Одного разу в небі жила маленька хмаринка на ім’я Пухля. Вона була м’яка, біла й дуже допитлива. Якось вона заглядалась на веселку і загубилася — відстала від усіх інших хмар.
Пухля літала над полями, лісами й горами, питала у всіх:
— Ти не бачив моє небо?
Але ніхто не знав, де воно. І тоді вона заплакала, і з її сліз упав перший дощик.
На той дощ чекало зернятко в землі. Воно прокинулося, проросло й прошепотіло:
— Дякую, Пухле, ти повернула мене до життя.
І хмаринка зрозуміла: вона не загубилась — вона знайшла своє місце. Бо навіть маленька крапля може розбудити цілий світ.