частина 13. Знову Чорти. Полювання на Нею

Частина 13. Знову чорти. Полювання на Нею

— Олексо, ти маєш рацію. Видай секрет, де і як ти познайомився зі своїми новими друзями?
— Глене, задовольниш цікавість короля?
— Чвірі знищили наш патрульний корабель, а після їхнього відльоту Варвар мене врятував.
— Глене, це зрозуміло, але, як Варвар опинився в іншій метагалактиці?
— Я в Паратіктелів робив апгрейд Фаетона, а звідти летів до тебе. Дорогою почув сигнал лиха. Зупинився, вистрибнув у тривимірку, а там знищений корабель Гленів.

— Олексо, це твоя легенда. Та мене цікавить істина, як ти там опинився, адже в сигма-просторі зупинитися неможливо, — сміялися втрьох: я, Глен і Сокіл. Король недовірливо переводив погляд з одного на іншого. Першим зупинився принц.
— Ваша королівська величносте, вибачте, але вам потрібно було спочатку запитати у Варвара, який саме апгрейд корабля йому робили в нашій цивілізації. Ми вдосконалили його корабель, щоб він міг будь-якої миті зупинитися в сигма-просторі та змінити курс, не вистрибуючи в тривимірний простір. Або взагалі зробити стрибок у сигма-простір і нікуди не летіти, — король був ошелешений.

— Соколе, бажаю вам швидше зійти на трон і отримати величезне замовлення на апгрейд наших кораблів.
— Це коли буде? І чи буде? Набагато швидше було б подивитись, що змінено у Фаетоні і самим робити такі кораблі. Якщо звісно Варвар не проти.
— Соколе, не очікував від тебе. Це дійсно царський вчинок. Азірісе, ти отримаєш усе, що потрібно, але я, на відміну від Сокола, хитрий та жадібний. Отримаєш, якщо зробиш апгрейд Фаетонів і Феніксів, щоб вони могли опускатися на планету і легко стартувати з поверхні, — хоча я й поставив умови, король не приховував радості.

— Олексо, я можу зараз же дати наказ на апгрейд.
— Почекай, в такому випадку скільки часу триматимеш наші кораблі? За тиждень упораєшся? — тепер уже король сміявся.
— Якщо на всіх кораблях одночасно, то за п'ять годин впораємося.
— Соколе, ти не проти змін на Феніксах?
— Хто хорошому не радий?

— Азірісе, тоді годин шість-шість із половиною. Не гаємо часу. Давай сюди свою науку. Звісно не всіх учених, а тих, хто займається розробкою нових технологій на космічних кораблях. До речі, нам активувати хамелеони? А то будуть твої академіки непритомніти, побачивши представників інших цивілізацій, — король на деякий час задумався.

— Є один. Я буду другим. Потім, за необхідності, передам цю інфу іншим. Ось він, — король запустив голограму. Арихон сидів за столом і щось змінював на голограмі перед собою.
— Гаразд, я зрозумів. Зараз я вас перетягну на Фаетон2, потім туди ж і цього вченого.
— Олексо, зачекай. Фаетоне, ти зможеш мене з'єднати з ремонтниками космічних кораблів?

— З'єдную, — король наказав терміново, у найкоротший час зробити доопрацювання на чотирьох кораблях. Доопрацювання проводити відразу ж одночасно на трьох кораблях, а на четвертому почати роботи за годину. Розрахунок за роботи король пообіцяв виплатити особисто, за терміновість доплатити. Крім того, він наказав повністю заправити кораблі.

За деякий час ми вже перебували на Фаетоні2. Вчений, який потрапив на мій корабель, здивовано втупився на нас, але все ж, не перестаючи дивуватися, опустився перед королем.

— Академіку Бравіне, не дивуйтеся. Вам необхідно терміново розробити нові функції космічних кораблів.

— Ваша королівська величносте, вираз «терміново» не підходить для нових технологій, тим паче для наукових пошуків, для цього потрібне осяяння.
— Воно у вас зараз з'явиться.
— Попрошу всіх у протиперевантажувальні крісла. Вибачте, академіку, але вам доведеться трохи політати, щоб краще думалося, — той благально поглянув на короля, але підтримки від нього не дочекався.
— Азірісе, — подумки звернувся я до короля, — керуй Фаетоном.

Король вивів кораблик в сигма-простір без жодної адреси, повернувся назад. Знову стрибок. Уже після нього взяв курс на свою колонію. Зупинився. Змінив курс в інше місце. Через декілька хвилин зупинився, задав курс назад, але з точкою виходу в іншому місці. Після того, як вистрибнули в тримірку, король був в ауті.

Він щойно літав так, як не можна літати. Для нього, що прожив більше половини свого життя на космічних кораблях, це виявилось казкою. Навіть слів Сокола йому було недостатньо, щоб повірити в таке диво. Але він сам щойно це диво здійснив. Академік, не дивлячись на те, що для нього політ був незвичним і важким, зрозумів, що цей інопланетний корабель літав так, як літати неможливо.

— Ну, що, науко! Чи зможемо ми виготовляти кораблі з такими можливостями?
— На превеликий жаль, ні, — академік сумно зітхнув.
— Тоді вам доведеться трохи потерпіти, — я приспав академіка і короля. Видав наказ Фаетону, щоб перекинув усю інформацію про апгрейд на Фаетон2, а його бортовий комп уже «впихне» академіку і королю в їхню свідомість. Це все король зможе завантажити в разі потреби на будь-який комп академії наук. По закінченню розбудив обох. У цей час до нас підлетіла ремонтна бригада з усім необхідним. Повернув академіка в його лабораторію. Король попрохав «перекинути» його просто в палац.

— Олексо, досить уже закоханій парочці сачкувати. Нехай Вяліс приступає до своїх безпосередніх обов'язків.
Перемістив короля до палацу, а самі повернулися з Фаетона2 на Фаетон. Взагалі-то треба буде дати якесь ім'я другому Фаетону. Сам уже іноді плутаюся. Запросив у командну рубку Вяліса з Василиною. Ось хто був безмірно щасливий. Такого подарунка від короля вони не чекали. Вони буквально світилися від щастя. Але труба кличе. Василина полетіла на свій флагман і незабаром ескадра Землян взяла курс до Землі. А Вяліс мотнувся розбиратися зі своїм поріділим флотом.

— Друзі, — звернувся я до принца з Гленом, — запрошую вас побувати на моїй рідній планеті, та мені здається, що для вас пригоди ще не закінчилися.
— Ми із задоволенням, — синхронна відповідь.
— Тоді, щойно закінчать доопрацювання, здвоюємо кораблі і беремо курс до Сонячної системи.
— Скільки діб летітимемо?
— Трохи більше трьох, — Сокіл з Гленом засумували, — ...годин, — вони радісно стрепенулися.

Дивно, але мене чомусь терміново потягнуло додому. Я був готовий перервати навіть доопрацювання кораблів, але не став цього робити лише тому, що потім не скоро зможу таке зробити. Та й чи вийде. Тому краще потерпіти. Нарешті вдалося вилетіти. Курс додому. Відчуття в мене таке, ніби років сто вдома не був. У польоті знаходились вже близько двох годин. Раптом мене заполонило відчуття смертельної небезпеки за свого наймолодшого сина, за Богдана. Що могло статися? Адже він перебував на Землі. Одразу замиготіло кілька викликів: Лія, близнюки і Василина.

— Що трапилось, сонечко? — побачив я стурбовану Лію.
— Відчуваю смертельну небезпеку для Богдана.
— Я теж. Не вимикайся. Близнюки, напевно, теж тому домагаються.
— Батьку, для братана смертельна небезпека. А ми далеко, та й не зможемо примчати.
— Хлопці, заспокойтеся. Щось придумаємо, — я вимкнув близнюків і ввімкнув виклик Василини.

— Як добре, що бачу вас обох (Василина побачила Лію на голограмі в моїй рубці). Я до вас, генерале Ліє не змогла пробитися. Мій заступник доповідає, що наші сторожові кораблі виявили в сигма-просторі чужий флот.
— Курс?!
— У Сонячну систему, на орбіту Землі.
— Ідентифікація?
— У нашій базі даних таких кораблів немає.
— Скинь результати сканерів.

— Фаетоне, ти можеш ідентифікувати?
— Точно таких кораблів у моїй базі немає.
— А близьких?
— Є такі, що збігаються на 62%.
— Показуй, не тягни.
— Вельзели! — вигукнули одночасно з Лією, побачивши кораблі, показані Фаетоном.

— Генерале, ви зустрічалися з цією цивілізацією?! — стурбовано промовила Василина.
— Доводилося, — повісивши ніс, буркнула Лія, — скільки часу до виходу в тривимірку? Яка кількість кораблів?
— Двадцять шість хвилин. Не менше п'яти тисяч.
Лія запанікувала. За такий час ніхто не встигне прилетіти на допомогу.

— Льонь, скільки тобі ще летіти?
— Година, дванадцять хвилин.
— Це, кінець, — сумно промовила Лія.
— Ліль, терміново переміщаємося додому!
— Як?!
— Як телепорт, вперед, рідненька! — за мить я опинився у своєму домі. Оце подаруночок від шершня! З будь-якої точки всесвіту в потрібне місце за мить.

— Лілечко, зосередься, давай до мене, — за мить Лія стояла поруч зі мною.
— Ох, ти! Не очікувала. Треба буде потренуватися.
— Люба, нам зараз не до цього. Зв'язуйся з президентом і до прибуття Василини з ескадрою творців бери управління флотом, що залишився, на себе. Точніше, рятуй у нуль-просторі кораблі, що залишилися. А ми з тобою трохи пограємося з ворожим флотом, доки підлетить підмога.

Менше хвилини знадобилося Лії, щоб отримати добро від Фаїни на тимчасову зміну командувача флотом. Ще за кілька миттєвостей ми вже знаходились на флагмані Землян. Заступником Василини виявилася руда бестія Маша. Вона дуже здивувалася, побачивши нас на своєму кораблі. Та Лія не залишила їй часу на роздуми.

— Терміново всі кораблі підготувати до стрибка в нуль-простір. Курс на Альфа Центавра! Звідти одразу ж повертаєтеся, але в тривимірку без мого наказу чи наказу генерала Василини не вистрибуєте. Нам із послом залиште вісім човників. Ми вилітаємо човниками цієї хвилини, — Лія телепортнулася в човник (я теж). У Маші очі округлилися. Адже вона знала, що на Земних кораблях телепорт неможливий (крім кораблів творців).

Уже перебуваючи в човниках, створили з Лією по три фантоми і наступної миті вісім човників на граничній швидкості вилетіли з флагману, розлітаючись у різні боки. За кілька хвилин флот Землян, залишивши інверсні сліди, стрибнув у нуль-простір.
— Ліль, щось твій наказ виявився хреновим.
— Ти про що?
— Полетіли всі кораблі, крім флагману.

— Звісно, шкода буде, якщо флагман знищать. Хоча вона правильно застосовує всі методи маскування: активувала невидимку, вимкнула всі сканери та маячки, захисного поля не вмикає і маневрує не по-академічному. Стоп! Вона ж з активованою невидимкою, сканери і маячки вимкнені, але я її відчуваю і бачу, навіть бачу весь екіпаж усередині корабля. Я випадково не збожеволіла?

— Рідненька, тільки на застуду та грип хворіють усі разом, а з розуму сходять поодинці. Адже я теж усе бачу. Скільки часу до появи чортів?
— Менше чотирьох хвилин.
— Тоді зв'яжися з базами наземної протикосмічної оборони. Будемо зганяти туди, де найпотужніші бази. Нехай готуються розстрілювати дрібноту.
— Слухаюся, мій принце, — з усмішкою відповіла Лія.

За кілька хвилин усі бази наїжачилися зброєю та закрилися силовими щитами. Незабаром ворожий флот вистрибнув у тримірку. Ми з восьми точок почали «зганяти» кораблі в одне місце, найбільш вигідне для обстрілу з баз. Флагманський корабель чортів вистрибнув на вищій орбіті, і командувач флотом почав видавати слушні накази, як протистояти інквізиторам (він вирішив, що його флот піддається діям інквізиторів).

Спочатку хотів телепортуватися на флагман і шакрамом відсікти командувачу голову. Але вчасно згадав фінт Кирсіра, коли він захищав Нею. Попри те, що командувач знаходився у броні, його голова разом із рогатим шоломом відлетіла в кут командирської рубки. Я навіть сам не встиг збагнути, як це зробив без телепорту, перебуваючи у своєму човнику.

Після того, як життя покинуло тлінне безголове тіло командувача, воно набуло вигляду істоти невідомої цивілізації, але аж ніяк не Вельзелів. У будь-якому разі зараз було не до аналізу. Направив флагман до решти кораблів. Вельзели втратили загальне управління й одразу ж запанікували. Деякі вирішували полетіти, але на цих кораблях ми одразу ж знищували командирів. Незабаром їхній флот нагадував жвавий східний базар.

Кораблі стикалися один з одним, намагалися вибратися з цієї тісноти, навіть відкривали вогонь (ті, що перебували зовні цього натовпу). Єдиний корабель, який продовжував боротися з нашими наказами – флагман. Його так і не вдалося загнати до всіх. Тільки-но спрямовував його до всього флоту, як невдовзі він знову відлітав подалі.

Ми з Лією зрозуміли, що в нас не вистачить сил утримати флот до прильоту підмоги. І тоді почали знищувати кораблі. Просто підривали боєзапас. Спочатку по одному (вісім штук одночасно). Потім групами по три-чотири сусідніх кораблі. Найбільш вдалі вибухи виходили всередині цього стовпотворіння. По-перше, від вибуху пошкоджувалися і сусідні кораблі. А по-друге, рятувальним капсулам і човникам важче вибратися з натовпу кораблів. І нам було набагато легше. На вибухи витрачалась невелика кількість сил та магії. Ми уважно стежили, щоб усі ворожі кораблі, які перебували з боку Землі, крутилися як гіроскопи. А човники, що проривалися до атмосфери, знищувалися наземними базами.

— Моя сила з вами, — почувся в голові голос шершня. Невідомо, де він перебував, але силу свою на допомогу нам додав. А з флагману знову почали надходити накази, як правильно протидіяти інквізиторам. Мені стало ясно, що на флагмані одним убитим командувачем не вдасться обмежитися. Там знаходиться інквізитор і, можливо, не один.

— Ліль, мені потрібна твоя допомога на флагмані. Телепортуємося туди, але перед цим треба активувати Кверківську функцію придушення електронних пристроїв. А я активую невидимку.
— Гаразд. Наказуй. На рахунок чотири.
— Три, чотири, — за мить ми стояли в командирській рубці флагману, взявшись за руки.

— Спааати, усім спааати, — прошепотів я наказовим тоном. Командир корабля разом зі штурманом так і застигли в кріслах, мирно сопучи.
— Бортовий комп'ютере, — подумки звернулася Лія, — ти мені підкоряєшся?
— Повністю.
— Негайно встановити зв'язок з усіма кораблями флоту.
— Виконую.

— Усім, крім флагману, знеструмити кораблі і спааати, усім спааати.  Абсолютно всім спати!
Я просканував кілька кораблів. Вони виявились знеструмлені і рухалися лише за інерцією. Екіпажі спали там, де їх наздогнав «сонний» наказ Лії. Ми розчепили руки і знесилено сіли просто на підлогу. На знищення трохи більше сотні кораблів було витрачено величезну кількість енергії. Якби не ця ідея з усиплянням, ми не змогли б утримати багатотисячний флот до прильоту підмоги. Можливо, за допомогою наземних баз вдалося б знищити тисяч три кораблів, але ми обидва були б повністю знесилені. Навіть додаткова сила шершня не вирішила б проблеми.

— Ліль, як ти відносишся до того, щоб усі екіпажі відправити додому, а решта кораблів поповнить Земний флот.
— Тут кораблів вистачить не лише для Землян, а й для Арихонів. А де твої інквізитори?— поцікавилась Лія, а я просканував сплячих командира флагману та його штурмана.
— Ось обидва. Бачиш інквізиторські позначки?

— Інквізитори з Верховної Ради? — здивувалася Лія, побачивши незвичайний колір.
— Сонечко, нам потрібно допитати їх.
— Не забувай, що в них може бути заборона на видачу інфи.
— Я ж у невидимці, а ти приймеш вигляд жерця.
— Спроба – не тортури, — наступної миті в рубці на місці Лії опинилася восьмиметрового зросту сарана. Недбало скинувши сплячого штурмана з крісла, вона сіла. З активованою невидимкою я навіть сам себе не бачив.

— Командире, підйом, — торкнулася сарана броньованою лапою плеча командира корабля.
Командир флагману підхопився і, побачивши сарану, одразу ж різко опустився на одне коліно та покірно схилив голову.
— Вибачте, Ваша святосте, але ми не змогли виконати ваш наказ і не знищили Землян.
— Коли ви отримували від мене такий наказ?
— Безпосередньо перед вильотом сюди.
— Я не віддавав такого наказу!

— Але ви ж самі наказали знищити всіх Землян разом із планетою, щоб дівчині-інквізитору нікуди було повертатися. Обережно! Тут є чужинець! Я відчуваю ауру Землян, — він спробував завдати по сарані удар. Та це був його останній рух. З двох боків по ребрах командир отримав синхронний знаменитий удар Драго, від якого ніхто не зможе оживити. Лія розбудила штурмана. Але буквально при перших же звуках з його горла, він захрипів і впав замертво. Тож більше ми не змогли нічого дізнатися. Після цього Лія попрацювала над мозком обох Вельзелів, стерла абсолютно всю пам'ять. Потім викинула в космос усі три тіла (включно з командувачем флоту і його головою) і за бортом спалила.

— Ну що? До себе?
— Як скажеш, сонечко, — Лія знеструмила ворожий флагман, а ми опинилися перед Машею.
— Генерале Маріє, ви знаєте, що вам загрожує за порушення наказу?
— Звісно.
— Гаразд, будемо вважати, що ти не порушувала.
— Дякую вам, генерале Ліє, — вона впала на коліна перед Лією.

— Негайно піднімися! Ніколи і ні перед ким не можна офіцеру опускатися на коліна! Ти воїн, а не раб!
— Слухаюсь!
— Зв'язок із Фаетоном! — виникла голограма з Гленом і Соколом. У Маші в першу мить проскочив страх, потім цікавість.
— Генерале Ліє, нам ще три з половиною хвилини до стрибка, і ми зможемо вступити в бій.

— Хлопці, охолоньте. Ви хоч уявляєте собі бій чотирма кораблями проти багатотисячного флоту? Знищите ви кілька сотень кораблів (якщо вас раніше не підстрелять, адже у супротивника теж не дурні дивляться в приціли), але що ви робитимете, коли у вас боєзапас вичерпається?
Глен і Сокіл присоромлені мовчали. Лія побачивши, яку реакцію викликали її слова, вирішила трохи підбадьорити їх: