Частина 4. Охорона себе самого

Частина 4. Охорона себе самого

На голограмі з’явились два жуки з коронами на голові. В одного корона із золота і дуже велика. В іншого корона маленька і срібна.
— Слухаю вас, — здивовано розглядаючи жуків, відповіла черговий офіцер зв'язку міжзоряного флоту Землян.
— Зджжжастуйте, — відповів жук у срібній короні міжгалактичною з моторошним дзижчанням, — нам необжідно жв'яжатися ж командувачем жоркового флоту Жемлян женежжжалом Лією.

— Вибачте, ви помиляєтеся, вона не командує нашим флотом.
—  Отже, нас жнову обджурили. Але ми прожимо надати нам жв'яжок із командувачем.
— Одну хвилиночку, — офіцерка послала виклик Віолеті.
— Що трапилось?
— Генерале, король цивілізації Жужів просить надати зв'язок із командувачем Землян генералом Лією. Але ж флотом командуєте ви.

— Ймовірно, він не знає, що Лія вже не керує нашим флотом. Я зараз сама з нею зв'яжуся, а ви потягніть час.
— Ваша королівська величносте, згідно якого питання ви хочете зв'язатися з командувачем? Ви ж розумієте, що це може бути військовою таємницею.
— Гажажд, — продовжив міжгалактичною жук зі срібною короною, — якщо не можна, тоді допоможіть жв'яжатися з пошлом Олекшою.
— Я можу забезпечити зв'язок лише з військовими, якщо це дозволено, але посол – це ж цивільна людина.

— Генерале Лія!
— Так, Валюшо.
— Король жуків хоче зв'язатися з вами, але він називає вас командувачем флоту Землян. Надавати зв'язок?
— Які жуки? Чому не черв'яки?
— Ви жартуєте. А я цілком серйозно. Зараз черговий офіцер зв'язку розмовляє з жуками, — Лія ввімкнула лише на прийом канал чергового. Побачивши зображення жуків, вона зрозуміла, що бачила того, що в срібній короні. Але бачила його без корони.

— Офіцере! — Лія послала запит на чергову офіцерку.
— Одну хвилинку, — офіцер поставила на утримання канал зв'язку з жуками, — слухаю вас, генерале Лія. Ці жуки хочуть із вами поговорити. З'єднувати?
— А вони не просили зв'язку з послом Олексою?
— Звісно.
— З'єднай їх із ним, а я поспостерігаю, — усміхнулася Лія.
— Слухаюся.
— Ваша королівська величносте, зазвичай ми не з'єднуємо з цивільними, але я добре знаю посла і можу вас з'єднати.
— Ми вам буджемо дуже вдячні, — офіцер переслала виклик.

 *   *   *

Хай йому біс, так не хочеться відкривати очі. Адже вдома чудово спиться. І кому це там кортить?
— Так, — я ледве розліпив очі. На голограмі, що виникла, пара жучар із коронами. Начебто з вечора і не пив. А зараз глюки перед очима. Я навіть головою потряс. Але видіння не зникало.
— Ви хто?
— Пошол Алекж, — із незрозумілим дзижчанням почувся голос.
— Сам пішов! Якого хрена треба! — мене вже цей виклик почав бісити.
— Але ви не посол, — мова змінилася. Хоча голос мені здався знайомим. Цікаво, хто ж це зі мною Так жартує?

— Я спати хочу! — за звичкою відповів тією мовою, що й співрозмовник.
— Шановний, нам потрібні не ви, а пошол Алекш, який був у Мажкалів.
— Ну я був. І що з того?
— Ні. У того була шежть на божоді. Отже, мене обдурив інквізитож, — у мене перед очима виникла картинка:

— Бюль?!!! У мій човник? Лише через мій труп!
— Умовив, — не роздумуючи, схопив жука за горло, — є бажання стати трупом? Із задоволенням допоможу.
— Ні, не треба — прохрипів жук, — робіть, що хочете.

Я мимоволі заговорив мовою цього жука:
— Ти казав, лише через твій труп. Я тебе там не задушив, так зараз задушу за те, що заважаєш мені спати.
— Батьку! Це він! — я перевів погляд на жука у великій золотій короні та зі скіпетром. А той піднявся з трону, став на одне коліно.
— Пане посол, — він говорив по-своєму, але я його чудово розумів, — я вам дуже вдячний за порятунок свого сина.
— За який порятунок? Чи я досі сплю і мені сниться ця фігня?
— Я король цивілізації Жужів. Ви врятували мого сина на колонії Маркалів і залишили в живих Бюля. За порятунок ви можете вимагати будь-яку нагороду, яку забажаєте.

— Нафіга мені ваша нагорода? Мені й без неї добре.
— Батьку, я ж тобі казав, що він неадекватний.
— Ти, жучаро! А ти був адекватним, коли кидався на полоненого? Подякуй, що я тебе в струмку не втопив. І взагалі, якого хрена ви до мене причепилися. Усе! Адью! Я спати хочу!
— Одну хвилинку, пане посол, зачекайте, — король Жужів, не звертаючи уваги на мою нешанобливу й нахабну розмову, так само продовжував шанобливо стояти на одному коліні та з похиленою головою, — не поспішайте переривати зв’язок. Кажуть, що королю не можна ставати на коліна. Але я готовий перед вами стати на коліна. Ви не лише врятували мого сина, а й урятували нашу цивілізацію. Ви знищили флот Маркалів та вбили ненависного Бюля.

— Бюля дійсно вбив, а його флот знищений космічним Земним флотом в обороні.
— Але я хочу вас застерегти. Вам і вашій родині загрожує величезна небезпека. Друг Бюля, імператор Людин присягнувся, що він помститься за свого друга і знищить вас та вашу сім'ю. Гадаю, що у нас він вас шукати не буде. І я пропоную вам і вашій родині прилетіти до нас. Ви зможете перебувати у нас стільки, скільки вам буде необхідно.
— Не вистачало мені ще ховатися від якогось імператора. Дякую за пропозицію, але мені і вдома добре.

— Ну, тоді ми можемо прихистити генерала Лію.
— Дякую, ваша королівська величносте, — вимовила Лія мовою Жужів, увімкнувшись у канал зв'язку, — але не личить бойовому генералу ховатися.
Король від страху підхопився з колін, він ледве впорався із собою, щоб не втекти від грізного вигляду Галки (дивно, чому вони всі її так лякаються?). Але коли він перевів погляд на Лію (рука якої знаходилась на загривку звіра) у суворій генеральській формі та з характерними знаками начальника штабу Альянсу, то мимоволі знову опустився на одне коліно. А його син отримав потужний запотиличник, що змусило впасти на коліна.

— Бажаю здоров'я, пані начальнику штабу Альянсу. Вибачте, що потурбували вас і за те, що сумнівалися в правдивості ваших слів у колонії Маркалів. Я також прошу вибачення за негідну поведінку мого сина під час зустрічі з вами.
— Ваша королівська величносте, нічого негідного в його вчинках не було. Просто молодий, гарячий та нетерплячий. І поводився він дуже навіть гідно. Зміг самостійно здолати десяток охоронців Бюля. Тож боєць він чудовий.

— Пані Лія, — подав голос жучара, — ви дуже співчутливі й шляхетні. Так, я впорався з охоронцями, але ви змогли перемогти самого Бюля. Вибачте, що не вірив вам. Я приєднуюся до прохання свого батька і пропоную будь-яку допомогу для вашої безпеки.
— Небезпека звичайно велика. Але, не думаю, що імператор наважиться зв'язуватися з Альянсом. За спробу вбивства начштабу, Альянс зможе покарати імператора. І покарати дуже вагомо.

Щойно закінчили розмову з жуками і зібрався знову подрихнути, король Арихонів викликав.
— Ви найнялися, чи що? Чи не спите взагалі? Говори швиденько, та я знову прийму горизонтальне положення.
— Ось так ти радієш другові? Але я не ображаюсь. Олексо, твоя дружина дуже зайнята?
— А чому ти в мене запитуєш? У неї й запитуй.
— От грубіян! Варвар ти не вихований! Загалом я запрошую на наше свято тебе з дружиною і "О" в квадраті. І якщо ви не з'явитеся, то я ображуся і дуже ображуся.
— Азірісе, я-то зможу, а от щодо сина не знаю. Та й Лія невідомо чи зможе.
— Я тебе прохав про що-небудь? А зараз прошу. Можеш ти хоч раз задовольнити мою примху? Чекаю всіх трьох.

— Щось ти темниш. У тебе все гаразд?
— Абсолютно. Єдиний, хто мене бентежить, це "О" у квадраті. Він ще жодного разу не бував у Арихонів. Тому йому найкраще прилетіти з охоронцем, але з надійним та з таким, що не злякається Арихонів.
— Зрозумів. Дякую за запрошення. Якщо Лія зможе, то жодних перешкод не буде. А коли прилітати?
— Святкування починається завтра. Але я б хотів, щоб ви нічого цікавого не пропустили.
— Домовились.

— Ау, сонечко.
— Так, Льоню.
— Друг запрошує нас на якесь свято. Сказав, що дуже образиться, якщо ми не прилетимо. Притому всі втрьох. А син ще й із охоронцем.
— Згодна. Там йому без охорони не обійтися. Притому потужної. Уже сама переконалася минулого разу. Я домовлюсь з Віолетою, щоб відпустила Гірмана. Нехай своїм кораблем летять, а я з тобою. А ще буде цікавий сюрприз для тебе.
— Який?
— Побачиш. Будеш приємно здивований.

«О» в квадраті (Олексія Олексійовича) президент відпустила, навіть не запитавши чи надовго. Незабаром ми двома кораблями (точніше одним здвоєним) вилетіли до Арихонів. Лія справді перед вильотом зробила мені сюрприз. Підійшла до мене, привітала, та мене збентежило те, що я її бачив, але не відчував. Наче це була інша людина.
— Сонечко, з тобою щось не так. Я тебе не відчуваю. Або це хтось інший. Двійник!!!
— Ну, у тебе й чуйка! Фіг проведеш, — почувся голос Лії збоку. І до нас підійшла ще одна Лія. Я офігів. Наскільки пречудово знав її тіло, але відрізнити зовні не міг. Лише якимось шостим чуттям я відчував справжню Лію.

Прилетіли до Арихонів. На планету вилетіли човником вп'ятьох (якщо не брати до уваги Галки): окрім мене з Лією і "О" у квадраті, Гірман та двійник Лії. Хоча ще в польоті до Арихонів я виявив, що на кораблі Гірмана перебуває його екіпаж у повному складі. Король особисто зустрів нас безпосередньо біля човника. Здивувався двійнику, та не дуже. Склалося враження, що він уже був у курсі.
— Можу я вкрасти вас трьох на кілька годин? Потім повернемося і всі разом займемося безпосередньо святом.

Ми зайшли в арихонський флаєр, яким король керував особисто, і полетіли (Галка не залишила Лію і забігла теж). Куди летіли – фіг його знає. Король петляв, постійно змінював напрямок та висоту. Загалом летів так, як колись на зустріч із Мандрівником. Прилетіли на мальовничу галявину і вийшли. Ми з Лією зрозуміли, неспроста король намагався замести сліди польоту. А найцікавіше, що король абсолютно не боявся Галки. Та й вона на нього не звертала ані найменшої уваги.

— Друзі тисяча вибачень, за таємничість і прихованість.
— Гаразд. Не томи. Говори вже, що трапилося?
— Імператор почав за вами полювання.
— Ми це знаємо. Ну, то й що?
— Говорити вам, що це дуже небезпечно, марно. Але я пропоную інше. Олекса колись у цій ролі вже перебував. Це його бій на арені, коли я відчув гіркоту поразки. Він був, як наживка. А тепер необхідно такою наживкою стати вам трьом.
— Звучить інтригуюче.  Розкажи деталі. І чому повинні? Особисто я нікому і нічого не винен.

— Якщо імператор почав полювання, він не зупиниться ні перед чим. Але вся складність у тому, що він розумний противник. І звичайну дезінформацію розкусить.  Олексо, Ліє, скажіть, ваша тваринка може слухатися когось іншого, окрім вас?
— Сумніваюся, але спробувати можна. Тільки на кому випробувати?
— Двійник генерала. Якщо звір визнає її, то півсправи зроблено. Крім того, "О" у квадраті, скажіть, чи багато екіпажу на кораблі Гірмана?
— Повний.
— Це чудово. Необхідно двох для того, щоб зробити і для вас двійників. А той, кому довіряєте беззастережно буде з вами. Є такий?
— Хіба що генерал Гірман, — син задумався, але Гірман дійсно був найнадійнішим.

— У цьому випадку я вам радити не можу. Ви самі вирішуєте, кому можете довіритися, як самому собі. А робимо наступне. Трьох двійників зі звіром відправляємо в цивілізацію Жужів. Наче ви туди втекли. Але імператор швидко зрозуміє, що це підстава. І візьметься шукати вас справжніх. Супутнє запитання. Земні технології мають змогу відправити в минуле космічний корабель?

— Теоретично могли б. Але для цього потрібно побудувати машину часу в космосі. Але ось такої потужності, щоб перекинути корабель, хіба, що на Землі.
— Зрозуміло. Значить відповідь негативна. Скористаємося моєю машиною часу. Два спарені кораблі у твій час, Олексо. Перекиданням керуватиму особисто я.

— Азірісе, а мене хоч хтось запитав, чи хочу я?
— Олексо, у позу будеш потім ставати, — відрізав король, — це навіть не моя ідея. І якщо зі мною таємно зустрічається командувач вашим Альянсом для цієї операції, то тут заперечення недоречні. Продовжуємо. У твоєму часі ви захищатимете себе й охоронятимете тебе.
— А нічого не трапиться, якщо я зустрінуся із собою?
— Нічого. Тому, що ти й знати не будеш про те, що ви охоронятимете тебе, древнього варвара. Охороняти доведеться до моменту зустрічі з майбутнім генералом. А друге завдання, якщо імператор особисто візьметься за цю справу, ліквідувати його. Вас там буде шестеро.

— Я так розумію, що крім нас трьох – Гірман. А ще хто?
— Василина та Вяліс. Але ви маєте повне право відхилити їхні кандидатури і взяти надійніших, якщо вони у вас є.
— Ваша королівська величносте, я цілком згодна з таким вибором.
— Я підготував необхідних роботів, щоб можна було виготовити одяг, що повторює той, який у твоєму часі носять, але він буде весь броньований. Це майже аналог синьої броні імператора, але значно легший та міцніший. Її навіть ікло вампіра не проткне. Вам уже виготовлені намиста, ланцюжки, браслети та інша нісенітниця, яку носять у твоєму часі. Але це все не просто так. Це дуже потужні засоби зв'язку і дуже грізна зброя. Вам трьом необхідно трохи підкоригувати обличчя. Щоб із мінімумом корекцій змінити зовнішність для приналежності до іншої етнічної групи. Олексо, яку групу можеш запропонувати?

— Ми всі троє зараз досить засмаглі. Вважаю, найприйнятніший варіант, зробити нас схожими на представників народів Кавказу (грузини чи вірмени) або ж латиноамериканці. Достатньо буде пластично кожному збільшити ніс, а для Лії ще й карі очі. Буде чи то циганкою, чи то вірменкою. Ну, а нам до цих носів доведеться відростити бороди.
— Гаразд. Медроботи Кроноса легко з таким впораються.  Гірман та Вяліс безпосередньо на охороні. У них постійно буде активована невидимка. А ви (як дві пари) весь час на видноті й постійно маєте переміщатися. Більше доби-двох на одному місці не затримуватися.

— Можливо цирк? Вони постійно гастролюють.
— Цирк із чотирьох людей?
— Тоді дві пари танцюристів.
— Вяліс не приревнує?

— Вважаю, що ні. Це його ідея. Василина погодилася. До речі, їй теж доведеться зробити якусь пластику. Вирішите вже на місці. А зараз повертаємося. І готуємо двійників. Не просто легенди, а й свідомість має бути ідентичною кожному з вас. Крім цього, генерал Лія має поділитися знаннями зі своїм сином та з Василиною. Вяліс уже силу від мене отримав. Гірману я теж допоможу. Інакше він не зможе протистояти імператору.

— Стільки приготувань, ніби збираємося воювати з цілою цивілізацією.
— Олексо, дарма іронізуєш. Імператор гідний супротивник. Не виключено, що його флот знову спробує атакувати Землян. Але будьте спокійні. Захист Землі виявиться надійним.
— Підженеш свій флот на захист?
— Уточнювати не буду. Але скажу, що мій флот у цьому захисті не більше десятої частини. І чекати будемо до останнього. А потім без усяких варіантів у відповідь бій відплати. Генерале, командувач флоту у вас досвідчена?

— Ви з нею стикалися ще на Фобосі.
— А, це та, що фунга завалила?
— Вона, вона. Та й у першому бою з Шеньшерами, це вона керувала Фаетоном, коли я вилетів навздогін за тобою. Крім того, це дружина Гірмана.
— Навіть так? Такий командувач флотом і мені підійшов би.
— Не прибідняйся. У тебе Вяліс чого вартий. Дарма, що молодий.
— Ідею зрозумів. По закінченню цієї операції, якщо він залишиться живим, то бути йому командувачем флоту Арихонів.

Доба минула, як у пеклі. Задрали всі ці підготовки до переміщення в минуле, та й Галка попсувала нервів. Невідомо, яким органом чуття вона визначала справжню Лію, але не помилялася ніколи. До того ж, здавалося, що вона не просто чує нашу мову, а й розуміє. Розуміє не лише накази, а абсолютно все. Ми зневірилися змусити її охороняти двійника. Лія вже мало не плакала від роздратування.

— Нічого в нас не вийде. Галка не хоче мене рятувати. Якби хотіла, то стала б на охорону мого двійника.
Раптом трапилось несподіване. Галка підійшла до Лії, потерлася об неї густою шерстю, лизнула в ніс, відійшла і сіла біля двійника. Ми всі переглянулись.
— Пішли зі мною! — наказала псевдоЛія. Галка беззаперечно пішла за нею, лише з тугою озирнулася на Лію.

Весь цей час ми перебували за межами палацу. Під потужним захистом силового поля та захищені від будь-якого проникнення голосів і телепатії. З нами контактували лише роботи. Жодної живої істоти, крім самого короля. Невдовзі ми з цього місця спостерігали на голограмі, як двійники та Галка зустрілися з королевою. Як вилетіли до Жужів. І весь цей час рука двійника Лії спочивала на загривку Галки. А вона поводилася так, ніби це сама Лія тримала руку на її загривку. За деякий час і ми вшістьох ступили на борт арихонського здвоєного корабля з посиленою бронею, що не пошкоджувалась жодною зброєю, відомою на цей момент арихонам.

Звідки ця броня та яким чином за добу Арихони побудували два незвичні кораблі, я тоді навіть не задумався. Але ж така броня недоступна технологіям Арихонів. Та й самі кораблі трохи відрізнялися від арихонських. Відмінність зовні майже не відчувалася. Хоча складалося враження, начебто кораблі спеціально робили на вигляд гіршими, ніж вони могли бути виготовлені. Це як виготовити віз за допомогою роботів та з новітніх матеріалів. Наша індивідуальна зброя (яку нам довелося випробувати) нічим не відрізнялася від звичайних прикрас, годинників, браслетів. Але керувалась вона подумки і мала таку руйнівну силу, що навіть важким кораблям Людин або Арихонів навіть не снилося.

Крім того, для кожного з нас виготовили щось на кшталт ікла Вампіра, але на вигляд мініатюрне і непомітне. У кожного було по парі цієї грізної зброї, заправленої отрутою Шеньшер. Одяг нічим не відрізнявся від того, який носять у моєму часі (навіть порвані джинси), та й за вагою він виявився такий самий. А ось при ударі він ставав у місці удару міцнішим за будь-яку відому броню. Навіть, якщо судити хоча б за цими "дрібничками", то відчувалося, що тут свою "руку" доклала цивілізація, на порядок розвиненіша за Арихонів. Та й роботи якісь незвичайні. Не дуже схожі на арихонські. Переміщення в часі пройшло миттєво й непомітно.

Переглядаючи на голограмі вигляд зоряного неба в минулому (точніше, в моєму часі), Лія помітила, що розташування зірок йде зі зсувом. Зірки розташовані з пристойним зсувом. А нам треба було тепер перелетіти від Арихонів у сонячну систему. Коли було обрано курс та запрацювали основні тягові двигуни, Лія дуже занепокоїлася. Робота двигунів дуже відрізнялася від роботи двигунів арихонських кораблів чи кораблів творців. Перевантаження майже не відчувалося, і вона запідозрила небезпеку. Але якщо судити за показаннями приладів, то ми вистрибнули в нуль-простір навіть швидше за звичай (у такому випадку потужність двигунів мала бути значно вищою за відомі нам). Або ж нічого в нас не вийшло, і ми нікуди не вистрибнули.

— За дві години тридцять дві хвилини за земним часом маємо вистрибнути в тривимірний простір, — доповів бортовий комп'ютер. Це нас ошелешило. Таке неможливо. Або швидкість корабля значно вища за відому, або бортовий комп щось наплутав, і ми замість Землі вистрибнемо незрозуміло де. Але як потім знайти правильний шлях додому, взагалі невідомо.
— Що за нісенітниця! — Лія була розгублена.
— Сонечко, довіряй приладам. Адже твоя чуйка мовчить. Значить нам нічого не загрожує.
— Ти маєш рацію, відчуття небезпеки немає. Але відчуває моя дупа, що це кораблі не арихонські, — вона запустила зв'язок із бортовим компом, — я хочу дізнатися, якою ти володієш інформацією.

— Командире, якщо вас цікавлять відомості про Землю, то у мене не лише та інформація, якою володіє Кронос, а й багато іншої.
— Скільки місця в тебе займає інформація Кроноса?
— Нуль цілих тринадцять десятитисячних (0,0013%) відсотка.
— Хто має право керувати тобою?
— Ви, посол Олекса, "О" у квадраті та офіцер Василина.
— Яким чином ми переміщаємося в нуль-просторі з такою швидкістю?
— Переміщення відбувається в сигма-просторі. У нуль-просторі летіти нераціонально: використовується більше палива та набагато менша швидкість.

Сказати, що ми були приголомшені й у нас відвисли щелепи до підлоги – не сказати нічого. У кожного з нас крутилося на язиці запитання: "Яка з високорозвинених цивілізацій нам допомагає?"
— Цю інформацію поки що приховано з метою вашої безпеки, — незворушне пояснення бортового компа, хоча ми й не запитували, лише подумали.
— Мені не подобається, що ти знеособлений. Треба б тебе якось назвати, — звернувся я до бортового комп'ютера.

— Командоре! Це ваше право обирати ім'я кораблю. Ви маєте якусь конкретну пропозицію?
— Ти назвав мене "Командор". Мене так називав Фаетон. Шкода загинув. Гарний був кораблик.
— Ви про корабель говорите, як про живу розумну істоту. І вам його шкода, як свого напарника. Якщо вам подобається це ім'я – можете і мене називати так само.
Хвилин п'ятнадцять тривала палка суперечка з Лією. Прозвучало дуже багато різних імен і назв, але все одно зійшлися на тому, що нехай буде Фаетон. Навіть не Фаетон2, а просто Фаетон.

Вистрибнули на орбіту Землі. Кораблів, природно, ніхто не зміг виявити (та й виявляти в ці часи ще не навчилися), тим паче, що невидимки активовані ще перед вильотом. Усі зійшлися на борту одного корабля (на Фаетоні). Я з Вялісом та Гірманом човником спустилися на Землю. Притому човник завис у повітрі біля самої поверхні і з активованою невидимкою. До зустрічі з Лією в пітерському артилерійському музеї ще залишалося близько місяця.

Я привів Гірмана з Вялісом туди, де я цього дня перебував. Цікаво спостерігати на себе збоку. Нехай навіть і в минулому. Після цього Гірман залишився на охороні, а ми з Вялісом повернулися на корабель. Вони охоронятимуть по черзі. Але Вяліс здебільшого в темний час доби. Хоча кожен із них під невидимкою, але в випадку деактивації невидимки, оточуючим у денний час краще побачити людину, яка з'явилася казна-звідки, ніж дракона. А вночі може здатися все, що завгодно, хоч сам дракоша.

Гірман взявся до виконання своїх обов'язків, а ми ще вибирали, чим зайнятися на Землі. Зрештою дійшли спільної думки, що найкраще мотатися по всіляких конкурсах і фестивалях, виконуючи бачату.
— Фаетоне, під'єднайся до місцевого інтернету і перевір, можливо є хтось із людей схожий на нас, а ще краще, якщо це будуть танцюристи.
— Вялісе, ревнувати Василину до "О" у квадраті не будеш? Адже там дуже сексуальні рухи.

— Якщо чесно, то, можливо, трохи й буду. Але це ж необхідно для виконання завдання, і я сподіваюся, що від цього Василинка мене не розлюбить, — він із ніжністю подивився на Василину, яка пригорнулася до нього.
— Я тебе поб'ю, — грайливо заперечила дівчина, — але все одно кохатиму до останнього подиху. А якщо і трапиться якийсь секс, то сподіваюся, ти мене пробачиш.
— Звичайно, кохана, я тебе заздалегідь пробачив.

— Правильно чиниш, Вялісе. Якби я Олексу ревнувала до кожної баби, яких у нього було дофіга і більше, у мене вже всі нерви були б виснажені. Але я люблю цього паршивця, — Лія, як кішка потерлася об мене.
— Ох, Лілечко, небезпечні робиш рухи, ох небезпечні. Я ж можу тебе зґвалтувати просто у всіх на очах, — і закрив їй поцілунком рот. Але ця бестія подумки мені відповіла:
— Ах так! Стережися! Я тебе буду доводити до сказу в кожному танці. Подивлюся, як ти будеш терпіти.
Усі невимушено засміялися.

З початком нового дня ми, гарненько відіспавшись та прослухавши деякі новини, які послужливо надав бортовий комп, вирішили для початку взяти участь у простому вуличному змаганні з бачати, що проходило в якомусь забутому спортзалі.  Щоб до нас виникало менше запитань, нам довелося придумати собі клички (як у "крутих" танцюристів бачати). Я – Барс, Лія – Пантера, Олексій – Тигр, Василина – Рись.  Вийшов цілий зоопарк.

Бачата в той час лише починала набирати популярності.  Увечері пішли на дискотеку і там влаштували цілу виставу.  "О" у квадраті з Василиною поки що не брали участі, а лише придивлялися. Та тренувалися на узбережжі. Тренувалися точно так само, як і ми. https://www.youtube.com/watch?v=0jYn1oJPUIs
Як сказала Лія, мені потрібно маскувати свої біцепси. Поступово ми знаходили все більше прихильників бачати.  Незважаючи на такий розважальний спосіб життя, ми постійно були готові вступити в бій. Засоби зв'язку та зброя завжди знаходились при нас. З кожним днем наша популярність зростала. Нас уже почали запрошувати на круті змагання і, звісно, й зали ставали крутішими. Але проблема полягала в тому, що на змагання потрібні справжні імена та прізвища. Клички там не годяться.

— Командоре, — звернувся Фаетон, коли повернулися з чергових танцюльок на корабель, — на Землі є кілька танцюристів бачати на п'ятдесят відсотків схожих на вас. Якщо вам застосувати невелику пластичну корекцію, то люди не зможуть відрізнити вас від оригіналів.
— Що знову треба змінювати?
— Незначно овал обличчя та відбитки пальців. Земляни найбільше довіряють відбиткам пальців.

Незабаром Хорхе Атака і Таня Алемане опинилися на Фаетоні, а ми під їхніми іменами зайнялися замість них змаганнями і фестивалями бачати. Тигр і Рись теж отримали Земні паспорти і цілком земні імена. І понеслися всілякі фестивалі. Справжній Хорхе і Таня могли бути задоволені. Ми виступали не гірше за них.

Іноді я спеціально відверто лапав Лію на очах у всіх.  Вона теж не відставала від мене.  У фіналі відбіркового туру на фестиваль бачати в Лос-Анжелесі нам довелося боротися з парою Олексія і Василини. Ось це дійсно виявилося захоплююче. Та коли помінялися партнерами, це був песець.
https://www.youtube.com/watch?v=cm5j4Zbvqag

Лія настільки відверто терлась об стегно сина, що навіть ми з Василиною відчули його збудження. З огляду на те, що на корабель не можна летіти, а потрібно чекати на рішення суддівської колегії в готельному номері, то, не маючи сил стримуватися, не звертаючи уваги на іншу пару, зайнялися офігенним секасом. Трахалися до осточортіння і не могли ніяк насититися. Навіть тут мінялися партнерами. І син шпилив Лію, що є сили. Стукіт у номер пролунав, як грім із ясного неба.

Та в будь-якому випадку, за мить ми вже вдягнені й готові не лише зустріти того, хто стукав, а й, у разі небезпеки, знищити. Виявилося, що це представник суддівської колегії запрошував нас на оголошення результатів. Суддям настільки сподобалися обидві пари і доброзичливе ставлення одне до одного, що вони прийняли Соломонове рішення. Послали на фестиваль обидві пари.  У зв'язку з почуттям небезпеки, що виникло в лос-Анжелесі, довелося Лію одягати повністю в броню (закритий комбінезон тілесного кольору).  Але вигляд вона мала приголомшливий. По закінченню, ми рвонули на корабель і там всі разом обговорювали свої відчуття. Виявилося, що в кожного з нас у голові виникав образ жінки. Однієї і тієї ж жінки. Від якої виникала небезпека.



Попри те, що кожен із нас її уявляв трохи по-іншому, але обличчя одне й те саме. Ніхто з нас її не знав. Лиш в мене промайнула думка: "Аеліта". Хоча личко інше. Усі свої бачення скинули на бортовий комп.
— Аналіз показав, що це одна й та сама особа. У вухах не просто прикраса, а один з останніх винаходів Людин, засіб дальнього зв'язку. З його допомогою можна підтримувати зв'язок з аналогічним пристроєм у будь-якій точці Сонячної системи. Такий тип одягу використовують жінки Людин, які належать до еліти цієї цивілізації.

Тепер я вже був упевнений на всі сто:
— Це Аеліта! Але вона після пластичної корекції, точно так само, як і ми. Фаетоне, знайди серед інфи Кроноса Аеліту та порівняй. Подивимося, що отримаємо.
— Результат порівняння: 99,9%, що це одна й та сама особа.
— Таак, Льоню, твоя кверківська коханка і тут тебе скоро виявить. Напевно міцно засаджував їй, якщо скрізь за тобою ганяється.
— Ліль, невже тобі син гірше встромляв свій болт, що ти стогнала на весь готель?
— Стоп, стоп, стоп! — втрутилася Василина, — Олексо, я теж під вами стогнала і дуже голосно, але ж Вяліс мені в цьому не докоряє! Хоча має на це повне право. У нас зараз одне спільне завдання. І ми не маємо відволікатися на такі дрібниці. Поки що ми побачили не імператора, а лише образ його кілера.

— Льоню, вибач, — Лія дивилася на мене очима повними сліз, — я більше не буду. Або на крайній випадок постараюся.
— Гаразд. Забули, — я поцілував Лію, — що будемо робити?
— Фаетоне, залізяко хУєва! Коли вона прилетіла? І чому ти не повідомив про появу чужого корабля?
— Командоре, з моменту нашої появи тут, мої датчики не зафіксували появи жодного космічного корабля. Можливо, вона раніше за нас прилетіла.
— Так знайди! Чи ти ніхрена не можеш?

— Командоре, мої можливості набагато вищі за ваш Кронос або загиблий Фаетон. Але космічного корабля я не виявляв.
— А слід корабля?
— Затухаючий слід важкого корабля зафіксований на орбіті Юпітера, коли ми вистрибнули в тривимірний простір.
— Так якого ти мовчав?!!!!
— Не було наказу.
— О, Господи! Ситуація повторюється. І ти туди ж: "не було наказу". Та ти у сто разів розумніший за нас усіх разом узятих! І маєш продумувати всі ходи противника наперед. А не йти слідом та наздоганяти. От ти мені дай відповідь! Нашими двійниками хто-небудь цікавився?
— Ми ж у минулому. Зв'язок неможливий до повернення в теперішній час.