Частина 6. Бій космічних армад та підла зрада

Частина 6. Бій космічних армад та підла зрада

— І ще, останнє. Якщо в тих координатах, куди ви націлені, немає ворога, а в інших корах уже з'явився, не поспішайте переводити приціл. Різниця в появі ворожих флотів може сягати 10 секунд. Тому чекайте. Усім флотам перевести розпізнавальні маячки лише на прийом! Вдалого бою!

Раніше за інших вистрибнув потужний ворожий флот двох цивілізацій на орбіті Юпітера біля Стетенів. Там уже розгорівся запеклий бій, а біля Землі поки що панувала цілковита тиша.
— Геро, я Бронь. Ми не впораємося, потрібна допомога.
— Бронь, постарайтеся протриматися хоча б п'ять хвилин. Маневр, маневр і ще раз маневр. Навіть якщо вас вирахують, поки приціляться, ви вже змотаєтеся звідти. Підмога буде, але пізніше.

Як і передбачала Лія, флоти вистрибували в тримірку з розбіжністю до 10 секунд. Майже одночасно біля Землі вистрибнув флот імператора до тисячі кораблів (коли він їх лише встигає клепати!?) і разом із ним дуже сильний флот такого ж рівня розвитку, як Інвіри. Близько двох з половиною тисяч кораблів. Але першим же залпом Інвіри знищили понад тисячу цих кораблів. Екіпажі загинули на кораблях.

З них жодного човника або рятувальної капсули не було. Мурлика, Арихони та Земні кораблі націлилися на флот Людин, що з'явився. Після першого залпу по імперських кораблях залишилося не більше сотні кораблів, зате величезна кількість рятувальних капсул. На жаль, загороджувальний вогонь для них виявився настільки щільним, що шансів вижити у супротивників не залишилося. Варкани не відрізнялися високою дисципліною, і майже половина їхніх кораблів відвели приціли із зазначених Лією координат. У результаті частина з них відстрілялася по тих самих цілях, що й Інвіри, а частина з невеликим запізненням першим же залпом майже добили флот імператора.

— Варкане, я Гера! Терміново на допомогу Броні. З використанням основних двигунів!
— Геро, я Варкан! Слухаюся! — понад дві тисячі плазмових стріл розпороли небо над Землею, і менш ніж за хвилину кораблі опинилися в тилу ворожого флоту, вся зброя якого виявилась націленою зовсім в інший бік, шукаючи кораблі Стетенів. Командувач Стетенів вчинив тактично дуже вдало.

Його кораблі після залпів постійно маневрували і до того ж так, що поверталися переважно туди, куди перед цим ворог стріляв, але ні в кого не влучив. Перш, ніж противник встиг розвернутися до Варканів, вони, зробивши по парі залпів, злиняли з тих координат, звідки вели вогонь. А в цей час Стетени, зрозумівши, що ворог відволікся на Варканів, які прибули на допомогу, відкрили нищівний вогонь по ворогу, здорово прорідивши ряди противника. Але треба віддати належне командувачам ворожих флотів. Вони розділилися. Одні повернули свою зброю в бік Варканів, а інший флот – у бік Стетенів.

— Бісе, я Гера! Ми доб'ємо ворога самі біля Землі. Летіть на допомогу Броні!
— Слухаюсь! — і знову небо над Землею прокреслили плазмові лінії від основних двигунів, що використовувались не за статутом. Та коли флот Інвірів вдарив по ворожих кораблях із флангу, у ворогів почалася паніка. Скориставшись панікою ворога, три найпотужніших флоти знищили майже всі кораблі супротивника, а потім уже методично добивали тих, хто намагався втекти в човниках або рятувальних капсулах.

— Я Гера! Наказ Бісу, Варкану та Броні! Якщо з'явиться можливість, полоніть хоча б кілька кораблів противника.
— Я Біс, зробимо!
— Мурлико і Зевсе, вам такий самий наказ: узяти в полон корабель!
— Геро, кораблі Людин знищені всі, а Квореї, наскільки мені відомо, в полон не здаються.
— Очі бояться, а руки роблять.

Імператор особисто вистрибнув осторонь від свого флоту, щоб легше керувати боєм. Якраз там, де я й припускав. Я не встиг навіть зреагувати на появу імперського корабля в тривимірці, а Фаетон уже його розстріляв. Хоча в імператора теж реакція швидка. Встиг до вибуху злиняти з корабля і понісся, що є сили, до рятівної атмосфери. Все ж він спочатку припустився помилки. Йому треба було або разом зі своїм флотом вистрибувати, або навіть нижче стаціонарної орбіти (щоб перебувати ближче до Землі). А так ми з Гірманом кинулися навздогін. Він не встиг навіть жодного наказу видати своєму флоту.

Та й тут, віртуозно ухиляючись від наших пострілів, імператору було не до наказів. Тут хоча б не потрапити під постріл. Як я і припускав, імператор летів не на тарілці, а на чужому, дуже верткому човнику. Усе ж ми поступово зближувалися з ним. Наближались до верхніх шарів атмосфери. Ще трохи і він зможе втекти. Або може й не втекти, але хоча б тимчасово відірватись від нас.

— Гіре, стріляємо по ньому не залпами, а чергою. Ти ліворуч, я праворуч, — щойно встиг сказати, як хтось із нас поцілив у двигуни імперського човника. Він безладно завертівся. Гірман перестав стріляти. Якби і я припинив, то імператор би втік на двигуні, що залишився неушкодженим. Але я випустив по ньому з гармат усе, що було. Човник спалахнув, а за мить вибухнув (але вже без імператора). Цей гад встиг катапультуватися. Ми увійшли у верхні шари атмосфери.

— Гір! Очей від нього не відводь! Катапультуємося до нього. Будь готовий телепортуватись.
Так і вийшло. Щойно імператор побачив нас, одразу телепортнувся в бік Землі. Але відірватися від нас йому не вдалося. Землянам пощастило, що ми опинилися на вершині гірського хребта, де нікого не було. Інакше він би прикривався заручником.

— Ах ти зрадник! — повернувся імператор до Гірмана.
— Закрий телепатію навіть від мене! Ментально ти з ним не впораєшся, і він тебе підпорядкує собі, — а сам почав ментальний бій з імператором. Сильний імператор, ох і сильний. Усі мої магічні штучки миттєво припинялися і у відповідь нісся такий потік магічної енергії, що я ледве витримував.

Зате на Гірмана в нього вже не залишалося сил впливати ментально. Але фізично імператор захищався гідно. Щойно мені вдалося на мить знерухомити імператора, Гірман одразу ж цим моментом скористався і, роблячи сальто назад, встромив ікло Вампіра, виготовлене Інвірами. Імператор скрутився від пекельного болю, що пронизав його.

— Це неможливо. Ікло Вампіра не пробиває мою броню, а від отрути Вампірів у мене імунітет, — Гірман уже замахнувся для нового удару, але побачивши, що його удар досяг мети, лише процідив крізь зуби:
— Здохни, падлюко! — за хвилину тіло імператора нагадувало холодець. Отрута Шеньшер діяла безвідмовно.
— Гіре, доведеться нам телепортуватися на космодром та летіти на Фаетон земним човником. Адже свої ми втратили.
— Шкода.

— Командоре, а чому ви не бажаєте летіти своїм човником? — почувся в голові голос Фаетона.
— Фаетоне, що за дурне запитання? Тому, що я його загубив.
— Він у п'ятдесяти метрах над вами.
— Не зрозумів?! Звідки він тут? А другий де?
— Я ж не можу обидва човники розмістити в одній точці. У двохстах метрах від вас на вісім годин.
— Але звідки?!
— Після катапультування екіпажу, якщо човник у справному стані, то він автоматично переходить на керування від корабля.
— Фаетоне, ти справжній друг! Дякую! Гіре, стрибаємо у свої човники і мотаємо на Фаетон.

— Геро, я Фаетон! Імператор мертвий.
— УРА!!! — почулися в різнобій голоси командувачів флотами.
— Квореї, я командувач об'єднаним флотом, генерал Лія! Той, хто вас сюди привів – мертвий (вона запустила голограму з кокону Гірмана. Як він встромив через броню ікло Вампіра).

— Це неможливо. Ікло Вампіра не пробиває мою броню, а від отрути Вампірів у мене імунітет, — Гірман уже замахнувся для нового удару, але побачивши, що його удар досяг мети, лише процідив крізь зуби:
— Здохни, падлюко!

— Як бачите, імператора Людин убито представником його ж цивілізації. Я прошу вас здатися. Мені відомо, що вимоги військового статуту не дозволяють вам здаватися в полон. Але від вашого рішення залежить, чи буде в подальшому розвиватися ваша цивілізація. Або ж вона зникне після відповідного бою-відплати. Якщо ви здаєтеся, бою-відплати не буде. Я прошу вас подумати не про себе, а про ваших рідних і близьких, та й узагалі від вас залежить доля вашої цивілізації.
— Генерале, ви блефуєте. У вас немає таких повноважень.
— Гаразд. Ви маєте рацію, у мене особисто таких повноважень немає. А в мого президента є. Її слова вам буде достатньо?

— Генерале Лія, я командувач флоту Онків. Ми вашу передачу почули і побачили. Ми можемо запросити миру?
— Так можете, але доки я зайнята перемовинами з представниками Квореї, контактувати вам доведеться з моїм заступником, командувачем флоту Інвірів.
— Генерале, ви нахабно брешете! Не може командувач Альянсу вищих цивілізацій підкорятися комусь із недорозвиненої цивілізації.
— Ви помиляєтесь, — з'явилася голограма із зображенням Інвіра в броні і з амулетом Альянсу, — я беззаперечно підкоряюся цій талановитій жінці. Генерале Лія, я схиляюся перед вашою майстерністю полководця, — Інвір шанобливо схилив голову.

— Куди світ котиться?! — здивовано вигукнув командувач Онків, — не стріляйте, ми здаємося.
— Генерале, ми ваші кораблі, що залишилися, візьмемо в силові пастки, щоб не було бажання вистрелити у вас або ж вам.
— Влаштовує.
— Ми теж здаємося, — почувся скреготливий голос, — я командувач флотом Гарритів.
— Я вас зрозумів, вимикайте невидимки, — відповів Інвір.
— Кворейці, ви яку долю для своєї цивілізації обираєте?
— Здаємося, — згаслим голосом відповів командир корабля Квореї, почувши відповіді своїх союзників.

Потім почалось нудне і нецікаве підписання пактів про ненапад. Для цього представники тієї чи іншої цивілізації надавали канал зв'язку зі своїми правителями. Виставлялися умови і підписувалися пакти. Лише з Кворейцями виникла заминка. Адже з них починалося підписання, але правителі Квореї сказали, що їхні бійці в полон не здаються. А якщо буде бій-відплата, значить вони всі загинуть у бою, як герої. Тоді Лія запропонувала почекати з підписанням пакту про ненапад, а послухати і подивитися, як будуть чинити інші цивілізації, чиї флоти розгромлені в Сонячній системі.

Після того, як підписали пакт з Онками і Гарритами, правитель Квореї попросив поставити кілька запитань. Президент Фаїна люб'язно погодилася.
— Перше запитання до моїх полонених зрадників. Те, що вас, як дітей перебили, зрозуміло, а ви скільки їхніх кораблів знищили?
— Вибачте ваша високосте, але наш флот не зміг жодного корабля противника знищити. Вони, як привиди. Ми не змогли побачити кораблів навіть нижчих цивілізацій.

— Друге запитання до Землян щодо Людин. Після нас з ними теж будете підписувати пакт про ненапад?
— Ні, — відповіла Фаїна, — з ними ніякого пакту. Бій-відплата без варіантів.
— В такому випадку ми пакт підписуємо без будь-яких змін. Я вам гарантую, що згідно з вимогами цього договору, ніхто з полонених покараний не буде. Дякую за шляхетність.

Усі захоплені кораблі відпустили по домівках. І ще цікавий момент. За цими всіма перемовинами, не показуючись, стежив павук (правитель Варканів). А по закінченню він усе ж не витримав.
— Генерале Лія, як ви оцінюєте за результатами бою мого командувача?
— У вас чудовий командувач. Я прошу вас залишити його і для бою-відплати. Це можливо?
— Зазвичай я своїх рішень не змінюю. У цьому ж випадку я порушу свої правила. Нехай керує і більше подібної смути не проявляє. Але якщо він знову порушить, то не зносити йому голови, — далі павук мабуть звертався до свого командувача. Тому, що мова його абсолютно незрозуміла.

— Ми втратили три кораблі й пошкоджено сім, — відповів командувач міжгалактичною. Павук знову щось запитав.
— Бортові комп'ютери зафіксували вісімсот сорок три ворожі кораблі, знищені кораблями нашого флоту, — знову міжгалактичною відповів командувач.
— Генерале, не варто було мені змінювати своє рішення, — головний павучара теж перейшов на міжгалактичну, — відколи ти мені почав брехати? Та видавати бажане за дійсне?

— Ваша високосте, я вам кажу чисту правду.
— Ваш командувач не бреше, — втрутився Інвір, — завдяки вмілому полководцю генералу Лії, ваш флот вийшов із бою практично без втрат, знищивши при цьому величезну кількість кораблів противника.
— Генерале Лія, — на морді павучари відбилося величезне здивування, змішане з недовірою. Але словам командувача Альянсу він вірив, — ви зробили неможливе. Змогли придушити бунт, зберегли наш флот та врятували життя моєму командувачу. Щоб хоч трохи віддячити вам, я наказую цьому баламуту поділитися з вами своїми знаннями і наділити вас його силою.

— Ваша високосте, передавати всі знання?
— Усі! — відрізав грубо павучара, — вона тобі життя врятувала. А ти їй навіть отримавши наказ скупишся!
— Дуже дякую, ваша високосте. Не думаю, що я на це заслужила.
— Чемна мова та шляхетне серце, остерігайся заздрості, дівчинко. Вона тебе оточувала, оточує і буде оточувати постійно. Сподіваюся, що ми з вами ніколи не дивитимемося одне на одного через приціл.
— Дякую вам, пане Бароне, — павук вимкнув канал зв’язку.

— Геро, я Біс. Я б хотів обговорити з вами і з командувачами флотів майбутню операцію відплати.
— Звісно. Чекаю вас усіх на флагмані Горгон.
Я теж тинявся на флагмані (добре бути чоловіком командувача флотами, ніхто нічого не має проти моєї присутності). Побачивши зблизька (в реалі), а не на голограмі, командувача Інвірів, одразу зрозумів, що це не Галка. Якби він був на четвереньках (як Галка), то щоб покласти мені або Лії свою руку йому на загривок, довелося б ставати на носочки, та й то навряд чи дістали б. Ненабагато менший за нього кошак. Обидва виглядали велично і з гідністю. Від Стетенів прибула його заступниця (мотивуючи тим, що командувач важко поранений). Я, коли побачив цю жінку, випав у осад. Це ж наша Земна жінка в скафандрі. Лише відчувши моє здивування, вона відразу ж повернулася до мене:

— Не дивуйтеся, пане посол, тому, що Стетени зовні схожі на вас (дивно, звідки вона знає, хто я?). Насправді ми дуже відрізняємося від вас, Землян та Людин. Різниця в окислювачі. У вас моря й океани, що складаються з води (Н2О), де окислювач – кисень. А в нас моря й океани складаються з плавикової кислоти (HF). Ось тому для мене кисень – найсильніша отрута. А один із найсильніших отруйних для вас елементів фтор – для мене життєво необхідний.
— Вибачте, а що з командувачем? Що в нього за поранення?

— Ворожим пострілом у командну рубку флагману було зруйновано оглядовий екран, уламками йому відрізало ногу нижче коліна та кисть руки. Були ще пошкодження, але медроботи відновили все, крім ноги.
— Але ж медроботи мають бути націлені на усунення пошкоджень?
— Так, вони відновлюють багато чого. За кілька годин йому буде виготовлено протез, а повністю вилікуватися він зможе лише на своїй рідній планеті.
— Атомарне золото?
— Землянам це відомо?

— Не будемо встановлювати істину: відомо чи ні. Прошу у всіх присутніх вибачення, але я б хотів допомогти командувачу Стетенів вилікуватися ще до вильоту на бій-відплату. Генерале Лія, дозволите мені зв'язок із президентом?
— Гаразд. Зв'язуйся, а ми пройдемо в сусідню каюту, — та Інвір жестом показав, що не підуть, а зачекають результатів розмови.
— Пані президент!

— Слухаю вас, пане посол. Оооо, усі командувачі в зборі, — вона перейшла на міжгалактичну, — я так розумію, нарада з приводу відплати. Мені здається її краще провести на Землі, а не біля Землі. То що ви хотіли, пане посол?
— Пані президент, командувач флоту Стетенів тяжко поранений, я прошу вас виділити мені атомарного золота в борг, щоб вилікувати його.
— Я вас зрозуміла. У борг вам не дам нічого. А командувач Стетенів отримає золото, як невеликий презент від мене.  Запрошую усіх на Землю, а пораненого прошу прилетіти обов'язково.

Через деякий час президентка зустрічала представників різних цивілізацій (а конкретно командувачів флотами), які з активованими хамелеонами з'явилися в резиденції президента. Її охорона і вона бачили людей, але різного зросту. Інвір виявився найвищим (до 4 м), ненабагато нижчий за нього Мурлика, а Стетени взагалі майже такого ж зросту, як і Земляни. Усі в броні, лише Стетени в елегантних скафандрах. Командувач Стетенів не стрибав на одній нозі, він просто левітував. Складалося враження, що він котиться, як робот. Невідступно біля нього перебувала його заступниця. Фаїна урочисто вручила командувачу скриньку, в якій дві ємності. В одній герметично запечатаний у прозорий матеріал білий порошок (атомарне золото), в іншій, теж герметично закупореній, плавикова кислота (як розчинник).

— Пане посол, сподіваюся, ви зможете знайти місце, де можливо вилікувати шановного гостя?
— Звичайно, пані президент. Будь ласка, йдіть за мною, — звернувся я до Стетенів. Після того, як ми залишили резиденцію, я запитав їх:
— Летимо моїм човником чи вашим?
— Ви летите на своєму, а ми слідом за вами, — у цей час у мене похололо в грудях. Інтуїція сигналізувала про величезну небезпеку. Що мені може загрожувати у себе вдома на Землі? Це напевно ще відходжу від бою. Прилетів у пустельне місце на гірському плато. Човник залишився висіти над землею, а я зістрибнув на скелястий ґрунт.

Ми перебували на невеликому рівному кам'янистому майданчику. З одного боку, від вітру прикривала майже вертикальна трьохсотметрова скеля. З іншого боку, кілька "сходинок" заввишки метрів по п'ять-шість. Закінчувався майданчик провалям. Без здатності левітації, зірвавшись, можна розбитися. Стетени удвох вийшли зі свого човника. Командувач перебував уже в іншому скафандрі, і цей скафандр мав броню для обох ніг. У мене від передчуття біди затріпотіло сердечко. Хоча я ніяк не міг зрозуміти, звідки чатує небезпека. Крім нас трьох, понад 50 км немає жодної живої душі. Від командувача? Ні, навпаки, його треба буде захищати. Його заступниці? Теж ні. Адже вони бойові товариші. Тим паче, він їй стовідсотково довіряє. Інакше не призначив би її своїм заступником.

Ампула з розчиненим атомарним золотом уже перебувала всередині скафандра командувача. Він присів, і якимось чином, перемістивши її під скафандром, випив. Зам допомогла йому лягти зручніше, а в мене почало наростати відчуття біди. І раптом я помітив вістря, що стирчало з "рукава" скафандра зама. Тільки-но почався рух її руки, я застосував уповільнення часу.

— НЕ СМІЙ!!! ВІН ЖЕ БЕЗПОРАДНИЙ!!! — за допомогою телекінезу та зі страху, що вона зможе пошкодити скафандр (а це дорівнює найсильнішому отруєнню, а зрештою – летальному результату), так приклався до неї, що вона зі швидкістю кур'єрського потяга відлетіла в бік, та ще й крутнув її у всіх площинах. З огляду на те, що поруч виявилась скеля, то Стетенка так вдарилась об скелю, що на деякий час знепритомніла. А я відразу ж, як рак-відлюдник ховається, накрився силовим полем максимальної сили.

— Фаетоне, захисне поле! Човник Стетенів у силову пастку! — наді мною виник ще один купол, який почав іскритися, як різдвяна ялинка, від пострілів Стетенки, що прийшла до тями. Чому я не накрив Стетенку силовою пасткою – не знаю.

— Олексі загрожує смертельна небезпека! — не втримавшись, вигукнула Лія і чудово відчуваючи, де я, буквально вилетівши з резиденції, телепортнулася до мене. Те, що вона побачила, не вкладалося в її голові. Я сидів над командувачем Стетенів під подвійним силовим полем, а його заступниця безуспішно намагалася особистою зброєю знищити захисне поле. Лія за допомогою телекінезу вирвала в неї зброю та відкинула у прірву. А до Стетенки приклалася так, що та, знову сильно вдарившись об скелю, вкотре втратила свідомість. Щоб не було проблем, Лія накрила її силовою пасткою. Але та досить швидко прийшла до тями і з легкістю позбулася силового поля. Лія могла застосувати енергетичну гармату або королівськими шакрамами пошкодити броню, але вона цього не робила. А вступила в рукопашний бій. Вона ще раз жбурнула Стетенку на скелю так, що в тієї знову свідомість "втекла".

Слідом за Лією з'явився Варкан. Побачивши, як Лія б'ється зі Стетенкою, він пішов на захист "своїх". На Лію в одну мить було накинуто павучу сітку. Але проти королівських шакрамів павукова сітка не встояла. Лія швидко звільнилася від неї та застосувала енергетичні пута Кверків. Паучарі теж не склало труднощів звільнитися від них. У цю мить з'явився Вяліс. Удар Вяліса хвостом змусив павука перекидатися і летіти, як м'ячик від пінг-понгу. Але вже за кілька метрів павук відновив орієнтацію і викинув сітки одразу по двох цілях: по Вялісу та по Лії. Але політ від удару хвостом зупинити не встиг і на величезній швидкості врізався в скелю. Лія, побачивши, що Стетенка вже прийшла до тями, а їй потрібен якийсь час, щоб звільнитися від сітки, накрилася силовим полем.

І тут з'явився Інвір. Побачивши, що Лія й Арихон б'ються з його союзниками, став на захист своїх. Він почав фехтування з Вялісом і повністю привів до тями Стетенку, яка відразу ж зчепилася з Лією, що прибрала силове поле. Вяліс швидко зрозумів, що з Інвіром йому не впоратися і теж накрився силовим полем, намагаючись виграти час і спробувати якось напасти. Варкан теж отямився і кинувся на Лію. У цей момент з'явився кошак. Побачивши, що його начштабу одна проти трьох (Вяліс у цей час перебував під силовим захистом), він накинув на павучару силовий ковпак. На Стетенку теж якось подіяв. Бо вона почала рухатися, наче п'яна, не розуміючи, куди й навіщо вона йде.

Підстрибнувши метрів на шість у висоту, він зміг ухилитися від потужних кігтів Інвіра. Незважаючи на те, що Інвір набагато сильніший за кошака, Мурлика був, як Фігаро. Ментально впливав на Стетенку, роблячи її практично несамовитою. А Інвір обирав зручний момент і повертав її до нормального стану, тоді вона починала битися з Лією. Лія могла застосувати імпульсну гармату або іншу смертоносну зброю, але не застосовувала. Раптом стало темно, хоч око виколи.

Як потім я дізнався, Мурлика поставив силове поле, що не пропускає світлового випромінювання. Для нього все одно, є світло чи ні. Як і наші коти, він практично бачив у темряві. Але раптом сталося щось незрозуміле та неймовірне. Силовий щит кошака зник, а всі, крім мене і командувача Стетенів (накритих подвійним силовим полем), виявилися зв'язані вогняними кайданами. Будь-яка спроба руху дуже болісно відгукувалася в тілі кожного.

— Старійшино, ти кого захищаєш? — прошипів зі злістю Інвір. Раптом почувся гуркіт. "Проявився" вогнедишний триголовий дракон. Він спокійно протопав до скелі, стрясаючи своєю ходою землю і "присів" біля скелі. Поруч із ним "проявився" старійшина інквізиторів, смішно рухаючи своїми вусами-волосинками.
— Я намагаюся запобігти спустошливій війні між проміжними цивілізаціями та вашими. Яку ти, замість того, щоб загасити – розпалюєш, — прогриміла відповідь дракона.

— Я захищав своїх союзників.
— Ех, Інвіре, Інвіре. Не розібравшись, вступив у дурну бійку. Це можна пробачити молоді. Але ти прожив майже тисячу галактичних років (я одразу ж прикинув: один галактичний рік дорівнює приблизно 3,5 земних роки, отже, Інвіру близько трьох із половиною тисяч земних років). А бійка між командувачами Альянсів, яка могла перетворитися на війну між цивілізаціями різних рівнів розвитку, це взагалі ганьба.
— А що я мав робити, коли б'ють не тільки моїх командувачів, а й мого начальника штабу? — заперечив кошак.
— Старійшино, випусти, будь ласка, зі своїх кайданів, — намагаючись, щоб не прослизнули прохальні нотки в голосі, — почав благати Інвір, — після них моя шерсть не відновлюється.

Дракон прибрав з усіх вогняні кайдани.
— Я хочу почути правду, — прогримів поміж скелями голос дракона, — по-перше, скасуйте тривогу у своїх флотах, а то залишитеся без них! Я з вами жартувати не збираюся! Знищу всі флоти в одну мить! Малюче, а ти чому досі під ковпаком? Знімай його і приєднуйся до решти, — звернувся дракон до мене.

— У жодному випадку, — раптом, купол, виставлений Фаетоном, миттєво знищили, але човник виставив його знову, а над ним з'явився ще один, набагато сильніший за купол човника. Та що там човника, Фаетон створює захисний купол меншої сили. Дракон повернув одну з голів до нашого старійшини інквізиторів.
— Навіщо? — прогримів дракон. Старійшина, поворухнувши вусиками, кивнув у мій бік.
— Не бачиш, чи що? Він же захищає трансформацію, — спокійно відповів старійшина.
— Похвально. Похвально. Але не реально. Він пискнути не встигне, як його вб'є будь-який із командувачів вищих цивілізацій, — доки одна голова говорила, дві інші сміялися.
— Так, я можу загинути, але життя командувача флоту Стетенів захищатиму до останнього подиху.

— Дарма ти іронізуєш, — заперечив старійшина, — цей малюк дещо може.
— Заради того, щоб подивитися, що може представник недорозвиненої цивілізації, цивілізації дикунів, я готовий зачекати до кінця трансформації, а зараз розповідайте. Ось із тебе, малий, і почнемо, — навіть крізь три захисні куполи відчув вплив на мене. Цей вплив не дозволяв збрехати, а говорити лише правду.

— Можете не застосовувати своє навіювання, мені приховувати нічого. Я запропонував командувачу Стетенів, який під час бою втратив ногу, застосувати для трансформації атомарне золото. А враховуючи, що будь-яка розумна істота під час трансформації безпорадна, як немовля, то її треба в цей час охороняти. Але після початку трансформації я помітив у його заступниці зброю, яку вона хотіла застосувати, щоб пошкодити скафандр. Це аналогічно вбивству, бо наша атмосфера для Стетенів отруйна.
— Він нахабно бреше, — вигукнув павучара, — навіщо заму вбивати свого командувача?
— Це брехня, я генерала Сойру давно знаю. Вона віддана своєму командувачу, — підтримав Варкана Інвір.

— Мені теж не віриться, — гримнув дракон, — хоча й не відчуваю обману. Та й мотиву для вбивства немає.
— А я вірю послу Олексі, — підтримав мене старійшина наших інквізиторів.
— Ну, що ж. Не вірите мені й не треба. Я б теж не довіряв. Гаразд, тоді дивіться, — я запустив з кокну голограму.
— Стоп. Далі можна не показувати, — пронісся ущелинами луною голос дракона, коли на голограмі в бійку вступив кошак, — та й узагалі! Малюче, пора б тобі вже вилазити з-під цього тазика. Ми ж усі відкриті. Чи ти мені не віриш?

— Вилізу. Та лише після того, як закінчиться переродження командувача. Хоча після такої підлої зради довіряти не можна нікому, навіть вам.
— Заява нахабна, але помисли шляхетні. Сойро, що ви можете пояснити з приводу цієї події? Тільки правду, і нічого крім правди!
— Вельмишановний, старійшино Драго. Це я в усьому винна. Я дійсно хотіла непомітно пошкодити скафандр командувача. А потім сказати, що це варвари з недорозвиненої цивілізації вбили його.
— Навіщо? Хоча я знаю навіщо, — гуркотів голос дракона між скелями, — ти всім поясни.
— Після його смерті я б стала командувачем флоту.

— Мотив Сойри зрозумілий. Генерале Лія, чому ви атакували генерала Сойру? — подав голос старійшина, смішно посмикуючи вусиками-волосинками.
— Ще на зустрічі в президента мене не покидало відчуття небезпеки. Коли Олекса зі Стетенами полетів, воно посилилося. Раптом я відчула настільки величезну смертельну небезпеку для нього, що не витримала. Вигукнула: "Льоні загрожує небезпека!". Порушила всі закони субординації й телепортнулася до нього. Те, що я побачила, шокувало мене. Олекса сидів біля командувача Стетенів під подвійним куполом, а заступниця командувача з особистої зброї намагалася пробити захист. Але втрачати розум від будь-якої ситуації, що не вкладається в голові, бойовому генералу не можна. Тому, оцінивши обстановку, я вступила в бій. Вирвала та викинула її зброю. Ментально я не могла її перемогти. За допомогою зброї могла вбити, але цього робити не можна. Адже Стетени не лише союзники, а й гості на нашій планеті. Довелося битися фізично.

— Досить. Я вже побачив, як ви билися. Але в цій ситуації мене цікавить інше. Ви самовільно, без дозволу президента телепортнулися назустріч небезпеці. Ви завжди настільки свавільні й недисципліновані? — гримнув дракон.

— Шановний старійшино інквізиторів, ми з нашим президентом служимо своїй цивілізації за нашими мірками досить давно. І завжди знаходили спільну мову в проблемних питаннях. У цьому конкретному випадку я порушила субординацію, але вчасно прийшла на допомогу, що більш важливо. Принаймні це моя суб'єктивна думка.

— Командувач флоту Варканів, а як ви тут опинилися? — не вгамовувався дракон.
— Я телепортнувся слідом за генералом Лією. Якщо вона без дозволу президента залишила зустріч із представниками інших цивілізацій, отже, сталося щось неординарне. Я збирався їй допомогти.
— Добре ж ти їй допомагав, — підколов дракон павучару.
— Я за нею телепортувався з чистими помислами. Та, коли побачив, що вона б'ється з моїм союзником, із заступницею командувача Стетенів, з якою брав участь у багатьох боях, я пішов на захист своїх.

— А що може сказати наймолодший командувач? Командире флоту Арихонів, чому ви вступили в бійку?
— Я телепортнувся слідом за Варканом. Коли побачив, що посол Олекса із командувачем Стетеном накриті захисними куполами, то одразу стало зрозуміло, що зам зрадила свого командира. Причину тоді я не міг зрозуміти, але зрозумів, що начштабу нашого Альянсу доводиться важко, хоча вона зброю не застосовує, а веде рукопашний бій. Значить намагається залишити противника в живих. Тому і я не застосовував зброї, а користувався силовими щитами і вів рукопашний бій.
— Ну так, бачив я твій хвостопашний бій, — засміявся Драго, — незважаючи на молодість, ситуацію оцінив правильно. А от вас обох би покарати, — повернувся він до Інвіра та кошака, — найбільше провини на вас двох. І цю провину ви компенсуєте Землянам.

— Шановний старійшино Драго, вибачте, що перебиваю, але вони не винні. Провина повністю лягає на мене. Адже це я не змогла погасити конфлікт. Значить і карати потрібно мене. Те, що сталося тут – величезне непорозуміння, — Лія опустилася на одне коліно, — я готова до вашого справедливого покарання.
— Ну, що ж це таке?! — загуркотів дракон, — дівчинко, єдине, за що тебе потрібно покарати, за те, що перебиваєш старших! Сказано – жінка! А за шляхетність і правильну оцінку ситуації тебе не карати треба, а нагороджувати. Скільки часу ще триватиме трансформація? — повернулася одна з голів до мене.
— Хвилин двадцять за земним часом.

— Чудово. Старійшино Кирсір, візьміть Сойру під охорону і не допустіть нової бійки. Генерале Лія, мені необхідно з вами посекретничати. Телепортуйтеся, а я за вами, — за мить Лія зникла, слідом за нею і дракон. Стетенка опинилася у вогняних кайданах, Вяліс підійшов до Варкана і шанобливо нахилив голову:
— Колего, вибачте за те, що атакував вас, — Варкан від несподіванки язиком не міг ворухнути.
— Та, що ви? — нарешті в павука прорізалася мова, — це ви мені вибачте. Билися ви гідно, я вражений. Вважаю, що ви по праву отримали звання командувача флотом.

Кошак підійшов до Інвіра, полоснув кігтем лівої руки по правій і простягнув закривавлену долоню:
— Мир? — Інвір теж розпоров собі долоню і приклав до долоні кошака.
— Повний і беззастережний, — вони обійнялися.

З'явився дракон з Лією, а в Стетена закінчилося переродження (або трансформація, як не назви, але виходило нове бездоганне тіло, при цьому всі знання та навички залишалися без змін).
— Фаетоне, прибирай усі силові поля, — командувач Стетенів піднявся і з подивом втупився на обох старійшин. Потім опустився на одне коліно:
— Доброго здоров'я, шановний старійшино Драго. Я так розумію, пропустив щось важливе, якщо старійшини інквізиторів тут? — його погляд ковзнув убік, і він з подивом побачив свою заступницю у вогняних кайданах.
— Малюче, — прогримів дракон, — покажи йому, що він пропустив.

Я увімкнув голограму. Командувач ніяк не висловлював своїх почуттів, він мовчки дивився, аж до того моменту, доки не з'явилися старійшини інквізиторів.
— Ех, Сойро, Сойро, що ж ти накоїла? Краще б ти мене вбила на кораблі. Ця ганьба залишилася б лише в нас. А тепер увесь всесвіт знатиме про це і до нашої цивілізації втратять довіру.
— Старійшино Драго, ви дозволите виконати кодекс честі офіцера? Звільніть мене, — дракон нічого не відповів, лише прибрав вогняні кайдани. Стетенка мовчки відстебнула шолом і вдихнула на повні груди. Цього було достатньо, щоб вона звалилася замертво. Адже кисень для неї найсильніша отрута.