Дванадцять друзів Попелюшки

- Не крутись. Так, і навіть не думай робити різких рухів у сукні, - сказала Фея Попелюшці, поспіхом зашиваючи останній шов просто на ній, - Тепер остаточна риска, і все.

Розкішна бальна сукня шелестіла збірками та воланами, вона окупувала швейну машинку, а шлейф простягнувся через всю кімнату - до самих дверей. Фея дістала фурнітуру китайського виробництва. Сьогодні, мабуть, візьмемо це - і маленька етикетка з чорної тканини та з написом Dolce & Gabbana зайняла належне їй місце.

- Встала, як рідна, - задоволено промовила Фея, оцінюючи результат своїх маніпуляцій, - Навіть смішно, але ж я шию набагато краще цих вищезгаданих італійських панів! Але нічого нікому не доведеш, всі принцеси адже збожеволіли на брендах!

- Ви б, тітонько, краще замовили справжню фірмову сукню, тоді й самої клопотатися не довелося б, - пробурчала невдоволено Попелюшка.

- Як же, тримай кишеню ширше! Мені фінансування з приводу річниці твого весілля не виділяли, а ресурс на дива давно вичерпаний. Скажи спасибі, що я все вмію робити сама. І взагалі, куди тільки твій чоловік - принц дивиться, скільки можна бігати до мене за новими сукнями?

- Королівство бідне, тітонько, ви ж і самі це знаєте... Зі справжніх речей у мене одна пара кришталевих туфель, тих самих ...

- Ну вже ні, дорогенька! Це король тебе просив - поговорити зі мною щодо бюджету? Та передай йому: гроші з повітря я чаклувати не буду, це підриває фінансову систему держави. Так, і ще скажи йому, щоб дав тобі справжню карету з кіньми, бо мене досі тягають по судах за жорстоке поводження з мишами. І справедливо, чесно кажучи. Не хотіла б я бути на їх місці та тягнути на собі величезний гарбуз!

Попелюшка цмокнула тітку в щічку та побігла. Їй треба було поспішати, адже сьогодні в палаці відбудеться бал з нагоди першої річниці їх з принцом весілля, запрошені всі короновані особи сусідніх держав!

Фея теж поспішила піти. Хотілося б зайти в перукарню, а потім можна пройтися по королівській набережній ...

Справу зроблено, і вона теж заслужила свято.

У порожньому будинку заворушилися речі та предмети побуту, адже тепер, коли ніхто їх не бачить, можна теж влаштувати бал! Ну, хоча б, званий вечір. Тим більше, що всі посвячені в таємницю урочистості вже тут або ось - ось прибудуть!

- А давайте будемо пити чай, а потiм і танцювати! - запропонував пузатий чайник з намальованими великими трояндами на боці.

- Ні, краще будемо грати в хованки!

- А давайте розповідати страшні історії!

- Стривайте, ми ще не встигли, як слід розвеселитися для страшних історій. Розкажіть краще спочатку історію про Попелюшку, а то ж мене тоді ще не було з вами, - запропонувало велике китайське віяло на стіні.

Порадившись, прохання вирішили задовольнити, але розповідати домовилися по черзі: хто - про що краще обізнаний. Незаперечним авторитетом у справі Попелюшки вважався великий гарбуз, він викотився на середину кімнати та першим почав свою розповідь:

- Лежу я, стало бути, як зазвичай, на городі. На сонечку гріюся. А тут Фея біжить по городу та волає не своїм голосом: «Вставай, лежень! Термінова мобілізація! Будемо з тебе карету робити! ». Ну, я що, здивувався спочатку трохи. Хоча, ви ж знаєте нашу Фею: вічно щось вигадає та гасає з цим. Не встиг я відповісти, як годиться «Авжеж, мій генерал», як стою вже на чотирьох колесах, ресорами поскрипую та золотими боками відсвічую. А вона вже тягне за хвіст чотирьох мишей та щура. Миші пискнути не встигли, як перетворилися у дивовижних білих коней. Щуру пощастило більше, він став кучером у шикарній лівреї. Чому пощастило? А як ви гадаєте, чи легко мишам тягти мене на собі? Що, ви дійсно вирішили, що миші насправді стали кіньми ?! Гіпноз, звичайний гіпноз та омана. Я ж теж так і залишився гарбузом, і це добре, тому що зі справжньою каретою миші безперечно здохли б на місці. А ось щурові особливо працювати не було потрібно, час від часу треба тільки вуса стовбурчити та поглядати поважно. Ну, ще кричати для драйву «Ех, зальотні!». Ось таким чином наша бригада  возила Попелюшку три дні поспіль на бал. Рівно о дванадцятій годині ночі мара розсіювалася, а підробка ставала видною для всіх. Тому Попелюшці й було наказано - бути вдома до дванадцятої. Так, але не зовсім так. Попелюшка виконувала інструкції бездоганно, два дні поспіль - ми вдома, як штик. А принц, як дурень, півночі по саду бігає - шукає її, отже. Фея їй натякала – натякала: біжи, мовляв, повільніше, а то ж не наздожене. Але Попелюшка - то у нас нетямуща, зовсім дурна, якщо чесно, втім дуже вродлива. Фея теж винна: такий сюжет вигадала складний та неймовірний: - щоб головна героїня в розпал балу тікала, але щоб принц її все ж таки наздогнав, поцілунок та інший хеппі - енд. А ось мені з мишами та щуром було наказано ввічливо злетіти у кювет за одну хвилину від дванадцятого удару годинника, щоб там спокійно приймати свій справжній вигляд і не заважати голлівудській мелодрамі. Але наша панночка читати між рядків не вміє (вона взагалі не знає, що це таке - читати), тому справа не задалася. А час затискає, на наступний день свята закінчуються. Наша справа маленька: доставка з пункту А в пункт Б, тільки Фея мені насунула на голову цю смуту у вигляді керівництва. Роби, каже, що хочеш, тільки принц і Попелюшка обов'язково повинні зустрітися після балу! Ось тоді  я й вигадав все це, з туфелькою. Вірніше, не зовсім так. Я просто мав намiр затримати Попелюшку на великих палацових сходах, і все. Вступив у змову з палацовою кішкою, а вона намастила в обумовлений час ступені молекулярним клеєм. І ось, третя опівночі настає. Попелюшка біжить цілеспрямовано, як олімпійський резерв, однією ногою настає в клей (кішка, зараза, підвела, - не всю поверхню намастила!), Затинається та летить шкереберть вниз. І біжить просто в ліс. А одна туфелька так і залишається, як речовий доказ, приклеїлася на смерть. Весь ранок слуги її розчинником поливали, щоб здерти зі сходів!