Кактус, який мріяв жити в країні кактусів. Частина 2

Колька летів по порталу, делікатно торкаючись своїми голочками до колючок тунелю. Від тих торкань з*являлося безліч яскравих зірочок, утворюючи фантастичне видовище. Зірочки зоставалися позаду і згасали там. Кіт летів за Колькою. До нього тунель не був таким дружелюбним, тому рудий то і діло викрикував "Ай! Ой! Уй!", а тунель намагався то кольнути, то дряпнути його колючками.

Через пів хвилинки друзі випали з тунелю і портал вмить закрився. Перед ними розкинулася піщана долина усипана золотистим піском. Вздовж неї утікала рожева перламутрова річка, а над нею синє небо мерехтіло перламутровими блистками.
В небі світило не одне, а цілих три різнокольорових сонця: блакитне, зелене і фіолетове. По долині було безліч різних щасливих і усміхнених кактусів. Вони співали, танцювали, водили танки і грали в ігри. Колька сидів радісний, усміхаючись на всі свої кактусові зуби.
Тут кактуси побачили Кольку і пішли до нього, щоб привітатися і познайомитися з новим прибувшим сукулентом. Але вмить всі зупинилися, притихли, а усмішки злетіли з їх облич. Один з них голосно закричав:
- Кііііт!
Здійнявся гвалт, хтось закричав:
- Лови кота! Бийте його!
Колька широко розкрив рота і очі. Шерсть у рудого встала дибки, він підстрибнув і голосно нявкнув. Потім швидко схопив Кольку за руку і вони побігли геть від розлюченого натовпу.

Кактуси голосно кричали і бігли за котом та Колькою, а друзі злякано тікали від них, намагаючись не попасти в колючі кактусові руки. Раптом Колька побавчив гору і щілину між камінням. Друзі ледь встигли стрибнути туди і закрити булижником вхід.
Злі кактуси ломилися всередину, а камінь по трохи віддвигався від щілини. Кіт, розуміючи, що булижник довго не витримає закричав до друга:
- Де колючка, яку тобі дав пацюк?!
Колька сидів з вирячиними очами, швидко дихав і махав руками вверх-вниз, прокричав у відповідь:
- Яка колючка? Я не знаю!
Рудий схопив Кольку за голочку і висмикнув її з нього. Кактус закричав: Аааааа! - і схопився за дупцю. Кіт з розмаху вткнув колючку в землю іперед ними відкрився портал. Булижник повністю відкотився від входу в гору. Рудий закинув кактуса в портал і стрибнув слідом за ним. І тунель закрився перед носами розлючених сукулентів.

Старий пацюк дивився на годинник на зап*ясті, коли в кімнаті знов відкрився портал, з якого пулею вистрибнули новоспечені мандрівники. Колька був зовсім без колючок, а у рудого шерсть стояла дибки. Портал захлопнувся, а крис сказав:
- не минуло і п*яти хвилин як ви повернулися. Ну як там, сподобалолся в країні кактусів?
- Дома краще. - відповів коротко переляканий Колька.
Друзі піднялися і мовчки, як соляні стовби, пішки з кімнати пацюка.
- Дякую. - сказав кактус.
- до побачення. - сказав кіт.
Тихенько закривши за собою двері, друзі так же мовчки пішли по домівках.

 
Колька повернувся до свого рідного підвіконня. Тепер він знав, що справжнє щастя — це бути вдома, поруч з тими, кого любиш. А за подорож в країну кактусів воліє більше не згадувати. Зато він подружився з рудим котом і тепер вони часто зустрічаються в травнику під вікнами, а іноді ходять до старого пацюка пити чай і слухати байки про різні дивовижні краї. Бажання відвідати інші країни у Кольки більше не виникало.