Крижана обітниця

Весняна німфа Еліанор танцювала серед квітів, що тільки-но розквітли під теплими променями сонця. Її сміх лунав серед лісу, змушуючи дерева шуміти, а квіти нахилятися до неї, ніби самі прагнули бути частиною її радості. Її присутність приносила життя і тепло всюди, куди б вона не йшла.

Однак цього року зима не відступала. Ліс був охоплений холодом, що затримався довше, ніж зазвичай. Мороз скував землю, і навіть сонце здавалося слабшим. Еліанор не могла зрозуміти, чому весна не приходить повністю, чому її сила стикається з невидимою перепоною.

Вона вирішила знайти причину і вирушила до крижаного озера на краю лісу — туди, де, як казали, мешкає сам бог зими, Келін.

Коли вона дісталася озера, усе навколо неї застигло. Холодне повітря відчувалося, наче тисячі голок, що кололи шкіру. І раптом перед нею з'явився Келін — високий, з крижаними синіми очима, його біле волосся мерехтіло під слабкими променями сонця. У його погляді не було життя — тільки вічна зима.

— Чого ти прийшла, німфо? — його голос був низьким, і в кожному слові чулася холодна ненависть. — Весна тобі більше не належить.

— Чому? — обурено кинула Еліанор, відчуваючи, як її власна природа бореться з його холодом. — Чому ти не даєш весні повернутися? Я більше не відчуваю тепла, і мій ліс помирає від твоєї влади.

Келін підійшов ближче, і від його присутності в її серці наче прокотився мороз. Він не зводив з неї очей, і в його погляді світилася крижана байдужість.

— Бо любов, яка мені була дарована, забрала мій світ, — прошепотів він, його голос розривав тишу. — Тепер я володію лише холодом і вічністю. І ти, маленька німфо, не зміниш цього.

— Ти ненавидиш усе, що живе, тільки тому, що сам втратив те, що любив? — Еліанор ступила ближче, не зважаючи на мороз, що боляче кришив її шкіру. — Це не дасть тобі спокою. Це лише зруйнує тебе.

— Я вже зруйнований, — холодно відповів Келін, відвертаючи очі. — І більше нічого не зміниться.

День за днем Еліанор намагалася боротися з його зимою. Її магія весни слабшала, квіти не могли пробитися крізь товстий шар снігу. Кожного разу, коли вона намагалася наблизитися до Келіна, холод її зупиняв. Але вона не відступала. Вона приходила щодня, знаючи, що її сила проти нього не допоможе.

Одного разу, коли Еліанор, знесилена від боротьби, впала на сніг, Келін підійшов ближче, його погляд змінився. Він дивився на неї, наче щось у його грудях прокинулося з глибини.

— Чому ти не йдеш? — прошепотів він, торкаючись її руки, і його дотик був холодним, але раптово здався їй не таким жорстоким, як раніше.

Еліанор подивилася в його очі — холодні, безжальні, але тепер там з’явився натяк на інше почуття.

— Бо я не можу залишити ліс помирати, — її голос був тихим, але сповненим рішучості. — І, мабуть, не можу залишити тебе.

Келін відсмикнув руку, його обличчя змінилося. Він був богом зими, який не знав тепла, але в її словах було щось, що змусило його відчути щось давно забуте.

Наступного ранку, коли Еліанор прокинулася біля озера, вона побачила, що сніг почав танути. Промені сонця пробилися через сірі хмари, і земля під її ногами почала нагріватися.

Келін стояв на іншому боці озера, дивлячись на неї. В його погляді більше не було ненависті, тільки глибока самотність.

— Я не зможу знищити твою весну, — сказав він, його голос тепер був інший, м’якший. — Але і я не зможу покинути цей світ, не залишаючи за собою зими.

— Тоді не покидай, — відповіла Еліанор, підходячи до нього. — Ми можемо знайти баланс.

Вона простягнула руку, і Келін, з деяким сумнівом, взяв її. Його дотик все ще був холодним, але вже не таким крижаним, як раніше.

— Я не знаю, чи зможу, — зізнався він.

— Ти вже зміг, — прошепотіла вона, і під її ногами зацвіли перші весняні квіти.

Їхні світи завжди будуть різними — холод і тепло, зима і весна. Але тепер вони стояли разом, розуміючи, що навіть найхолодніше серце може знайти своє місце поруч із теплом.

Келін, який колись зневажав усе живе, тепер знаходив у собі бажання захистити цю тендітну німфу, що подарувала йому частину своєї весни. Еліанор, яка колись боролася з його зимою, тепер обіймала його, знаючи, що без зими весна не має сенсу.

Келін дивився на неї, його серце — колись зроблене з криги — вперше відчуло тепло. Він посміхнувся, і це було найніжніше, що могла побачити Еліанор.

— Я завжди боявся тепла, — сказав він. — Але тепер я бачу, що навіть зима може жити поруч із весною.

І так, де зима та весна зустрілися, народився новий світ — де холод оберігає, а тепло дарує життя.