Частина 9. Смертельний бій

— Княже, не треба сумувати. Краще поділіться інформацією, щоб знати, з ким маємо справу.
— Не вважайте мене панікером. Під керуванням Елвіра вже не менше третини планети. Це дуже сильний князь. Яку саме силу має, точно ніхто не знає. Інші князівства під його керівництвом захоплювали за один бій. Не знаю, звідки у вас відомості про те, що він збирається напасти на мене. Адже ніхто з тих, кого він знищував, не знав, не відав і навіть не припускав майбутнього нападу.

Враховуючи, що при агресії кожен князь відразу ж закликає на допомогу баринів, то живих не залишається нікого з відданих бійців. Як Елвір атакує, теж розповісти не можу. Полонених не бере, знищуючи повністю армію супротивника. Тож свідків не залишається. Навіть те, що в цьому випадку він не сам нападає, а разом з іншими князями, для мене  нонсенс. Покажіть, хто ще з ним, — на голограмі висвітилися зображення інших князів.

— Це підстава! Усі вони ворогують із Елвіром, хоча він на них жодного разу не нападав.
— Княже, — перебив Хруст, — ця ворожнеча показна. По-перше, він через них отримує цікаву для нього інформацію. По-друге, покійний начальник вашої охорони шпигував саме для нього. А тепер тільки й залишається, що атакувати. Адже йому чудово відома дислокація ваших військ.

— Поки ще є час, треба покликати всіх баринів.
— Ні, княже. У жодному випадку. Ви бажаєте смерті своїх підлеглих?
— Генерале Хруст! Не наводьте смуту!
— Це не смута. Адже противник нікого під час бою не залишає живим, отже всі бійці на чолі з баринами загинуть. Якщо вони залишаться вдома, то буде шанс вижити. Але я вас нізащо не кину. Ми всією командою готові захищати вас до останнього подиху, та й охорона теж. Адже це їхній прямий обов’язок. А ненавчене населення – це гарматне м'ясо. Користі від них у бою ніякої, можуть лише безглуздо вмирати. Княже, як будуть прибувати війська агресора? Точніше, як би особисто ви у такому випадку переправляли армію у потрібні координати?

— Спочатку з'явився б сам із ударною групою. І відразу ж прокинув би портали для транспортування решти армії. Так усі роблять.
— Ви не помиляєтесь? Адже якщо з місця майбутнього бою прокидати портал, то ним можна лише повернутися, а не з'явитися.
— Хрусте, ви помиляєтесь, — посміхнувся князь, —а я не помилився. Командир з'являється місце майбутнього бою, а потім порталами, які він створить чи його союзник, прибуває решта армії. Залежно від відстані, на це може знадобитися близько хвилини. Хоча можна легко створити портал із можливістю руху від командира.

— Княже, ще раз запитую, чи ви готові пожертвувати собою, але зберегти життя своїм баринам?
— Так, готовий. Краще загинути самому, аніж разом зі мною загине більшість населення.
— Дякую княже, ми захищатимемо вас до останнього подиху. Як каже Шаман: «Помирати — то з музикою». Телепортуйтесь додому, а наша команда за вами.

За мить усі опинилися у палаці. Хоча палацом ці будинки можна було назвати з натяжкою. Два нових селища, побудовані нашою командою, мали значно кращу архітектуру та зручності. Хруст відразу ж прибрав особовий склад охоронців із казарм і розмістив неподалік. Він прикинув, де б він висадився, щоб блискавично знищити охоронців разом із казармою та миттєво атакувати палац. Це місце відразу опинилося під прицілом флоту вільних жителів, які активували всі можливі невидимки.

Навіть флот Ліліт «розчинився». Загалом побачити, та й то ледь-ледь, можна було лише похованих віпів-охоронців. Недарма кажуть, що найважче чекати та наздоганяти. Нам хвилини очікування видалися годинами. Раптом після телепорту з'явилася ворожа армія, нечисленна, проте кожен боєць мав колосальну силу. Відразу почали утворюватися величезні портали. Хруст вичікував. Лише коли кількість цих енергетичних коридорів досягла кілька сотень і нові перестали з'являтися, в моїй голові прозвучало:

— Шаман! — відразу ці величезні енергетичні воронки під впливом зброї вільних жителів почали швидко стискатися.
— Дум! — новий наказ генерала. За якусь мить армія агресора перестала існувати. Духи спрацювали бездоганно. Залишилися лише ворожі князі. Тепер ми метнули на ворогів вогняні кайдани. Незважаючи на те, що кожного князя спіймали в десятки таких пасток, один із них миттєво розірвав усі кайдани, а потім звільнив і своїх союзників. Хоча на це у нього пішло понад секунду. Зрозумівши, що ми їх так не втримаємо, більше цієї грізної зброї не використовували. Схоже, що ворожі князі, навіть втративши своїх бійців, тікати не збиралися. Або ж боялися відступити, щоб не викликати гнів командира.

— Ліліт, твій вихід! — невидимі вогняні комети рвонулися до супротивника. У цей час наш князь самовільно підняв в атаку охоронців. Але те, що сталося наступної миті, ніхто з нас не очікував. Кораблі кремніків атакували один за одним, ланцюжком і миттєво знищувалися незвичайними та дуже потужними електричними розрядами, так і не досягнувши противника. Загинуло також не менше тисячі охоронців, які атакували ворога, виконуючи наказ нашого князя.

— Ліліт! Назад! — заволав Хруст. Інші кораблі різко змінили траєкторію, уникаючи смертельного впливу когось із ворожих князів.
— Всім відступити на другий рубіж оборони! — охоронці заметушилися, не розуміючи, кого їм слухатись: Хруста чи князя, при цьому гинучи пачками від потужних розрядів.
— Княже, куди тебе чорти несуть? Ти ж не безсмертний! — не зміг я утриматися від прокльонів щодо князя, висмикнувши його мало не з електророзряду. У цей час мій флот закінчив запечатувати портали і енергія помчала в інший кінець «коридорів», знищуючи там все живе та неживе.

— Прониро, зітри в порошок цього електрика!
Несподівано один ворожий князь огорнувся чорним туманом смерті. Вяліс із Василиною, не знімаючи невидимок, почали його нейтралізувати. Охоронці, побачивши, що князя з ними вже немає, все ж таки спритно відступили. Раптом блискавки метнулися вгору. Десяток вільних жителів втратили «невидимість» і почали, безладно перекидаючись, падати.

— Командоре, знищено десять кораблів, — тривожний голос Пронири.
— Друзі, застосовуємо метод інквізиторів.
— Сенс? — коротке, як постріл, запитання Хруста.
— Направимо на них знищені кораблі.

Ми вважали, що нас ніхто не бачить, але Елвір, цей довбаний електрик, напевно бачив чи лише відчував. Після його блискавок Вяліс з Василиною, Каркарон і Драго стали видимими, а їхні душі почали покидати тіла, що помирали. Почали, проте не покинули. Їх хтось заштовхав назад. Тіла всіх чотирьох миттєво зникли.
— Негайно! — гаркнула комусь Тріада так, що й ми почули, — всі сили на спасіння!
Мабуть, вона кричала на своїх Духів, але в запалі бою ми пропустили повз вуха її психи.

Ворожі князі спочатку не звертали уваги на те що, що вони мимоволі почали притискатися один до одного. Адже так легше тримати кругову оборону, хоча і незрозуміло від кого.
— Боягузи! Чого тиснетесь, як дівки?! Ви мені заважаєте! — знову заметались блискавки.
— Прощайте, рідні…, — не встиг договорити один із командирів підбитих кораблів, які чомусь зблизилися та помчали болідом до планети, різко набираючи швидкість.

Вороги теж помітили смерть, яка падала з неба. Але відвернути її були не в змозі. Самі вони не могли злиняти, оскільки вся команда телекінезом утримувала їх у одному місці. Все ж таки міць цілої команди, посилена Духами, колосальна. А шістнадцять мільйонів кораблів під управлінням кіборга, під командуванням Пронири, за допомогою гравітаційної зброї застосували той самий метод, що використовувався для зміни траєкторії блукаючої зірки. Хоча там використовувалося лише кілька тисяч кораблів, а тут шістнадцять мільйонів. Та й впливав тепер флот не на масивну зірку, а лише на десяток загиблих вільних жителів, які вже перетворилися від тертя об атмосферу на розпечені багатотонні боліди. Об'єднана гравітація всього флоту не тільки снайперськи направляла загиблі кораблі в потрібне місце, а й розганяла їх до неймовірної швидкості.

«Електрик» та його союзники намагалися змінити траєкторію кораблів, що падали на них, але проти цілого флоту їхні сили виявилися мізерними. Вони почали швидко змінювати свої вигляди: білковий, Дух, Енергік, знову білковий, а втекти все одно у них не виходило. «Електрик» у паніці метав блискавки по кораблях, проте вони вже були мертві і мертвішими не стануть. Найгірше в цій ситуації, те, що ми теж не могли заздалегідь втекти, а утримували супротивника точно під цією «вбивчою багатотонною стрілою». Ми розуміли, що дуже ризикуємо, продовжуючи утримувати, хоча поступово відстань до ворогів збільшувалась, а ми повільно відступали.

І лише в той момент, коли палаючі кораблі торкнулися поверхні, розчавлюючи ворогів, всі кинулися врозтіч, як щури з тонучого корабля. Почали втікати, левітуючи, хоча і розуміли, що не встигнемо втекти, а підсмажимося, як на сковорідці.
— Телепорт! — почулося в голові. Тієї ж миті кожен опинився за десятки кілометрів від небезпечного місця. Струс ґрунту був балів на дев'ять, а то й більше. Грунт вислизав з-під ніг. Від князівського палацу залишилися лиш руїни.

Там, куди впали кораблі, утворилася величезна вирва. Ми, тікаючи, не бачили, що діялося у нас за спиною. Зате Духи, спостерігаючи здалеку, засікли душі ворожих князів і не дозволили їм покинути це пекло. То там і згоріли. Навіть охоронці, які не встигли втекти на достатню відстань, миттєво перетворювалися на вугілля. А ті, що встигали, отримували сильні опіки, і всі були контужені звуковою хвилею від удару. Повернувшись за кілька секунд до цього місця, оминаючи ударну хвилю, завмерли вражені. З-під землі, з вирви, діаметром в десятки кілометрів, виривалося величезне високотемпературне полум'я.

— Прониро, вороги не втекли?
— Командоре, мої датчики не можуть ні підтвердити, ні спростувати.
— Вчителю Шамане, ми не випустили їхні душі, і вони загинули на місці аварії наших кораблів.
— Духи, дякую.

— Потрібно загасити. Застосовуємо крижаний вихор Турга.
— Шамане, не можна. Виникне вибух, який рознесе все на сотні кілометрів,— почувся стурбований голос Ліліт. За мить вона була поряд з нами.
— Хрусте, удвох? — Невпевнено поцікавилася дівчина.
— Небезпечно. В нас мало сил.

— Моя сила з вами, — синхронно гаркнули ми.
— Наша сила з вами, — багатомільйонний вигук духів.
— Сила секції з вами, — з невеликою затримкою пролунав голос Пронири.
Хруст з Ліліт прийняли образи кремніків і кинулися в цей пекельний вогонь, а в мене в душі похололо:

— Адже згорять, — проте я не врахував того, що це кремніки. Що вони робили в цій ямі, яка палахкотіла вогнем, ми не бачили. А невдовзі вогонь почав стихати. Потім взагалі погас. Не більш, ніж за десять хвилин, температура у вирві майже не відрізнялася оточуючої. А кремніки, як ні в чому не бувало, повільно злетіли і, покружлявши над величезною ямою, м'яко опустилися біля нас, миттєво прийнявши білкові зовнішності.

Виживші віпи-охоронці зі страхом спостерігали за дивними істотами, які безстрашно кинулися в пекельний вогонь, а потім виявилося, що вони його швидко загасили, хоча самі не отримали жодних опіків. Охоронців князя в живих залишилося не більше половини. Частина загинула від блискавок Елвіра, але більшість згоріли живцем, не встигнувши злиняти на достатню відстань від підбитих палаючих кораблів. Князь теж згорів би, якби його, тікаючи, не прихопила з собою Лисиця. Зараз він потирав торс, що нив від болю. Бо ж тоді було не до церемоній.

— Хранителі! Хто ви? Нахабні та непередбачувані. Особливо це стосується Шамана. Навіщо принижував мене?
— Мілорде, — почала захищати Тріада, — ви віддаєте перевагу смерті чи лайці? Як ви вважаєте? Вам краще залишитися в живих, але бути вилаяним варваром з минулого, чи загинути? Якби він вас не висмикнув із зони поразки Елвіра, то нам уже не було б кого захищати. Або могло статися найгірше: вас захопили б у заручники і, погрожуючи розправою над вами, змусили б нас припинити бій. У результаті ми всі загинули б разом з вами, намагаючись зберегти вам життя. Щоб не принижувати нікого, в бою застосовують позивні.

— Незабудко, ти звісно маєш рацію. Від щирого серця велика подяка за порятунок, особливо кардиналу, — князь навіть вклонився Анжеліці, — хоча вона мене мало не переламала. Не сподівався, що вдасться вижити. Проте мені доведеться поки що пожити в гостях. Адже не лише від палацу, а від усього поселення залишилися лише купки каміння.
— Княже, це дрібниця, — заперечив Хруст, — друзі допоможуть відновити житло. Навіть цю яму можна легко засипати, а де нам брати бійців? Адже від охорони залишилося живими менше половини, та й ті всі обпалені та контужені.

— Хрусте, живих ми зараз полікуємо, — спокійно промовила ельфійка і метнулася до охоронців, які боялися навіть наближатися до нас. Їй на допомогу урвала Лія, Галка, Фаїна та Анжеліка. Лише тепер я помітив, що немає Василини, та й Вяліса також.
— Шкода, втрати не лише серед вільних жителів та кремніків, а й четверо членів нашої команди загинуло, а Всесвіт Каркарона залишився без Повелителя, — Дум лише глянув на мене з хитринкою, але нічого не сказав.

Ми затрималися ще на кілька годин, упорядковуючи територію та відбудовуючи будівлі. Потім, попрощавшись із князем, повернулися до садиби Кавраса, а звідти в тривимірку, не забувши відправити Кроноса на борт Одіссея. Залишивши флот вільних жителів у місці постійної дислокації, команда та майже всі Духи повернулися до минулого.

Тільки там ми побачили нашу «загиблу» четвірку. Весь цей час величезна кількість Духів повертала їх до життя. Набагато пізніше, переглядаючи записи, я зрозумів, що не команда виграла бій, утримуючи в одному місці ворожих князів. Звісно, певну роль ми зіграли, збираючи їх ближче один до одного, але потім основне утримання походило від флоту вільних жителів та багатомільярдного війська Духів. Це вони численні, невидимі та потужні не дозволили ворожим князям втекти.

Хоча навіть усієї потужності флоту не вистачало, щоб за допомогою гравітаційних гармат перетворити ворогів на нейтронні шматочки. Вони якимось чином закривалися від цієї смертоносної зброї. А Елвір ще й примудрився знищити своїми блискавками десяток кораблів, зброя яких була спрямована саме на нього. Тож ми зустрілися з колосальними силами, які значно перевищували наші. Проте, як їм протистояти, поки що не відали, хоча і виграли цей неймовірно важкий бій.