КРУГОСВІТКА

Свого часу Олександр Купрін присвятив ряд новел представникам не найвищих верств населення. Одна із серій має назву "Київські типи". Не маючи і в думках змагатися з метром, а просто віддаючи данину часу, глянув на цей феномен з позиції сьогодення. Тим паче, що "типи" являють свої вчинки вже у різних верствах ...

"Бомжує вже, мабуть, півтора десятка років, а пальчики так і залишилися як у піаністки. Ще й елегантний манікюр" — читалося в зморшках Пашиного лоба, як на нотному стані. Стоячи, опершись о стійку улюбленої пивнички, на розі Воскресенського проспекту і вулиці Чорних Запорожців, він вп'яв очі у те місце, де прозора ручка з'єднувалася зі скляним циліндром вже напівпорожнього пивного кухля Нінки-Гостроглазки. Знайома зиркнула з-під ліктя й швидко натренованим рухом долила в кухоль залишок ром-коли.

— Як ся маєш, Пашуня? Можеш не відповідати — і так бачу, що все "пучком" — мовила ветеран боротьби за чистоту смітників Воскресенки. Паша підвів очі й посміхнувся: все ок, люба. Радий, що перетнулись. Могли б й частіше і щільніше — відізвався "авторитетний бомж". При цьому він уважно роздивлявся біле кільце на загорілій шиї леді.

— Зводиш мене до сауни — буде тобі "щільніше", а так, — побудьмо в тиші — віршовано відповіда Ніна. "Скільки ж там карат?" — силувала думка Пашину голову.

Всі знали історію Ніниного падіння, а точніше — швидкісного спуску. В славному минулому — Нінель Персельян на прізвисько "Персі". Бізнесвумен, одружена з Киром Персельяном — чоловіком із якихось дуже заможних кіл Монако (відомо які саме кола в Монако найзаможніші). Казали ще про цю пару, як про щасливе подружжя. Та сталася біда — чоловік загинув — невдалий вік-енд в Санкт-Моріце. От відтоді Персі й почала свій "спуск" через азартні та інші ризиковані ігри й проєкти. Втратила все, останньою — закладену домівку. Одне залишила недоторканним — чудове кольє, що його отримала від Кира на одруження. За традицією вона не припиняла вдягати його: спершу при поїздках на відпочинок до Майорки, а в останні роки — під час відвідань соляріїв, до яких раз від разу її запрошували давні прихильники.

Паші ця смужка муляла звилини. Він ніяк не міг допетрати де Нінка ховає свої пожитки. Дивно якось, адже у жінки мав бути ще і якийсь більш-менш достойний одяг і хоча б три-чотири пари взуття для рандеву з минулим. А це вже добрячий баул. Де вона переховує цей крам так, щоб не засвітити свій теперішній статус?

Не на смітнику ж ховає і не у старих знайомців. Загадка, метикував Паша: справжнє "Золоте теля" і "Золоте руно" в одному бокалі ...

— Що з головою, хлопче? - Стурбовано спитала Нінка.

— Бачу аж пивні пухирці з вух вилітають. Побережи себе, що не так?

Приятель зібрався й відповів, щоб не переймалась,

— Просто засумував за минулим... От ми з тобою, Ніно, стоїмо тут зараз, доп'ємо пивко, розбіжимось, а завтра не приведи Господь, хтось з нас обніметься із шахедом. І все. Як і не було — вдавав із себе чутливу людину Паша.

— Пашо, мовила Нінка, не сумуй. Нас очікує сюрприз з можливістю на місяць-два позбутися кошмару! Читав, чув новину?!

— Нінель, ти захмеліла й очуміла?

При цих словах "бомжінка" зашарілася: "Нінель", "захмеліла, очуміла", а не "з'їхала з глузду" чи "довбанулась" — підозріла ввічливість приятеля здивувала і вивела її з рівноваги. Та швидко опанувавши себе мовила:

— Громадянам уряд дарує безоплатну подорож Укрзалізницею — 80 днів навколо Світу!

— О це так по приколу! — Не стримався Паша. Він розгублено осушив свій кухоль. Коли вертав його на стіл побачив позеленівшу від пивної мряки сторінку газети, з якої на нього либилось до болю знайоме обличчя ...

— "Дійсно правда, не бреше" — зажевріла в нього надія піймати "двох зайців", й щомиті перепитав:

— Ніно, а як рушимо, то що з речами робити, де сховати?

— Продам ноу-хау, Пашко! Купляєш?

— А помацати спершу?

— В тебе є, що помацати — Надька мені жалілася. Ну, не парся, шуткую. Ідея подається, як для тебе, то задарма: Заходиш до 305-го відділення Нової пошти. Це тут неподалік — на "ЧЗ". Запитуєш Льоню Чайкіна. Шепочеш йому, що від мене. Даєш 500-сотенний портрет Сковороди разом з номером свого "телевізора" і через півгодини отримуєш смс: адресу поштомату та ключ-код. Далі по схемі: код — дверцята відкрились, дверцята закрились. Гуляєш місяць — все в надійній кунст-камері. Твій штучний інтелект проникся? — Так Нінка відплатила за приязність.

— І ти цим користуєшся? А цінності? — Перепитав чоловік.

— Які в нас з тобою цінності окрім того, що на нас? Я ж казала: кунст-камера, під охороною і все наче легально.

— Вибач, та я чув, що ти не зовсім "гола" ...

—Зараз — ні, не гола. Пригостиш сауною — буду гола, боса, парка і голодна — зареготала Нінка.

— Паша з недовірливою пожадливістю дивився на знайому. Подумки оцінював її слова: "Наче не бреше". Але в останню мить рефлекторно тицнув пальцем в бік білого оберемку круг її шиї. В лесливих оченятах легко читалось повторне запитання.

— А, ти про цей "оберіг" — протяжно з сумом мовила Ніна й продовжила:

—Знаєш, я тебе здивую: він справжнюсенький.

— До нового літа? — Із сарказмом зауважив  Паша.

— До закінчення війни, хлопче! Чув про збори пожертв для штурмової бригади "Лють"? Наприкінці і я зважилась долучитись. Нас бомжіночок теж д-у-у-же розлютили!

Правду сказати, вона все зрозуміла, адже пройшла добру картярську школу. Реакція була миттєвою:

— Бувай, "Монте-Крісто"! — І круто розвернувшись на каблуках вона пішла геть походкою Нінель Персельян, колись відомою в бізнес-колах як "Персі", а тепер в ЗСУ— як "Персик-спонсор".

Київська область, листопад 2025