Частина 7. Бій-відплата

— Вперше зустрічаюся із груповим отриманням знань. Хоча, якщо чесно, то подібним чином крав знання. Раніше ніхто не пропонував мені отримувати їх. Проте вони переходили і мені, якщо я знаходився поруч. Хоча часто бувало таке, що передаючий вислизав від покори та приховував частину.

— Княже, вибачте, ми це чудово знаємо. Тому об'єднуємо наші сили, щоб донор не зміг вислизнути, а тим більше приховати частину своїх знань. Крім того, ті, хто передавав, бачили лише п'ятьох, отже, вони не знають, що поділилися з усією нашою командою. До речі, знання можна здобувати навіть уві сні.

— Вік живи — вік учись. На мій сором, я цього не знав. Барине, продовжуйте, що задумали.
— Існує невелика проблема. Ваша присутність у тій садибі. Зрозумійте правильно. Я не бунтую. Навіть сам дуже хочу, щоб ви були присутніми. Проте згадайте ваш візит у десятимірку. Побачивши, що ви майже без охорони, голова асоціації Великих Домів вирішив розправитися з вами. Немає сенсу зараз з'ясовувати причини. Але подібне може трапитись, якщо місцевий барин на нашу вимогу викличе до садиби своїх Великих Босів.

По-перше, кожен прибуде у супроводі величезної кількості бійців-енергіків. По-друге, не виключено, що під шумок і друзі барина не покличуть своїх на допомогу. Значить вам загрожуватиме небезпека. Щоб уникнути таких неприємностей, вас має охороняти численна армія потужних бійців. До того ж така, яку вони неодноразово бачили. Я вам не наказую, лише інформую.

— Барине Ліче, ви маєте рацію. Хоча й з мого боку теж є проблеми. Начальник моєї охорони тут, — князь показав на Хруста, — хоча він офіційно на посаду не вступив. Боюся, що в самий невідповідний момент може виникнути конфлікт.
— Це не проблема. Полонені нікуди не подінуться. Вони міцно сплять. А Хруста тим часом можна офіційно познайомити з вашими бійцями, викликавши сюди ваших охоронців.

— Ідея зрозуміла. Все ж таки бійки не уникнути. Генерале Хруст, ви готові прийняти виклик будь-кого з моїх бійців?
— Завжди готовий.
— Княже, а мене не представите їм? Чи я, як сірий кардинал, маю ховатися?
— Лисице, дякую за підказку. Значить, я вас представлю, як кардинала. Нехай губляться у здогадах, що це за посада, якої раніше не існувало.

— Негайно до мене повним складом, — видав князь телепатичний наказ. Миттєво з'явився цілий легіон найпотужніших віпів. Побачивши, що князь серед незнайомців, вони відразу ж підготувались до бою. Чекали лише князівського наказу.
— Заспокойтесь. Для мене небезпеки нема. Зараз ми перемістимося на деяку відстань від сонних бранців, — він показав на баринів, які лежали (інших «сонь» хтось встиг прикрити невидимкою), — і я вас познайомлю з вашим безпосереднім командиром.

Злевітувавши убік на кілька кілометрів ми опинилися в оточенні численної охорони князя. Вони всі тихо перемовлялися, гадаючи, хто ж із них займе почесне місце командира. Чи може залишиться  той же самий.
— Відтепер ваш командир, генерал Хруст! — показав князь на кремніка. Настала тиша, як у домовині. Лише через тривалий час хтось несміливо поцікавився:

— Княже, ви нам так не довіряєте, що призначили слабенького чужинця?
— Я вам вірю. Інакше ви не служили б у моїй охороні. Розумію, що це для вас несподівано. Ви маєте право висунути будь-які претензії новому командиру. Але тільки тут і зараз.
— Чи можу я його викликати на бій?
— Звісно. До речі, якщо ви переможете, то залишитеся на своїй посаді.

— Бій до смерті?
— Генерале Хруст, ви згодні?
— Повністю. Хоча, якщо ще є охочі побитися, то, щоб не гаяти часу, можу провести бій з усіма бажаючими одночасно, — почулися саркастичні смішки, — не бачу охочих!

Охоронці розступилися і перед Хрустом постало ще сім дуже потужних віпів.
— Княже, які умови перемоги? Вбивати нікого з них я не маю наміру. Хіба тільки з необережності.
— Злякався? — з усмішкою поцікавився колишній начальник охорони.
— Ні крапельки. Якщо ви уважно слухали, то я нічого не сказав щодо ваших дій.

— Хрусте, майте на увазі, ви можете втратити життя.
— Княже, за вас я готовий без роздумів жертвувати життям, але в даному випадку небезпеки для себе не бачу. А даремно втрачати хоча б одного з бійців я не маю наміру. Як командир, я маю берегти кожного з них.
— Чи не занадто самовпевнено? — вигукнув один із супротивників, — ти ще не заступив на посаду нашого командира.

— Помовч! — невдоволено обірвав його колишній, — це слова справжнього командира. Якщо він здобуде перемогу, хоча це неможливо, я підкорятимуся йому беззаперечно. Княже, чекаємо на ваш сигнал.
Незважаючи на те, що вони не могли побачити силу Хруста, і вважали його за слабака, ніхто стрімголов не рвонувся в бійку.

Оточивши кремніка, супротивники повільно стискали кільце. Лише коли Ліч опинився в зоні поразки, четверо блискавично і одночасно завдали удару. Хоча жоден не досяг мети, а в усіх чотирьох виявилися переламані всі кінцівки. Хруст «злетів» над ними.
— Княже, прошу тайм-аут. Поранених треба прибрати подалі та полікувати. Мені вони не завадять, а решті дуже. Це надто слабкі воїни.

Князь лише кивнув і до бійців, що катались від болю, миттєво підбігла Лисиця, а незабаром до неї приєдналася Василина, Лія та Тріада. Підхопивши величезні туші на руки, ніби пушинки, дівчата віднесли їх убік, взявшись за лікування.

— Продовжуйте, — спокійний наказ князя і тієї ж миті колишній начальник охорони змінив свій вигляд на кремніка. Здивуванню князя не було меж. Він, мабуть, не припускав таких можливостей підлеглого. У той же час супротивник Хруста був у не меншому шоці так, як перед ним опинився теж кремнік, що палахкотів вогнем.

При цьому вони залишилися віч-на-віч, бо колеги колишнього не могли звільнитися від варканівських тенет, накинутих Хрустом. Вдруге побачив жорстоку бійку між кремніками. Це було щось. Мимоволі всім довелося відсунутися на пристойну відстань через величезну температуру, як від мартенівських печей. У руці кожного величезний щит. Мені згадалося, як миттєво плавився тризуб Соніка від температури цього щита, коли Хруст мене ним прикривав. Зараз противники билися величезними списами, які не плавилися від ударів по щиту, незважаючи на те, що температура захисту досягала сотень тисяч градусів. Від кремніків струменів неймовірний жар.

Їхні голови палахкотіли яскравим пульсуючим полум'ям. Враження таке, ніби при найменшому русі повітря навколо них спалахувало. Після кількох ударів довелося зброю відкинути. І супротивники зійшлися в рукопашній сутичці. Билися дві казкові величезні жар-птиці. Ось тільки швидкість руху була надзвичайною. Та й бійка точилася то в повітрі, то на землі. Противник Хрусту попався гідний. Все ж ніхто з нас не помітив моменту, коли генерал упіймав та притиснув свого ворога до тліючого від їхнього жару, ґрунту і захопив кінцівку на злам.

— Ламати чи здаєшся? — незворушно поцікавився він.
— Вбивай. Я ніколи не здаюсь! — у цей момент з юрби охоронців на допомогу колишньому командиру метнувся віп. Проте він не досяг кремніків, а на півдорозі перекинувся і заборсався, спійманий у варканівські тенета. Я звісно знав, що Хруст отримав від нас знання Варканів, а ось, як він справляється з цими знаннями, побачив уперше.

— Стоп! Генерале Хруст, відпустіть! Я зараховую вам беззаперечну перемогу.
Ліч підвівся і подав руку своєму опоненту, допомагаючи тому встати, а потім повернувся до князя і, знову перетворившись на віпа, схилив коліно, яке майже потонуло в попелі.
— Бійці! Визнаєте своїм командиром генерала Хруста? — звернувся князь до охоронців. Замість відповіді ті опустилися в повазі. Їхній колишній командир теж.

— Підніміться. Одне питання вирішили. Познайомтеся з ще одним бійцем. Це кардинал Лисиця. Відтепер вона має право перевірити будь-кого з вас, але підкоряється лише мені. І нікому не має звітувати, коли і куди прямуватиме і чим займатиметься.
— Це новий голова контррозвідки? — поцікавився один із охоронців.
— Ці обов'язки також покладено на неї. Боєць, у цьому випадку ви порушуєте мої вказівки. Я ж тільки-но сказав, що нічого і нікому не буде відомо, де вона і чим займається.

— Вибачте, княже.
— Питання командування вирішили. Але мене почали мучити невиразні підозри. А чи не шпигун ваш колишній командир?
— Княже, я вам безмірно відданий.
— Ось ми зараз і дізнаємось. Лисице, приступайте, — у цей момент я відчув величезну небезпеку для Анжеліки.

— Лисице, моя сила з тобою, — синхронно прозвучали телепатичні підтвердження (кожен поділився з нею своєю силою). Дівчина неквапливо пішла між охоронцями. Біля деяких вона зупинялася. Після того, як продовжувала рух, князь висмикував цього бійця до нас ближче. Тільки зупинилася біля одного з бійців, як по ній троє охоронців вдарили. Проте жоден удар Анжеліки не досяг.

А дзвінку тишу дуплетом розірвав несамовитий крик. Два бійці репетували благим матом, притримуючи переламані кисті рук. Третій віддав Богу душу від блискавичного удару Лисиці. Її броньована стопа припечаталася до грудей віпа у районі серця. Це для нього закінчилося летально. Князь навіть не ворухнувся, щоб перешкодити. Загалом донька відібрала близько двадцяти бійців і повернулася до нас.
— Княже, я переглянула лише тих бійців, яких зустріла вперше. А майже третину вже бачила раніше.

Згодом я переглядав запис, як Лисиця розправилася з нападниками. Застосування цього прийому ми відпрацьовували. Можливо вони з Лічем і застосовували, але я побачив такий захист уперше. Анжеліка не ухилилася від ударів, лише виставила назустріч двом нападникам долоні (звісно броньовані). У момент зіткнення з рукою супротивника дівчина охоплювала кулак ворога і миттєво вигинала його кисть, практично не прикладаючи зусиль, лише використовуючи інерцію руху кінцівки супротивника. Від цього «невинного» прийому кисть опонента ламалася, як сірник. Ну, а тому, що атакував її ззаду, вона лише виставила зігнуту ногу. Коли нога, як у коника, блискавично розпрямилася, то проломила груди нападника.

— Спаааати, — прошипіла вона з таким навіюванням, що окрім відібраних, повалилися в глибокому гіпнотичному сні не менше трьохсот охоронців, що перебували до неї найближче. Навіть ми відчули сплеск цієї магічної сили. Проте колишній начальник охорони лише похитнувся, хоча не заснув.
— Дууухии! — Телепатичний крик Анжеліки, і миттєво ще один наказ навіювання:
— Спаааати.

На цей раз і колишній начальник охорони впав, заснувши. Нам теж ледве вдалося придушити в собі бажання поспати, хоча навіювання було спрямоване не на нас. Лисиця попрохала допомоги у Духів. Додавання сили багатомільярдним невидимим військом виявилося величезним. Знову зайнялися знімками пам'яті. Ми майже нічого цікавого в них не бачили. А ось князь після того, як згасла остання голограма, довгий час був у прострації. Відчувалося, що й охоронці шоковані не менше за нього.

— Якби не побачив на власні очі, нізащо не повірив би. Розвідник засланий до мене лютим ворогом. Це його господар прикидався моїм другом і водночас шкодив мені завжди і скрізь. Це він обставив так, що я втратив усіх своїх друзів. А потім викрав, знечестив та вбив мою кохану. Лисице! Розбудіть цього негідника!
Колишній начальник охорони повільно підвівся, потираючи очі.
— Княже, я ж вам віддано служив, а ви дозволяєте цій вискочці присипляти мене.

— І ти смієш говорити про відданість! Лисице, продемонструйте момент, що він робив сто-двісті років тому.
Замелькала голограма. Те, що відбувалося, було зрозумілим і для князя, і для його охоронців. Поступово наростало обурення бійців. Шпіон, зрозумівши, що йому не викрутитись, рвонувся до князя. Проте відразу ж впіймався у варканівські сіті. Причому не лише фізичні, а й магічні. Можливо з двох-трьох павучих тенет він і вибрався б, а з сотні ні за що. Адже кожен із нас на рівні підсвідомості застосував цю безвідмовну зброю полону. Князь прямо через них схопив шпигуна за горло і душив, поки той задихнувся. Навіть мертвого продовжував стискати, і стільки ненависті було в шаленому погляді князя, що не передати словами.

— Княже, він уже мертвий, — ніжно доторкнулася до нього Тріада після того, як власноруч розірвала душу, що залишила мертве тіло. Але князь продовжував нервово стискати горло зрадника. Лише за кілька хвилин він трохи заспокоївся і відпустив безвільне тіло, хоча варто було нам прибрати павучі тенета і воно з білкового перетворилося на мертвий, холодний камінь (адже його справжній образ — кремнік).

— Княже, що з рештою робити?
— Піднімайте по черзі і віддавайте на суд їхніх товаришів.
Після перегляду знімків пам'яті, охоронці не помилували жодного шпигуна. Їм було дуже боляче та прикро, що не могли розпізнати чорні душі.
— Позбулися зрадників — це добре, — князь уже впорався зі своїми емоціями, — а зараз барин Ліч, який полонив зі своїми друзями агресорів, повернеться до садиби нападника для бою-відплати у відповідь. Я хочу на це подивитися особисто, проте з метою безпеки ви всі маєте мене супроводжувати.

— Княже, перепрошую, — перебив Хруст, — тут присутня ВСЯ ваша охорона. Пропоную залишити лише бойові підрозділи, а решту відправити по місцях дислокації.
— Зауваження слушне. Командуйте.
Але Хруст все передав одному з командирів, адже той був у курсі, хто і де повинен перебувати.

Незабаром ті, хто залишився, прихопивши полонених, телепортувалися до ворожої садиби. Насамперед князь викликав місцевих віпів. Вони підказали, де можна знайти просторе місце. Зручно розмістившись на краю безмежного степу, розбудили баринів, попередньо накинувши на кожного вогняні кайдани. Князь наказав місцевому барину викликати сюди своїх Бігбосів.

— Княже, я не в змозі це зробити, доки мене сковує ця зброя (він зіщулився від болючих опіків).
Тоді його звільнили, хоча ми уважно стежили за його діями. Як і припускав Ліч, Боси прибули з бійцями-Енергіками.
— Наказую всім Великим Босам відпустити своїх бійців по місцях дислокації. Дозволяю залишити лише кілька своїх заступників, — безапеляційно заявив князь. Стало просторіше, але все одно кількість прибулих була величезною.

— Якщо пообіцяєте не робити нічого протиправного, то вас також звільнять, — звернувся він до інших баринів. Ті з побоюванням подивилися на численне охоронне князівське військо та природно погодилися. Після цього розбудили решту полонених (віпів-командирів та Босів), але полонили їх спільною силовою пасткою.

— Барине Ліч, вам слово.
— Ваш барин повторно атакував мою садибу. Програвши першу битву, він зібрав, окрім свого війська, також війська своїх друзів з ними на чолі, — Ліч ​​зневажливо показав на баринів, що потупилися, — але й цей бій вони програли. Ми полонили лише командирів, баринів та Великих Босів. А весь особовий склад агресорів знищили. Ви підтверджуєте? (Запитав Ліч у баринів. Ті лише похмуро кивнули). Після цього ми прибули сюди для бою-відплати. Шановний князь люб'язно погодився спостерігати за цим актом справедливості.

Ви можете подумати, що ми з'явилися за вашими життями. І помилитеся. Через амбіції вашого барина і так уже в багатьох сім'ях оселилося горе. Адже з останнього бою не повернувся чийсь чоловік, син чи брат. Я щиро співчуваю, що до багатьох дітей не повернулися їхні батьки. Визнаю, це мої бійці їх убили. Проте це був захист. Левова частка провини за смерті лежить на вашому баринові. Він не вартий займати цю відповідальну посаду. Тому вам потрібний новий правитель садиби.

Відповідно до законів нашого шановного князя, барин має право на бій із претендентом на це звання. Я його вже перемагав особисто в попередньому бою (Ліч запустив голограму, де вони наодинці билися минулого разу) і милосердно відпустив. Все ж таки ваш керівник не покаявся. Я міг би і тут з ним битися, а потім призначити когось намісником. Але то була б моя перемога. Тож нехай бій із ним проведе претендент. Якщо він переможе, то буде у вашій садибі намісником, а можливо, за наказом шановного князя барином. Якщо програє, то рішення за князем. Шунтіку, ти готовий?

— Готовий, — з'явився перед батьком, як чорт із табакерки, нащадок Ліча у вигляді місцевих віпів.
— Княже, мені керувати боєм чи ви особисто це зробите?
— Я сам. Почали, — несподівано наказав він без жодного попередження. Миттю почалася бійка. Ліч з Анжелікою незворушно та спокійно спостерігали. Вони знали навички та можливості Шунтіка і абсолютно не хвилювалися.

Хоча бій йшов уже не менше десяти хвилин, а хто сильніший, визначити не вдавалося. Атаки зі змінним успіхом, захист, ухилення. Здавалося, що зустрілися двоє бійців рівних за силою. Ми вже почали хвилюватись. А раптом Ліч помилився? І Шунтік не такий сильний боєць, як припускали. Але раптом ситуація різко змінилася.

Барин ледве встигав відбивати атаки. Він пішов в глухий захист, тепер навіть не думаючи про відповідь. Почав змінювати зовнішності, хоча постійно бачив перед собою ідентичний вигляд. Шунтік блискавично відстежував і змінював свій вигляд на відповідний. Усі, хто спостерігав за боєм, вже забули причину його проведення. Глядачів захопив динамічний поєдинок.

Тільки встиг барин знову повернутися до свого справжнього вигляду, як моментально його серце опинилося в руках противника. Шунтік мовчки стиснув його щосили, а віп завалився на бік. Тільки-но душа покинула вмираюче тіло, як була противником розірвана і незабаром розрізнені димові спіральки розвіялися. Глядачі дивувалися.

Начебто бій був на рівних. Потім виявилося, що барин набагато слабший. А останні моменти взагалі для віпів були поза розумінням. Тільки Боси бачили, як Шунтік розірвав душу їхнього барина. А швидкість, з якою він вирвав серце, навіть для них була неймовірною.
— Княже, ви зараховуєте перемогу у бою? — опустився Шунтік навколішки перед князем.

— Так, перемога беззаперечна. Відтепер ви у цій садибі повновладний барин. Керуйте мудро. Хоча я хочу подивитися, як ви вчините в цьому випадку, — він показав на присутніх Босів та полонених.