Частина 12. Заборонене вбивство

Частина 12.Заборонене вбивство

— Я подумаю, — і подумав. Чекав зручного моменту.  Одного разу довелося летіти на одну з видобувних шахт, що розташована досить далеко, а саме в Середній Азії. Взяв із собою Нею, до того ж виправдано. На шахті стався збій видобувної автоматики. Людина, яка наглядала за шахтою, не змогла самостійно усунути проблему і викликала мене.

Враховуючи, що у Вірінеї основна спеціалізація роботизація виробничих процесів, то її допомога була не зайвою. Човник швиденько домчав нас до місця аварії. Поки я розбирався, що до чого, Нея залізла в програму, встигла переглянути і виявити несправність. Потім, недовго думаючи, замінила блок, що відмовив, на справний, і все запрацювало. Недарма за її вказівкою роботи завантажили в човник до півтонни різних запчастин. Ось одна з них і стала в нагоді.

— Неє, може поєднаємо приємне з корисним?
— ?
— Ми досить швидко запустили шахту, точніше ти запустила. І маємо повне право відпочити. А саме позасмагати. Адже сонечко тут набагато гарячіше, ніж в Атлантиді.
— Я вже відчула. Спека неймовірна.
— Тоді летимо до найближчої водойми, — ми піднялися човником приблизно на кілометр над поверхнею.

Зі школи я чітко засвоїв, що територія Середньої Азії – це переважно пустеля з окремими оазисами. Але навколо нас простягалися багатовікові ліси з деревами до 150-170 метрів висоти. Навіть за двісті з гаком років перебування в цьому часі мозок відмовлявся усвідомлювати, що немає на цій території пустель. Немає і все! Замість пустель справжні нетрі Амазонки.

Вгледіли невелике озеро, оточене з усіх боків лісом. Приземлилися біля нього. Я за допомогою Фаетону накрив озеро з найближчими деревами потужним силовим куполом. Нея навіть уваги на це не звернула. Уся її увага зосередилася на узбережжі. У принципі нічого незвичайного. Але лише встигли ступити на землю, як Нею атакували безліч комах. Дивно, але мене вони чомусь не чіпали або майже не чіпали.

— Фаетоне! Підбери частоту ультразвуку, для захисту від комах.
— Виконую, — за мить комахи зникли. Корабель знаходився на орбіті, та використовуючи човник, як ретранслятор, легко виконав наказ.
— Фаетоне, чи є для нас небезпека у воді та на суші?
— Командоре, мої сканери показують, що небезпеки у воді для людей немає. Крім різних видів риб і молюсків, датчики більше нічого не виявили. А на суші, крім комах, багато тваринного світу навіть під куполом.

— Дякую. Про всяк випадок постав антизвукову завісу. На суші, крім мене і Неї, все живе необхідно приспати на час, протягом якого ми перебуватимемо тут.
Поки я розмовляв із Фаетоном, Нея скинула з себе одяг і безтурботно кинулася у воду. У водоймах Атлантиди не було небезпечних для людини риб чи інших живих істот. Наплававшись вдосталь у чистій і теплій, як парне молоко, воді, ми блаженно розляглися на м'якій шовковистій траві, що підступала до самої води. Але незабаром я почав помічати зацікавлені погляди Неї в мій бік. Просто мої думки для неї були недоступні. А від її думок мій член стояв, як олов'яний солдатик.

— Неє, зі мною щось не гаразд? — зробивши наївне обличчя, запитав у дівчини. І одразу ж відчув, як вона засоромилася.
— Олексо, усе гаразд. Просто мені незвично бачити тебе голим.
— Я маю надто відразливий вигляд?
— Ні, зовсім навпаки, — зніяковіла Нея.
— Це як? І не соромся ти, як підліток. Уже за двадцятку перевалило. Напевно, вже під багатьма хлопцями побувала, — Нея з обуренням почала мене молотити своїми кулачками. Я зі сміхом "намагався" відбиватися, потім завів її руки за спину і швидко перевернувся, опинившись на ній. Дівчина завмерла, не знаючи, як вчинити в цьому випадку. Її думки заметушилися, як щиглики в клітці.

А коли я, як вампір, впився в її м'які податливі губи, вона "розтанула", як морозиво на сонці. Неєю заволоділо одне єдине бажання: хіть. Незабаром, зрозумівши, що окрім поцілунку від мене більшої ініціативи можна не чекати, Нея взяла кермо влади у свої руки. І ці пустотливі ручки дісталися до мого древка. Відчувши ручкою пружну плоть і не зустрічаючи з мого боку заперечень, вона, не відпускаючи члена, перевернулася, опинившись на мені.

— Ох ти! Який він пружний! — промайнула в неї думка. Нея сіла мені на ноги, піддрочуючи член. Потім підвелася, діловито голівкою поводила по своїй щілинці і, спрямувавши його до воріт насолоди, почала повільно опускатися. Але вони виявилися на замку. Хоча це Нею анітрохи не зупинило. Звикла в тренувальних боях до болю, вона продовжувала опускатися. Але раптом у моїй голові затанцювали сильні больові вогники. Інстинктивно, вона швидко піднялася на якийсь сантиметр. Лише вони почали згасати, дівчина різко опустилася, впустивши в себе бажаного гостя.

— Неє, замри! Нехай біль зникне, — вона завмерла, а в голові все ще вирували больові вогники.
— Нарешті моя мрія здійснилася, — прошепотіла дівчина.
— Що за мрія?
— Понад п'ять років я мріяла, щоб твій красень встромився в мою дівчинку. І ось він весь у мені. Я щаслива, — продовжувала Нея нашіптувати, сидячи верхи на пріапу, та не звертаючи уваги на біль від розриву, що повільно згасав. Хоч і з запізненням, але до мене дійшло, що 23% можливостей мозку замало, щоб рана заживала, як у вампіра. Тож подумки зосередив увагу на місці розриву, намагаючись швидше загоїти. Незабаром больові відчуття в неї повністю зникли, розрив повністю загоївся, і вона почала методично опускатися і підніматися.

— Сонечко, зачекай. Подивися вниз, — вона опустила погляд, і побачивши вимазані кров'ю животи, засміялася.
— Кров'янки скільки! Навіть не очікувала.
— Неєчко, пропоную сполоснутися у воді. Потім продовжимо.
— А не обдуриш? — вона з тривогою подивилася мені просто в очі.
— Наведи мені хоч один випадок, коли я тебе обманював.
— Олексо, такого випадку не пригадую, але про всяк випадок запитую.

— Неєчко, рідненька, і не подумаю обманювати. Адже мені теж приємно. Хоча мені й не подобається, як ти це робиш. Заняття сексом це, як якесь священнодійство. Спочатку прелюдія, розпалювання бажання. А коли вже не в силах стримати це чудове почуття, тоді й починається безпосередньо секс. А в тебе, як на спарингу. Бац-бац і в дамках.

— Так навчи, — ображено надула губки Нея.
— Гаразд, але слухатися беззаперечно.
— А коли я тебе не слухалася? — відплатила мені Нея тією ж монетою.
— Гаразд. Мир. Йдемо купатися і змивати гріховні сліди.

Декілька годин ми з Неєю насолоджувались один одним. Вона була ненаситна. За цей час отримали безліч оргазмів. Спробувала Нея і куні, і мінет. І всьому новому, що дізнавалася, раділа, як дитина (смішно звучить – дитина в 26 років).
— Командоре, вас викликає генерал Лія.
— Фаетоне, хвилиночку, поки не з'єднуй. Нея, негайно у воду! — дівчина блискавкою метнулася в озеро. А я, як по тривозі, одягнувся.
— Льоню, куди ви зникли? — стурбовано запитала Лія.
— Незапланований відпочинок. Вирішили скупатися в іншому кліматі.

— А Нея де? — Лія з голограми намагалася побачити Вірінею.
— Фаетоне, покажи, де Нея, — поруч із голограмою Лії з'явилася ще одна, на якій Нея, як глісер, розсікаючи воду, швидко пливла до берега.
— Льоню, ну навіщо ти їй дозволяєш без тебе так далеко відпливати від берега? А якщо якась небезпека?
— Генерале, мої сенсори не виявили небезпеки.
— Ну, ось бачиш. За мене навіть Фаетон заступається. За півгодинки будемо вдома, до зустрічі, — заспокоєна Лія вимкнула канал зв'язку.

З цього часу не минало жодного дня, щоб Нея не осідлала мого жеребця. Як виявилося, у неї так само, як і в Лії, менструацій не було, тож вона була готова до сексу завжди і скрізь. Практично завжди перед початком тренувального бою вона отримувала у свою кицьку кілька порцій сперми. І лише після цього приступали до тренування. Ще через рік я підняв їй рівень використання можливостей головного мозку до 98%. Бідолашна дівчинка кричала на всю міць легенів, а потім понад три години приходила до тями. Після цього, спочатку Лія поділилася з нею своїми знаннями і навичками, потім я додав те, чого не було у Лії.

Наші тренування стали і для мене дуже важкими. Адже тепер Вірінея володіла такою ж швидкістю і силою, як і я. Не рідше одного разу на тиждень ці тренування проходили під водою. Завдяки навичкам і знанням, отриманим колись від адмірала Бюля, ми могли перебувати під водою необмежений час навіть без додаткових пристроїв. Я сам це дізнався після першого тренування з Вірінеєю у воді.

Ця хитрюга змогла затримати дихання майже на 10 хвилин. Я вже почав хвилюватись. Припинив спаринг. Але вона виринула, наче була під водою декілька секунд, навіть не захекавшись. Тоді-то й згадався покійний адмірал. Виявляється, що не тільки мозок отримує нову інфу та навички. Але якимось незбагненним чином і тіло набуває багато можливостей тієї цивілізації, від якої успадковано навички.

Досить часто спаринги проходили в горах. По-перше, там можна повправлятися з камінням, перевертаючи і кришачи його за допомогою телекінезу. А по-друге, що вища гора, то більш розріджене повітря, а витрата кисню організмом під час напружених тренувань величезна. Сьогодні у нас за планом тренування в горах.

 *   *   *

— Циклопи! — вирвався одночасний вигук близнюків.
— Звідки вам відома ця цивілізація?
— Це цивілізація? У наших легендах, у казках зустрічаються циклопи. Але у всіх казках, незважаючи на величезний зріст циклопів, вони повільні й дурні.
— Казки – брехня, — пробурмотів Драго, — ця цивілізація досить розвинена і доведеться попотіти, щоб із ними знайти спільну мову.
— А в нас вибір є?
— Вибору немає, — понуро відповів Кирсір, — головне, щоб ви мене не зганьбили, — він з надією поглянув на близнюків.

Кораблем дракона швидко примчали в зоряну систему Циклопів. Усі дуже здивувалися такій швидкості, навіть Інвір та Кирсір. Поки близнюки намагалися вести перемовини, Драго активував хамелеон і мотнувся на планету циклопів. Він виявив цей прилад, випитав, що й до чого, і одразу зрозумів, що користі в пошуку зниклих Землян від цього приладу ніякої. Повернувся на корабель та наказав близнюкам закруглятися. Коли вони вже перебували на кораблі, він пояснив, чому довелося перервати марні перемовини.

— Потрібні нові ідеї. Я вже побував у минулому, за часів процвітання Землян. У той час командувачем одного з Альянсів вищих цивілізацій був землянин, генерал Тор. До нього не було про Фаетон відомостей ніяких. Але навіть проміжок часу, що залишився, занадто великий, щоб весь дослідити. Треба якось скоротити інтервал пошуку.

— Драго, — почав Кирсір, — а якщо скористатись інтуїцією?
— Кирсір, до чого тут інтуїція?
— Коли я звернувся до Землян по допомогу проти Назоферів, король Арихонів віддразу ж відчув смертельну небезпеку для посла Олекси. Він моментально вилетів до Шеньшерів. Як він дізнався, що Олекса буде у Шеньшер? Та й запізнився він до початку бою лише тому, що його флот повільніший, ніж швидкість Фаетона. Пропоную кожному, хто передавав знання послу Олексі або генералу Лії, інтуїтивно вирішити, в який саме час у минулому вони провалилися. І вже там шукати.

— Як ви гадаєте, де зараз у минулому мешкають ваші батьки? — Драго уважно дивився на близнюків. Відчуваючи величезну відповідальність від їхньої відповіді, вони навіть заїкатися почали.
— Нам здається, що вони провалилися в минуле на 6,5-7 тисяч Земних років. Але наші машини часу туди не дістають.
— Я думаю, що це багато, — заперечив Кирсір, — по-моєму, вони провалилися не більше ніж на 5000 років.
Маурен узагалі назвав лише тисячу років. Інвір погодився з Кирсіром, але сказав, що можливо 5000 років, хоча його інтуїція підказує чотири.
— Кирсіре, зв'язуйся з королем Арихонів.

Азіріс, побачивши обох старійшин, шанобливо схилив голову.
— Радий бачити шановних керівників інквізиторів. Але моя цивілізація нічого поганого не зробила. Ми ні з ким не воюємо і дотримуємося законів спілкування з іншими цивілізаціями. Дозвольте запитати, чим зобов'язаний?
— Азірісе, а ти як вважаєш? — запитав Драго, жестом наказавши іншим мовчати.

— Мені здається, що це якимось чином пов'язано з послом Олексою. Але логічно звести воєдино не можу. Бо в мене не вкладається в голові, щоб через одного Землянина було поставлено на вуха не лише команду наших інквізиторів, а й інквізиторів вищих цивілізацій. Якщо вже зібралася в одному місці така компанія, то можна припустити лише це.
— Що там відносно Олекси? — нетерпляче перебив дракон.

— Я не відчуваю посла Олекси. Наче він помер. Але це не смерть. Він просто зник. Схоже, що він перемістився в часі.
— Оце так інтуїція! — не вгамовувався Драго. Він коротко пояснив, що трапилося з Олексою та Лією, і поцікавився, що зараз Азірісу підказує його чудова інтуїція.
— Шановний старійшино, на мій погляд, вони провалилися в минуле приблизно на шість із половиною тисяч років тому (за земними мірками).

— Азірісе, дякую за твоє припущення. Хто ще ділився знаннями з ними?
— Мені відомо лише про Варканів та покійного адмірала Бюля. Крім цього, мій командувач флотом отримав знання від Олекси, а також, якщо не помиляюся, командувач космічного флоту Людин, а від генерала Лії – командувач космофлоту Землян, генерал Василина.
— Командувач Людин? — здивовано вигукнув дракон.
— Зараз флотом Людин керує генерал Землян, Віолета, — пояснили близнюки.
— Ого, я не перестаю дивуватися, — промовив Драго.

Генерал Варканів сказав, що за його припущенням Земляни провалилися на три з половиною тисячі років, потім почав плутатися в перекладі на земні роки. Вяліс і Василина були одностайні – чотири тисячі Земних років. Гірман, який був присутній під час бесіди Віолети, припустив, що вони потрапили в минуле не менше ніж на 6000 земних років.

— Що ми маємо? Одна тисяча років, три з половиною тисячі років (хоча під великим питанням), чотири тисячі років, п'ять тисяч, шість та шість з половиною тисяч.
— На жаль, ми не можемо переміщатися глибше п'яти тисяч, — понуро промовив Інвір.
— Ми теж, — в один голос безнадійно підтримали Інвіра близнюки та Маурен.
— Я особисто можу лише до шести тисяч, — зауважив Кирсір.

— Гаразд, — гримнув Драго, — одну тисячу залишимо поки-що в спокої. Там ми завжди можемо побувати. Та й малоймовірно, що Земляни потрапили так близько. Інакше близнюки, щось чули б із легенд. Кирсіре, колего, доведеться тобі помотатися на між шістьма і п'ятьма тисячами. Я досліджую найнижчу межу. А щодо решти часових міток вирішіть між собою, хто який час досліджуватиме. Щоб було швидше, беріть інтервал п'ятсот років, а потім поступово зменшуйте інтервал аж до 50 років. Інвіре, мені необхідно дозаправити свій кораблик. Я буду пірнати в минуле з його допомогою.
— Гаразд. Зараз віддам розпорядження, — сперечатися або заперечувати драконові ніхто не став. Та й не мало сенсу. Адже він узявся за найважчу ділянку пошуку. Куди ніхто з них не міг дістатися.

 *   *   *

Драго

Який же мені метод наближення обрати? Спробую за початкову точку відліку вибрати шість із половиною тисяч і наближатимуся до цієї точки з інтервалом у сотню Земних років. Спочатку пірнути на 7000, потім 6000. Наступний стрибок 6900, 6100, 6800, 6200 і так далі. Стрибків звісно багато, але зараз Інвір заправить корабель паливом на подвоєну кількість енергії. Десятків на три стрибків вистачить.

Стрибнув на 7000 років в минуле.
— Фаетоне! — цілковита тиша. Значить ні. Наступний стрибок (6000) – порожньо. Наступні (6900 і 6100) – і знову нічого. Напевно все ж таки інтуїція підвела короля Арихонів. Хоча й близнюки вказали близько цього часу. Стрибок на 6800 – жодних слідів. 6200 – немає нікого і нічого. 6700 – навіть натяку немає. З кожним стрибком надія на виявлення зниклих Землян танула, як сніг на весняному сонці. Новий стрибок у минуле на 6300 років.
— Фаетоне!
— Слухаю вас, старійшино Драго.
— Я хотів би зустрітися з командиром, — моє серце почало відбивати радісний набат, — тільки поки-що не кажи йому. Хочу зробити маленький сюрприз.

Мені захотілося опинитися на полонині великого гірського хребта посеред материка. Щоб швидше дістатися, скористався телепортом (мало якій цивілізації такий телепорт доступний, безпосередньо з космічного корабля на планету). Так і є. Малюк проводив спаринг із якоюсь дівчинкою. Ха! Вони відчули мою появу. Зняв невидимку. І раптом це малятко, як фурія, кинулося на мене. Ну, тримайся! Хоча цей вигук уже треба було застосовувати до мене, а не до неї. Вчепилася за мій хребет і навіть вертикальний зліт із такими перевантаженнями, що в очах почало темніти, не скинув її.

Спробувала завдати по мені удару мечем (здається меч Арихонів, хоча звідки він у неї), але я їй покришив меч, щоб не сміла замахуватися на мене цією паличкою. Зараз ти в мене завиєш. Накинув на неї вогняні кайдани. Не встигли вони затягнутися, як вона витягнулася вздовж мого тіла по Мауреновському. І зуміла вислизнути.

А це ще що таке!? Мої голови виявилися обплутані сіткою Варканів, що позбавило мене можливості летіти. Та й сітка виявилась здвоєною. Крім звичайної матеріальної, ще й магічна (вона Варкан, чи що? Так вигляд же земний). Я запанікував. Звідки тут Варкани?! Продовжуючи безладно падати, мені вдалося магічну заблокувати, а матеріальну пропалив. Цим зміг повернути собі здатність до польоту. Нарешті вдалося цю нахабу скинути з себе. Але тепер вона спробувала мене за допомогою інквізиторських телекінетичних прийомів закрутити. Не на того напала. Зараз ти в мене отримаєш! В удар вклав усю міць.

— Ні!!! Драго, ні! — відчайдушний крик Малюка. Але було вже запізно. Удар досяг своєї мети. Малюк підхопив мляве тіло дівчинки і почав плавно опускатися з нею на поверхню. А ось і генерал Лія з'явилася. Вона після телепорту опинилася поруч із Малюком і м'яко опустилася на поверхню Землі. Їй достатньо було швидкоплинного погляду, щоб зрозуміти, що сталося.
— Драго, ти вбив її! Тепер тобі доведеться мене вбити або я вб'ю тебе!
— Відпочиньте, генерале, — Лія під моїм впливом миттєво заснула.

 *   *   *

Ми з Неєю проводили спаринг на гірському плато. Раптом з'явилося відчуття чиєїсь присутності. Негайно, не змовляючись, одразу стали в бойову стійку спинами один до одного. Дивно. Будь-яке наближення не лише людини, а навіть звіра я міг відчути на величезній відстані. Але цей хтось, що з'явився раптово, здавався до болю знайомим. Але хто це?

Я відчув сильний поштовх повітря за спиною. Мить і мене одразу ж накрило відчуття смертельної небезпеки. Блискавичний розворот на сто вісімдесят градусів, Віринеї за спиною не виявилося. Значить вона мовчки кинулася назустріч ворогові, навіть не думаючи про небезпеку для себе. Лише тепер я зрозумів, кого відчув. Драго! І не лише відчув.

— Командоре, — телепатичний голос бортового компа.
— Фаетоне, не зараз.
— Командоре, старійшина Драго тут.
— Пізно. Де ти сука раніше був? Заткнися і не відволікай, — але на якусь мить цей діалог усе ж таки мене відволік.

Дракон штопором вкручувався в небеса, а на його спині Вірінея, безстрашно тримаючись за зубці хребта дракона, перебиралася ближче до голів. Вниз сипалися лише шматочки металу. Мене пробив холодний піт (це виявилися шматочки меча Арихонів).

— Нея!!! Не можна!!! — мій несамовитий крик. У будь-якому випадку це був глас волаючого в пустелі. Раптом її обплутали вогняні кайдани. Хоча навіть це Нею не зупинило. Витягнувшись по котячому в довжину, вона вислизнула з цих страшних кайданів. Я побачив, як вона викинула праву руку вгору, вистріливши павучою сіткою Варканів, яка обплутала голови дракона.

Від цього він, безладно перекидаючись, полетів униз. Вірінея чіпко трималася на спині Драго. Продовжуючи безладне падіння, дракон видихнув спекотне полум'я, і наче плазмою, пропалив у сітці дірки і знову рвонув свічкою вгору. Зробив різкий ривок убік, цього разу Вірінея не змогла втриматися за гребінь. Вона зависла в повітрі, левітуючи, і спробувала за допомогою телекінезу закрутити і штовхнути дракона до землі. Але сили виявилися не рівними. Дракон лише крутнувся, зробивши один повний оберт і завис навпроти Віринеї. Я зрозумів, що зараз станеться, і метнувся з максимальною швидкістю до них.

— НІІІІІ! Драго, ні!!! — але було вже пізно. Якщо людський кулак завбільшки близько десяти сантиметрів (плюс-мінус), то кулак Драго був разів у десять більшим (тобто не менше метра). І цей броньований метровий кулак зі швидкістю блискавки метнувся до Віринеї. Я на мить застиг і телекінезом штовхнув Нею вбік. На жаль, моєї швидкості не вистачило. Удар Драго виявився настільки блискавичним, що мій телекінетичний поштовх Неї, від якого навіть космічний корабель починав швидкий рух, виявився занадто повільним.

Удар дракона припав Віринеї в тулуб. А враховуючи, що її тіло вже почало рух від мого удару, то траєкторія руху тіла Віринеї різко змінилася, і мені довелося її тіло зупиняти та ловити. Після зупинки, вона каменем полетіла вниз. Я ледве встиг підхопити її, і почав плавне зниження з млявим тілом Неї. Ми ще не досягли землі, як біля нас після телепорту виникла Лія (мабуть відчула смертельну небезпеку для Неї) і м'яко опустилася на землю. Лії достатньо було швидкоплинного погляду на Нею, щоб зрозуміти не лише, що дівчинка мертва, а й те, хто саме її вбив.

— Драго! Ти вбив її! — якби кокон не стримував силу емоцій, то Лію можна було б порівняти зі скаженою фурією, — тепер тобі доведеться мене вбити, або я тебе сама вб'ю!
— Відпочиньте, генерале, — дракон відмахнувся від неї, як від набридливої мухи. А Лія лише почала рух і опустилася спочатку на карачки, потім завалилася на бік і почала мирно сопіти.

Я опустив Нею на землю і хотів її оживити. Моєму розпачу від безпорадності не було меж. Для оживлення необхідно спочатку відновити пошкоджені органи. Але в міцній інвірській броні Неї не залишилося жодного цілого органу. Найміцнішою бронею стягнуто місиво м'яса, крові та мініатюрних шматочків кісток. Пелена сліз застилала мені очі. Я дивувався, як таке могло трапитись.

— Малюче, після мого удару оживити неможливо, — винувато похнюпивши голови, проронив Драго.
— Ти з'явився, щоб убити нас? Так убивай і мене! Чого чекаєш?!
— Ти як завжди не дослуховуєш до кінця. Ніхто не зможе її оживити, крім мене, — у дракона в лапах з'явилася куля невеликих розмірів. Він її кинув на землю і в цю мить зникла не лише куля, а й сам дракон.

 *   *   *
Драго

Ну й сюрприз вийшов. Хотів, як краще, а вийшло, як завжди. Дівчинка мертва, генерал і малюк готові за неї мене вбити. Тепер може допомогти лише темпоральна зброя. Найкраще для цієї мети підходить темпоральна граната.
— В автоматичному режимі застосування темпоральної зброї неможливе. Для вашого життя небезпеки немає. Але ви можете самостійно вказати на який відрізок часу вас повернути.
— Повертай на максимально можливий час! Негайно! — я знову опинився в момент появи в минулому. Але все, що відбувалося в цей відрізок часу (від моєї появи в минулому, до застосування темпоральної зброї) пам'ятав лише я.

— Фаетоне!
— Слухаю вас, старійшино Драго, — безпристрасна відповідь бортового комп'ютера.
— Передай командиру, що я хочу його бачити, — було чутно, як Фаетон зв'язується з Олексою та отримує дозвіл.
— Старійшино Драго, ви зачекаєте на командора в мене на борту чи зустрінетеся з ним на Землі?
— На Землі. Але ти повідом, що я з'явлюся.
— Командор чекає на вас, — я телепортнувся до малюка, хоча не поспішав деактивувати невидимку.
— Земляни, для вас небезпеки немає.

 *   *   *

Ми з Вірінеєю на гірському плато завзято відпрацьовували атаку та захист.
— Командоре, — голос Фаетона в моїй голові.
— Нея, стоп! — я зупинив спаринг, — Фаетоне, що сталося?
— Старійшина Драго хоче вас бачити.
— Де я зможу з ним побачитися?
— Він зараз телепортується до вас.

— Гаразд, чекаю. Неє! Зараз тут з'явиться дракон, не лякайся і не бийся – це друг.
— Дракон – друг? Ніколи в житті не бачила драконів.
— Земляни, для вас небезпеки немає, — біля нас "проявився" Драго. Я шанобливо опустився на одне коліно. Вірінея здивовано розглядала величезного дракона.
— Я думала, що дракони лише в казках бувають.
— Малюче, я перед тобою винний, — він винувато опустив голови.
— Старійшино, як ви можете відчувати провину перед простим смертним?
— На жаль, винен. Я вбив ось цю дівчинку.

— Драго, ви помиляєтеся. Ось же вона! Жива і здорова!
— Малюче, запроси генерала Лію.
— Без проблем, — я телепатично викликав Лію. За мить вона вже була біля нас. Побачивши Драго, вона теж шанобливо опустилася на одне коліно.
— Рада вас бачити, старійшино Драго, — вимовила з повагою Лія. Нея була невимовно здивована, адже звикла до того, що перед Лією схилялися всі, вона ні перед ким. А тут Лія з повагою опустилася на одне коліно.

— Не варто, генерале. Я зробив неприпустиму помилку. Убив у бою ось цю прекрасну дівчину, — дракон показав на Віринею, — тому довелося застосувати темпоральну зброю, щоб усе виправити. Ось дивіться, — Драго запустив голограму. Ми побачили, як Нея відчайдушно кинулася на дракона. Той, не очікуючи нападу, різко злетів угору. Нея, наче приклеїлася до нього. Навіть дістала меч Арихонів і встигла змахнути ним. Але від меча полетіли лише шматочки (незрозуміло навіть чим саме дракон меч покришив). Хоча це було марно, навіть якби вона й завдала удару, то меч не заподіяв би броні старійшини жодної шкоди.  Дракон уже почав злитися. Він спробував впіймати Нею у вогняні кайдани. А вона, як кішка, встигла вислизнути з них раніше, ніж ці страшні кайдани затягнулися.

Після того, як вона накинула на голови Драго павучу сітку Варканів, він узагалі розлютився. Сітку він пропалив, що дало йому змогу призупинити безладне падіння, і скинув із себе Нею. Потім трапився той фатальний удар, після якого неможливо оживити нікого і нікому. Застосування драконом темпоральної зброї, що відкинула його в часі назад. Розмова дракона з Фаетоном і поява його на Землі.

— Драго, — у голосі Лії відчувався метал, а від колишньої пошани не залишилося й сліду, — ти порушив кодекс інквізитора. Убив у минулому представника цивілізації непідконтрольного рівня. Та й узагалі інквізитору категорично заборонено битися і вбивати в минулому. Але мені незрозуміло, чому Нея кинулася на тебе.

— Ліль, я зрозумів чому. Імовірно, у першому варіанті вона вважала його ворогом і рятувала мене.
— Так, малюче, ти маєш рацію. У першому варіанті Фаетон не встиг тобі повідомити про мою появу. Але це не знімає з мене провину. Ви маєте повне право мене вбити, і я не маю права чинити опір. На жаль, вам убити мене неможливо. Я не стану вдаватися в подробиці, чому. Хоча є один варіант, коли мене можна спокійно вбити: переродження. Скористайтеся своїм правом.

— Шановний драконе, я вас бачу вперше (хоча згідно голограми, то вже не вперше). І я не маю до вас жодних претензій, — почала захищати дракона Нея, — ви ж виправили свою помилку. Могли нам навіть не показувати, що ви її допустили. Ви вчинили чесно. Не лише визнали помилку, а й виправили її.

— Нея, він порушив кодекс інквізиторів і має бути покараний.
— Земляни, ви маєте близько двох годин земного часу, поки в мене відбуватиметься переродження. Сподіваюся, за цей час ви визначитеся, — дракон дістав звідкись металеву пластину, згорнув її, наче папір, у пакетик і поглянув на водоспад гірського струмка. Його імпровізований келих наповнився водою. Висипав казна-звідки порошок атомарного золота в цей металевий келих із водою і швидко випив. За мить він уже лежав безпорадний на землі. Лія вийняла з піхов меч. Але я став у неї на шляху.

— Ліль, не смій! Він же безпорадний. Фаетоне, захисний купол на старійшину! — над драконом засяяв, переливаючись усіма кольорами веселки, потужний захисний купол.
— Фаетоне2, деактивуй захисний купол із Драго, — наказала Лія, і дракон знову опинився безпомічною горою м'яса й кісток.

— Ліє, ти для мене, як мама, — телепортнулася Нея впритул до дракона і, повернувшись до Лії, прийняла бойову стійку, — і бити я тебе не зможу, але захищати цього безпомічного чоловічка... (зрозумівши, що дракон усе ж таки не людина, вона спробувала підібрати відповідне слово), цього безпомічного дракона захищатиму до останньої краплини крові.

— Фаетоне2, сука! Порушуєш мої накази! Терміново захисні поля на старійшину і генерала!
— Слухаюся, — над драконом з Неєю і над Лією з'явилися потужні силові куполи. Вірінея ще не зустрічалася з такими пастками, спробувала вийти, але поле лише прогнулося і як пружиною відкинуло її назад.
— Фаетоне2, деактивуй з мене пастку, я не буду атакувати.
— Вибачте, генерале Лія, але це з метою вашої ж безпеки. Я не можу виконати ваш наказ.
— Льоню, скажи, нехай випустить! Любителі справедливості! — зі злістю прошипіла Лія.

— Ліль, ти помиляєшся. Драго вчинив чесно і за правилами. Він міг не демонструвати нам своєї помилки (порушення). А ти, як начальник штабу Альянсу цивілізацій, хіба не порушиш канонів, убивши безпорадного та беззбройного Драго? — Віринея з відкритим ротом слухала нашу перепалку.

Звичайно, вона знала, що десь далеко є інші цивілізації. Але для неї це було, як казка. І раптом вона на власні очі побачила представника інопланетної цивілізації. Величезний шок. Почувши, що Лія, яку вона знала з дитинства і яка багато років невідлучно перебувала на Землі, насправді генерал, начальник штабу Альянсу, що об'єднує різні цивілізації, взагалі випала в осад.

— Мені плювати на посаду начштабу. Він убив Нею!
— Ліє! Але ж я жива! Навіщо його вбивати?!
— Ідіть ви обоє в дупу! Льоню, скажи нехай випустить.
— Фаетоне2, випусти генерала.
— Виконую, —захисне поле над Лією зникло, а за мить і вона мовчки зникла, телепортнувшись геть.

— Фаетоне2, випусти з пастки Нею і постав знову захист на старійшину, — Вірінея майже впала, а пробігши з десяток метрів, зупинилася. Потім обернулася, з подивом розглядаючи захисне поле над драконом. Ведена цікавістю, вона підійшла до цього переливчастого поля і вперлася в нього рукою. Поле прогнулося. Вона побоксувала, звикаючи до незвичайних тактильних відчуттів.
— Олексо, я в сум'ятті, мені абсолютно незрозуміло. Хто ви з Лією? Я вважала, що ви точно такі, як я, як усі жителі нашої Атлантиди. Але ви інші. Навіть я зараз інша. Хто ж ви насправді?

— Нея, ми точнісінько такі самі люди, як і ти, але з майбутнього. Космічний корабель (Фаетон), на якому ми летіли, потрапив у часову яму, і ми опинилися в минулому (для нас у минулому). Наші друзі нас наполегливо шукали. І ось один із них, — я кивнув на безпорадного дракона, прикритого потужним силовим куполом Фаетона, — зумів нас виявити. Але через прикре непорозуміння він мало не загинув.
— Олексо, бій із драконом, це моя перша в житті справжня (не тренувальна) поразка, смертельна поразка. Але я зла на дракона не маю. Він звісно страшний (для тих, хто його не бачив), але дуже добрий і чесний. А що таке "інквізиція"?

— Гадаю, тобі не варто пояснювати, що на наші бази за межами острова часто бувають напади. Але ми володіємо потужною автоматичною зброєю, порівняно з будь-якими нападниками. Ця зброя є дуже потужною для слабких Землян. А якби нападали інопланетяни, які володіють потужнішою і більш руйнівною зброєю, ніж наша?
— Звісно вони б виграли бій.

— Це приклад, щоб ти змогла зрозуміти мої пояснення. Для того, щоб легше було захищатися від агресорів, цивілізації приблизно однакового рівня розвитку об'єднуються в Альянси. Природно, у цих альянсах є своє керівництво, командувач, начштабу тощо. Якщо цивілізація ворожого Альянсу нападає, то дружні цивілізації, під керівництвом командувача Альянсу допомагають захищатися (якщо добре спрацювала розвідка і вони встигли на допомогу до початку атаки).

Такі бої трапляються досить часто. Але є агресори, які хочуть не просто перемогти флот противника, а повністю знищити якусь цивілізацію. Такого свавілля інквізитори намагаються не допустити. Вони можуть воювати, відновлюючи справедливість, на боці будь-якого з Альянсів. Основне їхнє завдання не припиняти війни між цивілізаціями, а не допускати повного знищення будь-якої цивілізації.

— Цивілізація інквізиторів така потужна, що може перемогти будь-яку?
— Ні, Неє. Інквізитори не належать до жодної з цивілізацій. Бійці-інквізитори підбираються з різних цивілізацій. Це дуже потужні бійці. Вони вдвох, втрьох можуть впоратися з тисячним флотом цивілізацій відповідного рівня.
— Що значить відповідного рівня?
— Ну скажімо, порівнюючи з різним розвитком Землян. Для таких країн, як наша Атлантида, своя команда інквізиторів, для варварів Азії та Африки – свої інквізитори. З такою силою і навичками, якими ти володієш зараз, ти можеш сама впоратися з будь-яким військом на Землі. За певної вправності та досвіду, ти зможеш самотужки протистояти навіть оборонним військам нашої Атлантиди. Так само є і цивілізації з різними рівнями розвитку: наприклад, проміжні (які нещодавно вийшли в космос і почали встановлювати дипломатичні відносини з іншими цивілізаціями). А є вищі цивілізації, які набагато розвиненіші за проміжні.

— Земляни належать до вищих?
— На жаль, Неє. Поки що лише до проміжних. Але колись у минулому (кілька тисяч років до твого народження) командувачем Альянсу вищих цивілізацій був землянин, генерал Тор.
— Чому ж тоді Земляни у вашому часі лише на проміжному рівні?
— Нея, як я вже казав, цивілізації між собою воюють. І не завжди вдається інквізиторам вчасно встигнути і врятувати цивілізацію від знищення. Цивілізація може майже загинути. Але через деякий час вона відроджується, розвивається, знову виходить у космос. І все повторюється спочатку. Нашу цивілізацію знищували неодноразово, а вона, як фенікс, відроджується з попелу і починає свій новий шлях розвитку.

— Олексо, а що це за звання таке чи посада "старійшина"?
— Старійшина – означає старший над інквізиторами. У даному випадку Драго – старійшина інквізиторів вищих цивілізацій.
— Але ти ж казав, що Земляни належать до проміжних цивілізацій.
— Так, Земляни поки що на проміжному рівні. Але завдяки допомозі однієї з вищих цивілізацій вони скоро можуть бути зараховані до вищих. А чому саме старійшина інквізиторів вищих цивілізацій розшукував мене з Лією, сам не знаю, можу лише здогадуватися. За великим рахунком йому наплювати на Землян (адже вони підконтрольні своїй групі інквізиторів). Та й то через двох Землян навіть наші інквізитори не стануть влаштовувати пошуки. Не той рівень втрат чи небезпеки.

Але тут імовірно задіяний ланцюжок через Лію. Вона начштабу Альянсу. Командувач, виявивши зникнення свого начштабу, кинувся її шукати. З'ясував, що вона полетіла на кораблі вищої цивілізації. У такому разі він поскаржиться старійшині інквізиторів проміжних цивілізацій. Щоб не нагнітати обстановку, вони разом звернуться до старійшини інквізиторів вищих цивілізацій. І тоді почнуть дипломатичним шляхом з'ясовувати обставини зникнення. Але чому Драго особисто зайнявся пошуком, мені незрозуміло. Та й незрозуміло, чи зможемо ми повернутися у свій час. Хоча це навіть не мій час, а Лії. А я потрапив у майбутнє слідком за Лією.

— Стільки нової і незвичайної, навіть казкової інформації, що в мене вже голова йде обертом. Але мені дуже хочеться у ваш час.
Дракон почав приходити до тями. Побачивши над собою захисний купол, а неподалік мене, та нашу спокійну бесіду з Вірінеєю, він дуже здивувався.
— Земляни, ви залишили мене живим?
— Драго, все завдяки Віринеї. Це вона з кулаками кидалася на Лію, намагаючись вас захистити. Фаетоне, можеш знімати захисне поле.
— Олексо, скажеш таке. Я не могла вдарити Лію, але вбити вас, — вона повернулася до дракона, — не дозволила б.