Частина 8. Садиба Шунтіка

— Дякую, мілорде. Насамперед я хочу вирішити питання з баринами, — Шунтік повернувся до них, — ви ризикнули брати участь у бою заради свого друга, це гідно поваги. Незважаючи на те, що мені довелося вбити його, до вас у мене претензій немає. На дружбу з вами я не претендую, але зі свого боку добросусідські стосунки гарантую і нападати на ваші садиби не буду, хоча якщо ви порушите перемир'я, полонених не братиму. Будь-яку агресію викорінюватиму без жалю. А зараз я відпускаю вас з миром. Для цього прошу спочатку розібрати своїх бійців, які потрапили в полон.

Силову пастку прибрали і почався двіж. Баринам довелося розміститися один від одного на великій відстані. Полонені віпи та Боси вишиковувалися за своїми правителями. Лише місцеві залишалися на місці.
— Лисице, допоможете мені перевірити полонених? — поцікавився Шунтік у Анжеліки. Та лише мовчки кивнула й попрямувала до тих, хто стояв у строю біля своїх баринів. Незважаючи на те, що вона пересувалася, левітуючи дуже швидко, її огляд зайняв тривалий час. При цьому всі напружено стежили за нею. Загалом я не розумів, навіщо треба було їх перевіряти? Адже знімки пам'яті ми вже мали, знання теж. У кожному строю Лисиця когось висмикувала і за допомогою телекінезу «викидала» бійців просто нам під ноги. Підійшла до колишніх полонених (частина особового складу цієї садиби) і, захопивши за шкварки двох, злевітувала до нас.

— Барине Шунтіку, це чужинці, — підняла вона в повітря тих двох, що захопила з «місцевих», — але вони чомусь косять під місцевих. А решта, — дівчина кивнула на віпів, що продовжували лежати в пилюці, — ваші піддані, але видають себе за чужинців.
Шунтік звернувся до баринів.
— Чому ви вирішили шпигувати?
— Це не наші! — обурився один із баринів, — вони місцеві.
— Ви помилилися. Вони наші, — вигукнув хтось із натовпу. Лисиця не стала сперечатися, а запустила голограму пам'яті спочатку одного, потім іншого. Притому вихоплювала момент, коли і хто їх скеровував у чужу садибу.

— Мені ваші розвідники не потрібні, навіть якщо вони встигли тут створити сім'ї. На жаль, для їхніх сімей це ганьба, Шунтік безпомилково підштовхнув шпигунів до їхніх господарів, — забирайте і розберетеся з ними вдома.
— А чому ви не залишилися зі своїми, мені незрозуміло. Та й шпигувати я вам не пропонував.
— Вибачте, барине. Адже ми вірно служили покійному барину, а ви його вбили, значить і нас вб'єте. Проте там ми могли вижити, — впали навколішки і заголосили вроздріб ті, кого Анжеліка висмикнула від чужинців.

— Встати! Я нікого не збираюся вбивати. Якщо ви були віддані покійному барину, то сподіваюся і мені служитимете вірою та правдою. Ідіть до своїх рідних. Решти це теж стосується! Великі Боси, ви більше не полонені. Приєднуйтесь до своїх колег.
Віпи радісно зустрічали своїх вояків.

— Отже, барини! Я вас не затримую. Ви можете самі переправити своїх бійців? Чи вам допомогти?
— Самі, самі, — за мить з'явилося п'ять порталів і всі чужинці зникли в них. А невдовзі й портали розвіялися.
— Шановні мешканці! Повертайтеся додому, а я поки що вирішу питання з представниками мікросвіту.

Віпи швидко злиняли, залишилися лише Великі Боси зі своїми заступниками. Шунтік безстрашно попрямував до них. Обійшов усіх, знову повернувся до нас із князем.
— Я відчув страх. Страх тих, хто брав участь в останньому бою на боці покійного барина. Все ж таки цей страх марний. Немає сенсу карати за те, що ви ризикували собою, захищаючи свого командира. Навпаки, поважаю за вірність, хоча це й агресія. На жаль, вас вже покарано. Покарано тим, що втратили не лише свою особисту охорону, своїх Енергіків, а й своє військо. Тому попереджаю інших Босів. Якщо хтось із вас посміє напасти на їхні Великі Дома, то вважайте, що ви підписали собі та своїм заступникам смертний вирок. Не помилую жодного агресора.

Та й взагалі пропоную припинити чвари між собою. Розумію, що багато хто з вас ворогує один з одним не одне тисячоліття. Але перш, ніж продовжувати мстити, подумайте, скільки розумних істот вже канули в небуття і скільки ще загине, дозвольте зауважити, не тільки з боку вашого супротивника. Якщо ви справжні командири, то бережіть своїх бійців. Запитання чи прохання до мене є?

Боси, що до цього мовчали, зашушукалися між собою. Хоча відкрито кожен боявся щось попросити. Нарешті один все ж таки насмілився.
— Барине, можете мене покарати, але я все ж таки скажу. Проблем у кожного з нас багато. Але всі можна вирішити. Легко чи тяжко, то вже інше питання. Проте одну з проблем вирішити ніхто з нас не може. У всіх Великих Домах, як під час епідемії, зменшується кількість розумних істот.

Багато гине у різних конфліктах, хоча це вже інше. Йде масове виродження. Через сотню-другу тисячоліть окремі Всесвіти виявляться взагалі без розумного життя. А невдовзі й цілі світи. Зупинити виродження ми не можемо. Деякі зверталися з цим питанням до покійного барина, але після цього вони безвісти зникали, а проблема виродження залишалася. Не думаю, що ви зможете допомогти цьому горю. Я висловив думку більшості, тепер можете карати.

— Карати? За що? За те, що звернулися до мене? Ви не зробили нічого протиправного. А чи є хоча б один Великий Дім, у якому не почалося виродження? — Боси скривджено ремствували. Шунтік повільно обвів їх поглядом, намагаючись засікти, когось спокійного, але зрозумів, що виродження йде повним ходом скрізь.
— Ви знаєте, як зупинити цю халепу?

— Існують легенди, згідно з якими Дух від Духа може вирішити цю проблему, — почав один із найстаріших Босів, — але це лише легенди. Адже у Духів підселяються Енергіки. Хоча ще в молодості мені випадково вдалося побачити Духа Духів. І то він був із іншого князівства.
— А як ви відрізняєте звичайного Духа від Духа Духів?
— Я не можу це пояснити, але якщо побачу, то точно зможу відрізнити, тим більше, що я також Дух.

— Мати Тріадо, — обернувся до ельфійки Шунтік, опустившись на коліно.
— Негайно піднімися! — прошипіла вона телепатично.
— Великий Босе, що ви можете сказати про мене? — Тріада злевітувала до того, хто говорив.
— Ви теж Дух, але під потужним маскуванням, яке я не можу подолати. Така міць підвладна лише Хранителям. Я відчуваю присутність Хранителів. Не одного, а багатьох. Проте ідентифікувати не можу.

— Гаразд. А так? — Ельфійка зменшила силу маскування.
— Дух Духів! — Вигукнули в унісон кілька Босів, що знаходились поряд з Тріадою.
— Незабудко! Не смій! — вигукнув князь.
— Княже, для мене небезпеки немає, — спокійно парирувала вона і відразу відновила маскування.
— Значить, це не легенди.

— Так, ми не легенди. І ми дійсно здатні зупинити виродження. Якщо мої діти погодяться, я не заперечую, щоб вони відновили чисельність розумних істот у ваших Великих Домах. Звісно, спочатку в невеликій кількості, а потім молоді Духи Духів зможуть розселитися по інших Домах. Але лише добровільно. У разі примусу чи викрадення агресор отримає лише звичайного Духа, не здатного народжувати особин, які відновили б розумне життя, — Тріада повернулася до нас, а Боси з надією і відчаєм не відводили від неї поглядів.

— Барине Шунтіку, я розумію, що вам хочеться в кожен Великий Дім хоча б по одній, але бажання виявили лише близько тисячі.
— Дякую, мати Тріадо.
— Шановні Боси! Виродження у Домах зупинимо. Проте на це потрібен час. Всім Босам, які брали участь в останньому бою, розміститися там, — Шунтік вказав на вільне місце, — у кожного з них буде Дух Духів. Тому рекомендую з ними не воювати, а укладати мирні угоди. Тоді й в інших Домах припиниться виродження, якщо до них добровільно потраплять Духи Духів. Чули? ДОБРОВІЛЬНО! Ви залишаєтеся, — він показав на колишніх полонених, що скупчилися осторонь, — інші поки що вільні.

Відразу довкола спорожніло після зникнення величезної кількості Босів. Тріада підійшла до тих, хто залишився. Позаду неї з'явилися Духи.
— Діти, послабте поки що маскування, щоб Боси переконалися, хто ви, — миттю серед Босів почувся шепіт захоплення.
Перш, ніж Духи Духів розподілилися, хто до кого, Тріада провела з Босами інструктаж, як оберігати Духів, як зробити так, щоб не чекати тисячоліття до досягнення молоддю статевої зрілості, як виробити імунітет до переміщень у чужий Дім, пояснила порядок навчання, пообіцявши, що саме необхідно в потрібний момент для навчання молоді. З сумом попрощалася з дітьми, і Боси з Духами зникли. Лише після цього князь з полегшенням зітхнув.

— Барине, я вами захоплений. Незабудка показала, яким я був дурнем, коли до мене потрапили двадцять Духів.
— Княже, — перебила ельфійка, — по-перше, це було у вашій юності. Та й ми були тоді ще дітьми. А зараз до Босів пішли справжні бійці, здатні виживати у найважчих умовах. Хоча вони під маскуванням, але мають силу, що багаторазово перевищує силу будь-кого з цих Босів, що дозволить їм самостійно захищатися. Крім того, вони вже досягли статевої зрілості. Після того, як утвориться пара, їх переправлять у минуле, щоб поповнення було готове за кілька діб у теперішньому часі.

— Барине Ліч, — звернувся офіційно Шунтік до батька, — кого мені попросити допомогти побудувати селище?
— Яке селище? — стрепенувся князь.
— Вважаю, ми всі допоможемо, як будівельники, але виготовити необхідні матеріали може лише флот Шамана.

— Ти хочеш таку саму архітектуру, як у Кавраса?
— Якщо можливо, то таку, як у моїй цивілізації.
— В Одіссея немає цих даних.
— Батьку, на моєму особистому кораблі є все, що потрібне для проекту. Я вже видала наказ, щоб він поділився потрібною інформацією з твоїм Одіссеєм.

— Чудово. Одіссею, ми поки що йдемо до місцевих віпів, а ти займися проектом. Шунтіку веди до своїх підлеглих.
Князь офігів. Все вирішувалося повз нього. Та й що він міг сказати, не розуміючи навіть про що мова. У цьому селищі теж віпи жили дуже бідно і теж, як у первісній общині, у сирих, задимлених печерах. Незабаром було збудовано містечко з незвичайною архітектурою. Точніше незвичайної для мене з Лією, а для Анжеліки та Ліча все звичне. Коли віпи повернулися з водних процедур, куди їх водила Лія, то здивовано побачили замість печер висотні будинки. Потім розпочалося навчання за спеціальностями.

— Велика подяка вам, друзі барина, — радісно прощебетала одна з молоденьких дівчат, з розчуленням поглядаючи на новенькі будівлі, — я така щаслива, що навіть танцювати хочеться.
Старші відразу ж зашикали на неї.
— Шамане, непогано б організувати концерт, — запропонувала Тріада.
— Без кораблика не вийде. Одіссею, випускай Кроноса, нехай сідає до нас.

— Командоре, це неможливо. Він розіб'ється. При цьому можуть постраждати не тільки будівлі, а й багато хто поблизу.
— З якого часу Кронос розучився сідати?
— Гравітація настільки величезна, що його потужності не вистачить.
— Чому я не відчуваю гравітації?

— Відповіді на ваше запитання не знаю, але за даними моїх датчиків гравітація у кілька разів вища, ніж на поверхні Сонця.
— Все! Припиняй сперечатися! Випускай Кроноса! Сяде, як пушинка.
— Шкода, що ви вирішили знищити один із найкращих своїх кораблів. Вимушений підкоритись вашому наказу, — з гіркотою відповів Одіссей.

— Проблеми? — поцікавилася ельфійка.
— Одіссей стверджує, що Кронос не зможе сісти, а розіб'ється.
— Нехай спускається, ми його підтримаємо за допомогою телекінезу.
— Я збирався посадити його сам.
— Разом легше.

Поки ми вирішували проблеми з Кроносом, Шунтік сказав, що не треба заважати молоді веселитися, мовляв, зараз усі почнуть танцювати. Кораблик справді міг розбитися. Тож ми його м'яко опустили.
— Кроносе, проаналізуй та підбери кліп під танець тієї дівчини.
— Командоре, найбільше підійде шафл, — Кронос запустив звук спочатку тихо, потім все голосніше. Коли чути стало всім, до дівчини додалося молоді віпи. А невдовзі з ними танцювали й наші дівчата.

https://www.youtube.com/watch?v=ebmtSNL5238

шафл на підборах, танцює Цінцін

— Командоре, готується напад на князя,— ще не закінчився танець, як у моїй голові пролунав тривожний голос Пронири.
— Ти певен?
— До початку вторгнення близько п'ятнадцяти хвилин.
— Одіссею, запусти віпам ще один шафл.

https://www.youtube.com/watch?v=YzunH_7Jy18

Молодь продовжила танці, а ми зібралися осторонь і, накинувши потужну вуаль неуважності, почали обговорювати підготовку до майбутнього вторгнення.
— Шамане, наскільки достовірна інформація щодо нападу? І хто збирається нападати? — з тривогою поцікавився князь.
— Княже, зараз не час з'ясовувати достовірність. Терміново потрібно готуватись до відбиття. Атакувати вас збираються у вашому палаці десять князів під командуванням цього (я створив голограму ворожого князя).
Побачивши, хто збирається нападати, князь зблід.
— Ось і прийшов мій кінець, — ледь чутно прошепотів він, — дістався Елвір і до мене.