Черевички-правдомовці

На п'ятдесят другій паралелі було колись невеличке містечко. Це було звичайне містечко із звичайними жителями.

Тут жив вовк-чоботар, на прізвисько Гострослух. Він тримав власну взуттєву крамничку.

Мешкала тут і лисичка, на ім'я Клариса. Це була неперевершена пані, яка мала власний модний салон. Котик Мурусь працював у Лисички кур'єром, тобто розносив модні сукні модним паням.

Заєць Вухань продавав на базарі капусту і моркву.

Мавпочка Меланя була співачкою і часто їздила на гастролі (загалом вона й без того була африканською емігранткою, тобто приїхала в це містечко з Африки).

Якось у містечку з'явилася дивна бабця. Казала, що приїхала із столиці і працює в Комітеті статистики.

Бабця була загадкова. Усі одразу почали поводитися так, щоб здаватися кращими, ніж є насправді.

Через деякий час після появи загадкової пані лисичці Кларисі в салон принесли цікаву коробку з написом «Черевички для лисички».

Клариса зраділа, одягла черевички, і тут почалося щось дивне — лисичку ніби хтось підмінив. Вона сіла і почала всім телефонувати — усім своїм замовницям. Розказувала кожній, кого і на чому надурила: кому тканину на плаття недодала, взявши частину собі; кому назвала більшу ціну; кому капелюшок зробила негарний і говорила, що він до лиця… Казала, що брехала заради вигоди. Просила кожну вибачити їй. Обіцяла виправитися.

Потім якось її кур'єр кіт Мурусь мав розносити замовлення і не міг знайти своїх черевичків. Дуже поспішав, тому взувся в лисиччині черевички. Що на нього найшло: він усім паням і панянкам розповідав, як говорив їм неправду відносно того чи іншого товару, тільки тому, що боявся, що Клариса його покарає, або навіть звільнить з роботи. А він дуже любив цю роботу.

Так каявся Мурусь, а дорогою додому зайшов на базарчик. Зустрів зайця Вуханя. Сіли погомоніти. Котик роззувся — бо сиділи вони на турецькому дивані (турецький родич Вуханя йому подарував). А вже як іти додому — забувся взути черевички.

Побачив Вухань гарне взуття, вирішив приміряти. Одягнув — і на нього наче щось найшло. Вирішив він піти до вовка Гострослуха піти покаятися у давніх гріхах.

Прийшов і розказав про всі шкоди, які йому заподіяв: як псував йому шкіру для взуття, поки вовка не було в майстерні, як розказував усім, який Гострослух поганий майстер.

Вовк розсердився і кинувся до зайця, але той швидко відстрибнув убік і втік з вовчої хати, забувши в нього черевички.

А в цей час до Гострослуха прийшла мавпочка Меланя забрати з ремонту свої чобіточки. А вовк саме розглядав зайцеві черевички. І коли він тримав їх у лапах, на нього наче щось найшло: він почав розповідати Мелані, як часто обманював її, розповідаючи про свої морські подорожі, про свої заняття спортом, про багатих родичів, яких не було, — аби виглядати в її очах кращим. Вовк просив йому вибачити. І на знак свого розкаяння подарував мавпочці Вуханеві черевички.

Взула Меланя черевички — і як почала бігати містом і вигукувати, коли і де кому брехала. Всі жителі повиходили зі своїх будиночків, слухали мавпину правду. Підійшла і столична бабця.

— Навіщо ж ти брехала? — запитала вона в Мелані.

— А тому що всі в цьому містечку брешуть! А я недарма мавпочкою народилася — я роблю так, як усі.

— Ось бачите, — мовила бабця, — ви завжди одне одному брешете. Хто заради вигоди, хто боїться чогось, хто замовчує правду, хто хоче видаватися кращим, а хто робить, як усі. Мої черевички допомогли вам це побачити. Погодьтеся, що всім вам полегшало на серці, коли ви розповіли правду?

Усі закивали головами.

— Думаю, що ви вже зрозуміли цей урок.

І пішла бабця далі. Роботи в неї було багато, бо таких містечок ой як багато.