Підопічна Бога Часу

Скільки Аліса себе пам'ятала, - їх завжди було п'ятеро. Вона і чотири її "сестри".
Та, якщо сестри її світились золотом. У ній сяйва не було узагалі.

(Головна героїня)

Коли сестри виходили у світ виконувати завдання помічниць Бога Часу, вона завжди лишалась на їх "галявині".
В такі "дні" до Аліси приходив їх Бог, і вони спілкувались про все на світі.

(Бог Часу)

Аліса завжди відрізнялась від "сестер". І навіть "Його" ставлення саме до неї відрізнялось.
Одного разу дівчина вирішила непомітно піти за сестрами у цей загадковий "світ". Чому вони ховають його від неї?
Пробравшись до головного порталу, Аліса увійшла у нього.
Всередині дівчина побачила незліченну масу таких же порталів. 
Не довго роздумуючи - вона увійшла в один із них.

В ту ж мить дівчина вийшла на зимову галявину в далині якої стояв будиночок.
Не встигла вона зробити кілька кроків, як почула дитячі крики. В озері, яке ще не встигло замерзнути, неподалік дому тонула дитина. Аліса побігла в сторону криків і добряче промокнувши їй все ж вдалось витягти хлопча.
В ту ж мить час різко став мінятись. Дні з надзвичайною швидкістю почали змінювати ночі. І пори роки теж почали мінятись. Дівчина була шокована. На мить вона закрила очі, а коли відкрила - хлопчика вже не було. На дворі панувало літо. А біля того дому веселились двоє: дівчина і дорослий хлопець, в якому та впізнала хлопчака, якого врятувала в дитинстві.

Для нього пройшло десятки років, для Аліси - лиш, декілька секунд.
Невже таке можливо. Як за мить могло промайнути стільки років?
Та не встигла дівчина відійти від шоку, як вдалині побачила чоловіка. Він йшов до неї.
Гарний і ... Бог.

Вона відразу це зрозуміла. Сила, яка від нього випромінювалась - не була людською. За спиною його з'явився Бог Часу і теж пішов у сторону дівчини. Незнайомець це помітив і пришвидшився.
Злякавшись всього, що відбувається Аліса помітила портал і відразу у нього стрибнула.
Цього разу все було не так. Не було інших порталів. Була, лише, дивна річка, яка сяяла. Дівчина пішла вздовж неї.

Можливо, дорога тривала, лише мить. А, можливо, і цілу вічність. Час неначе не володів цим місцем. Проте, все ж в кінці шляху показався чудернацький будинок.
Всередині біля вікна сиділа стара жінка, яка побачивши її усміхнулась своїм беззубим ротом.

- Нарешті, я вже думала ці ідіоти не відпустять тебе...
Посадивши Алісу біля себе, вона почала розповідати...
Колись давно в сільське дівча закохався сам король. Але їм не судилось бути разом.
З під вінця її викрали Бог Часу і Бог Смерті.

Бог Часу злякався, що Бог Смерті відбере її у нього і заховав дівча у своєму світі. Проте, дівча втекло, щоб прийти до Богині Долі і стати її заміною.
Сказавши це, вона ще раз усміхнулась з полегшенням і розчинилась назавжди.