Частина 5. Скасуйте війну

Частина 5. Відмініть війну

— Одіссею, ми телепортуємося з активованими невидимками в ці координати, — показала Лія точку на голограмі карти планети, — твоє завдання тримати поблизу човник під невидимкою. По-перше, може знадобитися його вогнева міць, а по-друге, можливо, ми з бранцем телепортуємось на човник, щоб терміново полетіти до тебе на борт.

— Чому ви не бажаєте скористатися своєю здатністю телепорту безпосередньо до мене на борт?
— Залишаться сили й енергія на телепорт — скористаємося. А якщо їх залишиться мало, тоді допомога човника.
— Зрозумів, взяв до відома.

Деякий час ми сперечалися з Лією, куди краще телепортуватися, нарешті я поступився. І ось ми осторонь селища, де мешкав псевдоплемінник Турга. Якраз у центрі воронки. Невидимки активовані, ми непомітно вибралися з цієї величезної вирви, яка і за п'ятдесят років не заросла рослинністю. Щоб не видавати свою присутність, ми не йшли в напрямку селища, а левітували. Так і легше, і швидше, та й непомітніше. Жоден звук нас не видавав.

Уже під час наближення до поселення, почули стогони. Хтось стогнав, стогнав від внутрішнього нестерпного болю. Це виявилося дерево шагру. Коли ми звернули на нього увагу, стала зрозуміла причина таких мук. До слова сказати, тепер ми так само, як і друни, сприймали дерева, як живих розумних істот. Вони й були такими, навіть душами володіли. Усередині цього дерева знаходились три величезні хробаки, які гризли це дерево зсередини, завдаючи йому нестерпного болю. Ми з Лією завмерли, спостерігаючи за муками дерева.

Метнув три шакрами, що розрізали дерево вздовж волокон, а Лія висмикнула з розрізів цих черв'яків. Потім, ніжно погладжуючи дерево в місцях розрізів, загоїла ці порізи, та при цьому потрапила в чіпкі кайдани дерева.
— Ти хто? І чому я тебе не бачу? — здивовано запитало шагру.
— Я Лія, — лещата дерева ослабли, а невдовзі взагалі зникли.
— Дякую тобі за допомогу, старша сестро Лія. Я чула про тебе, та не вірила, що друн може мати співчуття до нас, молодших братів. За нагоди і я тобі допоможу. А зараз ти не могла б допомогти моїй сусідці?

Неподалік росло дерево васлі. Внизу кора дерева була майже вся обдерта й обгризена. Та й зараз звір, що нагадував зайця, продовжував підгризати дерево. Застосовуючи телекінез, не сходячи з місця, нарвав трави і поклав перед цим зайчиком, якого за цей час Лія відтягла від дерева. Потім неподалік, побачивши невисокі, зате дуже колючі кущики, викопав їх із корінням і посадив навколо дерева. Лія разів двадцять змоталася до водойми і полила свіжовисаджені кущі.
— Дякую, — почулося від посаджених кущів.

— Вельми вдячна, — радісно подякувала васлі, — тепер лінама буде мене захищати від ушкоджень, а я її від яскравих палючих променів. Ти дуже добра, старша сестро Лія. Та якщо ти прямуєш до селища, будь обережна.
— Чому, благородна васлі?

— Недобрі справи творяться в селищі. Звідти з’являється зло. Звідти виходить війна. Дорослі друни з глузду з'їхали. Вони готові бити та трощити все, що трапляється у них на шляху. Вони готові вбивати і знищувати навіть один одного, не кажучи вже про друнів еміра Бонджя.
— Звідки тобі це відомо?
— Це відомо всім друнам. Відомо нам. Проте ніхто не бажає викликати гнів нашого правителя.
— Як можна зупинити це зло?

— Якщо просто знищити, то це нічого не змінить. Це зло вже сидить у кожному з друнів, у кожному з нас.  Необхідно переконати всіх у тому, що це неправильно, що це погано. Щоб усі захотіли бути хорошими.
— Еко, ти загнула. Вибач, але таке неможливо.
— Вибач, старша сестро Лія, це всього лише моя думка. Вона може бути помилковою.
— Все одно дякую, — ми віддалилися від дерев.

— Ліль, стій, — телепатичне прохання.
— Одіссею!
— Слухаю вас, командоре, — почувся в голові безпристрасний голос бортового компа.
— На планеті є засоби зв'язку та оповіщення?
— Так, є. Хоча більшість із них уже років тридцять не діють, лише іржавіють.

— Ти зможеш їх запустити? Потім підпорядкувати собі?
— Діючі зможу підпорядкувати всі, а бездіяльних відсотків вісімдесят.
— Чудово. На Кроносі є запис пісні мого часу (з минулого). Називається «Зупиніть війну». Співає цю пісню дитина. Збережи мелодію і сенс самої пісні. Але голос цієї дівчинки має звучати мовою друнів. Він має звучати з усіх засобів зв'язку.
— Готово. Коли вмикати?

— Дослухай до кінця, чурбан залізний! Усі засоби зв'язку, звідки звучатиме ця пісня, мають випромінювати гіпнотичний вплив на придушення агресії. Зможеш?
— Звісно.
— Тоді приступай. Але будь-яку спробу проникнути на ці засоби зв'язку, а тим більше спробу знищити, припиняй негайно. Бажано не вбивати нікого, а лише ставити вогневу завісу.
— Зрозумів. Виконую, — за кілька миттєвостей зазвучала пісня:

Милі, добрі дорослі! Скасуйте війну!
А я різнокольоровими зірками прикрашу для вас весну.
І намалюю вам сонечко, яке буде сміятися.
І більше не буду плакати, і більше не буду боятися.

Найрозумніші дорослі, зробіть же що-небудь!
Щоб війнищу грізную якось налякати!
А я з піску вам побудую будиночків, щоб гратися
І більше не буду плакати, і більше не буду боятися.

Приспів:
Там, де йде війна, дітям ніде гратися!
Там, де йде війна, не можна квіти збирати!
Там, де йде війна, ніхто на запитання не відповість:
За що в усі часи гинуть невиннії дітки?

Ми продовжили під невидимками свій шлях до поселення, слухаючи пісню, яка ніби лунала звідусіль. Та ще не закінчилася пісня, як майже одночасно в кількох місцях у поселенні здійнялася вогняна заграва. Ми поспішили до найближчої. Навколо невеликого парку вирувала стіна вогню. Здавалося, що цей вогонь спопелить усе навколо. Хоча він палахкотів суцільною стіною навколо парку, проте не поширювався.

Деякі друни намагалися проникнути через цю стіну, та, отримавши сильні опіки, відскакували. Ми накинули на цей парк вуаль непомітності. Інтерес друнів відразу зник, вони припинили спроби проникнути в цей парк, а стіна вогню почала зменшуватися, доки не згасла повністю. На поверхні планети навіть не залишилося слідів від цього всепоглинаючого вогню.

Ми попрямували до палацу правителя. Наближаючись до нього, з кожним метром зростало наше занепокоєння та відчуття небезпеки. Зусиллям волі заглушили всі емоції. Незабаром ми вже перебували в палаці. Якщо звичайно це можна було назвати палацом. Чудова архітектура збереглася. Збереглася недоторканою. Проте на території височіли гори кісток, прикриті вуаллю непомітності (хоча для нас вона виявилася занадто слабкою). Судячи з їхнього вигляду, це були кістки друнів. Дрібних кісток не було, переважно кістки кінцівок, тазові кістки та черепи.

З приміщення вилетів потужний файербол у напрямку Лії, та він зустрівся з випущеним Лією айсболом. Зустрівшись, обидві магічні кулі знищили одна одну.  Цікаво, як було визначено місце, де вона перебувала, якщо вона знаходилась під чудовою невидимкою? Я в цей час просканував за допомогою знань Валікірок приміщення. Усередині перебував лише «олень». Та раптом він зник. За залишковим слідом телепортнувся за ним.

Почався бій. На противагу Тургу, він застосовував якусь незвичайну зброю. Він теж перебував під невидимкою і бачив я його лише завдяки тому, що бачив його душу. Ймовірно, він теж. Через пару ударів поруч із нами з'явилася Лія. У цю мить його стало видно дуже різко, проте душа зникла.

Фантом. Поки Лія знищувала фантом, я знову рвонув за цим оленем. І відразу ж опинився охоплений полум'ям. Лише вигляд Глена (хоча і під невидимкою), та захист кокону допомогли вдало уникнути опіків. За мить я знищив нового фантома і рвонувся слідом за противником. Одразу після телепорту заволав:
— Прийми свою справжню подобу! — переді мною постала незвичайна істота, що нагадувала казкову гідру. І дійсно на місці зрубаних шакрамами кількох голів, з'явилися нові в подвоєній кількості.

Щойно з'явилася Лія, я зрозумів, що знову він нас обхитрив, і б'ємося ми з черговим фантомом. Тож урвав услід цій хитрій гідрі. З початком телепорту я зашипів:
— Спааати, спааати, спааати, спаати.
Телепортнувшись, побачив гідру, яка повільно завалювалась на бік у глибокому гіпнотичному сні. З'явилася Лія.
— Одіссею, човник далеко?

— За двадцять секунд буде за сто метрів над вами, — я почав відлік часу від двадцяти до нуля, — ...три, два, один, нуль. Ліль телепортуємося з противником на човник! — підхопили сонну гідру і за мить опинилися на борту човника.
— З максимальною швидкістю на Одіссей! — за кілька хвилин ми перебували в командній рубці Одіссея. Не змовляючись, взялися з Лією за руки, для збільшення сили, і я взявся за знімок пам'яті цієї істоти. Одіссей не був бездіяльним, він збільшив нашу загальну силу в кілька разів. А це означає, що знімок вийде якісним. Але в будь-якому випадку сил і часу цей процес забрав пристойно.

— Одіссею, бранця в камеру для ув'язнених. І дивись, щоб він не втік.
— Командоре, не лише ви навчаєтеся. У мене теж активована функція навчання. Цей полонений не зможе від мене втекти.
— Чудово, якщо так. Ми можемо на борт запросити Турга?
— Так. Але я змушений буду активувати хамелеон, щоб Тург не міг ідентифікувати вигляд командної рубки.
— У такому випадку потрібно сюди доставити й еміра Бонджя.
— Виконую, — за мить Тург та емір з величезним здивуванням роздивлялися навколо себе. Тург одразу засік розташування зірок через оглядове скло і зрозумів, що вони перебувають на орбіті своєї планети.

— Ласкаво просимо на борт корабля. Ми приносимо вам обом тисячу вибачень. Проте в нас є інформація, яку вам (та й нам теж) необхідно терміново переглянути.
— Яке ви маєте право наказувати еміру? — обурився Бонждь.
— Тихіше племіннику, тихіше. Якщо ми обидва тут, значить причина на це дуже вагома. Ліє, що ви хочете нам розповісти?

— Ласкаво прошу вас сідати, шановні гості. У нас є знімок пам'яті одного інопланетянина. Вам необхідно ознайомитися зі змістом. Щоб перегляд забрав якомога менше часу, відтворення відбуватиметься в прискореному режимі. Я почну збільшувати швидкість, якщо вам уже буде не до снаги сприймати динаміку, трохи зменшу і почнемо перегляд. На першу вимогу відтворення буде уповільнено чи зупинено. Почали, — з'явилася голограма, на якій гідра (якого ми полонили) видавав накази на космічному кораблі.

Це виявився командувач флоту, який проводив передпольотну підготовку для свого флоту, припускаючи бій на знищення не лише флоту, а й усієї цивілізації. Це він запитував у командувача флотом друнів дозволу на вихід у тривимірку. Не лише ми, а й емір упізнав за голосом Турга, який відповідав інопланетянину. Після отримання дозволу, перш ніж вистрибнути в тривимірку, весь флот змінив координати виходу.

Лише з'явившись у тримірці, вони відкрили вогонь по кораблях друнів. Проте і флагманський корабель гідри теж виявився підбитим. Хоча він в останній момент встиг човником злиняти з корабля. За ним у погоню кинувся човник друнів. Ледве ухиляючись від пострілів, гідра і сам відстрілювався. Один із пострілів все ж влучив у човник друнів. Але раптом човник гідри перестав слухатися управління. Зрозумівши, що електроніка виведена з ладу, йому нічого іншого не залишалося, як телепортнутися на планету.

Припускаючи, що друн, який переслідував його, мотнеться слідом, не зупиняючись, він зробив ще три стрибки. Після останнього телепорту опинився в палаці, безпосередньо перед «оленем». Емір одразу ж упізнав на голограмі в ньому свого брата. Хоча той нічого не встиг зробити, побачивши перед собою небачену істоту. Це було останнє, що він бачив у своєму житті. Бо наступної миті з його перерізаного горла фонтаном хльостала кров, а гідра прийняв вигляд цього «оленя». Тільки він встиг накинути невидимку на труп, як з'явився Тург.

— Інопланетянина не бачив? — поцікавився Тург. Було зрозуміло про кого він питає, тому показав йому в бік. Тільки-но друн почав розвертатися, вистрілив, поки той не збагнув, що до чого. У боці друна утворилася величезна діра, яка одразу ж частково затягнулася, проте відчувалося, що це поранення завдає друну величезного болю. Спробував убити друна, та той люто відбивався.

І вже, коли здавалося, що все, друн переможений, той телепортнувся. Гідра слідом. Але Тург телепортнувся в холодні краї. На холоді швидкість гідри значно знизилася. Після того, як друн знову зник, телепортнувшись, гідра вирішив повернутися назад. Бо з хвилини на хвилину має початися бомбардування. Він спалив труп убитого правителя. Незабаром почалося бомбардування і друни, прийнявши гідру за свого правителя, допомогли сховатися від бомбардування.

Після бомбардування поява на відкритому повітрі загрожувала отруєнням чадним газом чи димом від величезної кількості спалених дерев і чагарників. Але друни приносили своєму «правителю» воду і їжу, розповідаючи, що творилося за межами притулку.  Незабаром навіть у притулку почала знижуватися температура. Гідрі дуже небажане зниження. Він вимагав тепла.

Спочатку друни збиралися в сховищі, де був правитель і зігрівали його собою. Він продовжував вимагати, щоб вони придумали пристрій для тепла. Але підприємства були зруйновані. Електрики не було. І вони встановили в сховищі піч, яку топили обвугленими деревами, доки хтось не здогадався підвести туди самопливом горючу рідину (щось на кшталт земної нафти). Після цього в сховищі постійно підтримувалася дуже висока температура.

Та їжа, яку приносили друни, гідру вже не влаштовувала. Він вимагав м'яса. Відчувши здивування друнів, почав магічно придушувати цю емоцію, а навіював беззастережне й покірливе підпорядкування собі. Іноді він залишав на ніч із собою друна. Коли всі, крім нього, виходили, він перерізав друну горло і з величезним задоволенням зжирав, а кістки спалював у каміні. Відтепер гідра так робив щодня.

Одного разу на ніч залишилася молоденька дівчина. Він уже, як зазвичай, вирішив гострим кігтем перерізати їй горло, але відчув запах самки. Сексу в нього вже давно не було. Тому за допомогою телекінезу він порвав їй голосові зв'язки і розклав дівчину на столі. Хоча навіть так йому було не комфортно, але гідра все одно її трахав. У момент, коли на нього накотив потужний екстаз, тіло гідри набуло справжнього вигляду. Він перетворився на гідру.

Але якщо раніше піхва дівчини більш-менш підходила за розміром до члена «оленя», то зараз це був справжній дрин (до 60 см завдовжки, близько 10 см завтовшки і з величезною присоскою на кінці), яким він порвав їй усі нутрощі. Через це і сам до пуття не скінчив, але за те ситно повечеряв померлою дівчиною. Відтепер він часто так робив. Коли температура за межами сховища почала підніматися, він почав виходити на свіже повітря.

Тепер він почав посилати розвідників на територію еміра. Але перш ніж послати, він над кожним працював за допомогою гіпнозу і наділяв знаннями з маскування. Таким чином розвідники крали насіння і саджанці та розсаджували на своїй території. Коли вже остаточно потепліло, гідра перебрався до палацових помешкань. На його втіху, палати, облаштовані в скелі й знову обсаджені деревами, від бомбардування не постраждали.

Він зажадав виготовити і поставити в палатах дивний виріб (для друнів дивний). Який нагадував стіл, але з різноманітними пристосуваннями, про призначення яких друни навіть не здогадувалися. Проте багато дівчат на собі випробували ці пристосування. З їхньою допомогою гідра, як у гінекологічному кріслі, розпинав їх і трахав, а потім з'їдав.

Одна з дівчат йому дуже сподобалася. Порвавши своїм єлдаком їй усі нутрощі, гідра поспішив відновити все порване. Хоча він не просто відновив, а зробив так, щоб її піхва від його члена не розривалася, а, розтягуючись до межі, залишалася цілою. Тепер ця дівчина приходила до нього щоночі. І щоночі він її натягував на свій величезний дрин.

Вона виявилась першою, хто залишився живий після сексу з гідрою, але все одно це було для неї муками. Незабаром у нього вже було більше десятка таких. А з'їдав він тих, хто йому чимось не догодив чи не зміг виконати його наказу. Зрозумівши, що його розвідники працюють набагато краще, ніж розвідники еміра (яких його сторожові друни виловлювали і приводили до нього), гідра перестав виношувати ідею, як знищити еміра. Нехай старається для всіх.

Проте коли з'явилися на території еміра незрозумілі друни, у гідри чуйка заволала. Він відчув смертельну небезпеку. Вирішив їх знищити, але щось пішло не за планом. Коли ж зазвучала пісня «скасуйте війну», гідра зрозумів, що потрібно битися. І битися не на життя, а на смерть. Противник виявився дуже сильний. Довелося рятуватися втечею. Проте втекти не виходило. Цей хитрий друн не відставав, та ще й його помічник діставав (чи помічниця). Фантоми знищувалися, а друн постійно завдавав болісних ударів. Страшно захотілося спати. Як не вчасно. Проте чинити опір цьому бажанню сил виявилось замало. Заснув.

Голограма зникла. Емір із Тургом сиділи вражені й до болю в суглобах стискали кулаки. Був би гідра перед ними, вони його роздерли б на тисячі маленьких шматочків.
— Заспокойтеся, шановні. Ваші пропозиції?
— Я здогадувався, що ви не друни, та не став на цьому акцентувати увагу. Вирішив, що якщо ми не можемо впоратися, то нехай інопланетяни б'ються один з одним. Вибачте мені. Пісня «скасуйте війну» — ваша робота?

— Звісно.
— Було б набагато краще, якби її не тільки мої підлеглі чули, а й усі друни у володіннях брата.
— Пісня запускалася насамперед для них і для молодших братів на території вашого брата. Інакше ми б із противником не впоралися.

— Молодці. А тепер поверніть мене назад. Дядьку, ти зі мною?
— Ні. У мене до Лії з Варваром ще є запитання, — я повернув еміра додому.
— Тургу, які запитання є до нас?
— Мене цікавить чому пірати прилетіли на знищення нашої цивілізації? Є можливість з'ясувати?