Таємниця шкільної чорнильниці

Дивись, Гришаня! — вигукнув Вован, вказуючи пальцем на чудернацьку доріжку, одночасно вдивляючись у чорну поверхню їхньої парти.

— Щось нічого не бачу, — мовив Гришаня. Потім присів, і, поклавши ліву щоку на липку поверхню фарби, придивився збоку, зі сторони променів вранішнього сонця, що спадали з прочиненого вікна.

— Точно! Є! Наче залишено трасувальними кулями. Я таке бачив у кіно! Клас!

— Що це, як гадаєш? — не втихомирювався Вовік.

— Схоже на послання: крапка-тире-крапка-тире-тире...

— Зараз ми нічого путнього не надумаємо, бо треба мати чіткішу картину, — і, мазнувши вказівним пальцем по загадковій лінії, глянув на свою пучку Гриша.

— Чорнило, розчаровано мовив учень. Наше, фіолетове. Як добре роздивитись фіолетове на чорному? — Ні як.

— У мене ідея, — мовив Вован: батьки клеять шпалери вдома — то на великій перерві збігаю, принесу шматок і застелемо ним парту.

— А завтра зранку побачимо все! — розвинув розумну пропозицію товариш. Сказано — зроблено.

Наступного дня друзі заявилися в 4-б на пів години раніше. Зайшли поспіхом, протискаючись вдвох крізь один прочинений створ класних дверей. Перечепились ранцями. Ледь не застрягли. От би було сміху, — зауважив Вован.

— Уяви: приходить "класна", а у дверях — корок, не зрозумієш з чого! - Досить балачок! — вигукнув друг.

— Подивись на це!

Посередині, ближче до переднього краю парти, стояла звичайна чорнильниця-"невиливайка" — легендарне дитя "технічної революції" — данина переходу від гусячих пер до сталевих. Щодня після уроків технічна працівниця заливала в подібні вироби нові порції чорнил. Після цього старанно притирала з усіх боків ці фаянсові "купелі" для пер, тримаючи у своїх по лікоть фіолетових руках страшненьку фіолетову ганчірку.

І ось сьогодні, від однієї з таких "невиливайок" по жовто-сірому аркушу шпалер у двох напрямках, майже суворо по діагоналі стільниці, розходились дві читкі траси точок-тире. Заповзятливий Гришаня дістав велике збільшувальне скло і почав уважно вивчати таємні знаки.

Вован гучно грюкнув відкидною кришкою своєї половини парти і всівшись, застиг. Його протягнута рука вказувала тремтячим вказівним пальцем на чорнильницю. - Гриша, — жалісно покликав друга хлопчик.

— Гришаня, подивись вже!

З чорнильниці, висунувшися майже повністю, за малими споглядав дехто "Третій". Створіння було увінчано двома довгенькими антенами, на яких застигли краплинки чорнил.

— Інопланетянин! — із жахом і одночасним захопленням вигукнув Гришко. Однак Вовік, що вже отямився, категорично заперечив другу:

— Інопланетян немає — Гагарін літав, ти ж чув! І Бога немає — Гагарін його не бачив — класна розповідала! А, ти ж того часу хворів.

— То хто ж це тоді?! А ще — зорі — скажи мені, хто тоді зорі запалює?!

Цієї миті "Третій" стрепенувся, розправив крильця і, чимдуж розбризкуючи по всьому аркушу свій "фіолет", вилетів у вікно. Гришані здалося, що в його повіках сльози. Він відвернувся і швидко протер їх обома кулачками, боячись осоромитись перед товаришем.

— Привіт від інопланетян! — затявся заразливим сміхом Вован. Взяв друга під лікоть і підвів його до прочиненої половинки вікна. Гришаня відсахнувся — на нього дивився фіолетовий незнайомець.

— Дивись! Є краватка? — швиденько послинь і протри чорнило. Умора! — відзначив Вовік.

— Добре, добре, спасибі, друже. Вже роблю. То як же із зорями, га?

— Те, що відбулось сьогодні — це знак. Придивись до чорнильниці уважніше. Що вона тобі нагадує? — запитав Вовік.

— А тобі, що?

— Ти бачив фотки в газеті про приземлення Гагаріна? — Точно за формою, як його "батискаф", — мовив Вовік.

— То б то спусканий космічний апарат. От підростемо і полетимо вдвох — побачимо на власні очі, хто там запалює зорі. Сяють — фіолетово-смарагдові! Може, то не Бог, а боги!

— Скажи мені, друже, як же той крилатий виживає в чорнилі? Таємниця якась.

— Ніякої таємниці, Гришаня. З чого роблять наше чорнило, якщо ним комахи живляться, здогадуєшся?

— Натирають, мабуть, хімічні олівці, розчиняють потім у воді — мовив нерішуче товариш.

— "Хімічні олівці"! — Ха, це для них наче дуст — ДДТ — скуштував — і ... — страшно казати. З бу-зи-ни варять — вимовив по складах Вовік. Як компот. А чому, знаєш?

— Щоб смачніше, мабуть?

— Щоб, коли першокласники перо до рота візьмуть, не протравились. Ось для чого. Смачного!

І, сміючись, вони рушили додому — щасливі від того, що стали свідками чогось неймовірного.

Вночі їм обом наснилися "Треті": вилітали з безлічі шкільних чорнильниць, здіймалися до неба, літали з маленькими факелами в темно-фіолетовій безодні і запалювали зорі. Одну, другу, третю ... Гагарін про таке ніколи не розповідав, бо це була державна таємниця!

Червень, 2025