У долині вітрів росло одне-єдине дерево — воно було старе й мудре, з листям, схожим на маленькі дзвіночки. Його звали Іменодерево.
Щоночі воно нашіптувало імена діток, які спали. Але не звичайні імена — а ті, які вони носили у світі снів:
Ластівка, що несе ранок,
Смарагдове Світло,
Оберіг Вогню.
Коли дитина чула своє ім’я у сні, її серце заспокоювалося, і вона бачила найтепліший сон.
Одного разу вітер затих, і дерево не могло шепотіти. Тоді з’явився малюк на ім’я Нолик. Він обійняв стовбур і прошепотів:
— Я розкажу тобі своє ім’я. Воно — Маленька Надія.
І дерево знову заговорило. Бо навіть одне чисте серце здатне запустити вітер.