Частина 8. Бій з Назоферами

Частина 8. Бій з Назоферами

Повернулися на Землю. Кілька днів байдикував. І то президент обурилася, чому я вдома, а не у Кверків. Як більше року мене не було, і вона нікого на моє місце не призначила, то це ніби так і треба. Як удома побути, так чому не у Кверків. Хоча посол Кверків Барі постійно зависав у мене. А так і він повернеться до своїх посольських справ, і я буду завантажений.  "О" у квадраті займався якимись міністерськими справами. Сашкові закортіло теж повернутися додому. Фаїна дозволила, а на його місце до Вампірів призначила послом когось із дівок. Тож він уже був у дорозі. Лія теж зайнята. Виявилося, що начальнику штабу Альянсу необхідно мати свій флот, у кількості тисячі кораблів, яким вона розпоряджатиметься на свій розсуд, але, звісно, в інтересах Альянсу. Бабло на цей флот виділяється із загальної каси Альянсу. При цьому ціна на кораблі не лімітована (лише кількість кораблів). Хочеш більше – будуй усе, що перевищує тисячу штук, за свій рахунок.

Але поки що в Лії все будівництво флоту не просувалось через те, що була відсутня цивілізація, якій дозволено будувати бойові кораблі на продаж. Були, звісно, й такі, що могли побудувати, але Лію не влаштовували ТТХ цих кораблів. Хренових вона не хотіла, а хороших нікому будувати. Виручив Інвір. У його цивілізації була ліцензія на постачання бойових кораблів іншим цивілізаціям. Тим більше, що в них налагоджено виготовлення кораблів. Уклали договір на 500 кораблів, але з 50% авансом. І що чудово, кораблі новітньої розробки виготовлять адаптованими під екіпажі Землян. Але ж це кораблі більш розвиненої цивілізації, ніж соали нашого Альянсу. Значить ці 500 кораблів матимуть параметри, набагато вищі від кораблів будь-якої цивілізації Альянсу.

Кошак щодня повторював запрошення побувати в гостях на його планеті. До того ж запрошував не лише мене і Лію, а також наших дітей або/та будь-яких наших друзів. Багаторазово повторював запрошення побувати в нього в гостях, Інвір. Навіть король Арихонів поскаржився, що я забув давнього друга. Хоча б на день з'явився, погостював. Доки Лія зайнята будівництвом флоту, та набором екіпажів на цей флот, я все ж полетів до Кверків, не забувши при цьому попрохати, щоб і мені особисто теж виготовили новітній корабель Інвірів. Сказав, що за цей корабель розрахуюся золотом. Тож у мене навіть авансу не брали і пообіцяли виготовити корабель насамперед особисто для мене. Ось що робить цей благородний метал. Так відбувається у двадцять першому столітті. Таке ж значення він має в далекому майбутньому (і напевно в усі часи) і в будь-якій цивілізації.

Король Кверків приклепався, щоб я розповів про свої пригоди. А також щоб показав бій з Адміралом (як він загинув). Та й бійка з імператором його дуже цікавила. Про спаринг із драконом я промовчав, а то довелося б йому все показувати. На тренувальний бій зі своїми найкращими бійцями він мене все ж розвів. Але я поставив умову. Якщо сотня його елітних бійців зможе мені завдати хоча б одного удару, то я братиму участь у будь-яких змаганнях Кверків. Якщо ж ні, то більше я в цих боях участі не братиму. Король лише поцікавився, чи битимуся я з кожним зі ста бійців окремо, чи одночасно з усіма. Вирішив, що краще одночасно, менше часу витрачу. Королю дуже хотілося, щоб я брав участь у всіх змаганнях, і він уже руки від передчуття перемоги потирав.

Якщо колись ми з Лією удвох з величезними труднощами змогли поранити посла Барі, то цей бій проти сотні Кверків відразу, не можна навіть назвати побиттям немовлят. Озброєні до зубів, готові не просто поранити, а навіть убити мене (я сам їх роздражнив, називаючи слабаками), не встигли й ворухнутися, як усі корчилися від болю з переламаними гомілками. Щоб не виникало сумнівів, бив усіх в одне й те саме місце, до того ж так, щоб медроботи швидко змогли підлікувати, а біль від удару був великий. Не вийшла у короля його задумка. Хоча бійці оцінили бій гідно, а мій авторитет серед Кверків, як бійця, і так був високий, а тепер злетів до небес.

Завдати хоча б одного удару по елітному королівському бійцю майже нікому не вдається. А в цьому випадку переможена сотня таких бійців і до того ж без відповіді. Більше король до мене з подібними проханнями не чіплявся, а надав повну свободу дій. Коли я тільки з'явився у Кверків (близько 20 років тому), вони набагато випереджали Землян у технічному розвитку. Але зараз вони значно відстали від нас. Цей різкий стрибок вийшов унаслідок допомоги екіпажів творців (тієї сотні кораблів), які приєдналися до землян і не побажали повертатися додому. Та й король Арихонів (точніше його вчені) зробив свій величезний внесок у розвиток науки і техніки Землян. Поцікавився в короля Кверків, чи можу я відлучатися до своїх друзів. Він відповів, що я можу робити все на свій розсуд. Адже, коли я відлітаю або прилітаю, жоден сторожовий корабель Кверків не в змозі це помітити.

Насамперед, звісно, побував у свого давнього друга, короля Арихонів. Недарма він перед боєм завжди звертався до своїх екіпажів: "Бойові побратими...". Дружба, що виникла в боях, найцінніша і найміцніша. Хоча в будь-якій отарі знайдеться паршива вівця (Зухра, Сойра та ін.). Я за короля готовий і життя віддати. Вважаю, що він теж. Від Арихонів прилетів на Землю. Чомусь виникло бажання (причому одночасно з Лією) передати всі свої навички та знання близнюкам. Проблем із передачею не виникло, оскільки можливості використання мозку в обох від народження були близько 98%. Потім учотирьох (я, Лія, Сашко і "О" у квадраті) полетіли в гості до кошака. Враховуючи, що ми перебували в коконах, активувавши хамелеони, стали схожими на представників його цивілізації.

Досить цікаві відносини в цій цивілізації і дуже незвичні для нас, Землян. Споруди суто індивідуальні (можливо на сім'ю). Культура незрозуміла для Землян. Але, як казав Мінах, приймай іншу цивілізацію такою, яка є. І не застосовуй порівняння. Розвиток науки і техніки трохи вищий, ніж на Землі. Якщо ж у нас збережеться темп технічного розвитку, то незабаром ми будемо, якщо не нарівні, то попереду. Їжа переважно м'ясна. Дуже часто їдять сире м'ясо, а те, що пройшло термообробку, вважається величезним делікатесом.

Проте смак смаженого м'яса мені не сподобався. Я попрохав дозволу приготувати самому і, якщо можливо, на природі. Мою пропозицію кошак зустрів на ура. М'ясо доставили миттєво (я вже не став цікавитися з чого це м'ясо, щоб не псувати апетит). Посуд теж швидко вдалося дістати. А ось прянощі довелося шукати інтуїтивно. Замаринував м'ясо, як на шашлики. Спробував пояснити, як виготовити шампури, але не зміг. Видав наказ Фаетону, а той задовбав уточнювальними запитаннями.

Я психонув, і запитав у кошака, чи можливо знайти лист заліза.
— З якою міцністю броні?
— Нафіг мені броня? Будь-яке залізо з додаванням вуглецю, щоб можна було гнути. Наприклад, нержавіюча сталь.
— Розміри? — щоб не морочитися і не переводити з одних одиниць виміру в інші, показав руками ширину, довжину і товщину (близько міліметра, можливо півтора). За хвилину доставили пару потрібних листів.
— Навіщо два листи? Достатньо одного.
— Пане посол, краще більше, ніж менше.

Затарені замаринованим м'ясом та іншою нісенітницею, ми втиснулися у флаєр і урвали на природу. Звісно, ідеальний варіант, якби й дрова були заготовлені. По прибуттю Лія пішла на пошуки сухостою, незабаром повернулася з сухим облізлим деревцем близько 20 см у діаметрі. Близнюки шакрамами акуратно порізали його на поліна. Поки вони були зайняті дровами, я почав виготовляти шампури та шашличницю. У хід пішов королівський шакрам. Порізав шакрамом метал на вузенькі смужки по 10 мм. А парочку відрізав по 20 мм. І тут я почув поряд звук металу.
Повернув у той бік голову і моя щелепа впала мені на ноги. Другий лист металу кошак розпорював кігтями не гірше, ніж я шакрамом (оце киптюрики! А кішечки фарбують ці кігтики, та застосовують різні укладки шерсті.  Жінки – є жінки в будь-якій цивілізації). Вийшли такі ж рівні, акуратні смужки. Одну з ширших смужок зігнув літерою "П", загострив шакрамом кінці і встромив у землю. Другу широку смужку скрутив у двох місцях і теж зігнув буквою "П".  В ньому горизонтальна частина вийшла не плазом, а на ребрі.

Шакрамом поробив вертикальні щілини і шашличниця готова. Кошак зробив ідентичну. Якщо виготовляти вручну шампури в 21 столітті, то це була б проблема. Звісно, якщо хочеться красиві зробити. А тут легко на одному кінці смужки робив колечко навколо пальця й одразу ж поруч із цим кільцем смужку нержавійки скручував. Шампури вийшли чудові. До речі, у кошака не гірші, хоча він скручував навколо кігтя. Розпалили багаття бластером. Поки дрова перегоріли, ми нанизали м'ясо на шампури. Кошак давився слиною, але мовчав і лише спостерігав. Ну, а наминав, нову для нього страву, з величезним апетитом. Загалом він був у захваті від нової страви, яку приготували Земляни.

Перед тим, як зібралися відлітати з гостей, кошак зажалав поділитися з нами своїми навичками і знаннями. Лія у відповідь поділилася з ним знаннями Землян (вона передала кошаку лише те, що стосувалося і було відомо всім Землянам). Після передачі, він кожному подарував зброю. Хоча цей пристрій більше можна назвати кігтями (лише тепер до мене дійшло, що нержавійку він полосував броньованими "кігтями"). На руки одягалася броня на зразок рукавичок, а на ноги - шкарпеток. Начебто нічого незвичайного, але в разі потреби з цієї броні миттєво висувалися міцні закручені леза, що нагадують котячі пазурі, але тільки набагато довші, а за міцністю не поступаються іклу Вампіра. З їхньою допомогою можна легко "збігати" по вертикальній скелі. Крім того, ми тепер могли по котячому бачити в темряві.

Нині, навіть без застосування левітації, ми, падаючи спиною вниз, переверталися і приземлялися на кінцівки. Тіло набуло такої еластичності й можливості витягуватися, що можна пролазити в дуже вузькі отвори. Якщо пролізла голова, значить пролізе і все тіло. Стрибучість стала неймовірною. Стрибок на 10-15 метрів у висоту без проблем. І знову повторюся: все це лише фізичний стрибок, без застосування чогось іншого. Швидкість реакції теж зросла в багато разів. А якщо ще й застосовувати уповільнення часу, то реакція взагалі неймовірна. Ми навіть не знали, як дякувати йому за такий чудовий подарунок. Лія з близнюками повернулася на Землю, а я знову до Кверків.

Невдовзі отримав повідомлення від Інвіра, що для мене кораблик уже готовий. А якщо я до них з'явлюся з Лією, то і їй особисто знайдеться корабель. Решту кораблів для її флоту можна буде забрати згідно з торговим договором. Лія з близнюками прилетіла до мене, щоб разом летіти до Інвірів. Королю Кверків навіть не показувалися, а з резиденції на моєму човнику полетіли в чудове усамітнене місце на Валькіріку (відпочити на природі й поспілкуватися перед поїздкою). Начебто й бачилися недавно, а, ніжачись у теплих променях Панегіріна, не могли ніяк наговоритися. Раптом відчули чиюсь присутність. Не змовляючись, миттєво всі стали спинами один до одного і прийняли бойову стійку, хоча ні в кого не виникло відчуття небезпеки.

— Спокійно, спокійно, Земляни. Для вас небезпеки немає, — почувся телепатичний заспокійливий голос і поруч із нами "проявився" старійшина інквізиторів. Ми з Лією одразу ж розслабилися і, поважно схиливши голови, опустилися на одне коліно. Близнюки нічого не розуміючи переводили погляд, то на старійшину, який смішно ворушив своїми вусиками-волосинками, то на нас.

— Доброго здоров'я, старійшино, — вимовили з Лією одночасно.
— І вам того ж. Це зайве, підніміться. Я прошу вибачення, що потурбував ваш відпочинок, але мені терміново потрібна ваша допомога, — близнюки з подивом розглядали старійшину. Адже вони вперше його побачили.
— Допомога?! Що може бути такого, що непідвладне старійшині інквізиторів? — здивувався я, а в близнюків і щелепи відвисли від подиву.
— Багато чого може бути, дуже багато. Я такий самий смертний, як і всі живі істоти. Але ви маєте повне право відмовитися. Я і так перевищив свої повноваження і звернувся не до своїх інквізиторів, а до вас. Мене цікавить, як ви ставитеся до Шеньшер?

— У нас із ними пакт про ненапад. Крім того, особисто я обіцяла їм допомогу в разі небезпеки.
— Генерале, я знаю, що ви з Арихонами вже рятували цивілізацію Шеньшер від імператорського нападу (от, всезнайка! Навіть королева Шеньшерів лише здогадується, хто врятував її цивілізацію). Але зараз їм загрожує набагато більша небезпека. У їхній системі зазнав аварії, через зіткнення з великим астероїдом, корабель Назоферів, а вони звинувачують Шеньшер.

Нібито це Шеньшери знищили пошкоджений корабель. Зараз до них прямує майже п'ятитисячний флот Назоферів, щоб "стерти в пил" (як вони погрожували) цивілізацію Шеньшер. І вони це зроблять без вагань. Тим паче, що їхній розвиток набагато вищий, ніж Шеньшер. Мої інквізитори вже поспішають на допомогу, але вони не встигають хвилин на двадцять за місцевим часом. За цей час Назофери каменя на камені не залишать від цивілізації. А хто зуміє вижити, то потрапить у довічне рабство і теж врешті-решт загине.

— Я готовий. Підказуйте, як їх загальмувати.
— Льоню, ти егоїст. Я теж готова вступити в бій.
— Егей, предки! Ви вважаєте, що ми просто так будемо спостерігати? Не дочекаєтеся! Ми теж беремо участь! — в один голос вигукнули близнюки.
— Молодь, звісно, ваше прагнення допомогти, похвальне, але я не маю жодного права залучати вас до цього небезпечного і можливо смертельного бою. Навіть за смерть когось із ваших батьків мене виженуть з інквізиторів, бо ні посол Олекса, ні генерал Лія не перебувають у моїй команді. Але й допустити знищення цивілізації я не можу.

— Тоді не гаємо часу, — двоголосе заперечення близнюків, — приймайте нас обох в інквізитори. І ми теж ідемо битися. А після бою виганяйте, як порушників.
— Ех, молоді-зелені. Мені б ваші роки. Не так просто стати інквізитором, як вам здається. Але я бачу, що у вас сила така сама, як у ваших батьків. Значить вони поділилися з вами, бо довіряють. Ризикнемо. Я можу зараз же переміситися до Шеньшер, але вам потрібно летіти Фаетоном. Летимо разом, а я доки прибудем на місце проінструктую, що треба робити і як. Вважаю, що нам вдасться протриматися до прибуття флоту інквізиторів.


Мій човник злетів з активованою невидимкою на граничній швидкості до Фаетона.
— Фаетоне, бойова тривога! Щойно прилечу, терміново стартуємо до Шеньшер.
— Командоре, на якій висоті над планетою Шеньшер вистрибувати в тривимірний простір?
— Висота орбіти двісті кілометрів, точка виходу 40 градусів південної широти, 70 градусів західної довготи, — промовив старійшина.
— Фаетоне, чув? Виконуй.
— Зрозумів, чекаю вас на борту.

Щойно човник торкнувся корпусу Фаетону, його миттєво прихопили кріплення, а корабель увімкнув основні двигуни. Мені чомусь згадалося, як на попередньому Фаетоні насилу витримував перевантаження під час стрибка. Порівняно з ними, зараз перевантаження набагато вищі, але вони не відчувалися так болісно і переносилися набагато легше. Після того, як вистрибнули в сигма-простір, старійшина почав пояснювати.

— Назофери порівняно невеликі за розмірами, але з дуже високим метаболізмом та живучістю. Вони, можливо, щоб здаватися більшими, постійно перебувають на кораблях у броні, яка в кілька разів більша за їхній справжній розмір.
— Фаетоне. Стеж за промовою старійшини та ілюструй необхідні зображення.
Тепер стало набагато легше розуміти, адже все наочно. Назофери більше нагадували роботів, ніж живих істот. Безліч кінцівок (6, 8 або в окремих і десяток, а то й більше), невеликий торс і відсутність голови робили їх ще більше схожими на роботів.

— До речі, дуже добре, що ви отримали знання від Мауренів. Можливо вам знадобиться їхня здатність бачити навіть в ультрафіолетовому діапазоні. Між іншим, якщо розірвати Назофера на дві частини, то він не загине, а вийде двоє живих істот. У них немає статі і розмножуються вони поділом.
— Фаетоне, покажи Назофера голим, без будь-якої броні чи одягу, — коли виникла голограма, я не втримався від вигуку:
— Черв’яки! Але ж у черв'яків немає мозку!

— Землянине, ще багато чого в твоєму житті зустрічатиметься такого, що не вкладається в рамки розуміння.  Так, — продовжив старійшина, — вони безхребетні. Але броня в них дуже міцна і швидкість пересування Назоферів у броні дуже висока. Кораблі теж незвичайної для вас форми, — Фаетон одразу ж вивів голограму із зображенням корабля, який нагадував не космічний корабель, а землерийну машину.

Старійшина пояснював, де і яка на цих кораблях зброя, яка точність, скорострільність та інші характеристики. А також, як управляється корабель, розміщення і призначення відсіків корабля. Маневрові та швидкісні характеристики кораблів, де вони вистрибнуть у тривимірку, як будуть розосереджуватися. Наше завдання полягало в тому, щоб посіяти паніку на кораблях. Ми маємо, перебуваючи під невидимками, з різних боків розкручувати кораблі та збирати їх поближче один до одного (в купу), чекаючи прибуття інквізиторів, щоб кораблики не розлетілися.

— Тобто, ви хочете, щоб вони збилися в купу, заважаючи один одному. Так їх легше розстрілювати. Хоч по одному, але влучиш.
— Нам необов'язково і стріляти. Якщо ми протримаємося до прильоту кораблів інквізиторів, і не дозволимо їм розлетітися, то інквізитори цю армаду кораблів знищать за лічені секунди. Я зараз передам вам необхідні навички для боротьби з Назоферами.
— Але передача знань неможлива на кораблі, бортовий комп'ютер не дозволить.

— Земляни, це вам він не дозволить. Я попрошу всіх завмерти на деякий час, — ми всі завмерли, а старійшина здається нічого не робив, лише рухав своїми вусиками. Минуло трохи часу, і старійшина закінчив передачу, — все, можна рухатися. Зараз ви на час бою можете використовувати не тільки свою силу, а й незадіяну силу будь-кого з вас. І не тільки. До ваших послуг моя сила і сила всієї команди інквізиторів. Тобто ми перебуватимемо в різних точках простору, але діяти будемо, як один єдиний організм. Кожен із вас володітиме силою і навичками всіх. До того ж, ви отримали знання спілкування Назоферів, і тепер ви зможете не лише розуміти їх, а й вільно спілкуватися.

— Голова розколюється від такої кількості нової і не зовсім зрозумілої інформації.
— Пане посол, згадайте ваш спаринг із Драго. Ви ж самі сказали, що зброя використовується на підсвідомості. Вважайте це зброєю і не замислюйтеся над її застосуванням, а застосовуйте. Є ще одна важлива річ. Ви можете використовувати мій метод і тип невидимки. Під цією невидимкою вас не побачать ні електронними приладами, ні візуально. Вас у такому режимі неможливо виявити навіть за трасерами від стрільби, а невидимки противників не приховають їх від вас. Для цього лише подумайте про мене.

— Командоре, за дві хвилини вистрибуємо в тривимірний простір.
— Зрозумів, дякую.
— Пане посол, після виходу в тривимірний простір, я прошу вас почекати мене декілька хвилин, а потім полетимо разом до королеви Шеньшер.
— Встигнемо?
— У нашому розпорядженні сорок шість хвилин. Щоб менше витратити часу, кожен має летіти в окремому човнику. Від королеви вилітаємо відразу в засідку за своїми координатами.

Після виходу в тримірку, виявилося, що у старійшини тут знаходиться кораблик. Він змотався на нього і привіз нам броню. Дивна, одначе бронька. Чимось нагадує земний термокостюм. А нагадує тим, що бронька невеликого розміру. Але вона самостійно пристосовується під розмір і комплекцію живої істоти. При цьому вона має здатність самовідновлюватися.

Як запевнив старійшина, вона здатна витримати два-три постріли з корабельних гармат. Але зловживати цим не варто, бо удар від попадання дуже болючий, і якщо постріл влучить у район грудей, то сердечко може розірватися. Та й час на відновлення броні потрібен. Прилетіли з активованими невидимками до королеви. Телепортнулися безпосередньо в її покої. Охорона негайно покинула покої королеви (хоча королева і не давала наказу).
— Земляни? Знайома аура. Покажіться, вам нічого не загрожує.

Коли, крім нас, "проявився" старійшина інквізиторів, королева здивувалася:
— Прошу вибачення, шановний старійшино. Емоції та аури Землян замаскували вас, — вона шанобливо схилила голову, — відчуваю з поганими новинами завітали, з дуже поганими.
— Мати-королево, — почав старійшина, — ви знаєте, що до вас у "гості" летить величезний флот Назоферів?

— Так. Знаю. Ми битимемося до останнього подиху. Якщо нам судилося померти, значить – помремо, така наша доля. Але не підкоримося ніколи.
— Не варто так думати, шановна мати-королево. До вас на допомогу поспішають мої інквізитори. Вони швидко зможуть розправитися з флотом Назоферів. На превеликий жаль, вони не встигають до прибуття ворожого флоту.

— Звідси можна зробити висновок, що я мала рацію, і нам доведеться померти в бою.
— Я ж сказав, що не варто сумувати. Ці четверо Землян хоч і не інквізитори, але вони зможуть стримати ворога до прибуття команди моїх інквізиторів.
— Четверо землян?!!!! Старійшино! Я не така дурна, як вам здається. Не треба мене втішати уявною перемогою.
— Мати-королево, ви мені хоч раз можете дорікнути в тому, що я обіцяв і не виконав? Сказав стримають, до прибуття інквізиторів, значить стримають.
— Але це нереально. Четверо Землян, навіть не інквізиторів, проти багатотисячного флоту.

— Переконувати я вас не збираюся. А прилетіли ми до вас з двох причин. Землянам необхідно кожному хоча б по 500 г отрути Шеньшерів. І друга причина, якщо бажаєте зберегти цілим і неушкодженим свій флот, накажіть командувачу підняти весь флот на орбіту 300-350 км, а на висоті 150 км, у районі 40 градусів південної широти і близько 70 градусів західної довготи, у режимі невидимок залишити смертників у човниках зі збільшеною кількістю боєзапасу (бажано термічного). Їхнє завдання знищувати рятувальні капсули. По кораблях стріляти категорично заборонено (вони шкоди кораблям не зроблять, а ваше місце розташування викажуть). Обидва мої прохання здійсненні?

— Так, шановний старійшино, — вона якось незвичайно запищала (хоча я чудово володів мовою Шеньшерів, але для мене це був просто писк), і до приміщення одразу ж вбігли кілька Шеньшер, — терміново мені 2000 порцій отрути в чотирьох ємностях, — Шеньшери за мить випарувалися.
— Старійшино, у мене є одна умова. Я маю брати участь у бою разом із Землянами.
— Але цього не можна допустити, шановна мати-королево. Бій може виявитися для вас смертельним, і ваша цивілізація не зможе ще довго розвиватися, доти, доки виросте нова королева.

— Ця умова обговоренню не підлягає. Я королева і маю захищати свою цивілізацію. Тому я в цьому бою братиму участь, хочете ви цього, чи ні. Але набагато більше для мене шансів вижити, якщо я буду не одиначкою, або зі своїм флотом, а у вашій команді, шановний старійшино. Та й користі від мене в такому випадку більше.

— У моєму часі в таких випадках кажуть: згоріла хата – гори й сарай. Одним порушенням більше, одним менше – покарання одне.
— Пане посол! Не штовхайте мене на злочин. Але знаючи характер і впертість матері-королеви, доведеться поступитися.
— Мати-королево, запрошую вас у свій човник, якщо ви вмієте снайперськи стріляти, — вставив своє слово "О" у квадраті.
— Яблуко від яблуні недалеко відкотилося, — промайнула в мене думка, але її хоч і почули інші, навряд чи вони зрозуміли, про що це прислів'я.
— Юначе, ви зухвалі й нахабні. Але в бою ви переконаєтеся, що снайпер з мене кращий за вас.

Вилетіли на свої місця в засідці.
— Увага всім, — почувся телепатичний голос старійшини, — активувати особисті невидимки. Одна хвилина до появи противника.
Кораблі Назоферів, що з'явилися, здавалося, заполонили весь простір. Я відкрив човник, повітря в ньому все одно не потрібне було. Коли ти в скафандрі й потрійній броні, то пофіг, чи є навколо тебе повітря, чи це холодна порожнеча безмежного космосу. Кораблі почали розосереджуватися, але їх, наче отару овець, розвертали назад.

Не по одному, а всіх одразу. А тих, що "неслухняно" намагалися відлетіти подалі, розкручували, як гіроскопи. Після кількох таких розкручувань автоматика кораблів давала збій. На кораблях почалася паніка. Дехто починав твердити, що це інквізитори, але їх не слухали. Я помітив флагманський корабель. Його не вдавалося сильно розкрутити. Тільки починав його розкручувати, як він вмикав гальмування. Складалося враження, що цим кораблем керує не бортовий комп, а інквізитор, який протидіє моїй силі.

— Перекрийте мій сектор, я на ворожий флагман.
Старійшина чудово пояснив будову корабля Назоферів. Щойно встиг мій човник приліпитися до корабля, телепортнувся всередину. Мені здалося, що в мене щось трапилось з очима. Всередині не було звичайного освітлення, а все у фіолетовому відтінку. Зрозумів, що лише завдяки кошаку, я зараз можу щось бачити. Назоферів усередині, як оселедців у бочці, і всі постійно рухаються. Куди вони поспішали, до мене не доходило. Але роздумувати ніколи.

Потрібно терміново прориватися до командирського пульта. З активованою невидимкою старійшини пустив у хід подарунок кошака та ікло Вампірів. Працювали всі чотири кінцівки. Різкий змах – "пазурі" розрізають броню й одразу туди встромляється ікло Вампіра. Помах іншою рукою, розкроєна броня наступного супротивника і миттєво в цей розріз встромляється ікло, випускаючи чергову порцію отрути. Все це в могильній тиші, навіть ті, яких я шматував, не видавали жодного звуку. Коли вже близько сотні Назоферів почали перетворюватися на холодець, хтось заволав:
— Бережіться! Інквізитор убиває!

До мене повернувся Назофер, який стояв біля пульта управління, і ніби рентгеном просвітив. Негайно з його броньованих щупальців було зроблено кілька пострілів. Навіть не зважаючи на мою неймовірну реакцію, ухилитися від першого пострілу вдалося з величезними труднощами, він стріляв дуже влучно.

Від першого пострілу я ледве ухилився, одразу ж увімкнувши захисне поле. Другий постріл влучив і знищив захисне поле кокону. Третій теж припав у захист кокона, хоча він ще не встиг набрати повної сили, але енергію пострілу нейтралізував. Наступний постріл припав на мене. Господи, як же це боляче! Якби не броня старійшини, на цьому мені наснився б песець. Від такої зброї не врятувала б і броня Інвірів, не те, що Арихонська. Але мої сили відновлювалися дуже швидко. Враження таке, ніби хтось забрав на себе мій біль.

Мені знадобилося понад дві секунди, щоб оговтатися. Але як він мене бачив? Адже невидимка старійшини мене повністю приховувала. Хоча там і бачити було необов'язково. Досить побачити "дорогу" з трупів Назоферів. Ну і фіг з ним! Погнав далі кришити. Цей гад, що по мені пуляв, знову почав повертатися до мене, на одному з щупальців уже відкрилася засувка для стрільби. Ще мить і він знову по мені почне стріляти. Раптом загуркотів голос:

— Усім стоп! Нікому не стріляти! — я завмер, як укопаний, не в силах опиратися цій вимозі. Назофер, що повертався до мене, теж завмер. Але той, що перебував поруч із ним, встиг зробити два постріли. Першим мене відкинуло до стінки і, я знову дуже боляче вдаривсявся об неї, окрім отриманого неймовірного болю від влучання. Другий постріл лише починався, як той, хто стріляв, опинився у вогняній кулі-пастці. Ця куля відбила назад енергію пострілу, знищивши того, хто стріляв. А ця куля почала зменшуватися, зменшуватися, поки зовсім зникла, а на підлозі розтікалася невелика калюжка розплавленого металу. Хоча вона навіть не розтікалася, а так і залишилася невеличким горбочком з металу, що остигав. Дивно, дуже дивно. Це в Назоферів така найсильніша зброя, чи це дія вогняної кулі-пастки?

— Я ж попереджав! Не стріляти! Чи комусь незрозуміло!? — продовжував гуркотіти знайомий голос, — знищу будь-кого, хто посміє порушити мій наказ! Землянине! Ти як опинився на кораблі короля Назоферів?
— Що?! Землянин?! — здивовано вигукнув той, що раніше стріляв по мені, — ніхто не може вижити від мого пострілу. А я, як мінімум раз, влучив.
— Але, як бачиш, я живий і неушкоджений. Старійшино Драго, вибачте, але так вийшло, що вирішив зайти в "гості" на цей кораблик.

— Звісно, вирішив погостювати, — пробурмотів дракон, який нарешті з'явився на голограмі (одна з його голів говорила, а з двох інших виривалися вогняні струмені), - і через це за твоєю спиною понад сотня вбитих Назоферів. Нічого тобі робити на чужому кораблі! Геть звідти!
— Слухаюся, — я телепортнувся у свій човник і полетів від корабля подалі. Але залишив замість себе електронного фантома (як колись у Фунгів). Тому мені (та й не лише мені) чутно і видно все, що робилося на королівському кораблі Назоферів.

— Король! Я тебе попереджав не раз, щоб ти не займався знищенням інших цивілізацій. Частково я розумію, що твоя цивілізація живе і розвивається, як паразити, за рахунок інших цивілізацій. Але ви вже угробили шість цивілізацій.
— Ну, то й що? Драго, я ж нічого не кажу, що ти і твої бандити знищили незліченну кількість космічних флотів, — дракон проковтнув образу (назвати інквізиторів бандитами – це, звісно, дуже образливо для їхнього старійшини).

— Востаннє запитую. Ти відмовляєшся від бажання знищити цивілізацію Шеньшер?
— Ні за що! Вони знищили мій пошкоджений корабель.
— Ми не встигли врятувати ваш корабель, знищувати ми його не збиралися, — почувся голос королеви.
— А, і ти стерво, підслуховуєш? Готуйся померти разом зі своєю цивілізацією.

— Король, це твоє останнє слово? Не передумаєш?
— Я ніколи не змінюю своїх рішень!
— Ну, що ж, ти вибрав свою долю. Звісно за образи тебе треба б покарати, але ти покарав сам себе. Дятелі вже наближаються всім своїм флотом до твоєї планети, щоб "стерти" твою цивілізацію до порошку, і рятувати її я не маю наміру.

— Драго, ти брешеш. У мене з ними домовленість про ненапад.
— Ти ж сам казав, — продовжував гуркотіти дракон, — що на війні всі засоби хороші.
— Та й нехай знищують. Нам і тут буде добре.
— Я так не вважаю. Незважаючи на образи, стріляти МОЇ БАНДИТИ в твої кораблі не будуть. Ми лише поспостерігаємо, як вас знищать і без нас. Хлопці! Відбій бойової тривоги! Ми лише спостерігачі! — уже значно тихіше промовив дракон.

— Термічними зарядами вогонь! — почувся голос старійшини наших інквізиторів. Господи, такого вогняного пекла я ще не бачив. Багатотисячне скупчення космічних кораблів в одну мить виявилося охоплене полум'ям і нагадувало величезний, палаючий диск. Практично всі кораблі, що знаходилися зовні їхнього скупчення, в одну мить запалали.

Як міг горіти метал у пустому космосі? Але кораблі горіли. Саме згорали, а не спалахували маленькими сонцями, як від звичайних пострілів. У мене порівняння виникло лише з тим, як після залпу батареї "градів", на острові Даманському горіло від напалму абсолютно все. Кораблі, що палахкотіли, скукожувались, зменшуючись у розмірах, поки від корабля, що палахкотів, залишалася лише невеличка, розпечена куля, яка швидко охолоняла.

Цей диск, з кораблів, що палахкотіли пекельним вогнем, горів не тільки по колу, а й знизу, і зверху. Крізь нищівний вогонь проривалися кораблі зсередини, намагаючись врятуватися. І одразу ж потрапляли під шквальний вогонь інквізиторів, спалахуючи, наче смолоскипи. Із цих палаючих трун розліталися рятувальні капсули. Але майже всі теж спалахували. Ті ж, що втекли від цього вбивчого вогню і попрямували до атмосфери, були зустрінуті на нижчій орбіті Шеньшерами. Найспритніші, яким вдалося уникнути вогняного пекла, рвонули на рятувальних капсулах геть від планети. Ті, які розліталися в сторони, зустрічалися з вогнем Землян. Навіть з урахуванням того, що це була мізерна частина Назоферів, ми насилу встигали знищувати рятувальні капсули, настільки їх було багато.

— Командувачу! По ворогу термічними зарядами, ВОГОНЬ! — наказала королева. Флот Шеньшер зверху накрив тих, що втікали. Ті човники й рятувальні капсули, що рвонули геть від планети і здавалося врятувалися, запалали яскравим полум'ям. Дійсно, за лічені секунди перестав існувати п'ятитисячний флот Назоферів на чолі з їхнім королем. Нещадно знищувалися і рятувальні капсули. Не вижив жоден Назофер. Оце дійсно знищення.

— Вражає, дуже вражає. Нам тут більше робити нічого. Будьте здорові, мати-королево Шеньшер, - прогримів голос дракона.
— Величезна подяка вам, старійшино Драго.
— Мені-то за що? У вас свої рятівники, ми лише подивилися. Хлопці, відлітаємо, — холодний простір космосу пронизало близько сотні гарячих плазмових стріл кораблів, що відлітали. За мить і плазмових слідів не залишилося.

— Мати-королева, оголошуйте відбій тривоги. Бій закінчено, — почувся задоволений голос (а вусики волосинки, напевно в кільця скрутилися від радості).
— Старійшино Кирсір, ви і ваші інквізитори врятували мою цивілізацію. Ми перед вами у вічному боргу.
— Нам ви нічого не винні, це наша робота. Дякуйте Землянам і собі особисто за те, що змогли затримати до прибуття моєї команди багатотисячний флот.
— Земляни, попрошу вас усіх чотирьох на мій корабель, — пролунав телепатичний наказ старійшини.

— Слухаюся... Ліє, Сашко, летіть за мною. Синку, а ти доправ матір-королеву в палац і миттю до мене. Є термінова справа.
— Батьку, все зроблю тіп-топ.
— Батько?! Та він молодший за вас! — здивувалася королева, а потім усе ж здогадалася, — зрозуміла, атомарне.

Невдовзі всі четверо перебували на кораблі старійшини. Але точно так, як я колись уперше побував на кораблі творців і нічогісінько не запам'ятав, так само і тут. Згодом я намагався згадати хоч щось про корабель. Нічого в пам'яті не зафіксувалося. Зате на борту виявилося близько сотні інквізиторів. Ми з величезною цікавістю розглядали їх, а вони нас. Я переводив погляд з одного на іншого і в кожному бачив представника небаченої мною цивілізації. Нарешті побачив знайомого: Мандрівник, потім Вампір. І то Вампіра помітив після того, як він вигукнув:
— Посол Олександр! Оце так зустріч!

— Хлопці! Ви хотіли побачити, хто стримав флот Назоферів? Дивіться, ось ці четверо Землян зробили неймовірне.
— Шефе, дозвольте визначити, хто є, хто.
— Давай, Шпік. Тільки не помилися.
— Я ніколи не помиляюся, але тут я в сум'ятті. Легендарний начальник штабу Альянсу генерал Лія – це беззастережно.

Але серед чоловіків є посол Олекса. Олександра видав Вамп, а серед вас двох, якщо вірити очам, то ви посол Олекса (він показав на "О" у квадраті). Водночас ваш вік точно такий самий, як і Олександра. І є тісна кровна спорідненість, отже, ви близнюки. А це ваш батько посол Олекса. Хоча він виглядає значно молодшим за вас. Значить застосовувалося атомарне переродження. Та який сенс був у переродженні? Найімовірніше, в бою було втрачено одну з кінцівок. Тільки в цьому разі воно виправдане.

— Молодець Шпік. Як завжди, все вірно. А тепер прошу всіх дати оцінку моїм неправомірним діям щодо Землян.
— Шефе, — почав один з інквізиторів, з головою, що нагадувала вовчу, — особисто я вважаю, що ви вчинили мудро і правильно. Лише тому в нас усе вийшло.
— Вульфіре, ти не щирий. Ще невідомо, як усе обернулося б, якби не Драго. Поки він із Назоферами розводив сюсі-пусі, ви встигли долетіти. Та й свого улюбленця, посла Олексу, він пошкодував. Зазвичай, він за порушення наказу відразу знищував весь корабель того, хто стріляв. Мене чомусь мучать підозри, що він спеціально тягнув час, чекаючи, поки ви доповзете.

— Король Назоферів сам нарвався на цілковите знищення. Невже незрозуміло, що за нешанобливе ставлення не до окремих інквізиторів, а до самого старійшини, він зітре до пороху будь-кого. У цьому випадку він так і зробив, але лише з нашою допомогою, а сам залишився білий та пухнастий.
— Шефе, — почав вкрадливо Вампір, — у мене є пропозиція. Думаю, мене підтримають, якщо не всі, то більшість. Перше: у нас немає жодних претензій до ваших дій. Друге: чому б нам не прийняти Землян у свою команду?

— Вамп, є деякі АЛЕ. Генерал Лія була б чудовим інквізитором, але ви правила знаєте. Вона начальник штабу Альянсу. Та й наскільки я розумію, вона сама не горить бажанням йти до нас.
— Шановний старійшино, хлопці! Я вас усіх поважаю і вважаю за честь таку пропозицію. Але! Я воїн, бойовий генерал. Як нещодавно казали, на війні всі засоби хороші. Ось тому для мене головна мета – перемога в бою. І як я її досягну, це вже інше питання. А інквізитор має завжди чинити лише в ім'я справедливості. Тож без образ, я вважаю за краще воювати.

— Посол Олекса. Він отримав запрошення в інквізитори від самого Драго, але відмовився, — почувся здивований гул, — і з його безросудливістю, Олекса довго не протримається в інквізиторах. Він прекрасний боєць і за силою не поступається багатьом із вас. Ви всі бачили скільки він знищив Назоферів на кораблі. Але ж деяким із вас навіть кількох насилу вдасться вбити. Та він ще не дозрів. Хоча, якщо ви вважаєте по-іншому – висловлюйтеся.

— Так, славний "шлях смерті" вийшов. Олексо, а що ви самі думаєте?
— Народ, старійшина правильно помітив – я ще не дозрів. У майбутньому, найімовірніше, я складу вам компанію, але поки що не готовий.
— З генералом Лією та послом Олексою усе зрозуміло. А для близнюків це був перший бій. Але перспектива в них є, — інквізитори невдоволено загуділи на зауваження старійшини.

— Шефе, яка перспектива? — обурився хтось із інквізиторів, — особисто я в такому екстремальному, та ще й першому бою в штани наклав би, тільки-но побачив би флот Назоферів у всій красі, — почувся сміх, — а вони билися, як досвідчені інквізитори. Я відчував, і не тільки я, що хлопці билися майстерно, без ажіотажу і страху. Ми всі підтримаємо, якщо вони згодні влитися в нашу команду.

— Навіть я не очікував, що так швидко втілиться їхня мрія. Вони пропонували мені прийняти їх в інквізитори, а після бою вигнати. Батьки! Що ви на це скажете?
— Несподівано, — промовила Лія.
— А в моєму часі в таких випадках, якщо родаки не проти, кажуть – благословляю. Моє батьківське благословіння вони мають. Нехай гідно представляють вашу команду. Щоб мені не було соромно за них.

— Я теж благословляю, — підтримала Лія.
— Ми всі ЗА, — почувся лункий стрій голосів.
— Дякуємо за довіру, — близнюки опустилися на одне коліно, — ми не підведемо.