Частина 2. На Землі

Левітував над підлогою корабля і мене не полишала думка про мотрійки (від імені Мотря). Кронос – багатотонний, величезний корабель, у якому знаходяться човники, рятувальні капсули, прудкі винищувачі. У той же час Кронос розташований усередині Одіссея, який можна порівняти за розмірами з великим містом-мегаполісом.

Але Одіссей пришвартований усередині корабля Ліча. З чим його порівнювати? Тим більше, що рухатися доводилося довжелезним коридором, який навіть не нагадував коридор, а довге колгоспне поле. Тільки замість трави чи землі під ногами пропливала броньована підлога корабля. А коли опинився у командній рубці, взагалі випав у осад.

Те, що останнім прибув — фігня. Ймовірно, Ліч прийняв нормальні для себе габарити. Ось тільки для решти вони були ненормальними. Він був, як гора, як курган понад сто метрів заввишки. Його білкове тіло хоча і мало такі габарити, але пересувався він блискавично. А решта, злевітувавши на рівень його голови, знаходилася на певній відстані, щоб випадково не зіткнутися з ним. Навіть величезний Драго, маючи зріст набагато більший, ніж ми, здавався мухою поряд з Лічем.

— Шамане, ви ще матимете час помилуватися корабликом, — загримів голос на дуже низьких частотах, що майже переходили в інфразвук, — я вже почав рух у часі, але швидкості не набираю. По-перше, лише вам відомо, на скільки років необхідно переміститися, а по-друге, потрібен відлік у ваших одиницях виміру. І по-третє, необхідно вибрати місце розміщення корабля в зоряній системі, щоб не вийшло збурення поля планети і на ній не почалися різні катаклізми.

— Не бачу проблем. Вважаю, що ваш кораблик уже об’єднався з бортовими комп'ютерами наших кораблів. Звісно вони спільними зусиллями порівняли одиниці виміру і чітко знають переклад з одних в інші і навпаки.

— Дозволяю, — наказ Ліча кораблю, — Шамане, без мого дозволу бортовий комп'ютер з метою безпеки не має права об'єднуватися з комп'ютерами інших кораблів.
— Конкретну дату я не можу вам назвати. Дві тисячі шістнадцятий-двадцятий рік за нашим літочисленням. Це близько 5000 Земних років відносно теперішнього часу.
— Гаразд. Летимо у дві тисячі шістнадцятий рік за вашим календарем. Потрібна мапа зоряної системи.

— Командире, у пам'яті корабля Кронос є докладна мапа необхідної зоряної системи. Зірка називається Сонце. Потрібна планета — Земля. Вибирати самостійно? — пролунав голос бортового комп'ютера.
— Вибирай, — буркнув Ліч. Потім жестами показав, щоб ми розмістилися перед ним.

— Великий Бос не призначив старшого. І правильно зробив. Адже ми не військовий підрозділ. Хоча завдання у нас надто відповідальне, не кожній команді спецпризначенців таке під силу. Для тих, хто ще не знає, поясню. Ми летимо у минуле. Там ми маємо охороняти Тріаду та Віса щонайменше десять років.
— Тридцять років у Земному обчисленні, — вставив я свої п'ять копійок.

— Дякую, Шамане. На який час, крім цих десяти чи тридцяти років, нам доведеться затриматися, доки невідомо. Хоча дехто з вас занадто слабкий для даної місії. Я пообіцяв, що додам вам сили, тож приступаємо негайно.
— Господарю Ліче, дозвольте зробити це трохи інакше.
— Чому, Володарю Анже?

— Бо це нераціонально. Передача розтягнеться на дуже тривалий час, причому для всіх. Адже потужність та швидкість передачі доведеться обмежувати по найслабшому. Щоб ви переконалися, подивіться на силу Василини та Вяліса і порівняйте із силою Драґо, а потім із рештою, окрім вас. Я пропоную це робити у кілька прийомів. Спочатку підтягнути силу Василини та Вяліса до сили Драго. Потім уже разом із Драго до сили інших.

— Згоден, Володарю Анже. Пропозиція слушна.
— Крім цього, пропоную до повернення у свій час забути всі звання та посади. Господарю Ліче, я жодним чином не хочу вас принижувати. Але якщо вже секретом є навіть наше перебування в минулому, то не варто видавати цього ні словом, ні думкою чи називаючи за посадою в нашому часі. Особисто мене всі можуть називати Лисицею чи Анжелікою. Кому, що більше до вподоби. Чи залежно від ситуації.

— Лисице, я повністю згоден. Значить, я буду просто Ліч.
— Я можу вас звати батьком?
— Звісно, синку. Буду дуже радий.
— А мені можна так називати? — несміливо запитала Тріада.
— Звісно, ​​доню, — радісно відповів той.

— Мене всі знають, як Шамана, Варвара чи Олексу.
— А Малюк? — поцікавився Ліч і всі засміялися.
— Це я колись так назвав Олексу. Хоча він у той час був набагато слабшим за мене і дійсно був, як малюк. А я Драго чи Дарк.

— Я Гера, Лія, Ліля, Пантера.
— Я Василина, Рись.
— Я Вяліс, Барс.
— От і познайомились. Ліче, проте на випадок бою, доведеться командувати вам, як найбільш досвідченому.
— Лисице, — заперечив Ліч, — моя посада ще не означає, що я талановитий командир. Я вже кілька разів брав участь з вами в боях і знаю, що ви, як командир, перевершуєте мене. Тому із задоволенням вам підкорятимуся.

— Лисице, як ділитимемося силою і підтягуватимемо до однакового рівня слабших? Запитую, щоб знати, наскільки сповільнити рух корабля в часі. Адже поки ми рухаємося в часі, переміщаючись поза звичайним плином часу, нас для оточуючих не існує.
— Василина з Вялісом мають майже однакову силу. Я з ними повністю поділюся, і вони досягнуть моєї сили.

— Правильно Драго, потім настане моя черга. І лише після цього може Ліч починати. Щодо руху корабля в часі, то пропоную уповільнити по максимуму, щоб він ледве рухався. Адже нам різниці немає, де перебувати: у кораблі, який переміщається у часі чи на планеті. Але на планеті ми вразливі, а тут ні. Тільки постає запитання. Чи можна перебувати Тріаді під час передачі сили? Чи не зашкодить це майбутнім Духам?

— Лисице, наскільки мені відомо, то основне навантаження при сприйнятті сили та знань буде на мій мозок. Крім того, мене навчали, як обмежувати потік сили, що надходить. Прошу щодо цього не хвилюватись.
Ми майже зупинилися. Після закінчення передачі сили драконом, трохи всі відпочили, потім Анжеліка приступила до передачі. Але при цьому вона змінила свій вигляд на безтілесного Духа (щоб нікого було неможливо позбавити отриманої сили). Тепер уже я відчув надходження нових знань. Хоча багато з них мені було відомо. Потім усі вирушили спати. Лише після сну приступив до передачі Ліч.

Усі перебували у вигляді білкових (навіть Духи у своїх фізичних тілах), а Ліч прийняв образ Енергіка. Не дивлячись на те, що потік сили виявився величезний, передача тривала дуже довго. За моїми відчуттями щонайменше дві доби. Навантаження на мозок було таке, що всі ледь свідомість не втрачали від потоку сили.

А Ліч ще й уважно стежив за станом Тріади. Недарма кажуть, що в тихому вирі чорти водяться. Отак і з Тріадою. З усіх нас лише вона легко переносила таку лавину сили. Це означало тільки те, що вона має величезну приховану силу, про яку ніхто не знає (можливо навіть сама Тріада не здогадується). Лише набагато пізніше я дізнався, що Дух Духів знаходиться постійно під потужним маскуванням і показується лише дуже невелика частина сили. А решта сил «спить» до певного часу і ніяк себе не проявляє.

Вирішили швидкість пересування у часі не збільшувати, а «плестись» ледь-ледь. На цей шлях у нас пішло близько року. Ліч спочатку обурювався, що ми помремо з голоду. Адже його кораблик не мав такого ступеня самозабезпечення, як Горгона чи Одіссей. Після розрахунку Одіссея з'ясувалося, що тих запасів «сміття» на борту Горгони та Одіссея, з якого можна виготовляти для нас їжу, а також для роботи систем життєзабезпечення, вистачить, щоб протриматися близько трьох років. В якості економії енергії, на кораблях були ввімкнені лише ті функції, без яких не можна обійтися.

Спали всі на Кроносі, крім Ліча, а весь інший час перебували з Лічем в командній рубці його корабля. За цей рік ми навчили Василину, Вяліса та Драго навичкам перетворення. Не зміну образів цивілізацій (це дрібниця), а зміну білкового фізичного тіла на Духа чи на Енергіка. Вялісу з Василиною дуже важко давалася ця наука. Потрібно було перебороти свій страх. Проте коли вийшло, то радості не було меж.

Вчили битися в образах Духів (безтілесних) та в образах Енергіків. А також змішані бої: білкових, Духів. Ліч пояснив, що від сили, сили Енергіка залежать найбільш комфортні габарити індивідуума, якщо він набуває вигляду з фізичним тілом. Виявилося, що тепер нам найкомфортніше, якщо наш зріст коливається від сорока до п'ятдесяти метрів.

У той же час не відчувається дискомфорт при зменшенні до звичайного зросту (два метри). Я спробував ще зменшитись. Вийшло. Хоча й не так уже й багато. Мінімальний зріст, до якого я зміг зменшитися: п'ять із половиною сантиметрів. А Ліч не міг зменшити свого зросту менше двох метрів. Він не став пояснювати причину, хоча і так було зрозуміло.

Сила Енергіка – це енергія, яку він має. При перевтіленні ця енергія і залишається, лише змінюється її вид. А при зменшенні габаритів збільшується щільність енергії. Це все одно, що поринати на глибину, без спорядження. Є якась максимальна глибина (природно і тиск), більше за яку організм не зможе витерпіти без пошкоджень.

Поки летіли, дав Горгоні з Одіссеєм завдання: виготовити все, щоб можна було пробурити свердловину на глибину до 200м. Крім цього, підготувати щонайменше 10 тон геополімерного бетону. І помістити це все у Кронос. Навіщо це потрібно, нікому не пояснював. Та й сам до ладу не знав – навіщо.

Корабель Ліча зупинив свій політ у часі двадцять четвертого березня 2016, опинившись на краю Сонячної системи (приблизно в районі орбіти Плутона). Не знімаючи невидимки, почав методично сканувати все, що творилося довкола. Не виявивши загроз, ми з активованими невидимками вилетіли до Землі. Лія Горгоною, я Одіссеєм, а Драго Велесом. Інші поки що перебували на кораблі Ліча. Після ретельного сканування на орбіті Землі, я метнувся Одіссеєм до решти. Взявши їх на борт, знову повернувся до Землі. Звісно, найпростіше було б іншим телепортуватися, але Ліч поставив обмеження на використання навантажень для Тріади. Незабаром наші три кораблі розмістилися біля Землі так, щоби повністю бачити всю планету.

— Геро, прошу до мене, — за мить вона була на борту Одіссея.
— Лисичко, Геро, переходимо на борт Кроноса, — невдовзі я завис кораблем над лісом. Майже на кордоні Бразилії та Перу. Басейн річки Журуа, велика права притока Амазонки.
— Кроносе, прикрий максимальну ділянку силовим полем від перегляду. Невидимку не знімай.
— Виконую.

— Лисичко, Геро, за мною, — утрьох телепортнулися в джунглі й почали за допомогою телекінезу розчищати місце від вікових дерев, ліан та всього іншого. Невдовзі очистили майданчик приблизно 20 х 20 км. Потім я з Кроноса приволік бурильне спорядження. І почали «вручну» бурити свердловини. Дівчата не обурювалися. Лише в Лії промайнула думка:
— Навіщо такі складнощі?
— Якщо бурити за допомогою механізмів, то можна сейсмографами засікти здригання. А нам це ні до чого.

Більше жодних обурень. Коли дісталися першим буром до твердої породи, залив свердловину геополімерним бетоном. Поки підготували другу, у першій свердловині бетон уже застиг. За кілька годин були готові три бетонні опорні точки, на які своїми лапами опустився Кронос. Точність разюча. Під час роботи комахи нам не набридали, а коли Кронос приземлився, то увімкнув відлякування і накрив територію слабким силовим куполом від перегляду. Тепер можна й решту запрошувати на Землю.

— Кроносе, жерти хочемо! — викрикнула Лія.
Окрім нас трьох, їсти не хотів ніхто. Всі бродили по розчищеному майданчику, знайомлячись з місцем проживання на тривалий час. Кораблик навіть без нагадування розгорнув сонячні вітрила, запасаючись енергією.
— Шамане, що ще треба робити? — поцікавився Ліч.
— Поки поїм, роздивляйтеся. Потім поясню.

— Насамперед потрібно спорудити туалети Ме та Жо, на кшталт сартира. Можна звісно мотатися на Кронос, але я б не рекомендував даремно навантажувати його системи. А зробити потрібно таке, — я створив голограму, на якій показав вигляд, розміри, з чого та як виготовляти. Крім цього зробив креслення альтанки.
— Намагайтеся використовувати місцеві матеріали, без залучення роботів Кроноса. А ми з Лічем мотнемося на полювання.

Взяв на Кроносі, приготовлений заздалегідь трьохміліметровий дріт з нержавіючої сталі (метрів зо три) і рвонули, левітуючи вздовж річки Журуа, аж до самої Амазонки. Ліч мовчки вивчав все навкруги, а я вперто видивлявся у воді рибу арапайму. Це одна з найбільших прісноводних риб світу, довжина зазвичай до 2 м, але окремі особини досягають 3 м, а за непідтвердженими даними зустрічалися особини 4,6 м у довжину, максимальна зареєстрована вага становила 200 кілограмів.



https://www.youtube.com/watch?v=Qp1QhT2W0cQ
ГІГАНТСЬКА РИБА АРАПАЙМА (МРІЯ РИБАЛКИ) У кого кліп не запускається, тицьніть по «подивитися на ютубі»

Нарешті вдалося побачити кілька особин, одну з них змусив вистрибнути з води. Впіймав, проткнув пащу (точніше очі) дротом та віддав Лічу, а сам почав полювати на другу. Коли, тримаючи наступну за пащу, повернувся до Ліча, то від сміху втриматися не зміг. Рибина кілограм під 70 тріпотіла в його руках (Ліч був у вигляді людини), а він не знав, як її заспокоїти. Намагався приспати, проте риба чомусь не засинала. Злевітував до нього, оглушив рибину ударом по голові і нанизав на дріт наступну. Подумавши, зловив ще пару. Для нас було б достатньо й однієї, але я дупою відчував, що Лічу самому буде мало однієї рибини.

Лія, побачивши, що ми притягли такий улов, обурилася:
— Навіщо стільки? Крім того, потрібна сіль, спеції, — я лише мовчки показав на Кронос. Лія миттєво зрозуміла свою помилку. У цій ситуації нам не потрібно було шукати нічого. Замовлення на Кронос і невдовзі все готове. Хоча, подумавши, я все ж таки з Василиною змотався в найближче містечко (місто Акрі) і поцупив все, що мені було потрібно для юшки, а Василина «осліпила» всі камери навколо. Побачивши вуличного музиканта, я вирішив придбати гітару. Знайшли магазин, який торгує музичними інструментами. Вибір величезний. Назад просто телепортувалися.

Температура повітря була трохи вищою за двадцять градусів. І хоча справа йшла до зими, але ми знаходились поблизу екватора в південній півкулі, значить боятися зниження температури не варто. Поки ми з Василиною займалися крадіжкою, рибу під керівництвом Лії розпотрошили та нарізали. Вона виявилася практично без кісток. Вийшло чудове філе. Крім того, вже закінчили будівництво альтанки.

Драго отримав вказівку підготувати дрова для багаття, а Вяліс зголосився йому допомагати. Те, як дракон упорався з цим завданням, я ніяк не очікував. Не дивлячись на те, що він прийняв людську подобу, по суті він залишався драконом. Тому нарізані шакрамами сирі поліна, дракон сушив. Підкидав поліно вгору і дмухав, утримуючи потоком вогню в повітрі.

Дерев’яні цурпалки не згоряли, а з них, як з носика чайника, який закипів, йшла пара (вода випаровувалась). Ми сиділи на землі. Навколо нас горіло кілька вогнищ, на яких у казанах булькала уха (рибна юшка). Я повільно перебирав струни гітари, згадуючи, як замолоду грав у турпоходах. Ось так само, біля тихо потріскуючого багаття, біля наметів  співав, акомпануючи собі на гітарі. Точно так, як тоді, так і зараз, друзі просили й просили продовжувати.

А я повністю поринув у спогади. «Вітер з моря дув», «дим цигарок з ментолом», «в житті так буває», «лялька», «кохай мене, кохай» відчайдушних шахраїв, «птах» Андрія Губіна, «шовкове серце» Паскаля, «рожевий вечір» та сива ніч Шатунова. Коли почав співати Висоцького «я любив і жінок, і прокази», відразу отримав від Лії болючого стусана під бік. Відразу ж змінив на «Якщо друг раптом не друг».

— Друзі, вам приємно, ви лише слухаєте. А в мене від запаху юшки виділяється стільки слини, що не в змозі терпіти. Все! Остання пісня і приступаємо до вечері.

https://www.youtube.com/watch?v=KfMk4CrzyQA
Леся Денисова — Не став на паузу кохання
довільний переклад українською:

Не став на паузу мрії
Поспіши мені посміхнутися
Не затискай, порви в лещатах
Встигни вчасно повернутися

Ти обійми мене ледь-ледь
Поглянь у вічі ще ніжніше
Скажи нема в житті в тебе
Когось ближче та надійніше

Не став на паузу кохання
Перемотай назад хвилини
Де біля палаючих багать
Звели нас купідони-хитрюгани

Не став на паузу слова
Що так хочуть зараз зірватись
Скажи не будемо ніколи
З тобою більше розлучатися

До щоки губами доторкнись
Доторкнися до волосся подихом
Виконай дивну мою примху
Не став на паузу зізнання

Духи були в ауті від цієї пісні. І не лише Духи. Вяліс із Василиною, Тріада з Вісом сиділи, притулившись одне до одного, на їхніх обличчях блукали мрійливі посмішки. Лія ще в середині пісні, обійняла мене і ніжно пригорнулася, намагаючись не завадити грі. Ліч поринув у свої спогади. Навіть на обличчі Драго грала сумна посмішка. Ймовірно, він згадував щось дуже приємне зі своєї юності. Лише Анжеліка слухала з якоюсь байдужістю.

— Все! Приступаємо до вечері! А то я зараз власний язик проковтну!
Усі накинулися на юшку, крім Ліча.
— Ліче, вам не до вподоби їжа?
— Шамане, як ви сказали, я зараз власний язик проковтну. Але при цих габаритах, я не можу споживати їжу. Мені необхідно збільшитися хоча б удвічі, та й білковий вигляд прийняти інший.

— Хто вам заважає? Кожен із нас побачив стільки цивілізацій, що ви нас не здивуєте нічим. Та й приймає кожен будь-яку цивілізацію, будь-який вигляд, таким, як є, не непритомніючи.
Засміятися в голос ніхто не зміг. Кожен був з набитим ротом, зате подумки реготали всі. А Василина навіть ложку від сміху випустила. Риба вийшла на диво смачною. Я хоча і чув про неї, але раніше не довелося спробувати.

— Льоню, все ж я маю рацію, — сказала Лія, — ви надто багато приготували юшки.
— Геро, ви не маєте рації. Я все ж почекаю, поки ви закінчите трапезу, а потім побачите, що Шаман правий, а не ви. Мені це лише на один зуб.
— Виходить, що ви залишитеся голодним?
— Ні, ні. Я, звісно, можу з'їсти набагато більше, але це буде все в запас. А такої кількості, як зараз приготували, для мене якраз.
— Зрозумів. На Землі є верблюди, які можуть наїдатися на тиждень, — не лише Ліч, а й інші не зрозуміли моєї підколки.
Повечерявши, всі розвалились у кріслах, які Кронос встановив у альтанці.

— Кроносе, контролюєш всесвітню павутину?
— Командоре, ви маєте на увазі місцеві засоби зв'язку під назвою «інтернет»?
— Ох, ти й зануда. А що ще можна вважати всесвітнім павутинням?
— Контролюю. Вивести вам голограму управління?
Незабаром знайшов музичний канал та запустив кліп.

https://www.youtube.com/watch?v=lDfXaXpHRi4
Горобина та калина

Дійсно, що в тілі Тріади чорти водяться. Лише поглянувши, як у кліпі дівчина танцює, вона схопилася і почала її копіювати. За кілька секунд Лія, Василина та Анжеліка приєдналися до неї. Наші дівчата танцювали чудово. Погляд від них не могли відвести не тільки я, Вяліс та Віс, а й Драго з Лічем милувалися їхнім танцем.

— Шамане, ми знаходимося на вашій планеті менше доби, а я отримав стільки вражень та емоцій, як не отримував за довгі тисячоліття, — сказав Ліч, — адже я чистий Енергік і образ Духа чи білкового приймаю лише у разі потреби. До цього моменту я вважав, що знаю про білкових все. Але я глибоко помилявся. Помилявся, вважаючи їх недорозвиненими. А зараз побачив на власні очі і переконався, що серед білкових стільки емоцій та переживань, що нам Енергікам дуже далеко до них. Вони можуть любити сильніше, ніж ми. Ви мене змусили змінитись.

— Ех, Ліче, Ліче. Серед білкових також не все гаразд. У них теж буває не лише кохання чи дружба. Є ненависть та злість, заздрість та зрада. І не мені вам пояснювати, що все це запозичено від вас, Енергіків. Ви керуєте, як маріонетками, Духами. Духи керують білковими. Але ж і вами хтось керує. І так до безкінечності.

Викоренити негативні емоції та риси характеру неможливо. Ось скажіть мені, чому Бос послав вас з нами, а не Мара? Те, що тут ваш син, не надто зіграло на вашу користь. Бос міг і не дозволити вам зустрітися з Вісом. Хоча він про нього дізнався відразу після того, як ви покинули борт Одіссея разом із Володарями світів та Господарями Домів.

— Шамане, я боєць. Навіть якби не було тут мого сина, (хоча не приховую, я цьому дуже радий) то я все одно б охороняв Тріаду, не шкодуючи життя. А Мар дбає передусім про себе. Вважаю, що, якби він знав, яка небезпека загрожувала йому в останньому бою з нами, він нізащо не з'явився б на той бій. Він зі своїми бійцями з'явився, як на прогулянку, сподіваючись на легку перемогу над армією Лисиці, проте, потрапивши в такий важкий бій, уже намірився втекти, кинувши на поталу своїх бійців. І лише наказ Великого Боса не дав йому втекти. А те, що він уклав від імені свого Дому мир, ще не означає, що він не порушить його.

Усі, окрім Ліча, спали на Кроносі, а він на своєму кораблику, якого всі разом назвали Громом. Вранці Ліч з'являвся і поки ми продирали очі та виповзали з Кроноса, він уже примудрявся навести лад в окрузі. Після того, як ми з ним, вполювали та приволокли волохатого дикого кабана під назвою пекар, аксіса (олень) і тапіра, то поки ми вставали, Ліч уже приносив мисливські трофеї. Через кілька діб, поки всі спали, я, прийнявши образ Енергіка, мотнувся в десятимірку, залишив там маячок, яким мене забезпечив Бос, і моментально повернувся назад.

Зі сну мене висмикнув невдоволений громовий голос Ліча. Миттєво всі вилетіли з Кроноса на повітря. Ліч, прийнявши свої нормальні габарити, височів горою біля корабля і не міг упоратися зі злістю.
— Шамане, серед ваших друзів є зрадник! — загримів його голос.
— Чому ви так вважаєте?

— Я виявив, що у десятимірці запрацював маячок. Миттєво біля нього опинився Володар зі своєю армією Енергіків. Я причаївся, готовий кинутися їм назустріч і розпочати нерівний бій. Проте за кілька хвилин до армії Володаря додалася повним складом армія Господаря, якого я свого часу знищив. Тепер навіть рипатися було марно. Будь-який мій поклик був би виявлений. І я цим покликом видав би місцезнаходження всіх. Ще за кілька хвилин з'явився Великий Бос зі своєю охороною. Маячок замовк. І всі розлетілися. Але маячок міг поставити лише хтось із вас. Це підло!

— Ліче, заспокойтеся. Краще впорайтеся зі своїми емоціями та прислухайтеся до відчуттів. Дуже уважно прислухайтеся, — Ліч ​​був дуже злий, але постарався заглушити всі свої емоції. Першою не витримала Тріада:
— Ми під найпотужнішою завісою неуважності!
Ліч продовжував прислухатися. Потім зник, з'явився і знову зник. Коли він виник перед нами наступного разу, то був дуже збентежений.

— Тріадо, ти маєш рацію. Завісу виставлено на всю зоряну систему. Такої сили завісу під силу виставити лише Великому Босу, — здивовано промовив Ліч.
— А тепер подивіться цей запис, — я коконом запустив голограму з моменту нашої появи на борту Одіссея після телепорту від Тріади з Вісом.

Ось ми втрьох на борту Одіссея (я, Анжеліка та Бос). Бос простяг мені маячок.
— Не пізніше як за тиждень у десятимірці. Я зможу поставити вуаль непомітності на всю зоряну систему. Але вона протримається не більше 15-16 років, поступово слабшаючи.
За мить Бос зник.

Я вимкнув голограму. Ліч зменшився до наших розмірів, але розмірковував.
— Лисице, адже ви знали про це завдання Великого Боса, чому ж мені нічого не сказали?
— Знала. Але якщо Великий Бос довірив виконання лише Шаману, не посвячуючи навіть мене в деталі, то яке я мала право розповідати про це?
— Так, ви маєте рацію. Значить, Великий Бос мені не довіряє.

— Ліче, ви самі сказали, що ви боєць. Значить, вам не треба пояснювати, що всі деталі відомі лише командиру. А для інших існує свій ступінь поінформованості. І повірте мені на слово. Серед моїх друзів зрадників нема.

— Вибачте, я своїми емоціями, мало не занапастив всю операцію, — Тріада з Вісом підлетіли до Ліча і почали його заспокоювати. Але заспокоїтись всі ще дуже довго не могли. Хоча ми зрозуміли, що Бос пам'ятав про те, як у минулому він виявив маячок, якого тоді не могли ще виготовляти. Крім того, цей маячок постійно передавав дев'ять сигналів (...---...), перерву і знову повтор. А передавав він цей сигнал тому, що я перед тим, як мотнутися в десятимірку, вирішив подивитися на нього та інтуїтивно рука, як на телеграфному ключі Морзе, передала сигнал SOS (три короткі, три довгі, три короткі). Мабуть, тому Бос наказав, щоб нас було дев'ятеро.

Полюючи, Ліч якимось шостим почуттям відчував, що обробляти туші потрібно далеко від нашого місця проживання. І тому усі туші тварин приносив уже випотрошеними.
Дні минали схожими один на одного, хоча і дуже насиченими. Ми готували їжу (хоча іноді користувалися послугами Кроноса), відпрацьовували рукопашний бій у білкових тілах, бійку Духів (безтілесних). Навіть бій Енергіків.

Усі спаринги організовувала Анжеліка. Але на Землі це була лише імітація. Жалюгідна подібність бою Енергіків. Хоча для Драго та Василини з Вялісом, навіть такі бої були незвичайними. Вялісу особливо тяжко було. Він не міг усвідомити, що у вигляді Енергіка його тіла немає. Є лише його енергія.

У серпні у Ріо розпочалися Олімпійські ігри. Мені дуже хотілося побувати там і подивитися, але загальним рішенням вирішили обмежитись лише переглядом передач, які перехоплювали наші кораблики. Під час олімпіади я іноді навіть спаринги пропускав, аби подивитися. А ось закриття ігор із величезним задоволенням дивилися всі.



А 24 серпня ґрунт під ногами затремтів.
— Кроносе, де землетрус?
— Підземний поштовх магнітудою 8,2 бали зруйнував кілька міст в Італії.
— Це сфера спостереження Велеса. Що він може показати?
Перед нами постала голограма із зображеннями зруйнованих міст.
— Шамане, землетрус стався о 3:36 ночі за місцевим часом. Точна кількість жертв невідома. Осередок землетрусу знаходиться на глибині близько 10 км під поверхнею.

— Запитання до всіх кораблів. Чи є ймовірність того, що цей землетрус спровокований впливом ззовні?
— Імовірність завжди є. Але відсоток дуже низький і цією ймовірністю можна знехтувати. Також унеможливлюється вплив діяльності цивілізації. Це сейсмічно небезпечний регіон.
— Все зрозуміло. Дякую за інфу.

— Шамане, — стурбовано промовив Ліч, — я розумію, що ви хвилюєтесь і хочете допомогти. Але ви цим поставите під загрозу виконання основного завдання.
— Мені звісно дуже шкода загиблих, але від нас майже нічого не залежить. Мене зараз цікавить інше. Тріадо, навіщо ви в навколишні дерева підселили душі?

— Шамане, ну, не могла я втриматися. Тим більше, що це все для мене не тільки звичне, а й потрібне для здоров'я. Хоча ці душі є смертними. Вони старіють і гинуть разом із деревами. У той самий час, у разі вимушеного захисту Землі, вони візьмуть на себе першу атаку розумних істот. Та й захист від проникнення місцевого населення забезпечать.

— Як? — здивовано вигукнула Василина.
— Я вже бачив на Феї захист у дії. Дійсно, вражає, — Ліч ​​і Василина з Вялісом лише недовірливо слухали. Тоді я запустив запис, бійки підлеглих Тріади проти Духів під командуванням Соніка.

— Шамане, ви побачили закінчення цієї бійки. Бачите, скільки мертвих фізичних тіл Духів? Це все зробили мої піддані. Абсолютно всі Духи загинули б, якби ви не з'явилися. Навіть, якби на допомогу Соніку прийшли його Енергіки, то й їх розшматували б. Хоча від моїх підлеглих теж мало хто залишився б живим.

Ліч був у шоці, побачивши, що загрожувало Тріаді та його синові. А коли він почув, що це зам Володарки, та до того ж і ще брат Тріади, взагалі випав в осад.
— А де зараз цей негідник? — з тремтінням у голосі поцікавився Ліч, — його енергетика дуже схожа на енергетику того, хто примчав на сигнал маячка.

— Все правильно, — підтримала Тріада, — він зжер Володаря під час бою. А перед тим, його сина. От і не зміг упоратися з їхньою енергією. Тому я його позбавила сили та можливості змінювати зовнішності. Хоча він все ж таки встиг покликати на допомогу, і Шаман із Лисицею рвонули на бій.
— На який бій?
— У якому ви брали участь.

— Але мене запросив Керуючий, і я прибув на місце бою навіть раніше за Господаря з його військом.
— Очевидно, це згідно мого наказу Керуючий почав збирати союзників. Коли Шаман покликав мене, щоб забрала свого заступника, я зрозуміла, що має відбутись дуже важкий бій з Господарем, а можливо, і його друзями. Поки я перебувала на планеті, Керуючий, точніше зараз уже Господар Вір, оголосив на сполох і почав збір.
— Бій, звісно, був грандіозний. Але результати шокують. Новий Господар, мирні договори. Такого не пам'ятаю за багато тисячоліть.

2017-2018 рік пролетіли, як одна мить. За ці два роки ми в трьох-чотирьох відлучалися з основного табору та пірнали в океан (звісно після того, як я наділив, тих, хто не володів, знаннями адмірала Бюля). Драго і Вяліс зі страхом вперше занурювалися у воду. Драго взагалі перед першим зануренням попрощався із життям, але зовні не показав своїх емоцій. Ліч панікував і не ризикував пірнати.

Довгий час він лише по поверхні води ковзав. Проте коли побачив, як легко почав почуватися під водою Драго, наважився. Хоча просив Енергіків 1-2 рівня (як молитву, як заклинання) не вбивати його. Але незабаром він забув свої страхи і, як підводний човен, розтинав морські глибини. Із початком 2019 року у мене виникло гостре відчуття небезпеки. Що це за небезпека, я не уявляв, але з кожним місяцем вона посилювалася. А починаючи з вересня, я взагалі втратив сон та спокій.