Жив собі в далекому лісі маленький лисеня на ім’я Срібко. Він народився тієї ночі, коли місяць сяяв так яскраво, що все навколо вкрилося срібним світлом.
Срібко мав ніжну сяючу шерсть і дуже любив ніч. Кожної ночі він виходив з нірки й слухав, як зорі шепочуть історії. Але одного разу місяць зник — сховався за хмарами — і лисеня засумувало.
Тоді він вирушив у подорож, щоб знайти Місяць. Його шлях пролягав через м’які мохи, озеро, що дзеркалило небо, і поля, де спали соняшники. У кожного він питав:
— Ти не бачив мого друга Місяця?
Але тільки стара сова сказала: — Місяць ніколи не зникає. Він просто відпочиває. Якщо ти хочеш знову його побачити — закрий очі й послухай тишу.
Срібко сів, заплющив очі… і почув, як у ньому світиться тиша. І тоді з-за хмар виринув Місяць і лагідно обійняв лисеня світлом.
— Я завжди поруч, — прошепотів він.
І з того часу лисеня більше не боявся темряви. Бо знав: у тиші завжди живе світло.