Частина 13. Знищені цивілізації

Виходило, що чоуси – це не просто новий вид енергії, а навіть інший вид матерії. Матерії, у якій немає ні молекул, ні атомів. Навіть Люсі розуміла, що такого не може бути, проте вона бачила цю незвичайну матерію на власні очі. Що ж до управління чоусами, це неможливо назвати безпосереднім управлінням. Їх переміщали у місце, де сконцентровані в окремих точках простору вогнища для їжі, і вони заражали ці вогнища своїми майбутніми нащадками. Хоча відсоток виживання виявлявся дуже низьким. Не більше одного відсотку. Натомість, кожна пара чоусів могла за один захід заразити десятки тисяч об'єктів.

Лінзи-командири – це чоуси, що вже зістарилися, які вже нездатні до відтворення енергії розмноження. Речовина, з якої вони складалися, ставала щільнішою. Можливо тому вони були не в змозі випромінювати енергію. Хоча швидкість пересування зберігали. Навіть рухалися за рахунок зміни поляризації. Наприклад, у нерухомому стані матеріал, з якого чоуси складалися, був нейтральним по відношенню до будь-якого виду енергії (магнітної, електричної, гравітаційної чи будь-якої іншої).

Якщо чоусу треба переміститися, він, відчуваючи, який вид енергії навколо нього переважає, змінював поляризацію «себе». Отже сили взаємодії з навколишньою енергією штовхали їх у потрібному напрямі. Здавалося, що чоусів нічого не цікавить, окрім їжі та розмноження. Як тварин. Навіть у їхню пам'ять не вдавалося забратися. Полонити та утримувати їх можна лише дуже потужними полями. Не має значення, що це за поля (магнітні, гравітаційні, електричні). Ми навіть собою могли утримувати, якщо були у вигляді Енергіка. При тривалому впливі на лінз, вони ніби звикали до потужного поля, підкорялися та пересувалися туди, куди їх направляло поле, не намагаючись протидіяти цьому полю.

Вигляд виміру їм байдужий. Вони чудово себе відчували в будь-якому вимірі (24 мірка, 12 мірка, тривимірка та навіть мікросвіт). Але самостійно переміщатися між різними вимірами було не могли. Тих лінз, які з'явилися у нас («народилися»), ми берегли та уважно стежили за їхнім розвитком. Періодично підсовуючи їм «смаколики».

А у ворогів крали їх сотнями, використовуючи, як піддослідних «кроликів». Хоча під час одного з таких рейдів до нас потрапила незвичайна пара лінз. Через кілька годин після їх викрадення, наші «вартові» Хруст та Арель забили на сполох. З сотні викрадених двоє вперто шукали спосіб, як втекти. Крім того, кокон королеви зафіксував не лише незвичайну поведінку цієї пари, а й обмін між ними спрямованим випромінюванням різної інтенсивності.

Люсі, проаналізувавши, зрозуміла, що вони таким чином один з одним розмовляють. Але застосувавши такий метод «розмови» до цих лінз, ми не отримали жодної відповіді. Вони нас не розуміли. Тоді Люсі, набувши зовнішній вигляд лінзи, самовільно проникла у простір, у якому утримували бранців, серед яких була ця своєрідна пара та спробувала з ними «заговорити».

Спочатку у цих двох проскочило такої сили здивування, що навіть кокон дівчини зміг засікти, потім вони повністю «закрилися» та взагалі перестали обмінюватися між собою інфою. На всі спроби розмовляти, вони насторожено мовчали. Коли їй набридло, і дівчина вислизнула з «огорожі», ці лінзи рвонулися слідом, припускаючи, що можна втекти, проте напоролися на потужне силове поле.

Довго старалася Люсі їх «задобрювати», багато разів з'являючись у своєрідному «загоні для бранців». Вони поступово звикали до неї, ніби розуміючи, що їм не загрожує небезпека. Якось одна з цих лінз не витримала та поцікавилася, куди зникають ті, яких забирають з загону і чому вони не повертаються?
— Вам не все одно? Ви ж не тільки зі мною не бажаєте спілкуватися, а й з ними також. Тільки між собою.

Лінзи затремтіли. Але то був не страх, а сміх.
— Ви вважаєте, що вони не мають розуму?
— Незнайомцю, ніби ти не знаєш. Це ж тварини. Ви їх їсте? Значить, і нас скоро з'їсте?
— Ні, ми їх не їмо. По суті, всі розумні істоти – хижаки. Але в нас інші смакові уподобання. До того ж можу запевнити вас, що розумних істот ми взагалі не їмо.

— А навіщо тоді ви тримаєте нас?
— Можливо, ви мені не повірите, але я належу до іншої форми життя.
— Але ж ти такий, як і ми, — перебив один із чоусів.
— Все вірно, я нині у такому вигляді, як і ви. Але це не більше ніж імітація. Я можу приймати образи багатьох форм життя, навіть таких, якими ви харчуєтеся.
— Не вірю! — заперечив один із чоусів.

— Я й не збираюся вам доводити. Маєте прийняти цю інфу на віру. Чи ви вважаєте мене настільки дурною, що я перетворюсь на щось їстівне і ви мене знищите? Або інакше – з'їсте?
— Чужинцю, а ти не дурний.
— Вибачте, але вам поки що доведеться потерпіти суспільство тварин. Що робити з вами, вирішую не я.

Люсі злиняла з загону. Хоча дівчина й вигребла від Джина по-саме не хочу за першу самовільну появу в загоні, але зараз усі з цікавістю спостерігали за діалогом. У той же час він нічого не прояснив, крім того, що ми не можемо відрізнити лінз-тварин від лінз-розумних. Таємно від Люсі я поговорив з Джином і отримав дозвіл проникнути в загін після неї та спровокувати сварку.

З нетерпінням чекав, коли дівчина знову опиниться в загоні. Хоча про те, що я туди з'явлюся, не знали навіть ті, хто чоусів сторожив. Нарешті дочекався. Варто було Люсі опинитися в загоні, як туди ж і я проник, до того ж у вигляді бурасика.
— Відійди, не заважай, — грубо відштовхнув її, — мені потрібно вибрати кілька лінз, щоб подивитися, що залишається після їхнього знищення.
Люсі здивувалася від такого нахабства, а я відібрав чотирьох. Серед них обидва чоуси, які могли розмовляти.

— Не смій чіпати цих двох! Це розумні істоти!
— Не сміши мене, — блимнув їй у відповідь, — лінзи, що говорять. Нічого вони не мають розумного.
Люсі моментально опинилася між мною та відібраною четвіркою. А я помітив підозрілий рух решти полонених лінз.
— Захищатимеш їх, я тебе присплю та запропоную Джину відправити додому, щоб не заважала.

Цієї миті помітив, що лінзи утворили півколо, а пара розмовляючих блискавично опинилася поза межами цього півкола. На мені зосередилося проміння бранців. Проте моя бронька набула блідого блакитного відтінку і промені чоусів, не торкаючись мене, викривлялися та відбившись від поля загону, поверталися назад.

Перш ніж лінзи встигли зреагувати на свої ж промені, та спробували ухилитись, не менше половини чоусів були вражені. Те, що відбувається від торкання променю до лінз, ми ще не бачили. Якщо промінь потрапляв на лінзу, що випромінює вбивчий, ненажерливий промінь, то вона, ніби туман, блідла та розчинялася, а її напарник (напарниця) починав безладний рух, який чимось нагадував рух повітряної кульки, коли з неї виходить повітря.

А якщо під час цього хаотичного руху чоус торкався враженої лінзи, що зникала, то різко збільшувався в обсязі, поступово зникаючи. Такий собі повільний вибух. Хоча я помітив вплив лінз, які могли розмовляти. Вони створювали точкові потужні поля, які відштовхували тих, хто міг зіткнутися з ураженими.

Нарешті, все заспокоїлося. У шоці виявились усі. Особливо це видовище вплинуло на мене та Люсі. Проте мене збентежило інше. Адже розмовляючі лінзи теж були заблоковані створеним мною потужним полем, з якого чоуси не могли втекти. Як вони змогли переміститися за межі мого поля? Адже два інші, яких я відібрав, так і залишились у ньому. Крім того, я зрозумів, що цю атаку на мене якимось чином організували саме ті, хто вміє розмовляти. Змінив свій вигляд на лінзу і поцікавився:

— Чого ви досягли своїм бунтом? Як ви побачили, на мене не діють ваші пожирачі. Натомість загинуло стільки ваших родичів. Нехай і тих, хто не вміє розмовляти, але все ж таки. З цього випливає, що нам доведеться знову добувати нових у вашого Господаря чи Боса, мені пофіг. А щоб не було більше бунтів, доведеться вас обох знищити.

— Чужинцю, навіщо вам такі знущання з нашої форми життя?
— Тому, що нам у бою проти вашого Боса вперше зустрілася ваша форма життя і нам треба знати, як проти вас боротися.
— Чужинцю, ти нахабно брешеш. Ви ж просто знущаєтесь, виставляючи нашу форму життя у боях проти собі подібних.

— Не віриш мені? Тоді дивися, — я знову повернувся до зовнішності бурасика та запустив коконом те, що нам показував Страж. Лінзи ніби байдуже переглянули. Потім один одного запитав:
— Бачив?
— Так, але це інформація противника. Я вважаю, що ворог мого ворога – мій друг.
— Ви про що? — поцікавилася Люсі.

— Чужинці, ми дуже ризикуємо. Але ви можете сказати, яке відношення маєте до тих військ, які вам вдалося здолати?
— Вони атакували наші території, і нам довелося захищатися.
— Те, що ви билися у захисті, зрозуміло. Та й перемогу здобули лише завдяки одному з бійців. Ми обидва теж є чужинцями для ваших супротивників. Але ми вихідці з іншого Великого Дому і для нас ваш противник теж є ворогом.

— То ви розвідники?
— Я цього не сказав. Але ворог у нас спільний.
— Тепер моя черга говорити «не вірю», — підколов я розмовляючих лінз, — якщо ви розвідники, то та інформація, яку ви нам тільки-но повідали, є секретною. Отже, ви видали секрети. А розвідники такого рівня захищені від видачі ворогові секретів. З цього виходить, що якби ви дійсно були розвідниками, то вже від вас нічого не залишилося б. Спрацювала б установка на самознищення. Краще збрешіть щось правдоподібніше.

— Чужинцю, дозволь зауважити, що розвідниками нас назвав ти. Ми ж нічого не говорили, хто ми.
— Навіть те, що ви зізналися, що є вихідцями з іншого великого Дому, є величезним секретом для контррозвідників.
Чоуси засміялися.

— Чужинцю, а ти нічого незвичайного не помітив? — поцікавився один з них.
— Незвичайного? Якщо не рахувати бунту, який ви влаштували, то мені незрозуміло, як ви змогли вислизнути з мого поля-пастки? Адже пара інших так і залишилися в моїй пастці.
— Все правильно. І про що говорить той факт, що ми легко вислизнули з твоєї пастки?