Частина 14. Хранитель

Прокинулись усі одночасно.
— Кріогенники готові?
— Так, Великий Босе.
— Гаразд. Прошу всіх прийняти образи Духів, — побачивши, що ми всі перетворилися на безтілесних духів, Бос запротестував, — ні, ні, треба перебувати у фізичному тілі.

Ми не стали сперечатися і миттєво приміщення корабля заповнили монстри. Монструозні образи Віса та Тріади вже були звичні. А ось решту раніше в таких видах не зустрічав (навіть Василина під час бою з чужинцем була без фізичного тіла).
— А тепер, не змінюючи образів, прийміть найкомфортніші габарити, — наказав Бос. Такого, напевно, ніхто з нас не чекав. За таких габаритів, які прийняв кожен із нас, нам навіть на борту Грома було б тісно. Від тісноти на борту корабля Боса рятував лише велетенський розмір цього корабля. Бос задоволено щось буркнув.

— Тріадо, спочатку приведіть у дію силу кріогенників, потім ми всі разом застосовуємо придушення від самознищення. Лише після цього можна бранця розбудити. Передбачаю заперечення, що при передачі сили установка самоліквідації не спрацює, проте на превеликий жаль, це не той випадок. Крім того, Хранителя примусово неможливо змусити ділитися силою. Він має це зробити з власної волі.

— Хранитель?! — одночасно проскочило здивування абсолютно у всіх.
— Так, у нас у полоні опинився Хранитель. Хто це, я вам зараз пояснювати не стану, але попрошу бути дуже уважними та по можливості не втручатися у діалог.
Отримавши згоду від кожного і відчувши надходження сили, Бос прибрав вогняні кайдани та спокійно сказав:

— Досить спати. Прийміть свій справжній образ, — бранець миттю підвівся на ноги, озирнувшись довкола і побачивши навколо себе величезних Духів, він перетворився на Енергіка.
— Прошу передати свою силу та знання, — продовжив Бос.
Енергік здригнувся, але передачу починати не поспішав.
— Передавати всім? — незворушно поцікавився він.

— Хранителю, я вас не примушую, а прошу передати, — чужинець не зміг замаскувати здивування.
— Чому Хранитель? Шановний, ви помиляєтеся, — він просканував Боса і продовжив, — хоча ви і Великий Бос, проте я відчуваю силу, яка значно перевищує міць навіть Голови Асоціації Великих Домів.
— Це перешкода? — перебив чужинця Бос.

— Саме це дозволяє примусово змусити мене передати силу та знання. Хоча це все потрапить також усім, хто є тут. Ви так впевнені у своїй команді?
— У кожному з них я певен більше, ніж у собі. А ось вам не довіряю.
— Що ви скажете, якщо я вам вкажу на зрадників у вашій команді?
— Вважаю, що ви намагаєтеся їх очорнити.

— Ну, ну. Ось цей Дух і цей (він вказав на Вяліса та Василину) – шпигуни.
— Без фактів це безпідставні звинувачення.
— Вони чужі для вас. Вони з мого Великого Дому.
— Я це знаю. Що ще?
— Вам цього замало? Адже представники ворога поряд із вами. І при цьому ще й у вашій команді.

— Хранителю, що вони з вашого Великого Дому, я чудово знаю. Знаю також, що Рись (Бос показав на Василину) виходець з того ж Всесвіту, що і ви. Можу сказати вам ще одну неприємну звістку. Саме ви виявились причиною того, що цей Дух опинився у чужому Великому Домі. Адже через компромат на Голову Асоціації, який ви сховали на Террі, він вирішив повністю знищити цивілізацію.

Якби в цей час не відбулася потужна атака наших бійців, яка змусила припинити знищення розумного життя на Террі, всі матеріали були б знищені разом з планетою та цивілізацією на ній. Але так збіглося. Після відбиття нашої атаки, під час якої загинуло щонайменше половина бійців з кожного боку, вашому Голові вже було не до цього. Але вам, як Хранителю, не личить опускатися до рівня простого кілера.
— Я вражений вашою обізнаністю. Не знаю скільки часу я перебував у саркофазі. Але впевнений, що вчиняв так лише з метою захисту розумного життя у своєму Великому Домі.

— Ех, Хранитель, Хранитель. Ви не гідні цього звання, якщо вас Голова використав для знищення цілих Всесвітів. Адже ви зі своєю командою занапастили все живе у понад десяти Всесвітах. А за планом вашого Голови мали умертвити навіть не світ, а цілий Дім з багатьма світами. Невже ви зі своїми знаннями не могли зрозуміти, що вас використовують для задоволення божевільних, маніакальних амбіцій?
— Ви намовляєте. Я не міг чинити, як маніяк-вбивця.

— Шамане, продемонструйте, йому пригоди команди чорних привидів у вашому світі, — я запустив у прискореному режимі відтворення частини знімку пам'яті (з моменту появи в нашому світі і до того моменту, як чужинець сховався в саркофазі).
— Переконалися?
— Чому я так чинив? — Чужинець був у повному шоці, — я нічого такого не пам'ятаю.

— Можна було б все звалити на втрату пам'яті та на те, що ви пробули у саркофазі понад триста тисяч середньогалактичних років. Але тут криється причина в іншому. Ви чудово відчуваєте, що активовано придушення наказу самознищення. Хоча у цьому випадку проявляється побічний ефект. Разом із придушенням цієї команди пригнічений гіпноз Голови Асоціації, який попрацював над вами та усією вашою командою. Лише тому ви не можете згадати, що робили під впливом його навіювання, яке за сотні тисячоліть хоча і ослабло, проте не зникло. Тільки моїм впливом вдалося його нейтралізувати.

— У такому випадку ви впливаєте на мене сильнішим гіпнозом.
— І це стверджує Хранитель? Не вірю, що ви не знаєте того, що при передачі сили та знань під примусом чи гіпнозом, донор отримує це все тимчасово (наприклад, на час майбутнього бою). Ви ж, як Хранитель, повністю дискредитували себе, перетворившись на жорстокого вбивцю. Можна було б налякати вас тим, що всю інфу про ваші вчинки надам в арбітраж і те, що вас знищать, хоча сенсу не бачу. Або те, що всіх ваших нащадків буде знищено. Хоча у вас уже нема нащадків. Про це подбав Голова Асоціації.

— Ви нахабно брешете. Ніхто нікого не знищував.
— Допустимо брешу. Барсе, прошу вас наполовину послабити маскування. Хранителю, проскануйте одного з тих, кого ви назвали шпигунами.
Чужак лише почав скан Вяліса і несподівано завмер, вражений.
— Вяс?!!! Це неможливо! Босе, ви підставляєте мені фантома.
— Хранителю, озвучте перед усіма, що станеться, якщо знищити вашого нащадка?

— При знищенні його дух не зникає безвісти, а переміщається за межі великого Дому, тобто до випадкового чужого Дому. А вбивця вважає, що знищив повністю, — чужинець знову звернув увагу на Вяліса, але тепер спробував лише приблизно визначити вік, — понад триста тисяч років, — здивовано промовив він.

— Шамане, продемонструйте Хранителю, як він намагався вбити свого нащадка, — я запустив голограму з кокона, коли чужинець огорнувся чорним туманом, а Вяліс нейтралізував цей туман.
— На жаль, я не можу повністю згадати цей бій, але обману не відчуваю. Такої сили зброю умертвіння не зміг би ніхто нейтралізувати, окрім мого нащадка (незалежно від його сили).

— Барсе, відновіть маскування, не треба привертати зайвої уваги. Хранителю, як бачите, я не намагаюся вас обдурити. У той же час ви вже визнали, що є Хранителем. Тому ще раз прошу вас передати свою силу та знання.
— Гаразд, але перш ніж приступлю до передачі, можу я поглянути, хто і як мене виявив? Чомусь мені здається, що це всюдисущий Шаман.

Я не став йому відповідати, а запустив у прискореному режимі, як виявили кілька корабликів, як побував на них, як просканував саркофаг чужинця.
— Босе, те, що від скану активувалося відновлення, зрозуміло. Гірки попелу, це все, що залишилося від моєї команди. Хто ж зміг їх вбити? За час перегляду я почав дещо згадувати.

Скажіть, а де зараз ці кораблі та другий саркофаг? Цікавлюся цим не для того, щоб метнутися туди, отримати додаткову силу та втекти від вас. Не може бути такого, щоб я не позбувся гіпнозу Голови. Хоча (він на мить замовк) таке можливо, якщо хтось був поруч і підтримував його вплив. Але таку силу мала лише моя помічниця, яка знаходиться в другому саркофазі.

— Забагато запитань, Хранителю. Вашу команду знищив особисто я. Це наша змішана команда (Духи та Енергіки) ганялася за вами майже два десятиліття. Але вбити ваших колег міг лише я. Щоб ліквідувати всю вашу команду, я виклався повністю, віддав усі свої життєві сили. І мене дивом урятували. Проте моя велика помилка була в тому, що особисто не побував на ваших кріогенниках і не перевірив візуально.

Спочатку я не мав сил на це, а потім взагалі про це забув. Я знав, що на кожному кораблі по десять членів екіпажу. Проте в той момент, коли ваша команда попалася нам, на одному з кріогенників я не дорахувався двох, вважаючи, що у вас також можуть бути втрати. А саркофаги здалеку я не міг просканувати. Та й уваги на них не звернув.

— Все вірно, уваги не звернув, бо вони були під вуаллю неуважності, яка могла частково навіть прикрити кріогенник, а не тільки саркофаги. Ну що? Почнемо? — якось похмуро поцікавився чужинець. Бос лише кивнув головою.

Почалася передача знань. Спочатку невеликий потік, потім дедалі більший. Чужинець уважно стежив за нашим станом. Незабаром сила потоку стала жахливою. Навантаження на мозок максимальне, хоча і без перебору. Десь я вже зустрічався з такою манерою передачі. Але відволіктися, щоб згадати, не міг. Через кілька годин такого величезного навантаження в голові залунала мелодія. Я аж смикнувся від несподіванки.

— Спокійно. Це я запустила підживлення, — почувся в голові заспокійливий голос Тріади. Справді, від цієї мелодії зникла втома, що накопичилася за кілька годин. Лише тепер мені стало зрозуміло, як Духи живляться музичною (звуковою) енергією. Як і попереджав Бос, тривалість передачі (попри колосальний потік) була великою. Лише діб за вісім передача припинилася.

— Прощавай, онуче, — повернувся чужинець до Вяліса, — я тебе дуже любив.
— Захист! — пролунав тривожний голос Тріади. Тієї ж миті чужинець опинився в потужній силовій пастці. Миттєво змінивши свій вигляд на безтілесого Духа, він зібрався в щільну кулю та вибухнув. Вибухнув так, як вибухали темні Духи. Вибухом силова пастка була знищена, але нас у цей момент уже на борту корабля не було. Повернулися лише за кілька секунд.

— Усі живі? — поцікавився Бос, уважно розглядаючи нас.
— Великий Босе, хто ж я насправді? — з надією поцікавився Вяліс.
— Я й сам не знаю. Те, що ви пов'язані з Хранителем, я зрозумів під час бою, побачивши, як ви нейтралізували його зброю знищення. І взагалі все, що стосується Хранителя, забудьте, як кошмарний сон. Що це за звання і до чого воно зобов'язує, я навіть не пояснюватиму. Згодом самі все дізнаєтесь і зрозумієте. Єдине, що вам слід запам'ятати, якщо ви передаватимете свою силу та знання під примусом, то це все у того, хто отримує, незабаром зникне. Крім того, під примусом ви не зможете передати основних своїх умінь, як би вас не примушували. Все, можна розслабитися (в ту ж мить Ліч повернувся до зовнішності Енергіка, я, Лія, Драго, Анжеліка і Вяліс з Василиною до своїх звичайних видів). Мати Тріадо, відбій кріогенникам.

А потім пішло обговорення, як переправити молодих Духів у майбутнє. Як відбуватиметься розподіл їх по інших Домах. Мені це було нецікаво. Зважаючи на те, що передача знань тривала дуже довго, я незабаром уже спав сном праведника. Як потім виявилось, що не тільки я вирубився. Бос з Тріадою, побачивши таке зневажливе ставлення, все ж таки не стали мене будити, а заснули разом з нами (поганий приклад заразний). Знову прокинулись усі одночасно, хоча цілком можливо, що це кораблик усіх розбудив.

— Шамане, ви поганий приклад усім подаєте, — невдоволено буркнув Бос, проте без злості, добродушно.
— Я й не сперечаюся. Що взяти з грубого та некультурного варвара?
— Шамане, хтось нам щось обіцяв. Чи вже забув? — з посмішкою поцікавилася Тріада.
— А я й не відмовляюсь. Приймайте образи Землян і телепортуйтесь слідом. Босе, ви не заперечуєте?
— Спробуй тут заперечити, ви одразу збунтуєтесь. Крім того, мені теж дуже цікаво побачити на власні очі, як ви проводили час у вашому часі (тавтологія).
— У такому випадку, вперед!

За мить ми були на нашій планеті, яку теж назвали Земля. За ці сторіччя я чудово вивчив на ній усі затишні місця. Тому зараз телепортнувся саме до одного з таких місць. Ми розташувалися на лузі біля повноводної річки з повільною течією, яка тут робила поворот. З іншого боку, луг був обмежений густим дрімучим лісом.

Не довелося нікому нічого казати. Адже тоді на Землі у нас кожен займався чимось. Так і зараз. Лія з Анжелікою відразу ж зникли, урвавши на полювання. Ліч теж метнувся за здобиччю. Вяліс, не роздумуючи, просто з берега пірнув у річку і на якийсь час зник. Драго, Віс та Дум зайнялися пошуком та заготівлею дров для багать. Навіть Тріада кудись злиняла. А Бос уважно спостерігав, як я, із Кроноса, що завис над нами, діставав триноги та казани, шашличниці та шампури, і готував все для ситної вечері.

Незабаром з'явилися наші мисливці та рибалки. Якщо всі притягли тушки вже випотрошені, то Вяліс примудрився всю рибу доставити живцем. Бос уважно стежив, як Вяліс готував рибу для юшки. Тріада притарабанила прянощі і напевно з центнер картоплі. Поки Вяліс обробив рибу, вода в казанах уже закипала.

Бос з подивом дивився, як Драго, змінивши на якийсь час свій вигляд на драконівський, швидко «в три голови» підсушив поліна. Та й потім дракон ревно стежив за багаттями, вміло регулюючи температуру. Ліч, який притягнув кілька оленів, повільно крутив їхні туші на рожні, а Віс йому допомагав, поливаючи чимось (теж Тріада постаралася). Проте, коли я половину картоплі «поховав» у багаття, навіть Лія здивувалася.

Хоча ніхто мені нічого не сказав, а я не пояснював. Загалом, коли туші оленів були готові, юшка зварилася, птах був закопчений, шашлики готові, я дістав із вогнищ запечену картоплю і показав, як розламувати та, посипавши сіллю, їсти. Лія хотіла обуритися, що це негігієнічно, але спробувавши цю смакоту, ніхто не зміг стримати захоплення. Ми, забруднені золою, їли цю картоплю, як дикуни.

Потім додалися шашлики. А ось копчену дичину залишили на потім. Бос із Лічем ум'яли по цілому оленю, а ми відрізали шакрамами з рожна величезні шматки та вплітали за обидві щоки. Якщо для всієї нашої команди така жратва була не вперше (хоча ми дуже скучили за нею), то печена в багатті картопля, виявилася новинкою для всіх. А для Боса все було незвично. Він з побоюванням починав пробувати, але варто було чомусь потрапити йому в рот, вже не міг чинити опір цьому невгамовному бажанню. Жратви було стільки, що навіть він із Лічем відчував, що більше вже не влізе, а відмовитися не мав сили.

— Шамане, — пустотливо блиснувши зеленими очима, поцікавилася прекрасна ельфійка, — для народу потрібна не лише їжа, а й видовища. Їжі вдосталь, а видовищ немає.
Не довго думаючи, прямо з кокону запустив перший-ліпший кліп. А попався романс Малініна «Білий кінь»:

Вільний переклад українською:

Я хотів в'їхати до міста на білому коні
Та корчмарка усміхнулася мені
На містку, мабуть, мірошник погляд кинув злий
І лишився я на ніч з господаркою тією

Кінь вудила рвав із рук, у дорогу просився скоріш
Та не чують закохані найкращих друзів
Я всю ніч до ранку в тій корчмі бенкетував
А на прив'язі кінь сумував

Білий кінь, білий кінь, я втратив тебе!
Білий кінь від мене по степу втік
Білий кінь, білий кінь, я втратив коня
Тільки сніг, білий сніг вкриває мене

Я вранці прокинувся з хмільною головою
Я зрозуміти не можу, що сталося зі мною
Де моя господиня, яку всю ніч обіймав?
У чистому полі на снігу я лежав...

Де ж білий мій кінь, де торба зі скарбом?
Вчора літо було, а сьогодні – зима
Я хотів в'їхати до міста на білому коні
Та корчмарка усміхнулася мені

— Шамане, ти ніколи не запускав цей кліп, проте мені чомусь дуже знайомий виконавець. Десь я вже чула його, — роздумуючи, промовила Василина.

— Ах ріднеє сонце, великеє сонце, — заспівала вона по-шеньшерськи з інтонацією Малініна.
— Корабель «Імператор» завмер, як стріла, — підхопив Вяліс.
— Поручик Голіцин, а може, повернемось, — підтримала їх Лія, теж по-шеньшерськи.
— Навіщо, нам поручик чужая земля, — три голоси злилися в один, і це все по-шеньшерськи.

— Але ж це мова чужої для вас цивілізації, — здивовано промовив Бос.
— Так, це мова цивілізації Шеньшерів, — відповіла Лія, — ця пісня була сигналом появи нашого флоту біля їхньої планети. Але звідки вона вам двом відома? Адже ви на той час були штрафниками на колонії, — Вяліс із Василиною переглянулися.

— А сигналом відльоту була пісня «прощання слов'янки», — відповіла Василина, — ви там знищили флот імператора, який прилетів поквитатися з Шеньшерами.
— Нічого не бачу, нічого не чую, нічого нікому не скажу, — заспівав Вяліс по-шеньшерськи, — Геро, немає нічого незрозумілого (перейшов він на земну мову). Адже я був командувачем флоту Арихонів, а наш флот на чолі з королем теж там брав участь. Ви маєте рацію, ні мене, ні Василинки в тому бою не було. Проте, коли я прийняв флот, дізнався про бій. Розповів про це Василині, а вона теж виявила в архівах записи.

— Хвилинку, — зупинив Вяліса Бос, — ви були штрафником? Хто тоді дозволив призначити вас на посаду командувача флотом?
— Мене король відправив у штрафники, він же призначав на посаду командувача. Наш король справедливий. Я дуже радий, що Шаман врятував його, коли він ще був для Землян ворогом.

— Куди світ котиться? Шамане, ви рятували ворога?!
— Так, тоді його вважали ворогом Землян. Хоча насправді тоді Арихони намагалися врятувати нашу цивілізацію. Босе, ви ж не гірше за мене знаєте, що в світі занадто багато такого, що не пояснюється. Навіть той же бій біля Шеньшер. Арихони ворогували з ними багато століть. Хоча на той бій, про який згадували, флот Арихонів прилетів на допомогу Шеньшерам. Що ми все про сумне? Веселімося!

— Майже у мій час на Землі жив кочовий народ – цигани. Вони багато в чому нагадують нас, нашу команду. Ось одна з пісень про циганів.