Казки для Мар'янки

Байка про Лелеку і Людину.

Маленький лелеченя лежав у траві під гніздом, з переляканими очима й тремтячими крилами.

— Хто-небудь… допоможіть… — тихенько прошепотів він.

Несподівано над ним з’явилася тінь. Це був чоловік.

— Ого, малюк! Як же ти сюди впав? — здивувався він, обережно підіймаючи пташеня.

— Я… я ще не вмію літати… — прошепотів Лелека.

— Не біда. Тепер ти в безпеці, — лагідно усміхнувся чоловік. — Я допоможу тобі стати на крила.

Дні минали. Лелека ріс, навчався махати крилами й клекотів весело на подвір’ї.

— Я вже майже як дорослий! — радісно вигукнув він, кружляючи над городом.

— Настав твій час, друже, — сказав чоловік. — Лети! Але не забувай, де твій перший дім.

— Я ніколи не забуду тебе, — відповів Лелека і злетів у небо.

З тих пір щовесни він повертався:

— Привіт! Ти побудував нову хату!
— Вітаю! Ти одружився!
— Ого, в тебе дитинка! Я її бачив із даху!

Та однієї весни все було інакше. Двір був порожній.

— Де ти? — тривожно спитав Лелека. — Чому ти не вийшов мене зустріти?

Він підлетів до церкви. Люди стояли навколо й мовчали. Деякі плакали.

— Це він… — прошепотіла якась жінка. — Попрощаймося.

Лелека опустився поряд. Пильно глянув на свого друга. І став поруч.

— Я пам’ятаю, — сказав він. — І я тут.

Мораль:

Той, хто дарує життя, заслуговує на вірність до останнього подиху. Справжня дружба не має крил, але злітає вище за хмари.

Подобається

#1495 в Різне
#295 в Дитяча література

Відредаговано: 04.01.2026