Частина 10. Останній бій - найважчий

Частина 10. Останній бій – найважчий

Ворожі кораблі знову намагалися просканувати Феніксів з Фаетонами, та невидимки Паратіктелів були чудові. Чвірі, так і не виявили нас. Тим більш, ми змінили курс і, звісно, місце виходу в тривимірку.  Король Арихонів узяв управління флотом Арихонів на себе.
— Екіпажам 1021 корабля (вказав, які саме) негайно покинути свої кораблі і розміститися на тих, що залишилися, а зазначеним, деактивувати невидимки і розосередитися. Цим кораблям змінити не лише місце дислокації, а й розміститися на різних орбітах. Створити вигляд, наче б то кораблі з екіпажами, а не порожні.

Запрограмувати польоти човників на автопілотах між кораблями. Решті кораблів вимкнути все: всі сканери і маячки, крім оптики. Невидимки активувати. Нікому в жодному випадку не стріляти. У кораблі-генератори Шеньшер помістити від кожної цивілізації по генераторнику. Генератори нехай працюють на повну потужність. Вони мають перекрити весь простір на орбіті. Побратими, бажаю всім перемоги. А зараз повна тиша!

У розрахунковий час флот Чвірів у тривимірці не з'явився. Лише через кілька хвилин електромагнітне поле планети сколихнулося від появи ворожого флоту. Ще кілька хвилин знадобилося піратам Всесвіту, щоб розстріляти і взяти на абордаж тисячу видимих Арихонських кораблів. Але незабаром із кораблів, які брали участь у розстрілі, зазвучали обурення, що це підстава. Усі Арихонські кораблі порожні.
— Заспокойтеся, — почулося з ворожого флагмана, — зараз вони самі здадуться.

За мить король Арихонів (не з власної волі) опинився на флагмані Чвірів. А разом із ним Вяліс, який встиг зреагувати і схопитися за Азіріса, коли ворожий інквізитор потягнув короля на чужий корабель. Опинившись на чужому кораблі, Вяліс спробував дістати меч, та з цього нічого не вийшло. У нього в руках опинилася лише ручка, а з десяток шматочків меча забрязкали по підлозі. Їх обох ніби підбили, і Вяліс із королем упали на коліна.
— Так, так. Славнозвісний король Арихонів і його командувач на колінах, — розвалившись статечно в кріслі, виголосив командувач флоту Чвірів, — а як же твоє твердження, що король ніколи й ні перед ким не має опускатись на коліна?

Король Арихонів спробував піднятися з колін, але величезна невідома сила притиснула його до підлоги. Грізний король не міг протистояти цій силі, але голову він зміг підняти. Крім командувача, що розвалився в кріслі, тут перебував ще один представник Чвірів. Він скромно стояв осторонь. Хоча сила саме цього «скромняги» притиснула його з Вялісом до підлоги, змусивши стояти на колінах. Поруч із командувачем Чвірів стояв і давив либу Арихон.

— Так ось хто привів цих мерзотників до нашої планети. Ти, як був дебілом, так ним і залишився.
— Пошипи, Азірісе, пошипи. Це твої останні хвилини. Після того, як ти здохнеш, я стану королем Арихонів.
— Яка тепла зустріч братиків, — в’їдливо проскрипів командувач Чвірів. Вяліс спробував рипнутися до цього зрадника, але був ще сильніше притиснутий величезною невидимою силою до підлоги.

Останні секунди перед стрибком. У те місце, куди мої кораблі мали вистрибувати без зміни курсу, почали стріляти ворожі кораблі. Я благав Бога, щоб король ще потягнув час. Складалося таке враження, що у ворогів усе пішло не за планом. По-перше, їх надули з порожніми кораблями. По-друге, Вяліс, що вчепився в короля, безумовно заважав задуманому плану. І якому саме, незрозуміло.

Стрибок. У Фаетоні, крім мене і кількох моїх фантомів, залишився лише Глен. Та й той за мить опинився з одним із фантомів на другому Феніксі. Ще один фантом телепортнувся на Фаетон2. Я зі своїм фантомом телепортнувся до короля на ворожий флагман. Фантом підхопив короля з Вялісом і зробив кілька телепортів по розстріляних Арихонських кораблях.

Останній стрибок на Фаетон. Там обох нокаутував. Не просто вирубив їх, а занурив у коматозний стан. Щоб ніхто не зміг їх виявити. Фаетони з Феніксами розстикувалися та розлетілися в різні боки. З усіх чотирьох кораблів мої фантоми почали «зганяти» ворожі кораблі в одне місце. Я особисто залишився на ворожому флагмані, але у вигляді командувача флотом Гленів.

Зникнення короля з Вялісом та поява грізного Глена виявилася настільки несподіваною, що кілька миттєвостей усі були шоковані. Цих миттєвостей мені вистачило, щоб метнути два десятки шакрамів. Але лише перший шакрам встиг досягти своєї мети. Голова зрадника Арихона вирішила покататися по підлозі незалежно від бажання її господаря. Всі інші шакрами своєї мети не досягли.

Ті, що летіли в бік командувача, повернулися назад, не долетівши до цілі близько метра. Пущені зі швидкістю куль у бік «скромняги», взагалі вирішили полежати на підлозі. А один опинився в нього в руці. Він з цікавістю роздивлявся небачену зброю. Я відчув спробу підкорити собі, тому одразу ж накрився силовим полем. Яке послабило вплив настільки, що решту я зміг придушити.

— Як тут опинився командувач флотом Гленів? — з обуренням втупився командувач Чвірів на Праверса, — і куди зник король?
— Генерале, заспокойтеся. Це не Глен, а самозванець. Він навіть не воїн. Він цивільний, — не стримав посмішки Праверс. Я в цей час намагався його просканувати. Так, це був інквізитор. Але позначка інквізитора незвичайна. Колір не збігався, та й сама позначка ніби тисячолітньої давнини. Чи то вицвіла, чи то її намагалися видалити.

— Як міг цивільний вкрасти в тебе з-під носа здобич? Усе, ми відлітаємо.
— Генерале, не поспішайте. А чому б нам цього цивільного не схилити на наш бік. Полетіти ми завжди встигнемо. Так, сюди дійсно летять інквізитори, але ми втечемо, щойно вони почнуть вистрибувати в тримірку.

— Генерале, нас інквізитори стягують у купу. Ми не зможемо стартувати в сигма-простір.
— Ти ж казав, що інквізитори лише летять. Хто ж тоді впливає на мої кораблі?
— Ось цей цивільний. Хлопчику, перестань своїми фантомами псувати нерви моїм соратникам. Та й узагалі, я тобі пропоную приєднатися до нас.
— До інквізиторів?
— До яких інквізиторів?

— Ну, ти ж інквізитор. Хоча дуже боягузливий. На якому з кораблів ховаєшся? Адже тут лише твій фантом.
— Ну, ти й нахаба! Погоджуйся швидше, доки я тебе не прикінчив.
— Хто кого прикінчить, ще невідомо. Але до інквізиторів я не хочу.
— Цікаво, чим тобі не до вподоби інквізитори?
— По-перше, я нікому не хочу і не люблю підкорятися. По-друге, нічого мені робити серед таких боягузів, як ти. Навіть перед цивільним боїшся показатися, а тримаєш свого фантома. Чи ви можете воювати цілим флотом лише проти одиноких кораблів?

— Ого! Відразу стільки претензій. Образливі слова на мою адресу взагалі-то справедливі, — спокійно заперечив «скромняга», — та це не боягузтво, а лише обережність. А що за претензії щодо одиноких кораблів?
— Це ж ви цілим флотом знищили один єдиний патрульний корабель Гленів.
— Так ось звідки вітер дме. Говорив я вам не чіпати цього патрульного, — звернувся він до командувача флоту, — треба було відремонтуватися, не деактивуючи невидимок, і прямувати далі. А тепер ще й інквізитори летять по сліду.

— Ну, побажали хлопці трохи постріляти. Але ж вони і так дорого заплатили за цю примху. На трьох кораблях лишилося лише по половині екіпажів.
— А тобі які справи до цього патрульного?
— Я хочу помститися і знищити всі кораблі, які брали участь у бою проти корабля Гленів.
— Це хоча й нахабно, але нереально. Невже ти прямо звідси будеш мститися? Я ж перехоплю будь-яку твою дію.
— Мені б лише дізнатися, а решта справа техніки, — Праверс лише зневажливо посміхнувся.

— Увага командирам кораблів. Цей нахаба хоче знати, хто з вас знищив патрульний корабель Гленів. Скажемо йому? Чи нехай потерпає в здогадках?
— Я брав на абордаж цих недоумків, — заблимав маячок зв'язку, що вказував корабель, звідки відповіли.
— Мої стрільці знищили їхні гармати, — заблимав ще один маячок ворожого корабля.
— А мої розстріляли їхній корабель, та й екіпаж допомагали знищувати, — подав голос командир третього корабля.

— Глене, вогонь! — три ворожі кораблі запалали від термічних зарядів Фенікса, як від інквізиторських. Глен жодного разу не промазав.
— Ти ж казав, що інквізитори лише летять. Адже це постріли інквізиторських кораблів, — обурився командир Чвірів, а я розсміявся.
— Варваре, терміново прибирай фантомів. Тобі зараз знадобиться вся твоя сила. А з флотом ми впораємося без тебе. Головне, не помирай. Наша сила з тобою, — телепатичний наказ Драго.

— Наша сила з тобою, — прозвучав в голові той голос, що рекомендував мені відкритися цьому інквізитору для сканування.
— Наша сила з тобою, — ще чотири незнайомі голоси.
— Наша сила теж із тобою, успіху Варваре, — голос старійшини Кирсіра.
— Тут поки що немає інквізиторів. А ваш флот я зможу знищити і без них, — настрій піднявся, з'явилося відчуття легкості.

— Це мені вже набридло, — Праверс пересмикнув плечима, наче від холоду, а на місці фантома опинився він власною персоною, — тобі не допоможе навіть цей генератор придушення. Знищити чужинця! (наказ бортовому комп'ютеру), — та у відповідь тиша. Якщо цей інквізитор з легкістю протистояв генератору придушення, то бортовий комп корабля відмовив повністю. Це означало, що генератор із Лією та Василиною перебував десь поруч. Але ослаблення сили противника я не відчув. Навпаки його сила значно зросла. Це означало, що він своїх фантомів прибрав.

У мій бік полетів потужний файєрбол, який знищив захисне поле мого кокона. Та у відповідь з мого боку вилетів потрійний файєрбол. Одна з вогняних кульок зрикошетила і заіскрила по обшивці корабля. Друга напоролася на зустрічну, і вони з шипінням зникли. Третя все ж таки досягла мети й обпекла супротивникові плече та ліву частину обличчя. За мить на обличчі не залишилося й слідів від опіку.

Оце метаболізм! У відповідь противник зробив постріл з анігілятора.  Я навіть не став захищатися. Кокон і бронька легко розсіяли цей постріл. Сам же в цей час зосередив усю свою увагу на самій зброї. Щойно вдалося її магічно вирвати у колишнього інквізитора з рук, моментально кілька шакрамів кулями полетіли в напрямку анігілятора.

Хоча мети досяг лише один, але й він цю грізну зброю перетворив на шматок металу. Праверс телепортнувся на човник (чому він не телепортнувся на інший корабель, я дивувався), я слідом. Тільки зараз зрозумів, що йому нікуди телепортуватися. Його флот, який ще я почав «зганяти» в одне місце, зараз палахкотів величезним сяючим диском. Кораблі, що виривалися з цього вогняного пекла, спалахували, як смолоскипи, від нових інквізиторських пострілів. Хоча можливо він і хотів телепортнутися на інший корабель, але генератор придушення не дозволив. Побачивши, як палає флот, він вирішив сховатися на планеті. Не знаючи розташування і рельєфу, телепортнувся до однієї з хмар (я слідом), потім на величезній швидкості рвонув геть.

Моєї швидкості виявилося замало. Почав відставати. Довелося змінити свій зовнішній вигляд. Тепер Праверса переслідував Паратіктель. Оце аеродинаміка! Такого сам не очікував. Ми вже летіли зі швидкістю реактивних винищувачів над хвилями безмежного океану.  Раптом цей огидний інквізитор пірнув.
— Варваре, не здумай пірнати! Загинеш! — почувся в голові той самий грізний голос.
— Пішов нахер! — і я пірнув слідом. Але Праверс уже був досить далеко. Моє пір'я відразу ж намокло, довелося негайно набувати вигляду «акули», від якої колись рятував принца.

Противник постійно чимось відстрілювався, доводилося плисти зиґзаґами. Раптом він зупинився, і повернувшись обличчям до мене, завмер. У мій бік хлинули багатотонні маси води і з такою швидкістю, що, незважаючи на мою величезну акулячу швидкість, мене почало віддаляти від супротивника. Різкий ривок угору. Вилітаю з води, миттєво перетворююся на Паратіктеля, пролітаю деяку відстань на величезній швидкості і знову пірнаю у воду у вигляді акули. Я опинився за зоною створеного потужного цунамі. І в цей час отримую небаченої сили магічний удар. Навіть в очах померкло від цього удару.

— Живи, хлопчику, живи. Не помирай, — насилу розрізнив голос у затуманеному мозку. І зрозумів, що якщо я зараз залишуся на місці, то це будуть останні миті в моєму житті.
— Олексо, тримайся! Зараз він отримає по заслузі, — прозвучав в голові голос Неї, та я вже перебував далеко осторонь від того небезпечного місця. Хоча промінь молота Тора помітити встиг. Від дії цього променю руйнувалися космічні кораблі, але Праверс лише перевернувся, та пролунав крик такої сили, що й вуха заклало. Звідки в нього опинилася піка (чи жердина з найгострішим лезом на кінці), я навіть не зрозумів. Але він почав своєю «паличкою» фехтувати з Неєю, яка орудувала молотом. І це все на величезній швидкості під водою.

Тут варто було б згадати добрим словом знання та навички Адмірала Бюля. Але, не дивлячись на це, противник почав тіснити Нею. Вона докладала героїчних зусиль, але ще кілька секунд, і ця піка проткне юне тіло. Бійка з Неєю та видимість близької перемоги настільки захопила Праверса, що він «забув» або ж не було можливості простежити за моїми діями. Я підло підкрався ззаду. Пара гострих лез ікла Вампірів встромилися в супротивника і отрута Шеньшер під величезним тиском вприснулась в його тіло.

Так, натиск противника ослаб, але безвідмовна отрута Шеньшер не подіяла. Інквізитор зміг якимось дивом локалізувати її, ізолювати.  Хоча тепер противнику довелося битися не лише проти Неї з молотом Тора, а й зі мною з мечем Арихонів. На два фронти навіть Гітлер програв. Ось так і Праверс.

Тільки-но він відволікся на мене, як Нея на великій швидкості розпорола йому пазурами Мауренів (що знаходились в неї на руках) обидві ноги супротивника, а леза ікла Вампіра ввійшли, наче ніж в масло, в голову Праверса. Його мозок виявився паралізованим. Ми з Неєю миттєво накинули на нього павукові сітки Варканів. Нея, захопивши знерухомленого супротивника, рвонулася вгору (я слідом).

Тільки-но ми вирвалися на повітря, як одразу ж опинилися оточені великою кількістю інквізиторів найрізноманітніших цивілізацій. Хтось мало не забрав у Неї нерухомого супротивника, але Драго, який увірвався в це коло, загримів:
— Усі геть! Нікому не наближатися! Спопелю будь-кого! Неє, за мною! — дракон чимдуж рвонув до берега. Мініатюрна Нея розмістилася з супротивником, що перебував в подвійній сітці Варканів, під потужними лапами Драго і летіла (точніше левітувала) синхронно з драконом. Близько десятка інквізиторів кинулися слідом, але ніхто нічого не заперечив. Хоча потужні телепатичні обурення витали в повітрі.

Наближався пустельний і непривітний скелястий берег. Виявивши більш-менш рівний майданчик, дракон опустився на поверхню. Нея поклала нерухомого Праверса перед драконом і відійшла вбік. Праверс поступово почав приходити до тями.
— Усі знають закони Всесвіту? — три голови дракона запалахкотіли яскравим полум'ям.

— Так, Драго. Твоя команда має право вчинити з супротивником на свій розсуд, — понуро, у різнобій підтвердили інквізитори. У цей час полум'я дракона не просто збільшилося, а нагадувало плазму трьох двигунів. Ця плазма досягла тіла Праверса, який уже майже опритомнів. Але проти цього всепоглинаючого вогню він не міг нічого протиставити. Лише несамовитий крик від нестерпного болю рознісся по окрузі. Через деякий час від Праверса залишилися вуглинки, але й тоді дракон не зупинився, а палив доти, доки на землі залишилася лише купка попелу. Дракон дмухнув щосили, і ця купка попелу розвіялася.
— Хто вважає, що я вчинив не за законом?! — у відповідь тиша.
— Драго, начебто згідно законів Всесвіту, але надто жорстоко, — заперечив хтось із інквізиторів-чужинців.

— Жорстоко?! Ви тисячу років за ним ганялися! І ще багато тисяч років продовжували б ганятися, а він творив би свою чорну справу! Ви думаєте, я не знаю, як проходять суди над такими злочинцями?! Якби я передав його суду, то як пити дати, він би або втік, або його відмазали б. І все повторилося б спочатку.
— Драго, чого ти розбушувався? — почув я «знайомий» голос і побачив величезного шершня, що не поступався за габаритами дракону, — усе без порушень. Він бився з цивільним, одне це вже забезпечувало йому смерть без суду і слідства. І крім того, це інквізитор твоєї команди зміг його полонити. Честь і хвала йому, — «шершень» склав крила і нахилив перед Неєю в поклоні голову. Його приклад наслідували інші.

— Шановні старійшини, прошу вас, підніміться. Ми всі разом робили одну спільну справу. Це наш обов'язок. І якщо ми цей обов'язок будемо недобросовісно виконувати, то нас необхідно терміново виганяти з лав інквізиторів.
— Чемна мова та шляхетне серце. Неє, переходьте до нас.
— Невже у вас своїх інквізиторів недостатньо? Тут мій дім, тут мої рідні та близькі. Я зобов'язана насамперед підтримувати порядок у власному домі. Але якщо знадобиться допомога нашої команди, то наш шановний старійшина Драго завжди готовий разом із командою прийти на допомогу будь-кому з вас.

— До речі, шановні члени Верховної Ради Всесвіту і старійшини, дозвольте вас усіх привітати з вдалим завершенням багатовікової операції, — знову подав голос «шершень», — порушник із моєї зони, тож компенсацію цивілізації Арихонів за заподіяну шкоду ми маємо передати через старійшину Драго найближчим часом. Їхній король залишився живий?
— Звісно. Не лише король, а й командувач флоту.

— Драго, а де ж цей нестерпний нахаба? — поцікавився «шершень».
— Варваре, соромишся? На тебе не схоже, — звернувся старійшина до мене.
—Дійсно цивільний! Навіть обережний Праверс повівся. Цивільний не має володіти такою величезною силою, що не кожен інквізитор впорається.

Драго в одну мить зачепив мене крилом і відсунув за себе, «увімкнувши» при цьому свої вогнемети.
— Хай лише спробує хтось позбавити його сили, знищу без роздумів. Ви можете мене спільними зусиллями знищити, але Варвара я захищатиму до останньої краплі крові! — загримів на всю округу голос Драго. Перед драконом з'явилася маленька Нея:

— За командира перегризу горло будь-кому з вас, — неголосно, але так, що почули всі, промовила Нея, — нехай це буде мій останній бій, але не дай Господи хтось посміє атакувати старійшину Драго, — пригрозила дівчина, приготувавши до бою молот Тора.
— Не смійте! — закрив мене собою Кирсір, — позбавляйте мене сили, але Варвара не чіпайте.

— Ого! Старійшини готові пожертвувати собою. Гаразд, ми можемо зробити виняток. Старійшино Кирсіре, ніхто вас сили позбавляти не буде, Варвара теж.
Тепер уже я виліз з-під дракона і став перед старійшинами інквізиторів.
— Заспокойтеся, шановні старійшини. Не варто через мене псувати дружні стосунки між командами інквізиторів. Якщо за законами Всесвіту не можна мені мати таку силу, то й не треба. Мені вона й нафіг не потрібна. Забирайте, мені тільки легше стане. Лиш виконайте, будь ласка, одне єдине прохання. Не хочу я перебувати у вашому часі. Відправте мене назад у мій час, у минуле.

— Варваре, ви з минулого? Ви випадково тут опинилися чи з власної волі? — інтонація «шершня» різко змінилася, з'явилися нотки вибачення, і він перейшов на «ви». У повітрі витало загальне здивування.
— Так, я з минулого. Приблизно півтори тисячі галактичних років тому. А тут опинився з власної волі. І з власної волі хочу повернутися.

— Не може бути! — здивовано вигукнув «шершень», — вам тепер залишилося лише потрапити в далеке минуле і підготувати бійця-інквізитора.
— Знову!?
— Що значить ваше «знову»?
— Те й означає. Я лиш недавно повернувся з далекого минулого.
— Але ви не підготували інквізитора.

— Підготував він, підготував.
— Драго, де ж він!?
— Ось, — Драго легенько підштовхнув до старійшин Нею. Усі старійшини схилилися в шанобливому поклоні.
— Повелителько, вибачте нас!