Частина 3.Цивілізація друнів

Частина 3. Цивілізація друнів

— Одіссею, ми багато чого з'ясували щодо цивілізації цієї планети. Що ти можеш сказати про характеристики самої планети? Тиск атмосфери, гравітація, склад повітря та інше.
— Тиск повітря біля поверхні планети близько 1200 мм.рт.ст. або по-іншому близько 1,8 атмосфери. Але гравітація на 10% нижча, ніж на Землі. Біля поверхні склад повітря такий: азот 41%, кисень 54%, вуглекислий газ 2,5% і 2,5% на інші складові. Шкідливих домішок для дихання Землян не виявлено. Вісь обертання відхилена лише на 6 градусів, тому зміна пір року майже не відчувається. Середня температура на полюсах мінус 18 градусів Цельсія, на екваторі плюс 25. Моря та океани займають близько 57% усієї поверхні планети без урахування полярних льодовиків. На відміну від Землі, вода в морях і океанах прісна. Рослинність займає 80% суші. Флора дуже різноманітна й активна.

— Що значить активна?
— У цієї цивілізації існує симбіоз із флорою і частково з фауною. Тож згідно з вашими земними поняттями тут флора належить до живих істот. Друни (так називається ця цивілізація) спілкуються не лише між собою, а й з більшістю представників флори.
— Ти хочеш сказати, що дерева можуть розмовляти і мислити?

— Командоре, ви майже вгадали. Дерева чудово спілкуються з друнами. Але спілкування не звукове, а телепатичне. До речі, це своєрідний захист цивілізації. Згідно з проведеними дослідженнями, напрошується висновок, що близько п'ятдесяти галактичних років тому ця цивілізація зазнала поразки від іншої цивілізації. Її спробували знищити. Але друнів захистила флора. Ви бачили скільки вирв по всій планеті? Майже вся рослинність була знищена. Якщо ви уважно подивитеся, то побачите, що всі дерева молодші за 50 галактичних років. Самостійно флора не змогла б відновитися за такий короткий період.

— А ми можемо спілкуватися з деревами?
— Поки що ні. Вам необхідно отримати знання від когось із друнів.
— Блін. Доведеться поки що ховатися під невидимкою.
— Командоре, якщо ви сховаєтеся під невидимкою, то вам доведеться використовувати не лише невидимку від оптичного виявлення, а й закритися магічно. Інакше вас одразу ж виявлять. Крім того, уникайте торкання до високорослої фауни, вирватися не вдасться навіть із вашою силою, якщо вважатимуть вас за чужинця. Хоча, можливо, це і вийде, але лише за рахунок швидкості.

— «Порадував» називається. Виходить, що фауна має величезну силу?
— Хиткий пісок, болото — велику силу мають? За вашими поняттями ніякої сили. Водночас засмоктує хоч сильних, хоч слабких.
— Одіссею, досить лякати. Ти краще скажи, зможеш допомогти, якщо ми потрапимо в біду?
— Зобов'язаний.

— Чудово. Ось і стеж за нашими переміщеннями. Ми з Лією вирішили познайомитися з цивілізацією ближче. Тим більше, що склад атмосфери чудовий.
— Одіссею, щось не можу зрозуміти. Як друни ідентифікують особистості? Можливо, вони відразу вимагатимуть у нас паспорти.
— Цієї інформації в мене немає.
— Техніки теж у них не видно.

— Техніка є. Та користуються технікою лише деякі.
— Так, так, так. Одіссею, хоч десь твої сканери бачили бездіяльну техніку?
— Звичайно. На гірському масиві знаходиться літальний апарат на кшталт флайєра. Але він уже почав іржавіти.
— Стоп. Нам потрібна буде твоя допомога. Ми телепортуємось в цей літальний апарат, а ти його перемісти ближче до друнів із середньою швидкістю, ніби цей апарат сам летить, та зімітуй аварію, щоб він розбився, а коли ми покинемо його — вибухнув. Зможеш?

— Звісно.
— Льоню, нам доведеться розіграти втрату пам'яті. Крім того, ми повинні мати значні фізичні пошкодження. Потрібно буде докладати неймовірних зусиль, щоб уповільнити загоєння. Хоча, якщо нас почнуть лікувати, то це буде чудово.
— Зусиль не потрібно докладати, якщо кістка переламана. Тож бий так, щоб у мене кістки ламалися.

— Ну, ти вже вибач мені, переломи будуть і не один. Мені здається, що доведеться розігрувати не лише амнезію, а й тимчасову втрату голосу. А якщо ми будемо магічно закриті, то вони не зможуть нас швидко викрити. Потім — згідно обставин.
— Є ще невеличке застереження, — вклинився Одіссей, — на планеті вам доведеться поки що перебувати без кокону, термокостюму та будь-якого виду броні. Але найважче — це зберегти вигляд друнів при втраті свідомості. Тому прийміть їхню подобу й активуйте маску душі, перш ніж телепортуєтесь на планету, а я зможу попрацювати над вашими тілами, щоб зовнішність змінювалася лише за вашим бажанням або ж у випадку, якщо ви не заперечуватимете проти зміни зовнішності.
— Не очікував, не очікував. Дякую, Одіссею.

Незабаром ми вже сиділи всередині іржавого флайєра. Після того, як він почав «летіти», Лія завдала мені кілька найсильніших ударів. Крику я не стримав, оскільки були перебиті обидві гомілки.
— Тепер мене бий!
— Ліль, сонечко, не можу я тебе бити, — заперечив, пересилюючи гострий біль у місцях переломів.
— Слабак! — невдоволено буркнула Лія. Потім задерла ліву ногу на панель управління і взялася лівою рукою за панель, поруч зі своєю ногою. Блискавичний удар і почувся жахливий тріск кісток. Одним ударом правою вона переламала собі ногу і руку. При цьому в неї не вирвалося навіть стогону.

— Одіссею, — телепатичний наказ Лії, — підривай.
— Ви ще не покинули апарат.
— Ти ще будеш сперечатися?! Підривай! — ми почали телепорт на поверхню планети в момент вибуху. Звісно нас добряче обпекло вибухом та закрутило. Тому ми дуже боляче вдарилися об поверхню. Світло в очах померкло. Ми обоє втратили свідомість. Поверталася свідомість повільно і важко. Біль застилав очі. Здавалося, що кожна клітинка організму волає від болю.

Але ми не лежали. Нас несли. На чому і як — незрозуміло. Очі не відкривав і не намагався озирнутися. Навіть думати не намагався. Незабаром нас поклали на щось м'яке. Можливо, це шкура тварини (хоча згодом виявилося, що це мох). Почалася неспішна тиха розмова. Розмовляв чоловік (судячи з голосу — літній) з жінкою (голос теж не з молодих).

Вони вирішували між собою, що з нами робити. Чоловік доводив жінці, що цих незнайомців зможе лише вона врятувати. За таких великих опіків організм не витримує і життя з нього йде геть. А в цих незнайомців ще й переломи. Та й узагалі він здивований, як після такого вибуху їм удалося залишитися живими. Потрібно повідомити про цю аварію еміру. Можливо це летіли його ярли. Вони обоє непритомні, напевно це навіть на краще.

Жінка відмовлялася лікувати, мотивуючи тим, що вона не зобов'язана лікувати чужинців. Невдовзі чоловік пішов. Через деякий час жінка зайшла в приміщення. Не знаю, з чого я взяв, що це було приміщення, але це дійсно було житло. До мого тіла доторкнулося щось прохолодне, до того ж у кількох місцях. Цей дотик був дуже приємним і незвичайним.

Трохи розплющивши очі так, що появилась лише вузенька щілинка, я офігів: на моєму тілі сиділи величезні опариші (розміром із болонку) і жерли моє тіло. Але це було так приємно, що я чи заснув, чи знову втратив свідомість. Коли прийшов до тями, болю майже не відчувалося, лише в місцях переломів продовжувало боліти. Поруч нікого не було. Розплющив очі, очікуючи побачити своє обгризене тіло. Насправді все було на місці, а там, де були опіки, червоніла молода шкіра і не було того ниючого нестерпного болю. Поруч лежала Лія. У неї теж, як сліди від опіків, червоніла свіжа шкіра. Я чудово бачив перед телепортом, як у неї стирчали кістки поламаної руки й ноги. Але зараз там навіть шрамів не було. У мене, напевно, те саме. Ворушитися не став, навіть очі заплющив. Тим більше, що почув попередження (грізне телепатичне шипіння Лії). Незабаром увійшла жінка.

— Піднімайтесь, вам потрібно поїсти, — та ми не зреагували на її запрошення. Тому вона нас розбурхала. Ми обоє сіли й безглуздо втупилися на неї. Жерти хотілося неймовірно, а ми продовжували грати напівдебілів. Жінка дала нам клапті матерії, щоб ми прикрилися. Добре, що ми з Лією ще на борту Одіссея переглядали і знали, як одягаються друни, як пов'язують після купання на стегна щось на зразок величезних хусток. Ми точно так само пов'язали ці клапті, що не сховалося від уваги господині.

Виглядала вона (як за земними мірками) років на тридцять. Хоча насправді їй було більше трьохсот земних років (або п'ятисот місцевих). Вона нас намагалася розпитати про політ, та ми лише бездумно дивилися на неї. За кілька діб з'явився той мужик-друн, що нас сюди привіз (упізнав його за голосом). Разом з ним з'явився кентавр з важкими рогами, лише обличчя у нього було більше схоже на оленяче.

Хоча, якщо не чіплятися до його зовнішності, то він дійсно скидався на величезного оленя, в якого, окрім чотирьох ніг (з копитами), була ще пара трипалих рук. Поруч із ним «красувалось» кілька накачаних друнів. При появі цього «оленя» не лише птахи замовкли, а й дерева затихли.

— Ось вони. Можливо, це ваші ярли. Але вони після вибуху втратили пам'ять і не можуть говорити. Понад вісімдесят відсотків тіла в них було обпечено, крім цього в них були відкриті переломи. Довелося вдатися до допомоги парітів. Інакше вони не вижили б.
— Гангу, невже ти не бачиш, що це ще діти? Не могли вони літати на альфаплані. Тим більше вони не могли бути моїми ярлами. Занадто молоді, — і тут я відчув спробу просканувати вміст мозку.

Цей «олень» виявився досить потужним магом. Його магічну силу можна було порівняти з силою Драго. Та всі його спроби виявились марними.
— Дивно, я не можу побачити, що в них у пам'яті. Крім останніх кількох днів. Враження таке, ніби вони закриті, хоча це неможливо. Підійдіть до мене, — звернувся він до нас. Якби ми з Лією не отримали сили Неї, то зараз беззаперечно б пішли до «оленя», як бики на бійню. Та ми продовжували грати напівдебілів і, не поспішаючи рушили до друна, який його привів.

— Я сказав, до мене! А не до Ганга, — ми змінили напрямок і так само, не поспішаючи, рушили до нього. Підійшли до нього майже впритул. Він викинув уперед обидві руки. Цілячись однією мені в груди, а другою по Лії. Навіть для швидких друнів швидкість була небаченою, хоча для нас вона виявилась порівняно невеликою. За час його удару можна встигнути нанести з десяток найпотужніших ударів.

Я не став відбивати удар, а прийняв на себе. Можливо, «олень» припускав, що ми відлетимо на декілька метрів. Та я лише ворухнувся, практично не зрушивши з місця. Звісно, якби я зазнав цього удару у двадцятому столітті, коли ще не володів такою силою, то це було б останнє, що я відчув би в цьому житті. А так: удар, то й удар.

На відміну від мене, Лія не стала приймати удар, а ухилилася від нього. Не просто ухилилася, а встигла збити з ніг «оленя», укласти всю його охорону і нашого друга-рятівника. Після цього сховалася в мене за спиною з таким виразом на обличчі, наче вона дитина, яку вирішили покарати, а вона уникла покарання, але боїться, щоб усе ж таки не покарали.

Найпершим підхопився на ноги «олень», потім охоронці, які почали рух до Лії з цілком зрозумілими намірами. Та «олень» їх різко зупинив. Емоція здивування в нього била через край.
— Не смійте! Нікому не чіпати її!
— Дівчинко, ти хто? — зі здивуванням запитав він Лію.
— Дівчинка, — тихою луною відгукнулася Лія.

— Пане еміре, це її перше слово. До цього ніхто з них не вимовив жодного слова.
— Дівчинко, як твоє ім'я? Я емір Бождь. Це воєвода Ганг. Це мої дармоїди Вірн, Борот, Кравн, Брахт, а ти? — він показав на Лію великим пальцем. Вона деякий час мовчала, потім радісно затанцювала в мене за спиною.
— Лія, Лія, Лія, — повторювала вона точно так, як звучало її ім'я по-земному.
— Такого імені не існує, — заперечив Ганг.

— Яка різниця, існує чи ні. Тепер існує. Нехай буде Лія. Гангу, — повернувся він до воєводи, — ти особисто відповідаєш за обох. Те, що їх не було у мене при палаці, я впевнений. Але вони обоє володіють чимось неймовірним. Тим паче ця дівчина — вишколений боєць. Можливо, це й на краще, що вони страждають на амнезію. Твоє завдання навчити їх усього, що знаєш сам, навіть спілкування з молодшими братами.

Крім того, запам'ятовуй усі фішки цієї дівчини. Тобі самому не завадило б повчитися в неї мистецтва рукопашного бою. Помітив, як вона тебе вклала? Зауваж, що вона тебе не вбила (хоча могла) і не покалічила. Це говорить про те, що вона висококласний елітний боєць. Навіть я, вперше за кілька тисяч років, виявився збитим з ніг. Ось лише мені незрозуміло, чому наші менші брати і не ворухнулися на мій захист. Щойно закінчиш навчання, чекаю на вас трьох у себе, — за мить «олень» розтанув, як привид, разом зі своїми охоронцями.

Ганг не поділяв думку свого еміра. Він вважав, що завдання йому поставлено непосильне. Навчати цих двох дебілів. Нічого з цього хорошого не вийде. Він уже шкодував, що врятував їх, шкодував, що повідомив про них свого еміра. Можливо, цю дівчинку і вчили колись рукопашного бою (що малоймовірно), але те, що вийшло — чиста випадковість. Можливо навіть, що окрик еміра налякав дівчинку, вона намагалася сховатися і все вийшло так, ніби вона поклала всіх.

Адже наразі на планеті немає нікого сильнішого і швидшого за еміра. І хоча його брат теж має володіти такими ж здібностями, але він не може і половини того, що може емір. Я б на місці еміра давно вже поставив би братика на місце. А він усе жаліє його. У результаті друни гинуть тисячами. І не лише друни. А скільки братів менших загинуло за останні роки? В будь-якому випадку наказ еміра треба виконувати. Потрібно спочатку навчити їх говорити, щоб хоча б зв'язне мовлення відновилося.

Почалося навчання розмові, а також воєвода поступово вводив нас у курс справи, як спілкуватися з деревами та іншими представниками флори. Ми зрозуміли, що не з усіма рослинами виходить поспілкуватися (і не лише нам). А ось із фауною Лія дуже швидко знайшла спільну мову. Можливо, через ласкаве поводження, але за нею, як в одній із наших казок, бігали звірятка. Якщо судити з їхніх емоцій, то вони вважали її мамою чи старшою сестрою (яка в них іноді теж прирівнювалася до статусу мами).

На мене вони поглядали лише з цікавістю, та частенько обнюхували. Напевно запам'ятовуючи мій запах, щоб потім не переплутати з ким-небудь іншим. З воєводою вони були обережними, але слухалися його беззаперечно. Дивно, що воєвода нас ні про що не розпитував, а лише навчав. Одного разу він повів нас до інших друнів (до дітей середнього віку). Ми вже знали, що друни (точно так само, як і представники фауни) через кілька годин після народження вже можуть слідувати за матір'ю.

Живуть друни 900-1000 років за місцевим часом. Природно і вік молоді 20-50 років. Молодші за 20 — діти. Ось воєвода і привів нас до «діток» 18-20 років. Крім звичайного навчання, вони вчилися стріляти з лука, маскуватися і спілкуватися з флорою та фауною. Або як вони кажуть: із братами нашими меншими. На стрільбищі з Лією стався казус. Вона приклепалася до воєводи:
— Навіщо кілька стріл потрібно випускати в одну мішень?

— Щоб побачити, наскільки влучні твої постріли.
— Але якщо один постріл влучив, то противник уражений. Немає сенсу більше туди стріляти.
— Ти хоча б однією стрілою зумій потрапити в мішень, — він дав їй лук та сагайдак зі стрілами. Лія подивилася на лук, розтягнула його так, що він переламався. За що отримала прочухана від воєводи.
— За що мені таке покарання? Ну, як ти тепер будеш стріли метати в мішень? Лук зламала. Кидай без лука.

— Гаразд, — Лія метнула, як із кулемета, десяток стріл. Перша стріла встромилася точно в центр мішені лише наконечником. Друга влучила наконечником у хвіст першої і розпустила її на дві частини до самої мішені. Третя розпустила другу і так далі. Після того, як зі стріл вийшла трояндочка, воєвода втратив дар мови (переклинило). Він вирішив сам повторити те, що зробила Лія. Тільки за допомогою лука

Усі десять стріл встромилися після його пострілів точно в центр мішені, але жодна не влучила одна в одну.
— Я зрозумів. Вибач, що розсердився на тебе. Снайпер із тебе чудовий. Думаю, з дітьми вам робити нічого. Завтра ризикну відвести вас до старших юнаків. Подивимося, на що ви здатні.

Але вночі нас хотіли вбити. Не воєвода чи хтось із нашого оточення, а бійці-друни (не з цього поселення). До того ж, потужні, елітні бійці. Усіх п'ятьох ми зв'язали. Я активував невидимку і допитав їх. Цікаво було бачити вираз їхніх облич, коли поруч Лія безпробудно «спить», а вони комусь невидимому викладають усе, як на духу.

Вранці всі плани у воєводи змінилися. Бо він застав нас сплячими, а в нашому приміщенні обплутані кореневищами лежали п'ять шпигунів. Доки він не «розбудив» решту дерев, вони не реагували на лазутчиків. Але воєвода не зміг доставити цих шпигунів до еміра. Дорогою його група зазнала нападу. У результаті всі п'ятеро чужинців були вбиті, плюс десяток бійців воєводи.

Ніхто так і не дізнався, крім нас із Лією, їхню справжню мету. А метою були ми. Вони виконували наказ брата еміра. Непогано працює розвідка «братика». Емір особисто побував на місці засідки. Він одразу зрозумів, що спійманих шпигунів убили цілеспрямовано. Побував у нашому поселенні, розпитав жителів. Викликав нас. Відіслав подалі своїх охоронців і розмовляв із нами без зайвих вух.

— Отже, за вами вже почалося полювання. Ви обоє хороші бійці. Здогадуюся, що це ви полонили шпигунів, але для всіх створили легенду, ніби їх спіймали наші сторожові менші брати. Хоча ви не врахували одного. Елітних розвідників вони не могли спіймати самостійно. Вони їх навіть не могли відчути. У мене складається враження, що ви не друни. Якщо моє припущення правильне, я б дуже хотів бачити вас серед своїх ярлів. Будете мені служити вірою і правдою? — ми з Лією шанобливо опустилися на коліно та схилили голови.

— Я зрозумів. Більше цієї теми зачіпати не буду. Душі у вас світлі, але я чомусь не можу чітко їх переглянути. Воєвода Ганг уже не зможе нічому вас навчити. Ваші знання та вміння значно більші, ніж у нього. Вас легко розуміють і слухаються брати наші менші. Вам же потрібні спеціальні навички. Є в мене ярл, який може навчити вас краще, ніж будь-хто.

Він мешкає на далекій, холодній півночі. Вам необхідно знайти його та переконати, що він має вас навчати, — за мить ми стояли перед еміром у вигляді схожих на нього оленів (відчувши, що він хоче змінити нашу подобу, ми не стали чинити опір), але з густою і довгою шерстю, що чудово захищає від морозу.
— Навіщо, нам змінювати вигляд? — я був здивований, як йому вдалося проробити з нашими тілами такий фінт.

— Тому, що там вас не врятує ніякий одяг. Ви замерзнете, так і не розпочавши навчання. Відтепер ви зможете самостійно приймати цю подобу та повертатися до звичайного вигляду. У якому вигляді ви з'явитеся до Турга, для нього байдуже. Він розпізнає мою магію, але деякий час буде вас випробовувати. Наберіться терпіння. Коли будете готові, я б хотів з'ясувати, що діється в таборі ворога. Хтось прийняв вигляд мого брата і нацьковує друнів один на одного. Мені потрібно знати, хто це і всі його слабкі місця.

— Далека, холодна північ — поняття невизначене. Вибачте, але не могли б ви точніше вказати, де нам його шукати?
— Точніше? Дивіться і запам'ятовуйте, якщо зрозумієте, — він створив голограму планети і показав точку на ній. Але раптом неспокійно почав озиратися, накинув вуаль непомітності, і ми відчули, що він закрив себе разом із нами захистом від звуків та думок. Довелося під цю марку самим підсобити йому, значно посиливши дію захисту.

— Хтось намагався підслухати, — якось винувато проронив емір, та поглянувши на голограму, він «зблід». Поки він ставив захист, масштаб було змінено (це зробила Лія) і замість цілої планети на голограмі було вказано лише частину північної території планети. Майже всю цю територію закривала пляма, на яку перетворилася крапка, поставлена еміром.
— Тут шукати? — незворушно запитала Лія.
— Це ви змінили масштаб? — майже заїкаючись, запитав емір.

— Яка різниця, я чи Варвар. Хоча все одно це занадто велика територія для пошуку вашого ярла. Знайти буде непросто.
— Я вам і не казав, що пошук буде легким. Він не мешкає в одному місці. Середина цієї «точки» — місце, де він знаходився п'ять років тому. Де він зараз, одному Ярилі відомо. Але якщо ви опинитеся в цій області, він вас відчує. Коли вважатиме за потрібне, вийде з вами на контакт.

— Піди туди — не знаю куди. Знайди того — не знаю кого, — я вже починав злитися на еміра. Замість конкретно поставленого завдання, все приблизно та розпливчато.
— Юначе, я розумію вас, але це все, що я можу вам надати. І навіть цю інформацію я вам видав, сильно ризикуючи. Ризикуючи життям і здоров'ям Турга, і своїм теж. Дивно, що я вам довіряю ці таємниці, які навіть моїм найближчим побратимам невідомі.

— Ну, щодо побратимів — зрозуміло. Зраджують лише свої, — погодилася Лія, — ми обіцяємо докласти всіх своїх зусиль для виконання цього відповідального завдання, — вона «загасила» голограму, чим привела в ступор еміра, і зняла антизвуковий захист.
— Сподіваюся, що не помилився у вас, — похнюпивши голову, із сумнівом вимовив емір, — бажаю успіхів.
Незабаром він зі своїми «бройлерами» зник, а за ним і ми телепортувалися в зазначену еміром точку.

Після теплого екваторіального клімату, мороз півночі, та ще й із пронизливим вітром, здався найжорстокішим. Я не став перетворюватися на північного оленя, а прийняв вигляд Глена. Лія лише глянула на мене і вчинила так само. Лише тепер я зрозумів, які знання отримав від свого друга. Попри те, що ми були одягнені по-літньому, холоду, як такого, в образі Глена ми не відчували.

— І де нам шукати цього Турга?
— Ліє, можеш запитати щось легше?
— Навіщо шукати Турга? — почулося в голові.
— Якщо ти нас відчуваєш, а можливо й бачиш, то нафіга ставити дурні запитання? — мене це вже починало дратувати.

Поглянув на Лію. Вона ледь помітно кивнула. І ми, левітуючи, кинулися до джерела телепатії. Рухалися, звісно, дуже швидко. Адже левітація: це не просто підйом над поверхнею, а й можливість пересування (ковзання) гравітаційним полем. Цей рух багато фізичних сил не забирає, а швидкість можна набирати величезну. Ось і ми мчали зі швидкістю кур'єрського поїзда.

Якби не вигляд Глена, ми б перетворилися на бурульки. Крім того, ми мчали до джерела, «розлетівшись» один від одного на відстань до кілометра. Незабаром ми потрапили в заметіль. Не маючи тих навичок і знань, якими ми володіли, ми б уже заблукали менш, ніж за півгодини і, як результат, замерзли б у снігу. Але ось ми вже починаємо зближуватися. Значить потрібний нам об'єкт близько. Зупинилися на відстані близько ста метрів один від одного. Дивилися в одну точку, теж приблизно на такій самій відстані.

— Деактивуй маскування!!! — гаркнули обоє в унісон голосом і телепатично. Перед нами стояв «олень» із величезними гіллястими рогами. Його шерсть, як хутряне покривало: густа і довга. У руці в нього було щось схоже на спис, який він тримав вертикально. Один кінець цього «списа» потопав у снігу, а на іншому фігурка, як крила беркута. Між крилами величезний сапфір. Усе ж це був не спис, а жезл мага. І цей маг намагався нас підкорити, та ми з Лією не змовляючись, швидко зблизилися, взялися за руки, об'єднавши свої зусилля, і вирвали в цього оленя жезл.

Захопити жезл ми не встигли. Жезл був майже на півдорозі до нас, як з обох рук цього мага з'явилися блискавки. Вони влучили в жезл і той зник. Ми не стали намагатися виявити, куди зник жезл. А зосередили свою увагу на самому магові. Можна було застосувати до нього найрізноманітнішу магію, зокрема й таку, що знищує супротивника. Та, по-перше, нам було невідомо, наскільки він сильний і що в нього в його оленячій голові приховано. По-друге, невідомо, якою магічною зброєю і навичками він володіє. Крім того, ми ж не битися сюди приперлись.

Тому ми по максимуму закрилися від впливу магії і почали чекати його дій, змінивши вигляд Глена на вигляд цього оленя. Виявляється, що «голому» Глену легше вдається переносити цей собачий холод, ніж місцевому довгошерстому оленю.
— Що вам тут треба? — почулося телепатичне запитання, — і як вам вдалося мене знайти?
— Нам потрібно знайти Турга. А друге запитання некоректне, якщо ти не Тург.
— Навіщо він вам?

— На це питання відповідь ми можемо дати лише особисто Тургу. Хоча ти схожий на нього, але ми не впевнені. Тож відповідай, хто ти? Говори лише правду і нічого крім правди!
— Так, я Тург, — він не міг чинити опір нашій силі, — я знаю, що ви від мого племінника. Але ви володієте такою силою, якої не має жоден друн. Значить ви з іншої цивілізації.
— Це неважливо. Друни ми чи інопланетяни. Нас Бождь прислав, щоб ти нас навчив різних прийомів.

— Який сенс навчати того, хто сильніший за вчителя? — замість відповіді ми підійшли на відстань кількох метрів, накинули на нас трьох слабеньке захисне поле і запустили голограму, на якій емір говорив:
— Воєвода Ганг уже не зможе нічому вас навчити. Ви знаєте і вмієте значно більше за нього. Вас легко розуміють і слухаються брати наші менші. Вам же потрібні спеціальні навички. Є в мене ярл, який може навчити вас краще, ніж будь-хто. Він мешкає на далекій, холодній півночі. Вам необхідно буде знайти його і переконати, що він має вас навчати.

— Ми відповіли на ваше запитання?
— Більш ніж. Не знаю, чим ви сподобалися моєму племіннику, але навіщо вам ці знання? — я знову запустив голограму:
— Навіщо нам змінювати вигляд?
— Тому, що там вас не врятує жоден одяг. Ви замерзнете, так і не розпочавши навчання. Відтепер ви зможете самостійно приймати цей вигляд і повертатися до звичайного вигляду. У якому вигляді ви з'явитеся Тургу, для нього байдуже. Він розпізнає мою магію, але деякий час буде вас випробовувати. Наберіться терпіння. Коли будете готові, я б хотів з'ясувати, що діється в таборі ворога. Хтось прийняв вигляд мого брата і нацьковує друнів один на одного. Мені потрібно знати, хто це і всі його слабкі місця.

— Відповідь вичерпна?
— Цілком. Але ви не перші, хто намагається проникнути в лігво цього ворога. Ніхто з них не повернувся звідти, навіть не передав жодного повідомлення. А ось їхні розвідники шастають у нас скрізь і виявити їх не вдається.
— П'ять ворожих кілерів учора намагалися нас убити, але були спіймані і зв'язані. А коли воєвода Ганг зі своїми ярлами супроводжував їх до еміра, група потрапила в засідку, і всіх шпигунів було вбито.

— Дивно навіть те, що вам вдалося їх спіймати. Це набагато важче, ніж просто вбити. Значить ви дійсно зможете проникнути в лігво ворога. Тільки не зазнавайтесь. Там править інопланетянин. Його сила більша за мою. Хоча він має не всі знання нашої цивілізації.