Частина 7. Вершник на драконі

Частина 7. Вершник на драконі

Тіло Сойри по променю перемістили в човник Стетенів. І про неї відразу ж забули.
— Малюче, нарешті я дочекався пересвідчитись, що ти можеш. Спаринг зі мною кілька хвилин, — прогримів дракон.
— Драго, ти з глузду з'їхав? Проти тебе навіть я не протримаюся двох хвилин, а ти пропонуєш Землянину, — обурився старійшина наших інквізиторів.
— Ти ж сам стверджував, що цей малюк дещо може. От я й подивлюся, що він може. Не бійся, — повернулася одна з його голів до мене, — я буду лише захищатися. А ти можеш застосовувати будь-яку зброю.

— Вибачте, але так несправедливо з мого боку. Я, звісно, розумію, що ви значно сильніші за мене. Але ви ж чудово знаєте, що використання зброї йде на підсвідомості. Тому я з таким спарингом не згоден. Я боюся випадково вас поранити.
— Ну ти й нахаба, малий. Сказати старійшині інквізиторів вищих цивілізацій, що зумієш завдати йому поранення, це вже наднахабство, — розсерджено загуркотів над головою дракон.
— Як ви вважаєте, це справа ваша і мене не стосується, але смертоносну зброю я приберу, - я поклав меч Арихонів, зняв ікло Вампіра, прибрав анігілятор і бластер.
— Стоп! Малюче, залишай зброю при собі. Нічого ти своїми пукалками не зробиш. Нападай.

— Я й без них нічого не зможу зробити, — відповів драконові й одразу ж, не зволікаючи, застосував до нього телекінез максимальної сили в напрямку скелі (об яку Сойра кілька разів билася), а сам злевітував услід. Дракон, який не очікував такого нахабства, як болід, полетів до скелі. Я ж рвонув за ним навздогін. Хоча він об скелю не вдарився. Буквально перед нею, він на мить завмер, а я з усієї дурі врізався в нього.

Добре, хоч голову відвернув, а так би розквасив свою мордяху об його броню. І не зволікаючи, разів п'ять вистрілив кверківськими енергетичними путами. Перші три встигли обхопити дракона навколо тулуба (і мене разом із ним). Вийшло, що я цими путами "прив'язав" себе до дракона (під пахвами, в районі пояса та ніг). Останні два постріли пролетіли повз, бо дракон разом зі мною вже злетів свічкою у височінь.

Оце перевантаження! У мене навіть в очах потемніло від величезного перевантаження. Але вже за секунду я "адаптувався", і побачивши, що ми наближаємося до хмари, випустив у хмару файєрбол. Таким чином можна її розсіяти. Але те, що сталося потім, напевно не очікував навіть дракон, хоча фіг його знає. Між його хвостом та хмарою вдарила блискавка, а вуха заклало від близького гуркоту грому.
— Малюче, ну ти й нахаба! Політаємо? — пролунав його голос у голові, і мені стало зрозуміло, що дракон із легкістю міг звільнитися від цих пут, та він не став цього робити. Йому вони не заважали, а мене тримали прив'язаним до нього дуже міцно.

— Хто політає, а хто й покатається, — я випустив заряд в іншу хмару.
— Ах, так!? Тоді тримайся, нахабнику! — почалися такі запаморочливі піруети, що мені іноді навіть страшно ставало. Дракон це все чудово відчував і намагався домогтися, щоб я попрохав про помилування. При цьому він знищив усі найближчі хмаринки. Блискавка від його хвоста до хмари, і вона проливається дощем. Блискавка до іншої хмари і з тієї теж починається дощ. Але я йому все ж таки запідлянку влаштував. Тільки-но блискавка від його хвоста вдарила в найближчу хмару, як я постарався за допомогою телекінезу змінити траєкторію польоту. У результаті ми влетіли в хмару, яка вже почала виливатися.

Уперше в житті купався під душем на висоті кількох кілометрів. А ось для дракона ймовірно цей душ виявився дуже недоречним. Чи то це вплинуло на його льотні можливості, чи то він спеціально так зробив, але він каменем полетів до землі. І я перелякався. Не за себе, а за нього. Зупинити падіння не виходило, хоча я прикладав усі свої ментальні сили. Якщо мені не вдасться змінити траєкторію цього запаморочливого піке, значить ми розіб'ємося на кам'яному майданчику просто перед усіма командувачами.

Мені-то хрен з ним, а от допустити, щоб розбився старійшина інквізиторів, у жодному разі не можна. Якщо не зміг за допомогою магії змінити це падіння на швидкості реактивного літака, значить треба пробувати злевітувати в бік від цього кам'янистого майданчика. Почав змінювати траєкторію польоту. Мені це хоч і з величезними труднощами, але все ж вдалося. Ми пронеслися, наче винищувач, поруч із майданчиком, на якому за нами з непідробним інтересом спостерігали учасники нещодавньої бійки. Вийшли з цього піке з неймовірними перевантаженнями. Коли знову опинилися на висоті, дракон легко розірвав кверківські пута.

— Досить на мені їздити! Політай сам, — він, відлетівши вбік, завмер на місці, і вже готовий був кинутися за мною, щоб підхопити, але я просто злевітував, піднявся на його висоту і теж завмер.
— Ви втомилися? Чи час закінчився?
— Такого нахабу світ не бачив! — прогримів дракон, — усе! Повертаємося назад. Наздоганяй, — але куди мені бідному самаритянину змагатися за швидкістю з самим керманичем інквізиторів. Природно, відразу ж почав відставати.

Якщо вважати за напрямком, то дракон урвав до наших глядачів. Ну що ж, чому б не скористатися телепортацією? Телепортнувшись, миттєво опинився біля всіх на майданчику, ледве переводячи подих, а дракон на величезній швидкості підлетів до майданчика і зупинився, як укопаний (начебто він нічого не важив і на нього не поширювався закон інерції).

— Шановний Драго, ви напевно заблукали в земних небесах. Попрохали б мене, я б вас провів, як лоцман проводить у бухту кораблі.
— Малюче, ти ж і нахаба, якого ще світ не бачив. А зізнайся – злякався?
— Звичайно, притому дуже, — одразу ж відчув презирство до мене від усіх, навіть від Лії.
— Ого! Так, ви швидкі на розправу, — гуркотнув незадоволено дракон, — малюче, поясни всім, чого саме ти злякався.
— Злякався, що ви розіб'єтеся, а в мене недостатньо сили відвернути. Але все ж вдалося уникнути падіння, хоча й на межі моїх можливостей, — я все ніяк не міг віддихатися.

— Малюче, ти ще не знаєш усіх своїх можливостей. Так може лякатися лише справжній інквізитор. Лякатися не за себе, а за життя інших. А ти маєш рацію, — одна з голів дракона повернулася до старійшини наших інквізиторів, — цей малюк може не менше за деяких твоїх інквізиторів. Але, нахаба! Ой, який нахаба! І чому він досі не в твоїй команді? Згаєш момент, я його до себе зманю. Малюче, підеш до мене в команду інквізиторів? — наш старійшина лише вусиками ворушив, не знаючи, що сказати та як замість мене заперечити.

— Вибачте, шановний старійшино, але яким чином дикун, варвар може стати інквізитором вищих цивілізацій? Навіть не проміжних, а вищих. Я задоволений вашим запршенням, на жаль, змушений відмовитися. У нас є приказка: кожен цвіркун має знати своє місце, — одразу ж почулось подвійне полегшене зітхання (Лія і наш старійшина).

— Ну, я ж кажу, нахаба! — прогримів дракон, — гаразд, поки що закрили це питання. Не завжди Земляни перебували на цьому рівні розвитку. Близько двох із половиною тисяч галактичних років командувачем одного з Альянсів вищих цивілізацій був Землянин Тор. Видатний полководець. Він не програв жодної битви. А загинув унаслідок зради.

Так само, як Сойра хотіла вбити тебе, — голова дракона втупилася на командувача Стетенів, — під час переродження його вбила та, якій він найбільше довіряв. Від жінок йде смерть. За них розпалюються найбільші війни та гинуть цілі цивілізації. Але від жінок виходить життя. Не було б жінок, не було б і нас. Хоча це вже філософія. Мене ж інше дивує. Інвіре, розкажи всім присутнім, як ти опинився на захисті проміжної цивілізації. Та ще й не сам, а з двома сильними флотами свого Альянсу. Коли нападають на слабших, таке не рідкість. А коли захищають цивілізацію нижчого рівня розвитку, це доводиться робити інквізиторам.

— Шановний старійшино Драго, ви маєте повне право мене покарати. Тому, що я використовував міць флотів вищих цивілізацій у корисливих цілях.
— Ну, ну, ну. Продовжуй, це вже стає цікавим.
— Як ви знаєте, для того, щоб можна було Інвіру передати досвід, силу магії і знання, він має пробути певний час у стані нижчої форми існування. Інвіри, які перейшли на нижчу форму, вирушають у зоряну систему Маркалів або Жужів (на одну з їхніх колоній). Із сотні Інвірів живими повертаються двоє-троє і то, якщо встигнемо забрати звідти через десять-п'ятнадцять днів. З моїх синів та дочок за весь час не повернувся ніхто. Але наймолодша дочка зустрілася на колонії з послом Олексою та генералом Лією. Коли я з'явився через десять днів, то побачив, що їй нічого не загрожує. Вона під надійною охороною Землян (хоча вони вважали, що це вона їх охороняє).

— Галка!
— Так, пане посол. Саме таке ім'я ви їй дали. І цілий рік вона перебувала під вашою надійною охороною. Але на цю колонію Маркалів напали Жужі. Зазвичай такі напади швидкоплинні. Несподівано атакували, знищили охоронні кораблі та човники, розграбували бази і полетіли, поки не надійшла підмога. Цього разу все сталося по-іншому. Незважаючи на те, що на копальнях охорону Маркалів було перебито, жоден човник Жужів не повернувся з планети на кораблі. Поки їхні кораблі чекали повернення човників, надійшла підмога на чолі з адміралом Бюлем.

Звісно, всі кораблі та рятувальні човники Жужів знищили. Якимось чином зумів втекти на планету лише маркіз Жужів. Пізніше я дізнався, що вже біля поверхні посол Олекса знищив обидва човники Маркалів, які переслідували маркіза (зіштовхнувши їх один з одним). А маркіза полонив. Та по його слідах кинувся адмірал із десятком бійців.

Посол Олекса разом із генералом Лією та маркізом змушені були прийняти бій. З якого вони вийшли переможцями. Крім цього, вони не покинули мою доньку. Адмірал у бою перебив їй ноги, та генерал Лія і посол вилікували її. Навіть, коли відлітали, вони не кинули її, а взяли з собою. До того ж вчинили дуже шляхетно: вони відпустили адмірала живим і неушкодженим.

Я нізащо не залишив би в живих цього негідника. Забрати непомітно від них свою доньку я не міг. Та й вона не погодилася б просто так залишити генерала Лію. Занадто прив'язалася до неї. Перехід Інвірами з нижчого виду існування це таїнство, і ніхто (крім близьких родичів) не має знати, хто, як, коли і кого повертає до вищої форми існування. Це чимось схоже на переродження.

Але дочка настільки прив'язалася до генерала Лії, що не побажала б повертатися до колишньої вищої форми, аби лиш перебувати поруч із генералом. Розвідка мені доповіла, що адмірал вирішив не просто знищити флот Землян, а всю цивілізацію. Довелося натякнути своєму колезі, — Інвір кивнув головою в бік кошака, — що Бюль збирається вбити його начальника штабу.

На щастя вийшло навпаки. Під командуванням і за підтримки флотів командувача Альянсу Маурена та Арихонів, флот адмірала знищили, а Бюля вбили. Крім того, розвідники нашого Альянсу доповіли, що біля генерала Лії перебуває хтось з Інвірів нижчої форми існування. А імператор Людин звернувся особисто до мене по допомогу у знищенні цивілізації Землян.

Він був абсолютно впевнений, що я погоджуся, мотивуючи тим, що Земляни підпорядковують собі Інвірів. А щоб повністю знищити Землян, він пошле кілера в минуле, з якого прибув посол Олекса, і тоді зуміє знищити Землян без проблем. Але якщо Олексу вб'ють ще в минулому, то без нього загине і моя дочка (бо нікому буде її захистити на колонії Маркалів).

Мені довелося колезі розповісти про небезпеку, що загрожувала. І ми разом організували охорону посла Олекси в минулому і ліквідацію імперського кілера. А щоб виграти час, пустили імператора хибним слідом. Відправили двійників сім'ї Олекси до Жужів, але з ними туди попрямувала і моя дочка. Після виходу в тривимірний простір біля Жужів, я зміг підмінити свою доньку елітним бійцем, який постарався поводитися аналогічно їй. Свою дочку я врятував, а Землянам все одно загрожувала величезна небезпека. Якщо я відмовив імператорові, значить, він звернеться до командувача ворожим Альянсом, якому, по суті, немає ніякого діла до Землян. А охочих знищити слабенького супротивника в усі часи вистачає з надлишком.

— Історія сльозлива, і якби ми вчасно не з’явились, то почалася б спустошлива війна між цивілізаціями різного рівня розвитку. І тоді перестали б існувати не лише Земляни, але також дуже багато інших цивілізацій, зокрема й вищих.
— Старійшино Драго, ми винні. І закони ми знаємо. Якщо ви сказали, що в них уже був видатний полководець, то народився новий (точніше нова). Я вам урочисто присягаю, — Інвір шанобливо нахилив голову, — що докладу всіх зусиль, щоб Земляни за рівнем розвитку зрівнялися з моєю цивілізацією.
— Сподіваюся, що слова свого дотримаєшся. А нам із колегою вже час, — обидва старійшини "розчинилися" в повітрі, ніби їх і не було.

— Ми майже в повному складі, — почала Лія, — немає лише командувачки Землян. Але я її зараз викличу.
За мить з'явилася Віолетта.
— Президент дуже бушувала?
— Ні. Вона лише буркнула, що посол постійно потрапляє в якусь неприємність.

— Тоді все гаразд. Перш ніж ми почнемо обговорювати майбутній бій-відплату, я прошу всіх командувачів вжити деяких запобіжних заходів. У всіх флотах необхідно перевести всі кораблі спостереження в бойовий режим. Лише вистрибує розвідник у районі сонячної системи, миттєво його знищувати. Нові ваші кораблі з'явитися тут не можуть, гостей до нас не передбачається. Отже, будь-який корабель, що з'явиться, – ворожий.

Крім цього, якщо будуть знищені перші три розвідники, решту не чіпати і зімітувати всім відліт додому, а в якості "гостей" до швидкісних будуть причіплятися тихохідні кораблі. Усе має виглядати, як виліт по домівках. І жодних далеких зв'язків. Це все потрібно пояснити вашим замам негайно, доки не з'явилися перші розвідники. Фаетоне!
— Так, командире, — почувся голос бортового комп'ютера корабля з човника, що знаходився неподалік.
— Терміново забезпеч для командувачів флотами канали зв'язку, кожного зі своїм флотом, — наказала Лія Фаетону.
— Виконую.

Після цього всі одночасно і беззаперечно почали пояснювати своїм замам, що і як потрібно робити. Усе це відбувалося подумки, як Фаетон розподіляв цю інфу, я навіть вникати не став. І як вони спілкувалися, не заважаючи один одному, теж неясно. З усієї "тепленької" компанії лише я нудьгував. Навіть Лія була зайнята. Вона примудрялася підслуховувати, що пояснюють командувачі і в разі затримки, підказувати. У мене навіть закралася неясна підозра, що дракон її чимось наділив. Незабаром усі розпорядження віддано. А далі почалось обговорення, як будуть летіти. Як і де вистрибувати в тривимірку. Як діяти в випадку виявлення ворожими кораблями і базами протикосмічної оборони. А також якщо у ворога в дефі опиняться чужі флоти.

Потім почалося обговорення, як вчинити з цивілізацією Людин у разі перемоги. Вирішили до них не застосовувати жодних репресивних заходів. Але керувати ними має "наша людина". Лія запропонувала Гірмана. Віолета не погоджувалася. Тоді надійшла пропозиція, щоб місце командувача флотом Людин зайняла Віолета. Вона повикобенювалась трохи (як і будь-яка жінка), але погодилася. Запросили Гірмана, пояснили йому, що його "без нього одружили". У того від подиву очі стали по сімдесят копійок. Поки тривало це обговорення, кораблі стеження виявили появу кораблів-розвідників, яких одразу ж знищили. Гірман та командувачі флотами (крім Варкана) полетіли на свої кораблі готуватися до відльоту.

Паучара залишився і ще близько години передавав Лії свої знання, навички та силу. При цьому він запропонував і мені все передати (ініціатива була особисто його). Я заперечив, що часу обмаль. Адже скоро треба буде вилітати. Та він запевнив, що додаткового часу не знадобиться. Якщо ми з Лією перебуватимемо поряд, то процес передачі відбуватиметься паралельно. Виконавши те, що йому наказав його владика, Варкан одразу ж полетів на свій флагман. А ми з Лією до президента. Принесли їй вибачення, розповіли, що запобігли зраді в Стетенів. І після цього розлетілися по своїх кораблях. Підготовка до вильоту йшла повним ходом.

Нарешті стартували. Лія наказала Віолеті залишити на охороні Землі половину нашого флоту. Але ніхто не хотів залишатися. Почалися обурення, ледь не бунт. Виручив Вяліс. Він запропонував пошкоджені, але боєздатні кораблі з усіх флотів залишити на охороні Землі (щоб із ними не тягатись). Потім у спокійній обстановці прилетіти і розібрати їх по домівках. Так і зробили. Адже в будь-якому бою поранений – це тягар для інших. Але не кидати ж пораненого. А так вони при ділі й у решти не буде головного болю за ці кораблики.

Усі кораблі Інвірів, Стетенів та Варканів вистрибували в тривимірку з увімкненими невидимками. Все одно сторожові кораблі Людин підняли тривогу. Але що могли зробити півтисячі кораблів проти шести тисяч? Майже всі вони були спіймані в силові пастки. А найагресивніших знищили. Враховуючи, що з нами перебували кораблі Людин і їхні командири знали розміщення більшості баз протикосмічної оборони, то ці бази першими ж пострілами знищили.

А потім почалися перемовини. І спочатку  Людини стверджували, що імператор живий. Але на перевірку виявився всього лише двійник. Бій тривав менше хвилини, а перемовини з представниками Людин понад добу. Так, як Лія і припускала, Гірман став царем Людин. Віолета командувачем флоту. Якщо Гірман зійшов на престол без сильних збурень, то Віолеті довелося "відвойовувати" своє право керувати рештою флоту. Багато командирів не бажали підкорятися представнику іншої цивілізації. І вона доводила своїми знаннями космонавігації, будови і ТТХ кораблів, командирськими навичками і навіть силою.

Командувачкою Земного космофлоту призначили Василину. Хоча їх із Вялісом і розвели по різних флотах, але обидва погодилися. А охочих на її місце з земних командирів швидко поставила на місце. Вона всіх легко перевершувала не лише бійцівськими вміннями, а й знанням тактики і стратегії космічних боїв. Але що найцікавіше, всі члени екіпажів Людин (бувша ескадра Гірмана), які перебували в підпорядкуванні Землян, побажали повернутися на Землю.

Як додаткова охорона космічного простору на орбіті залишилася тисяча Земних кораблів. Решта, зокрема й ескадра Гірмана, повернулися на Землю. Інвір поділився своїми знаннями і вміннями з Лією (а потім вона зі мною) і запрошував погостювати у них.  Ми пообіцяли, що пізніше виберемо час, та й із Галкою хотілося зустрітися. А поки що додому, додому і ще раз додому.