Частина 9. Чимдуж до Арихонів

Частина 9. Чимдуж до Арихонів

— Тепер мене дійсно вважатимуть зрадником. Уперше за тисячу років загинув наш корабель. А я вижив. Ганьба мені, ганьба.
— Глене, якщо ти зараз же не заткнешся, я тебе задушу, незважаючи на те, що я ж тебе і рятував. До речі, мене ти збирався вбити за образу. Чому ж ти, як раб, підлабузнюєшся до цього чмошника?

— Варваре, це командувач нашого флоту. Його слово – закон.
— Ось тому я і не бажаю складати присягу. Тому, що доведеться підкорятися таким дебілам, як твій командувач.
— Що ти розумієш у дисципліні. Був би ти воїном, тоді можна було б із тобою про це говорити.
— Глене, у цьому випадку ти помиляєшся, — втрутився принц, — Варвар цивільний, а його дружина – кадровий генерал.

— Генерал, — Глен качався від сміху, — генерал дитячих батальйонів.
— Помиляєшся, вона начальник штабу Альянсу цивілізацій.
— Досить брехати, — Глен не вірив принцу. Але той не розгубився:
— Фаетоне, можеш показати генерала Лію? Хотілося б той момент, де вона на раді Альянсу, — Фаетон запустив голограму, на якій Лія щось пояснювала учасникам Альянсу разом із Мауреном.

Глен сторопів.
— Так, це генерал. Вона тієї ж цивілізації, що й Варвар. Але я сумніваюся, що це його дружина.
— Я нікому нічого доводити не збираюся. Час усе розставить на свої місця. А зараз усім спати. Скоро ми настільки наблизимося до моїх друзів, щоб можна було з ними зв'язатися.
— Командоре, — розбудив голос Фаетона, — ми вже можемо зв'язуватися з королем Арихонів.
Принц із Гленом теж підхопилися.

— Хай живе король Арихонів! — радісно вигукнув, побачивши на голограмі короля Азіріса.
— Ти до мене летиш? — навіть не привітавшись, невдоволено запитав король.
— Звичайно, друже.
— Розвертайся і лети подалі, нічого тобі робити в Арихонів, — я навіть рота розкрив від подиву.
— Азірісе, тобі загрожує смертельна небезпека.

— Доки тебе не побачив, я не відчував жодної небезпеки. Ти з собою несеш для мене смерть.
— Друже, ти помиляєшся. Я цю небезпеку для тебе відчуваю вже три дні. Але не міг із тобою зв'язатися, занадто далеко був.
— Не знаю, далеко чи ні, але ти мені несеш смерть, — король вимкнув зв’язок.

— Фаетоне, терміново зв'язок із Вялісом.
— Оу! Посол Олекса! Радий тебе бачити. Бачу, ти не сам. Куди цього разу прямуєш?
— Вялісе, твоєму королю загрожує смертельна небезпека. Я лечу до вас, перебуваю дуже далеко і мені ще три доби летіти. Король вважає, що я з собою несу смерть для нього. Але це не так. Я лечу його рятувати.
— Олексо, у мене теж це відчуття з'являлося. Хоча я це пов'язував із майбутнім польотом через тиждень. Тим більше, що я відчуваю і для себе небезпеку.

— Я тобі наказувати не можу. У тебе для цього є король. Але що б він не наказав, на першому місці збереження життя короля.
— Я за короля без роздумів віддам життя.
— Вірю, але прошу тебе, зроби все можливе, щоб ти постійно перебував біля короля. Крім тебе, його ніхто не зможе захистити до моєї появи.
— Я тебе зрозумів. Зроблю все можливе й неможливе.

— Мене цікавить, у якому стані Шеньшерський генератор придушення?
— А що йому станеться? Встановили його на новітньому важкому кораблі, який може навіть, як човник, опускатися на планету.
— Це чудово. Можливо, до вас на допомогу прилетять Шеньшери, а можливо навіть Василина.
— Коли? Я накажу, щоб зустріли з почестями.
— Вялісе, поки що нічого не знаю. Я насамперед зв'язався з вами. Гаразд. Тобі завдання зрозуміле. Зберегти життя королю.

Коли голограма із зображенням Вяліса зникла, принц обережно запитав:
— Хто це був?
— Король Арихонів.
— Це зрозуміло. А після?
— Після? Командувач міжзоряного флоту Арихонів, — принц із Гленом лише нервово ковтнули.
Та мені було не до цього.

— Фаетоне! Зв'язок із командувачем флоту Землян! — на голограмі з'явилася усміхнена Василина.
— Посол Олекса! Дуже рада бачити вас.
— Василино! Королю Арихонів і твоєму Вялісу загрожує смертельна небезпека. Я не знаю, яка і коли саме. Ти можеш вилетіти до Арихонів? — розмова відбувалась Земною мовою, тож принц із Гленом лише роздивлялися Василину в суворій генеральській формі. Але помітили, як вона одразу почала хвилюватись.

— Я зараз же вилітаю всім наявним флотом до Арихонів. Вони ж Землян рятували, значить і ми маємо вчинити так само. Із Віолетою б зв'язатися, її флот не завадив би.
— Заспокойся. Якщо й будеш летіти з флотом, то бери лише кораблі творців, інші виявляться непотрібними. А Віолеті зараз не до Арихонів. Їй і так важко командувати флотом чужої цивілізації.
— Так, ти маєш рацію. Ми зараз же вилітаємо. Ескадра творців! Бойова тривога! — голограма з Василиною зникла.

— Фаетоне, зв'язок із генералом Лією! — за мить з'явилося зображення Лії.
— Привіт! Ти куди зник? Чим порадуєш? А то в мене почалися глюки, ніби королю Арихонів і тобі загрожує смертельна небезпека.
— Порадувати нічим, а засмутити можу. Королю Арихонів дійсно загрожує смертельна небезпека. Я лечу до нього, але він вважає, що небезпека походить від мене. Моя чуйка скаженіє щодо короля вже понад три дні. Але зв'язку не було (занадто далеко). Мені ще три дні летіти, боюся – не встигну.

— Так, я теж відчуваю смертельну небезпеку для нього. Льоню, але й тобі загрожує не менша.
— Що зі мною може трапитись? Виживу.
— У тебе вже почалася зіркова хвороба. Думаєш, проти твоєї сили немає іншої?
— Ну, що ти мене, як хлопчиська, принижуєш? — раптом поруч із Лією з'явився кошак.

— Вітаю вас, пане посол. Бачу, ви в компанії, — він перейшов на міжгалактичну, — доброго здоров'я, шановні. Я командувач Альянсу проміжних цивілізацій, з ким маю честь?
— Здрастуйте, пане командувач, я – Сокіл.
— Доброго здоров'я, я – Глен.

— Доброго здоров'я, пане командувачу. Ви вчасно з'явилися. Мені б хотілося дізнатися, хто такі Чвірі?
— Краще не знати. Їх називають по-різному: пірати всесвіту, найманці-кілери, різники, бандити всесвіту і все в тому ж дусі. А чому ви запитали?
— Я майже на півдорозі зустрів результат їхньої зупинки. Вони знищили патрульний корабель Гленів. З усього екіпажу вдалося врятувати лише одного, — я кивнув у бік Глена.

— Олексо, за ними інквізитори ганяються по всьому всесвіту. Але вони невловимі. Серед них є колишній інквізитор, тому їх зловити практично неможливо. Вони встигають втекти раніше, ніж інквізитори вистрибнуть у тривимірку. А де ви їх бачили?
— Я їх не бачив. Лише сліди стрибка в сигма-простір після знищення патрульного корабля, ось тут, — показав на голограму всесвіту і кошак полегшено зітхнув, — зараз прямую до короля Арихонів. Йому загрожує смертельна небезпека. А мені летіти ще майже три доби.

— Пане посол, я організую допомогу Арихонам. Мені чудово відомі добрі справи короля. З вашою дружиною ми прилетимо максимально можливим флотом.
— Дякую за пропозицію. Від мого імені дякую, від імені короля теж. Але мені здається, що там відбудеться величезна м'ясорубка. Вам туди краще не потикатися.
— Пане посол, я вас зрозумів. Значить ми не будемо летіти на допомогу Арихонам. Ми до них злітаємо в гості на кілька діб. Дякую вам за все. До зустрічі.

У Глена очі були по сімдесят копійок.
— Варваре, ти хто?
— Ти ж сам сказав, що я Варвар.
— Я не про те. Над моїм командувачем флоту познущався, як над немовлям. З королем цивілізації, як із рівним. Командувачу флотом майже наказував. З командувачем Альянсу цивілізацій розмовляв, як із товаришем. Але ти ж цивільний! Судячи з того, як тебе називав командувач Альянсу, ти простий посол. І при цьому ти маєш силу, яка багатьом інквізиторам може лише наснитися. Я шокований.

— Глен, не переймайся нісенітницею. Все є, як є. Як мені колись сказали, що я божевільний, або дурнуватий на всю голову. Так, що бійцем мені не бути. Та й підкорятися я нікому не бажаю. Живу собі на втіху й іншим не заважаю жити. Якщо, звісно, ці інші теж не заважають жити іншим. Ти краще подумай, як тобі не розгубити бійцівських навичок. Потрібні щоденні тренування.

— Я розумію, але де взяти партнера для спарингу? З тобою марно або ж тренуватися, як хлопчик для биття. Соколе, може удвох потренуємося?
— Чому б не потренуватися. Давай, — погодився принц, а я непомітно зняв у принца обмеження на швидкість та силу ударів, щоб вони виявились з Гленом на рівних. Понад годину вони носилися один за одним, як скажені. Виявляється, принц не такий уже й слабенький. Але через годину обидва виявилися вичавлені, як лимони.
— Хлопці, ви молодці. З вас вийде толк.

За кілька годин Василина повідомила, що вона з ескадрою кораблів Людин вилетіла до Арихонів. Ще раз зв'язався з Вялісом, обговорили дію генератора придушення і на яких корах його розмістити. Установив зв'язок із королевою Шеньшер.
— Здрастуйте, мати-королево.

— Пане посол, невимовно рада, що не забуваєте мене. Відчуваю неспроста ви зв'язалися зі мною. Якщо вам потрібна наша отрута, ви отримаєте стільки, скільки забажаєте, і абсолютно безкоштовно.
— Дуже вдячний вам, шановна мати-королево. Від тисячі-другої порцій отрути не відмовлюся. Я ж вас потурбував з іншого приводу. Мені зрозуміло, що Арихони ваші вічні вороги. Але зараз моєму найкращому другові королю Арихонів загрожує смертельна небезпека.

— Олексо, — перебила мене королева, — Арихони колись були ворогами. Але вчинки короля Арихонів зробили нас друзями. Невже ви мене вважаєте такою тупою, ніби я не зрозуміла, що без короля не обійшлося, коли ворожий імперський флот Людин був знищений у нашій зоряній системі за лічені секунди? Я добро пам'ятаю. І хоча у нас ще невеликий флот, але я особисто поведу його на допомогу Арихонам. Тим більше, що ми розробили нові генератори придушення.

— Вибачте мати-королево. Вважаю, що весь ваш флот там непотрібен. Буде достатньо і ваших генераторів придушення.
— Зрозуміла. До речі, я можу говорити відверто? Поруч із вами представники невідомих мені цивілізацій.
— Звичайно, мати-королево. Це мої друзі.
— Чудово. Просто я хотіла сказати, що новими генераторами може керувати не один генераторник, а декілька.

— Це саме те, що необхідно. Якщо прилетите до Арихонів, можна буде на кожен генератор посадити не лише когось із Шеньшерів, а й Землян, Арихонів чи Мауренів. А можливо й Людин.
— Ого! Навіть командувач Альянсу свій флот піджене?
— Про все дізнаєтеся в командувача флотом Арихонів (з усіх питань звертайтеся до нього, ви ж знаєте, що король надто гордий, щоб приймати допомогу). А мені ще летіти близько трьох діб. Боюся запізнитися.
— Далеко ж вас занесло. Але, як завжди, все коротко і ясно. Дякую і до зустрічі в Арихонів.

Минуло ще майже дві доби. Василина зі своїми кораблями вже перебувала біля Арихонів. Вяліс постійно з королем. Заступник Вяліса замучився вирішувати всі питання самостійно. Почав просити допомоги у Вяліса, а той, недовго думаючи, призначив своїм заступником на час своєї відсутності Василину.

Усі організаційні питання щодо дислокації флотів, що прибували, зв'язку, тощо, вона вирішувала, як у себе вдома. Що добре, командири Арихонських кораблів без обурень визнали її за командира над ними. Усі прибулі флоти беззаперечно підпорядковувалися їй (навіть флот Мауренів). На моє прохання вона залишила відкритим для мене свій канал зв'язку з Арихонами.

Мені залишалося летіти менше доби.
— Командоре, старійшина Кирсір, хоче з вами поговорити.
— Його не можна змушувати чекати. З'єднуй негайно.
— Здрастуй, Варваре. Бачу, ти не сам. Ви – Глен, а ось ваша цивілізація мені не знайома.
— Я – Сокіл із цивілізації Паратіктелів.

— Радий познайомитися. Варваре, я тебе довго не затримаю. Кажуть, ти зустрів Чвірів. Де бачив, і в якому напрямку вони полетіли?
— Я не зустрів. Вони знищили патрульний корабель Гленів у зоряній системі Валікірок і хвилин за двадцять переді мною відлетіли. Фаетоне! Покажи сліди їхніх кораблів! — Фаетон запустив голограму.
— Усе ясно. Скільки було кораблів?
— Близько п'яти тисяч.

— Виходить, це був увесь їхній флот, — буркнув Кирсір, — Варваре, дякую за допомогу. Передавай найкращі побажання королю Арихонів.
Старійшина вимкнув канал зв'язку.
— Це був старійшина інквізиторів? — здивовано запитав принц.
— Звичайно.
— Я чомусь уже не дивуюся, — із сарказмом зауважив Глен.

З кожною хвилиною у мене наростало занепокоєння. Тепер мені чуйка не нашіптувала. Вона орала. Орала, що смертельна небезпека загрожує не лише королю Арихонів, а й мені. Навіть Вялісу та Неї. Але чомусь не відчував небезпеки для Лії та Василини. Близнюки вийшли на зв'язок і теж попереджали про смертельну небезпеку для мене.

Я ніяк не міг зв'язати докупи, чому мені й королю загрожує небезпека, а Лії та Василині, які теж перебувають у Арихонів, нічого не загрожує.  Залишалося близько двох годин до стрибка в тривимірку біля подвійної зірки Арихонів, як виникла голограма дракона (Фаетон, сука навіть дозволу не запитав на зв'язок зі старійшиною).

— Малюче, твої кораблі висять на хвості флоту Чвірів, — без жодної передмови загуркотів дракон, — зупиняйся і лети в будь-який бік, лише не до Арихонів.
— Старійшино Драго, вибачте, але я цивільний. Куди хочу – туди лечу. У даному випадку моєму найкращому другові загрожує смертельна небезпека. Допустити, щоб загинув король Арихонів, а я нічого не зробив, щоб врятувати його, ніяк не можу.

— Флот Чвірів – це наймані вбивці. Але вся біда в тому, що серед них є колишній перший заступник старійшини вищих цивілізацій.
— Драго, вибачте, що перебиваю, але чому ви про себе говорите від третьої особи? І яким чином серед них опинився ваш заступник?

— Ех, Варваре, Варваре. Невже ти досі не усвідомив, що Всесвіт безмежний? У мене команда інквізиторів, які відповідають за нашу метагалактику (це піщинка у складі Всесвіту). У Всесвіті безліч таких команд. Але на превеликий жаль цей перевертень набагато сильніший за мене. Якщо справа дійде до бійки, то ти загинеш. А ми не можемо вистрибнути біля Арихонів. Чому? Вибач, але є речі, які я не маю права розголошувати навіть своїм друзям.

— Старійшино, я вас дуже поважаю, але рішення свого не зміню.
— Дуже шкода, — дракон вимкнув канал зв'язку.
— Варваре, це той Драго, про якого говорив мій батько?
— Так, Соколе, це він.
— Ех, якби в мене був корабель! — мрійливо вимовив Глен.
— Нафіга він тобі?

— Знищивши хоча б один корабель цих підлих Чвірів, я зміг би відплатити кривдникам за знищення свого корабля. І тоді я б не вважався зрадником у себе на Батьківщині.
— Глене, відчуває моя дупа, що ти зможеш реабілітуватися. Соколе, ти не будеш заперечувати, якщо після стрибка в тримірку, я Глена перекину на твій корабель?

— Заперечувати? В дорозі я зрозумів, що тебе треба слухатися беззастережно. Не рабський послух, а послух учня. Якби ти ще й мене перекинув в інший Фенікс.
— Соколе, можна й перекинути, але який у цьому сенс?
— Якщо почнеться бій (а мені здається, що його не уникнути), то мені комфортніше було б на Феніксі.
— А самому телепортнутися не судилося? Я знаю, що в сигма-просторі не можна телепортуватися на сусідні кораблі. А в межах корабля скільки завгодно, — принц зрозумів і від подиву навіть рот розкрив. Раптом він зник, з'явився, знову зник, з'явився.

— Варваре, я тебе заклюю. Чому досі мовчав?
— Подякуй, що хоч зараз збагнув. А то так би й були в невіданні. Глене, ти хороший стрілець?
— Можу з одного пострілу зрізати антену або оглядовий датчик на човнику чи кораблі на відстані понад сто кагверів (1 кагвер дорівнює 1,67 кілометра - підказав Фаетон).

— Чудово. У такому випадку не витрачай на корабель більше одного пострілу. Достатньо буде одного влучання Фенікса, щоб знищити будь-який корабель, — Глен недовірливо подивився на мене.
— Куди котиться Всесвіт і куди я потрапив? Підкоряюся цивільному і що найнеймовірніше – з величезним задоволенням.
— Варвар правду каже. Постріл Фенікса при попаданні повністю знищує будь-який корабель.

Мені залишалося ще близько години летіти, як сторожові кораблі Арихонів підняли тривогу. У сигма-просторі до них наближався якийсь флот. Василина наказала всім активувати невидимки, вимкнути всі розпізнавальні маячки, сканери і користуватися лише оптикою. Без наказу не вживати жодних дій, що б не сталося.

І все ж трапилось. Король зрозумів, що флотом командує не Арихон. Виписав Вялісу по перше число. Але той покірно мовчав. Король вирішив особисто летіти на флагманський корабель. Природно, Вяліс невідступно слідував за королем. Після прибуття на флагман командування флотом прийняв Вяліс, а за мить флотом почав керувати король. Хоча і Василина хитро вчинила.

Ще король із Вялісом лише летіли, як вона попередила, що зараз командування знову переходить до Вяліса. Крім того, сторожові кораблі виявили появу моїх кораблів. Різниця всього в п'ятнадцять хвилин. Значить я вистрибну в тримірку через п'ятнадцять хвилин після ворожого флоту. Розумом розумів, що міг вистрибнути і загинути (Драго просто так не попереджав би), але залишити кращого друга гинути, теж не міг.

— Командоре, нас виявили ворожі кораблі.
— Фаетоне, це сторожові кораблі Арихонів. Вони давно нас змалювали.
— Вони виявили нас, як ви пам'ятаєте, 7 хвилин тому. А це чужий скан.
— Поясни, що чужинці можуть зробити нам до виходу в тривимірний простір?
— Нічого. Вони лише виявили, що за їхнім курсом рухається ще два кораблі. Можуть визначити через скільки ми вийдемо в тривимірний простір і куди вистрибнемо. Але визначити тип корабля та ідентифікувати не зможуть. Вони навіть не зможуть розрізнити, що летить не два кораблі, а чотири.

— ОК. Ми зможемо змінити курс, щоб вистрибнути поруч із флагманом Арихонів?
— Змінити можемо, але тоді час польоту збільшиться на півтори хвилини.
— Мене це не влаштовує. Хотілося б скоротити час польоту.
— Якщо змінити курс, щоб вистрибнути біля корабля Арихонів із генератором придушення, то час польоту зменшиться на 43 сек.

— Чудово. Ще одне питання. Вони постійно сканують нас?
— Ні. Вони виявили і більше я їхніх сканерів не зафіксував.
— Невидимки можемо активувати?
— Звичайно.
— Паразит ти отакий! Чому досі не зробив цього? Терміново активуйте і негайно міняємо курс. Сподіваюся невидимки Феніксів прикриють нас повністю від ворожих сканерів.


— Соколе, можеш телепортуватися вже зараз на пристикований до Фаетона Фенікс. Глена я перекину після виходу в тривимірку. Відразу ж розстиковуємося і, не знімаючи невидимок, розосереджуємося. На кожному з кораблів буде мій фантом. Цілком можливо, що з часом мені доведеться відмовитися від фантомів, щоб не розпорошувати свої сили. Але поки буде можливо, я ворожі кораблі почну збирати в одне місце. Майте терпіння. Без наказу нікому не стріляти і не видавати себе. Я б хотів потрапити на ворожий флагман. А потім, як кобила вивезе.

У голові зазвучав грізний незнайомий голос:
— Варваре, коли Праверс скануватиме тебе, не закривайся, дай йому побачити, що ти цивільний.
— Ти хто?
— Це не має значення.
— Якщо не має, то пішов ти нахер, порадник хреновий, — тепер уже в голові зазвучав гучний сміх Драго.

— Я ж тебе попереджав, — звертався він до цього незнайомця, але так що і я чув, — Малюче, прошу тебе, зроби так, як він радить. Це моє особисте прохання.
— Старійшино Драго, я вас глибоко поважаю. Зроблю це лише для вас. А тепер нехай він заткнеться і більше не влазить зі своїми порадами.

— Василино!
— Так, Олексо.
— Ти хочеш, щоб Вяліс залишився живим?
— Звичайно. А чому ти запитав?
— Не здумай стріляти, рятуючи його. Якщо ти можеш керувати флотом з будь-якого корабля, то перебирайся миттю на Арихонський генераторний корабель. Там будеш разом із Лією допомагати мені. Лише в цьому разі я можу гарантувати, що твій Вяліс залишиться живим.

— Льоню, заради того, щоб Вяліс вижив, я готова зробити все, що завгодно.
— Постарайся, щоб ти кораблем із працюючим генератором перебувала якомога ближче до мене.
— Ліль.
— Слухаю.
— Сонечко, від тебе залежить, чи я зможу вижити.
— Що від мене вимагається?
— Ти за генератором, а Василина на управлінні Арихонським генераторним кораблем. Сподіваюся, вона зможе утримувати корабель якомога ближче до мене, хоч би де я був.
— Я зрозуміла. Що ближче, то більшим буде ослаблення противника. Успіху, рідненький! Я тебе кохаю.