Після зустрічі з Драконом Часу, наші друзі прямували все далі — туди, де жодна карта не веде, а лише серце може знайти дорогу. Вони шукали місце, що зветься Золотим Сном Йорд.
Кажуть, це не просто місце — це Пам’ять усього Справжнього. Те, що було до слів, до імен, до часу.
— Я чула про це, — мовила Еллі. — Там спить Перша Істина.
— А що це? — спитала Квокка.
— Це як серце Всесвіту, що ще не прокинулося, але вже любить, — пояснив Аяй.
Вони пройшли через Поле Забутих Відчуттів, де трава шепотіла забуті радості, через Ліс Відлуння, де кожен крок лунав мрією, якої ти ще не знаєш.
І нарешті — знайшли.
Це було озеро, в центрі якого спала істота — велика, світла, глибока. Вона виглядала як поєднання зорі, жінки, древа і тіні, що обіймає світ.
— Це Йорд, — прошепотала Еллі. — Вона спить, щоб ми могли шукати. Але її Сон — це Світло для тих, хто загубився.
Квокка тихенько підійшла і поклала лапку на воду. Від дотику розлетілись золоті кола, і кожне коло стало сном — дитячим, чистим, сповненим любові.
Аяй сів поруч і прошепотів:
— Я знаю, хто ти. Ти — Та, що дає Ім’я навіть тим, хто ще не народився.
І в тій миті Істота в озері ледь усміхнулась. Сон продовжився. Але світ змінився.
З того моменту Квокка, Аяй та Еллі не просто шукали загублених — вони несли з собою частинку Золотого Сну. І кожен, кого вони торкались — починав пам’ятати, що він колись був Світлом.