Частина 4. Анжеліка

— Шамане, — почувся в голові голос ельфійки.
— Слухаю вас, мати Тріадо.
— Ти теж відчув небезпеку, яка почала загрожувати Лисиці?
— Звісно.
— Вважаю, що загроза для неї дуже суттєва. Сама може не впоратися. Йдемо на виручку.
— Увага команді! Бойова тривога! Негайно зібратися на борту Одіссея! — пролунав тривожний голос Дума.

* * *
Анжеліка

Ліч тільки встиг сказати, що мене терміново вимагає князь, як я відчула смертельну небезпеку. Хоча говорити про це нікому не стала. Раптом вважатимуть, що панікую. Але обережність не завадить.
— Доброго здоров'я, княже.
— Лисице, щось мені інтуїція нашіптує про смертельну небезпеку. Хоча не можу зрозуміти, звідки вона може загрожувати. Тому я хотів би, щоб ви супроводжували мене.

— Звісно, ​​я вас не залишу. Але мені потрібна додаткова інформація. Ви – в’язень?
— Почасти й так можна сказати, — навіть не здивувавшись запитанню, відповів він, — хоча правильніше мене можна назвати заручником. Та й не лише мене. Багато років тому мене викрали та почали вимагати у моїх рідних викуп. Проте щось пішло не так. Чи то зажадали стільки, що рідні були не в змозі зібрати кошти на викуп, чи інша причина, але мені довелося залишитися тут.

Мені здавалося, що про мене забули абсолютно всі: і викрадачі, і рідні. Але зараз хтось має прилетіти і мене викликають до центру управління планетою. Наскільки мені відомо, зазвичай туди з'являються ті, хто мене полонив. Та й не лише мене, а всіх, хто тут перебуває. Вони забирають без жодних пояснень когось із нас і сюди він уже не повертається. Подейкували, що у будь-якому випадку отримують викрадачі викуп чи ні, але заручника все одно вбивають. Припускаю, що тут, окрім бранців, ховаються злочинці. Але це лише мої припущення. Крім того, я не знаю, як з'явитись у центр разом з вами. Ніхто й ніколи не брав із собою підлеглих. Начебто тих, кого не запрошували, не пропускають туди. Як це відбувається, я не знаю, хоча всерйоз боюся за своє життя.

— Княже, є один із способів, але вам буде при цьому некомфортно.
— Лисице, я згоден на все.
— Сонечко, душа? — стурбовано поцікавився Ліч.
— Звісно, — змінила свій вигляд на духа. Після цього увійшла до тіла князя, потіснивши його душу. Постаралася прийняти якомога менші габарити, намагаючись замаскуватися його душею, при цьому активувала невидимки всіх видів.

— Мене відчуваєте?
— Лисице, якби ви не запитали, то вважав би, ніби ви взагалі зникли. Не можу зрозуміти, чому, але я не відчував навіть вашої сили, навіть коли з'явилися.
— Через скільки часу вам потрібно прибути до центру?
— З хвилини на хвилину, але лише після того, як надійде додатковий виклик.
— У такому випадку телепортуйтесь до садиби, яка вам створює найбільші проблеми, куди вам нема найменшого бажання з'являтися, а вже звідти після виклику до центру.

— Анжеліко, кохана, моя сила з тобою, — пролунав у мені голос Ліча, а князь опинився в іншій садибі. Незабаром він проходив "фейсконтроль" на вході до центру управління. Величезний рогатий віп, як вівчарка, обнюхував князя.
— Принце, що з тобою? Чи хто з тобою? — грізно поцікавився він.
— Не розумію, — несміливо відповів князь.

— Враження таке, ніби ще хтось з тобою з'явився, хоча і не бачу. Допоможи з'ясувати, — звернувся він до свого колеги, — мені здалося, що цього здохляка хтось супроводжує.
— Та, полиш ти його, — невдоволено відповів напарник, — потім досконало перевіримо його, якщо залишиться. Адже зараз ти нікого не бачиш, а від тебе навіть мікроб не сховається.
Князя пропустили до приміщення. Там було ще близько десятка таких самих, як він, але з різних цивілізацій. Я негайно під повним маскуванням покинула його тіло і почала оглядатися. Дивно. Жодної електроніки. Жодних меблів чи стільців. Як барак якийсь чи занедбане помешкання.

— Лисице, я активував на розвідзондах допуск для тебе. Тепер усе, що вони передають, будеш і ти чути.
Ліч не забував про мене, проте щоб не демаскувати себе, нічого йому не відповідала. Незабаром супутники стеження повідомили, що зникло силове поле, яке огортало зоряну систему. А за кілька хвилин зрозуміла, що майже всі наші розвідники виведені з ладу. Але ті, що залишилися непошкодженими, встигли зафіксувати появу біля планети чотирьох космічних кораблів. А потім у приміщенні виникло четверо інопланетян.

Мало того, що вони значно перевершували в зрості навіть рогатих охоронців, так ще перебували в броні та зі зброєю (на жаль, такої зброї я не зустрічала і, до якого виду належить, відразу визначити не зуміла). Один із прибульців був жінкою. Я це відчула. Ймовірно, і вони мене відчули, бо миттєво стали спинами один до одного і, утримуючи зброю напоготові, почали уважно оглядатися, не звертаючи уваги на присутніх у приміщенні віпів.

— Наша сила з тобою, — почула, як ділилися силою Ангели.
— Вчителю Анже, наша сила з вами, — з'явилася підтримка Духів. І я ризикнула. Обережно піднявшись нагору, щоб не опинитися на шляху поглядів грізної четвірки, спікірувала на жінку. Відразу ж проникла в її тіло. Все ж таки її душа відчула мене.
— Командире, мене долають ..., — ледве змогла вона промовити.
— …припущення, що я даремно з вами сюди приперлася, — продовжила я за неї.
— Барні, з тобою все гаразд? — здивовано поцікавився один із її колег.

— Я не можу...
— ...терпіти його, — закінчила я фразу. Командир здивовано подивився на одного з бійців, а потім на жінку.
— І мене теж? — запитав він.
— Я хочу…, — ледве продовжила інопланетянка, вперто опираючись моєму впливу.
— …тебе негайно. Наважуйся, поки не передумала, — продовжила я за неї.

— Спершу бізнес, потім задоволення, — радісно відповів той.
— Я не…
— Я не хочу чекати. Другого шансу в тебе не буде, — випалила, як скоромовку, заблокувавши на якийсь час можливості своєї супротивниці. Ох і сильна, стерва. Навіть допомоги кількох мільярдів Духів було замало для стійкої покори.

— Командире, Барні своє слово тримає. Тобі випав щасливий квиток, — заіржав той, що був праворуч (явно чула голос, хоча відчуття таке, ніби спілкування йшло телепатично).

— Що може трапитись? — Підтримав другий, — захист відновлено. Значить, ніхто ззовні не з'явиться непомітно. Тільки линяй із нею на свій корабель. А то на борту її корабля, хіхіхі, вона може передумати.
— Тут звідкись з'явилися електронні пристрої. Звісно, ​​ми їх знищили, але треба терміново з'ясувати, хто їх виготовив.

— Я так розумію, ти імпотент, тому відмовився, — перебила я командира. На нього звинувачення у слабкості подіяло, як червона ганчірка на бика. Він підхопив жінку і за мить ми опинилися на кораблі. Кинувши зброю, почав швидко розстібати броню на жінці. А вона вперто продовжувала чинити опір мені. При цьому в неї вже не залишалося сил, щоб чинити опір роздяганню. Я теж прикладала всі свої можливості, помножені за допомогою друзів, але їх було замало.

— Лисице, наша сила з тобою, — почула задоволений голос Ліліт. Значить, вона з'явилася зі своїм флотом, тому що добавка сили вийшла відчутною. Нарешті, мені повністю вдалося підкорити інопланетянку. Проте залишалася у її тілі до останнього. Лише, коли відчула похіть, що поступово заволодівала противницею, зрозуміла, що тепер мені буде легше. Жінка повністю забула про те, що їй доводиться з кимось у собі боротися, її захлеснула всепоглинаюча пристрасть і вона міцно обхопила партнера, який уже старанно працював над нею. Я покинула тіло і, прийнявши білковий вигляд, накинула на коханців вогняні кайдани та обидві варканівські сіті, не забувши полонити їх також антизвуковою пасткою (щоб ніхто з них не зміг віддати будь-який наказ бортовому компу).

— Бортовий комп'ютере, ти мені підкоряєшся? — запитала, миттєво змінюючи образи з білкового, на Духа, на Енергіка, і знову на білкового.
Але у відповідь прозвучав голос:
— Тривога! Чужак на борту!
Ледве встигла ухилитися від пострілу анігілятора чи чогось подібного, інтуїтивно підірвала місце, де за моїми відчуттями мав бути енергетичний відсік. Все поринуло в непроглядну темряву. Миттю телепортнулась до іншого місця корабля. Звісно, хотіла потрапити не в руховий відсік, а до блоків пам'яті.

В цей час увімкнулося аварійне освітлення. Знову понадіялась на інтуїцію і зробила новий вибух. Вгадала. Все знову знеструмилося. Не уявляю, за допомогою якого зору (рентгенівського чи Мауренівського) я хоч щось розрізняла в суцільній темряві. Хотіла вийняти один із блоків, проте він не піддавався. Тоді розполосувала корабельну броню своїм віялом. Досі не можу усвідомити, що моя зброя та захист кудись зникають, при зміні вигляду на нематеріальний (Духа чи Енергіка). А при поверненні до білкового, знову з'являються.

Нарешті ледве вдалося висмикнути величезний блок. Якимось шостим почуттям відчула небезпеку за спиною. Метнулась убік, розвертаючись. На вході стояв командир, а в те місце, де я щойно перебувала, летів найпотужніший файєрбол. Моєї блискавичної реакції не вистачило. Тим більше, що розмір вогняної кулі величезний. Мені не вдалося повністю залишити зону враження. Файєрбол зачепив стегно. Температура виявилась настільки високою, що броню було розплавлено, і миттєво вигоріла частина м'язів.

Ну от і все. Прийшла моя смертна година. З таким пораненням не повоюєш, а на загоєння потрібен час, якого абсолютно немає. Хоча без бою здаватися не хотіла, і йому мене так просто не знищити. Болю від опіку ще не відчула, а відразу ж застосувала крижаний вихор Турга, на який противник ніяк не чекав. Точно так, як і я того, що він зумів звільнитися з моїх павучих тенет. Навіть температура абсолютного нуля не вбила інопланетянина, лише на якийсь час загальмувала. Цього було достатньо, щоб встромити в нього тригранний багнет, і спробувати розтерзати душу, яка мала  залишити вмираюче тіло. Проте душа не з'являлася, та й крові чомусь не було. Ну й фіг з нею, з душею. Втрачати час не стала.

В азарті бійки навіть не зрозуміла, чому від важкого поранення у мене не знизилася швидкість, та й дискомфорту абсолютно не відчувалося, ніби й не було влучання. (Тільки згодом, осмислила, що мене миттєво полікували Духи, навіть емоцію болю прибрали). Зрозуміла одне — треба терміново тікати. З тією фурією я точно не впораюся.

Миттєвий телепорт на планету. З усіх чотирьох кораблів по мені відкрили вогонь. Якби відразу ж не зробила наступного стрибка, то від мене і вуглинок не залишилося б. Я вже застосувала шостий телепорт, а кораблі мене все одно відслідковували та намагалися розстріляти. Хоча, як вони визначали, куди відкривати вогонь, не уявляю. Щоразу в тому місці, де я щойно перебувала, за мить піднімалася стіна вогню. Горіло все, що могло горіти, і навіть те, що не могло.

— Ліліт, допоможи, — попросила допомоги і мало не поплатилася життям за мимовільну затримку. Але це того було варте. Вже на наступному стрибку кораблі ніби забули про мене. Вони пішли в глуху оборону, огорнувшись полями такої сили, що багатотисячний флот Ліліт не міг пробити. ЇЇ кораблі спалили лише пошкоджений мною корабель, який не міг виставити такий захист. Зрозумівши, що вогненним кометам кораблі, які залишилися, не знищити, за справу взялися Духи Духів з чоловічою енергетикою. Ворожі кріогенники всередині силових куль почали різко набирати температуру, доки не вибухнули.

— Драго, терміново Велесом цю дрібничку додому, проте нікому без мене її не чіпати, — дракон, прихопивши величезний блок, зник.
— Не встигла вивернутись? — співчутливо поцікавився Ліч, кивнувши на рожеву шкіру стегна, що виднілася через оплавлену броню.
— Фігня. До весілля загоїться.
— До чийого весілля? — здивовано вигукнув він.
— Це лише приказка така. Не зважай. Ліче, ще два вороги залишилися в центрі управління.
Моментально команда в повному складі під максимальним маскуванням опинилася там, при цьому я набула вигляд командира мисливців і знесла голови рогатим охоронцям, що віддано сторожили вхід. Опинившись усередині, побачила, що обидва інопланетянини були мертві. Хто їх убив, невідомо. Тим більше, зброї при них не виявилося. Окрім того, вони виявились без броні.

— Всі вільні, вимітайтеся, — звернулася до тих, що сиротливо тулилися в кутку, переляканих віпів, і ми злиняли звідти. Зібралися у садибі Ліча.
— Ліче, скільки розвідників залишилося цілими та і неушкодженими?
— Лише сім. Та й тому, що вони були на пасивному запису інформації. Натомість знищено всі кораблі чужинців. Мати Тріадо, дякую. Ваші Духи постаралися.
— Я так думаю, що нам усім, крім Ліча та Лисиці, треба терміново вмотувати звідси, — тривожно промовив Дум. А Віс зробив круговий рух багнетом, і я залишилася тільки з Лічем.

— Бувай, любий, — змінивши вигляд на Духа і застосувавши всі відомі види маскування, знову телепортнулася до центру управління. Відразу ж увійшла в тіло князя, який залишався сам (інші віпи вже злиняли).
— Ну що, княже, повертаємось? — замість відповіді той телепортувався в своє князівство.
— Лисице, як ви опиняєтеся всередині мене, і як виходите?
— Вважаю, що це недостойно вашої уваги. Проте я, знаходячись усередині вас, не все можу робити, навіть не все бачити. Чи можете ви мені розповісти, що відбувалося в центрі управління? А то я лише уривками бачила.

Князь розповів, як запідозрили, що його хтось супроводжує, але потім таки пропустили. Невдовзі з'явилися мисливці за головами. Вони відчули якусь небезпеку і наїжачилися зброєю, зайнявши кругову оборону. Зненацька двоє з них кудись телепортувалися. Минуло зовсім небагато часу і двоє, що залишилися, завмерли, потім почали озиратися навколо, ніби виглядаючи ворога, але раптом обидва впали мертвими, в ту ж мить зникла їхня зброя.

Було зрозуміло, якщо ті, що телепортувалися, повернуться, то знищать нас усіх, навіть не розбираючись. Втекти можливості не було. Хтось, намагаючись втекти, спробував телепортуватись, але вдарився об стелю, знепритомнівши. Вихід перекривали охоронці. Їхня сила була настільки величезною, що ми з ними не впоралися б. Коли повернувся один із мисливців, то вбив охоронців і наказав усім забиратися (Князь навіть думки припустити не міг, що у вигляді інопланетянина була я).

— Тільки я ніяк не збагну. Чому нам неможливо телепортом подолати обмеження, а мисливці мотаються сюди-туди безперешкодно? А потім ви запитали про повернення, я злевітував через вихід, адже охоронці вже були мертві, і після цього телепортувався додому. Ось і все, що я бачив.

— Княже, мені здалося чи справді хтось із охоронців назвав вас принцом?
— Так, у юності я справді був принцом у своїй цивілізації. Як опинився тут, досі не знаю. Заснув удома, а прокинувся у центрі управління на підлозі. Не минуло й години, як мене звідти вигнали. Не просто вигнали, а викинули. Проте куди йти і що робити, не розумів. Пішов, куди очі дивляться, хоча і не звик до піших переходів. Незабаром майже вмирав від голоду та спраги. Здається, втратив свідомість. Привела до тями незнайома жінка, хоча вона й була іншої цивілізації. Спочатку напоїла, а за деякий час принесла мені їжі. Поки їв, моя рятівниця коротко пояснила правила та закони, що діють на цій планеті.

— Бачу, що ти новачок тут. Тобі, як чоловікові, щоб вижити, треба влаштуватися на вільному місці та створити своє князівство. Без цього ти загинеш.
— Але як мені дізнатися, де є вільні території?
— Якось я бачила карту, ось дивись, — вона створила динамічну карту планети. Мені змалку викладали топографію, тому швидко зрозумів, де і що знаходиться.

— А ще тобі потрібний зв'язок із мікросвітом. Наскільки мені відомо, то за відсутності управління, а також від впливу негативних факторів там відбувається поступове вимирання розумних істот. Потрібні продовжувачі життя.
— Неможливі завдання, — похмуро промовив, — але я вам дуже вдячний за допомогу.
Жінка підійшла впритул. Приклала долоню до моєї голови. Я відчув приплив сил.

— Успіхів! Якщо зумієш обжитися, то років через п'ятдесят я покличу і подарую тобі з десяток Духів. Ти їх навчи всього, що сам знаєш, потім відправ у мікросвіт. Це їхнє довкілля. Звісно на новому місці їм буде важко вижити, але якщо хоч один Дух із жіночою енергетикою залишиться живим, то ти будеш врятований.

— Яким чином хтось із мікросвіту може допомогти мені? — вона засміялася і зникла, як привид. Я подумки уявив карту. Вибрав незаселене місце. Телепортувався туди. Місцеве населення мене спочатку боялося, потім усі звикли та почали забезпечувати всім необхідним. З огляду на те, що мене викрали в юнацькому віці, то можливості проникнення в мікросвіт я лише починав вивчати. Тому довелося самостійно долати труднощі та вчитися.

На тій території, яку я уподобав, є дуже багато різних природних ресурсів. Зумів за допомогою місцевих організувати видобуток, хоча і кустарними способами. Обмінював ресурси на все, що було потрібно: простенька зброя, бійців-найманців, які охороняли кордони. Сильних воїнів довго не вдавалося найняти, оскільки вони дуже цінуються. Але отримавши кілька таких термінаторів, я не став відправляти їх на охорону кордонів. Вони виконували роль моїх охоронців. Крім того, надав їм повну свободу дій. Коли виявив, що у місцевих від них з'явилося потомство, зрозумів, як мені пощастило.

Напівкровки перевершували за силою та можливостями, навіть своїх батьків. Тоді почав чинити, можливо неетично, проте практично. Запрошував до себе когось із потужних, сильних та дорогих бійців для обговорення умов контракту. Під час розмови частував їх. У складі цих частувань були сильнодіючі афродизіаки. Коли відчував, що їхня дія починається, перепрошуючи, посилався на термінові невідкладні справи, які я швидко вирішу і просив обов'язково почекати мене.

До них же надсилав жінок. Не завжди місцевих, найчастіше напівкровок. Повертаючись, обурювався, що вони звабили моїх підданих і відмовлявся укладати з ними контракт. Хоча насправді, що хотів від них (нащадки), я отримував. Адже в будь-якому разі укласти та сплатити контракт з ними був не в змозі. Таким чином, у мене поступово набралася досить численна армія дуже сильних бійців.

Я розділив свою територію, на садиби та в кожній призначав барином одного з таких унікальних бійців. Точно так, як чинили в інших князівствах. Не забував і про зв'язок із мікросвітом. Якось почув поклик тієї прекрасної жінки, що допомогла мені у скрутну хвилину. Прихопивши різноманітних гостинців та прикрас, телепортнувся. До неї злякано притискалися два десятки Духів. Я був щиро радий зустрічі зі своєю рятівницею, проте вона дуже поспішала.

— Ідіть до цього князя і слухайтеся його, як своїх батьків, — у неї навіть сльозинка покотилася. — Не ображай Духів і вони тобі в майбутньому відплатять добром. Прощавай, — знову вона зникла, як привид. Я навіть подякувати не встиг.
— Ну, і як я доберуся з вами додому?
— Княже, ви телепортуйтесь, а ми не відстанемо, — пролунало в голові. Дійсно, їхня швидкість телепортації була не нижчою за мою.

Я з кожним Духом познайомився, кожному дав ім'я. Серед них було тринадцять дівчаток та семеро хлопчиків. Довгий час намагався їх навчати, проте не знав, як правильно це робити, тому користі від цього навчання ніякого. Через кілька років троє дівчаток почали чахнути, я доклав усі свої знання, хоча врятувати їх не зміг. Раптом на моє князівство розпочалася атака. Щоб уберегти Духів, передав їх барину, якому найбільше довіряв і сказав, що їх треба відправити до мікросвіту.

Все ж таки ту атаку ми відбили. А в наступному бою загинув барин, якому я передавав Духів. І я з ними втратив зв'язок. Але тільки тепер, через багато тисячоліть, двоє з них, Незабудка і Мандрівник, повернулися вже потужними бійцями, які не поступаються по силі нашим унікальним воїнам. Притому не самі, а цілою командою, що діє дуже злагоджено. Лисице, сподіваюся, я повністю відповів на ваше запитання?

— Повністю. Хоча це не марна цікавість. Маючи повну та достовірну інформацію, мені легше вас захищати.
— У мене таке відчуття, що ті двоє мисливців залишили центр управління не без вашої участі.
— Княже, ви маєте рацію, але чим менше ви про це замислюватиметеся, тим легше мені вберегти вас від самих різноманітних небезпек.
— Згоден. Хоча, якщо від мене буде потрібна якась допомога, не соромтеся. Я не всесильний, хоча дещо можу. А зараз прийміть щиру подяку за порятунок (я хоча і не бачив, але відчуваю, що моя голова залишилася на плечах лише завдяки вам). Вільні.