигла увернутись, але хоч здогадалася людську подобу змінити на вигляд Глена. Спробувала зупинити своє обертання. Та хіба я проти? Крутонув її цим крижаним вихором у зворотний бік. Нея запанікувала, бо величезна швидкість обертання позбавляла її можливості орієнтуватися у просторі.
— Визнаєш поразку? – запитав телепатично.

— Так, — неохоче відповіла Нея. Адже це лише друга поразка у її житті.
— Ну що? Проти лому немає прийому?
— Є прийом — ще більший лом, — хекаючи, відповіла Нея, — на будь-яку силу знайдеться сила побільше, — без злості, спокійно відповіла вона.
— То що ти вирішила щодо Одіссея?

— Мабуть, ви маєте рацію. Продовжуйте розвідку у Бухвірна. Нехай обидва кораблі залишаються у вас. Але! Наказ обом: вижити! Будь-що — вижити!
— Дійсно так! – радісно гаркнули з Лією.
— Неє, може, затримаєшся ще трохи? Я хотіла б тобі передати знання Турга.
— Крижаний смерч? Чудова штука.
— Він ще має фішки. Одна з них також крута: крижаний ковпак.

Передавши їй знання, набуті у Всесвіті Бухвірна і завантаживши необхідну інфу з Одіссея на інший її корабель, ми повернулися на те саме місце, де провели досить довгий час. Ще близько місяця ми з Лією дискутували з приводу Неї. Новим кораблем керувати почала Лія та назвала його «Горгона», на честь її соратниць, бойових подруг. Це був їхній позивний, і він їй багато про що нагадував. Ще півроку ми жили вдвох з Лією на кораблі, далеко від усіх цивілізацій, і не ризикували з'являтися до друнів. Нам на пару з Лією було чудово. І це, не дивлячись, на те, що ми разом вже понад чотириста земних років (250 в Атлантиді і понад 150 у теперішньому часі).

https://www.youtube.com/watch?v=O_AHaUaxMI0

Лише за півроку, після зустрічі з Нею, ми з'явилися до друнів. Я прокинув портал до сусідньої зоряної системи, і ми обережно, з активованими невидимками, перелетіли до планети друнів. Засікли на орбіті Фаетон і більше десятка човників.
— Море! Ви далеко? — телепатичне запитання.
— Гера!? Дозвольте до вас, — відповів Тург, не приховуючи радості.

— Звісно, — за мить друн проявився поряд з Лією.
— А де Варвар? – стурбовано запитав він.
— На Одіссеї. А це мій кораблик. Звати його Горгона, — Тург озирнувся довкола себе.
— Дуже схожий на Одіссея. Якби ви знали, як я радий вам обом.
— Море, краще розкажіть, що змінилося за нашої відсутності. Як ви облаштувалися на новому місці, — у цей час і я перемістився до них.

— Варваре, — Тург обійняв мене, — завдяки вам двом наша цивілізація продовжує існувати та розвиватися. Наслідки переміщення нашої планети були усунені, мабуть, за десять діб. А потім почався швидкий розвиток. Ми насамперед вирішили досягти вищого благополуччя всього населення. Хоча у володіннях загиблого брата володаря залишилося вогнище зла. Вони перед переміщенням планети поховали частину дітей. В результаті половина дітей, що залишилися, не витримала переміщення, і діти загинули.

Тепер вони в їхній загибелі звинувачують владу на чолі з володарем та його сином, який керує тим регіоном. Навіть мені не вдається відновити там порядок та підпорядкування еміру. Я звісно міг би впливати магічно. Проте з часом магія слабшає, а коли прийде розуміння, що це зроблено примусово, тоді бунт-революція. І звичайно хвилювання по всій планеті. Є в мене невиразна підозра, що до цього причетний гідра (як ви його називаєте), але виявити щось мені не вдалося. Що я все плачусь в жилет? Розповідайте про свої пригоди? Що там на попередньому місці, на нашій Батьківщині? Хоча зараз наша Батьківщина тут.

— Море, порадувати вас нічим. Вашим корабликом довелося пожертвувати, а на місці вашої Батьківщини немає навіть зоряної системи, там спалахнула наднова. Дивіться самі, — я запустив Тургу в прискореному режимі, як направив планети до зірки, як Лія прийшла на допомогу, знищивши разом з Одіссеєм майже тисячу найпотужніших кораблів. Як ми уникали переслідування, а нас знову виявляли в тривимірці. Лише після того, як було знищено інквізиторський корабель, за нами перестали ганятися.

— Невже Володарю більше нема чим зайнятися? —  обурився друн, — адже в нього незліченна кількість метагалактик. Не галактик чи окремих зоряних систем із цивілізаціями, а величезних метагалактик. Виявляється, він настільки мстивий, що готовий знищити цивілізацію за те, що я вказав на порушення законів Всесвіту, забуваючи про те, що він зобов'язаний не знищувати цивілізації, а сприяти їх розвитку та процвітанню. Сподіваюся, тепер він на деякий час заспокоїться, вважаючи, що наша планета і вся зоряна система знищені.

До речі. Емір видав наказ про зміну назви нашої цивілізації. Тепер на вашу пропозицію, ми ельфи. Планету звемо Фея, а нову зірку – Осередок. Бондж вважав, що генерал Лія, полетівши до Варвара на допомогу, теж загинула. Я не переконував його. Адже я відчував, що ви живі, відчував і смертельну небезпеку. Відчував, коли ця небезпека відступила. І я цьому дуже радий. Ласкаво просимо до ельфів!

Зустрілися з еміром. Він теж дуже зрадів, що все закінчилося вдало і ніхто більше не намагається знищити його цивілізацію. Я на цій зустрічі, як і завжди на аудієнціях із правителями, відверто сумував. Мене не цікавили заворушення, проблеми розвитку чи інші справи еміра. Коли Лія запропонувала спробувати допомогти розрулити вибухонебезпечну ситуацію в колишніх володіннях гідри, я подумав, що не варто було пхати свій ніс у їхні внутрішні чвари.

— Варваре, а ви чому мовчите? – поцікавився емір, – колись я вам наказував, а зараз, як учень у вчителя, запитую вашої поради.
— Володарю, я навіть не знаю, чи можу я вам хоч чимось допомогти. Ви ж знаєте, що втручатися у внутрішні справи цивілізації небезпечно. Хоча ми з Лією і так уже втручалися більш ніж достатньо (емір посміхнувся). Якщо хочете почути мою думку, то вона вам, як володарю, може не сподобатися. А викручуватись я не збираюся.

— Варваре, все ж таки я хотів би почути ваші зауваження.
— Гаразд. Тоді прошу на мене не ображатись. У вас надто слабкий захист від вторгнення. Ви ж чудово пам'ятаєте, як розбомбили цивілізацію трохи більше ніж п'ятдесят років тому. Повторення не можна допустити. Але захист може бути найрізноманітнішим. Є дуже потужна оборонна зброя: піраміди-резонатори. Ця зброя виводить з ладу електроніку ворогів ще підльоті до планети.

На жаль, я лише потрапляв під дію такої зброї, хоча таких розробок не маю. Можна і потрібно побудувати по всій планеті потужні бази протикосмічної оборони. Ці бази мають бути надійно захищені від знищення, мати величезну вогневу міць, високошвидкісну автоматику та повну автономність. Крім цього, вони повинні перекривати (захищати) весь простір навколо планети. І лише після цього можна зайнятися будівництвом космічного флоту.

Крім того, є ще одна небезпека. Владико, ви прожили вже достатньо років, і знаєте, що зірка змінює свою активність циклічно. Є короткі цикли, а також тривалі (400-500 років). В результаті циклічного зниження випромінювання (активності) зірки на планеті кардинально змінюється клімат. І від цього страждають усі: і ельфи, і менші брати. Щоб зменшити втрати від таких несприятливих моментів (все ж таки коливання будуть меншими, ніж на старому місці, бо ця зірка значно молодша), необхідно виконати глобальне дослідження зірки, щоб хоча б приблизно знати, коли чекати таких неприємних змін. І старанно готуватись до них.

Для цього бажано створити під поверхнею не просто міста з усіма житловими та виробничими приміщеннями, а свій герметичний маленький світ, де зможуть жити всі: і ельфи, і флора, і фауна. При нормальному випромінюванні від зірки використовується енергія зірки, а за нестачі — власні джерела енергії.
— Варваре, це завдання не одного дня, а на віки.

— Ні, шановний владико, — я посміхнувся, — ці завдання необхідно вирішити в найкоротший термін. А саме: захист запустити протягом місяця-двох. Решту не більше, ніж за кілька років. Колись я так само, як і ви, сказав, почувши таку постановку завдання, що це на віки. Але новий світ під поверхнею планети збудували протягом двох тижнів. Звичайно не для такої кількості народу, як ельфів на планеті, але все ж таки.

У нас є прислів'я: очі бояться, а руки роблять. У ельфів симбіоз із флорою та фауною, і це величезна сила. Я лише висловив свою думку. Вона не обов'язково має збігатися з вашою. Але я вас запевняю, що в будь-яких новаторських починаннях ми з Лією допомагатимемо вам в міру своїх можливостей.
— Ех, Варваре, Варваре. У тому, що це все треба зробити, я з вами згоден. Хоча щодо термінів, які ви назвали, я сумніваюся. Але я прийняв до уваги ваші зауваження. Дякую за підказку.

Після аудієнції з владикою, ми з Лією одразу ж злиняли на Горгону. Треба детально ознайомитися з усіма нововведеннями і зрозуміти, чим Горгона крутіший за Одіссея (от ледарі! не могли за півроку поцікавитися). Виявилося, що в пам'яті Горгони є дані щодо розробки пірамід-резонаторів. Якщо Одіссей міг лише придушувати роботу пірамід, Горгона могла управління пірамідами перехоплювати і з їх допомогою знищувати ворожу електроніку. Стріляла Горгона теж термічними зарядами, але могла застосовувати інші види зброї: лазерну, анігіляційну. Також за допомогою цього унікального кораблика можна використовувати тектонічну зброю, викликаючи різні катаклізми на планеті з відстані до тисячі кілометрів від поверхні.

Кількість привидів, які міг створити цей корабель, збільшено до 20 000. А перебуваючи всередині Горгони, можна не боятися, що хтось за допомогою спецскану чи здібностей Валікірок виявить душі живих істот усередині корабля. А на Одіссеї потрібно маскуватися від такого самостійно. Привиди Горгони створювалися разом із імітацією живих душ на привидах.

Крім того, повністю змінено систему невидимки. Горгона могла легко побачити Одіссея із активованою невидимкою. А Одіссей Горгону не міг знайти. І ще з'явилася дуже цінна та унікальна функція. Цей кораблик міг переглядати душі живих істот з орбіти та впливати на них, навіть якщо вони знаходилися в приміщеннях чи під поверхнею на глибині до 500 метрів. Скани цього корабля могли побачити навіть те, що відбувається у воді на глибину до півтора кілометра. Такого я не очікував. Горгона виявилася набагато крутішою за Одіссея.

Почав за допомогою Горгони розглядати душі друнів, що знаходяться на планеті. У мене виникло порівняння, ніби я підглядаю через вікно чи в замкову щілину. Вже хотів зайнятися чимось іншим, та раптом мене щось зацікавило. Збільшив масштаб та почав уважно розглядати душі. Начебто все, як завжди, хоча вигляд деяких душ чимось відрізнявся від інших. Зрозумівши, в чому різниця, я буквально сів на дупу. Гідра! Але ж я його душонку розірвав, і він навіть відродитися не зможе.

— Ліль, тобі нічого не нагадують душі цих молодих друнів?
— Душі трохи відрізняються від душ звичайних друнів. У них є інопланетна домішка. Гідра?! Але ж я його вбила! Горгоно, а зміни-но ракурс. Точно домішка гідри, — поки Лія аналізувала і дивувалася, я видав наказ Горгоні:
— Негайно знищити всіх, у кого виявиш ознаки гідри, — за мить понад двісті молодих ельфів несподівано померли.

— Льоню! Ти що наробив? Не можна ж так жорстоко!
— А як ти по-іншому позбавишся спадкоємців гідри? Це ще пощастило, що вони лише наближалися до статевої зрілості. Горгоно, покажи на карті, де знаходились напівкровки, — тоді корабель показав володіння старшого брата еміра, саме місце сучасних бунтівників. Стало зрозуміло. Все ж таки ми з Лією вирішили перестрахуватися. Збудували там, де знаходилися бунтівники, кілька каплиць, які випромінювали слабку гіпнотичну дію, щоби всі в окрузі заспокоїлися і не бузили.

Щоб ці «каплички» залишалися непоміченими, створили їм автономне живлення та накрили кожну завісою неуважності. Горгоні наказали, щоб смерть, знищених ельфів виглядала природною. І щоб була різноманітність: одні померли від інфекцій, інші – від хвороб. А хто в цей час знаходився у дорозі, для тих було тисячі різних причин пояснення несподіваної смерті.

Незабаром ми про це забули. Лія, як мати Тереза, моталася по всій планеті і займалася оздоровленням флори та фауни. Її постійно супроводжували найрізноманітніші звірятка, на плечі, як мінімум, сидів хижий птах. Лія до кожної істоти знаходила ключики. І спілкувалася з ними, як з рівними. Вона ще шлях вибирала, куди їй потрібно дістатися, а там вже знали, що до них з'явиться старша сестра Лія. Я ж допомагав переважно будівельникам та геологам.

За їхніми кресленнями на борту Горгони чи Одіссея виготовлявся потрібний бур (з надзвичайною міцністю) чи інше устаткування. Потрібно розрівняти майданчик для великої забудови: так, без проблем. За кілька годин все готово. За рік збудували навіть дві бази протикосмічної оборони. Минув рік, другий, третій, п'ятий, десятий. Щороку ми літали на зустріч із Гленом, але практично без новин. Ще років через десять мене почало напружувати почуття небезпеки, до того ж смертельної для Піхта. Лія не відчувала його (оскільки Піхт ділився знаннями лише зі мною). Зрештою, я не витримав і сказав Лії, що я злітаю до нього. Лія одразу відчула тепер уже для мене величезну небезпеку.

— Летимо разом. Доповім Мору, що я полечу з тобою, і вперед.
Тург не заперечував, але сказав, що він полетить із нами.
— Відчуваю для Варвара величезну небезпеку. Вже кілька разів я залишався осторонь, коли йому загрожувала небезпека, але тепер я друга в біді не покину — ніякі вмовляння на нього не діяли. Можна, звичайно, примусово залишити його на місці. Проте коли ми відлетимо, наша магія та гіпноз перестане діяти. Тоді він рвонеться слідом і може наробити багато дурниць. Довелося поступитися.