КОТЛЕТА

 Я завжди ставився до котлет із деякою пересторогою. І ця пригода підтверджує правильність мого бачення.

      Спрацювала з дитинства розвинута реакція: рука, наче черпак пращі, підхопила зісковзнувшу з хлібця пухкеньку котлету, добре змащену кетчупом. «Біглянка» на мить стрепенулась синицею в моїй долоні, а потім, вилетівши з неї, вдарилась об стелю туристичного «Neoplan»-у й плюхнулась прямісінько на червовий мар'яж щойно відкритого прикупу.

— Партія! — радісно вигукнув, підстрибнувши в сусідньому кріслі, чолов'яга.

— Ой! — відгукнулась йому партнерша по преферансу, відсмикнувши пальчики від масної «королівської пари», накритої купкою чогось коричнювато-червоного.

— Ніяка не партія! — скоромовила жіночка і твердо підсумувала, дивлячись з ухмилкою в очі партнеру:

— Усі домовленості анулюються.

— Доведеться відповідати, — повернувшись до мене, прошипів гравець і заходився обмацувати свій смартфон.

         Із нас трьох я мав би почуватися найбільш постраждалим, нужденним і голодним. Проте на вимушеній зупинці саме на мене очікували поліціянти. Я покірно залишив теплий «Neoplan». Не втративши доброго гумору, з нахиленою головою, щоб не розсміятись в обличчя захисникам порядку, поплентав до їхньої машини.

       Через кілька хвилин я вже мав можливість розглядати аналогічні котлетній, але значно мілкіші плями на стелі поліцейського офісу. А він за мить ожив: усе прийшло в рух, все зашурхотіло, загрюкало ящиками столів, заклацало клавіатурами компів, загримало форменими важкими чоботами і заскрипіло півдесятком молодих щелеп.

        Потім добре гупнуло чимось важкеньким: то шериф приніс гросбух зведень і настанов з трактування адміністративних правопорушень.

— Неуки! — вилаявся він.

— Як ви додумалися зареєструвати порушення цього добродія?! Спершу треба було проштудіювати кухарську книгу!

Вмить усе змовкло. П’ять пар світлих допитливих  очей вп’ялися запитально в шефа.

— Я не обмовився: кухарську! Бо адміністративне право не оперує котлетами.

Після цих слів усі машинально глянули на годинники: тринадцята — обідня перерва.

        Мене запросили до дружнього столу. А після, вже за годину поліцейського ралі, ми наздогнали мого автобуса. Картярів у ньому вже не було. Кажуть, вони зійшли біля мотелю. Мабуть, ту угоду, про яку згадувала партнерша мого кривдника, було відновлено.

Тепер на них чекає ще більший бутерброд.

І єдине, що я щиро їй побажав, так це не перетворитись на котлету.

Київщина, вересень 2026