Один урок

Рома — заводила 6-А класу, кучерявий гомінкий білявчик, з ходу вірвався, наче метеор, до вестибюля, злегка відпасувавши правою вбік шкільну кицьку Машку. Сьогодні має бути цікаво: "класна" оголосила, що урок з трудового навчання проведе практикантка з педколеджу. "Влаштуємо їй посвяту у виховательки", — тішила думка.

— Перша пара — математика, потім — "іноземка" (цю ми вже "посвятили"), далі — "фізра" (Борис буде нас шикувати), остання — наша. Не дочекаюсь... — планував лідер.

Дочекався.

— Я — Ольга Сергіївна, — представилась, увійшовши, чорноброва, спортивної статури практикантка. Під лівою мишкою — класний планшет, у правій руці — важкенький баульчик. Підійшла до столу, поклала планшет і витягла з баула якесь пластикове відерце та щось напівкругле, замотане у вологу ганчірку, схоже на буханець.

— Будете снідати? — запитав із вдаваною цікавістю Роман, не підводячись із місця.

Ольга проігнорувала і розгорнула ганчір’я. Зібралася, щоб опанувати дріж у колінах. Наставниця ж попереджала: можуть і познущатися — булінгісти... Треба глибоко вдихнути й плавно видихнути. Все добре. Вертаюсь.

— Дивись, не гомінка, — подумав заводила. Оглянувся швидко назад. Вмить усі дістали свої смартфони.

На клейонці дійсно лежала "хлібина" українського, але дещо пухкіша і... синя.

— Глина для ліпки, — визначили дівчата з першого ряду "партеру".

Ольга здерла кришку з відерця і зволожила в ньому долоні. Потім відщипнула шматок глини та скотала колобка. Далі — швидко вмакнула його у воду, витягла і, зажавши правою долонею, почала потроху стискати кулачок, підвівши під нього ліву. З краю кулачка показалася маленька "бурулька". Дівчина миттєво, наче диригент оркестру, що вдихає у твір свою емоцію, зробила два рухи великим і вказівним пальцями лівої руки, відняла їх і...

"Партер" дружно зойкнув. На цей звук "гальорка" піднялася зі своїх місць.

На клас із кулачка Ольги Сергіївни дивилася симпатична мордочка лисеняти.

Ольга швидко розжала кулачок — і на її ліву долоню плюхнувся облущений "кукурудзяний початок". Вона знову обмакнула праву долоню у воду й провела по глиняній фігурці двічі, перебираючи пальцями, наче пестячи. Пересадила "звірятко" у ліву долоньку.

Після — відщипнула від маси на столі малесенький шматочок, розім’яла й, надавши йому форми великої видовженої краплі, приладнала "виріб" позаду тільця. При цьому легенько мізинцем лівої руки повернула голову звірятка трохи вбік — до класу. Лисеня наче озиралося: чи добре йому прилаштували хвостика?

В кімнаті запала абсолютна тиша. Хіба що Оля розгортала свій бутерброд, щоб пригостити ковбаскою малого.

Дівчата перешіптувались. "Гальорка" йорзалась, не маючи змоги детально бачити весь процес ліплення. Та й узагалі — все це більше скидалося на виставу, ніж на фокус.

Ще чотири кульки, кілька чарівних рухів — і лисеня готове бігати й гратися.

Учителька — а відтепер це вже беззаперечно так — пройшлася між рядами, демонструючи виріб. Повернулась до столу і якимось незбагненним рухом чарівниці скатала лисеня у безликий колобок.

Шепіт розпачу пролетів класною кімнатою.

У цю мить шкільний дзвоник сповістив про закінчення першої півпари. Смартфони лежали нерухомо навіть під час перерви.

Роман, залишившись наодинці, підійшов до вчительського столу й легенько доторкнувся кінчиками пальців до колобка. Він був масний і теплий. Тоді відламав трохи від великого, загорнув шматочок у разовий носовичок, поклав його до рюкзачка й вийшов.

Друга півпара ознаменувалась "народженням" забавного ведмежати. Ну, майже — міні-клона одного з тих, що знайомі відвідувачам міського зоопарку.

Дівчата не витримали: вони обступили Ольгу Сергіївну, дивлячись ледь не зі сльозами очі в очі, в яких читалось благання...

Вона розсміялась, промовивши лагідно:

— Добре, добре. Хай полежить до завтра в кутку — на вогкій ганчірці. В кутку, не на сонці. Потім можете виставити на підвіконня. Через тиждень — він ваш.

— А де ви цьому навчилися? — запитали майже хором.

— Спершу — в дитячій студії, потім — у коледжі.

Всі переглянулись.

— До побачення. Ви без "домки" — радійте! — І вона пішла, трохи ніяковіючи сама від себе, адже це її перший самостійно проведений урок. Наче вперше за кермом...

Цієї ночі Ромі наснилися дівочі руки, що безперервно м’яли, стискали в кулачки і скатували комок голубої глини. Вона була вогка, протискалась крізь довгі красиві пальці з обручкою. І так знову і знову — аж до самого ранку.

Прокинувся. Вийшов до кухні. Мама ліпила до сніданку варенички. Він сів за стіл, поклав підборіддя на руки, схилив голову трохи набік, споглядаючи за рухами маминих пальців.

— Які в тебе красиві руки, мам...

— Ніколи не бачив, синку? Що з тобою, ти в порядку?

— Так, у повному. Просто цікаво: яке воно?

— Що?

— Тісто. Як глина?

— Ото сказав! Глина — то глина. З нею важче. Ближче до пластиліну... Ну, годі. Час збиратися.

Рома пішов до вбиральні й перше, що зробив — розгорнув серветку зі шматком підсохлої "голубої" та перезагорнув його у вологу ганчірку. Трошки полежить до вечора. А там...

Того ранку Рома, заводила 6-А класу, кучерявий гомінкий білявчик, чинно зайшов до вестибюлю гімназії. Знову між ноги шмигнула Машка. Роман нахилився й ласкаво потріпав кицю за вушками. Вона задоволено муркнула й усілася збоку.

Лише шматок глини. В умілих руках ...

Червень, 2025