Частина 1. Лія та Нея

Частина 1. Лія

Вдалий бій. Повертаємося без втрат. Скоро побачуся з Олексою. Потрібно щось робити. Уже замучило постійне відчуття небезпеки. Живемо, як на вулкані: ще мить – і здається, злетимо в повітря. Ось нарешті і вдома (на Земній орбіті). Залишила зама керувати флотом та дозволила їй відпустити максимальну кількість особового складу на Землю. Нехай відпочинуть. Телепортуюсь в наше, побудоване з Олексою «гніздечко». Але що це!? Де Кронос!?

— Льоню!!!! — могильна тиша. У будиночку немає, Кроноса теж немає. Але ж він нікуди не збирався. Крім постійної небезпеки для нього, я не відчувала, щоб він із кимось бився.
— НЕЄ!!!!!!! — з відчаєм заволала я і в голос, і телепатично, за мить Вірінея опинилася поруч.
— Ліє, що трапилось?
— Льоня зник. Не загинув, а саме зник.
— Дивно, я теж його не відчуваю.
— Він не просто зник, а зник із Кроносом.

— Не переймайся. З'явиться. Якщо не відчувала його смерті (але ж я теж не відчула), значить він живий. Глене! — за мить Глен із лютим виразом виник перед нами.
— Слухаю, Повелителько!
— Зник твій друг, посол Олекса. Зник за нез'ясованих обставин разом зі своїм кораблем. Необхідно використати всі можливості, щоб дізнатися, де він і що з ним. Усю інформацію негайно повідомляти мені особисто.

— Олекса зник лише з Кроносом чи з обома кораблями?
— Фаетоне! — у мене навіть сльози виступили. Фаетон теж не відповідав.
— Обидва кораблі.
— Зрозумів. Дозвольте виконувати?
— Звичайно, — інопланетянин зник, як привид. А Нея почала мене заспокоювати. Та все одно я почувалася винною. Можливо, якби я тоді примчала до нього, то він був би живий. А взагалі, чому я його ховаю завчасно? Він живий, живий, живий.

Після цього, я щодня цікавилася у Неї, чи немає звісток про Льоню (хоча й розуміла, що її не можна відривати від справ). Зрештою, вона зобов'язала Глена щодня доповідати мені. Але той нічого не міг прояснити. Усе ж йому вдалося з'ясувати, що Льоня зістикував свої кораблі та прокинув портал. Але куди? Жодна з можливих адрес Всесвіту не збігалася. Виходить, що він його прокинув у нікуди. Такого не буває. Минув рік, а нічого втішного так і не з’являлось. Пішов через портал, а куди – невідомо. І мені нічого не сказав. Можливо, його хтось змусив це зробити. Хоча з його силою таке можливе лише Неї. Минуло майже два роки.

— Ліє, — з'явилася переді мною Нея.
— Привіт, — відповіла їй із гіркотою, — щось дізналася про Льоню?
— Вважай, що дізналася. Можу сказати поки що лише одне: можливо, він живий. Але наразі питання стосується особисто тебе. Ти дуже хочеш до нього?
— Дуже. Але де він?
— Я ще точно не знаю. Якщо ти готова на все заради того, щоб бути разом із ним, то доведеться підстрахуватися.

— Підстрахуватися?
— Це може бути для тебе дуже небезпечно.
— Неє, не муч мене! Я готова на все!
— Тоді ти маєш в Альянсі когось запропонувати на своє місце. Можливо, ти залишишся разом із ним.
— Я готова. Постараюся вмовити Василину, поки що хоча б на посаду мого заступника.
— Гаразд. Дій, коли я буду готова, рвонемо разом до нього, — Нея розтанула, як привид.

 *   *   *
Нея

Уже промайнуло понад п'ятдесят галактичних років, як я повернулася в новому фізичному тілі до своїх обов'язків Повелительки Всесвіту. За тисячу років моєї відсутності Геріата багато шкоди наробила у Всесвіті. І те, що з особового складу Верховної Ради залишилося не більше третини (та й ті поховалися, як миші), було ще півбіди. Погано те, що практично було втрачено управління Всесвітом. У багатьох метагалактиках процвітала анархія та бандитизм.

Команди інквізиторів або знищені, або ж самі займалися грабунками і знищенням цивілізацій. Турбот вистачало. Тішило те, що вчені-земляни працювали дуже продуктивно. Практично всі пройшли вже не одне переродження і їхні таланти продовжували набирати силу. Винаходили дуже багато такого, про що раніше навіть не мріялося. Зазвичай такі стрибки в розвитку різних галузей (особливо в розвитку військової техніки та індустрії) можливі лише в періоди глобальних військових дій.

Та на нас поки що ніхто не нападав. Водночас у флоті було зроблено дуже багато апгрейдів. Якщо порівнювати його з флотом, який був на момент мого повернення, то зараз за тієї самої кількості кораблів він був у сотні разів потужнішим, мобільнішим і непомітнішим (дуже багато було різноманітних удосконалень з маскування). Жрець, відчуваючи за собою провину, теж працював на межі своїх можливостей.

Глен уже освоївся на своїй посаді, але справ було занадто багато, і він працював і служив мені не за страх, а за совість.  Завдяки його старанням у багатьох метагалактиках наведено хоч і невеликий, але все ж таки порядок (хоча це робота, яка не зовсім відповідає його посаді, але мені більше нікому було довірити цю слизьку справу). Його здатність бачити душі дуже допомагала в роботі, заощаджуючи час на висновки. Часу, як завжди, не вистачало. Та ще й Олекса десь зник. Лія замучила мене щоденними запитаннями.

Але одного разу Глен попрохав аудієнцію, а не став, як зазвичай, доповідати про виконану роботу.
— Доброго здоров'я, Повелителько.
— Глене, досить схиляти коліна. Говори по суті.
— Пані Неє, я без вашого дозволу відволік деяких учених для визначення кінцевої адреси створеного Олексою порталу.
— Те, що відволік без мого відома — погано, але результат є?

— Результат є, та осмислити не можу ні я, ні науковці, — він створив голограму, на якій я одразу ж упізнала зображення нашого Всесвіту. На ній були позначені координати нашої галактики. За межами Всесвіту — чорнота. Розміри зображення почали зменшуватися, доки розміри нашого Всесвіту зменшилися приблизно до розмірів м'ячика для пінг-понгу. З цього «м'ячика» простягнулася лінія на декілька метрів, на кінці якої заблимала крапка.

— Повелителько, цей результат мені видали специ. Але ж координати виявляються невірними. Десь була помилка в розрахунках.
Я мало не зомліла.
— Глене, інших варіантів у них не було? — вимовила, ледве підбираючи слова.
— Я знаю, що це помилка, але вони наполягають, що за всіма даними, які я їм надав з усіх камер спостереження, як наших, так і Землян, Олекса прокинув портал саме у ці координати.

— На превеликий жаль, вони не помиляються. Але мені незрозуміло, яким чином йому це вдалося, — Глен втупився на мене, — просто у вас немає цих даних. Це координати чужого Всесвіту. І треба ж йому потрапити саме в цей Всесвіт. Глене, перестаньте буравити мене своїм поглядом. Ви ж заперечувати не будете, що Всесвіт нескінченний. Тим паче саме вам довелося битися з представником чужого Всесвіту. Так, так, там знаходиться Всесвіт – батьківщина Геріати. Ось погляньте, — я створила голограму з таким самим масштабом. Але на ній були зображення і сусідніх Всесвітів. Глен заворожено дивився на цей зоряний розсип.

— Повелителько, чому б нам не зв'язатися з Повелителем цього Всесвіту та пояснити йому ситуацію? Можливо він би допоміг у пошуку Олекси.
— Так, допоміг би в пошуку і знищенні Олекси. Якщо Олексі вдасться вижити, то лише завдяки його здібностям. Я пропоную тимчасово забути про це. А Лії будете казати, що інформації щодо Олекси немає. Звісно, це обман, але ви ж чудово знаєте, що не все і не завжди можна розповідати (навіть друзям).

— Я все зрозумів. Але якщо ви не заперечуєте, то буду продовжувати пошуки способу, як повернути Олексу.
— Гаразд. Ми до цього питання ще повернемося.
З цього моменту, чим би я не займалася, весь час перебирала різні ідеї. Видала вченим завдання: розробити для мене найдосконаліший тип корабля. Такий, щоб його було неможливо виявити навіть найостаннішими системами виявлення. Обов'язково використовувати в ньому функцію Землян «привид».

Загалом це має бути «диво космічної техніки». Крім життєздатності, величезної бойової потужності та інших стандартних функцій бойових кораблів, він повинен мати функцію самозабезпечення. Тобто, щоб він міг перебувати в космосі тисячоліттями і не відчувати нестачі в чому-небудь (енергії, паливі, їжі, воді та навіть боєприпасах). Усе це має виготовлятися на кораблі.

Для цього можна використовувати не лише відходи життєдіяльності екіпажу, а й будь-яке матеріальне тіло, перетворюючи його на потрібні елементи, у необхідній кількості та певних (заздалегідь заданих) сполуках. Замість того, щоб розпорошувати чи відштовхувати все те, що трапляється на шляху (метеори, комети, астероїди, космічний пил), потрібно ловити, і за необхідності переробляти.

Це завдання здавалося непосильним навіть для моїх спеців-науковців. Та за рік був готовий проєкт такого корабля і після моєї перевірки та зауважень, приступили до виготовлення. Знадобилося понад місяць, щоб виготовити кораблик. До речі, виготовляли одразу у двох примірниках. У процесі виготовлення, допрацьовуючи його та виправляючи помилки.

Це все робилося під особистим наглядом лорда Вахміра і в суворій секретності. Крім нього і мене, ні в кого не було повної картини про виріб. Мені навіть здавалося, що Вахмір поклав око на один із кораблів. Сподіваючись отримати у своє розпорядження такий крутий і незвичайний кораблик. Разом із ним зробили обліт кораблів, перевірили працездатність усіх систем. Після цього я попрямувала до Лії.

— Ліє, — з'явилася я перед Лією.
— Привіт, — відповіла вона з гіркотою, — щось дізналася про Льоню?
— Вважай, що дізналася. Можу сказати поки що лише одне: можливо він живий. Але наразі питання стосується особисто тебе. Ти дуже хочеш до нього?
— Дуже. Але де він?
— Я ще точно не знаю. Якщо ти готова на все заради того, щоб бути разом із ним, то доведеться підстрахуватися.

— Підстрахуватися?
— Це може бути для тебе дуже небезпечно.
— Неє, не муч мене! Я готова на все!
— Ти маєш в Альянсі когось запропонувати на своє місце. Можливо, ти залишишся разом із ним.
— Я готова. Постараюся вмовити Василину, поки що хоча б на посаду мого заступника.
— Гаразд. Дій, коли я буду готова, рвонемо до нього разом.

 *   *   *
— Ліє, ти готова?
— Звичайно, чекаю з нетерпінням твого наказу.
— Телепортуйся за мною, — за мить Лія була поруч зі мною на новому кораблі. Одразу почала оглядатися, — вивчай, вивчай цей кораблик. Можливо він стане твоєю з Олексою домівкою на багато років.
— Неє! Ти можеш пояснити толком? А не загадувати мені ребуси.

Я створила голограму нашого Всесвіту.
— Що це? — запитала Лію.
— Зоряна карта Всесвіту, — Лія чудово орієнтувалася в зоряних картах.
— Чийого?
— Нашого, звісно. Можливо, інші теж схожі на наш, але в мене немає повних даних навіть щодо свого.

— Тепер є, — я почала зменшувати зображення, — що за межами нашого Всесвіту?
— Не знаю. Це не в моїй компетенції.
— Тоді дивись, — на голограмі відобразилися сусідні Всесвіти, — ти бачиш наш Всесвіт в оточенні інших. Потрапити в інший Всесвіт, чимось нагадує переміщення з одного материка на інший, але лише в інших одиницях виміру.

— Зрозуміла. Наш обведений зеленим. А чому один із Всесвітів обведений червоним?
— Це Всесвіт, у який Олекса прокинув портал. Це Всесвіт, з якого він не може знайти зворотного шляху, бо в нього немає такої карти. Цей Всесвіт — це батьківщина Геріати.
— Оце поворот, — тільки й змогла вимовити Лія.
— Ти навіть не запитуєш, яким чином можна повернути Олексу додому?
— Неє, я не настільки дурна, як ти гадаєш. Мені ясно і зрозуміло, що ми з Олексою маємо залишитися там. От лише чи захоче він?

— Ліє. Я почуваюся винною, що наражаю вас обох на смертельну небезпеку. Але вам доведеться там залишитися. Якщо звичайно Олекса зміг вижити. Хоча портал він прокинув без мого втручання. Ти мені пообіцяла, що заради Олекси готова на все. Мені потрібна ґрунтовна розвідка цього Всесвіту. Не потрібно ні диверсій, ні різних бунтів чи заворушень. Лише розвідка. Ви, використовуючи маску душі, адаптуєтеся в цьому Всесвіті, знайдете схожу на вас цивілізацію. Приймете їхню подобу. А далі згідно обставин.

— Гаразд. Я від своїх слів не відмовляюся. Головне, щоб вдалося Льоню знайти живим та неушкодженим.
— Ну і гаразд. Лорд Вахмір! — за мить Вахмір з'явився перед нами.
— Сідайте, лорде. Ми маємо обговорити та здійснити розвідувальну операцію у Всесвіті Повелителя Бухвірна.
— Повелителько, але якщо нас виявлять, то глобальної війни з ними не уникнути.

— Знаю. Лорде, а ви здогадуєтеся, хто вербував ваших бійців?
— Повелителько, я не можу оперувати неперевіреними відомостями та без доказів.
— Гаразд, це була дружина Жерця. Насправді вона була законною дружиною Повелителя Бухвірна, яка набула подоби жінки цивілізації Жерця. Помилуйтеся, — я запустила голограму допиту Жерця. Вахмір був шокований. Поки він дивився, у нього на язиці крутилося запитання, чому ж я залишила Жерця на його посаді. Та коли він побачив справжній вигляд Геріати, втратив дар мови. Адже він багаторазово стикався з нею кілька тисяч років і навіть не здогадувався, що це шпигунка із сусіднього Всесвіту.

— Я, звісно, шокований. Хоча одна справа виявляти звичайних шпигунів, та зовсім інша – виявити чужу Повелительку власною персоною і командувача її флотом на додачу.
— Вахміре, але це ще не все. Глене! — начальник контррозвідки з'явився перед нами, як чорт із табакерки.
— Доброго здоров'я всім, — він здивовано обвів нас своїм лютим поглядом.

— Глене, я вам обіцяла повернутися до питання про інші Всесвіти. Цей момент настав. На нас чекає незвичайна та небезпечна подорож у чужий Всесвіт. Лорд Вахмір не погоджується. Але! Ми всі четверо (генерал Лія теж) летимо новими кораблями у Всесвіт Повелителя Бухвірна. Протягом майже двох тисяч років його шпигун-диверсант діяв не просто в нашому Всесвіті, а безпосередньо у Верховній Раді.

Наразі на його території перебуває посол Олекса. Як він там опинився, я не зовсім уявляю. Я б дуже хотіла, щоб він там залишився і надавав нам інформацію. Хоча є проблема. Мені невідомо, чи живий він зараз. Будемо сподіватися на краще. Якщо він усе ж живий, з ним залишиться генерал Лія, а ми троє повернемося назад. Їхнє завдання лише пасивна розвідка. Летіти туди ми будемо манівцями. Я прокину портал у Всесвіт Повелительки Зеї, звідти в наступний. Лише на п'ятому стрибку ми потрапимо у володіння Бухвірна.

— Повелителько, — перебив мене Вахмір, — але ж Олекса цивільний, до того ж він некерований. Можливо, краще було б заслати когось із моїх бійців?
— Лорде, я недарма беру вас та Глена з собою. Ви обидва вмієте прокидати портал. А враховуючи, що ви, лорде Вахміре, командувач флотом, то флот у будь-який момент за потреби може прибути до цього Всесвіту, у повному складі. Я не закликаю до військових дій. Можливо, ці знання й не знадобляться. Але знати потрібно. А якщо Олексі з Лією вдасться якимось дивом роздобути зоряні карти Всесвіту Бухвірна, то це буде колосальний успіх.

— Коли вилітаємо? — Глен був, як піонер, «завжди готовий».
— Зараз ми з лордом передаємо тимчасово управління справами і вперед.
— Зв'язок із лордом Беренгером, — на голограмі з'явився величезний «вовчара» й одразу ж схилив коліно, шанобливо опустивши голову.
— Лорде Беренгере, — почав Вахмір, — за моєї відсутності ви виконуєте обов'язки командувача флотом. Можливо, це ненадовго.

— Слухаюся, — військова дисципліна не дозволила командиру ставити хоч якісь запитання. Що вважатиме за потрібне – сам скаже. А в присутності Повелительки взагалі не слід було нічого зайвого запитувати. Лише зникла голограма Беренгера, як з'явилося зображення Жерця.
— Я на деякий час займусь невідкладними справами. До мого повернення ви виконуєте мої обов'язки.
— Як скажете, Повелителько, — зображення Жерця зникло.

— Лорде, телепортуйтесь на другий корабель, активуйте невидимку корабля і, після появи порталу, влітаєте в нього без додаткового наказу. Дотримуйтеся при вході в портал лівого боку, щоб не зіткнутися з моїм кораблем. У кожному Всесвіті не затримуємося більше п'яти секунд. Лише з'являється знову портал, процедура повторюється. У яких координатах Всесвіту Бухвірна ми опинимося, я не знаю. Тому будьте готові прийняти бій.

Якщо там з’явиться небезпека, я прокину ще, як мінімум один портал, але їхні кораблі можуть рвонутись за нами. Багато кораблів не протиснуться, а тих, що прорвуться, будемо знищувати повністю. І лише потім перелітати далі. Я не виключаю такої можливості, що навіть після кількох стрибків у тому Всесвіті, ми не відв'яжемося від переслідування. Значить знищимо переслідувачів у чужому Всесвіті, щоб не привести за собою «хвоста».

— Повелителько, а чи не переоцінюєте ви противника?
— Лорде, не можна недооцінювати супротивника. Ви пам'ятаєте останній бій за участю Бухвірна? Наші кораблі були більш досконалі від його кораблів. Але в нас минула тисяча років майже без удосконалень. Тому й обережна.

— Зрозумів. Вибачте. Дозвольте телепортуватися на борт другого корабля?
— Вперед, — незабаром Вахмір доповів, що він готовий. Я теж провела на кораблі передпольотну підготовку. Створила портал у Всесвіт Зеї. Після кількох перельотів опинилися у Всесвіті Бухвірна. Моментально прибрала портал і завмерли, як статуї. Лише кораблики спритно сканували простір навколо. Немає ані найменшої ознаки на присутність розумного життя в межах досяжності сканерів.

— Лорде, все в нормі?
— Так.
— Олексо!!! — видала телепатичний крик.
— Неє, — почулася відповідь Олекси, — чого кричиш? Ти де?
— Зараз буду біля тебе. На якій відстані від зірки безпечно вистрибнути?
— Близько двох лямів.

— Зрозуміло, — прокинула портал до Олекси. За мить прибрала портал, — Кроносе, увімкни маячок.
— Виконую, — почулася безпристрасна відповідь бортового компа Кроноса. Він виявився приблизно на орбіті близько ста п'ятдесяти мільйонів кілометрів від зірки, але на протилежному боці.
— Лорде, підлітайте до Кроносу з боку зірки і зупиніться кілометрів за двісті від нього. Невидимку не знімайте. Я підлітаю з протилежного боку.
— Виконую.

Хвилин за двадцять Олекса уже обіймався з Лією на моєму кораблі. Мені здалося, що Глену він був радий не менше, ніж Лії.
— Олексо, вибач, але в мене занадто мало часу. Я маю повертатися назад. До речі, Глен теж.
— Неє, якби ти знала, як я вам радий. Навіть зараз не можу зрозуміти, як я опинився тут, у Всесвіті Геріати.

— Уявляю. Але в тебе є два варіанти. Перший: ти повертаєшся додому, а Лія залишається тут. Другий: ти залишаєшся тут разом із Лією.
— А чому вона має залишатися тут?
— Тому, що вона боєць, воїн і в неї є тут завдання. А ти людина цивільна і можеш чинити так, як вважаєш за потрібне.
— Неє, ну ти й стерво! — Глен кинувся на мій захист, та я зупинила його.

— Нехай я буду стервом, хоча про це тепер не тобі судити, але я зобов'язана охороняти свій Всесвіт, свій дім. То що ти вирішив?
— Якщо Лія залишається тут, то я теж однозначно залишаюся разом із нею.
— Я сподівалася на таку відповідь. А тепер інформація для вас двох. Потрібна розвідка, глибока й ґрунтовна. Але без диверсій.

Протягом року збираєте інфу, потім зустрічаєтеся на території чужого Всесвіту з Гленом. Яку інфу ви будете збирати, залежить від вас. Але якщо трапляться зоряні карти, то цю інфу необхідно отримати насамперед. У ваше розпорядження надходить новітній корабель, точно такий, як цей. Це не просто літаюча фортеця. Він може існувати на самозабезпеченні тисячоліттями.

— Які тисячоліття? — не витерпів Олекса, — варто політати на ньому або постріляти і нічим буде поповнити.
— Олексо, відстаєш від життя. Я не перебільшила щодо самозабезпечення. Він може переробляти не лише відходи в потрібні сполуки, а й використовувати для цієї мети все сміття, яке раніше знищували (розстрілювали) чи відштовхували. Також виготовляти і паливо, і боєприпаси.

— Круто, а можна ознайомитися з ним?
— Не можна, а потрібно. Лорде, прошу вас телепортуватися сюди, — за мить «вовчара» опинився перед нами.
— Для повного щастя лише його нам не вистачає, — невдоволено пробурчав Олекса.
— Олексо, телепортуйся з Лією за мною. Іншим чекати мене тут.

— Ми телепортувалися чи ні? Враження таке, ніби ми залишилися на місці, лише Глен та Вахмір зникли.
— Олексо, віднині цей корабель ваш із Лією. Він «загострений» під вас двох. Крім того, поки ми тут лише втрьох, я вам передам усю свою силу. Відчуваю, Олекса хоче заперечити. Але це не обговорюється. Не хочеш застосовувати додаткові можливості, не застосовуй. Ніхто тебе не змушує.

— Неє, зачекай секундочку. Скільки часу займе передача?
— Близько двох годин. Те, чого не вистачатиме в Лії, ти зможеш сам передати їй.
— Чорт забирай, зачекай! Перш ніж ти почнеш передавати силу, нехай Кронос передасть на твій корабель зоряні карти цього Всесвіту.
— Карти!? Покажи.
— Кроносе, покажи нам карти, — перед нами виникла голограма із зоряними розсипами Всесвіту. Було чітко позначено наші кори. Крім цього, безліч позначок про цивілізації.

— Олексо, звідки такий скарб? Навіть вказані цивілізації.
— Ти поглянь сюди, — Олекса поманіпулював із зображеннями окремих метагалактик, зупинився на одній, збільшив, та, коли я побачила в одній із зоряних систем зображення Бухвірна, космічного корабля і розташування його цивілізації, я не повірила.

— Як?! Яким чином?! На збір такої інформації знадобиться багато тисячоліть, — я була шокована.
— Так що? Може нам усім повертатися додому?
— Олексо, навіть незважаючи на таку безцінну інфу, вам доведеться залишитися.
— Гаразд. Ні, значить ні. Видай наказ своєму кораблю, щоб прийняв інфу від Кроноса.

— Гаразд, — я подумки послала наказ, і інфа від Кроноса швидко почала копіюватися на бортовий комп мого корабля. А я приступила до передачі сили і знань. Якби в Олекси з Лією не було до цього величезної сили, вони могли б збожеволіти від отриманих зараз знань.

— Тепер ви можете обоє створювати маску душі. Раджу вам знайти схожу на нас цивілізацію, прийняти їхню подобу і обживатися там. Як ви це будете робити — не уявляю. Повна імпровізація. Тим паче, що розумові процеси тут відрізняються від наших.

— Ох, ледь не забув. На Кроносі зараз перебуває один із представників цивілізації «дельфінів». Мені їхні піраміди знищили всі розвідзонди та човник. Але вони самі не можуть керувати ними. Ці піраміди працюють в автоматичному режимі і знищують у літальних апаратах електроніку. У результаті ця цивілізація не може вийти в космос.

— Зрозуміла. У цьому кораблику є пристрій, який може впоратися з цими резонаторами, а потім підібрати код для управління. Вибачте, але мені треба терміново відлітати. Із Гленом будете зустрічатися у Всесвіті Файтерків. Навіть якщо хтось зможе засікти портал, то подумають, що це вони. Файтерки часто мотаються сюди за здобиччю. Усе. Успіху вам! — я не стала довго прощатися, а телепортнулася на свій кораблик. Кілька разів прокинула портал у сусідні Всесвіти і нарешті повернулася додому.

— Лорде, не засмучуйтеся, що вам не дістався другий корабель. Наступний такий корабель буде вашим. А потім налагодимо апгрейд усього флоту, але, щоб було швидше, залишимо на тих кораблях лише необхідні для бійців функції.
— Зрозумів. Дякую, Повелителько.