Частина6. Король помер, хай живе король!

Частина 6. Король помер, хай живе король!

— А зараз почнемо серйозно, — вгледівши неподалік камінь вагою в кілька тон, простягнув до нього руку, і той піднявся над землею. Розкрутив його, потім миттєво зупинив і розкрутив у зворотному напрямку. Зупинив, зробив стискаючий рух – камінь розкришився.
— Варваре, зачекай, — принц підлетів до крихт, спробував, повернувся назад, — неймовірно. Дійсно перетворив на крихту.
Я зліпив кам'яну "сніжку".

— Принц, підійди й переконайся, що це знову камінь, а потім сам розкрути його, зупини, розкриши і знову збери.
— Я не зможу.
— У нас кажуть: очі бояться, а руки роблять. Починай.
Спочатку принцу нічого не вдавалося, потім він насилу підняв цей камінь. Сильно розкрутити теж не виходило. Я терпляче чекав. Раптом виникло відчуття, що за мною хтось спостерігає. Накрив усе навколо слабеньким силовим полем. Відчуття зникло.

— Фаетоне, потрібно виявити, хто за мною з принцом спробував підглядати.
— На висоті 18 км, майже над вами, висить човник Паратіктелів. У ньому зараз ніяк не можуть зрозуміти, куди ви зникли. Посилено намагаються знову виявити вас.
— Постав картинку, ніби ми продовжуємо спаринг. У принципі, можеш увімкнути в динамічному режимі повтор.
— Виконую.

— Принце, розкручуй різкіше. Якщо раптом доведеться розкручувати бойовий корабель, то йому потрібно надати таку швидкість обертання, щоб автоматика дала збій і він своєю зброєю не міг відстежувати ціль.
— Варваре, ти з глузду з'їхав? Я з гарматою нічого не зроблю, а ти говориш про багатотонний корабель.
— Принце, запам'ятай раз і назавжди, різниця між застосуванням ментальної та фізичної сили величезна. Для ментальної сили немає різниці у вазі потрібної цілі: грам чи тисячі тон. Для прикладу спробуй розбити камінь крилом, а потім ментально.

Близько години принц мучився з каменем. Він його вже кілька разів руйнував і "збирав". Розкручував, зупиняв і крутив у зворотному напрямку. І радів, як дитина своїм успіхам.
— Досить, — я телекінетично штовхнув камінь, який, наче ракета, рвонув до найближчої скелі й розбився об неї.
— Принце, пройдися по воді.

— Ти мав на увазі: пролетіти над водою?
— Склади крила і протопай, не занурюючись у воду.
— Але це неможливо!
— Можливо, принце, можливо. Ось дивись, — я пішов у напрямку води. Зайшов по щиколотки, потім злевітував над самою водою. Вийшло начебто йду по воді. Потім почав ковзати без руху рук чи ніг. Повільно, швидко, повільно. У юнака очі палахкотіли від захоплення.

— Варваре, поясни, як ти так можеш?
— Ти теж так можеш. Тебе батько вчив левітації. Ось і застосовуй її.
— Так, вчив. Але левітувати безглуздо, коли є крила.
— Кажеш безглуздо, — я зробив кілька точкових ударів і крила в принца повисли без можливості руху, — бачиш, в далині лежить камінчик. Принеси його.
Принц схитрував. Він за допомогою телекінезу, якого щойно навчився, перемістив камінчик і кинув його біля моїх ніг.

— Таке виконання мені подобається, хоча воно й не відповідає тому, що я хотів від тебе. Без допомоги крил доберися за десять секунд до тієї скелі, а за п'ять повернися.
Принц секунд двадцять намагався злевітувати (відчувалося, що навичка не відпрацьована). Але незабаром він уже нісся до скелі, потім на ще більшій швидкості назад. Повернувшись, він почав виписувати в повітрі фігури вищого пілотажу, і це все без допомоги крил. Якоїсь миті, коли проносився на величезній швидкості наді мною, я точковими ударами в інші місця крил відновив можливість їхнього функціонування.

— Спробуй рухатися, застосовуючи і левітацію, і крила.
Принц кілька хвилин носився, наче оглашенний. Коли приземлився, його очі сяяли.
— Варваре, звідки ти знаєш, що так можна рухатися швидше й легше, ніж за допомогою крил? Адже в тебе справжніх крил немає.
— Ось тому й знаю, що їх у мене немає. За допомогою левітації можна пересуватися в десятки разів швидше, ніж застосовувати крила чи ноги. При цьому енергії витрачається набагато менше.
— Дякую тобі. Я навіть не підозрював, що маю такі унікальні здібності.

— Ти ще багато чого не знаєш. Або точніше не знаєш, що знаєш, — принц засміявся, — а як ти щодо польоту на кораблі? І звісно постріляти.
— Із величезним задоволенням, але батько не дозволяв без нього літати.
— Ваша королівська величносте, — телепатично звернувся до короля.
— Варваре, щось трапилось?

— Нічого. Я б хотів із принцом політати на бойовому кораблі та постріляти. Але якщо бути точним то, зараз політати і постріляти. А потім принцу бажано мати у своєму безпосередньому розпорядженні хоча б пару важких бойових кораблів (без екіпажів). З повним боєзапасом. А ще краще, якщо на кожному буде подвійний, а то й потрійний боєзапас.

— Варваре, є такі кораблі. Від того місця, де ми з тобою були, 850 парамінів, азимут миніс 67 градусів, на такій самій орбіті. Там перебувають з активованими невидимками двадцять королівських кораблів без екіпажів. Із принцом код доступу на ці кораблі не потрібен. Бортові комп'ютери самі просканують очі принца, перш ніж пустити вас на борт. А потім ви можете самі встановити свій код. Вдалого польоту.

Жерти хотілося страшенно.
— Принце, не завадило б підкріпитися.
— Без проблем. Телепортуємося додому, — за мить ми вже влітали в палац. Принц залетів прямісінько на кухню. Там його з докором відчитала кухарка за те, що він не береже своє здоров'я і голодним вештається невідомо де.
— Ваша високосте, вас уже скрізь дядько шукав, а ви десь пропадали.
— Нехай шукає. На те він і начальник охорони, щоб шукати.

— Це він за тобою мотається, де не треба, — напала кухарка на мене. Адже вона бачила перед собою молодого охоронця Спрріхта. У цей час принц встиг перевірити вміст посуду на кухні, потім одну з каструль схопив і кинувся геть.
— Ваша високосте, що ж ви сам десерт будете їсти. А першу та другу страву я для кого готувала? Знову не на кухні будете обідати, — заголосила кухарка. Але ми її вже не слухали і влітали в спальню принца. Там він відкрив каструлю і почав звідти вивуджувати великих волохатих гусениць, які ще рухались, і з величезним задоволенням почав поглинати їх.
— Варваре, пригощайся. Така смакота. Тут на нас обох вистачить.

— Дякую. Вірю, що це дуже смачно та поживно. Але мені від Фаетона влетить сильніше, ніж тобі від кухарки. Тож я краще підкріплюся тим, що пропонує Фаетон, — лише встиг сказати, як почувся телепатичний голос Фаетона:
— Командоре, ваш обід готовий у човнику, що висить над палацом. Ви телепортуєтеся в човник для обіду чи послати роботів до вас?
— Давай сюди, — секунд за 15 роботи доставили їжу (у тюбиках, пакетиках). Звичайна збалансована їжа в космосі.

Вгамувавши голод (кожен по-своєму), полетіли човником до королівських кораблів. Невидимки кораблів, звісно, чудові. Навіть при наближенні в кілька сотень метрів до найближчого корабля, його не бачили. Я почав "підкрадатися" до корабля, користуючись лише своєю інтуїцією.
— Принце, дивись лише вперед і намагайся не рухатися, — принц завмер.
— Ваша величносте, змістіться на три з половиною параміни вліво або дозвольте керування від бортового комп'ютера корабля.

— Управління від корабля! — з радістю вигукнув принц. Я перестав керувати човником і з цікавістю спостерігав за рухами човника. Побачив частину обшивки корабля, наче в тумані лише, коли наблизилися на відстань метрів десяти. Незабаром ми опинилися на кораблі. Я прийняв людську подобу, і ми перевстановили з принцом коди доступу на всі кораблі для нас обох. А поки що я дав завдання бортовому комп'ютеру, не знімаючи невидимки, взяти курс до найбільшого скупчення астероїдів. Крім цього заблокувати маячок принца, а імітувати сигнал маячка з королівського палацу. Для того, щоб легше керувати кораблем, знову прийняв вигляд Паратіктеля.

— Принц, продемонструй мені, як ти стріляєш. Знищ астероїд на свій вибір, — принц прикипів до прицілу, а я почав кораблем маневрувати. Лише п'ятий постріл досяг мети і результат мене вразив. Астероїд, по якому принц усе ж таки влучив, почав горіти, як кораблі Назоферів від інквізиторських пострілів. Я вже хотів підколоти принца з приводу його "снайперської стрільби", але не встиг. Можна сказати, що в мене щелепа відвалилася від результату влучання.
— Що це за заряди? Термічні?

— Не знаю. Ми з батьком завжди такими стріляли. Варваре, а чому ти намагався так крутитися кораблем, щоб я завжди промахувався?
— У реальному бою штурман або власне бортовий комп завжди маневрує, щоб супротивник не міг влучити по кораблю. А стрілець навіть за найнесприятливіших маневрів зобов'язаний влучати в ціль, інакше ціль сама вистрілить і вистрілить влучно. Від влучності стрільця залежить життя всього екіпажу і цілісність корабля.

— Не згоден. У мене в голові не комп'ютер, щоб обчислювати, куди ціль рвоне.
— Ех, принце, принце. Відчувається, що ти в жодному справжньому бою участі не брав. Бери керування кораблем на себе. А я постріляю.
— Ось, ось. Зараз я подивлюся, як ти будеш влучати. Насміхатися кожен вміє.
— Гаразд. У такому випадку ти вказуєш потрібну ціль, а я її знищую.
— Хі, хі, хі. Тоді ти не влучиш по жодному астероїду.

Принц почав маневрувати кораблем. В управлінні відчувалася впевненість. Але лише він встигав поставити мітку, як ціль спалахувала. Понад два десятки моїх пострілів і жодного промаху. Раптом він, як ціль, позначив дев'ять маленьких астероїдів. Стріляти з потужних корабельних гармат марно.
— Відкрити другий ангар! — наказ бортовому компу. Телепортувався в човник у другому ангарі і вже звідти знищив ці дев'ять астероїдів. Після цього знову повернувся на штурманське крісло. Принц, захоплений маневруванням, глянув у мій бік лише, відчувши подих повітря після зворотного телепорту.

— Варваре, ти чим знищив дрібноту?
— Пострілами з човника в другому ангарі.
Принц в шоці. Попри всі його спроби зманеврувати так, щоб відвести від обраної цілі, я вразив усі цілі без жодного промаху і навіть, як він вважав, зробив неможливе: розстріляв мініатюрні астероїди.

— Постав корабель у дрейф. І спробуй зіштовхнути ось цю парочку астероїдів, — я позначив дві цілі на голограмі (обидва астероїди були в зоні оптичної видимості). Принц спробував, але в нього нічого не вийшло.
— Я так зрозумів, ти хочеш впливати на зображення твоїх цілей. Так дуже важко. У тебе не вистачить для цього ментальної сили. Ти впливай на оригінали.

Молодець Кархір. Здогадався подивитися в оглядове скло, побачив потрібні астероїди. Навіть крилами зробив рухи, ніби штовхає їх одне до одного. "Неслухняні" астероїди підкорилися, різко змінили свою траєкторію і зіткнулися. Тоді він почав "гратися" майже з усіма літаючими уламками в зоні видимості. Крутив, зіштовхував, "зганяв їх в одне місце", робив так, що вони розліталися, кришив, "збирав" із кількох невеликих один великий. Загалом творив чудеса.

Він уже відчув свою силу і практикувався в її застосуванні. Коли ми повернулися до решти кораблів, він уже освоїв цю "методику". З цього польоту повернувся не юнак, повернувся сильний, унікальний боєць. За ці кілька годин він подорослішав і багато в чому переосмислив не тільки свої можливості, а й необхідність їх застосування. "Причепивши" принца до себе Кверківськими путами, телепортнувся на Фаетон. Кархір із цікавістю розглядав небачений корабель. Для нього все було незвичне. Та коли сів у штурманське крісло, а воно трансформувалося так, що йому стало дуже зручно, він і дар мови втратив.

— Оце твій Фаетон? Але ж на ньому ведуться ремонтні роботи. Живлення відключено. Яким чином бортовий комп продовжує працювати?
— Я тобі якось розповім при нагоді. Ти нічого не відчуваєш?
— Так. Смертельну небезпеку для батька, — я вже не став уточнювати. Адже мене заполонило відчуття величезної смертельної небезпеки не тільки для короля Паратіктелів. Я відчув смертельну небезпеку для свого друга – короля Арихонів.

— Кархіре, Варваре! Ви в безпеці? — телепатично пробився до нас король.
— Замовкни! — наказ принцу, — так, ваша королівська величність. Ми з ним там, де ми з вами були вчора.
— Зрозумів. Синку, - з'явилася голограма із зображенням короля, — на планеті почалася громадянська війна. Тому, якщо ремонтні роботи на кораблі Варвара закінчили апгрейд, відлітайте негайно. Відлітайте подалі. Якщо ж удосконалення наближається до завершення то, Варваре, навійте всім, щоб терміново покинули корабель, але ремонтних роботів залишили. Роботи самі закінчать усе. Решту плати за ремонт нікому не віддавайте. Нехай золото залишається Кархіру.

— Батьку! Чому ми маємо відлітати? — перебив він короля.
— Синку, не перебивай. Це мій королівський наказ: ви повинні полетіти далеко-далеко. Можливо, після якогось часу ти, синку, повернешся. Якби ви могли забрати з собою всі королівські кораблі, це було б взагалі чудово. Варваре, прошу тебе, придумай, як ви могли із собою в політ узяти хоча б кілька кораблів. І відлітайте, — зв'язок із королем перервався.

— Фаетоне, ти зможеш виявити, де перебуває король та його брат?
— Командоре, король застосував фантоми. Він перебуває у восьми місцях. Відрізнити, де фантом, а де оригінал, мої датчики не в змозі.
— Гаразд. Стеж за всіма. А його начальник охорони?
— Він у п'яти примірниках.
— Вмикай стеження за всіма.
— Виконую.

— Прожени всіх, хто перебуває на Фаетоні2, крім роботів. Нехай повертаються по домівках. Разом із ними відправ і Спррріхта. Роботи мають самостійно закінчити апгрейд Фаетона2. І ще. По закінченню робіт, ти маєш відстикуватися від Фаетона2 і пришвартуватися до одного з королівських кораблів.
— Командор, ви або принц повинні з королівського корабля особисто дати команду на об'єднання бортових комп'ютерів. Лише в цьому випадку можливо пришвартуватися до королівського корабля. А Фаетон2 не зможе маневрувати до повного закінчення апгрейду.

— У такому випадку я зараз фантомом телепортнуся на королівський корабель, нехай самостійно чіпляється до Фаетона2, а ти швартуйся до іншого корабля і готуйтеся стартувати в зоряну систему Арихонів. Виведи нам усі голограми, де присутній король, його брат і їхні фантоми. Будемо підглядати.

Поки принц уважно стежив за дядьком та королем, я зайнявся передпольотною підготовкою. Побував на двох королівських кораблях. До одного з них пришвартував Фаетона2, а Фаетон приклеївся до іншого. Активував на обох здвоєних кораблях невидимки і перемкнув свою увагу на голограми. Із тринадцяти їх залишилося всього п'ять.

— А де решта?
— Загинули, — пояснив принц, — дядько відчуває, що гинув не король.
Раптом я побачив, як король вступив у шалений бій з одного боку, його брат – з іншого. Кожен із них спочатку знищив охорону противника.
— Дарма батько залишив у живих Кардінга. Він дуже сильний боєць, лише прикидається слабачком, — позаду за начальником охорони, склавши смиренно крила, сидів беззбройний, але в броні, молодий Паратіктель.

Брати знову зійшлися сам на сам у смертельній сутичці. Це справді були дуже потужні та швидкі бійці. Вони виробляли запаморочливі піруети аж ніяк не тільки за рахунок крил, а й чудово володіли левітацією. Я розумів, що вони обидва в броні, та її не було помітно. Здавалося, що два орли зчепилися не на життя, а на смерть. І судити про те, що вони в броні, можна лише за пошкодженнями. Кожне поранення в обох затягувалося на очах, а вони, не звертаючи уваги на пекельний біль, продовжували смертельну сутичку. У якийсь момент король все ж заблокувавши крила супротивника, дзьобом завдав супротивнику смертельного удару в шию, звідки вирвався фонтан крові.

— ОБЕРНИСЬ!!! — закричав я подумки і в голос. Чи то король почув, чи то відчув небезпеку ззаду, він блискавично розвернувся. І в цей момент йому в груди встромився спис. Удар був зроблений з такою швидкістю, що ухилитися король у будь-якому випадку не встиг би. Не допомогла і броня. Спис пронизав короля наскрізь. Ось ще в кого були знання та сила. У цього молодого й підлого Паратіктеля Кардінга. Він підкрадався до тих, хто бився, повільно й непомітно. Навіть я на нього не звертав уваги. Хоча удар і завдавався в спину, але король встиг розвернутися до нападника грудьми.

Принц плакав. Плакав, не замислюючись над тим, що хтось може побачити його сльози. Голограми всі зникли, крім однієї з мертвим королем та його братом. Я вимкнув і цю, щоб принц поступово заспокоївся. Він сидів нерухомий, як сомнамбула, без руху, і лише сльози безперервно лилися з його затуманених очей. Ми вже летіли здвоєними кораблями в сигма-просторі, витримуючи курс до Арихонів, а принц усе перебував у прострації.
— Відпочиньте, принце, — змахнув у його бік рукою, — поспіть і все мине.