Частина 10. Саркофаги

— Ліль, а чому всі забули про пару місцевих кораблів? Вже стільки століть минуло, а до тієї зоряної системи ніхто навіть не наближався після нашого першого та єдиного візиту.
— Особисто мені чомусь абсолютно байдуже. Бо ж у нас з'явилася своя цивілізація. Потрібно думати про неї, а не про мертвих аборигенів.

— А я хочу знов побувати на тих корабликах.
— Льоню, не треба. Щось мені не по собі стало, коли ти сказав, що рвонеш туди.
— Нічого небезпечного там не може бути. Адже я там уже побував. Кораблики мертві і мертвіші бути не можуть.
— Шамане, ти де? — почувся в голові голос Анжеліки.

— У себе на Одіссеї. Ось із Герою сперечаємося чи небезпечні мертві кораблі.
— Суперечка суперечкою, але я для тебе відчула небезпеку. Навіть незвично. Адже за стільки спокійних століть встигла забути, що це небезпека.
— Не панікуй. Я лише вирішив змотатися на кораблики аборигенів. Адже стільки часу минуло, а ми більше не з'являлися на ці мертві кораблі. Небезпеки там не може бути.

Та наступної миті Одіссей пропустив на борт Анжеліку разом з Лічем.
— Батьку, я чуйці довіряю. Там точно якась небезпека таїться.
Поки я сперечався з двома стурбованими бабами, на борту Одіссея опинилася вся команда.
— Ви теж гадаєте, що там небезпечно? — я скептично оглянув усіх.

— Льонь, корона тисне? Зоряною хворобою почав страждати?
— Шамане, — вклинився Бос, — якщо всі вважають, що небезпечно, значить небезпека дійсно існує. Хоча я не уявляю, звідки вона може загрожувати.
— Гаразд. Якщо вже всі вважають, що відвідування корабля аборигенів, про яке ми забули на цілі віки, небезпечне, то пропоную побувати там усім разом, — кожен лише згідно з кивнув. За мить усі опинилися на мертвому кораблі.

— Як тут опинився корабель із чужого Дому?! — вигукнула Анжеліка.
— Чорні привиди, дежавю, — тільки й зміг вимовити Бос.
— Великий Босе, а це ви знищили екіпаж цього корабля, — сказав Дум, — більше ніхто не володіє такою зброєю.
— Думе, з якого переляку? Ми ж разом з тобою оглядали ці кораблі. Вони місцеві. І ти нічого не заперечував. Тут і тоді лежали ці купки попелу, — заперечив я Духу.

— Шамане, я тоді не був на цих кораблях, а бачив усе лише на голограмі. Але це дійсно чужинці.
— Звісно, чужинці, — підтримала Анжеліка, — притому з ворожого Великого Дому.

— Дум правий. Я дійсно брав участь у тій спустошливій війні. Ці купки попелу – останки від знищених Енергіків. Кораблі керувалися чистими Енергіками, які прийняли образи білкових. Це були дуже потужні Енергіки. Вони знищували цілі легіони наших найкращих бійців. Крім того, в одну мить вбивали все живе, знищували будь-яке розумне життя у Всесвітах, гасили зірки, залишаючи за собою лише мертву енергію, але були, як примари. Їх неможливо було виявити. Від них загинули не лише мільярди найпотужніших бійців, а навіть багато Господарів та Босів союзних Великих Домів, не кажучи вже про Повелителів Всесвітів. Тоді керівник спільноти Великих Домів, щоб припинити спустошення, наділив цією грізною зброєю без права передачі командира спецлегіону одного з Домів. Цим командиром на той час був я.

Припускали, що у кораблях-привидах перебував ворожий Великий Бос власною персоною. Нам вдалося виявити ці невловимі кораблики, а я зміг здалеку знищити екіпажі та вивести з ладу електроніку кораблів. Хоча я не відчув сили Великого Боса ні до, ні після знищення екіпажів. Або він встиг втекти, або його не було на борту корабля. Цілком можливо, що він злиняв зі своїм помічником. Якщо не помиляюся, то на одному кораблі в екіпажі було на двох Енергіків більше, ніж на іншому.

— Великий Босе, телепортуємося на інший корабель, — за мить усі опинилися в тому приміщенні, де стояло дві «труни». У мене похололо в грудях. Одна із них була відкрита і повністю порожня.
— Хтось відкрив саркофаг, — я майже прошепотів.
— Шамане, а ви не розкривали його? — поцікавився Бос.

— У перший момент з'явилося бажання розкрити, але я не став цього робити, лише просканував нутрощі.
— Зрозуміло, — похмуро промовив Бос, — ваш скан активував функцію відновлення. Але куди цей Енергік зник? Повернутись у свій Великий Дім він не в змозі. Йому для повного відновлення сили потрібно хоча б кілька тисячоліть. Справа в тому, що після повернення в активну стадію, Енергіку доступні не всі знання та можливості. Точніше вони перебувають у підсвідомості, а активації потрібна додаткова сила, поштовх. Ймовірно, він переховується у якійсь із цивілізацій.

— А якщо підняти другого та поцікавитись, що до чого?
— Шамане, ви не впораєтеся з цим Енергіком. Я тоді застосував свою коронну зброю. Застосував по максимуму. І все ж таки не зміг пробитися через захист цих саркофагів, хоч і виклався так, що довелося союзникам мене підживлювати, щоб життєві сили мене не покинули.
— А якщо розкрити цей саркофаг та знищити того, хто всередині? — з надією поцікавився Ліч.
— На знищення у мене сил, можливо, вистачить, якщо звісно нам вдасться саркофаг відкрити. Проте від цієї зброї і ви загинете, а разом з вами і я. не стану пояснювати, еле це дійсно так. тому, що в такому випадку ви все рівно маєте перебувати поруч. Але якщо другий відчує небезпеку і з'явиться тут, то нам теж жодному не вижити.

— Великий Босе, ви ж казали, що відновлення не повертає повністю всіх сил, — заперечила Тріада.
— Я не відмовляюся від своїх слів. Але вся проблема у вмісті саркофагу. Власне, Енергік там зберігається у вигляді білкового. Він занурений в енергетичну живильну субстанцію. При відкритті чи скануванні ця субстанція пробуджує Енергіка. Пробуджує повільно, поступово зменшуючись і наділяючи Енергію силою. Приблизно за кілька десятиліть. Можна сказати, що вона ним поглинається.

Якщо ж сюди з'явиться пробуджений Енергік, субстанція перейде до нього миттєво (за умови, що саркофаг буде відкритий), збільшивши його сили на порядок. До того ж забрати цю субстанцію не зможе ніхто з нас. Лише представник того Дому, де вона створювалась, зможе нею заволодіти. Якщо цією енергією спробує заволодіти чужинець, вона його знищить, отруїть. Загалом уб'є.
— У такому разі потрібно передбачити, щоб його напарник не турбувався. Поставимо завісу неуважності, — запропонувала Лія.

— Корабель і досі під потужною вуаллю, — сказав, оглядаючись, Дум.
— Не зрозумів?! Великий Босе, ви ставили вуаль неуважності, і вона могла протриматися трохи більше двадцяти років. А як я розумію, з моменту бою пройшли сотні тисячоліть. Яку силу потрібно мати, щоб вуаль протрималася так довго?

— Шамане, я забезпечував неуважність для цілої зоряної системи. А в цьому випадку вуаль захищала лише один корабель. Адже навіть другий кораблик цією вуаллю не накритий, інакше я тоді не зміг би їх виявити. Ідея гарна, але нам знадобиться допомога всіх наших флотів.
— Категорично не згодна, — заперечила Василина і всі здивовано подивилися на неї, — якщо пробуджений Енергік дійсно облаштувався в якійсь із цивілізацій, то не факт, що він не впровадився в чийсь флот.

— Заперечення справедливе. Доведеться обходитися власними силами. Хоча, щоб не наражати Тріаду на небезпеку, їй необхідно покинути цей корабель.
— Нікуди я не піду. Належить мені загинути, значить так тому і бути. Вже виросла мені численна заміна, — обурилася Тріада. Бос хотів наказати, але зрозумів, що в такому разі команда збунтується. Він промовчав, проковтнувши відверту непокору.

— А якщо ми своїми власними кораблями за допомогою гравітаційної зброї знищимо весь корабель разом із цим саркофагом? — Подав ідею Вяліс.
— На жаль, це нічого не дасть, — заперечив Бос, — подивіться з чого виготовлений сам саркофаг.
— Я тільки з'явилася, то відразу зрозуміла, що він із нейтронної речовини. Притому виготовлений у вигляді термоса з порожнечею між стінками. На жаль, він залишиться цілим, навіть після застосування гравітаційної зброї.

— Ви маєте рацію, Володарю Анже. Зсередини його можна легко відкрити. Хоча я не уявляю, як це можливо. А ось зламати чи знищити зовні – величезна проблема. Навіть, якщо його закинути у центр Всесвіту, він залишиться цілим, як і вміст саркофага.
Дуже довго ми сперечалися і зійшлися на тому, що скористаємось допомогою лише своїх особистих кораблів.

Ось тільки, як розкривати, точно не визначились. Вирішили, що накинемо свою вуаль непомітності, посилимо за допомогою особистих кораблів свої сили та намагатимемося розкрити цю «консервну банку» зі «шпротом». Хоча вийшов цілковитий облом. Жодна фізична зброя не змогла залишити навіть подряпини на саркофазі. Бос, поки що роздумував, спостерігаючи за безуспішними спробами інших. А ми нагадували людину, яка намагається відкрити консервну банку голими руками.

Крім Боса лиш Анжеліка не намагалася відкрити саркофаг, а почала уважно вивчати відкритий. Нас же це все дратувало. Ми, маючи неймовірні сили, не могли впоратися з такою начебто дрібницею. Драго увімкнув свої вогнемети. Матеріал саркофагу навіть не нагрівся. Ми з Лією об'єдналися і продублювали вогняні пута. Але навіть така величезна міць не змогла подіяти.

Нарешті Бос не витримав і теж застосував щось на кшталт вогняних кайданів. Там, де його зброя торкалась саркофагу, матеріал розігрівався. Але варто було цю зброю прибрати і ніби нічого не застосовувалося. Лише Анжеліка уткнулася у відкритий саркофаг, не звертаючи уваги на нас, періодично змінюючи свій вигляд. То людський, то Духа, то Енергіка. Хоча в людській подобі вона була не просто в коконі, а ще й у скафандрі (адже ніякого повітря в кораблику не було). У вигляді Духа чи Енергіка на ній залишалася лише потужна універсальна броня та кокон.

— Незабаром повернуся, — буркнула Анжеліка і, прорубавши в броні корабля отвір, злиняла з кришкою відкритого саркофага.
— Все! Припинили дитинством займатися, – невдоволено гаркнув Бос, – сказано: стадний інстинкт. Навіть я піддався на цю авантюру.
— Але ж є якийсь спосіб, щоб дістатися вмісту саркофагу! — пнувши зі злості порожній саркофаг, вигукнула Василина.
— Звісно, є, але ми його не знаємо.

Довго ми ще обговорювали, що нам із цією «труною» робити. Раптом знову з'явилась Анжеліка.
— Великий Босе, ви знаєте, як у ці труни потрапляє поживна субстанція?
— На жаль, не знаю, — похмуро відповів Бос, а Анжеліка повернулася до якоїсь шафки, що стояла неподалік.

— Цей пристрій не тільки створює живильну субстанцію, а й заправляє саркофаги. У кришці є слід, де цей пристрій під'єднувався. Крім того, в кришці є електроніка, яка після "заправки" може повністю "заснути", але від певного сигналу ззовні чи скану, для якого нейтронна речовина не є перешкодою, ця електроніка прокидається і посилає Енергіку імпульс пробудження.

Крім того, що Енергік починає від цього імпульсу повільно прокидатися, поглинаючи живильну субстанцію, електроніка, що теж «прокинулася», відкриває механічні замки-засувки. Тому коли Енергік накопичить достатньо сил, він може легко відкрити кришку зсередини. Хоча може скористатися кодом саркофага, щоб електроніка допомогла йому відкрити. Код на відкритий саркофаг я змогла за допомогою наших корабликів вирахувати. Якщо в другому код ідентичний, замки-засувки розблокуються. Після цього кришку можна легко зняти. Хоча існують і неприємності. Якщо код не співпаде шість разів, то станеться щось страшне. Надійде команда на відкриття замаскованих заслінок, щоб знищити того, хто вводив неправильний код.

Бос ледве впорався зі своїм подивом.
— Лисице, якщо знищення того, хто розкриває, активується лише після шостого разу, то хто нам заважає спробувати раз-другий? — поцікавилася Тріада.
— Тріадо, це нерозсудливо, — заперечив Бос.
— Я так не вважаю, — парирувала Анжеліка, — Великий Босе, готуйтеся до знищення. Моя сила із вами.

— Моя сила з вами, — пролунали голоси інших, злившись в один. І відразу ж кожен огорнувся всіма видами захисту, приготувавшись у разі небезпеки миттєво злиняти з корабля.
Анжеліка створила віртуальну клаву і почала з шаленою швидкістю вводити якусь інфу. Тицьнула ENTER і клава миттєво зникла, проте нічого не відбувалося.

Всі розслабилися, але мовчали, намагаючись своєю недовірою не образити Анжеліку. І лише троє з усієї команди (Анжеліка, Ліч та Бос) продовжували напружено прислухатися. Природно, ніякого звуку ніхто не міг почути. Але володіючи унікальними здібностями, вони змогли б відчути найменший рух. Лише секунд через десять усі відчули ледь помітний легкий рух усередині саркофагу. Миттєво всі були у бойовій готовності.

Рух припинився. Анжеліка поглянула на Боса. Той ледь помітно кивнув. Тоді вона, не наближаючись, за допомогою телекінезу підняла кришку. Миттю в цю вузьку щілину від Боса простягнувся шлейф. Свічення цього шлейфу майже не було. Вся його енергія була зосереджена поза видимим світловим потоком. Але потужність цього потоку порівнянна зі світловим потоком Сонця.

— Закривай! — через секунду, наказав Бос. Кришка саркофага знову щільно лягла в пази, а ми почали сканувати, що відбувається всередині. Адже вся енергія шлейфу пішла всередину саркофагу, а за його межі не проникло жодного фотона. Усередині була агонія. Субстанція намагалася знищити чужорідні фотони, але вони не зникали, лише змінювали свій вигляд. У той самий час безпосередньо до Енергіка доступу не було.

Білковий вигляд Енергіка дуже нагадував прекрасну Земну жінку. Придивившись уважніше до субстанції, побачив, що вона мала рожевий відтінок. Хоча цілком можливо, цей відтінок був через те, що всередині саркофагу все починало горіти. Мені чомусь згадалося, як на Землі була виявлена ​​схожа «труна» (але природно з іншого матеріалу) з прекрасною інопланетянкою в ній. При цьому вона теж була занурена у рожеву рідину.

Не менше хвилини тривала реакція усередині саркофагу. Субстанція все ж таки перемогла ворожі фотони, не допустивши їх до Енергіка, хоча її кількість зменшилася вдвічі.
— Піднімай, — знову наказ Боса Анжеліці. Цього разу вона з величезними зусиллями та з нашою допомогою підняла кришку. Враження таке, ніби зовнішній тиск не дозволяє підняти через те, що всередині вийшло сильне розрідження. Знову від Боса до саркофагу увірвався смертоносний шлейф. Лише тепер я помітив, що Бос викладається на повну, віддаючи всю свою життєву енергію.

— Закривай! — наказав Бос за кілька секунд. Миттю кришка опустилася. Боса "штормило". Він використав практично всі свої сили.
— Великий Босе, вам терміново потрібна допомога, — сказала Тріада.
— Дякую, зі своїм станом я впораюся. Але якщо не весь вміст саркофагу зникне, нам уже ніщо не допоможе, — сказав Бос, уважно скануючи те, що відбувалося в саркофазі.

Але Тріада його не послухала, кивнувши дівчатам, вони утворили коло над Босом і почали підживлювати його енергією. Той відчув і побачив, але нічого не сказав, а продовжував уважно стежити, як у саркофазі фотони його шлейфу вже повністю знищили енергетичну субстанцію та дісталися білкового тіла Енергіка.

Такої дії мені ще не доводилося бачити. Це чимось нагадувало колонію мурах, які обліпили величезну здобич. І крім того, фотони, в моєму розумінні – це елементарні частинки світла, які залишаються після анігіляції електрона та позитрона. І вони некеровані. Летять, куди хочуть. У даному випадку вони чинили, як розумні істоти. Допомагали один одному, якщо один із них міг ось-ось зникнути, загинути.

Навіть бджоли, які атакують агресора, що розоряє їхній вулик, їхнє гніздо, менш злі, ніж ці «розумні» фотони. Але що менше залишалося тіла, то менше залишалося цих «злючих» частинок. Ми зі страхом сканували вміст саркофагу та розуміли, що не вистачить зовсім небагато. Коли фотони майже всі зникли, Анжеліка лише запитала телепатично:
— Чоловіки! Готові? — і, не чекаючи згоди, почала піднімати кришку.

— Не смій, ви не впораєтеся, — прошепотів у розпачі Бос. У той же час він розумів, що вже не має сил на створення ще одного шлейфу. Анжеліка не послухалася і відкинула убік кришку саркофагу. Миттєво спалахнули вогнемети Драго, туди ж направили і ми з Вісом вогняні шлейфи. Дум теж застосував якусь зброю. Вона палила не гірше за нашу. Звісно, якби жінки не були зайняті відновленням сил Боса, то міць нашої зброї була б колосальною. Але навіть цього вистачило, щоб за кілька секунд у саркофазі залишилася лише невелика купка попелу.

— Тріадо, досить мною опікуватись, як немовлям. Дівчатка, дякую вам за допомогу, — жінки розірвали коло підживлення Боса, — мені дуже незвично. Таких узгоджених та вмілих дій я ще не зустрічав. Лисице, ви взагалі мене шокували. Те, що виявилося не під силу мені, ви вирішили легко і без напруження. Я дуже задоволений, що не помилився у вас. Після повернення вам доведеться очолити Дім Господаря Мара.

— Великий Босе, не вважайте за смуту, але я не хочу кидати свій Дім, і те, що я роблю, ніяк не пов'язане з кар'єрою. Окрім того, ми ще не повернулися. І невідомо, коли повернемось. Як сказав би Шаман, не треба ділити шкуру неубитого ведмедя.
— Гаразд. Замнемо, для ясності, — миролюбиво промовив Бос, — бачу ви налаштовані шукати другого. Не раджу. Я міг би спробувати наказати вам, проте, на превеликий жаль, тут моя влада сили не має. Тому лише не раджу. Адже загинете.

— Але ж цього втікача обов'язково треба знайти, — заперечив я йому.
— Шамане, навіщо вам ганятися за своєю смертю? Я відчуваю, що цей втікач — ворожий Великий Бос власною персоною. Навіть за нинішньої своєї сили, я можу з ним не впоратися, а ви тим більше. Доведеться шукати його у своєму часі, підключивши до пошуку колег.

— Як скажете, — невдоволено буркнув у відповідь. Відчувалося, що решта теж підтримує мене, але сперечатися з Босом ніхто не став. На цьому й розлетілися по домівках.
Прилетівши до Землі (адже ми, не мудруючи лукаво, свою першу планету назвали Землею, а зірку Сонцем), Лія відразу телепортнулася до мене на Одіссей.
— Льоню, Бос правий. Якщо він каже, що навіть його сили замало, то нам не впоратися, якщо у себе виявимо втікача.

— А ти гадаєш, що він за наступні тисячоліття не втече? А потім організує новий напад. Скільки сил і часу витрачено на відродження Духів і все даремно? Не хочеш шукати, не треба. Обійдусь без сопливих.
— Що ти розлютився? Я розумію, що виявити його потрібно, але впоратися ніхто з нас з ним не зможе.

Загалом ми з Лією добряче поцапалися, і вона урвала на борт Горгони. Якийсь час я не робив жодних спроб, не намагався знайти чужинця. Але з кожним днем ​​мені здавалося, що ми втрачаємо дорогоцінний час, який працює проти нас. Тому вирішив поки що просто «прошвирнутися» нашими планетами. Позагорав пару днів на Оріоні (одна з наших планет), потім перелетів на Равлик (назвали так із-за повільного обертання навколо осі). Там провів кілька днів. Повернувся на борт Одіссея.

— Одіссею, що твої датчики фіксують?
— Командоре, ваше питання не має конкретного визначення.
— Я маю таке відчуття, що нас хтось супроводжує. Зроби аналіз. Де останнім часом були особисті кораблі нашої команди? А також, де вони зараз?
— Жоден з таких кораблів не наближався до нас. Лише коли відлітали з орбіти Оріона, туди попрямувала Горгона з Герою на борту. Але ми з нею розминулись. Жоден з кораблів флоту за нами не слідкував.

— Одіссею, проскануй оцю ділянку (я показав Одіссею частину космічного простору у напрямку Сонця).
— Мої сканери не виявили там нічого. Навіть астероїдів немає.
— Навіть астероїдів немає, — луною повторив я доповідь Одіссея, — гаразд, я на Землю, а ти стеж за мною.
Сказав так, а в самого серце затріпотіло, відчувши смертельну небезпеку. Значить я на вірному шляху.