Частина 9. Зникнення

Частина 9. Зникнення

— Хлопці, розлітаємося по домівках. Пане посол, якщо ви бажаєте побачитися зі своїм другом, королем Арихонів, можете його зачекати тут. Він за кілька хвилин вистрибне в тривимірку. Від мене велика подяка вам усім за допомогу. Із близнюками ми скоро зустрінемося, а вам бажаю успіхів. Будьте здорові, — ми вчотирьох вилетіли човниками на Фаетон. Інквізитори полетіли, прокресливши простір над планетою плазмовими стрілами кораблів, що відлітали.

— Цікаво, як король тут опинився? — я дивувався.
— А може він летить на допомогу Шеньшерам? — припустила Лія.
— Мам, у них же немає військового союзу, лише пакт про ненапад. Та й летіти на вірну смерть і втрату флоту – нерозумно. А король Арихонів не дурень. Майже за тисячу земних років він зазнав лише однієї поразки, та й то флотом керував не він. Крім того, звідки він міг знати про напад Назоферів?
— Я пропоную пожартувати над ним. Начебто нас тут немає і не було. Фаетоне, активуй невидимку і вимкни "свій-чужий". Імітуємо відліт. А також увімкни шпигунку. Будемо підслуховувати, про що шепочеться король зі своїм флотом.
— Виконую.

Сколихнулося електромагнітне поле планети від появи безлічі кораблів.
— Ваша королівська величносте, ми або прилетіли занадто рано, або запізнилися. Крім флоту Шеньшерів, сканери не зафіксували чужих кораблів.
— Вялісе, шукайте. Я не міг помилитися. Олекса у дуже великій, смертельній небезпеці. І він має перебувати тут, біля Шеньшер.
— Виявлено велике скупчення астероїдів, на орбіті близько 200 км.
— Ти шукай не астероїди, а кораблі.

— Ваша королівська величносте, але це незвичайні астероїди. Вони всі складаються із заліза, крім того вони всі однакових габаритів і правильної кулястої форми. Імовірно, Шеньшери приготувалися до швидкісного виготовлення кораблів, раз витягли на орбіту стільки заліза.
— Їх дуже багато?
— Близько п'яти тисяч.
— Усе, Вялісе. Ми запізнилися. Це все, що залишилося від ворожих кораблів. Вони всі знищені термічною зброєю інквізиторів. Ти подивися уважніше. Там, крім цих астероїдів, ще мають бути маленькі і у величезній кількості. Великі – залишки кораблів, а маленькі – від рятувальних капсул.

— Так, ваша королівська величносте, є такі. Але вони всі не на стаціонарній орбіті. Крім того, якщо це останки загиблих кораблів, то який дебіл-командувач дозволив дислокацію флоту так купчасто? Вони ж один одному заважали. І їх у такому разі розстрілювали, як у тирі.
— Ех, Вялісе, Вялісе. Командувач тут ні до чого. Ці кораблі збилися в купу не з власної волі. Вони після виходу в тривимірний простір перебували набагато далі один від одного, і мали б одразу ж розосередитися на значні відстані. Так щільно їх зібрали інквізитори, а потім протягом кількох секунд розстріляли термічними зарядами. Усе відбувалося дійсно, як у тирі. І жодного шансу врятуватися. Це типовий почерк інквізиторів. Королеві Шеньшер пощастило. Дай мені зв'язок із королевою.

— Оу, король Арихонів. Яким вітром у мої пенати?
— Здрастуйте, мати-королево. Прилетів до вас на допомогу, але бачу, що запізнився.
— Азірісе, дуже вдячна вам, хоча й не можу зрозуміти, звідки вам відомо, що до мене летів ворожий флот. Ви й запізнилися зовсім небагато. Хвилин на тридцять. Мені допомогли Земляни з інквізиторами.
— Земляни? Так мій друг, посол Олекса був тут? Ви не підкажете, він у вас? Чи вже полетів?
— Перед боєм він з'являвся в мене. Але відразу після бою його син доставив мене до палацу, і вони полетіли, куди – не знаю.

— Ваша королівська величносте, — голос Вяліса, — щось незрозуміле. Сканери виявили близько сотні слідів важких кораблів, що стрибнули в сигма-простір. Ідентифікувати тип кораблів не вдалося. Судячи зі слідів, імовірно, це були кораблі величезних розмірів вищих цивілізацій (наші кораблі дають набагато слабший слід). Вони зникли в сигма-просторі хвилин 25-30 тому. І ці сліди дуже швидко зникають.

За півгодини жоден датчик не зможе виявити цих слідів. Приблизно за кілька хвилин до нашої появи виникли сліди ще приблизно сотні кораблів, які відлетіли, але ці кораблі слабші за попередню сотню. І буквально перед нашою появою слід корабля Інвірів або аналогічного.
— Так, Вялісе. Усе говорить про те, що тут були інквізитори навіть вищих цивілізацій. І навіть те, що Фаетон полетів. Але мій друг тут. Я його відчуваю.

— Ау, друже. Хай живе король Арихонів! Мені цікаво, тобі не шкода свого флоту? Адже, якби ти зі своїм флотом встиг вчасно, а інквізитори ні, то Назофери не залишили б у живих жодного твого корабля.
—Олексо, заради тебе я готовий пожертвувати життям, а не лише своїм флотом. Крім того, перед вильотом я запитував у екіпажів, чи готові вони летіти на вірну смерть. Вяліс, що ви відповіли?
— За вами, ваша королівська величносте, ми підемо, хоч у саме пекло. А від себе додам, що я готовий померти не тільки за свого короля, а й за вас, пане посол, без найменших роздумів. (Хай живе король Арихонів, — почулося вдалині багатоголосе відлуння екіпажів).

Незабаром король Арихонів з'явився на Фаетоні. Він розповів, що відчув смертельну небезпеку для мене. Його інтуїція підказувала, що мене потрібно шукати біля Шеньшер. З огляду на те, що він зі своїм флотом запізнився лише на півгодини, то виходить, що відчув він цю смертельну небезпеку для мене одразу ж, тільки-но старійшина інквізиторів з'явився на Валькіріку. Король практично без затримок вилетів.

Але новий Фаетон значно швидший за його кораблі, та й від Кверків трохи ближче до Шеньшер, ніж від Арихонів, лише тому він запізнився. Він з подивом дивився записи Фаетона. Дивувався неймовірним здібностям, за допомогою яких ми зганяли в купу кораблі флоту Назоферів (я вже не став йому пояснювати, що ці здібності ми отримали лише на час бою). Його здивуванню не було меж, коли він побачив постріли по мені. А те, що я залишився живий після прямого попадання короля Назоферів, узагалі шокувало його. Але справжнім шоком для нього став сам бій і його результати.

— Олексо, я не помилився, коли відчув для тебе смертельну небезпеку. Проти зброї покійного короля Назоферів не могла встояти ні наша броня, ні Людин, ні Інвірів. Від першого пострілу ти ухилився. Від другого і третього тебе врятувало захисне поле кокону. Але при прямому влучанні тебе врятувала лише інквізиторська броня. Отже, можна вважати, що тебе врятував старійшина Кирсір.

Сам бій мене вразив до глибини душі. Я ніколи не бачив нічого подібного. Звісно, неодноразово чув про блискавичні нищівні бої інквізиторів. Чув про їхню термічну зброю. Але ті легенди, що розповідали врятовані інквізиторами цивілізації, виходили за рамки можливостей будь-якої цивілізації (з проміжних і не лише). Тому мені це здається казкою, хоча, побачивши результати бою, вже можна повірити навіть в цю казку. Побачивши в запису сам бій, зрозумів, що ті літаючі, недогорілі шматки металу, не можуть передати нищівної потужності зброї інквізиторів. У Назоферів не було жодних шансів на порятунок. Олексо, але мене все одно не полишає відчуття небезпеки для тебе. Ця небезпека не смертельна, але дуже велика.
— Друже! Якщо не смертельна, то до чого занепокоєння? Живемо далі та насолоджуємося життям.
Незабаром король зі своїм флотом полетів додому (побувавши в гостях у самої королеви Шеньшер), а ми вчотирьох рвонули до Інвірів.

 *   *   *

Щойно прилетіли до Інвірів, як до нас кинулася Галка. Але це була не та Галка, до якої ми звикли. Дивно було бачити її в одязі та на двох ногах. Крім неї, нас зустрічав її батько (командувач Альянсу) і ще пара Інвірів, судячи з одягу, жіночої статі. Одну з них Лія визначила, як матір Галки. А ось друга була дуже схожа на Галку. Хоча ми й відрізняли Інвірів один від одного, але в даному випадку занадто велика схожість. А коли в Галки запитали чице не її сестра, то отримали відповідь, що це охоронець.
— Так ось, хто рятував мого двійника у Жужів.

— Вибачте, генерале Лія, що я не змогла вберегти вашого двійника. Якби маркіз хоч на кілька секунд раніше прилетів на допомогу.
— Ти і так там билася чудово. Але ось, куди і як зникла, досі не знаю. А можна буде з тобою хоча б хвилинний спаринг?
— Прошу вибачення, але в піддавки не привчена грати, на жаль, ви програєте.
 Ліє, я нахаба, але це зверхнахабство. А зі мною, шановна леді, не бажаєте битися?

— Вибачте, пане посол, якщо ви бажаєте бути переможеним, то без проблем.
— Переможеним я не бажаю бути, а ось хто виграє, це ми ще подивимося.
— Ну, досить вам. Як діти. За нашими законами, якщо охоронець програє (незалежно від того, в тренувальному бою чи в справжньому), то його дискваліфікують, — пояснив командувач.
— Я нічого не маю проти ваших законів. Але в даному випадку це спаринг із представником іншої цивілізації. А я впевнений, що ваші закони про дискваліфікацію стосуються лише програшу представнику своєї цивілізації.

Перед нами виникла голограма з описом цього закону. Якби не передані Інвіром знання, то це був би набір незрозумілих ієрогліфів. А так ми прочитали, що дійсно це все стосується лише представників цивілізації Інвірів.
— Пане посол, ви дійсно дипломат. Враження таке, що ви ретельно вивчали наші закони. Зараз прибудемо на місце (до мене додому). І ви зможете продемонструвати крім дипломатичних і свої бойові навички. Хоча заздалегідь готуйтеся до програшу.

Обидві родини розташувалися в зручних кріслах, передчуваючи цікаве видовище. Сім'я Інвірів на сто відсотків упевнена, що їхній охоронець швидко розправиться зі мною (як може цивільний змагатися в бойових навичках з елітним бійцем Інвірів?). А Лія та близнюки були впевнені, що перемога буде за мною. Щойно пролунала команда "бій!", почалася справжня круговерть. Швидкість цієї "охоронниці" виявилася неймовірною. Мені постійно доводилося ухилятися. Тим паче, що я прекрасно пам'ятав, як вона в Жужів пройшлася "косою смерті" по Маркалях і творцях. І мені дуже не хотілося потрапляти під гострі "кіптики" цієї особи.

Секунд за двадцять я помітив, що її прийоми і виверти починають повторюватися. Тепер уже їй доводилося ухилятися від моїх атакувальних прийомів. Поки що в хід йшов лише фізичний вплив, але ось я відчув магію. "Аааа, голубонько. Ось тут ти і попалася!", я спробував застосувати кілька магічних прийомів Бюля, але вони всі були з легкістю заблоковані. Цікаво, а як вона блокуватиме магічні прийоми Варканів? З магічної паучої сітки в поєднанні з фізичною, вона не знала, як вибратися. Жоден її контрприйом Інвірів, Маркалів чи Жужів не діяв проти цієї павучої сітки. Доки вона відчайдушно намагалася звільнитися, я старим дідівським способом зробив підсічку. Якби не магічна сітка, то Інвір би злевітірувала, а так вона просто впала і попалася мені на задушливий прийом. Я відчував, що в неї вже не вистачає повітря, вона задихається, але здаватися ніяк не бажала.

— Я міг би тебе задушити, але це всього лише спаринг, тренувальний бій і цього робити не можна, — відпустив її, відскочивши на пристойну відстань, — леді, ти програла.
— Убий мене! Убий! Я не гідна звання охоронця!
— Стоп! — зупинив бій командувач, — ніхто нікого не буде вбивати. Ерго, ти билася гідно. Бачу, що Олексі і я програв би. Це моє упущення. Він застосував сітку Варканів. Ніхто з моїх бійців не знає, як від неї звільнятися.

Крім цього спарингу більше в Інвірів для мене не було нічого цікавого. Культурні цінності, побут, навіть технічні досягнення мені були байдужі. Хоча я старанно вдавав зацікавленість. Лише Лія з Галкою раділи одне одному. Незабаром нам показали два нові кораблики. Один із них я відразу ж назвав Фаетон-2. Пришвартувавшись до нього Фаетоном, об'єднав комп'ютери і почав перекачувати всю інфу з Фаетону на бортовий комп нового корабля. Проводжали нас у тому ж складі, що й зустрічали. Галка навіть розплакалася. Я відчував, що і Лія ось-ось заплаче. Вилітали близнюки удвох на новому кораблику, а ми з Лією - на здвоєному Фаетоні (новий кораблик Фаетон-2 і мій "старенький" Фаетон, що "приліпився" до нього).

Новий корабель виявився справжнім дивом. Управління легке. Завдяки перекачаній інфі з Фаетону, новий корабель "засвоїв" усе те, що "знав" Фаетон. Уже понад годину ми захоплювалися новим кораблем. Раптом відчули поштовх, як у тривимірці.
— Фаетоне, що сталося?
— Ми перемістилися в часі.
— Наскільки і куди? І як це можливо?
— Відповісти на запитання, наскільки і куди, зможу лише після виходу в тривимірний простір. А як таке можливо, однозначної відповіді не існує. Відомо лише, що існують часові ями. В одну з них ми потрапили.

— А корабель із близнюками?
— Мої сканери не зафіксували біля нас другого корабля. Є дві версії: або другий корабель уникнув часової ями, або він потрапив в інший час, відмінний від нашого.
— Називається втішив.
— Ми можемо зараз вийти в тривимірку?
— Ні. Лише після закінчення програми переміщення в сигма-просторі.
— Час від часу не легше. Лети вже до кінця. Там розберемося.

 *   *   *

Провівши Землян додому, Інвір переглядав на флагманському кораблі донесення розвідки Альянсу, аж раптом корабель ґрунтовно труснуло. Командир корабля намагався з'ясувати причину, але безуспішно. А командувача якась незрозуміла сила підняла над підлогою і в одну мить він перемістився за межі свого корабля, але опинився не у відкритому космосі, а на чужому кораблі. Від подиву він протер очі. Прямо перед ним перебував командувач Альянсу проміжних цивілізацій Маурен, старійшина їхніх інквізиторів Кирсір і старійшина інквізиторів вищих цивілізацій Драго, який палахкотів вогнем.

Від несподіванки Інвір навіть втратив дар мови. Зате Мурлика з обуренням поставив йому запитання:
— Інвіре! Де мій начальник штабу?!
— Вони вчотирьох вилетіли до Землі. Уже мали б долетіти.
— Долетіли лише близнюки. Генерал Лія і посол Олекса, що летіли на іншому кораблі, зникли.
— Інвіре, — загуркотів Драго, — мені немає ніякої справи до Землян, мене абсолютно не хвилює, куди зникла начальниця штабу Альянсу проміжних цивілізацій, але, якщо малюк загинув, я знищу всю твою цивілізацію, а тебе залишу, щоб ти мучився решту життя.

Інвір здригнувся. Він, який побував за своє довге життя в багатьох боях, неодноразово перебував на межі життя і смерті. І ніколи він не боявся померти. А зараз йому стало страшно. Страшно за свою цивілізацію. Він чудово знав гарячу вдачу Драго, знав, що той може легко, навіть без допомоги своїх інквізиторів, знищити не лише обидві планети Інвірів, а й усю цивілізацію до єдиного жителя. Йому стало не тільки страшно, а й до сліз прикро, що так несправедливо, ні за що може загинути вся його цивілізація.

— Та немає моєї провини в цьому!!! А тим більше моєї цивілізації!
— Драго, ти з глузду з'їхав?! До чого тут цивілізація Інвірів, — обурено став на захист старійшина Кирсір.
— А ти б помовчав. Хто тобі давав право залучати до бою з Назоферами Землян?
— Але я рятував цивілізацію!

— Одну рятував, а іншу угробив.
— Мої хлопці не знищували цивілізацію, вони лише розстріляли флот агресора.
— Мені пофіг, кого вони розстрілювали, і як вони вчинили з тобою за порушення. Але якби малюк не вижив від пострілів короля Назоферів, я б тебе особисто спопелив і попіл за вітром розвіяв.

— Зовсім із розуму вижив на старості. Краще давайте з'ясуємо, що сталося і чому. Особисто я відчув зникнення посла Олекси приблизно чотири галактичні години тому.
— Я теж приблизно в цей самий час, — підтвердив Мурлика.
— Інвіре, коли вони вилетіли? — прогримів Драго.
— Минуло п'ять годин двадцять три хвилини за галактичним часом.
— Виходить, що приблизно через годину двадцять я відчув зникнення посла Олекси. Саме зникнення, а не смерть.
— А близнюки? — гримнув дракон.

— Вони кажуть, що теж перестали відчувати генерала і посла, — продовжив Мурлика, — приблизно в цей самий час. Відчуття небезпеки для батьків не полишало близнюків з моменту бою біля Шеньшер. А коли перестали їх відчувати, то навіть не стали турбуватися. Подумали, що можливо ті закрилися завісою від усіх. Коли настав час вистрибувати в тримірку біля Землі, а відповіді від Фаетону-2 не було, вони занепокоїлися. А потім вони вже розмовляли зі мною. Але річ у тім, що я теж Землян відчував, бо передавав їм свої навички і знання. І відчув момент зникнення за часом, що приблизно збігається зі старійшиною Кирсіром. Але це зникнення явно не смерть. Я не можу це пояснити, але вони живі.

— Інвіре, а що ти можеш сказати?
— Я передавав навички лише генералу Лії. Через годину з хвилинами після вильоту, я її перестав відчувати, наче вона закрилася від усіх. Вони летіли разом із чоловіком на одному кораблі. Подружжя молоде, тож мені й на думку не спало переживати. Щодо корабля, то іноді бувало таке, що окремі кораблі зникали. Але, коли їх у тебе тисячі, займатися окремо взятим кораблем ніколи. Тому ми, військові, не займалися дослідженнями причин зникнення, а передавали це все в академію наук.
— Давай сюди того, хто займався дослідженнями.

— Гаразд, активуйте хамелеони і дайте зв'язок з моїм флагманом, — виникла голограма командирської рубки флагману Інвірів.
— Пане командувачу, коли ви залишили мій корабель?
— Командире, це неважливо. Терміново зв'яжися з громадською академією наук. Негайно достав на корабель керівника академії, а також академіка, який керує і займається дослідженнями зниклих кораблів.
— Слухаюся.

— Кирсіре, ти впевнений, що малюк живий?
— Так, упевнений. І те, що він ніким не захоплений, теж упевнений. Він просто зник, але це не смерть. З'явилися в мене непевні підозри щодо причини, але я спершу вислухаю спеців, можливо, ці підозри справдяться, а можливо, з'явиться інша версія, що відрізняється від основної.
— Говори вже. Не нервуй.
— Драго, заспокойся. Я це все ще толком не сформував у нормальну думку.

Доки чекали вчених, розмова перейшла на ділову основу. Пропонували різні версії і гаряче обговорювали, зважуючи всі ЗА і ПРОТИ. Але ось на флагмані опинилися обидва академіки. Драго їх теж перетягнув на свій корабель так само, як і командувача Альянсом.
— Наука! — пролунало телепатичне запитання дракона, — зник корабель, який нам необхідно знайти. Чим ви можете нас потішити і що можете порадити в його пошуках?

— Академік Зен займався безпосередньо вивченням проблеми безслідного зникнення кораблів.
— Одним кораблем більше, іншим менше, — відповів з абсолютною байдужістю академік Інвірів, — яка різниця? Це не перший корабель і не останній. Ми нічого конкретного сказати не можемо.
— Академіку Зен, — не витримав командувач Альянсу, — нам необхідно обов'язково знайти ЦЕЙ зниклий корабель. Під загрозою існування цивілізації.

— Вам потрібно – ви й шукайте. Я не зобов'язаний військовим звітувати про результати досліджень, — він за мить опинився у вогняних кайданах.
— Генерале, ви не маєте права застосовувати на мені свої військові, садистські методи тортур. За ці неправомірні дії ви відповідатимете перед самим королем.
— Старійшино, зачекайте. Можу я зв'язатися зі своїм королем? — телепатичне запитання командувача, адресоване Драго.
— Та хоч із самим чортом! А цього нахабу я все одно задушу. Занадто він увірував у свою безкарність, — нижні вогняні кайдани, що охоплювали ноги, тягнули до підлоги. А верхні розтягували Інвіра, як гуму, вгору. Він уже кричав на всю міць легенів від неймовірного болю. Але нічого вдіяти не міг.

Виникла голограма короля Інвірів, який велично сидів на троні. Але побачивши академіка у вогняних кайданах, він затремтів. Це було тремтіння від жаху. Він чудово знав, що ці вогняні кайдани, які катують його академіка, можуть належати лише старійшині інквізиторів Драго. А те, що його академік опинився в цих кайданах, свідчило про те, що Драго дуже злий.
— Старійшино Драго, радий вас бачити, — видавив із себе король, — що накоїв мій академік?

— Не бреши, що радий мене бачити. Цей нахаба відмовляється виконувати мої накази. Хоча йому ясно було сказано, що під загрозою ВСЯ ВАША ЦИВІЛІЗАЦІЯ, — якби король Інвірів був людиною, то з упевненістю можна було б сказати, що він зблід. Заперечувати Драго не смів навіть він, король цивілізації, не кажучи вже про якогось академіка. Думки короля заметушилися з калейдоскопічною швидкістю. Необхідно було терміново зробити щось кардинальне, щоб врятувати свою цивілізацію. Було одне єдине рішення цієї проблеми – надати командувачу Альянсу необмежені повноваження. Це могло короля скинути з трону, але залишити в живих не тільки його, а й зберегти його королівство (цивілізацію Інвірів).

— Генерале! — звернувся король до командувача, — я вам надаю надзвичайні повноваження, якими володію я. Від мого імені ви можете вимагати все, що завгодно, для успішного виконання наказів, шановного Драго. А цього зрадника маєте стратити негайно, — голограма з королем зникла. В одну мить голова академіка була відтята гострим броньованим кігтем генерала Інвірів. На оточуючих (крім керівника академії наук) ця смерть не справила жодного впливу. Вони всі бачили безліч найрізноманітніших смертей. І таких, і більш жорстоких. Особливо в бою. А тут академік втратив життя через свій гонор. Не став би він так зарозуміло спілкуватися з драконом (хоча бачив дракона так само, як і звичайного Інвіра), був би живий. Роботи взялися наводити чистоту і порядок, а дракон незворушно сховав вогняні кайдани.

— То що мені повідає наука Інвірів? — звернувся знову телепатично Драго, — чи ви вважаєте за краще піти за вашим колегою?
— Ні, ні, що ви, — пролепетав академік, — я готовий співпрацювати з вами. Хоча я про зникаючі кораблі знаю лише в загальних рисах. Кажуть, що деякі кораблі провалюються в часову яму. Куди саме, достеменно не знає ніхто. Дослідження в цій царині ведуться, але поки безуспішно.
— Зрозуміло, ви нам дуже допомогли. Вільні, — пробурмотів дракон і академік зник, перемістившись у рубку флагманського корабля Інвірів. А всі, хто залишився, набули свого звичайного вигляду, вимкнувши хамелеони.

— Зараз спробую дізнатися, — промовив старійшина Кирсір, — хлопці, хто з вас чув про часову яму? І що саме? — звернувся він до своїх інквізиторів.
— Шефе, — почувся голос із якимось присвистом, — моя цивілізація впритул займалася цим питанням, хоча конкретно про успіхи науки я не можу зараз відповісти. Але якщо дуже треба, то дізнаюся.
— Будь ласка, Вішшгі, з'ясуй усе до дрібниць. І щойно в тебе з'явиться інформація, терміново скидай її мені.
— Гаразд, шефе. Приступаю.
— Також прохання до всіх. Негайно з'ясувати, в усіх відомих вам цивілізаціях будь-яку інформацію, що стосується спонтанних переміщень у часі, а також усе, що стосується цього незвичайного явища.

— А це ідея, — стрепенувся дракон, — я й у своїх обормотів поцікавлюся.
— Так, досить дрімати! Хто з вас хоч щось знає про ями в часі? Як у неї потрапляють, як із неї вибратися і як виявити того, хто в неї потрапив? Навіть, якщо нічого не чули, то зараз усі миттю пройшлися по своїх цивілізаціях і вивудили будь-яку інформацію про такі ями та й узагалі про спонтанне переміщення в часі.

Незабаром вони вчотирьох переглядали інфу, що надходила, і все, що дійсно, на їхню думку, стосувалося часових ям, залишали для обговорення. Вони не стали чекати, поки надійде інформація від усіх, а почали жваво обговорювати те, що отримали. Обговорювали на рівних.

Іноді до харчання намагалися довести щось, на їхню думку, найважливіше. Чотири розумних істоти були об'єднані спільною метою: виявити зниклий корабель. Чотири істоти, наділені незвичайними здібностями, не звертали уваги на те, що вони з різних цивілізацій, з різними повноваженнями і розумовими здібностями. Вони разом намагалися розв'язати одне й те саме непосильне завдання: виявити цей зниклий корабель і було неважливо, хто з них висуне правильну ідею. Кілька галактичних годин у цій палкій суперечці пролетіли, як одна мить.

— Стоп! — прохрипів старійшина Кирсір (від суперечки в нього навіть голос захрипів), — давайте на деякий час перервемося. Я вже помираю від голоду.
Лише тепер кожен із них відчув, як дошкуляє голод.
— Я не припускав, що на моєму кораблі затримаються представники різних цивілізацій. Тому нагодувати вас не можу.  Для того, щоб набити свої шлунки на своїх кораблях вам достатньо однієї години. Через годину, знову продовжимо пошук способу, як виявити зниклий корабель із Землянами.

Мить, і Драго залишився на самоті. Роботи послужливо доставили йому їжу. Та він їв без апетиту і сидів задумливий. Незрозуміло, як мозок кожної його голови думав (разом чи окремо). Але тільки зараз усі три голови займала одна й та сама думка. На скільки років у минуле провалилися Земляни? Він був упевнений, що вони потрапили в минуле, а не в майбутнє. І перед ним постало завдання: виявити та повернути назад.

Він не міг пояснити собі причину, навіщо йому це потрібно. Але твердо знав, що дуже треба. Невідомо настільки далеко в минуле "провалилися" Земляни. А промацувати всі віки існування цивілізації на Землі (а також її неодноразову загибель і новий розвиток) не вистачить не лише ресурсів кількох цивілізацій, а й часу знадобиться тисячоліття. Цей варіант абсолютно не влаштовував Драго. Він зрозумів, як скоротити часовий діапазон пошуку. Вирішив змотатися в минуле за часів процвітання командувача Альянсу Землянина Тора. А враховуючи, що повернення з минулого відбувалося в той самий час, що й відхід, то цей стрибок у минуле стався непомітно.

— Драго?! Ти як тут опинився?! Ну й виріс за той час, поки ми не бачилися. Скільки часу минуло з нашої останньої зустрічі? Не менше п'ятисот галактичних.
— Так були часи. Але зараз перед тобою і я, і не я, — Тор здивовано подивився на Драго, — я, якого ти знаєш, зараз перебуває далеко. І мені не хотілося б зустрітися із самим собою. Причина, що змусила мене повернутися в минуле на дві з половиною тисячі галактичних років, дуже серйозна. Корабель Землян провалився в часову яму, але летіли вони на кораблі іншої цивілізації. У твоєму часі не з'являвся інопланетний корабель із двома Землянами на борту? Чи можливо були легенди про них до тебе?

— На жаль. Нічого подібного не було при мені, і не чув про це легенд, що виникли до мене. У мене до тебе теж є запитання. Наскільки я розумію, ти мені пам'ять підкоригуєш, але хоч скажи дату смерті.
— Тор, ти ж закони знаєш. Єдине, що можу сказати і навіть стирати не буду. Ти не програєш жодного бою, а загинеш від зради. Усе, друже. Мені пора. Дякую тобі за допомогу, — Драго повернувся у свій час. І потім довго ще сидів у забутті, згадуючи, як у молодості вони з Тором грались.

Отямився він, коли з'явилися Кирсір із Мауреном та Інвір. Знову продовжилися гарячі суперечки. Але коли вони переглянули повідомлення від одного з інквізиторів команди Драго, то всі погляди звернулися на дракона. Інквізитор повідомляв, що одна з цивілізацій "звідти, зверху", обзавелася приладом, який вони називають "хронограф". Як ним користуватися, а також що саме він може показати, йому невідомо.

— Ну що ви втупилися? Ви ж знаєте ставлення цивілізацій "зверху" до наших, як до недорозвинених дикунів. І тим більше, я не контактую з їхніми інквізиторами. Вони звинувачують мене в тому, що мої хлопці не по праву знищували агресивні флоти, які нападали на наші цивілізації. Заради малюка я готовий переступити через свою гордість і просити, як жебрак, представників цих цивілізацій, але це марно. Просто так вони нічого не дадуть. Якщо я застосую гіпноз, і після мого відльоту вони це зрозуміють, тоді не минути війни з цією цивілізацією. І навіть за золото мені нічого не вдасться виторгувати.
— А якщо це буде представник із проміжних цивілізацій? — подав голос Кирсір.
— Ти став би домовлятися з представником твоєї фауни? Принаймні таке ставлення до наших вищих цивілізацій. Хоча серед цієї "еліти" є такі, що поступаються за розвитком навіть проміжним, а вже одне те, що вони належать до когорти тих, що "зверху", дає їм змогу дивитись на нас зверхньо та зневажливо.

— А чому так? Адже у нас, якщо цивілізацію "забили" і вона відкотилася назад у розвитку, то її прибирають із числа вищих цивілізацій. Та й у вас у проміжних теж. Знищили якусь цивілізацію і все. Забули про неї, доки вона не підніметься в розвитку до потрібного рівня.
— Гаразд, — пробурмотів Драго, — мінюємо тему. Ми не для цього тут зібралися. Колего Кирсіре, кого ти мав на увазі, коли пропонував представника проміжних цивілізацій?
— Близнюків. Тим більше, що вони зацікавлені в пошуку батьків.
— Це гарна ідея, — погодився Маурен, — але який вигляд мають представники цієї цивілізації, яка має такий цінний прилад?

— Зараз подивимося. Покажи нам, який вигляд мають представники цивілізації Поліциків, — видав Драго команду бортовому комп'ютеру, — а також основні дані їхнього розвитку та життєдіяльності.
На голограмі виникли Циклопи та їхня планета з різними характеристиками.
— Вони такі самі, як Земляни, — здивовано вигукнув кошак, — з невеликими відмінностями. Думаю, близнюкам легко вдасться домовитися із собі подібними.

— Маурене, ти багато чого не помітив. Подивися на характеристику планети. Склад повітря дуже відрізняється, атмосферний тиск і середня температура на поверхні теж дуже не співпадає. Те, що кількість очей різна, не так суттєво. А велика різниця у зрості та вазі. Бачиш, середній зріст Поліциків близько десяти метрів (якщо перевести на Земні одиниці виміру). І вага понад тонну. Земляни виглядатимуть перед ними дітьми. Але спробувати можна. Кирсіре, давай сюди своїх близнюків. Будемо щось думати.

Через деякий час обидва близнюки вже перебували на кораблі дракона. Вони почали дивуватися ще під час підльоту до корабля Драго. Такого величезного корабля їм ще не доводилося споглядати. Їхній величезний корабель (порівняно із Земними) виглядав іграшковим порівняно з кораблем старійшини вищих цивілізацій. Їхній корабель навіть не причалив до цього корабля, а влетів в один з ангарів усередині корабля Драго.
— Доброго здоров'я всім, — близнюки шанобливо опустилися на одне коліно, побачивши настільки вишукане товариство.

— Досить цих церемоній, — прогримів Драго, — що ви знаєте про зникнення ваших батьків?
— Практично нічого. Через годину з чимось ми просто перестали їх відчувати. Це не схоже на смерть.
— Не схоже, — підтримав їх старійшина Кирсір, — є думка, що вони потрапили в часову яму.
— Це як?
— Перемістилися в минуле, як на машині часу. Але наскільки глибоко - невідомо.
— Старійшино Кирсіре, дозвольте нам виліт на Землю. Ми пошукаємо батьків.
— Ну, молодь! — гримнув дракон, — а ми чим займаємося?!

Близнюки й голови в плечі втягнули. Що-що, але те, що сперечатися з Драго не слід, вони усвідомили. І тепер стояли в подиві. Вони не могли й припустити, що крім них ще хтось зацікавлений у пошуку їхніх зниклих батьків. А вже те, що пошуком зайнявся сам старійшина інквізиторів вищих цивілізацій, у їхніх головах не вкладалося.
— Досить дивуватися, як панянкам. Є в одній із цивілізацій прилад, який показує події минулого або майбутнього. Вам і належить його купити. Незалежно від ціни, ми всі готові (Драго оглянув присутніх) допомогти матеріально. Але тільки, якщо цей прилад зможе дійсно знайти ваших батьків. Цілком можливо, що вам доведеться боротися за право купити цей прилад.

— Ми згодні, — прозвучала по приміщенню двоголоса луна.
— Нестерпний малюк у двох примірниках! — рявкнув дракон, — навчіться вислуховувати старших до кінця і не перебивати! — близнюки знітилися.
— Ось, подивіться на представників цієї цивілізації.
— Циклопи! — в один голос вигукнули близнюки.