Хто вкрав воду?

В одному українському селі якось поселилася мавпочка. Казали, що приїхала вона здалеку — з якоїсь заморської африканської країни. Звали мавпочку Манга.

Не одразу Манга освоїлася в селі — незвичні були для неї хати, дороги, жителі… Але довелося до всього звикати. Подружилася із сусідами — вовком Бардом, лисицею Мартою і котом Муріком.

Завела Манга собі господарство: невеличкий сад і кілька грядок, на яких помалу вчилася вирощувати місцеві овочі — картоплю, моркву, цибулю, помідори. Зробилася Манга господарочкою. А сусіди їй допомагали: хто порадою, хто інструментами, а хто й сам ставав працювати із сусідочкою-іноземкою.

Варто сказати, що в тому селі було складно з водою: не вистачало на кожний двір. І мавпочка приносила її з криниці. І якось почала Манга помічати, що води приносить вона повні відра, а поки ходить десь, клопочеться, то частина води пропадає.

Почала мавпочка думати недобре на своїх сусідів, що вони лінуються ходити до криниці і крадуть воду у неї.

Поставила вона воду в мисочку на сонечку біля хати, а сама сховалася в кущах бузку. Дивилася-дивилася, нікого не побачила, та так і задрімала.

Прокинулась, підбігла до мисочки — а вода там поменшало, ніби хтось випив…

Ще не раз ховалася мавпочка у засідці — нікого не бачила. Думала Манга, що просто прогледіла злодія — через свою неуважність.

Вирішила вона тоді прямо попитати в сусідів, чи не беруть вони в неї воду.

Прийшла до котика Муріка. А котик дивиться на неї здивовано. Каже:

— Не брав я твоєї води, Манго. Сам ходжу до криниці щодня.

Пішла тоді до вовка Барда. А Бард показує їй свої м'язи:

— Відрами з водою накачався, — сміється.

Бачить Манга, що сусіди щиро дивуються, і повірила їм.

Залишалась лисичка Марта. Ну, хто ж уже, як не вона?!

Прийшла Манга до Марти. Сердита, свариться:

— Це ти мою воду крадеш, руда хитрухо?!

— Ти що, сусідочко?! Як я можу? Знаю, що виглядаю ледачою. Але зізнаюся тобі: мені щодня приносить відерце води Бард. Дай йому, Боже, здоров'я. Знає, що в мене спина хвора, то й допомагає — жаліє сусідоньку.

Щойно лисичка сказала це, як на подвір'я зайшов вовк з відром води.

Повернулася Манга додому, сидить на подвір'ї, думає. Побачила її ворона Карлуня, спустилася з дерева, сіла поряд.

— Ти про що так задумалася, іноземочко?

— Думаю, куди вода моя дівається… Зранку наберу в криниці, принесу, поставлю на подвір'я, а до вечора вже ніби хтось половину випиває…

— На сонечко ставиш?

— На сонечко.

— От сонечко і випиває.

— Як то може бути?! — питає здивовано Манга.

— О-о-о… То закон природи. Я вже давно на світі живу, багато бачила, щось знаю. Витягує сонечко воду з посудин, перетворює її на пару — і вода летить, стає хмарами, а потім дощиком спускається на землю. Тож, сонечко змушує твою воду мандрувати. Щоб сонце не дісталося до твоєї водички, Манго, ти її накривай чимось або ховай.

Подякувала Манга Карлуні і відтоді вже ховала воду, щоб часом пустотливе сонце не виманило її у мандри.