Частина 15. Мавка

— Одну хвилинку. Прошу всіх поділитися силою, — стурбовано промовив Глен.
Негайно почулися підтвердження від флотів, від Духів, та й усі члени команди синхронно вигукнули:
— Глене, моя сила з тобою.
— Прокидайтеся, пора вставати, — м'яко промовив він, і жінка розплющила очі.

— Де я? — здивовано запитала вона, повільно підводячись і оглядаючись навкруги, і раптом завмерла, коли її погляд ковзнув по Тріаді.
— Мамо, ти на нашому кораблі. Негайно прийми вигляд Духа без фізичного тіла, ми зараз переміщатимемося в тривимірку.
— Я не зможу, — тихо й сумно відповіла вона.

— Зможеш, мамо, зможеш. Ми тобі вже повернули частину сили, — та недовірливо подивилася на ельфійку, але миттєво на місці жінки з'явився безтілесний Дух. Дум з Тріадою прийняли такі самі образи.
— Я так зрозумів, ви не збираєтесь залишати борт Одіссея, — вклинився Ліч, — а я звик керувати з Грома.
Духи подумки підтвердили, що вони залишаються тут, а їхні бійці під командуванням заступників готові повністю йому підкорятися.

— Секундочку, Ліче! — несподівано зупинив Глен, — на мою думку, у нас великі проблеми.
Миттєво всі застигли, дивлячись на нього.
— Думе, ти переводив полоненого барина в кому?
— Звісно, — прошелестіла телепатична відповідь Духа.
— Лисице, у вас із Герою були проблеми з ним? — не вгавав Глен.

— Він лише спав. Хоча зараз я навіть у цьому не впевнена. Коли я входила у його тіло, мені здалося, що він не спить, хоча спроб побитися зі мною у своєму тілі не робив. Тим більше, що я не стала його звільняти від вогняних кайданів, а лише прибрала тимчасово варканівські сіті. Вважаю, що Думу не вдалося перевести його в кому, якщо навіть нам у парі з Герою це було не під силу. Мабуть, якби я прибрала з нього і кайдани, він би нас знищив та втік.

— Ти впевнена, що вам удалося його відправити в кому?
— Я двічі перевіряла. Можливо, він тепер лише в комі, але при виведенні з неї, він може прикинутися сонним, як колись Хранитель.
— Лисичко, одну секунду, — перебив я доньку, — увага Духам та всім флотам! Негайно перенаправити підживлення силою на Геру!

— Ліль?
— Що трапилося? Чому на мене пішло підживлення?
— Де полонений барин? — Відповів запитанням на запитання.
— На борту Кіборга.
— Негайно телепортуйся туди і накинь на нього додаткові кайдани, використовуючи всю силу підживлення, якщо він ще не втік.

— Все гаразд. Він на місці. У комі. Ми ж із Лисицею це зробили.
— Додаткові кайдани накинула?
— Звісно. Ти мене налякав так, що ще й в обидві варканівські сітки його полонила.
— Сонечко, Лисиця вважає, що він прикинувся сонним, тому ви не змогли без підживлення перевести його в кому.

— Аналізуючи те, що я тоді відчувала, розумію, він справді прикидався. Було таке враження, ніби він опинився в коматозному стані за мить до того, як ми з Лисицею це зробили. Крім того, було відчуття небезпеки.
— Геро, — вклинився Ліч, — ми зараз повертаємося додому в тривимірку. Залишайтеся на борту цього кріогенника і постійно контролюйте стан бранця. Якщо відчуєте недобре, не геройствуйте, тікайте звідти, якнайшвидше.

— Гаразд, Ліче, так і зроблю, — прозвучала «спокійна» відповідь Лії, а Ліч разом Гленом «випарувалися» (кожен на свій корабель). Проте я точно знав, що вона нізащо не втече, навіть якщо гинутиме. В той же час я не відчував для неї небезпеки. Незабаром ми опинилися в тривимірці і почалася чехарда переміщення: час, простір, час і знову простір. Мати Тріади тим часом була практично паралізована. Ельфійка з Думом підтримували її, не дозволяючи непритомніти.

Дійсно, якби її не розбудили і вона не набула вигляду безтілесного Духа, то точно загинула б від таких переміщень. Наскільки я зрозумів, то річ тут не тільки в тому, що в неї хтось відібрав сили, а тих, що наділив Ліч, замало для таких стрибків по багатовимірних просторах, а в тому, що наша тривимірка для неї абсолютно чужа. Тому вона, як молоді недосвідчені Духи, які потрапили в чужий Всесвіт, відчувала сильний стрес і була практично знесилена, паралізована. Нарешті Одіссей завмер, відокремившись від корабля, здатного літати в часі.

— Тріадо, для вашої мами наш Всесвіт — чужий. Згадай, як ви із Соніком адаптувалися у моєму Всесвіті. Мотніться корабликом подалі в минуле, і політайте різними світами. Сама знаєш – адаптація навіть для сильних бійців триває досить довго, а вашу маму практично повністю позбавили сили, знищивши при цьому майже всіх донорів.
— Шамане, дякую за цінну пораду.

— І ще. Рекомендую з собою взяти когось із сильних білкових бійців та кремніків.
— Навіщо?
— Для передачі, щоб було неможливо позбавити сили. Якщо вона перебуватиме у вигляді Духа, то передану силу і знання від білкової форми життя, від кремніків чи Енергіків у неї вже ніхто не зможе відібрати. Спробуйте домовитися з Лічем чи Лисицею, щоб сильний справжній Енергік із вами полетів. Часу у вас буде достатньо, а повернутися зможете секунда на секунду. Адже наші кораблі дозволяють переміщатися у часі з точністю до частки секунди.

— У вас якісь побажання щодо цього є? — поцікавився я у матері Тріади.
— Я зрозуміла, що ви хочете зробити, — почувся знесилений голос, — хоча боюся, з цього нічого не вийде. Мені дуже довго пригнічували всі мої навички.
— Мамо, не сумуй, все вийде, тільки вислови свої побажання.

— Можливо, щоб із нами полетів мій рятівник?
— Який із двох?
— Доню, ти помиляєшся. Мене рятував один.
— Ось перший, — Дум створив голограму Глена і продовжив, — хоча йому довелося продовжити пошук барина, а ось другий, — показав він на мене.

Жінка здивовано зміряла мене поглядом.
— Я пам'ятаю лише одного з них, — тихо промовила вона, — того, що мене врятував, а потім розбудив. І якого барина він має знайти? Адже барин тієї садиби, де я була, загинув разом із Елвіном. А від сусідського, крім смерті, нічого не можна очікувати. Терміново відкликайте його, адже він загине. З тим барином навіть Елвін не зміг би впоратися.

— Не хвилюйся. З Гленом все гаразд. А барин полонений.
— Ох, діти. Будьте дуже обережні. Такого хитрого негідника світ не бачив.
— То кого нам із собою взяти в минуле? — Ельфійка абсолютно проігнорувала попередження.
— Можна обох? Я хотіла б поспілкуватися зі своїми рятівниками.

— У принципі, ти зможеш поговорити з ними і після повернення. Але з нами, значить, із нами. Шамане, згоден?
— Звісно.
— Глене, не відмовишся з нами змотатися в минуле? — пролунало телепатичне запитання Дума.
— З величезним задоволенням.

— Ліче, нам у компанію для польоту в минуле потрібен сильний Енергік. Чи зможеш когось виділити?
— Коли повернетеся? — Відповів той запитанням на запитання.
— Секунда в секунду.
— Чудово. Особисто я вам підійду? Якщо хочете, то разом із Громом.

— Це дуже до речі. Коли ви будете готові? І дозвольте прихопити із собою наші особисті кораблі.
— Я вже готовий. Грому видано наказ на допуск кріогенників у його ангари. Чекаю.
— Хруст!
— Мати Тріадо, уважно слухаю вас.

— Нам потрібний дуже сильний кремнік для польоту у минуле. Повернемося секунда в секунду.
— Із задоволенням би себе запропонував, але інтуїція мені шепоче, що вам потрібен чистий кремнік, а я по суті Енергік. Лорд Стоун підійде для вашої подорожі?
— Звісно, — швидко відповіла ельфійка. За мить кремнік у людській подобі з'явився на борту Грома.

Мати Духів лише здивовано переводила погляд, то на голограму, то на Дума, фантом якого разом з фантомом Тріади вже підганяли свої особисті кораблі до Грома. Одіссей теж неквапом попрямував туди ж. Коли ми злевітували (Духи вважали, що їхній матері поки що протипоказано витрачати сили на телепорт) у командну рубку корабля Ліча, то там нас чекав Ліч разом із Гленом та Стоуном.

— Куди летимо?
— Ліче, поки що не поспішаючи летимо в минуле лише в часі.
— Тоді, в добру путь.
Здавалося, нічого не змінилося. Не було чути жодного звуку, ніби Грім стояв на місці. Лише мінливі цифри зі знаком «мінус» замайоріли в кутку оглядового скла. Жінка запитливо поглянула на Тріаду.

— Мамо, ти щось хотіла? — співчутливо поцікавилася ельфійка.
— Я розумію, що цей незвичайний політ у часі через мене. Тому прошу у всіх вибачення, — вона обвела поглядом присутніх, — зважаючи на те, що це надовго, хотілося б з усіма познайомитись. Я Дух і мене звуть Мавкою.

— Я Ліч, чистий Енергік, хоча зараз перебуваю в білковому тілі.
— Я Глен, білковий, але можу набувати будь-якого вигляду.
— Я Стоун, представляю кремнієву форму життя, хоча зараз перебуваю у вигляді цивілізації Шамана.
— Я Шаман, білковий. Баламут та некультурний, грубий варвар.

— Мамо, мене не обов'язково називати донькою. Друзі звуть мене Тріадою.
— А мене Думом.
— Дуже приємно познайомитись. Мене бентежить ще одна обставина. Те, що Духи під повним маскуванням сили – зрозуміло. Але я абсолютно не відчуваю сили навіть білкових, а не лише Енергіків. Тут два варіанти: або я для цього надто слабка, або вони теж застосовують маскування, як Духи. Але таке у тривимірці неможливо.

— Можливо. Все можливо в нашому тлінному світі. Ми знаходимося в минулому інкогніто. Щоб нас не виявили, всі постійно перебувають під маскуванням.
— Це безглуздо. Все одно інші сильні Духи Всесвіту відчують вашу присутність та виявлять.
— Нікому нас відчувати. Адже ми перебуваємо у мертвому Всесвіті, де, крім нас, більше нікого немає.

— Хоча кожен з вас і має велику унікальну силу, але треба терміново залишити цей Всесвіт. Мертва енергія відбирає у вас життєву силу і ви скоро загинете, — загальний сміх заглушив останні слова Мавки.
— Ми в ній багато тисячоліть. При цьому не тільки не втратили своїх сил, а й кожен створив не менше однієї цивілізації у кілька мільярдів населення.

— Це казки. У мертвому Всесвіті немає живої енергії, не кажучи вже про розумну. Але для того, щоб там народився хоча б один білковий, потрібна душа, на крайній випадок, Дух чи Енергік. Але їх там немає апріорі.
— Мамо, ми облюбували її, щоб сховатися з маленькими Духами. Але ж ти чудово знаєш, що не всі новонароджені Духи можуть бути Духом Духів. Наша команда категорично заперечувала проти вбивства малечі. Тому вони вселялися в білкових або кремніків замість душ.

— Доню, я заздрю ​​тобі. Адже не доводиться вбивати своїх дітей. І все-таки. Я так розумію, що залишилася живою завдяки порушникам дисципліни. Мабуть, командир їх суворо покарав за це, — всі розсміялися.
— Вибачте, Мавко, але ніхто, нікого не карав, — заперечив Ліч, — та й командирів у нас немає. Просто ми друзі, і готові заради друга без зволікання пожертвувати своєю життєвою енергією або, як кажуть білкові, життям.

— Такого не може бути, — запротестувала жінка, — дружба в наш час нічого не варта. А підкоряються завжди сильнішому.
— Мамо, ти вже переконалася, що Глен ризикував не лише собою, рятуючи тебе, а також міг провалити своїм вчинком захоплення барина. Але ж його ніхто не просив проявляти шляхетність. Та й Шаман телепортувався до нього, щоб забрати тебе на борт свого корабля, попри всі заборони. Так, що ти помиляєшся.

Для нас дружба – понад усе. І це не голослівне твердження. Ми товаришуємо протягом тисячоліть. Щодо того, хто командує, то у кожному конкретному бою всі підкоряються комусь одному. Але ти не морочись цим. Зараз головне — відновити твої сили, а якщо вони будуть значно нижчими за наші, то легко підтягнемо до свого рівня. В той же час я згоряю від нетерпіння, щоб дізнатися про всі твої пригоди.

— Думе, але я не можу зараз всього пригадати.
— І не треба напружуватися. Ми зараз не слухатимемо, а подивимося у прискореному режимі.
— Шамане, Мавка не зможе переглядати з нашою швидкістю.
— Я зараз запущу відтворення знімка вашої пам'яті і поступово збільшуватиму швидкість. Повідомте, коли вам стане важко сприймати інфу.

— Гаразд. Тільки не викай, бо відчуваю себе серед вас чужою.
Замелькала голограма, поступово набираючи швидкість.
— Повільніше, — я трохи сповільнив. Хоча я все це бачив раніше, коли робив знімок, проте було багато незрозумілого. Тому дивився, як і всі, з величезним інтересом.

Перед нами проносилися віки дорослішання Духа Духів. Але її не навчали так, як Тріада своїх діток, та й додатковою силою ніхто не наділяв. Різні навички вона здобувала, спостерігаючи за діями старших. Для того, щоб стати повноцінним Духом Духів, їй було необхідно самостійно осягнути навички, які можна отримати від Духів з чоловічою енергетикою, а потім навчання Великого Боса.

Незадовго до того, як вона досягла статевої зрілості, відбувся грандіозний бій із агресорами з іншого Великого Дому. Тоді вона на власні очі побачила, як гинули потужні Енергіки, що охороняли їхнє сімейство. Її батько з кількома крутими бійцями оточили діток та відчайдушно відбивалися від ворога, що насідав. Але вона нічим не могла допомогти, бо не мала бойових навичок. І не лише вона. Ніхто з молодих Духів не міг допомогти нечисленним охоронцям.
— Врятуй хоча б одну, — почулося ледь чутне телепатичне прохання батька.
— Я зобов'язаний захищати дітей і не маю права залишати поле битви, навіть гинучи.

— Тим, що загинеш, ти не захистиш їх. Якщо врятуєш хоча б одну, то зупиниш виродження всього розумного життя в наших світах, — продовжував батько телепатичну суперечку з бійцем, з останніх сил захищаючи дітей. В якийсь момент один із сильних Духів-бійців, підхопив Мавку, і телепортувався за кілька стрибків у незрозуміле місце, на якусь невідому їй планету.

Навіть Всесвіт був чужий. Це Мавка відчувала по слабкості, що навалилася. Дивно, але вона не відчувала сили свого рятівника. А те, що він її врятував, було ясно, як божий день, адже противники виявилися значно сильнішими. Про результати цього трагічного бою вона довго нічого не знала. А також не знала, де під час бою знаходилась її мати. Через деякий час Дух наділив її навичкою маскування сили і наказав негайно активувати, щоб їх не змогли швидко виявити.

Набагато пізніше вона дізналася, що бій із чужинцями був програний. Вбили всіх, окрім молодих Духів, яких полонили, забравши з собою у чужий Великий Дім. А вони вдвох із цим Духом обживали планету. Планета виявилася безлюдною, але цілком придатною для життя. Дух Духів закохалася у свого рятівника. Невдовзі вони почали виховувати маленьких Духів. Їй було дуже шкода тих діток, яких батько особисто вбивав, пояснивши, що вони «браковані» і не можуть бути Духом Духів.

Приблизно через тисячоліття, прихопивши з собою потомство, вони телепортувалися на інший кінець Всесвіту, де жив Дух Духів з чоловічою енергетикою. Раніше вона ніколи не зустрічала його. Поки він навчав її дітей, то їй вдалося почерпнути нові знання та навички. Хоча до цього часу її коханий передав їй дуже багато різних знань, точніше, вона почерпнула їх, коли навчали малечу. Потім вони перемістилися в десятимірку до Великого Боса, який під її наглядом почав навчання молодих Духів. Звісно і ці знання вона вбирала, як губка.

Потім дітей забрали, а вона зі своїм коханим повернулася на свою планету. Знову все повторилося. Народження нових Духів, їхнє дорослішання, навчання чоловічим Духом і Великим Босом та знову повернення на свою планету. Пройшло близько десяти таких циклів. Хоча вона нишком передавала малечі свої навички та знання, приховуючи їх. Тому маленькі Духи навіть не здогадувалися про багато знань, якими вона їх наділяла.

— Мавко, ти змогла б впізнати свою маму?
— Безперечно.
— А якщо вона буде у незнайомому вигляді?
— Коханий, я в будь-якому разі відчую її і не помилюся нізащо.
— Гаразд. Тоді давай змотаємось в одне місце, — удвох телепортувалися на якусь планету в сусідньому Всесвіті. Там під охороною легіону найпотужніших Енергіків перебувала жінка, білкова. Але Мавка відразу впізнала в ній свою матір, хоча при скануванні в неї проглядалася душа, а не Дух.
— Це ж рятівниця нашого князя, — не витримав Ліч.
— Не відволікай, — буркнув хтось невдоволено, продовжуючи уважно стежити за голограмою.

Після підтвердження, бійці, які її охороняли, зникли, як привиди. Наче їх зовсім не було. Утрьох повернулися на свою планету. Відтепер навчанням малечі займався батько та бабуся, а Мавка, лише встигнувши народити, вагітніла знову. Незабаром на планеті було численне потомство. З'явилося кілька нових особистостей, які також взялися за навчання малечі, розподіливши між собою обов'язки. Тих, хто подорослішав, бабуся відправляла на навчання до Великого Боса і більше на свою планету вони не поверталися. Одного разу, коли вона зібрала найстарших Духів, щоб вирушити з ними до Великого Боса, не дорахувалася двох десятків Духів.

Шукати не стала. А повернувшись, побачила їх на місці. На той час їх виявив батько. Вони ховались в якійсь печері. Бабуся кудись урвала, прихопивши порушників із собою. Але Мавка не знала, куди її мати послала неслухняних дітей.

— Це вона нас князеві подарувала, — не стримався Дум, але на нього шикнули і продовжили перегляд.

Життя протікало розмірено та спокійно. Проте якось прийшла біда. Планету атакували чужинці. Їх було безліч. Допомога не встигла вчасно. Адже за якусь мить від захисників не залишилося живими майже нікого. Мавка билася нарівні з бійцями, спиною до спини зі своїм чоловіком. Командир чужинців застосував небачену зброю — блискавки, які миттєво знищували будь-якого Духа. Тільки вони з чоловіком змогли вистояти проти цих блискавок, але обидва виявились паралізовані.

Дух, командир чужинців, відразу ж знищив її чоловіка, а Мавку полонив, впіймавши в найпотужніші вогняні кайдани. Опинившись у чужому Великому Домі, вона зазнавала величезного стресу і непереборної слабкості. Поступово адаптувалася. Цей Дух постійно її ґвалтував. Вона народжувала, але лише звичайних Духів. Жоден з народжених не міг бути Духом Духів.

Згодом виявилося, що Дух (її мучитель) навіть не Великий Бос, а крутіше — барин одного з князівств у макросвіті. Коли він її показав князю Елвіну, той сказав, що Духи Духів народжуватимуться лише за добровільного союзу. Потрібно зробити так, щоб вона сама захотіла та полюбила. Незважаючи на те, що Дух-барин був у сто разів сильніший, ніякі навіювання не могли змусити її полюбити. Щоразу під час близькості вона згадувала свого коханого чоловіка, а барина ненавиділа.

Так тривало упродовж тисячоліть. Тоді барин, припинивши безуспішні спроби, подарував Мавку своєму другові, сусідському барину. Той постійно перебував у макросвіті, а її, як наложницю, як рабиню, тримав біля себе. Для неї почався новий виток мук. Раптом новий господар не повернувся із походу. Казали, що він загинув у чужому князівстві разом із князем. У тому, що він загинув, незаслужено звинуватили її та, прив'язавши до стовпа, вирішили відьму спалити. Опиратися вона не могла, тому що протягом тисячоліть її сили та навички завзято пригнічувалися. Вона вже прощалася із життям, як з'явився незнайомий білковий. Він легко розірвав металеві прути, якими її прив'язали, а незабаром вона заснула, навіть не зрозумівши, що він її приспав.

— Мені соромно, що ви бачили інтимні моменти.
— Мам, як каже Шаман, не бери поганого в голову, а важкого до рук. Ми всі дорослі і нікого з нас цим не здивуєш. Але я щиро рада, що ти змогла за таких пекельних умов вижити. Жаль тільки, що батько загинув. От тільки мені цікаво, де твоя мати, а моя бабуся?

— Хіба ви не бачили? Вона боролася нарівні з іншими бійцями-охоронцями. Мені здається, що в тому бою мама особисто знищила щонайменше легіон ворожих бійців. Хоча її силу навіть я не відчувала, незважаючи на те, що вона була на порядок сильніша за нас із чоловіком. Все ж таки проти блискавок і їй не вдалося встояти, загинула. Я навіть не можу пояснити, яким дивом сама залишилася живою від впливу цієї грізної зброї.

— Все! Кіна не буде! Кіношник на глядки намилився, — категорично заявила ельфійка, — Ліче, ви ж не закінчили сеанс?
— Шаман не дозволив, — кивнув той невдоволено в мій бік.
— На жаль, він тоді мав рацію. Потрібно було терміново тікати з макросвіту. Я прошу вас продовжити і по можливості передати не лише початкові навички, а й середнього рівня.

— Без проблем. Мавко, пішли подалі від них, щоб ніхто нам не заважав, — з іронією промовив Ліч, і вони відійшли в глибину приміщення. Ми ще деякий час ділилися враженнями від перегляду та непомітно заснули, бо події у дванадцятимірці відібрали у нас величезну кількість сил.

— Що за свавілля?! — моєму обуренню не було меж, бо, миттю ковзнувши поглядом за показаннями поточного часу, зрозумів, що проспав більше двох діб. Своїм вигуком я розбудив усіх. Вони потягувалися, відходячи від сну. Адже ми, як сиділи на підлозі Грому, так і заснули. Навіть Ліч з Мавкою спали поруч із нами, скрючившись.

— Чому твій Грім за тисячоліття не навчився пропонувати, як Одіссей, хоч щось, щоб було зручніше відпочивати? І взагалі хто і навіщо всіх приспав?
— Шамане, задарма бушуєш. Щодо Грому ти маєш рацію, це все ж таки мій прокол. Але ніхто нікого не присипляв. Я лише закінчив передавати Мавці початкові навички, а вона вже спала, та й ви всі спали. Думаєте, мені не хотілося спати? Улігся разом з вами.
— Щось тут не так, — задумливо промовив Стоун.