Частина 14. Вельзели

Частина 14. Вельзели

Нарешті закінчили. До прильоту Арихонів ще близько години.
— Ліль, не поспішай до Драго. Я зараз дещо зроблю, потім разом телепортуємося на Велес.
— Умовив, — теж телепатично відповіла Лія.
— Соколе, Глене, спочатку заберіть на одному з Феніксів усі човники і перебирайтеся на Фаетон2, потім кораблем опустіться на поверхню, де я покажу, — доки вони перелітали, я телепортнувся на Землю. Знайшов знайомий гірський масив, завис у повітрі, левітуючи, та за допомогою магічних можливостей майже за хвилину підготував гранітний горизонтальний майданчик розміром приблизно 15км на 20км. За ідеєю мій кораблик поміститься на цьому майданчику, та й грузнути не буде під власною вагою.

— Варваре, приземлятись на цей майданчик?
— Так, Соколе. Посадите кораблик, накриєте слабеньким силовим полем (щоб ніхто корабля не побачив). Усі човники розмістити по колу під невидимкою на відстані близько одного кілометра і взяти корабель на приціл. Без мого наказу не стріляти. Крім того, що човники будуть під невидимкою, активуйте індивідуальні невидимки. Якщо з'явиться повітряна ціль, не знищувати, а вивести з ладу, навіть без наказу (Глене, сподіваюся, ти в цьому майстер). Спіймати ціль в силову пастку, а якщо вийде, то одразу в декілька. Усі наземні цілі – вогонь на знищення, повторюся, тільки за моїм наказом. Усе. Друзі, успіху! — телепортнувся на борт флагману, потім із Лією на борт Велеса.

— Генерале Ліє, — далі дракон не встиг нічого не встиг сказати, Лія пішла в атаку.
— Ти винен...удар... у тому,...удар... що Нею...удар... вбили...удар... начхати...удар... що мене...удар... звільнять...удар... але тобі....удар... зроблю...удар... так само...удар... боляче...удар... як мені.
Драго вогнемети свої не вмикав, не атакував, лише захищався. Та не всі удари він зміг відбити. Кожен третій-четвертий удар пропускав. А удари виявились дуже болючі. Деякі не лише пошкоджували броню, а й залишали глибокі рани. Хоча рани майже миттєво затягувалися.

Раптом у командній рубці з'явилася команда Драго в повному складі.
— Генерале Ліє! Командир не винен. Це я не встежив, — вигукнув один з інквізиторів.
— Я теж не встиг, — синхронно вигукнули ще троє інквізиторів. Наступної миті всі четверо скрутилися від болю. Кожному я переламав кінцівку, а вони не встигли й рипнутися.

— Варваре, вбий НАС, це ми не змогли виконати наказ, але не потрібно чіпати командира, — ці четверо корчилися від болю, але вперто продовжували захищати Драго, — послухайте, у Неї не було шансів. Поруч із нею вистрибнув невпізнаний корабель і миттєво відкрив вогонь. Ми його знищили, хоча було запізно. Не чіпайте командира, він наказував стежити. Це була підстава, тим паче, що на три тисячі ворожих кораблів зібрали цілих десять команд.

— То ти не зміг уберегти Нею від одинокого корабля?
Раптом у рубці з'явився шершень. Він лише зробив непомітний рух і всіх інквізиторів, як вітром здуло. Лія мотузила Драго, а я кинувся на шершня.
— Кажеш Повелителька? — випад, але шершень уникнув удару, — то ти вирішив убити її, — нова спроба удару і знову промах.

— Моєї провини в цьому немає, — шершень заблокував новий мій удар. Наступної миті на його лапах зачепилося кілька браслетів Арихонів. Через них нові удари він не зміг заблокувати, — Варваре, пропоную поговорити, — він розірвав усі браслети.
— Нам нема про що з підлим зрадником говорити, — серія ударів, з яких парочку він все ж пропустив.

— Усім стоп!!! — гаркнув шершень. Мимоволі всі зупинилися, — небажано на кораблі старійшини влаштовувати мордобій. Для цього є багато інших місць.
— Тоді всі за мною, — і я телепортнувся на Землю, потім іще кілька телепортів, останній безпосередньо у Фаетон2, що раніше приземлився. За мить Лія та шершень із драконом були на борту, — якщо не влаштовує, можемо вийти на повітря.

— Влаштовує все, — спокійно відповів Драго, наче за кілька секунд до цього не корчився від болісних ударів Лії. Не змовляючись, утворили коло і накрилися спільною найпотужнішою антизвуковою завісою проти думок та звуків.
— Старійшино Драго, дуже боляче? — співчутливо поцікавилася Лія.
— Бувало й гірше, — з посмішками синхронно відповіли одночасно три голови дракона.

— У нас обмаль часу, — стурбовано обірвав шершень, — я відчуваю, що Повелителька не померла, але мені зараз краще не знати, де вона. Генерале Ліє, щось незвичайне відбувалось?
— Звісно. На флагмані Вельзелів опинилося три інквізитори з Верховної ради, — я продемонстрував не лише те, що командир флагману та штурман мали позначки верховників. Але й те, що командувач виявився невідомої цивілізації, який лиш прийняв вигляд Вельзелів.

— Це один з охоронців пані Геріати (дружини Верховного жерця). Її навіть сам жрець побоюється чи каже, що побоюється. Але в даному випадку щось не сходиться. Якщо вони отримали наказ жерця, то ви не змогли б отримати цю інформацію, навіть набувши його вигляду. Він таких проколів не допустив би. А зміна голосу взагалі не притаманна йому. Хтось намагається пустити по сліду жерця, щоб виявити вас.

— Колего Шшшмешше, мені здається, що це ти нас намагаєшся пустити хибним слідом.
— Драго, твоє право – вірити чи ні.
— До речі, є ще один факт. Хтось пробував просканувати вашим сканом із президентського палацу, — Драго зі Шшшмешшем випали в осад.
— Ви хоч не виказали себе?
— Ми-то не виказали, але скоро має відбутися зустріч із президентом. Там або нас виявлять, або ми виявимо.

— Генерале, я хотів би бути присутнім на цій зустрічі, — побачивши, що Лія намагається заперечити, він поспішив запевнити, — не переймайтесь, я знаходитимусь під невидимкою.
— Я теж, — поспішив вставити Драго. Лія лише кивнула головою. Раптом шершень підняв голову вгору:
— Спааати, — тихо з дзижчанням вимовив, — Варваре, знову твої друзі?

Усі миттєво поглянули в оглядове скло корабля і побачили приблизно на висоті в півкілометра земний човник, спійманий у багаторазове захисне поле. Принц із Гленом спіймали. При більш уважному погляді на човник, ми зрозуміли, що він не лише спійманий, а й засліплений. Оглядові датчики й антени зв'язку всі зрізані, як ножем.
— Як завжди. Сокіл із Гленом на варті.

— Схвалюю, схвалюю. Їм би ще знань та сили. Було б узагалі чудово. Шкода, що в нас заборона на передачу знань. Ви не заперечуєте, якщо я цього цікавого шпигуна сюди перетягну?
— Нам самим цікаво, хто ж це, — за мить земна дівчина-пілот, мирно сопучи, лежала перед нами. Але ми з Лією нашої аури не відчували від неї.
— Пілот не належить до нашої цивілізації, — вигукнули синхронно з Лією.

— Це представник моєї цивілізації, який прийняв вигляд Землян, — зі злістю прожужжав шершень, а всі інші миттєво опинилися в бойовій стійці. Шершень спокійно обвів усіх поглядом, — молодці, що відразу не полізли в бійку. Значить я не помилився, передаючи вам знання.
— Шшшшмешше, звідки ти знаєш, кому передавав знання? І яким чином тут опинився представник твоєї цивілізації?

— Занадто багато непотрібних запитань. Я не дитина, щоб не зрозуміти, що почав відчувати вас.
— Значить і жрець уже знає, кому передано твої знання.
— Мене піддавали тотальному скануванню раніше, ніж у вас почалися неприємності. Це звичайна процедура після повернення з бою. Враховуючи потрійну зраду представників Верховної Ради, то сканування проводилося дуже ретельно. Можливо підозри і з'явилися, але доказів жодних. Мене цікавить інше: хто із Землян дав наказ на виліт?

— Зараз дізнаємося. Попрошу всіх закритися невидимкою, — здавалося, Лія залишилася в рубці Фаетона одна. Навіть «сплячу красуню» хтось накрив.
— Фаетоне, який номер човника в пастці?
— Q248R23.
— Дякую. Дай зв'язок із космодромом, — майже миттєво з'явилася дівчина-офіцер (керівник польотів).

— Бажаю доброго здоров'я, генерале Ліє.
— Мене цікавить, хто видавав наказ на політ, човнику з бортовим номером Q248R23 прикріпленому до вашого космодрому?
— Наказ відправити його у ваше розпорядження надійшов від командувачки флотом генерала Василини.

— Офіцере, будьте ласкаві, покажіть мені запис наказу, — на голограмі, що з'явилася, Василина видавала наказ, з якого випливало, що цей човник надходить у повне підпорядкування генерала Лії. Я одразу ж звернув увагу, що в цей момент вона (на зображенні) перебувала не на кораблі, а в наземному приміщенні, — дякую. Чудового чергування, — Лія вимкнула зв'язок. Одразу ж усі деактивували невидимки.

— Що ви на це заперечите? — парирував шершень, хоча й без зловтіхи.
— Те, що Василина не могла віддавати наказ із Землі. Вона зараз на орбіті й у неї турбот із ворожим флотом більше, ніж вона може подужати.
— Але це міг бути її фантом, — шершень продовжував наполягати.
— Вона не настільки сильна, щоб створювати фантоми. Та ми зараз дізнаємося в першоджерела. Фаетоне, зв'язок із Василиною, — на голограмі з'явилася Василина, що віддавала накази з розміщення Вельзелів, але тільки-но повернулася в наш бік і побачила нас у компанії з Драго, одразу ж прийняла покірний вигляд.

— Бажаю здоров'я, шановний старійшино Драго. Слухаю вас.
— Генерале, мені від вас потрібна лише правда: ви віддавали наказ на надходження човника, прикріпленого до космодрому, у розпорядження генерала Лії?
— Після виходу в тривимірку, я з космодромом не зв'язувалася. Усі мої дії записані бортовим комп'ютером. Зараз скину.
— Дякую, не потрібно. Продовжуйте займатися своїми справами.

— Це вже стає цікавим. Що ж за всезнайка з'явився на Землі?
— Залиште гіпотези на майбутнє, — шершень поспішав, — колего Драго, щоб усі мене не звинуватили в приховуванні фактів, зроби ти знімок пам'яті цього зрадника.
— Знімок? — я здивувався.
— Говориться знімок, — почав пояснювати нам шершень, поки дракон «чаклував» над сплячою, — а насправді це повне копіювання всього, що зафіксувалося в мозку, підсвідомість включно. Достовірність та якість знімка залежить від того, якою силою володіє той, хто робить знімок і той, у кого копіюють пам'ять. Що більша сила того, хто знімає, і менша сила того, у кого знімають інфу, то якісніший знімок. Крім того, цей знімок потім можна переглядати, не втручаючись у свідомість власника.

— Шкода, що я цього не знав, коли був на флагмані Вельзелів.
— Варваре, ви ще багато чого не знаєте з тих можливостей, якими володієте. Драго, не тягни час.
— Готово, — дракон зітхнув із полегшенням, — подивимося?
Він із калейдоскопічною швидкістю запустив усе, що відбувалося у шпигуна за останні півдоби. Миготіли невідомі мені пейзажі та будови. Цей індивідуум літав, так само, як і інші. Щось вирішував, з кимось сперечався, раптом його наздогнало здивування. Він опинився в незнайомому місці. Величезне здивування в нього викликало навіть те, що він не розумів, як він там опинився.

— Ти готовий послужити цивілізації та всесвіту? — грізно запитав хтось невидимий. Хоча слово невидимий не підходило. Він був видимий, але з розпливчастими обрисами. Як привид, але абсолютно не прозорий. Або в об'єктиві збите фокусування.
— Завжди готовий! — він хотів додати звання та ім'я, та не міг розрізнити того, хто говорив, тому не став уточнювати. Його охопила тривога.

— Турбуватись не треба. Тобі необхідно переміститися у ворожу цивілізацію Землян і ретельно замаскуватися. Твоє завдання виявляти і по можливості ліквідувати зрадників, які переходять на бік ворога. Усі здібності маскування ти отримаєш. Якщо перед тобою з’явиться зрадник, якого ти не в силах знищити, себе не виказуй, а лише подумай про нього, і я знатиму, хто це.

— Але я всього цього не вмію, — наступної миті він відчув непереборне бажання поспати. Одразу ж заснув і уві сні до нього почали надходити знання та навички. Прокинувся він уже на Землі. Здивовано і з огидою оглядав своє тіло, що набуло вигляду земної дівчини. Потім активував невидимку і пішов, куди підказувала інтуїція. Відчувши сильне коливання магнітного поля Землі, зрозумів, що з'явився багатотисячний флот. Просканував тих, хто з'явився. Відразу ж почув той самий телепатичний голос:
— Не переймайся. Це дружній флот. Періодично перевіряй, чи не з'явилася ворожа підмога або зрадники.

— Але на орбіті зараз немає навіть того Земного флоту, що був раніше. Залишився лише один корабель, та літають човники. Щось дивне коїться з дружнім флотом. Вони всі перебувають дуже купчасто і враження таке ніби вони некеровані.
— Забудьте про дружній флот. Проскануйте корабель Землян, що залишився, і виявіть зрадників. А ще вам необхідно когось із керівництва Землян обробити і підпорядкувати собі. Не забувайте користуватися невидимкою.

Після цього ще кілька разів надсилався скан на флагман Землян. За цей час шпигуну вдалося пробратися до президентського палацу, там він виявив віцепрезидента. На запитання, де власне президент, вона відповіла, що сама шукає її.
— Хто керує Земним флотом?
— Взагалі-то генерал Василина, але кілька годин тому президент передала управління генералу Лії.

Після наступного скану виявилося, що генерал Лія зникла із Земного флагмана. На орбіті її не було. Значить вона перебуває на Землі. Оперативно шукати можна лише човником. Довелося імітувати дозвіл на політ човника. Інтуїтивно почав шукати генерала. Відчував, що поступово наближається до генерала, але так спати захотілося, просто нестерпно. Уже засинаючи, відчув якийсь незрозумілий тріск і легке посмикування човника. Раптом оглядова голограма замигала і з'явився напис про аварію.

— Шшшшмешше, голос упізнали?
— Звісно. Це стандартний голос бортового комп'ютера важкого корабля. А Ви впізнали кого він підпорядкував собі?
— Так. Віце-президента Землі.
— У будь-якому випадку, яке б не було запитання, яке з'ясовує щось, що вас цікавить, у кращому випадку вб'є його, у гіршому – станеться вибух. Все одно цей розвідник самознищиться. Але в нього зараз сили напхано дуже багато. Придумайте, як цю силу отримати, перш ніж він вибухне. Мене тут не повинно бути. Якщо він відчує ауру своєї цивілізації, навіть без його бажання станеться вибух. Мені пора. Не забудьте про віце-президента. Сподіваюся, не востаннє бачимося. Успіху! — шершень зник, ніби його й не було.

— А якщо він передасть силу Паратіктелю з Гленом? — невпевнено поцікавився Драго.
— Ідея не позбавлена сенсу — задумливо промовила Лія, — робимо так: усі виходимо з корабля. Відходимо подалі. «Сплячу красуню» беремо із собою. Льонь, запрошуєш принца та Глена до нас. Пояснюєш їм ситуацію, щоб вони були готові в будь-який момент втекти від можливого вибуху. Але за вдалого результату вони отримають додаткову силу, і доволі значну, — старійшино, активуйте будь ласка невидимку, доки я розмовлятиму з Василиною. Фаетоне, зв'язок із командувачкою флоту!

— Генерале, у мене з Олексою з'явилися невідкладні справи. Вяліс прилетить, нехай почекає.
— Скільки йому чекати?
— Доки не з'явлюся я або Олекса, але всі майбутні командири мають перебувати на флагмані. За моїм наказом вони мають човниками летіти на Землю. Чекай і не намагайся нас виявити. Наказ зрозумілий?
— Звісно, — голограма Василини зникла.
— Варваре, давай сюди своїх друзів.

Коли ми опинилися на краю кам'яного майданчика, я покликав:
— Соколе, Глене, для вас небезпеки немає. Телепортуйтесь до мене, — за мить ми відчули, що вони тут, але під невидимками.
— Деактивуйте невидимки, ми все одно вас відчуваємо, — пробурмотів Драго й обох легенько клацнув по носі, — переконалися?
— Але як?! — здивовано вигукнули Сокіл і Глен, які миттєво «проявилися». Ми лише посміхнулися.
— Хлопці, ви хочете отримати силу цієї сплячої дівчини? Хоча це дуже небезпечно. Якщо боїтеся, то краще не погоджуйтеся.

— Генерале Ліє, навіщо ви мене ображаєте? Невже я боягуз? Я ніколи перед небезпекою не відступаю.
— Глене, схвально, що ти не боягуз, — гримнув Драго, — але в будь-якому випадку треба тверезо оцінювати величину небезпеки і даремно своїм життям не ризикувати.
— Я відчуваю від неї не Земну ауру, а схожу на ауру старійшини Шшшмешша.

— Браво, Соколе, браво. Ось тому й небезпечно. Це ворожий розвідник, під час спроби з'ясувати необхідну нам інформацію, він самоліквідується. Ми ж не будемо випитувати жодної інформації. Вам доведеться під час передачі побути в образі Землян. Я постараюся замаскувати ваші аури. Варвар та Драго активують невидимки.

Олексо, при цьому тобі доведеться стояти за нею (за спиною) або навіть над нею. Намагайся посилити свою ауру по максимуму. Це замаскує аури інших цивілізацій. Крім того, видай наказ Фаетону, у разі небезпеки для хлопців, хай автоматично рятує їх у захисному полі. А на супротивника накине силову пастку. Соколе та Глене, вам у будь-якому випадку потрібно бути на стрьомі. Приступаємо.
— Фаетоне2, чув? — подумки послав наказ кораблю, — всю передачу знань не забудь зафіксувати. Потім впихнеш все в мою пам'ять.
— Виконую.

За мить поруч зі сплячою дівчиною стояла лише Лія та двоє мужиків.
— Прокидайтесь, — Лія торкнулася дівчини за плече. Та розплющила очі і незрозуміюче дивилася на Землян.
— Де я? І хто вони?
— Ви зараз у безпеці. А ці хлопці врятували вас із несправного човника.
— Генерале, я відчуваю аури інших цивілізацій.

— Це все наслідки удару під час падіння човника. Сподіваюся, ви не забули наші закони? Якщо вони вас врятували, ви ділитеся з ними своїми знаннями.
— Я не бажаю ні з ким ділитися знаннями.
— Дуже шкода. Я хотіла вас нагородити за зразкову службу, підвищити звання та залишити служити біля себе. Але ви вирішили порушити закони, отже, мені доведеться віддати вас під військовий трибунал. Після його вердикту ви вже не зможете передавати свої знання ніколи та нікому. Та й самі втратите всі додаткові знання.

— Ви обіцяєте, що залишите мене біля себе?
— Я зроблю все можливе.
— Гаразд, — передача знань почалась без попередження. Та земних знань у цього розвідника було дуже мало (тільки ті, що йому впихнули, посилаючи до Землі). Він повністю поринув у цей процес. Ми всі накрились подвійною (моєю та Драго) антизвуковою завісою від звуків та думок.

Навіть телепатією було тяжко пробитися під цю завісу, а більшості взагалі неможливо. Вже давно прилетів Вяліс, а передача продовжувалася. Навіть нам траплялися такі знання, яких не було у шершня. Я ніяк не міг зрозуміти, як наш мозок відфільтровував цю інфу, але частково ми теж отримували щось нове. Минуло майже три години, і раптом передача припинилася. Саме не закінчилася, а припинилася.

— Атас! — я лише подумки встиг закричати і всі рвонули врозтіч. Хоча троє залишилися у силових кулях. Ще точніше – два. Третього знищило вибухом. Дякувати Фаетону, захистив. Та вибух виявився таким потужним, що знищив навіть силову пастку корабля. За кілька секунд ми повернулися. З принца та Глена зняли силовий захист.

— Старійшино Драго, ви мали рацію, що життя треба берегти. Вперше бачив поряд із собою вибух, яким можна знищити важкий корабель. Дивно, що лишився живий. Дякую Фаетону. Вважаю, мало хто може похвалитися таким.
— Таким нема чого хвалитися, — похмуро буркнув принц. Йому і зараз ще було страшно від побаченого, — але Фаетону від усієї душі величезна подяка.

Ситуацію розрядила Лія:
— Хлопці, я вас попереджала, що буде небезпечно, але такого не передбачала. Тепер ви можете похвалитися, що бачили, як генерал тікає, — всі розсміялися.
— Генерале, — пролунав по окрузі громовий голос Драго, — ви вже неодноразово доводили, що відступ – це не поразка. Інстинкт самозбереження має бути, інакше жива істота перетвориться на механічного робота.

— Старійшино, нам зараз потрібно попрацювати над Вельзелами. Я прошу вас хоч трохи затриматися. Можливо, ви щось зможете почерпнути для себе.
— Щоб подивитися в очі своїм лютим ворогам, я згоден затриматися наскільки знадобиться. Але поки що буду під невидимкою, щоб не відволікати нікого.

— Чудово. Фаетоне, зв'язок із Василиною.
— Генерале Ліє, з вами все гаразд?! Ще трохи, і я б оголосила тривогу.
— Замість тривоги всіх майбутніх командирів разом із Арихонами саджай в човники, хай летять до Фаетону2. Маячок вже ввімкнено. Також візьміть із собою тих двох сонних Вельзелів, яких я залишила в камері для ув'язнених.

— Увага всім! Вилітаємо човниками до Фаетону2.
— Генерале Василино, маячок Фаетона2 веде до Землі! — почувся стурбований голос однієї з дівчат.
— Офіцере! Вам не все одно на орбіті чи на Землі? Виконуйте наказ!
Незабаром на кам'яний майданчик висадилися з човників близько чотирьох тисяч офіцерів-землян та півтори тисячі Арихонів. А перед Лією дбайливо поклали сплячих Вельзелів. Поруч із нею гордо стояв принц. З іншого боку – Глен.

— Генерале, у вас надійна охорона, — з величезним захопленням промовив Вяліс. В нього на язиці крутилося запитання, де ж Варвар. Але військова муштра свою справу зробила. Зайвих запитань не варто було ставити.
— Тиша, — Лія говорила тихо, але чули її абсолютно всі, починаючи з перших рядів і закінчуючи останніми, — зараз нас наші вороги і навчать, як керувати їх кораблями, як розуміти на рівні підсвідомості все, що необхідно при управлінні. Для цього всі мають взятися за руки, щоб були як один єдиний організм, — почулося синхронне шарудіння (всі взялися за руки).

— Командире, підйом, — Вельзел підхопився і відразу ж прийняв бойову стійку. Перебуваючи в режимі невидимки над ним, я змусив його спокійно стати і, застосувавши максимальне навіювання, змусив передавати знання та силу. До речі, сила його була велика. Судячи з того, як він намагався чинити опір моїй магії, то звичайно менше сили Драго (навіть до передачі шершенем), але до сили Кирсіра наближалася, хоч і не дотягувала. Про всяк випадок просканував чи не інквізитор він. Виявилося – ні.

Лія якимось шостим почуттям визначила, кого потрібно залишати для навчання. Згодом виявилося, що це справжній командувач флоту Вельзелів. Але перед цим польотом через незрозумілу причину знятий з посади та призначений лише командиром ескадри. Передача знань тривала майже чотири години. Було дуже важко тривалий час утримувати у покорі такого сильного супротивника.

Нарешті передача закінчилася. Я знову приспав Вельзела. Незабаром усі командири розлетілися. Дехто із співчуттям поглядав на корабель, вважаючи, що він зазнав аварії і тепер лежить на Землі. А можна ж було подумати і зрозуміти, що він знаходиться на ідеальній горизонтальній поверхні, та й зовні без пошкоджень.

Василина отримала наказ віддати Вялісу кораблі на свій розсуд, а самим обживати нові кораблі, що залишилися. Також подумати, що робити зі слабенькими старими. Враховуючи гостру нестачу особового складу для формування повних екіпажів, самій вирішити, як розподілити тих, що є, та зробити термінове замовлення на нових офіцерів до космічної академії. Адже тепер із новими кораблями флот Землян став дуже потужним, а екіпажів немає. Підняли штурмана, але в нього знань було набагато менше, та й ті вже командувач передав.

— Генерале, — почулося телепатичне прохання Драго, — дозвольте мені поговорити з командувачем Вельзелів.
— Старійшино, це неможливо. Командувач мертвий.
— Справжній командувач перед вами. Але його чомусь знизили до командира ескадри.
— Навіть так? Цікаво, цікаво.

Дракон деактивував невидимку і торкнувся Вельзела:
— Досить спати, бо проспиш свою цивілізацію, — Вельзел підхопився і з жахом відскочив.
— Дарк?
— А ти кого сподівався побачити, генерале Вілеуле?
— Значить, вижив. А я думав нам байки, розповідають, що інквізиторами Дарк керує.
— Як бачиш. Але моя помста твоїй цивілізації за кілька тисячоліть уже перегоріла. Адже ти був у тому бою. Розкажи все, що пам'ятаєш.
— Дарку, тобі це не сподобається.

— Сподобається чи ні, це моя особиста справа. Та якщо ти волієш глибокий скан замість звичайної розповіді, то я не заперечую.
— Краще одразу вбий, тільки не скан.
— Тоді я слухаю, — але чорт спочатку оглянув усіх.
— Дарку, розповідати при цивільних?
— Не бійся, їхні вуха витримають твоє оповідання. А в цього цивільного, — він кивнув у мій бік, — ти щойно був у підпорядкуванні та передавав знання.

Розповідь командувача вражала своєю цинічністю, беззаперечним підпорядкуванням та антигуманними вчинками.
— Наш флот (Вельзелів) отримав наказ вилетіти на знищення цивілізації Дарків. Майже для всіх це була легка прогулянка. Ми чудово знали, що для охорони планети залишилася лише половина флоту Дарків.

Їх за пару залпів знищили. Більшість кораблів Дарків навіть не встигли закритися невидимками, тим більше не встигли повідомити про агресію командувача флоту, який повертався додому з другою половиною флоту. Поки він не прилетів, ми встигли знищити планету. Коли командувач перед виходом у тривимірку наказав, щоб звільнили коридор для виходу, йому просто скинули стандартний запис.

Той запідозрив, що щось негаразд і наказав своєму флоту відразу після стрибка активувати невидимки та ввімкнути захисні силові поля кораблів. Але ж невидимку та силове поле можна було ввімкнути лише через невеликий час після виходу у тривимірку. Цього часу виявилося достатньо, щоб розстріляти весь флот, що вистрибнув. З усіх кораблів лише один вистрибнув одразу з невидимкою та увімкненим силовим полем, корабель командувача. Як він це зробив, до сих пір незрозуміло, тим паче, що він на своєму кораблі літав сам (без екіпажу).

У те місце, куди він мав вистрибнути, стріляло понад десять кораблів. По ньому потрапили. Бо зафіксували знищення силового захисного поля. А також знищення корабля. Хоча щось не сходилося. Від корабля, що вибухнув, набагато більше уламків. А уламки нагадували вибух човника (можливо не одного).

Я висловив свої підозри командувачу, але той лише посміявся і, перед вильотом на знищення Людин, наказав моїй ескадрі залишатися на місці та чатувати зниклий корабель. Але корабель не з'являвся. А наш флот біля Людин зловили та розстріляли інквізитори. Хоча навіть біля знищеної планети відбувалось щось незвичайне. За короткий час багато наших кораблів розлетілись на шматки. Та хто їх знищував невідомо. Адже не зосталось жодного корабля Дарків.
— Генерале, довго ти чекав зниклого корабля?
— Ні. Наш флот був ще на шляху до Людин, як я одержав інший наказ. В моє підпорядкування летів майже весь флот, залишений на охороні нашої планети. Цим флотом потрібно вилетіти до Землян, знищити залишки Земного флоту, а також поживитись ресурсами Землі.

Крім того, розвідка доповіла, що до Землі летить невеликий флот Людей. Його необхідно також знищити. Ми прилетіли до Землі. Видобувну техніку збирали вже на поверхні. Земля дуже багата на корисні копалини. Але бій із флотом Людин виявився дуже важким. Ми могли програти бій із ними.

— І програли б, якби вони билися лише з вашими кораблями, — я не витерпів, — а вони почали воювати не лише на орбіті, а й розстрілювати ваші наземні бази.
Вельзел замовк і з подивом дивився на мене.
— Ваш флот був майже розгромлений. З кількох тисяч кораблів залишилося кілька сотень. Але скажи, падлюко! Чому ти ще прилітав зі своїми чортами, — я схопив Вельзела за горло, — і знищив майже все населення Землі!?

— Варваре, зачекай, — Драго намагався мене зупинити, — нехай розповідає.
— Льоню, відпусти його. Ти цим нічого вже не зміниш, — я неохоче кинув Вельзела. Той упав, але потираючи горло, підвівся.
— Як бачиш, генерале Вілеуле, ти боявся, що мені не сподобається те, що ти розкажеш, а більше твої дії зачіпають не мене, а Землян. І вони готові тебе стерти на порошок. Готові, але не роблять цього. Вони також зберегли життя твоїм підлеглим. Вони їх не вбили, не розстріляли, а зібрались повернути додому екіпажі майже п'яти тисяч твоїх кораблів.

— Не вірю.
— Твоє право не вірити. Генерале Ліє, ви можете показати вашому полоненому його підлеглих?
— Не зрозумів?! Дарку, хіба не твої інквізитори знищили мій флот? Хоча раніше був мій, а перед боєм мене мало не розстріляли.
— Про це хотілося б вас послухати, генерале Вілеуле, — спокійно за дракона відповіла Лія, — а показати можна. Фаетоне, зв'язок із Василиною, — за мить з'явилася голограма Василини.

— Слухаю вас, генерале Ліє.
— Що в тебе з розміщенням Вельзелів?
— Вони всі розміщені дуже щільно, — Василина супроводжувала свою промову зображеннями, — але віддавати більше кораблів для їхнього транспортування додому я не буду. До речі, перед відправкою ви їх розбудите? Чи хай летять сонними?
— Сама не знаю. Як вирішить президент, так і зробимо, — Лія вимкнула зв'язок.

— Генерале, вам переклад нашої розмови потрібен?
— Не потрібен. Я все зрозумів. Але мені незрозуміло, хто розгромив наш флот.
— Дурень ти, а не генерал. Здогадайся з трьох разів, — я не приховував своєї зневаги, але відчув спробу просканувати мене, — хочеш побачити чи я не інквізитор? До твого сорому, я навіть не військовий. Я цивільний, звичайний посол. А твій флот зазнав поразки від двох Землян. На превеликий жаль, поблизу не виявилось нікого, хто б нам міг в цей час допомогти. Але мене цікавить, який гад нацькував вас на Землян? Адже наші інтереси останнім часом не перетиналися.

— Ми отримали ..., — Вельзел захрипів і впав уже мертвим. Я спробував, поки мозкова діяльність ще не згасла, зробити знімок пам'яті, але мені здалося, що його пам'ять порожня.
— Варваре, не варто й намагатися. Там буде пусто.
— Але ж мозок не встиг згаснути.
— Можеш мені не вірити, — хмикнув Драго, — але в цьому випадку буде пусто. Сподіваюся, ви зі своїм віце-президентом зможете самі розібратися. Мені теж давно настав час з’явитись на борт Велеса.
— Дякую, старійшино Драго,— за мить дракон зник.

Після цього з Лією мотнулися до віце-президента, але вона нічого не змогла розповісти, бо на той момент вже була мертва. Зустріч з президентом Фаїною нічого конкретного не змінила, крім того, що ми летіти до Вельзелів з боєм відплати у відповідь не будемо, а полонені екіпажі відправили додому. Нехай чорти самі з ними розуміються. Зібрали до лежачого на гірському плато Фаетону2 всіх Земних вчених, котрі займались космічними розробками. Кораблик «впихнув» у їх мізки все, що було потрібно для будівництва нових космічних кораблів.

Крім того, Лія зібрала близько двох тисяч учнів космічних академій. Кораблик і над ними попрацював, але їхні знання, які він їм «впихнув», з космонавігації та інших «космічних» наук мали «проявитися» після призначення на кораблі Лії (активовані були лише знання, необхідні для закінчення космічної академії екстерном). Вона продовжувала створювати флот начальника штабу Альянсу. За наказом президента Фаїни я знову полетів на роботу до Кверків. Я дійсно полетів на Валькірік разом із Соколом та Гленом. Де, як не у Кверків, вони зможуть зі мною освоїти отримані нові знання. Та й самі Кверки не проти спарингу з представниками інших цивілізацій.