Маленький сумнів

(ОДИН ДОКУМЕНТ)

Умовам і  застереженням літературних конкурсів

           “Ух! Можна перевести дух. Нарешті вдома. Треба поспіти із відправленням збірки. Ось вона де...”

               Висуваю ящика з-під комп’ютерного столика.

              В голові аж бринить від уяви — на газетних шпальтах петитом: “Нове обдарування”, “Літературне відкриття року”, “Самобутній есеїст”, “Слава України” ... Інтернет і пошта спамлять — затьмарено повідомлення про чергову нафтову кризу та інші досягнення борців за мир в Арктиці.

              Але що це? — Поверх кілограмового стосу якийсь аркуш, набраний вітруватим Chiller (добре, що хоч не Брайлем). Вдивляюся:

           “Виписка з протоколу засідання героїв збірки”

              От такої. Рука сама тягнеться до принтера. Він незвично гарячий, як недавно покинуті обійми моєї любоньки. Та минуло ж понад чотири години.               

Озираюся навкруги: наче все на місці. Онде, й недопиту каву ніхто не чіпав. Цікаво. Читаю далі:

ВИПИСКА з Протоколу б/н

Київ, 13 березня (п’ятниця) 2026 рік

Присутні: “Жужа”, “Корівка” та інші 22 особистості.

Головує Йод, секретар — Великий Колайдер.

”Дядя, дай десять копійок!

— Може тобі ще й ключі від дому, де гроші лежать?!”

— Друзі, вимушений розпочати наше зібрання цим крилатим висловлюванням в дусі славнозвісних Ільфа і Петрова, мовив із сумом Йод. І продовжив:

 — Наше звернення до спілки “БОБЕР” відхилено конкурсною комісією. Хоча ми й готові були переписати нашу хату на них, відмовивши в цьому улюбленому котику. І це, коли про нас читали та постять.

Все одно не приймають — лише види на існування. Така от інтеграція, — завершив свій вступ нащадок Йодіники ...

— Як таке можливо? Я — вчорашня породілля! У мене “Плем'я” — не стримуючись вигукує героїня (з тих, що не мають проблем з хвостом).

— Ж-ж-жуть! - зауважує “Жужа”.

— Треба негайно запостити про неподобство в сільських новинах. Це їх рівень. Нагадаймо, хто забув “Як робляться новини” - зранку — на сайт, а по обіді — в типографію, запропонувала Клара.

— А яка твоя думка, поважливо привітавши Золотаву Цацу кивком голови, поцікавився Йод. — Може до Орисі ... ?

— Ні, що ви. Не треба крайнощів. Це не “Наше комільфо”, відповіла Цаца.

— Дякую, що не забуваєте мене, добавила вона поправляючи свій чорний ковпачок.

           На цьому дискусія припинилися. Зібрання дійшло конценсусу.

            ВИРІШИЛИ: “Таке життя”. “За” - 24, “Проти” - немає.

                                                                    ___________________

              Дочитав. Пройняло. Таке могло народитися лише у часи повсемістної комп’ютеризації. Бо не уявляю спілкування між собою цих образів, втиснутих високим друком у сторінки хоч і найпрестижніших видань. Як вони розштовхують палітурки своїх домівок і збираються докупи. Як обмінюються своїми одкровеннями. А може і не обмінюються. Просто запитують один одного:

— Ти від кого?

— Я від Оноре де Бальзака. А ти?

— Від Олександра Дюма.

— Батька чи сина?

— Батька, звісно!

— Ну, тоді ой!

              Засунув ящика назад. Треба визначитись.

— "Десять копійок" — не жалко.

— "Ключі від хати" ... ? — Із любонькою рай і в шалаші!

           Та от боюся що на далі чекає вже “Розмова за пільговим тарифом”. І Рей Бредбері в цьому не винен.

                                                                              * * *

P.S.

Автор приносить вибачення за можливе порушення конфіденційності героїв збірки новел “Казки для дітей і дорослих”, які вже мали необережність з’явитися на інтернет-ресурсах.

Березень 2026, Київщина