Частина 1. Претендентка в інквізитори

Частина 1. Претендентка в інквізитори

У космічному кораблі перебували чотири розумні істоти. Поруч із двома величезними триголовими драконами сиділи дві земні жінки. Усі четверо уважно стежили за зменшенням показань на одному й тому самому індикаторі. Жінки практично не спілкувалися, і кожна задумалася про своє, а між драконами відбувався неквапливий телепатичний діалог.
— Варваре, як відчуття в тілі дракона?

— Драго, не ображайтеся, але мене постійно цікавило, як три голови думають? Разом чи кожна окремо? — дракон усміхнувся.
— І як?
— Марно. Маючи три голови, все одно думаю однією.
— Не заморочуйся нісенітницею. Я ось думаю про те, як ви з генералом за такий короткий час створили високорозвинену та високотехнологічну країну. І вдалося це вам лише тому, що все населення було охоплене гіпнотичним впливом. Я не засуджую, а лише розмірковую. Адже ніхто з жителів навіть не замислювався над тим, що ними хтось керує. Кожен вважав, що чинить так, як йому хочеться. Це, як у комп'ютерній грі. Як гравець керує персонажами, так вони й чинять. Частенько в мене закрадалися подібні думки, і я себе відчував таким комп'ютерним персонажем.

— Драго, ви хочете сказати, що вами якийсь розум керує?
— Саме так. І ці думки почали мене переслідувати після того, як побував у паралельному всесвіті.
— Де, де?
— Варваре, немає в мене настрою пояснювати, що це і як таке можливо. Хочеш, повір на слово. Хочеш, можеш не вірити. Але паралельні всесвіти існують. У цих паралельних світах теж є Драго, цілком можливо, є Варвар, є генерал Лія, є Нея. Who is who (хто є хто) з них, невідомо. В одному з цих світів, можливо, Варвар не потрапив у майбутнє, або не зустрівся з генералом. Тому весь розвиток пішов в іншому напрямку. В іншому Нея загинула і теж усе пішло інакше. Це лише приклади з відомого нам. Якщо порівнювати це з комп'ютерною грою, то це, ніби в одну й ту саму гру, одними й тими самими персонажами грають різні гравці.

— Ви кажете, що побували в паралельних світах. Як і чому?
— Як? Досі не знаю. Це вийшло майже так само несподівано, як ви провалилися в минуле. Але навіть, яким чином повернувся назад, не зовсім розумію. У мене досі відчуття, що мене туди хтось перемістив. А коли в мене з'явився ось цей кораблик, повернув назад.
— Кораблик дуже крутий. Я б теж не відмовився від такого.
— Ти не повіриш, але в паралельному Всесвіті я відібрав його в себе.
— Це вже не важливо. Він усе одно крутий, а мій Фаетон не може навіть вийти із сигма-простору в тривимірку, доки не долетить до заданої точки виходу. Не кажучи вже про переміщення в часі.

— Щодо переміщення в часі, згоден. Рівних моєму Велесу немає. А щодо зупинки в сигма-просторі, таке можливо. Є одна з цивілізацій, що вміє будувати кораблі, які можуть вистрибнути в сигма-простір і нікуди не летіти. А потім у будь-який момент повернутися назад у тривимірний простір, звідки вистрибували. Або зупинитися посеред «шляху» і вистрибнути в новій точці тривимірки. Єдине, погано те, що до цієї цивілізації дуже далеко летіти.

— Драго, як із ними поспілкуватись? Можливо, вони зможуть зробити апгрейд Фаетона, щоб у нього з'явилися такі можливості?
— Гаразд. Я замовлю слівце, але чи зможуть, і чи побажають, не знаю. Лише знаю, що це влетить тобі в копієчку, можливо в кілька тон золота.
— Драго, у мене зараз понад мільйон тон золота. Половину я вам дарую, а решту можу витрачати на свій розсуд.

— Варваре, можеш вважати мене повним ідіотом, але мені не потрібно ні грама золота. Хоча у тебе двісті років перед очима було подібних живих прикладів більше двох мільйонів. Усе, що мені необхідно, я можу взяти, де завгодно, варто лише сказати. Але я не беру нічого зайвого. Немає сенсу. А твоє золото бажано розділити на три частини: тобі, генералу та Неї. Адже це золото Атлантиди.
— Із цією ідеєю згоден. Але ділити тоді треба навпіл: половина належить Неї.

— Це зайве. Єдине, коли Неї знадобиться золото, це при виготовленні для неї інквізиторського корабля. А ось вам із генералом воно ніколи не буде зайвим. Крім того, я б рекомендував його розмістити в різних місцях, у різних галактиках і різних зоряних системах. Кількість місць якомога більша, але не менше сотні точок.

— Навіщо стільки?
— А сам як вважаєш?
— Напевно, щоб менше було втрат на випадок непередбачених обставин.
— Все вірно. В одному чи кількох місцях непомітно таку кількість заховати неможливо. Та й про ці місця, крім вас трьох, нікому знати не треба. Навіть мені чи вашим дітям. Поки будеш розміщувати частину золота по схованках, решта може полежати на моєму кораблі. Але чим ти це зробиш швидше, тим краще.
— Я все зрозумів. Дякую.

— Варваре, але ж я чесно вчинив і генерала не вмовляв повертатися, і не впливав на неї магією. Вона змінила своє рішення самостійно.
— Ні, не сама. Це мій вплив.
— Не пошкодуєш?
— Анітрохи. Я не можу без неї. Але мене зараз цікавить інше. Час, у якому ми опинимося.

— Звичайно, можна було повернутись секунда в секунду, та на це потрібні дуже точні розрахунки, щоб не створити нової реальності. Тому, до того моменту, коли ви потрапили в часову яму, додай час, витрачений на пошуки. Це близько п'яти земних діб. Плюс час, витрачений моїм кораблем на стрибки в часі (тавтологія). Разом вийде, що ви з'явитеся приблизно через десять діб після зникнення. Знову повторюю, можна з'явитися і через мить, але тоді може статися збій. Тому краще з невеликою затримкою.
— Наче й не зникали. Лише постаріли на двісті п'ятдесят років.

— Атомарне переродження усунуло вплив минулих років на фізичні тіла. Так, що зовні це непомітно. А от мені неспокійно за Нею. Відчуваю проблеми з вливанням у колектив інквізиторів.
— Драго, а якщо провести змагання вашої команди?
— Не думаю, що це найкращий варіант, але сенс у цьому є.

— Неє, як ти щодо змагань з інквізиторами?
— Олексо, ти ж знаєш мою слабкість. Якщо це змагання, то мене вмовляти не треба. Швидше зворотне: потрібно відмовляти, — Драго розсміявся.
— Це по-нашому! — старійшина навіть не приховував задоволеної посмішки, — але в цих змаганнях тобі доведеться туго. У будь-якій бійці вони вже звикли використовувати силу і знання всіх, хоча це і заборонено для змагань. Але ми років двісті (галактичних) не проводили змагань, а лише брали участь у справжніх боях. Я не ризикну блокувати цю здатність, навіть заради змагань.

— І не треба. За потреби сама ізолюю противника від інших. А коли змагання почнуться? Я готова.
— Варваре! Прибери з Неї свою нетерплячість, а то мені незабаром доведеться знову застосовувати переродження. Твоя учениця мене до інфаркту доведе, — усі невимушено розсміялися, — Неє, нам потрібно ще долетіти. Потім ти маєш показатися своїй королеві. Поки ви вирішите свої Земні проблеми, я підготую умови змагань. Але всі мої голови відчувають неприємності для тебе.

— Драго, для мене королева – Лія, і іншої мені не потрібно.
— Не вистачало ще, щоб ти для всіх Землян переворот влаштувала, — незадоволено пробурчав дракон.
— Імовірно, ми з Олексою щось проґавили у твоєму вихованні, — Лія з докором поглянула на Нею, — Льоню, прийми ти звичайну свою подобу! А то мені не по собі, — я вмить повернувся до людського вигляду.

— Ліє, не переймайся. Я все життя дотримувалася поради Олекси: «Ніколи не показуй усіх своїх можливостей. Будь актрисою». Виходить, що ця порада не втрачає своєї актуальності й у вашому часі.
— На превеликий жаль, — пробурмотів Драго, — ця порада актуальна в усі часи. А для інквізитора вона втричі актуальніша.

— Старійшино, я вас зрозуміла. Не підведу.
— Ну, як її лаяти? Гідна відповідь.
Незабаром на таймері, за яким усі так уважно стежили, висвітилися нулі. Тремтіння корабля припинилося.
— Командире! До нас наближається човник Інвірів.
— Нехай швартується.

За кілька хвилин близнюки, не зважаючи на присутність Драго (не просто старійшини, а й господаря корабля), кинулися обіймати батьків. Кирсір, Інвір та Маурен, ввічливо привітавши дракона, втупилися на Нею. Точно так само і вона на них. Досі Нея на власні очі бачила лише одного єдиного представника іншої цивілізації (дракона). Побачивши ще трьох інопланетян, що належали до різних, не схожих одна на одну цивілізацій, у перші миті вона навіть дар мови втратила. Вони в неї не викликали жодних негативних емоцій. Просто непідробний інтерес, цікавість. Потім вона опанувала себе і, опустившись на одне коліно, з повагою вимовила:

— Бажаю здоров’я, шановні. Мене звати Вірінея. Я з минулого, — вимовила Нея міжгалактичною. Сказати, що її слова прозвучали, як грім з ясного неба, це нічого не сказати. Близнюки миттєво перестали обійматися з Лією та Олексою і повернулися на голос. Уже сам вигляд дівчини змусив їхні щелепи відвалитися. Вони не просто побачили дівчину надзвичайної краси, але відчули (як і решта) в ній бійця, дуже сильного бійця.

У Кирсіра навіть вусики-волосинки повисли від подиву. Він міг вільно просканувати будь-яку розумну істоту (крім Драго), але тут його унікальні здібності вперше за кілька тисяч років йому не допомогли. Нея виявилася закритою. Не вдавалося прослухати жодної думки. Кирсір спробував використати максимальну силу, але з цього теж нічого не вийшло.
— Старійшино Кирсір, вам так хочеться послухати про що я думаю? — почулося в нього в голові телепатичне запитання Вірінеї.

— Вибачте, юна леді. Це я за звичкою, — спробував виправдатися старійшина, як школяр перед учителем.
— Вірінеє, — подав голос Інвір, побачивши в Неї за поясом величезний молот, — більше схоже на те, що ви з'явилися з майбутнього, а не з минулого. Хоча, як я розумію, ви дочка генерала Лії та посла Олекси. Це й без пояснень зрозуміло. Але мене зацікавила ваша незвичайна зброя. Ви впевнені, що вона вам підходить? Чи це не ваша зброя?

— Шановний командувачу Альянсу, вибачте, на мені лише моя особиста зброя. А броня виготовлена на Землі. При виготовленні за основу брали броню вашої цивілізації, але вдосконалено за допомогою Земних технологій і новітніх досягнень науки і техніки.
— Земні технології перевищують розвиток технологій Інвірів?
— Мені невідомий рівень розвитку технологій Землян та Інвірів у цьому часі. Але я вам розповіла про свою броню.
— Гаразд, дівчино, я не збираюся випробовувати на міцність вашу броню, але навички володіння вашою незвичайною зброєю хотілося б побачити.

— Старійшино Драго, підкажіть, що мені дозволено, а що ні, — з благанням у голосі запитала Нея.
— Інвіре, — загуркотів, посміюючись дракон, — цікавість тебе колись погубить. Бійки у себе на кораблі я не потерплю, хоча якщо тобі не шкода свого меча, можеш підкинути його вгору.
Слова дракона ще звучали, а меч Інвіра вже злетів над головами Землян. У цю мить у голові Неї почувся наказ дракона:
— Неє, знищ цей меч.

Ні Маурен, ні Інвір, навіть Лія з близнюками, не змогли помітити блискавичного руху молота Неї. Лише Кирсір побачив розпливчасту тінь від руху. На підлогу впало чотири шматки, від переламаного в повітрі інвірського меча, виготовленого з найміцнішої сталі. Інвір зі здивуванням підняв кілька шматків. Меч дійсно був переламаний. Переламаний у повітрі. Все ще не вірячи своїм очам, спробував зламати один зі шматків. Марно. Неймовірне здивування захлеснуло всіх, крім дракона, Олекси та Лії.

— Так! Досить влаштовувати випробування для майбутнього інквізитора вищих цивілізацій, — незадоволено гримнув дракон.
— Драго, відчуваю твою силу в ній.
— Звичайно, — так само незворушно телепатично відповів Кирсіру дракон. Цей діалог почув Олекса і Нея. Але вони нічим не виказали, що змогли підслухати.

— Старійшино Драго, — почав вкрадливо Мурлика, — у мене з'явилася неясна підозра, що це ваш фантом. Ви дозволите? — він поглянув на дракона і побачивши схвальний кивок однієї з голів, не поспішаючи почав обходити навколо Неї (як колись Лія визначала). Наче принюхуючись, виглядаючи здобич, кошак кілька разів обійшов навколо Неї.
— Усе ж таки, це аура Землян. Неймовірно.

— Кирсіре, ти теж сумніваєшся?
— Земну ауру я і звідси відчуваю, все ж дуже здивований. Драго, вітаю з новим бійцем. Вона справді гідна бути в твоїй команді. Але ми забули головних винуватців наших хвилювань, — ми з Лією опустилися на одне коліно і смиренно схилили голови.
— Вибачте, що через нас у вас виникло стільки неприємностей, — ми з Лією говорили в унісон, наче багаторазово тренувалися синхронно відповідати, — ми дуже вдячні вам усім, за те, що ви всі переймались та розшукували нас. Крім того, ми запевняємо всіх, що провини Інвірів у цій події не було.

— Дякую і вам, друзі, — Інвір розпливався в усмішці.
— Я теж прошу вибачення в генерала, — Мурлика повернувся до Інвіра, — за неприємні моменти. І як колега, запевняю, що війська нашого Альянсу завжди готові прийти до вас на допомогу. Старійшини! Ви не заперечуєте?
— Знаючи шляхетність Маурена, з мого боку заперечень немає, — підтримав Кирсір.
— Інвір теж гідно обіймає посаду командувача Альянсу. Я завжди був за дружбу, тому цілком підтримую.  Також сподіваюся, Інвір на мене зла не триматиме через свого академіка.
— Йому по заслузі. Він отримав те, що заслуговував.

— А тепер повідомлення для всіх. Незабаром відбудуться змагання моїх інквізиторів. Хоча це і не прийнято, але я запрошую вас, як почесних гостей.
— Драго, а якщо і мої позмагаються?
— Колего, нічого хорошого з того, що змагатимуться інквізитори різних команд, не вийде. Але, якщо змагатимуться мої між собою (твої лише глядачі), а твої між собою (і ми за вас повболіваємо), тоді можливо.
— Дякую. Домовилися. Більш детально ми потім обговоримо.

Незабаром корабель Драго спорожнів. Дракон, як завжди, залишився в гордій самоті. Кирсір, Інвір та Маурен полетіли на свої кораблі і попрямували по домівках. А всі Земляни в резиденцію президента Фаїни. Фаїна зустріла їх зовні привітно. Але у неї проскакували думки, що не варто було тягнути в майбутнє дівку (їх тут і так в надлишку), краще б хлопця. А коли їй сказали, що Драго забирає Нею у своє підпорядкування, у Фаїни промайнула підла думка, що старійшина знайшов собі сексуальну іграшку. Президент навіть припустити не могла, що Нея чудово все чує.
— Спокійно, Неєчко, спокійно. Не треба показувати, що ти краща за президента, — подумки попередив дівчину, відчувши її емоції.

Я випросив у Фаїни цілий місяць відпустки, мотивуючи це тим, що дуже втомився у важкому варварському минулому. І через місяць з новими силами приступлю до обов'язків посла у Кверків. А Лія і близнюки були поза її підпорядкуванням, тож ми спокійно телепортувалися додому. Оце був облом. Близнюки теж досить давно не були вдома, і скучили за рідною домівкою. Але хіба можна уявити собі повернення додому через двісті п'ятдесят років!? Крім того, в Атлантиді все було набагато крутіше. Та й Нея ходила по помешканню і з подивом фіксувала, що в Атлантиді все досконаліше. Але ж я колись, потрапивши в цей час, дивувався всьому новому і незвичайному, казковому. Все пізнається в порівнянні.

Близнюки з Неєю ще довго сиділи, розпитуючи одне одного про все. Нея знайомилася з правилами та законами в цьому часі. А їм розповідала про Атлантиду, часто супроводжуючи свої розповіді голограмами. Хлопці слухали і не могли повірити, що їхні батьки постаріли на двісті п'ятдесят років. Їм здавалося, що минуло всього днів десять.

Наступного дня Кирсір викликав до себе близнюків. Лія полетіла вирішувати якісь справи Альянсу. А ми з Неєю зайнялися створенням золотих скарбів. За допомогою роботів заклали на Землі кілька схованок. Потім полетіли до Кверків і там влаштували кілька островів зі скарбами (хоча Кверки нас не засікли, та й ми їх не бачили). Те ж саме зробили в Арихонів, поки Нея розважала короля, я зробив кілька закладок. Природно і про короля не забув. На планети Жужів, Мауренів та Інвірів літали Велесом. Їхні сторожові кораблі не змогли засікти ні корабля, ні човників дракона.  Загалом день пролетів, як в угарі.

— Неє, поки що офіційно ти не інквізитор, відпочивай. Але завтра починаються змагання. Попрошу поставитися серйозно і підготуватися як слід. Щоб мені за тебе не було соромно. Варваре, допоможи їй чим зможеш.