Частина 8. Глен

Частина 8. Глен
Я з принцом терпляче чекав, поки Глен насититься.
— Ми прилетіли до Валікірок для укладення договору на охорону їхньої зоряної системи. Договір було укладено, і ми поверталися, щоб, завантажившись удома всім необхідним, потім разом із сотнею бойових кораблів приступити до патрулювання. За час, витрачений нами на шлях додому, необхідні кораблі вже були б напоготові. Валікіри пропонували сплатити завчасно, але в нас це не прийнято. Хоча початок патрулювання починався з моменту підписання договору. Наш корабель уже готувався до стрибка в сигма-простір, як датчики зафіксували появу космічних кораблів. Вони перебували під невидимками.

— Я патрульний корабель Валікірок. Деактивуйте невидимки і приготуйтеся до огляду.
Збоку від нас на відстані близько сотні галактичних кілометрів з'явився корабель. Подалі ще парочка кораблів.
— Ми зазнали аварії і нам довелося тут вистрибнути в тривимірний простір, — почулося міжгалактичною.
— Назвіть себе. Що у вас трапилось?

— У нас пошкодження бортових комп'ютерів. Проблеми зі зв'язком. Для огляду ми можемо підійти на найближчу відстань, яку ви забажаєте.
— Гаразд, наближайтеся, — та наближався він зовсім не так, як несправний. Наближався тим боком, де найбільше озброєння і зі спрямованою в наш бік зброєю. У нас на кораблі оголосили бойову тривогу, і ми теж націлили всі засоби знищення в бік цього корабля. Коли наш командир корабля наказав їм зупинитися, вони заголосили, що корабель некерований.

— Зупиніться, інакше ми мусимо вас розстріляти, — у цей момент по нас почали стріляти з протилежного боку. Інший корабель (чи кораблі) з активованою невидимкою непомітно наблизилися, звідки ми не очікували. Зброя в них якась незвичайна. Боєприпас (снаряд) руйнує (можна сказати, пропалює) обшивку і потім всередині вибухає. І стрільба ведеться чергами зі швидкістю понад 500 пострілів на хвилину.

Той корабель, що наближався, взяв нас на абордаж і миттєво його бійці (використовуючи пробоїни) увірвалися на корабель. Вони були в скафандрах, а зверху ще броня. Наша зброя ледве пошкоджувала цю броню. Їхня зброя на зразок лазерної, але принцип інший.
— Глене, чому ти вважаєш, що в них були не лазери?

— Лазер при пораненні припікає рану, тому кровотеча мінімальна і рана швидко затягується. А після їхньої зброї, попри наш високий метаболізм, кровотеча не припинялася.
— Гаразд. Опиши, що вони з себе представляють.
— Точно, сказати важко. На зріст вони практично такі, як і ми. Броня в поєднанні зі скафандрами сильно повнить. Тип – Гленоподібні (мені дійшло, значить теж за типом людей). Шолом затемнений, але незвичайної форми. Начебто вони рогаті.

— З тобою все зрозуміло. Не знаю, не бачив і так далі. Тільки ваш екіпаж перебитий весь, невідомо ким. А мертвих ворогів немає жодного.
— Не може бути! — обурено закричав Глен, — я особисто трьом відрубав голови. Вони втратили вдвічі більше бійців, ніж було нас на кораблі.
— То де ж вони?
— Я не знаю! Можливо, вони всіх своїх підібрали.
— Ну, це, як варіант. Якщо ти вбив трьох, то скажи, якого кольору в них кров?
— Фіолетова!

— Вмовив. А зараз Фаетон відведе тебе в душ. Після душу спати. І без викрутасів! Ти знаєш, що може зробити з чужинцем бортовий комп'ютер.
— Гаразд, — якось миролюбиво погодився Глен, — Варваре, дай відповідь мені хоч на одне запитання: хто ти? Інквізитор?
— Ні, я не інквізитор і не був інквізитором. Я навіть не воїн. Я посол, дипломат, а просто – цивільний. Можу тобі ще одну таємницю розкрити. Ми летимо до мого друга. Це поки що все, що тобі потрібно знати. Приємного відпочинку.

— Вибач, Варваре, але є ще незвичайна обставина. Крім вас двох (до того ж із різних цивілізацій) на кораблі нікого немає. І летите ви не одним кораблем, а кількома. Для цивільних це неможливо. Потрібно бути чудовим штурманом, бійцем, командиром.
— Можливо, Глен, усе можливо в нашому тлінному світі.

— Командоре, блоки пам'яті вдалося активувати.
— Чудово. Показуй, що змогли прочитати.
— Щоб прочитати всю інформацію, мені знадобиться понад дванадцять годин.
— Фаетоне, ти задрав! Мені зараз потрібна не вся інфа, а лише за останню добу. Запускай із десятикратним прискоренням. Хоча можна і разів у п'ятдесят прискорити. Коли буде щось цікаве, сам сповільню.

— Виконую, — понеслися картинки, як у прискореному кіно. Корабель зупинився на доволі низькій орбіті. До планети вилетів човник із кількома Гленами. Під час наближення до поверхні, коли опустилися нижче за хмари, з'явилися будівлі, що нагадували гнізда, але з металу, бетону та скла. В одній зі стрімких скель було безліч овальних дзеркальних дверей, у які влітали місцеві жителі.

— Соколе, твої родичі?
— Ні. Ти уважніше придивися. У них голови, як у тебе, — я сповільнив та збільшив зображення.
— Чорт! Ну і таланить же мені на літаючих! Це ж Валькірії! Недарма мені назва цивілізації здалася знайомою. Мисливиці за душами. Казка на власні очі.

Глени вийшли з човника і доволі далеко тупали, поки прийшли до королеви Валькірій. Навіть тут виявилося все незвично. Вона не сиділа на троні, а стояла (на гордій самоті, навіть без охорони), велично спираючись на довгий меч (дійсно незвично, довжина меча – більш, як половина її зросту). Навколо все в якомусь серпанку. Розрізнити, на чому вона стоїть, неможливо. Та й зріст її вищий за Гленів. Королева своєю величністю випромінювала владу та магію. Короткий діалог королеви з Гленами, підписання договору і вони пішли назад до човника. Зліт, прибуття на корабель, підготовка до стрибка.

— З'явилися чужі кораблі!
— Припинити підготовку до стрибка. Бойова тривога!
— Я патрульний корабель Валікір. Деактивуйте невидимки і приготуйтеся до огляду.
— Ми зазнали аварії і нам довелося тут вистрибнути в тривимірний простір, — почулося міжгалактичною.
— Назвіть себе. Що у вас трапилось?
— У нас пошкодження бортових комп'ютерів. Проблеми зі зв'язком. Для огляду ми можемо підійти на найближчу відстань, яку ви забажаєте.

— Обережно! Щось не так із цими кораблями. Поглянь, як вони наближаються. Усім стрільцям зайняти бойові пости. Ціль – корабель, що наближається. Вогонь без наказу не відкривати.
— Командире, треба б частину стрільців націлити у зворотний бік. Раптом не всі кораблі деактивували невидимку і деякі підкрадаються з іншого боку. Датчики зафіксували появу щонайменше десяти кораблів, а ми бачимо лише трьох.

— Хто посміє не послухатися нашого наказу? А тобі треба б із дітьми гратися, а не йти в найманці, якщо ти будь-якої тіні боїшся.
— Зупиніться, інакше ми будемо вимушені відкрити вогонь, — чужий корабель стрімко наближався. У цей час датчики почали фіксувати розгерметизацію приміщень, пошкодження корабля, і в одну мить усе зникло. Далі в пам'яті бортового компа порожньо. Підняли Глена, показали йому те, що хвилину тому самі переглядали.

— Дарма командир мене не послухав. Могли б уникнути цього підлого нападу.
— Так ти виявляється штурман. Але, як ти опинився далеко від командирської рубки?
— Цілком можливо, що вороги чудово знали будову нашого корабля. Тому першими ж пострілами виявилися знищені пристрої зв'язку і живлення корабля. Я намагався пробитися до місця, де знаходилася так звана червона скринька з усіма кодами і записами останнього польоту.

Мені вдалося з боєм усе ж таки дістатися до цього приміщення. Я задраїв вхід до нього, але більше нічого не встиг. Ймовірно, їхній стрілець (чи снайпер) пробив обшивку корабля і потік повітря мене потягнув у космос. Я встиг виставити вбік ногу, гарячою обшивкою розпороло броню на нозі, і я зачепився. Спробував перехопити секретну скриньку, що вилітала у відкритий космос, та не встиг.

Потім відчепитися не вийшло. Метал обшивки дуже швидко охолонув і мої спроби звільнитися виявилися безуспішними. А коли вже хотів просто відрубати собі ногу, щоб відчепитися, сил не вистачило. Без повітря я витратив дуже багато сил на попередні спроби. Втратив свідомість. Прийшов до тями вже у вас на кораблі. А яким чином ваші кораблі опинилися тут?
— Бортовий комп зафіксував у сигма-просторі сигнал лиха за нашим курсом. Тому ми зупинилися, вистрибнули в тривимірку. А потім справа техніки.

— Ви нахабно брешете! Якщо ви летіли в сигма-просторі не в цю зоряну систему, то ви не могли зупинитися на півдорозі й вистрибнути, де вам заманеться. Крім того, сигнал лиха не міг передаватися тому, що бортовий комп'ютер був виведений з ладу в перші секунди бою, — ми з принцом каталися зі сміху. Нарешті принц опанував себе і крізь сміх сказав йому ту фразу, яку йому колись втовкмачував батько: