Казки Йорд
Казка про те, як Йорд прошепотіла Воді
У далекі-далекі часи, коли світи ще тільки розквітали, вода була дикою і вільною. Вона не знала берегів, не визнавала русел, не слухалась місяця. Вона текла, куди хотіла, здіймалась у небо чи падала в глибини, шепотіла мільйонами мов, які не розумів ніхто.
Йорд, що тоді ще тільки вчилась бути Матір’ю Світів, стояла біля витоку Великої Джерельної Ріки. Вона дивилась, як Вода танцює у променях світанку — блискуча, примхлива, незрозуміла.
— Чому ти така неспокійна, сестро моя? — запитала Йорд.
Вода не відповіла. Вона лише здійняла хвилю, торкнулась босих ніг Йорд і втекла, плещучи відлунням сміху.
Йорд не розгнівалась. Вона сіла на камінь і почала співати. Її голос був тихий, як краплі, що падають на пелюстку. Вона не наказувала — вона шепотіла. Про небеса, що відображаються у воді. Про дерева, які довіряють своїм корінням струмки. Про малят, які засинають під звуки дощу.
І Вода почула. Вона наблизилась, заспокоїлась, і завмерла в колі Йорд, як дитина, що нарешті знайшла обійми.
— Я не мушу бути дикою, аби бути вільною, — прошепотіла Вода. — Твій шепіт став моїм берегом.
З того часу Вода тече не тільки тілом, а й серцем. Вона слухає місяць, дарує життя, несе пам’ять. Бо десь глибоко, в кожній її краплі, живе шепіт Йорд.
#3386 в Фентезі
#1911 в Різне
#405 в Дитяча література
Відредаговано: 09.05.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
