Частина 15. Духи

— Ліль, звідки ти все це знаєш?
— Любий, ти забуваєш, хто я. Сказав би хтось мені про це за рік до світового бою, точніше за змагання, я б сказала, що це повна нісенітниця. Але поступово до мене повертається пам'ять Енергіка. Водночас я не простий Енергік, а командир. І підкорявся лише твоєму батькові. Багато років тому саме він був рятівником Тріади. Я про це знаю не з чуток, а сама брала участь у тому бою, проте тоді ще рядовим бійцем, коли вся його армія вступила в смертельну сутичку з чужинцями.

У тому бою більше половини потужних бійців-енергіків загинуло. А Володар не прийшов на допомогу. Ніби йому було все одно. Проте ми всі знали, що захищаємо юну Духа Духів. Після цього бою твій батько сховав Тріаду. Сховав на довгі тисячоліття так, що навіть Духи, які бачили Тріаду та звали її Духом Духів, вважали її самозванкою. А мовляв справжнього Духа Духів у нашому світі немає і близько. Яким чином твій батько зміг створити їй легенду, як у розвідника, не знаю. Коли я брала участь у турнірі флоту, то при поєдинках з Тріадою, мені її методи управління та захисту здалися до болю знайомими. Я ніби проводила бій із тінню. Тепер я точно знаю, що в нас був один і той самий учитель. Твій батько. Він її навчив усьому, що знав.

— Співчуваю Тріаді. Все ж таки мені незрозуміло, звідки вона знає Боса?
— Цілком можливо, що до цього знову причетний твій батько. Він зустрічався з Великим Босом і мабуть неодноразово. Можливо, він отримав завдання на зразок нашого. По всьому світу розкидані двійники Духа Духів. Багато хто з них загинув не своєю смертю. Наказом покійного Володаря темні знищували їх. Хоча тепер бачу, що всі знищені Духи були фейкові. Згадай, адже й на Тріаду була атака. Лише завдяки Лисиці вдалося показати, ніби Тріада загинула.

— Дивно. За ідеєю ми всі зараз маємо нагострити вуха і виставити потужну перешкоду, щоб ніхто до неї не підібрався. Але в мене не тільки чуйка мовчить щодо Тріади з Вісом, а й таке враження ніби їх не було. Я їх відчуваю, але все здається несуттєвим.
— У мене теж. З цього випливає, що над ними активована завіса неуважності, найімовірніше, виставлена ​​Великим Босом.
— Так, як на Місяці.

Опустилися Кроносом на наш майданчик. Недарма кажуть, що будинок живе доти, доки у ньому живуть господарі. Так само і в нас. Здавалося, що століття минули і навіть «хатинка» почала руйнуватися. Скрізь було запустіння. Повне царство павуків. З нашою появою все на майданчику ожило. Майже тиждень ми одне одним насолоджувалися, хоча насамперед за допомогою Кроноса навели скрізь належний порядок. Але з кожним днем, якщо не в мене, то в Лії проскакував смуток.

Я запропонував Лії познущатися з вільних жителів та Духів, хоча б останнього «призову». Вона з величезним задоволенням погодилася. А мене попросила помотатися по її підприємствах. Можливо, щось нове вийде підказати. Адже всі її підприємства працювали здебільшого для вільних жителів. Вчених із різних цивілізацій, які були на борту Горгони, відправили додому. Вони свою місію виконали. У той же час Повелителі між собою укладали договори та проводили обмін досвідом уже без нашої участі. "Мавр зробив свою справу — Мавр може піти".

Кілька разів з'являлася Нея, хоча лише на мить. Але весь час бігом, бігом, все ніколи. Несподівано з'явилася Анжеліка, проте застала лише мене.
— Батьку, ти давно відвідував своїх друзів?
— А що?
— До хрещеного дійшла інформація, ніби в нашому Всесвіті залишилися розвідники-диверсанти Господаря Урга. Дізнаватися безпосередньо в Урга, значить поставити під сумнів мир між нашими Домами.

— Що ти хочеш від мене? І до чого тут мої друзі?
— Сама не знаю. Я подумала, що якщо й залишилися розвідники, то лише після тих вторгнень, які вдалося ліквідувати. Я особисто перевірила всі місця вторгнень та нічого не виявила. Скрізь повна тиша. Ймовірно, всі його розвідники загинули або ж втрачено зв'язок з ними. Хоча я ні в чому не впевнена.
— Дякую, що нагадала про друзів. Я все збирався відвідати та постійно відкладав. Побуваю на підприємствах Гери і мотнуся по друзях.
— Раптом чого, миттєво клич мене, — Анжеліка «випарувалася».

Не відкладаючи відвідування підприємств, я з'явився на першому і мало не випав у осад. Усі Земляни виявились мініатюрними. Поцікавившись у Кроноса подумки про свій зріст навіть не дуже здивувався. Зріст виявився понад три метри. Не став з'ясовувати, як це сталося і чому, а повільно й непомітно почав примусово зменшувати свій зріст, зупинившись на двох метрах. Керуючий (чи директор), побачивши мене, відразу ж поцікавився, чи може він приймати нових співробітників без відома Гери чи мене.

— А чому ви особисто не вирішите це питання з Герою? — Він зам'явся. Але я зрозумів, що побоюється її, адже він ще надто молодий. Хоча керівник чудовий. Разом із ним пройшлися виробничими цехами. Усі роботи було автоматизовано і людей на цих величезних площах майже не було. Тільки-но зайшли до конструкторського відділу, я відчув легке хвилювання. Миттєво накинув на нас двох вуаль неуважності. Ми з керуючим пропливли, левітуючи між ученими, а вони навіть не відчули. Лише коли покинули бюро, я вирішив поцікавитися.

— Скажіть, будь ласка, над чим зараз вони працюють?
Той з азартом почав розповідати, що у кожного з них своє завдання, яке видається індивідуально Герою (чи від її імені). І почав по черзі розповідати, хто над чим конкретно трудиться та які успіхи. Я слухав у піввуха. Але після того, як він перейшов до однієї з дівчат, я вуха нагострив, миттєво аналізуючи всю інформацію про неї. Судячи з розповіді, вона не вирізнялася визначними успіхами. Я слухав і не знаходив жодної зачіпки, чому саме вона мене зацікавила. А коли ненав'язливо поцікавився, чому Гера її обрала, то відповідь мене шокувала.

— Вона дуже талановитий учений, але після того, як повернулася з відрядження, стала якоюсь загальмованою, — пояснював керуючий. Виявилося, що відрядження було на Горгоні разом з ученими з інших світів. Я запевнив керівника, що він задарма так вважає. Адже робота вченого — це осяяння. І воно не завжди приходить на вимогу. Попросив, щоб він відрядив її (разом з нею назвав ще кілька вчених) на інше підприємство для обміну досвідом.

Тому, що я якраз туди прямую і попутно можу їх доставити. Мій фантом дійсно доставив усіх дослідників, окрім цієї дівчинки, а її приспав і відправив під охорону Кроноса. Упродовж дня побував на всіх підприємствах, але більше нічого підозрілого не виявив. Повернувшись на Кронос, перевів її в кому і помістив у камеру для ув'язнених, навісивши на цю камеру наймогутніші магічні замки та прикривши вуаллю неуважності.

Щільно перекусивши, мотнувся на Одіссей і урвав до Мормаринів, звідти до Паратіктелів. Потім до Мауренів. Тільки-но зібрався до Інвірів, як почув у голові тихий голос.
— Шамане.
— Василино, давно не бачились. Як ти поживаєш?
— Шамане, ми можемо зустрітися? — Василина хоча і володіла собою чудово, але все ж таки занепокоєння повністю приховати не змогла. За мить я вже був поруч з нею на її кораблі.

— Що трапилось, подружко?
— Шамане, з чого ви взяли, що щось могло трапитись? Просто я дуже скучила. Та й боржок у мене, — Василина скорчила хитрючу посмішку, та крутнулася, зачепивши попочкою мене в районі паху. Проте я зрозумів, що Василина хоче поділитися зі мною якоюсь важливою інформацією і не хоче, щоб ця інформація була зафіксована її корабликом.

— Люблю, коли дівчата не забувають про свої обіцянки, — голосно промовив і, миттю опинившись у неї за спиною, поклав одну руку на груди, а другу просунув між її ніжками. Василина лише здригнулася, але мої нахабні руки не відштовхнула. А ще за мить я разом із нею зробив не менше десятка телепортів. Останнім стрибком телепортнувся з нею на свій майданчик, поряд з хатинкою. Побачивши, де ми опинилися, дівчина м'яко відсторонила мої руки та озирнулася навколо.

— Василино, пішли в альтанку. Там нам ніхто не завадить і ніхто нас не почує, крім Кроноса.
— Йому обов'язково чути? — я, не відповідаючи, накрив нас антизвуковим захистом. Лише після цього Василина з полегшенням зітхнула.
— Олексо (давно мене так ніхто не називав), я готова виконати будь-яке твоє бажання і виконаю. Але я тебе покликала не для цього, — після цього вона перейшла майже на шепіт, — врятуй Вяліса.
Її очі наповнились сльозами.

— Перестань розводити вологу! З якого переляку йому щось може загрожувати? Адже я теж його відчуваю. У нього все гаразд і ніяка небезпека йому не загрожує, — Василина вже не стримувала сліз.
— У мене теж за відчуттями ніби в нього все гаразд. Але він не відповідає мені.
— Розлюбив?

— Ні. Я його характер добре вивчила і завжди при телепатичному зв'язку відчувала всі його емоції. Але останнім часом він не тільки не завжди відповідав, а й спілкування було, ніби він пересилює щось, пробивається через якусь стіну. А тепер узагалі не чую його.
— Вялісе! — гаркнув я телепатично. У відповідь тиша, хоча відчуття смерті немає. А мій крик іде ніби у вату.

— Азірісе! — Відповіді немає. Відчуття спокою та умиротворення щодо короля Арихонів. Дуже дивно. Щось невиразно згадувалося. Десь я вже таке умиротворення відчував. Хоча зараз треба обов'язково заспокоїти Василину. Щодо Вяліса на неї не діяли жодні відмовки, що в нього все гаразд і вона лише накручує себе. Дівчина все одно вперто доводила, що Вяліс у біді.

Вважаючи, що я просто не хочу рятувати, вона спробувала вмовити мене за допомогою сексу. Чи я постарів, чи вона вже забула, як у моєму часі (у 21 столітті) вона стогнала піді мною, але її спроби не викликали бажання у відповідь, і я відчував, що вона абсолютно права, стверджуючи, ніби її коханий в небезпеці. Ця небезпека однакова і для короля Арихонів. Терпець увірвався, і я не придумав нічого кращого, як приспати її.

— Кроносе, з'явиться Гера, хай не чіпає Василину, вона має спати до мого повернення.
— Прийняв до уваги.
Телепортнувся на Одіссей і урвав зеткою до Арихонів. Датчики нічого незвичайного не виявили. Я не відчував жодної небезпеки, тому телепортнувся на флагман Арихонів. Вяліс сидів нерухомо у кріслі. На місці штурмана мертве тіло Арихона. Вяліс був нерухомий, але живий.

— Ау! Вялісе! Ти хоч би встав та зустрів друга! А то розлінився до неможливості, — я ледве почув думку Вялиса:
— Король та королева, — ледве почув його, а потім ніби хтось увімкнув глушилку. Подивившись уважніше, я виявив у тілі Вяліса не лише його душу, а й замаскованого Духа.

— Спааати, — максимальної сили навіювання для Духів. Від такої сили навіювання в глибокому сні виявилося б все живе на цілій планеті. Тому разом із Духом заснула і душа Вяліса. Просвітивши його, як рентгеном, зрозумів, чому він не рухався. Хвороба Бехтєрєва. Так у 21 столітті називалося зменшення рухливості суглобів. Подеколи суглоби зросталися, повністю знерухомлюючи людину.
Але ж Вяліс не звичайний. Він мав неймовірну унікальну силу. Як він міг зазнати хвороби? Хоча кістки в нього вже зрослися. Але навіть у такому незавидному становищі він не забував про свого короля.

Інтуїтивно телепортнувся до палацу короля. У ніс ударив трупний сморід. Усі придворні вже давно були мертві. Лише король із королевою ще чіплялися за життя. Не роздумуючи, відправив обох у царство Морфея. Лише після цього переконався, що всередині їх тіл також підселені Духи. Все ж таки щось здавалося мені незавершеним. Тому вирішив помотатися царськими палатами.

У покоях королеви знайшов її фрейліну. На диво живою, хоча і знерухомленою. Дивно. Якщо король з королевою змогли вижити лише за рахунок своїх унікальних сил, то як могла вона залишитися живою, якщо можливості її мозку не дозволяли боротися з Духом? Приспавши, приволік її до короля з королевою. Прикидав, що мені з ними робити, але раптом виявив, що Дух у тілі короля начебто не заснув. А точніше двоякий стан: і спить, і не спить. Я запанікував, хоча вчасно згадав, як приспав колись Піхта і той заснув наполовину. Вирішив увійти в тіло короля та вигнати чужинця.

Та в останній момент прослизнула думка:
— Анжеліко, допоможи, — тієї ж миті поряд зі мною з'явилася Анжеліка, але тільки у вигляді Енергіка, найпотужнішого Енергіка. За мить і кум опинився тут. А я відлетів до стіни від надпотужного удару Анжеліки.
— Батьку! Не смій! Загинеш!

Ще за мить приміщення виявилось забите Енергіками. Причому Енергіками, які мали силу не менше моєї і навіть Анжеліки. Вони всі «палахкотіли», готові негайно розпочати бій. Кум змінив образ Енергіка на Духа. Хоча не тільки він, а ще близько сотні Енергіків перетворилися на Духів. Але це були Духи точно не з нашого світу. Я таких не бачив. Вони володіли неймовірною силою. Сила Рона чи Нора була у тисячі разів меншою, ніж будь-якого з цих бійців.

— Лисичко, крім цих трьох, ще один на флагмані, — близько сотні бійців-енергіків зникли, метнувшись до Вяліса. А цих Духів, хоч і з натугою, але вдалося «витягти» з тіл Арихонів. Незабаром зниклі Енергіки повернулися з полоненим Духом.
— Негайно обстежити округу! — наказ кума Енергікам, — має бути ще один. Хоча й найслабший із них.
— Господарю Віре, мабуть чужинців тут більше немає (якщо вони не розмножуються).

— Шамане, чому ви так вважаєте?
— Тільки цих чотирьох Арихонів я звільнив із полону під час вторгнення флоту з Будинку Господаря Урга.
— Згоден. У такому випадку це всі. Більше немає, — вимовив із сумнівом кум.
— Цілком можливо, що ще один є.

— Ви ж сказали, що лише ці четверо були в полоні чужинців, — не приховуючи роздратування, промовив кум.
— Я не відмовляюся від своїх слів. Але вважаю, що ще один міг проникнути в тіло вченого-дослідника із Землі.
— І де нам тепер шукати його?
— У мене на Кроносі.
— Володарко! — звернувся кум до Анжеліки. Вони розуміли одне одного практично без слів.

— Батьку, вперед! — я телепортнувся на наш майданчик. З Кроноса вийшла Лія і миттєво прийняла бойову стійку, побачивши перед собою «палаючих», готових до смертельного бою, Енергіків.
— Відставити! — пролунала команда Анжеліки. Палахкотіння Енергіків припинилося. Я метнувся на Кронос і виніс звідти дівчину, котра перебувала в комі. Негайно Духа «витягли» з тіла дівчини.

— Батьку, дякую за затримання. Дівчина не встигла постраждати. Допомогти, чи сам впораєшся з відновленням Арихонів?
— Впораюся.
— Тоді до зустрічі, — вона зникла з Енергіками, прихопивши і полоненого Духа.
— Льонь! Що тут відбувається? Чому моя співробітниця на Кроносі?

— Ліль, залиш її в спокої. Давай зараз мотнемось до Арихонів, полікуємо короля з королевою та Вяліса. Там теж були підселені Духи. Сюди зі мною мотнулося лише трохи Енергіків, а туди кум із Анжелікою привели у сотні разів більше.
— Так, дуже потужні бійці. На мою думку, вони належать навіть не куму, а Великому Босу. Отже під загрозою була безпека нашого Дому. Величезного та неосяжного.

Ми урвали до палацу Азіріса. Щоб не крутитися туди-сюди, Вяліса теж притягнув до палацу. Усіх чотирьох «збирали по частинах». Тому що уявити неможливо, як роз'єднувати кістки, що зрослися, а потім відновлювати рухливість суглобів. Навіть із нашими можливостями це дуже непросте заняття. Крім цього, довелося фантомами прибрати та скласти окремо трупи, подалі від королеви. на превеликий жаль скористатись атомаркою не було можливості. Арихони не могле не лише рухатись, а навіть ковтати.

Виявилося, що вмирали лише ті, хто перебував з ними в одному приміщенні, а інші не могли навіть наблизитись. Тобто інформація про те, що діялося у палаці та на флагмані, нікуди не просочилася. Вся цивілізація Арихонів не могла й уявити, що з королем щось негаразд. Ймовірно, підселені Духи вплинули якимось чином на всіх.
Коли ми з Лією повернулися в наше «гніздечко», я від Лії вигріб по перше число. Отримав і за дівчину-науковця, і за Василину, і за те, що сам кинувся назустріч невідомій небезпеці.

Кінець.

P.S. На цьому пригоди Олекси та його друзів не закінчуються. Він неприємностей не шукає. Неприємності самі шукають його. Продовження пригод Олекси та його друзів у книзі: Бойові Ангели. Щиро дякую, що читали.