Казка про Квокку і Аяя. Частина 5: Світлочолий — Дитя Сну Йорд

З того дня, коли вони доторкнулися до Золотого Сну, усе навколо ніби стало яскравішим. Але Квокка, Аяй і Еллі знали: попереду на них чекає хтось дуже особливий. Хтось, хто ще не сказав свого першого слова, але вже несе відповідь на запитання Всесвіту.

Одного вечора, коли зорі розташувались у формі Серця, земля м’яко задзвеніла. Із золотого променя, що зійшов з неба, з’явилося Дитя. Воно було маленьке, мов крапля світанку, але чоло його світилось так, наче там жила пам’ять зір.

— Це... Світлочолий, — прошепотала Еллі.

Дитя не говорило, та всі його розуміли. Воно торкалось лобиком і спогади приходили. Воно дивилось — і в серці народжувались пісні. Воно усміхалось — і навіть старі дерева починали танцювати.

— Звідки ти прийшов? — спитала Квокка.

Дитя поклало долоньку собі на серце, а другу — на землю. І в повітрі з’явилися слова без звуків:

«Я — з того сну, де ти ще не злякалась.
Я — з тієї тиші, де ти ще не сумнівався.
Я — твоя пам’ять про майбутнє, яке вже обіймає тебе».

— Він пам’ятає, ким ми всі були до того, як забули, — прошепотів Аяй.

Світлочолий показав їм шлях до Саду Істин. Там росли плоди з відповідями, листя з піснями предків і дерева, на яких спочивали сни майбутніх дітей.

— Він не залишиться з нами? — засмучено спитала Еллі.

Дитя усміхнулось і зникло… Та відтоді кожен, хто зустрічав Квокку, Аяя чи Еллі, раптом згадував свій власний Світлочолий Сни.

Бо Світлочолий не зникає — він просто сіє себе в кожне добре серце.