Частина 1. Спокій нам лише сниться

Закінчилися всесвітні змагання під керівництвом Анжеліки і всі розлетілися по своїх Всесвітах. Я подякував Пронирі та його «підопічним», і теж урвали з Лією Одіссеєм та Горгоною додому. Звісно нудно та гірко було без Анжеліки. Лія мій стан відчувала, проте мовчала. Вона повернулася до свого Альянсу, хоча я пропонував очолити флот вільних жителів, які все ще продовжували підкорятись мені.

Лише палкі ночі в нашому «гніздечку» на Землі не дозволяли вщухнути міцному коханню (незважаючи на сварки в минулому), яке протрималося більш ніж півтисячоліття. Останнім часом я вже настільки звик постійно ховатися та уникати погоні, що зараз починав з тугою згадувати про колишні пригоди. Всі були зайняті і лише я ледарював, відлежуючи боки на Кроносі.

Через місяць уже не знав, куди застосувати свою енергію, що накопичилася. Завдяки Хрусту іноді нудьга розсіювалась. Раз на тиждень він запрошував на спаринг. І то бійка у вигляді Енергіків. Тільки-но повернувся після тренувального бою та приліг відпочити, як мене захлеснула тривога за Азіріса. Хоча звідки королю Арихонів могла загрожувати смертельна небезпека, я не міг уявити. У його цивілізації все спокійно. У військових блоках Арихони не перебувають. Навіть на їхніх планетах-колоніях інших цивілізацій не було. Там усю роботу вони виконували самі.

— Одіссею!
— Слухаю, командоре.
— Забабахай мені канал зв'язку з королем Арихонів, — за мить Азіріс дивився на ледаря, що розвалився в кріслі Кроноса.
— Привіт друже.
— Азірісе, щось мені неспокійно. Моя чуйка кричить про смертельну небезпеку. Ти з кимось воюєш?
— Я сам не можу зрозуміти, з якого боку чекати неприємностей. Мені вже і Вяліс про це говорив.

— Може, якась допомога потрібна? Лише маякни.
— Олексо, дякую, ніби ніякої допомоги не потребую. Адже нічого не відбувається.
— Усередині цивілізації все нормально?
— Останнім часом навіть дрібні конфлікти припинились. Тиша та спокій. Мабуть, у нас із тобою старечий маразм. Це означає, що незабаром необхідно використовувати атомарне золото. Але, коли зважусь, тоді покличу, щоб мене повартував. Не відмовиш?

— Ти ще й запитуєш. Звісно, повартую.
На цьому зв'язок із королем перервався. Хоча за тиждень під час спарингу з Хрустом, мене буквально захлеснула тривога за короля, і я його перестав відчувати. Негайно бій припинив і повернувся на Одіссей у своє тіло.
— Азірісе! — Телепатичний крик. У відповідь — тиша, як в домовині.
— Прониро! Я забираю вільних жителів свого Всесвіту!
— Командоре, може мені зібрати весь флот?

— Не треба.
— Одіссею, приймай управління вільними жителями колишнього флоту Неї. Мені терміново потрібна інформація, що відбувається в системі подвійної зірки Арихонів.
За мить Одіссей доповів, що там був бій. А зараз повна тиша.
— Бійка давно відбулась?
— Близько дванадцяти хвилин тому.

— Що?! Труби на сполох! Летимо через портал по зетці і випадаємо під невидимками у тривимірку. Всі наявні кораблі в цій зоряній системі полонимо у пастки незалежно від належності.
За кілька секунд ми були в Арихонів. У найпотужніших пастках виявилося близько двадцяти тисяч кораблів. З них Арихонських було не більше трьох тисяч, та й ті понівечені.

— Одіссею, на якому з кораблів відзначається наявність сили? — негайно заблимала на голограмі крапка і почали миготіти цифри. Розмір сили був нестабільний. Коливалась від однієї десятої до п'ятнадцяти-шістнадцяти і знову майже нуль.
— Одіссею, що в тебе з показниками сили?
— Наявність сили непостійна. Така сама нестабільність фіксується й іншими кораблями.

— Духи, чи що? У яку кількість пасток ув'язнений цей корабель?
— Кожен із кораблів ув'язнений у 56 тисяч пасток.
— Негайно ув’язнити всі кораблі в силові поля від Духів. Крім цього, необхідно на цьому кораблі зменшити на мить лише до 2900 пасток і, як я туди телепортнуся, знову все відновити.
— Зрозумів. АП! — я у вигляді Арихона телепортнувся на корабель і за мить пастки було відновлено.

— А це ще що за привид? — обурився гордовитий Барихват, — чужинець на борту!
— Бортовий комп'ютере, ти мені підкоряєшся? — телепатичне запитання.
— Повністю, — така сама відповідь. У цей момент, зрозумівши, що кораблик йому не зможе допомогти, Барихват рвонувся в бійку, намагаючись одночасно впливати на мене ментально. Я впізнав колись полоненого принца. Але зараз його сила та швидкість, порівняно з тим часом, виявилися величезними. Швидкість дорівнювала швидкості Духів. Інтуїтивно накинув на нього вогняні кайдани для утримання Духів і одразу ж перегляд. Всередині тіла, крім душі Барихвата, був присутній Дух.

— Одіссею, посилити до максимуму пастки для Духів!
— Виконую! — тієї ж миті корабель огорнули найпотужніші силові поля, через які ніякому Духу не пробитися. А ще за кілька секунд вони заіскрилися, завібрували, знищуючи Духів, які намагалися проникнути на допомогу.
— Цього не може бути, — зі страхом прошепотів Барихват.
— Спати, — промовив я з інтонацією для Духів, — спааати, — ще один гіпнотичний наказ, але тепер уже для білкових.

— Бортовий комп'ютере, король Арихонів у тебе на борту?
— Так.
— Покажи, де він? — виникла голографічна блок-схема корабля і заблимала помаранчева точка. Це був корабель Барихватів, але його побудова дуже відрізнялась від тієї, яка мені була відома. Телепортнутися до Азіріса я не міг так, як не відчував його.

— Де я? — на голограмі заблимала фіолетова крапка. Зрозумівши розміщення, миттєво опинився в тому приміщенні, яке показував кораблик. І відразу ж був атакований трьома Барихватами (теж із підселеними Духами). Мені це дуже не сподобалося. Три удари іклом вампіра і Духи залишають тіло, яке перетворюється на холодець. Не став їх полонити, а просто розірвав. Духи навіть не середньої ланки, а елітні.

Лише тепер озирнувся довкола. Неподалік лежали два тіла Арихонів: король та його вірний командувач флотом. Азіріс, хоча і був понівечений, проте душа тіло не полишила, а в понівеченому тілі Вяліса душі не виявив. Мозок запрацював зі швидкістю комп'ютера. Як мені повернути душу командувача? Доведеться звертатися за допомогою до Королеви Духів. Та чи захоче норовлива королева допомогти мені?

Поки роздумував, складаючи та зрощуючи розтрощені кістки короля, намагався привести його до тями. Але багатьох частин кінцівок не вистачало. Фігня. Атомарне переродження і все з'явиться. У цей час аналізував, чому душа покинула Вяліса. Над ним не просто познущалися, а ще й проткнули мечем, розвернувши серце.

Спробував за допомогою телекінезу змусити нормально тріпотіти серце Азіріса. Начебто вийшло. Він почав приходити до тями. На це пішло не більше десяти секунд (хоча вважаю, що для моїх можливостей це надто повільно). Пересунувся до Вяліса. В цей момент чомусь поглянув на стелю і радісно посміхнувся. Там ширяла душа. Ймовірно, вона залишила тіло вже після того, як було виставлено пастки для Духів.

Швидко «склеїв» його серце (не забувши «залатати» отвори на грудях та спині) і почав робити масаж. Незабаром душа Вяліса повернулася до понівеченого тіла.
— Олексо, — почувся слабкий голос короля, — де королева? Що з нею?
— Вона була на кораблі?
— Так, — відповів король і знову відключився.

— Бортовий комп'ютере, покажи мені всіх живих істот у тебе на борту, — окрім трьох фіолетових крапок на голограмі були ще три сірих крапки поруч із нами і одна сіра (зрідка пульсуюча) у командній рубці.
— Ти хочеш сказати, що в тебе на борту більше не було чужинців? — я не повірив комп'ютеру і активував можливість перегляду душ з максимальною чутливістю. В одному з приміщень було ще дві душі, а на турелях п'ятнадцять Барихватів.

— Ах, ти ж паразит! Вирішив мене обдурити? Отримуй! — У приміщенні стало темно, як у негра в дупі. Освітлення вимкнулось і прозвучало два вибухи. Я підірвав не лише основне, а й аварійне джерело живлення. Виручили мене навички та знання Мауренів. Тепер я бачив усе в якійсь фіолетовій напівтемряві. Негайно створив п'ятнадцять фантомів та знищив стрільців на турелях.

— Азірісе, почекай трохи. Спробую відшукати твою королеву.
Телепортнувся до того приміщення, де виявив дві душі.
— Спааати, — підхопив Арихонів, що заснули, і повернувся до короля з Вялісом. Потім забрав із командної рубки сонного Барихвата, притарабанивши його до Арихонів.
— Спааати, — приспав і короля з Вялісом. Хоча цілком можливо, що вони обоє були непритомні, навіть переглядати не став.

— Одіссею, знімай з корабля всі пастки, я телепортуюсь з Арихонами до тебе на борт.
Тільки опинився на борту Одіссея, новий наказ:
— Одіссею, гравітаційною гарматою знищи цей кораблик і спрямуй його останки за межі диска Всесвіту, — промовив з металевим відтінком у голосі, — полоненого Барихвата в приміщення для ув'язнених. Активуй максимальний захист від Духів!
— Виконую.

Лише тепер я звернув увагу, що не лише над королем та Вялісом знущалися. Сліди тортур були і на королеві, і на її фрейліні. Недовго думаючи, відправив усіх у каюту для відпочинку.
— Увага флоту! Продовжуйте утримувати всі кораблі у пастках. Окрім звичайних пасток, кораблі Барихватів полонити в силові поля для Духів. Можливо, процес перебування в силових пастках затягнеться (мабуть на кілька годин). Одіссей летить у зетку. Всім чекати на його повернення.

Незабаром від мого кораблика залишився в тривимірці лише плазмовий слід, що поступово зникав. Хотів відразу ж привести до тями короля з Вялісом і змусити їх застосувати атомарне переродження, але щось мене зупинило. Мотнувся у каюту для відпочинку до королеви. Уважно поглянув на неї і похолов. Вона була вагітна, але дитина, на жаль, вже мертва. Душа королеви лише охоплювала собою місце, де мала бути душа зародка, якої вже не існувало.

Їй також застосовувати атомарне? Але, як поведе себе організм, якщо всередині буде мертве тіло? Вирішив не ризикувати. Довелося попрацювати "гінекологом". Прибрав усі сліди мертвої дитини, все загоїв і хотів забрати обох жінок до короля з Вялісом. Подивившись на другу «арихониху», зрозумів, що атомарне переродження може вбити її. Можливості використання мозку дуже низькі. Ймовірно, це була служниця королеви із простих Арихонів. Телепортнувся в командну рубку лише з королевою. Привів до тями та розбудив короля.

— Азірісе, твоя королева жива, — показав йому на сплячу поряд королеву, — їй так само, як і тобі, необхідне негайне переродження.
— Олексо, їй не можна застосовувати атомарку. Вона вагітна.
— Вибач, друже. Була вагітна, — король не стримав тужливого, сповненого розпачу крику, — кріпись. Головне, що ви живі. Я зараз розбуджу королеву з Вялісом і ви втрьох застосуєте атомарне переродження. Для її служниці цей процес неможливий.

— Я знаю, — якось приречено сказав король, — але корабель не дозволить.
— Довірся мені. Одіссей дозволить.
Через деякий час я перемістив три безпорадні тіла Арихонів у каюту для відпочинку.
— Командоре, у сигма-просторі наближається два флоти загальною чисельністю двадцять три тисячі кораблів.

— Ідентифікуй обидва флоти та час до виходу в тривимірку?
— Флоти рухаються незалежно один від одного. Шість із половиною тисяч кораблів цивілізації Мауренів, час до виходу дві години дванадцять хвилин. Та флот Інвірів, — я не став дослуховувати до кінця, а зайшовся істеричним сміхом. Кораблик ображено замовк.
— Одіссею, це друзі поспішають на допомогу королю. Дай зв'язок із Мауренами, — на голограмі з'явився кошак.

— Доброго здоров'я, Варваре.
— Пане командувачу, далеко ви розігналися?
— Арихонам загрожує небезпека. Крім того, я перестав відчувати короля.
— Ну, ну. І тому ви вирішили по-геройському померти зі своїм флотом?
— Яка б не була небезпека, я мушу другу допомогти.
— Гаразд. Тільки при виході у тривимірку не стріляйте. Вже все під контролем, — не встигла голограма кошака зникнути, як Одіссей доповів:

— Командоре, Гера на зв'язку.
— Шамане, ти де?
— На Одіссеї.
— Я не про те. Інвір з усім своїм флотом рвонув до Арихонів. Каже, що король у смертельній небезпеці.
— Знаю. Інвіру менше двох годин до виходу в тривимірку. Хоча, якби він встиг вчасно, то втратив би весь флот.

— Я зараз прилечу.
— Відбій. Вже все гаразд. Король із Вялісом зараз на атомарці. Пам'ятаєш бій закоханої парочки біля колонії Арихонів?
— Звісно.
— Зараз Арихонів атакували Барихвати потужним флотом. Але це ще півбіди. У тілі принца Барихватів — Дух. До того ж елітний. І не лише у ньому. Я знищив на флагмані п'ятнадцять стрільців із підселеними духами. Зачекаю закінчення атомарки і з'ясую, що до чого.

— Командоре, портал, — телепатична доповідь Одіссея.
— Увага флоту, всі кораблі з порталу в силові пастки!
— Командоре, ще один.
— Можна зменшити на кораблях Барихватів кількість силових пасток удвічі, але всі кораблі з порталів ув’язнити у максимальну кількість пасток!
— Геро, мені ніколи! — вимкнув зв'язок із Лією.

— Командоре, ще один портал. Крім того, зафіксовано флот у сигма-просторі.
— Що за флот?
— Ідентифікація близька до кораблів Шеньшерів.
— Це свої.
— Командоре, ще портал.
— Блін. Вони найнялися, чи що?

Через оглядове скло я бачив портали, що виникали, і відразу ж кораблі, які з’являлись, опинялися в багатошаровому силовому полі. Побачивши, що за кораблі потрапили в полон, я випав із командирського крісла. Відчайдушно намагався стримати сміх, але не міг. У полон моїх мишоловів потрапили обидві команди інквізиторів, флоти Паратіктелів та Василини. Але, якщо Васька та Сокіл вважали, що полонені противником, то Кирсір із Мандрівником швидко зрозуміли, що вони просто запізнилися, а їхні команди опинилися в пастках лише для безпеки.

— Одіссею, одночасний зв'язок з обома командирами інквізиторів!
— Шамане, вибач, нам ніколи, ми в полоні, — одночасний вигук обох старійшин.
— У кого?
— Поки що невідомо, — знову одночасна відповідь. І раптом вони завмерли, побачивши один одного на голограмах.

— Шамане, твоя робота? — із сумнівом поцікавився Кирсір.
— Звісно. Видайте наказ своїм хлопцям на відбій тривоги і пастки будуть зняті. А потім телепортуйтесь до мене. Хоча запитання: у восьмимірний простір зможете телепортуватися?
— Так, — відповів Кирсір.
— На жаль, ні, — опустивши голову, відповів Мандрівник.
— Мандрівнику, давай до мене, я допоможу, — посміхаючись, сказав Кирсір.

— Одіссею, зв'язок з флагманом Паратіктелів, — на голограмі, що виникла, з'явився стривожений Сокіл.
— Привіт, Варваре, рятуй. Я разом зі своїм флотом у полоні.
— Видай своїм бійцям наказ, щоб не стріляли, і я зніму з твого флоту пастки, — Сокіл від несподіванки втратив мову, — тобі повторити?
— Нікому не стріляти! — наказ Сокола.
— Почекай трохи, скоро заберу тебе.

— Одіссею, зв'язок із Василиною.
— Олексо, допоможи! Я біля Арихонів потрапила в полон разом із усім флотом.
— Якщо обіцяєш поцілувати, звільню.
— Ти все жартуєш. Я Вяліса перестала відчувати. Лише зараз ледь-ледь, ніби він на межі життя та смерті. Якщо допоможеш мені та Вялісу, зроблю все, що попросиш.
— Я не жартую. І за язик тебе не тягнув із вимогами зробити все, що попрошу. Накажи дівкам не стріляти, і я зніму пастки.

— Ти! ...ти ... ти, — гнівно намагалася щось сказати Василина. Потім видала наказ:
— Увага! Флот! Відбій бойової тривоги! Нікому не стріляти!
— Забрати пастки з флоту Землян! — у цей момент поруч зі мною з'явився Кирсір зі Мандрівником, а я створив два фантоми і, метнувшись у тривимірку, приволік на борт Одіссея Сокола та Василину. Вони відразу в пошані опустилися перед старійшинами.

— Одіссею, крісла гостям і мені зв'язок з Інвіром, — з'явилася голограма лютого Інвіра.
— Доброго здоров'я всім, — радісно привітав командувач і схилив коліно.
— Адмірале, ви за смертю ганяєтеся? — З глузуванням поцікавився в командувача.
— Шамане, ти помиляєшся, я лише лечу на допомогу своєму другові.
— Ну, ну. Невже у вас уже чуйка перестала працювати, що ви кидаєте весь свій флот на забій?

— Шамане, з чого ти взяв? Арихони ні з ким не воюють, у військових спілках не перебувають. Можливо, прилетить якийсь флот, намагаючись помститися за минулі образи. Так ми миттєво з ним упораємося.
— Ваші слова та Господу у вуха. Гаразд. Летіть до кінця. Тільки після виходу у тривимірку не стріляйте.
— Шамане, ти встиг раніше?
— Так, — відповів Інвіру і примусово погасив голограму.

— Одіссею, зв'язок з королевою Шеньшер, — королева, з'явившись на голограмі і побачивши обох старійшин, ледве змогла придушити подив і ввічливо привітала:
— Всіх вітаю, шановні. Варваре, чим зобов’язана?
— Мати-королево, ви вирішили померти?
— Не знаю, чому ви так вирішили. Хоча я дійсно лечу на бій. Королю Арихонів загрожує смертельна небезпека.

— Загрожувала. Якби ви встигли вчасно, то й вам теж. І не допомогли б вам ваші славнозвісні генератори. Мати-королево, не ображайтеся на грубого та некультурного Варвара. Спокійно вистрибуйте у тривимірку, лиш не стріляйте. Будь-який корабель, що вистрілить, потрапить у силову пастку, розстрілявши при цьому себе. Після стрибка я зв'яжуся з вами.

— Отже, шановні, я перед всіма вибачаюсь за доставлені незручності. Не соромтеся та розташовуйтесь, як у себе вдома. Забезпечити вам зараз зустріч з королем Арихонів не можу. Він зараз на атомарці. Одіссею, покажи нам короля, — на голограмі, що виникла, лежали три безпорадні Арихони. "Вялісе" — телепатичний крик Василини, та її коханий нічого не чув.

— Король Арихонів. Другий, наскільки розумію, командувач флоту, а хто ж третій? — пробурмотів Сокіл.
— Точніше, третя — це королева Арихонів, — усі завмерли.
— Старійшино Кирсіре, ваша команда не збільшила боєзапас?
— Шамане, зараз ми можемо розстріляти вдвічі більше цілей.

— Мені не обов'язково це знати, а запитав лише тому, що обидві ваші команди загинули б, не знищивши й половини супротивників. Одіссею, скільки зараз у пастках кораблів?
— Сімнадцять тисяч сімсот двадцять три.
— Ось так, шановні. Причому це кораблі, які прирівнюються до класу А. Проте це дрібниця. Ви чули про бойових Духів?

— Драго якось розповідав. Але швидкість Духів така, що нам білковим не впоратися.
— Саме так. Цими кораблями керували білкові з підселеними в їхні тіла бойовими духами. З їхніми швидкостями та чудовою реакцією не впоратися вашим бійцям, дорогі старійшини, не кажучи вже про флоти Сокола та Василини. У мене зараз у полоні їхній командир, але розбиратимуся з ним після того, як закінчиться атомарка у короля.

— Шамане, у такому випадку про це треба повідомити Повелительку.
— Їй більше нічого робити, як займатися якимись Духами? Якщо й повідомляти, то не її, а намісника.
— Кого? — Протяг здивовано Сокіл.
— Та яка різниця. А поки проходить переродження, Одіссею, частування гостям.

— Шамане, ми не маємо часу, — почали відмовлятися обидва старійшини.
— Якщо ви вважаєте, що кудись не встигнете – не турбуйтеся. Будемо на місці за лічені секунди хоч на іншому краю метагалактики та зможемо впоратися з будь-яким агресором. Аби ваша розвідка не підвела.
— Шамане, це неможливо. Навіть через портал. Адже через нього велика можливість нарватися на засідку. Як у цьому випадку.

— Старійшино Кирсіре, пам'ятаєте, як мене навчали телекінезу?
— Звісно. Дуже здібний учень.
— Я тоді також вважав, що такі маніпуляції неможливі. А зараз повірте мені на слово: я говорю правду.
— Командор має рацію, — підтримав мене Одіссей.
— Шамане, у тебе бортовий комп'ютер проявляє ініціативу?

— Соколе, адже Одіссей — це мій найвірніший та найнадійніший друг. І він живий, хоча і не білковий.
— Шановні гості, чому ви не їсте? Я ж старався, — почувся скривджений голос Одіссея. Найпершим звернув увагу на частування Сокіл, він підняв кришку посудини, яка була поставлена ​​роботами біля нього і, не зволікаючи, відправив вміст до рота. Не змогли втриматись і старійшини. Лише Василина, виявивши у своєму посуді бджолині стільники з медом, повільно смакувала.

Навіть я був здивований. Припустимо вподобання Василини та Сокола він знав. Але звідки йому було відомо, що вважається делікатесом і величезним смаком у цивілізації старійшин? Та й саме виготовлення. По-перше, швидкість виготовлення, а по-друге, із чого? Адже він лише виловлював космічне сміття, що пролітало повз нього, і миттєво робив із лайна цукерку.

— Шамане, звідки? — три вигуки злилися в один.
— Не в мене запитуєте. Це все Одіссей.
— Шамане, — почав вкрадливо Кирсір, — я, звісно, розумію, що твій кораблик дуже крутий і він може тебе побалувати будь-якими делікатесами. Але, як і коли він встиг зловити і приготувати те, що найбільше до смаку нашій цивілізації, хоча я бачу, що Сокіл здивований не менше за нас. Тим більше, це все практично під час бою.
— Я ж говорю, що запитуйте не в мене.
— Одіссею, — озирнувшись на всі боки, звернувся Мандрівник, — Шаман стверджує, що ти живий. У мене в голові це не вкладається. Хоча я навіть це можу припустити, адже крім білкових існують інші форми життя. Звідки ти дізнався про вподобання? До того ж така страва, від якої неможливо відмовитися, навіть, якби вона була отруєна. І як це ти зберігав? Адже змотатися до нас на планету, спіймати та приготувати ти ніяк не міг.

— Шановні старійшини, нічого незвичайного в цьому немає. Я дійсно живий. Живий тут у восьмивимірному просторі. Але якщо я випаду в тривимірку – я помру. І лише мій друг, командор поверне мене сюди, де я знову оживу. Це наш простір, де мешкають вільні жителі, де отримують можливість відчувати та відчувати емоції представники кріогенної форми життя.

Що стосується другого вашого запитання: звідки мені відомі вподобання? Під час епідемії Всесвіту ви побували у мене на борту. Шаман вам передавав імунітет проти вселенської інфекції. Природно, і вся інформація про вас була збережена в моїх кластерах. Щодо виготовлення, то вважаю, що вам буде нецікавим сам процес, та й довго це пояснювати.
— Хитрун, нічого не скажеш. Викрутився, — засміявся Кирсір.

— Командоре, — телепатичне попередження Одіссея, — у королеви закінчується цикл переродження.
— Одіссей повідомляє, що у королеви скоро закінчується переродження. Старійшини, звісно, з мого боку нахабство просити, щоб ви її розважали, поки закінчиться трансформація у командувача і короля, але я все ж таки прошу вас,— миттєво обидва старійшини прийняли образ Землян.

— Варваре, мені теж набувати твій образ?
— Соколе, тебе королева бачила, отже, не злякається.
— А може її поки що приспати, — поцікавилася Василина. Усі одразу ж підтримали цю ідею. Поки відбувалась ця розмова, королева прийшла до тями, але не встигла й зрозуміти, що до чого, як мій фантом її приспав і відправив у каюту до її сонної фрейліни.

Вже на борту Одіссея з'явився Маурен з Інвіром та мати-королева Шеньшер, коли у Вяліса закінчилося переродження.
— Одіссею, проведи Вяліса до гостей, — скомандував мій фантом, що чергував біля Арихонів.
— Варваре, я так розумію, що пройшов атомарне переродження?
— Вялісе, все ти правильно розумієш. Іди до всіх, там Василина, а я зараз буду, — проте той уже мене не чув, а рвонув, як навіжений, за вказівниками Одіссея.

Він навіть не здивувався, що там мене теж побачив. Головне, кому він був безмірно радий, тому що побачив свою кохану. Хоча в жодному разі не забув поклонитися та привітати старійшин. А після цього почалися розпитування. Я лише сидів та мовчав, а запитання ставив переважно Кирсір.

Але Вяліс мало що міг розповісти. З'явився портал. Значить це прилітає певно хтось із Верховної Ради Всесвіту. Адже не кожен командувач Бойового Альянсу цивілізацій здатний створити його. Він доповів про портал королю, що з'явився. Цей енергетичний коридор був настільки величезний, що звідти вилітало відразу по тисячі кораблів, які були крутіші за Арихонські. Ніхто нічого й збагнути не встиг, як флот Арихонів був знищений. Але розстріляний не термічними зарядами, як інквізитори, а якимись незрозумілими.

Хтось Вяліса прямо із флагмана перемістив на чужий корабель. Його нічого не запитували, але він відчував, що копалися в пам'яті. А незабаром поруч з’явився король з королевою. Що Барихвати хотіли від них, не міг збагнути. Бачив, як катують короля, але не міг хоч чимось допомогти. Запитання, найімовірніше, були телепатичні та закриті, бо він нічого не чув. У його пам'яті теж копалися, хоча йому було невідомо нічого з того, що цікавило агресорів. Вони через це дуже нервували.

— Я побачив смерть. Один із мучителів встромив у мене меч і провернув його. Але, як я опинився на борту корабля Варвара, навіть не уявляю. Пам'ятаю тільки, як прийшов до тями, а він змушує мене щось випити. Не хочу, але чинити опір немає сил. Повторно отямився вже після атомарного переродження.

— Шамане, ви, звісно, цивільний. Але я вважаю, що цей інцидент не нашого рівня. Ви спілкуєтесь у високих колах і прошу вас повідомити про це, якщо не Володарці, то вище. А ми не маємо права навіть знати про це. Усі забули, — направив Кирсір навіювання на присутніх. Зрозумівши, що я не піддаюся його навіянню, він полегшено зітхнув.

— Значить, я не помилився в тобі, Землянине, — звернувся він телепатично так, щоб лише я чув.
Усі різко вирішили повертатися додому.
— Е, народ! Ви куди намилилися? Ви ж прилетіли до короля Азіріса! Так неввічливо буде, злиняти не побачившись з ним.
Усі здивовано зупинилися.
— Вибач, Шамане, перестарався, — знову звернувся до мене Кирсір.

У цей час закінчилося переродження короля. Він лиш прийшов до тями, відразу перше запитання до мого фантома:
— Де королева?
— Ходімо, — я повів його до сусідньої каюти. Показав сплячу королеву та її фрейліну, — друже, не треба їх будити. Хай посплять. У командній рубці Одіссея на тебе чекають друзі, які прилетіли до тебе на виручку. Поспілкуйся з ними. Подякуй. Адже вони летіли у невідомість, щоб рятувати тебе. Проте їм не потрібно знати, що тут відбувалося.
— Я зрозумів, дякую за все.

Незабаром короля всі вітали у командній рубці. Через хвилину старійшини відкланялися і Кирсір, прихопивши Мандрівника, повернувся до тривимірки. За кілька миттєвостей з'явилася пара порталів і команди інквізиторів відлетіли. Лише тепер я пожалкував, що не побачився з близнюками. Через деякий час усі гості перейшли на Кронос і він на автопілоті випав у тривимірку прямо над королівським палацом.

— Увага флот! Залишити на ворожих кораблях не менш ніж по двадцять тисяч пасток, а кількість силових полів для Духів максимальна. Вільні жителі, що звільнилися (цікаво звучить), використовуючи гравітаційну зброю, мають перемістити всі ворожі кораблі в сусідню зоряну систему. Ще раз повторюю! Кораблі не знищувати! Лише перемістити. Почали!

— Прониро!
— Так, командоре. Потрібна допомога?
— Вам самим зараз потрібна буде допомога. З'єднай мене з усіма командувачами Всесвітів.
У мене зарябіло в очах від понад ста п'ятдесяти голограм.

— Командувачі, оголошую бойову тривогу другого ступеня. Можливість вторгнення. Противник поки що невідомий. Цілком можливо, що вторгнення вже відбулося. Кількість дозорців збільшити на ваш розсуд, але відправити в дозори не менше половини флоту. Хоч у вікна будинків заглядайте, проте виявляйте все незвичне. Решту тримати в бойовій готовності номер один. Вартовим кораблям виявляти навіть конфлікти між цивілізаціями. Якщо якийсь незвичний напад, знищувати агресора негайно. Основною ознакою ворога є нестабільні показання датчиків рівня сили.

— Командоре, а якщо знищимо невинних?
— Під загрозою існування розумного життя у кожному з ваших Всесвітів. Це вам зрозуміло?
— Дійсно так! — вуха заклало від багаторазової відповіді.
— Прошу не ігнорувати накази Пронири. Все, що він наказує, це мій наказ. По місцях!

— Прониро, про кожен окремий випадок, інфу скидати на Одіссей.
— Виконую.
— Куме! — Телепатичний крик.
— Чого кричиш, — спокійна відповідь Духа
— Я не знаю, хто зараз керує Духами у нашому Всесвіті.
— Навіщо тобі?
— Терміново потрібна його допомога. Якщо не помиляюся, відбулося вторгнення Духів з іншого світу.
— Що?! Зніми захист від Духів.
— Ап! — на мить захист деактивувався і відразу ж відновився, але кум разом зі своїм намісником уже опинилися на Одіссеї.