Частина 5. Аеліта та імператор

Частина 5. Аеліта та імператор

— А ти сам хоч щось можеш? На одне в тебе не було наказу. На друге взагалі відповідаєш, що неможливо. Аеліту ти можеш знайти?
— Так. Вона зараз наближається до офіцера Вяліса, — Василина миттєво підхопилася.
— Вялісе, я Рись! Обережно! До тебе наближається кілер Людин, — вона скинула йому зображення Аеліти в новому вигляді.

— Імператор послав іншого кілера? Чому не Аеліту?
— Вялісе, це вона, але з пластичною корекцією. Вона може переховуватись під невидимкою, — Василина благально дивилася на мене. Їй дуже хотілося кинутися на допомогу коханому. Але попри величезну любов до нього, для неї військовий обов'язок і субординація виявилися понад усе. Один раз вона наступила на граблі, але вдруге її і під страхом смертної кари неможливо змусити порушити вимоги військового статуту.

— Передай, що ми вже в дорозі, — хоча й передавати нічого не потрібно було. Він і так усе чудово розчув.
Миттєвий телепорт усіх п'ятьох у човник і виліт. На граничній швидкості цей човник поводився трохи по-іншому, ніж на крейсерській. Але мчав майже втричі швидше за швидкісний човник Арихонів. За хвилину з хвостиком човник завис біля поверхні, за кілька кілометрів від потрібного нам місця, потім безпосередньо до Вяліса ми телепортнулися. І вчасно. Він, не знімаючи невидимки, вже вів бій з Аелітою. Це навіть уявити неможливо. Два круті бійці різних цивілізацій ведуть незримий бій один з одним. Вони не бачать один одного, лише відчувають. Але це не заважає їм проводити приголомшливі прийоми. Можна порівняти зі сліпими (або засліпленими) ніндзя, тільки набагато крутіше.

— Ах, підмога надійшла! — почувся уявний вигук Аеліти. Вона нас не побачила, лиш відчула.
— Для всіх стоп! — закричав я в пориві. Усі завмерли (навіть Аеліта), невидимі одне для одного. Лише Лія намагалася впливати на Аеліту ментально.
— Скажи своїй дружині, щоб припинила свої магічні штучки. Інакше я підірву тебе.

— Аеліто, ти не в тому становищі, щоб мені вказувати. По-перше, ти не виконаєш свого призначення: вбити мене-варвара, варвара в минулому. Адже ти за ним прилетіла, а не за мною. По-друге, з тобою ми можемо впоратися не тільки ментально, а й фізично. Твій вибух буде мені до сраки, так само, як і решті. Ми зможемо легко втекти від вибуху. І ти це прекрасно розумієш. Завдання твоє залишиться знову невиконаним. Значить ти вже живий мрець.

— Льоню, що ти від мене хочеш?
— Хочу прибрати магічний вплив імператора.
— Я не вірю. Адже ви прилетіли мене вбити.
— Ти теж з'явилася в моєму минулому не для того, щоб трахатися зі мною або співати мені серенади. Для початку я пропоную зняти невидимки.

— Як би не так? Я цій блядині не вірю, — обурено заперечила Лія і невидимку не стала деактивувати. Хоча на таких рівнях майстерності з невидимкою чи без неї, великої різниці не відчувалося.
— Генерале, навіщо так грубо. Адже це я рятувала ваших дітей.
— Ти, сучко, рятувала, бо тобі такий наказ був. Якби я тоді знала про підлості твого імператора, то не було б цих величезних проблем, які ти зі своїм довбаним імператором створюєш. І зараз одного з цих дітей ти погрожуєш підірвати. Де логіка?

Доки Лія вела перепалку з Аелітою, Гірман з Василиною вистрелили по ній. Але не вбили і майже не поранили. Вони зрізали з вух Аеліти п'ятаки кліпс і розплавили їх. Миттєво всі прийняли бойову стійку, а Аеліта закрилася силовим полем.

— Те, що виставила силовий захист – молодець. Хоча він від нашої зброї не врятує. Але тепер ми можемо продовжити нашу "змістовну" бесіду.
— Я зараз телепортуюсь і все одно зможу виконати своє завдання.
— Це ти могла розповідати мені понад шістнадцять років тому, коли я був звичайним хлопцем цього часу (до речі, за життям якого, ти сюди приперлася). Але ти пречудово розумієш, що ми за тобою підемо слід у слід. І за допомогою телепорту, ти від нас сховатися не зможеш. Лише витратиш надто багато сил та енергії.

А нині, коли твій імператор тебе не чує (адже основний засіб зв'язку ми знищили, а допоміжний не має такої дальнобійності, як необхідно), можемо і поговорити. На супутнику Юпітера тебе не почують. Це не важливо, де саме: на Іо, Ганімеді чи Калісто. Тому й керувати тобою ніхто поки що не зможе. Я не знаю, сам імператор особисто тут, чи хтось із замполітів тебе контролює. Але зараз ти – це ти. Пропоную зняти з тебе магічний вплив імператора.

— Льоню, це неможливо.
— Якби я не був упевнений, що це можливо, то не пропонував би, — та Аеліта не повірила. Вона скептично оглянула всіх, включно з Вялісом.
— Три цивілізації проти мене, — понуро проронила, — навіть колишні "свої". Але вам не під силу впоратися з імператором. Він уже послав кілерів знищити ваших двійників, а потім знищить усіх Землян разом із планетою. Прощавай коханий.

Останнє слово ще повністю не прозвучало, а всі шестеро вже почали на граничній швидкості з уповільненням часу, рух подалі від Аеліти. Ми були на безпечній відстані, коли Землю потряс потужний вибух. Через секунду ми знову опинилися біля цього ж місця. Але тепер тут зяяла воронка діаметром до п'ятисот метрів. Нам знадобилося понад хвилину, щоб зібрати відсотків на дев'яносто тіло Аеліти з маленьких обвуглених шматочків. Без цього ми не могли бути впевненими, що Аеліта під "шумок" не втекла.
— Шкода, — промовив Гірман, — Аеліта хорошим воїном була. Прикро тільки, що вона служила такому покидьку.

Після загибелі Аеліти, Вяліс з Гірманом все рівно продовжували мене (того, хто жив у двадцять першому столітті і нічого не помічав) охороняти. А решта четверо "веселилися" і танцювали. Але танцювали переважно ми з Лією. А Олексій з Василиною на стрьомі.  При цьому не забуваючи про зброю і засоби зв'язку.  Іноді я з Лією "відпочивав", а Василина з Олексієм танцювали.  Але їхня коронна підтримка частково нас виказувала (Василина застосовувала левітацію). Вони заперечували і все одно цей фінт продовжували виконувати.

Дочекалися появи Лії у двадцять першому столітті й лише після цього перелетіли до Арихонів у точку, з якої переміщалися в часі. Невдовзі нас із величезною радістю зустрічав король Арихонів, хоча був якимось задумливим та неуважним. Поки ми розповідали свої новини та пригоди, він отримав повідомлення, що наші двійники загинули в нерівному бою. Але приховати від мене він такої трагедії не зміг. Коли ми це почули, настала могильна тиша.
— Як?!!!! Як це сталося?! — вигукнули всі разом, коли минув шок від почутого.

Король ввімкнув голограму спостереження. Троє двійників і Галка, в оточенні близько сотні жуків-охоронців пересувалися незрозуміло куди. Щойно вийшли на відкрите місце, як в одну мить усі жуки-охоронці попадали з відсіченими головами.
— Аркани, — прошепотів Гірман.
Двійник Лії і мій миттєво стали спинами один до одного, двійник сина збоку. Четверту сторону прикривала Галка, перебуваючи поруч з двійником Лії. Несподівано навколо них "проявилася" величезна кількість Людин у чорній броні, але без шоломів і приблизно стільки ж "рибок" у скафандрах із рідиною всередині. Хоча від цього рибки не стали повільнішими за Людин.

— Скільки ж їх тут? — мимоволі вирвалося в мене.
— Чотириста вісім, — послужливо повідомив чийсь кокон, — чотириста елітних бійців Маркалів та Людин, плюс вісім заступників з ідеології цивілізації Людин.

Двійники почали метати королівські шакрами. Ймовірно, противник не очікував, що шакрами зможуть щось зробити.  Іншу зброю неможливо застосовувати, насамперед вона знищувала б своїх, занадто тісно. Майже сотня смертоносних шакрамів, що вилетіли, наче з автоматів, поклали найближчих бійців, і майже всі смертоносні "бублички" повернулися до рук своїх господарів. А противник, як зомбі, не звертаючи уваги на втрати, як і раніше напирав. Несподіваною виявилася дія Галки. За цей короткий час, поки шакрами повернулися до рук (знищивши близько сотні супротивників), Галка сама знищила понад сотню бійців.

Блискавкою метнувшись на найближчих, вона пройшлася, наче косою смерті, до останніх рядів і повернулася назад, залишаючи за собою криваву дорогу з трупів "рибок" і творців. За мить після початку її руху, здавалося, що сам Вельзевул допомагає двійникам. Її гострі, як леза, п'ятнадцятисантиметрові кігті легко розпорювали скафандри рибок (хоча я прекрасно пам'ятав, що скафандр Бюля їй не по зубах). Вона просувалася по трупах, як робот. Удар правою лапою і фонтан крові з аорти когось із творців обливає її шерсть. Удар лівою і гострий кіготь, продірявивши скафандр, встромляється в шию "рибки". Укус потужних щелеп і в когось перекушена шия (до того ж ікло точно встромлялося в аорту). Удар правою-лівою лапою і ще пара трупів.

Коли, за кілька секунд, вона опинилася знову біля наших двійників, то виявилась вся червона від крові, зі злиплою криваво-червоною шерстю і червоною кров'яною слиною, що стікала з її величезних іклів. Незабаром почулися вибухи (аркани загиблих творців самознищувалися). Більше від двійника Лії вона далеко не відходила. Кілька разів Галка рятувала Лію (точніше її двійника) від вірної смерті.

Найпершим загинув мій двійник. І то тому, що хтось із замполітів повністю розрядив у нього анігілятор, розстрілявши при цьому й кількох своїх бійців, які опинилися на шляху пострілів (не допоміг навіть кокон та арихонська броня). Дивно, чому броня Арихонів не змогла протистояти анігілятору творців? Потім убили двійника сина. Останньою загинула двійник Лії. Останньою лише тому, що Галка постійно безстрашно кидалася на її захист. У цей момент з'явився знайомий човник жуків (маркіз прилетів). У живих залишалося ще близько сотні супротивників, але вони за лічені секунди перетворилися на трупи від влучного вогню з човника. Весь бій тривав не більш як хвилину, але жук все ж прилетів майже вчасно. На кілька секунд би раніше і двійник Лії залишилася б живою.

А ще за кілька хвилин прилетіли човники кошака-командувача Альянсом. Судячи з часу, вони вилетіли з корабля на допомогу, щойно почався бій. Але він виявився настільки швидкоплинним, що встигнути на допомогу вони ніяк не могли. Навіть дивно, як швидко жук прилетів. Стан у всіх від побаченого пригнічений.

— Імператор – повний ідіот. У космічне століття він влаштовує середньовічну бійню. Он маркіз за лічені секунди розстріляв тих, хто залишився. А хто імператору не дозволяв це зробити? Та й узагалі один залп із важкого корабля і не залишилося б не тільки двійників, а й від жуків-охоронців навіть вуглинок не було б.

— Ну, ну, — заперечив король, — ти спробуй спочатку прорватися через оборону, щоб вистрелити. Не вважай імператора дебілом. Мені розвідка доповідала, що відбулося щонайменше десять спроб прорватися ближче до планети, щоб зробити хоча б один прицільний постріл. Усі кораблі знищили, якщо не флот Жужів, то кораблі командувача Альянсом або іншої цивілізації. Там на орбіті тисяч десять кораблів Альянсу. А човники знищувалися базами протикосмічної оборони. Я взагалі дивуюся, як стільки бійців змогли живими дістатися до поверхні. Крім того, ти бачив, наскільки швидко човник Жужів з'явився на місці бою? Значить вони перебували на бойовому посту. До речі, з чого ти взяв, що це син короля прилетів?
— Я на цьому човнику відлітав із колонії Маркалів. І чудово знаю його відмінності від інших човників Жужів.

Та раптом Василина запитала:
— А куди Галка зникла?
Ми після цього переглянули всі записи. І з корабля кошака, і з коконів двійників, навіть із човника жука, який прилетів на допомогу. Доки двійник Лії був живий, Галка перебувала поруч. Закривавлена, зі злиплою від крові шерстю, зі свинячим рилом, вона дійсно нагадувала чорта. Але жоден датчик або камера не зафіксували, куди і в який момент вона зникла. Серед трупів її дійсно не було.

— Досить сумувати, — голос короля привів нас до тями, — генерал Гірман, я шкодую про втрату бійців вашої цивілізації.
— Мені, звичайно, дуже шкода бійців. Але билися вони гідно. Пані Лія, можу я показати запис цього бою у своїй ескадрі?
— Обов'язково. Екіпажі мають знати, як билися їхні друзі, незалежно від того, вижили вони чи загинули. І неважливо, що вони принесли: славу і пошану, чи ганьбу і забуття.
— Земляни! Наскільки міг, я вам допоміг. Я вас не жену, хоча вам пора додому. Розвідники мовчать, та це не означає, що імператор не мчить манівцями до вас у "гості". Мій флот уже там, а ось командувач флотом ще тут, — Вяліс здивовано подивився на короля, — генерале Вяліс, не треба на мене так дивитися. Ваш флот із нетерпінням чекає на вас.
— Дякую вам, ваша королівська величносте, — він опустився перед королем на одне коліно, — присягаюся служити вам вірою і правдою до останнього подиху.

Василина кинулася до Вяліса, поцілувала його:
— Коханий! Вітаю тебе! Від усієї душі вітаю!
— Офіцере Василино, не зіпсуйте мені командувача мого флоту, — з усмішкою промовив король.
— Вибачте, ваша королівська величносте.
— Усе! Вам пора. Підкинете мого командувача до його екіпажів?

— Азірісе, я тебе коли-небудь приб'ю. Звісно доставимо цілим і неушкодженим. Про що мова?
— Олексо, тебе вже так напхали силою, що мені проти тебе не протриматися й хвилини. А вашу цілісність і неушкодження я знаю. Вічно влипнете в якісь халепи.
— Дурень ти, хоч і король. Я ж не всерйоз. Друзів не можна не тільки вбивати, а й навіть бити, крім спарингу.
— Ну ось. Дожився. Уже короля цивілізації дурнем обзивають. Відлітайте швидше, а то я знову отримаю якесь образливе прізвисько.

Новими корабликами дісталися Сонячної системи, як експресом, за кілька годин із хвостиком. Хоча за цей час нас напхали такою величезною кількістю інформації, що від неї голова розколювалася. Виявилося, що в засідці біля Землі, крім Земного зоряного флоту, перебувають ще п'ять найпотужніших флотів із чисельністю понад десять тисяч важких кораблів під керівництвом командувача Альянсу. Крім флотів кошака та Арихонів, ще три флоти, про які особисто я навіть уявлення не мав. Але, якщо судити з інфи, яку нам надали, то це кораблі не гірші за наш новий Фаетон. Лія з величезною цікавістю вивчала бойові характеристики невідомих кораблів.

Після прибуття, Вяліс одразу ж полетів човником до свого флоту. Василина отримала звання офіцера першого рангу і призначена командиром другого модифікованого корабля, на якому ми літали в минуле (хоча правильніше було б сказати, що з кораблями переміщалися в минуле). Їй з інших Земних кораблів набрали збірний екіпаж (по одному бійцю з інших земних кораблів). Для неї постало майже непосильне завдання. У найкоротший час, не знижуючи боєготовності корабля, навчити екіпаж. І це при тому, що вона сама не повністю володіла всіма знаннями про корабель.

Виходячи з того, що цей кораблик дуже швидкісний (водночас із величезною вогневою міццю та чудовим захистом), вона назвала його Гермес. Навчанню екіпажу активно допомагав бортовий комп'ютер корабля. Не обійшлося і без ексцесів. Офіцер першого рангу, яка отримала призначення на цей корабель і знала, що в неї офіцерський стаж більший ніж у Василини, а звання таке ж саме, пред'явила ультиматум, що Василина не по праву керує кораблем, а має вона командувати. Василина нічого проти не мала, але поставила дві умови:

1. Нехай передислокує самостійно корабель в інші координати.
2. Після виконання першого пункту або навіть у разі невдачі, проводиться бій-спаринг, за результатами якого переможець беззастережно керує кораблем, а переможений більше не виставляє своєї кандидатури.

Гермес повністю проігнорував команди претендентки, до того ж він обґрунтував свою відмову:
— Офіцере, я не можу виконати ваші накази задля вашої ж безпеки та безпеки екіпажу. Якщо я виконаю ваш наказ, ми зіткнемося із сусіднім кораблем, — і показав голограму, що імітувала маневр Гермеса згідно з наказом. І можливе зіткнення.

А бій з претенденткою не тривав і декількох секунд. Василина встигла завдати чотирьох точних  ударів, та жодного у відповідь, унаслідок яких у претендентки виявилися переламаними обидві кисті й обидві гомілки. Медроботи одразу ж приступили до своїх обов'язків і за кілька хвилин про переломи можна було забути.
— Офіцере, реваншу бажаєте?
— Вибачте, командире Василино. Ви керуєте по праву. Претензій немає.
— У такому випадку попрошу з відповідальністю поставитися до вивчення матчастини корабля. Адже цей кораблик сильніший за весь Земний флот, включно з ескадрою генерала Гірмана, крім Фаетону, що належить особисто послу Олексі.

Я теж з цікавістю вивчав інопланетні кораблі. У кожному намагався уявити наскільки мені зручно керувати цим кораблем. На одному з інопланетних кораблів мені щось здалося знайомим. Перерив кілька разів усі ТТД цих кораблів і нічого спільного, крім подібної швидкості, не знайшов. Навіть на гарматах мені дуже незручно, та й джойстики там такі, що керувати ними потрібні не пальці, а якісь вузькі й довгі скручені скоби. Але швидкість, це така підла величина, що варто змінити хоч на якусь дещицю одиниці виміру і всі уявлення можуть перевернутися з ніг на голову. Все ж що саме мене зацікавило? Це, як загадка без розгадки. Скільки не шукав у цьому типі кораблів чогось дуже знайомого, так і не знаходив.

— Фаетоне, покажи роботів, яких використовує на своїх кораблях цивілізація Інвірів, — за мить у мене відвалилася щелепа. Роботи виявилися точнісінько такими, як на Фаетоні, — Фаетоне, а як виглядають Інвіри? — я повністю випав у осад. Фаетон показав зображення Галки. Тепер мені стали зрозумілі всі незручності для мене під час керування кораблем Інвірів.
— Фаетоне, вони можуть змінювати свій вигляд?
— У невеликих межах можуть.

— Що означає у невеликих межах?
— Вони можуть змінюватися до недосконалого виду, виду тварин. Але це нижча форма існування і без сторонньої допомоги, без представника Інвірів вищої форми повернутися в колишню вищу форму неможливо.
— А що з розумовими здібностями?

— Командоре, якщо ви вважаєте, що Інвір, який прийняв вигляд (вид) нижчої форми існування, втрачає розумові здібності, то помиляєтеся. Усе залишається на колишньому рівні. Втрачається лише здатність до зв'язного мовлення та набуваються звички тварини. А також значно знижується швидкість пересування.
— Гіпнотичний вплив?
— Інвіри за будь-якої форми існування абсолютно не піддаються ментальному впливу. Але нижча форма не в змозі самостійно застосовувати магічний вплив. Якщо хтось із вищих побажає повернути тому, хто перейшов на нижчий вид, його попередній стан, то повертається і здатність до магії. До того ж, що довше Інвір перебував на нижчому щаблі, то його сила магії при поверненні на вищий щабель зростає.

— В такому випадку Галка, це хтось із Інвірів, на нижчому щаблі?
— Абсолютно вірно.
— Мене роздирає цікавість, чому Жужі та Маркалі так боялися Галки?
— Коли Інвір знаходиться у стані вищої форми існування, то він так само, як і ви, може просто промовчати або не втручатися, якщо бачить несправедливість чи вороже ставлення. А в стані нижчої форми переважають тваринні інстинкти. Жужі та Маркалі перебувають в одній зоряній системі, хоча й на різних планетах (таке трапляється дуже рідко). Мається на увазі рівень розвитку, коли цивілізація вже контактує з іншими. А тут відразу дві в одній зоряній системі. У них постійні війни за перерозподіл територій і за ресурси.

А в стані війни буває дуже багато несправедливості. Інвіри знаходяться в цій же галактиці, але в сусідній зоряній системі. У їхній системі придатних для існування всього дві планети. Обидві заселені вищою формою існування. А на колонії Маркалів або Жужів потрапляють ті, хто прийняв нижчу (тваринну) форму. От і виходить, що іноді ці нижчі форми намагаються відновити справедливість. А з урахуванням значної фізичної переваги над Маркалями і Жужами та некерованими тваринними інстинктами з'являється багато різних страхітливих легенд. Командоре, це можна порівняти з повір'ями у вашому минулому щодо чортів і бісів.

— А чому Галка адміралу Бюлю не могла прокусити скафандр, а в бою з двійниками вона прокушувала броню Маркалів, як папір?
— Різні матеріали, використані для виготовлення. У Бюля броня на скафандрі аналогічна до синьої броні імператора, тому й не виходило прокусити.

— Тааак. Не очікував. Тепер зрозуміло, чому Інвір охороняв Лію і чому цивілізація Інвірів вирішила допомогти моїй сім'ї, та й цивілізації Землян загалом. Але ж я не зустрічав їх у складі Альянсу.
— Вони не входять ні до вашого Альянсу, ні до ваших супротивників. Вони не входять навіть до ваших інквізиторів. Рівень розвитку цивілізацій ваших Альянсів проміжний. А розвиток Інвірів на порядок вищий. З таким рівнем розвитку, як у Інвірів, у всесвіті є дуже багато цивілізацій. У них свої Альянси. У цьому конкретному випадку існує ймовірність, що імператор прилетить до Землі не тільки своїм флотом, а й із флотом цивілізації ворожого для Інвірів Альянсу. Адже цивілізації живуть, розвиваються, помирають (найчастіше від військових конфліктів зовнішніх або внутрішніх), воскресають і починають свій шлях розвитку спочатку. А багатьом цивілізаціям узагалі більш розвинені не дозволяють розвиватися. Так, як у вас виходить між Землянами і Людинами.
— Стоп!!! Досить. Дай я переварю цю інфу. А то в мене голова лусне.

— Ліє!
— Льоню, мені ніколи. Якщо щось важливе – говори, але швиденько.
— Сонечко, подивися, що з себе представляють роботи Інвірів, а потім, як Інвіри виглядають.
— Оце поворот! — не втрималася вона, — хто ж тоді Галка? І де вона зараз?
— Це і я дуже хотів би знати. До речі, хто керує всіма флотами?
— Незважаючи на те, що біля Землі знаходяться флоти більш розвинених цивілізацій, командувати доручено мені, оскільки я краще за інших знаю Сонячну систему.
— Зрозумів. Бажаю удачі. Але особисто я, хоч один флот розмістив би не біля Землі, а скажімо біля Юпітера. Пам'ятаєш, де Фаетон у моєму часі зафіксував слід важкого корабля?

— Я теж про це подумала і вже відправила один із найсильніших флотів на орбіту Юпітера. Отримала море обурень, що послаблюю ударну силу, але наказ виконали. Після зміни дислокації, змусила провести ретельну розвідку. Виявили ворожий розвідувальний корабель, хоча захопити не вийшло, він самознищився.

— Ти, чарівна. Можу я домовитися з Віолетою щодо Гірмана?
— У неї й запитуй. Я можу їй лише бойові накази видавати.
— Гаразд. Дякую і на цьому. Ти дозволиш посидіти на прийомі, підслуховуючи твій канал?
— Милий, для тебе хоч зірочку з неба, — я залишив канал командувача флотами на утриманні, а зв'язався з Віолетою:

— Валюшо!
— Слухаю вас, пане посол.
— Є в мене до тебе одне шкурне прохання. Не могла б ти мені дати?... е-е-е...
— Льоню, вибач, у мене є чоловік. Шкодую, але змушена тобі відмовити.
— Ти ж не дослухала до кінця, а вже відмовляєш. Щоб потрахатись, мені й без тебе баб із надлишком. Якраз твого чоловіка я й хотів у тебе попрохати.

— Навіщо? — її голос став крижаним, — хочеш, щоб він знову ризикував своїм життям більше за інших? А по-друге, з якого дива я маю послаблювати найсильнішу ескадру мого флоту?
— Мені він потрібен на Землі.
— На Землі? Льоню, що за аферу ти задумав? На Землю можеш його забирати, але лише його. Екіпаж не дам.

— Та мені екіпаж і не потрібен. Мені потрібен лише Гірман для засідки на Землі. Відпусти його до мене.
— Забирай, поки не передумала, — тепер у її голосі відчувалися задоволені нотки. Адже на Землі зараз набагато безпечніше, ніж у космосі. Хоча це вона так вважала. Я ж був зовсім іншої думки. Закрив канал Віолети і знову взявся підслуховувати канал Лії. Хоча поки що нічого цікавого не чув.

— Увага всім флотам! Позивні! Мій позивний – Гера!
— Геро, залиште мені Мурлику, — вклинився кошак (я посміхнувся, це ж треба, як йому сподобалася моя кликуха).
— Нам Зевса, — почувся голос Вяліса.
— Геро, якщо ви не проти, то нам залиште Горгону і Творця, — Віолета теж не бажала змінювати позивні.
— Гаразд. Ваші позивні залишаються. Мене цікавлять цивілізації Інвірів, Варканів та Стетенів. Побажання є?

— Гера, для Інвірів позивний на ваш розсуд, — почувся гарний густий баритон із дуже чіткою найчистішою вимовою міжгалактичною (як шкільний учитель).
— Вас влаштує – Біс?
— Геро, я Біс. Чудово. Наскільки я розумію, кораблі мого флоту номерні Біси.
— Абсолютно вірно. Варкани?
— Я взагалі не розумію, навіщо ускладнювати все різними штучними іменами.

— Нехай у такому випадку ваш позивний буде Варкан. Стетени?
— Позивний Бронь – підходить?
— Цілком.
Тільки-но Гірман пришвартувався, я почав змінювати дислокацію (але канал зв'язку Лії не відімкнув і продовжував підслуховувати). Зі звичайної стаціонарної орбіти піднявся на висоту 200 км і чомусь мені захотілося переміститися на кори п'ятдесят градусів північної широти і сто двадцять градусів східної довготи. Увімкнув невидимку корабля, бо з'явилося і почало наростати відчуття небезпеки. А Лія продовжувала свої передбойові вказівки.

— Мурлико, Зевсе, Біс і Варкан, скільки вам знадобиться часу, щоб передислокуватися із Земної орбіти на допомогу Броні?
— Я Мурлика, мені вісім із половиною хвилин.
— Я Зевс, одинадцять хвилин.
— Я Біс, одна хвилина, сорок секунд за Земним часом.
— Я Варкан, одна хвилина, п'ятдесят шість секунд. Нам теж передислокуватися на орбіту Юпітера?

— Поки що не треба, але цілком можливо, що доведеться летіти на допомогу Броні. Хоча час Зевса і Мурлики не підходить. Дуже довго. Допомога має приходити вчасно. Біс і Варкан, за якої мінімальної потужності основних двигунів можливий стрибок у сигма-простір?
— Двадцять п'ять відсотків.
— У мене теж.

— Гаразд. У такому випадку необхідно на бортових комп'ютерах зняти обмеження застосування основних двигунів для маневрів потужністю до 15%.
— Геро, я Зевс, тоді мої кораблі досягнуть орбіти Юпітера за кілька хвилин.
— Варкани відмовляються вмикати основні двигуни для маневрів. Це заборонено.
— Варкане, краще порушити допустимі режими кораблів і вижити, ніж дотримуватися і загинути.

— Що ви мені доводите. Проводьте експерименти над своїми кораблями.
— Гаразд. Не порушуйте. Але в такому випадку вам доведеться взяти, як додаткову вагу, по одному тихохідному кораблю Мурлики, Зевса або Горгон.
— Я відмовляюся виконувати ці дурні накази.

— Варкане, якщо ви відмовляєтеся виконувати накази командувача флотами, то попрошу вас негайно покинути Сонячну систему, щоб не опинитися під перехресним вогнем.
— Не ви нас запрошували сюди, не вам і давати нам вказівки.
— Бісе, флот Варканів прибув до Землі на вашу вимогу. Будьте так люб'язні, накажіть флоту Варканів терміново покинути Сонячну систему.
— Геро, одну хвилиночку. Зараз вирішимо цю проблему. Лише увімкніть, будь ласка, зображення.

— Гаразд, — з'явилася голограма із зображенням Лії, а поруч голограма Галки в сидячому положенні, в елегантній броні та з відмітними командирськими регаліями.
— Фаетоне, що в Інвіра за відмітні знаки?
— Генеральське звання й амулет командувача Альянсу, — ми з Гірманом випали в осад.
— Але командувач Альянсу – Мурлика!
— Ви маєте рацію, командоре. Командувач вашого Альянсу (проміжних цивілізацій) – Мурлика.

Я навіть не зміг видавити із себе "зрозумів". Раптом з'явилася ще одна голограма із зображенням Інвіра, який одним своїм виглядом випромінював владу і силу.
— Ваша високосте, — командувач шанобливо схилив голову і говорив міжгалактичною, — у нас виникла проблема з флотом Варканів. Ми всі вирішили, щоб флотами керувала генерал Лія, начштабу Альянсу, до якого входять Земляни. Але командувач Варканів відмовляється їй підкорятися. Коли ж вона попрохала відвести свій флот, щоб не потрапити під перехресний вогонь, він теж відмовився.

— Я зрозумів. Зараз вирішимо, — з'явилася ще одна голограма із зображенням величезного павука, в якомусь одязі.
— Нас бачать? — прошепотів Гірман.
— Заспокойся. Не бачать і не чують. Вони бачать і чують лише Лію та Інвіра, — Гірман із полегшенням зітхнув.

— Ваша високосте, — павук улесливо вклонився, — ааа, і командувач тут. Чим зобов'язаний?
— Бароне, ваш командувач флотом відмовився підкорятися наказам командувача об'єднаного зоряного флоту. І взагалі поводиться неадекватно.
— Ясно. А Інвіри підкоряються цій жінці?
— Беззаперечно, — відповідь генерала Інвірів.

— Надайте мені з цим баламутом зв'язок, — виникла ще одна голограма з павуком у броньованому генеральському одязі, — генерале, ти вирішив зганьбити нашу цивілізацію на весь всесвіт! Тебе розжалувано і звільнено! Командире флагману! Взяти колишнього командувача під варту! Після бою розстріляти! (якщо сам не застрелиться). Командування флотом переходить до командира флагманського корабля. Вчіться в Інвірів. Вибачте, пані командувач... командувачка... та яка різниця! Про вас уже ходять легенди по всьому всесвіті.

— Вибачте, пане Барон. Ви абсолютно праві. За порушення військової дисципліни треба карати і до того ж суворо. Але зараз таке становище. Перед боєм. На рахунку кожен воїн. А ваш командувач дуже досвідчений і хороший командир. Ви б могли відстрочити ваш вирок? І залишити вашого командувача на час бою. А якщо він себе геройськи проявить у бою, то можливо й амністувати? Я вам не вказую, а лише намагаюся для майбутнього бою зберегти досвідченого командира.

— Ох, вже ці жінки! Хоча схоже чутки не брешуть. Ви не лише прекрасний стратег, а й хитрий дипломат. Бути по-вашому!
— Дякую, пане Бароне, — голограми зникли.
— Геро, я Варкан. Дякую вам. Наказуйте.

— Отже, повертаємося до розпочатого. До початку бою в нас дуже мало часу. Можливість здвоїти кораблі ми вже втратили (недостатньо часу). Якщо доведеться поспішати на допомогу Броні, задійте основні двигуни, але не більше 20%. Сподіваюся, у всіх активована невидимка та захисне поле. Після кожного пострілу обов'язковий маневр. І маневр не в площині, а у всіх трьох площинах, та в жодному випадку не по-академічному. У всіх флотах кожен п'ятий корабель працює на знищення рятувальних капсул і човників. Поки що все. Тиша в ефірі. Чекаємо.

— Ну, що напарнику? Небезпеку відчуваєш?
— Дійсно так!
— Гаразд, перестань діставати мене солдафонством. Не образишся, якщо я називатиму тебе не повністю, а просто Гір?
— А з чого мені ображатися? Так навіть краще. Мене в дитинстві так звали.

— От і добре. Валя не хотіла тебе відпускати, мотивуючи тим, що зі мною тобі загрожує набагато більша небезпека, ніж на своєму кораблі. І вона мала рацію. Мене бентежить лише те, що ти служив під командуванням імператора.
— Олексо, не сумнівайся. Для захисту напарника в мене рука не здригнеться і сумнівів не виникне.
— А якщо доведеться битися із самим імператором? — у Гірмана очі округлилися.
— Якщо буду не в змозі вдарити, я йому зубами горло перегризу! — зі злістю парирував Гірман.

— А ось злість в даному випадку зайва. Битися треба з холодною головою і без емоцій, інакше програєш, тим паче такому сильному противнику.
— Ти маєш рацію. Він стільки підлощів створив не тільки для інших цивілізацій, а й для своєї, що по його голові давно аркан плаче.
— На превеликий жаль арканом, синю броньку не переб’єш. І я навіть сумніваюся, що нинішню його броню зможе пробити ікло вампірів. Нам доведеться озброюватися тією ж зброєю, з якою ви мене охороняли. Та й броньку теж нову доведеться використовувати. Якщо битися будемо на Землі, броню Людин або Арихонську краще не одягати – зайва вага, та й не захистить вона від зброї імператора. Думаю, що з усього звичайного можна використовувати лише кокон.

— Олексо, ти говориш так, ніби ми вже точно знаємо, де зараз імператор і де ми з ним зіткнемося.
— Гіре, мене чуйка ще не підводила. Ми прилетіли туди, де з'явиться його корабель. Наше завдання: встигнути знищити його кораблик раніше, ніж він зрозуміє, що під прицілом. А потім ми за ним будемо ганятися. Але цей гад втече від нас на Землю. Чому? Не знаю. Цілком можливо, що він теж буде не на тарілці, а на човнику, схожому на наші. Ми в жодному разі не маємо його випустити з поля зору. Інакше потім його фіг знайдеш. А на Землі йому все ж доведеться прийняти бій.

— Чи не занадто ти його переоцінюєш?
— Мені колись Мінах казав, що противника не можна недооцінювати. Ось я і пропоную сподіватися на краще, а готуватися до гіршого, — щойно хотів сказати, що час оголошувати тривогу, як почувся голос Лії міжгалактичною:
— Увага всім флотам! Бойова тривога! Усім націлитися у вказані мною координати. При появі противника вогонь відкривати негайно без додаткового наказу!
— Вчасно. Фаетоне, усі гармати націлити в бік північного полюса Землі! При появі корабля противника вогонь відкривати негайно!
— Виконую.