Частина 15. Виверження

Частина 15. Виверження
— Хлопці, освоїте свої нові можливості й можете повертатися додому. Хоча з кожним із вас мені не хочеться розлучатися. Все ж таки разом веселіше. Але кожен з нас має свою долю, своє місце в житті. Соколу, потрібно повернути своє королівство, Глену – почати командувати цілим флотом.
— Варваре, мені звичайно дуже хочеться додому. Але я вже так звик до тебе, наче ми все життя були разом. Глене, ти не ображайся, ти мені теж друг, справжній друг і мені з тобою теж не хочеться розлучатися, але щодо Варвара, то він мені, як батько, навіть більше.

— Дивно, та мені чомусь абсолютно не хочеться додому. Там потрібно думати, переживати за когось, а з Варваром сам собі господар. Не треба ні перед ким прогинатися. Побачимо, що покаже час.
— Ого! У нас кажуть: на халяву навіть оцет солодкий, — принц з Гленом незрозуміло дивилися на мене, — для особливо незрозумілих пояснюю: «на халяву» — значить задарма. А оцет – це розведена харчова кислота. Поки що у вас основне завдання: освоєння нових можливостей.

Прилетіли до Кверків, я одразу ж на прийом до короля. Випросив у нього замість своєї резиденції скелясті неприступні простори безлюдного острова. Також одержав дозвіл проводити там будівельні роботи. Король погодився з величезною радістю. Йому було цікаво, як я зможу хоч щось зробити на цьому крутому березі. А місце дійсно виявилось непривабливе. Не дивлячись на затишну бухту (захищену високими скелястими горами), будувати там щось неможливо або майже неможливо. Як заохочення, король дозволив мені звертатися до будь-якої організації за будь-яким будівельним матеріалом.

Ще попрохав у нього, щоб якийсь час зі мною на Валькіріку побули мої друзі (два представники різних цивілізацій). Король скорчив незадоволену пику. Та коли почув, що це сильні бійці і вони не проти взяти участь у спортивних змаганнях з Кверками, погодився із задоволенням.
— Ваша королівська величносте, у мене до вас ще одне маленьке прохання. Дайте дозвіл на купівлю двох кілограмів срібла. Розраховуюсь золотом. Просто довго чекати, доки прибудуть кораблі із Землі.

— Звісно, пане ​​посол. Купуйте все, що вам потрібно, без будь-яких обмежень. Що стосується будівництва та місця для будівництва, то можете будувати, що забажаєте і на будь-якій території цього гірського острова.
— Дуже дякую, ви дуже щедрі. Я лише розрівняю майданчик, та збудую декілька невеликих будівель. Якщо можна, дерев'яних, — король здивовано глянув, але промовчав. Лише подумав: "хоч щось побудується там, де нічого неможливо побудувати".

Цього ж дня, злевітувавши над водою, зробив у скелях рівний горизонтальний майданчик радіусом кілометрів двадцять і вище рівня моря напевно метрів на шість. Навіть зробив акуратні східці до води. Згадавши причали в Атлантиді, зробив такий самий. Хоча в нас не було жодного морського корабля, зате причал уже був.

Незабаром Глен акуратно посадив Фаетон2 на цей майданчик. Вирішив змінити ім'я корабля. Тепер пару Фаетону складав Кронос. Роботи Кроноса цей кам'яний майданчик підчистили так, що він став ідеально горизонтальним. Потім розділивши всю поверхню на невеликі квадрати, прорізали невеликі канавки з нахилом до води.

Тому на такій величезній площі вода після дощу не затримувалась, утворюючи калюжі, а стікала до моря. Крім цього, кожен квадратик спочатку був відшліфований до ідеального стану, потім робилася насічка, щоб поверхня не була слизькою. За кілька днів біля берега хизувалися три дерев'яні хатини.

Я вже знав де і що можна знайти з матеріалів. Будували всі утрьох. Кожна хатина відрізнялася від інших. Кронос хоч і зробив попередній ескіз, але будувалися вони з урахуванням побажань та зручностей для конкретної цивілізації. Якщо не враховувати «польотів» за будматеріалами, то це все нагадувало обживання безлюдного острова.

Сокіл із Гленом отримали завдання: виявити родовище солі (хто швидше знайде). Якими органами чуття вони шукали, не знаю, але знайшли досить швидко, незалежно один від одного і в різних місцях. Після хімічного аналізу Кроносом вибрали краще родовище, а кори другого скинув Кверківським геологам.

Крім цього, Глен із принцом щодня брали участь у бійцівських турнірах Кверків. Мій наказ (не показувати своєї справжньої сили) вони виконували неухильно. Кожен поєдинок у них був, ніби вони ледве змогли перемогти. А на своєму майданчику обоє відривалися на повну. Моталися один за одним, як білка у колесі. Вчилися метати шакрами. Виявилося, що їх кидати зовсім не просто.

Можливо для людей простіше, недарма ж саме люди їх придумали. Після завершення будівництва хатин, я вручив принцу подарунок: срібну корону, прикрашену дорогоцінним камінням. Це треба було бачити. Емоції принца змінювалися з калейдоскопічною швидкістю. Здивування, радість, збентеження. Навіть сльоза виступила.

Потім я почав друзів тягати із собою на полювання. Тепер кожен вечір у нас закінчувався відмінним шашликом. Обидва любили спостерігати за багаттям, що догоряє (не вистачало для повної ідилії Земного відпочинку лише гітари).

Одного разу притягнув кілька рибин. Сокіл і Глен із гидливістю спостерігали, як я чистив рибу (хоча принцу хотілося зжерти рибу сирою), та, коли по окрузі рознісся запах смаженої риби, слиною давилися обидва.

Принц, отримавши від Кроноса інфу, яка риба їстівна, яка ні, почав вилітати на риболовлю самостійно. Зазвичай він застосовував два способи пошуку: пролітав на величезній швидкості над водою і, використовуючи свій унікальний зір, виглядав здобич, а за допомогою телекінезу змушував рибу вистрибнути з води просто в чіпкі пазурі Паратіктеля.

Чи ширяв на висоті. Якщо помічав потрібну ціль, зривався в круте піке і, поки він пікірував, рибка піднімалася на поверхню, миті було достатньо, щоб опинитися в пазурах принца, який на мить завмирав над самою водою й одразу ж свічкою злітав угору. Крім цього, я йому показав декілька видів неотруйних гусениць та черв'яків, за якими він періодично полював, як за ласощами (але лише для себе). Навіть овочі та фрукти були в нашому меню. Вони обом не дуже подобалися, та поступово звикали.

Так і жили на самозабезпеченні: полювання + риболовля. Навіть сушили рибу. У кількох місцях засік диких бджіл, точніше комах, які чимось нагадують наших бджіл, і ми в них «крали» мед. Друзі виявилися такими ласунами, що Вініпух відпочиває. Навіть прісною водою себе забезпечили, пробуривши глибинну свердловину. Енергії теж вистачало з надлишком.

На Кроносі розгорнули сонячні вітрила (хоча тут не Сонце, а Панегірік, та сенс залишається незмінним), тому енергією, яка надходила, могли забезпечити ціле місто. Не знаю, навіщо я це зробив, але з меду виготовив медовуху. Хоча так вона і стояла в столітровій дерев'яній ємності у заглибленні скелі, що виконувала роль складу.

Ремонтні роботи Кроноса виявилися досить універсальними. Виявивши родовище гірського кришталю, з їх допомогою вдалося виготовити чудові унікальні келихи, вази. Притарабанили з орбіти кілька тон різних металів. Загалом за допомогою Кроноса у нас в наявності з'явилося все господарське начиння. Можна було й не морочитися цим, та за місяць ми спокійно могли обходитися без допомоги корабля. Принцу, який не звик сам добувати їжу (хіба що у кухаря з кухні), це все було в новинку. Глен також не мав навичок виживання на планеті.

Поступово вони дізнавалися дуже багато нового, якому не навчать у жодній академії, крім академії життя, життя на виживання у будь-яких умовах. Періодично, приблизно раз на тиждень, використовуючи свої здібності миттєво переміщатися в будь-яку точку всесвіту, коли Глен з принцом спали, я зустрічався з Лією вдома. Вдосталь накохавшись, ми «розбігалися» по своїх «норах»: вона до штабу Альянсу, а я до хатинки на Валькіріку. У такому спокійному ритмі промайнуло майже півроку.

— Командоре, — телепатична доповідь Кроноса, — мої датчики фіксують у глибинах океану підвищену сейсмічну активність на відстані 1100 км на південний схід від нас.
— Нам щось загрожує?
— Нічого. Навіть за найпотужнішого землетрусу або підводного виверження вулкану, на нашому майданчику можуть виникнути лише локальні тріщини шириною не більше сантиметра.
— А хвиля?

— Цунамі нам не страшний із будь-якої точки планети. Усі хвилі розіб'ються об скелі, що оточують бухту. А те, що потрапить у вузьку протоку, підніме рівень води в бухті не більше ніж на п'ять із половиною метрів. Тобто не досягне рівня злітного майданчика щонайменше півметра.
— Зрозумів. Та все одно нехай Фаетон уважно стежить за цією акваторією. І повідомляє про всі зміни і надзвичайні події в цьому районі.
— Виконую.

Змотався на полювання та приволік тушу дикого вепра, вичинив її. Незабаром повернулись з бійцівського турніру Глен з Соколом. Сьогодні король їм запропонував поєдинок один з одним. Вони хотіли спочатку відмовитись. Потім вирішили підіграти. Приблизно на такій швидкості, як відбувалися бої з Кверками, вони «відпрацьовували» деякі прийоми, які Кверкам не вдавалися. Після 10 хвилин такого «розслабону», за яким із захопленням стежили Кверки, вони оголосили, що перемогла дружба. Ніжачись у теплих променях Панегірика, ми ліниво обмінювалися враженнями про сьогоднішні бої.

— Командоре, підводне виверження вулкана, — доповідь Кроноса, але так, що чули всі. Глен із принцом різко підхопилися. І в цей час ґрунт затремтів і «засовався» під ногами.
— Зрозумів. Що нам загрожує?


— Нам нічого. Але в повітря на висоту до двох кілометрів викинуто сотні тон попелу, змішаного з тонами води, що випарувалася. Від району виверження рухається цунамі заввишки понад сто метрів.
— Ти ж кажеш, що нам нічого не загрожує.

— Нашу бухту захищають скелі. Але це цунамі через дві з половиною години досягне острова на відстані близько двохсот кілометрів від нас. Хвиля перекотиться через весь острів. Через три години двадцять хвилин така ж хвиля накриє інший острів.
— Кроносе, острови населені?
— Так. На першому три міста із загальною чисельністю населення близько ста п'ятдесяти тисяч, на іншому острові хвилею накриє лише два міста, розташовані на узбережжі.

— Зрозумів. А що в морі?
— На відстані 220 км від епіцентру знаходяться чотири круїзні кораблі, ще один – на відстані 345 км.
— Негайно з'ясуй, хто на цих круїзних кораблях.
— На всіх п'яти кораблях – діти.
— Кроносе! Терміново згортай вітрила! Бойова тривога! Хлопці, рятуємо діточок! Летимо спочатку до одинокого корабля, — за мить ми вже були на борту Кроноса. Фаетон транслював нам зображення на двох голограмах: одинокого корабля і четвірки, які групою йшли повним ходом від епіцентру виверження (тікали).

У принципі, у відкритому морі навіть така величезна хвиля не страшна. Якщо звісно корабель не переламається навпіл на самій вершині хвилі. За кілька хвилин ми були вже недалеко від корабля. Я просканував корабель, намагаючись побачити, де і хто перебуває. Усе правильно. На палубі знаходилась лише команда. Усі пасажири в каютах та у трюмі.

— Увага капітану корабля та команді! — звернувся телепатично до Кверків, — я посол Олекса від Землян. Ви бачите мій корабель. Вас наздоганяє цунамі. Зупиніть двигуни. Щоб врятувати дітей і ваш корабель, прошу всіх покинути палубу, зараз ваш корабель опиниться у мене на борту.
— Пане посол, — така сама телепатична відповідь капітана лайнера, — я вас знаю. Але я, як капітан лайнера, не маю права залишати місток в аварійній ситуації, команда теж має перебувати на своїх постах. Двигуни зупиняю.

— Глен, утримуй Кронос у стійкому стані, відкрий шостий ангар, направ туди роботів. Коли лайнер опиниться в ангарі, зафіксуй його, — а сам уже перебував за лайнером так, щоб було видно отвір шостого ангару Кроноса. Завис за кілька метрів над водою (океан ніби завмер у передчутті величезної хвилі). Почав повільно піднімати корабель, намагаючись не хитнути, щоб він не перекинувся. Але настільки легко в космосі було надавати обертання кораблям вагою в мільйони тон, настільки важко було втримати лайнер та повільно підняти його над водою.

Прикладаючи неймовірні магічні зусилля телекінезу, з величезною обережністю почав піднімати. Зусилля доводилося прикладати з ювелірною точністю, адже корабель, що вище піднімався з води, то ставав важчим. Крім того, я дуже боявся, щоб не розчавити обшивку. Це ж не броня космічного корабля. Виявилося, що підняти підняв, а пересувати його в ангар не можу.

— Глене, зможеш підлетіти так, щоб лайнер опинився в ангарі? Не можу перемістити це судно.
— Спробую, — Глен дійсно виявився пілотом найвищого класу. Йому знадобилося не більше п'ятнадцяти секунд, щоб піднятий кораблик, не змінюючи свого положення в просторі, опинився всередині ангару.

— Варваре, потримай ще трохи, поки роботи зафіксують. Готово, можеш відпускати, — я з обережністю почав зменшувати магічну силу, та роботи закріпили корабель на совість.
— Командоре, хвиля досягла решти кораблів і зіштовхнула їх. Кораблі тонуть, — за мить я був на борту Кроноса, — Кроносе, курс до цих кораблів. Фаетон і Фенікси! Негайно до мене човниками всіх медроботів! Зв'язок із командувачем космофлоту Кверків! — на голограмі виникло зображення генерала, який чинно сидів у командирській рубці.

— Генерале! Я вам не король і не командир! Наказувати не можу. Але я терміново прошу вашої допомоги для порятунку круїзних лайнерів із дітьми на борту, які зазнали лиха!
— Посол Олекса! Координати?!
— Кори за маячком мого корабля. Потрібні медроботи та бійці, які вміють чудово левітувати. Коли прибудуть на місце, виконувати накази Глена, Сокола і мої.

— Вас зрозумів! Вилітаємо!
— Кроносе! Зв'язок із королем! — на голограмі виникло зображення церемонії зустрічі короля з різними дипломатами.
— Пане посол, це нахабство! — невдоволено вигукнув король.
— Ваша королівська величносте! Не до церемоній! У районі виверження вулкана тонуть чотири круїзні лайнери! Це близько восьми тисяч дітей.

— Я зараз оголошую надзвичайний стан! Але чому мені сейсмологи нічого не доповідали?
— Можливо, вони й намагалися, але ви ж зайняті церемонією. Оголошуйте, що хочете.  Сподіваюся, дітей ми з друзями і за допомогою бійців космофлоту зможемо врятувати. Тут рахунок часу йде на хвилини, ви нічого вже не встигнете зробити. Але через дві-три години цунамі заввишки понад сто метрів пронесеться містами двох островів. Організуйте, будь ласка, евакуацію. Тому що ми можемо туди не встигнути.

— Ваша королівська величносте, дозвольте і мені приєднатися до посла Олекси для порятунку дітей, — вигукнув один із дипломатів.
— Робіть, що забажаєте, — відмахнувся король. Я впізнав принца Жужів. Щоб він довго не шукав нас, перемістив його прямо на Кронос. Він навіть не здивувався. Ввічливо привітався з Соколом та Гленом. Єдине, що викликало його здивування, розміри командирської рубки.
— Кроносе, необхідно достовірно знати скільки на цих кораблях було дітей, скільки екіпажу. У процесі рятувальної операції підраховуй усіх.
— Зрозумів, виконую.

— Капітане, серед вашого екіпажу є такі, що чудово володіють левітацією? — звернувся до капітана лайнера, закріпленого в шостому ангарі Кроноса.
— Пане посол, дякую вам за порятунок мого корабля, дуже незвично і несподівано. Весь екіпаж зобов'язаний відмінно володіти левітацією.
— Тоді знадобиться допомога вашого екіпажу. Необхідно буде підбирати тих, кого ми будемо виштовхувати з води в повітря і відправляти їх або на Кронос, або на будь-який найближчий космічний човник. Якщо дитина наковталася води, приводьте до тями, а далі – турбота медиків. Крім того, у вас на лайнері мають бути медикаменти на подібні випадки і досвідчений лікар.
— Я вас зрозумів. Звісно допоможемо.

Підлетіли до місця аварії. Велетенська хвиля вже пройшла далі. Над водою левітували Кверки, екіпажі лайнерів, кожен із Кверків тримав по три-чотири дитини, не знаючи, що далі робити.
— Негайно дітей до нас на корабель! — пролунав луною, посилений засобами зв'язку, грізний голос Глена, — і негайно рятувати тих, хто залишився!
Хвилею зіштовхнуло всі чотири кораблі. Кожен із них дістав такі пробоїни, що не давали змоги втриматися на плаву. Коли ми з'явилися, то над водою виднілася лише корма останнього. Усі інші вже пішли під воду.

Принци почали літати над водою, вишукуючи тих, хто знаходився у воді. Принц Жужів вихоплював із води або дитину, або Кверка, який борсався, не маючи сил піднятись над водою (з вихователів), передавав Кверкам, які левітували, і шукав наступного. Сокіл робив трохи інакше. Він, використовуючи свій унікальний зір, видивлявся у воді дитину (неважливо де: на поверхні чи вже на глибині), за допомогою телекінезу виштовхував її в повітря, хапав під крило або лапами і передавав Кверкам. Попри те, що його кігті гостріші за бритву і за міцністю не поступаються сталі, він ними нікого не поранив. Глену знову довелося наїжджати ангаром на піднятий з води лайнер і роботи швидко його закріпили.